ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ


НазваЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Сторінка1/14
Дата17.03.2013
Розмір2.36 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Культура > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ.


7.1. Загальна характеристика художньої культури.
Неповторна своєрідність мистецтва вказаного періоду, яка робить його особливим "типом" мистецтва, всі його досягнення обумовлені тим, що від цього часу починають повніше розкриватися можливості прямого, не міфологізованого художнього усвідомлення світу. Від ХІХ століття визначальне місце в художній творчості займатиме відображення конкретних умов життя суспільства, його історії. У всіх галузях, художньої культури помітний високий розквіт: і в літературі, і в музиці, і в пластичних мистецтвах з’являється багато творів найвищого рівня довершеності. Якщо взяти основні країни - Францію, Англію, Германію, Росію, США - то протягом всього періоду від Великої Французької революції і до початку ХХ століття ми спостерігаємо рух видатних письменників, художників, музикантів, що наслідують один одному.

Як і для кожного етапу історії мистецтва, для аналізованого століття характерні свої особливості розвитку. Однією з таких особливостей виявилось поступове зростання антагонізму між офіційною культурою панівної верхівки, офіційним мистецтвом та гуманістичною демократичною культурою, хоч іноді в досить опосередкованому вигляді. Дійсно видатним, правдивим митцям було досить важко творити серед протидії тисяч представни­ків банального "художнього виробництва", про що свідчить важка творча доля багатьох - від пізніх Гойї та Давида, Байрона, Кітса, Констебля, Пушкіна, Бальзака, Бодлера, Достоєвського, Марка Твена, до імпресіоністів, Ван Гога і багатьох, багатьох інших. Про плідність армії модних творців "на годину" свідчить яскравий приклад. На знаменитій французькій виставці /Салоні/ 1824 року - найславнішій до появи імпресіоністів - було виставлено понад дві тисячі картин 1000 майстрів. Світова історія мистецтва зберігла для нас п’ять: Делакруа, Прюдона, Енгра, Констебля та Бонінгтона. Про наявність в ХІХ столітті двох художніх культур в кожній країні слід пам’ятати завжди, аналізуючи проблеми формування і розвитку художньої творчості.

Короткий період революційної боротьби нового капіталістичного суспільства з феодальним породжує, як вже зазначалось, героїчні ілюзії та ідеали класицизму. Але вже після 1815 року для цивілізованих країн Європи і Америки стає очевидною неможливість створення високохудожніх творів на основі ідеалізації або героїзації пануючого образу життя. В цьому відмінність культури капіталістичної доби від попередніх. Тепер правда в мистецтві - це правда тверезого і, часто, гіркого аналізу або деградації особистості /образи і герої О.Бальзака, наприклад/, або ж її страждань при прагненні зберегти свою цілісність. В реалістичному мистецтві цього часу зростає критика антигуманних умов існування народних мас і, водночас, стверджується поезія буття людей і природи.

Не випадково, що саме в ХІХ столітті суттєвою прикметою доби стає конфлікт між художніми прагненнями і пошуками творчої особистості та банальністю естетичних смаків основної маси буржуазії як потенційного замовника. Таким чином, прогресивне мистецтво розвивається, долаючи ворожість панівних суспільних відносин і пов’язуючи певною мірою свою долю з демократичною частиною населення. Зокрема, соціальні конфлікти століття - революції 1830 та 1848 років, Паризька комуна - знаходять гуманістичну лінію.

Для грунтовного розуміння специфіки розвитку художньої культури вказаного періоду особливого значення набувають слідуючі питання:

1. Місце архітектури і пластичних мистецтв в системі художньої культури ХІХ століття.

2. Співвідношення і взаємозв’язки національних та загальнолюдських засад в художній практиці.

3. Основні етапи розвитку мистецтва вказаної доби.

Музичне мистецтво, як пам’ятаємо, набуває в другій половині ХУІІІ століття ролі провідної галузі в системі мистецтв. В наступні десятиліття музика, не відбиваючи безпосередньо життя, досягла безумовної цілісності і конкретності переживання і естетичної можливості охопити світ людських почуттів і через нього відобразити життя у всій складності і діалектиці розвитку як ніколи раніше. ХІХ століття дало світові таких майстрів як Бетховен, Шопен, Вагнер, Шуман, Верді, Белліні, Бізе, Глінка, Мусоргський, Чайковський тощо.

Визначальне місце в системі мистецтв протягом всього ХІХ століття займатиме література: її питома вага в культурі доби надзвичайно велика. Особливого розвитку в літературі набуває роман з його здатністю до найширшого охоплення суспільного життя, з точністю соціально- психологічного аналізу. Художні особливості роману виявились особливо співзвучними естетичним потребам часу. Творчість Гете, Байрона, Вальтер-Скотта, Діккенса, Стендаля, Флобера, Золя, Мопассана, Пушкіна, Лермонтова, Тургєнєва, Толстого, Достоєвського, десятків інших чудових письменників Старого і Нового світу підняла на новий ідейно-художній рівень традиції попередніх часів.

В блоці просторових мистецтв провідне місце належить живопису. Особливу роль починає відігравати станкова картина, яка певними якостями нагадує роман - своєю здатністю до широкого показу подій і явищ конкретного життя. Продовжується досить інтенсивна діяльність майстрів графічного мистецтва, особливо після появи і широкого розпповсюдження техніки літографії з її відносною простотою виконання та широким діапазоном технічних можливостей.

Архітектура ж, що протягом тисячоліть була стильовизначальним видом мистецтва, зазнає занепаду. Починаючи з другої чверті століття її роль у формуванні стилю, формальної специфіки просторових мистецтв знижується. Майже до кінця століття пластично-художній вигляд споруд найчастіше визначається використанням старих історико-художніх стилів. ”Історизм” або “Еклектика” визначають специфіку архітектури і декоративно-ужиткового мистецтва. Проте, починаючи з середини століття з’являються перші спроби естеттично освоїти можливості нових будівельних матеріалів і технік. Наприкінці століття в результаті “художньої волі” численних майстрів всіх видів просторових мистецтв виникає перший свідомо конструйований стиль як формальна категорія - модерн, що на короткий час завойовує світ.

Занепад архітектури та пов’язана з цим криза синтезу мистецтв обумовила і втрати в галузі монументального живопису і скульптури. Саме в ХІХ столітті завершується багатовікове існування стилів як художньої категорії, що наслідували один одному у вигляді цілісної пластичної системи художніх форм, прийомів і методів, що охоплюють всі види мистецтва і демонструють тісний взаємозв’язок між архітектурою, декоративно-ужитковим та монументально-образотворчими мистецтвами.

Художньо-духовне життя ХІХ століття позначене співіснуванням багатьох національних шкіл та тісними взаємозв’язками між ними. Своєрідність історичної долі та існування в кожній країні національних культурних традицій обумовили своєрідність конкретного вирішення загальної для всіх естетичної проблематики. Цілком природньо відрізняється спадщина класициста А.-Р.Менгса від творчості класициста Л.Давида, демократизм і злободенність робіт того ж Давида від творів Гойї. Різняться один від одного романтизм Франції та Германії, реалізм А.Менцеля і Г.Курбе. Ця різниця пояснюється не лише творчою індивідуальністю майстра, а й специфікою реалізації загальноєвропейських етапів розвитку мистецтва в конкретних національних школах.

Водночас, в кожному з цих неповторних художніх явищ паралельно з вирішенням національних проблем втілюються питання, що хвилюють загальну думку епохи. І тверезий аналіз соціального життя, і боротьба за правду, і глибина моральних конфліктів людської особистості - все це спільні для всіх проблеми. Тому в ХІХ столітті посилюється усвідомлення зв’язку життєвих проблем конкретної людини і народу з загальноісторичними проблемами доби. Варто додати, що капіталістична економіка орієнтована на створення єдиного світового господарства, що обумовлює розвиток єдиної світової культури.

Однією з суттєвих особливостей європейської художньої культури ХІХ ст. став історизм як засіб пізнання дійсності в її реальному історичному розвитку. Ще в добу класицизму кінця попереднього століття історизм трактується в абстрактно-героїзованій формі. Та вже романтики прагнуть дійти до реальної характеристики історичного життя народу. Саме історичний підхід до висвітлення подій є суттєвою рисою романтизму поряд з потягом до екзотичності та емоційно-особистностною інтонацією. Блискучим поєднанням піднесеної симовлічності з конкретною історичною правдою є "Марсел’єза” Рюда та “Свобода, що веде народ” Делакруа. Пізніше конкретний історизм знаходить втілення в реалістичному напрямку середини століття - достатньо згадати твори А.Менцеля, В.Сурікова, А.Матейко. В творах цих майстрів є ще одна суттєва прикмета мистецтва періоду: услід за Гойєю та Делакруа в них основним об’єктом зображення і діючою особою є народ.

Особливе зацікавлення народною темою обумовило і визначальну роль побутового жанру в мистецтві середини століття. Як в “Розстілі” Гойї, побутовий жанр в певних випадках трансформується в монументальний літопис доби, в “сучасну історію”. Відображення і узагальнення повсякденного життя простої людини, етично-естетична оцінка буття народу набуває конкретності, якої до цього часу не знало мистецтво.

Свій внесок в розуміння людської особистості і особливий підхід до моделі вносять майстри портрету ХІХ століття . В більшості високохудожніх творів цього жанру ми бачим аналіз характерності образу, поєднання індивідуальної неповторності з соціальною визначеністю. Це поєднання загального і особистого є дорогоцінним досягненням портрету тієї епохи.

Специфічні зміни відбуваються в пейзажному жанрі, що набуває загальноєвропейської популярності. Пейзаж остаточно втрачає героїзовано-узагальнені риси і з класицистичного “образу світу” перетворюється на “портрет” конкретної місцевості. Це зовсім не означає інформативної описовості пейзажних мотивів. Навпаки, у кращих майстрів жанру - К.Коро, Д.Констебля, барбізонців, К.Д.Фридріха, С.Щедріна, російських пейзажистів другої половини століття ми спостерігаєм в образах природи втілення складного внутрішнього світу людини, його зв’язків з природою. Тобто, пейзаж набуває живого психологізму як сутністної ознаки.

Щодо конкретних етапів розвитку образотворчого мистецтва ХІХ століття , то передусім слід зазначити , що загальна зміна темпів розвитку цивілізації, динаміка життя, яку прискорює розпочата саме в ХІХ столітті технічна революція, позначається і на еволюції художнього життя. Ніколи ще історія мистецтва не знала такого розмаїття пошуків, напрямків, таких швидких розквітів і занепадів художніх явищ. Тому виникає потреба в більш детальній хронології відповідно до загальної ходи історії. Найдоцільнішим видається розподіл загальної картини розвитку образотворчого мистецтва в ХІХ столітті на слідуючі етапи.

Перший етап - період від Великої французької революції 1789 року до битви при Ватерлоо, тобто, 1815 року. Це час загальних потрясінь і руйнації феодального устрою старої Європи. Це роки формування і знищення імперії Наполеона. Революція радикально змінила весь духовний світ сучасників незалежно від ставлення до неї, зруйнувала багато іллюзій і подарувала багато нових сподівань. Вона активізувала роботу людського розуму і радикально змінила духовний досвід людства. Діяльність Наполеона певною мірою нищила вольнолюбні демократичні настрої, але його завойовницька політика нищила феодальні порядки в інших країнах, а у Франції він сприяв утворенню типово буржуазної держави. В мистецтві цього періоду ми відзначаєм розквіт класицизму як провідного напрямку в більшості європейських країн. Звернення до античних традицій мотивувалось переважно - за виключенням Франції- етично-естетичними міркуваннями. В Англії, Росії, Німеччині майстри класицизму створили чудову архітектуру, чи не востаннє позначену стильовою цілісністю. Монументальні форми зрілого класицизму - ампіру - існують до двадцятих років. Водночас, слід зазначити, що при дворі Наполеона - імператора формується офіційне мистецтво відверто улесливого змісту, яке стало прототипом європейського “салонного” мистецтва слідуючих років.

Другий етап - від Реставрації 1820-х років до революцій 1848 року, пов’язаний з утвердженням капіталізму в більшості розвинених країн світу; час політичної реакції і активної революційної боротьби проти неї. Достатньо згадати, що це - час латиноамериканського повстання, другої Іспанської революції, грецького повстання і повстання декабристів, заворушень у Польщі та початок чартистського руху, революція 1830 р. у Франції - і хвиля європейських революцій 1848-1849 років. Цей бурхливий час об’єднав художню творчість різних стран, обумовив спільність гуманістичних ідей видатних музикантів, поетів, художників. Це час мистецтва романтизму.

Романтизм критично ставився до меркантильно - прозаїчного устрою буржуазного життя. Він був пов’язаний з національно - визвольними настроями, ідеями і боротьбою, надихався прагненнями особистості і народу до незалежності: це очевидно в творчості Д.Байрона, П.-Б.Шеллі, О.Пушкіна, В.Гюго, Е.Делакруа, Ф.Рюда тощо. Романтизму притаманна більш індивідуальна, безпосередньо - емоційна мова. В творах романтиків розкривається драматичний світ конфліктів в які вступає герой по відношенню до суспільства або стихій, в контексті реальної історії – минулої та сучасної. В сорокові роки століття романтизм втрачає роль провідної прогресивної течії в мистецтві і до кінця зазначеного періоду ми бачимо, що ця роль переходить до більш життєво конкретного і соціально аналітичного типу.

Третій етап - це період від революцій 1848-1849 років до Паризької комуни, час найвищого розквіту так званого критичного реалізму в мистецтві. Саме тоді створюються роботи, де подано як конкретний аналіз діяльності у Ф.Міллє, Г.Курбе, так і сатирично - викривальний - у О.Дом’с. Варто зазначити, що термін “критичний реалізм“ виник при вивченні літератури вказаної доби і в літературознавстві він є більш адекватним і повним. Щодо просторових мистецтв слід мати на увазі, що творчість багатьох майстрів цього напрямку є за своїм змістом і значенням набагато ширшою і не вичерпується цим поняттям. Але за відсутністю в мистецтвознавстві більш вдалого терміну, ми позначаєм як “критичний реалізм” твори, де відчутне звернення до об’єктивної реальності з широтою охоплення явищ соціальної дійсності, показом її протиріч, умов життя народу і пошуками нового типу позитивного героя. Розвиток реалізму, природньо, набирає різних форм в конкретних країнах, але в цілому в країнах Європи для 40-х - 60-х років він є характерним. Водночас, в другій половині століття в таких країнах як Англія, Франція починають зароджуватись нові тенденції, що набувають розвитку вже після 1871 року.

Останній етап - остання чверть ХІХ століття. Це час підвищеної динаміки розвитку капіталістичного суспільства з загостренням всіх проблем і протиріч. В цей останній етап розвитку мистецтва ХІХ століття все було насичено боротьбою і сумнівами, відкриттями та досягненнями. Співіснують протилежні за ідеалами і установками напрямки і течії: прерафаеліти та символісти, імпрессіоністи, постімпресіоністи та передвижники. В дуже значній мірі цей період веде у майбутнє - в ХХ століття. Не слід забувати, що саме остання чверть ХІХ - початок століття став часом недовгого розквіту, міжнародного розповсюдження і занепаду першого свідомо створеного митцями різних країн стилю, що як формальна категорія об’єднав всі види пластичних мистецтв і архітектури: модерну. Саме завдяки діяльності майстрів модерну виробництво промислових товарів: меблів, посуду, тканин тощо набирає художньої досконалості. Така поступово-послідовна зміна етапів сповненого протиріч і пошуків розвитку мистецтва і характеризує ХІХ ст.

7.2. Мистецтво Франції.

Французьке мистецтво в ХІХ столітті проходить - іноді найбільш активно - всі зазначені етапи еволюції. На рубежі століть країна пережила час глибоких потрясінь, пов’язаних з революцією. Аналізуючи мистецтво від 1789р. до падіння імперії не можна ще раз не згадати ті грандіозні зміни, які були принесені революцією саме в духовне і культурне життя. Як ми зазначали, вона зовсім не була “громом серед ясного неба”, а підготовлювалась широким ідейно-суспільним рухом Європи і Америки, в результаті чого суспільство змінило уявлення про самого себе. Важливо, що революція не випадково перемогла у Франції, хоч в той же час були спроби женевських, батавських, брабантських революціонерів, італійських якобинців, ірланців, угорців, поляків тощо. Їх прагнення мало чим відрізнялися від французьких. Але самі по собі ідеї історію не зроблять. Потрібна сукупність політичних, економічних, соціальних умов і, звичайно, колективна воля людей, як це мало місце у Франції.

Мабуть, найвагомішим внеском французької революції в світову духовну культуру була Декларація прав людини і громадянина, що проголошувалась для всіх людей. На практиці все закінчилось інакше: свобода, озброївшись для війни, повелась у Європі як брутальний завойовник. Однак, хоч французька революція не змогла дотриматись своїх принципів, саме за її ідеали боролись людини і в ХІХ і в ХХ столітях. І коли в 1948 році після світової війни виникла необхідність ствердити права людини, саме декларації 1789 року надихнула авторів загальної декларації, запропонованої ООН. Ідея, що змінила світ, змінила ієрархію цінностей і в мистетві.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Екзаменаційні питання з курсу «Історія Росії»
Територія російської держави першої половини ХІХ ст. Соціальна структура населення
На розвиток зв’язного мовлення 3 год
Вступ. Загальна характеристика розвитку французької літератури та культури ХІХ століття, їх стильове розмаїття. Внесок Франції у...
Загадковий світ Михайла Булгакова
У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива...
18. Культура Західної Європи ХVІ – першої половини ХVІІ ст.» зазначеної...
Нариси з історії пам’яток культури Західної Європи ХVІ – першої половини ХVІІ ст., обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами
Бойчук Андрій Юрійович Інститут адвокатури в Галичині другої половини...
У монографії досліджено організаційно-правові основи становлення інституту адвокатури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини....
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС СПИСКУ ДЖЕРЕЛ
Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII-XVIII ст. – К., 1981. – 159 с
Урок №1 Тема: Оноре де Бальзак основоположник соціально-реалістичного...
Тема: Оноре де Бальзак – основоположник соціально-реалістичного роману. «Людська комедія»-грандіозна енциклопедія життя Франції першої...
«Портрети українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.» Номінація
Автори: Заболотна А. Г., викладач української літератури, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист
З дисципліни: драматургічні шукання
Володимира Винниченка, одного з найбільших українських письменників першої половини ХХ ст., підданого політичній анафемі в радянські...
З дисципліни: драматургічні шукання
Володимира Винниченка, одного з найбільших українських письменників першої половини ХХ ст., підданого політичній анафемі в радянські...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка