— наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Етапи


Назва— наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Етапи
Сторінка1/11
Дата21.03.2013
Розмір1.11 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Культура > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Педагогіка як наука, етапи її розвитку.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Етапи:

І період - донауковий (як науки не було, емпіричний досвід; виникає народна педагогіка- пісні, перекази, традиції) «Книга притч Соломона»

ІІ період - п. існує як частина філософських знань, Платон, Арістотель, Епікур, Лукрецій Кар, Квінтіліан, Сократ (давньогрецькі та давньоримські філософи), Е.Роттердамським, Ф.Рабле, М.Монтенем (Відродження)

ІІІ період – розвиток п. як самостійної науки. Я.А.Коменський "Велика дидактика", Дж.Локк, Жан Жак Руссо, Й.Г.Песталоццi, Сковорода, Ушинський, Макаренко, Сухомлинський, Ващенко.

Основні категорії педагогічної науки

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді. Виховання (у вузькому педагогічному значенні) — цілеспрямована виховна діяльність педагога для досягнення конкретної мети в колективі учнів. Виховання (в гранично вузькому значенні) — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком, який відбувається через взаємодію вихователя і виховуваного.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші напрями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

Сутність педагогічної діяльності вчителя; педагогіка як наука про мистецтво виховання і виховання.

Діяльність педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат.

Дослідження багатьох учених (Н.В.Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І.Щербаков та інші) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя:

а) діагностична; пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти

б) орієнтаційно - прогностична; управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат

в) конструктивно - проектувальна; діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю

г) організаторська; потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу

д) інформаційно - пояснювальна; спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня

є) комунікативно - стимуляційна; діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності.

ж) аналітико - оцінна; пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід

з) дослідницько - творча. творче застосування відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання; осмислення і творчий розвиток того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Педагогічна діяльність пов'язана передусім з творчістю, в основу якої покладено конкретні наукові знання. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Педагогіка — не наука, а мистецтво, — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво, складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібностей і нахилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілком ніколи не досяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується.

І ще: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосовувати"

Структура педагогіки, система педагогічних наук

Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Складається з чотирьох розділів:

— основи педагогіки (її філософські засади, характеристика систем освіти);

— теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти);

— теорія виховання (сутність процесу виховання, організації виховного процесу);

— теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяльність органів освіти).

Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Її поділяють на такі напрями:

— дошкільна педагогіка (закономірності виховання дітей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних закладах);

— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного господарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);

— педагогіка вищої школи (навчально-виховний процес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).

Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає проблеми і розробляє методи виховання, навчання та освіти дітей з різними фізичними або психічними вадами. Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяють на такі напрями:

— сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

— логопедія (навчання й виховання дітей з порушеннями мовлення);

— тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

— олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвитком).

Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.

Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти різних типів.

Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров'я.

Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн.

Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів.

Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють:

— агогіка (проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків);

— герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку);

— андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього її життя);

— віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства)

Зв’язок педагогіки з іншими науками

Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками.

Оскільки до розв'язання проблем виховання особистості причетні різні науки, педагогіка тісно пов'язана з ними.

Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини — база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі завдання: а) вдосконалення змісту освіти; б) вироблення принципово нових засобів навчання, навчального обладнання; в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти; г) комп’ютеризація праці вчителя; ґ) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання; д) підсилення виховної ролі уроку; е) вдосконалення змісту й методики виховання; є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці; ж) вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.

Методи науково-педагогічних досліджень

Метод навчання спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Класифікація (з лекції):

3 групи методів:

1. м. формування свідомості/ словесного впливу (бесіда, розповідь, лекція, диспут, діалог, переконання)

2. м. формування позитивного досвіду, ціннісних уявлень, суджень, навичок, звичок

3. м. стимулювання , регулювання поведінки учнів (гра, змагання, покарання, заохочення, натяк)

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності сукуп­ність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок(словесні, наочні й практичні методи навчання)

Словесні:

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термі­нів тощо.

Розповідь послідовне розкриття змісту навчально­го матеріалу.

Лекція усний виклад великого за обсягом, склад­ного за логічною побудовою навчального матеріалу. її практикують у старших класах.

Бесіда метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.

Робота з підручником — організація самостійної робо­ти учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Наочні методи навчання:

Ілюстрування оснащення ілюстраціями статис­тичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, кар­тин та ін.

Демонстрування використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Практичні методи навчання:

Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.

Вправи — багаторазове повторення певних дій або ви­дів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на ро­зуміння і супроводжується свідомим контролем і коригу­ванням.

Лабораторні роботи — вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.

Практичні роботи за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчаль­ними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу.

Графічні роботи роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діа­грам.

Дослідні роботи пошукові завдання і проекти, що пе­редбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів. їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових за­няттях.

Методи стимулювання методи, спрямовані на формування по­зитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

До них належать методи формування пізнавальних ін­тересів та методи стимулювання обов'язку й відповідаль­ності в навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів

Метод навчальної дискусії суперечка, обговорення будь-якого питання навчального матеріалу.

Метод забезпечення успіху в навчанні метод, який передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розви­ток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх.

Метод пізнавальних ігор спеціально створена захо­плююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок.

Метод опори на життєвий досвід учнів полягає в то­му, що у повсякденному житті за межами школи вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть базуватися на певних законо­мірностях, з якими учні знайомляться під час вивчення шкільних предметів.
Поняття про особистість та її розвиток, фактории розвитку особистості

Індивід (лат. individuum — неділимий) — людина як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо); природня, біологічна істота.

Особистість характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить. Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Особистість характеризують такі ознаки:

— розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

— відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

— свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

— особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

— індивідуальність (несхожість на інших).

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначає індивідуальність.

Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей.

Вона постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характеризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо.

Розвиток людини — процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.

Чинники:

  • Біологічний (спадковість)

  • Соціальний (середовище, виховання= навчання + освіта)

Мегафактори: соц.інституції.

Макрофактори: сус-во, устрій.

Мікрофактори: сім’я, друзі, референтні групи.
Поняття про вікову періодизацію розвитку молодої людини, врахування нових психологічних функцій розвитку молодої людини у навчально-виховному процесі

Вік- форма буття, ступінь розвитку.

Вікові періоди розвитку:

Немовля (до 1р): новоутворення: перцептивна память.

провідний вид діяльності: безпосереднє емоційне спілкування

Еріксон: 2 риси: недовіра(-), довіра(+); нова якість: надія

Дитячий вік (1-3р): н.: потреба в мовленні, орієнтування, позиція «я сам»

пр. в. д.: предметно-маніпулятивна діяльність

Еріксон: самостійність(+), нерішучість(-); нова якість: автономія

Піаже: сенсорно-моторна діяльність від народження до 3р.

Дошкільний вік (3-6р): н.: внутрішня позиція, розмежування статі

пр. в. д.: статеворольова гра

Еріксон: ініціатива(+), провина(-), нова якість: мета

Піаже: дооперативна діяльність(мислення образами, асоціаціями)

Молодший шкільний вік (6-7 – 10-11р): н.: довільна постановка мети

пр. в. д.: навчальна

Еріксон: вправніст(+), неповноцінність(-), риса: навички

Піаже: конкретно-операційна діяльність

Підлітковий вік (11-12 – 14-15р): н.: потреба в ідентифікації

пр. в. д.: інтимно-особистісне спілкування

Еріксон: самоідентичність(+), невизначеність(-), риса: теплота стосунків

Юнацький вік (14-15 – 17-18р): н.: відкриття внутрішнього «я»

пр. в. д.: навчально-професійна

Еріксон: ідентифікація(+), невизначеність(-)

Кольберг: післяконвенційна мораль
Мета, завдання, основні напрямки морального виховання молоді
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

ЛЕКЦІЯ 1 ТЕМА
Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і роз­витку особистості
ФОРМУЄМО ЕКОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ ДОШКІЛЬНИКА
України" зазначено: "Екологічна освіта як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості,...
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,...
Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток)....
Поняття статистики та основні історичні етапи її розвитку
Статистика це наука, що вивчає кількісну сторону масових явищ в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною з метою виявлення закономірностей...
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,...
Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу...
1. Наука, що вивчає процеси взаємоперетворення теплоти і роботи в...
Наука, що вивчає процеси взаємоперетворення теплоти і роботи в теплових двигунах і машинах, а також теплофізичні властивості робочих...
Урок це дзеркало загальної педагогічної культури вчителя, мірило...
Урок –це логічно закінчений цілісний, обмежений певними рамками відрізок навчально-виховного процесу
Навчальна програма факультативу «Українське народознавство в умовах...
Народознавство це наука про націю, людину у її зв'язках із природою, мовою, історією, побутом, обрядами та звичаями, усною творчістю....
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн...
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки....
ТЕМА : ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК
Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і розвиток особистості
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка