УДК 376 352 (477) С. І.Терпелюк,
старший викладач кафедри філології та методики початкової освіти педагогічного інституту Волинського національного університету імені Лесі Українки
Вплив духовності на розвиток людини з інвалідністю
Роботу виконано на кафедрі філології та методики початкової освіти.
Стаття розглядає проблему впливу духовності на розвиток людини з інвалідністю.
Ключові слова: людина з інвалідністю, духовність, розвиток особистості, критерії духовності.
Постановка наукової проблеми. У сучасних умовах економічної нестабільності інваліди виявились однією із найнезахищеніших верств населення. Головною проблемою, яка потребує негайного вирішення, є подолання соціальної ізоляції інвалідів. Ця проблема формулюється приблизно так: структурні порушення, або яскраво виражені, або такі, що діагностуються за допомогою медичної апаратури, можуть призвести до втрати або недосконалості навичок, необхідних для певних видів діяльності, внаслідок чого і формуються „обмежені можливості" для життєдіяльності; це, в свою чергу, за відповідних умов спричинятиме соціальну дезадаптацію, неуспішну або уповільнену соціалізацію.
У наш час допомога людям з порушеною дієздатністю стає все важливішим суспільним завданням
Створення клубів спілкування і центрів реабілітації для людей, які мають функціональні обмеження, видається в наш час справою особливо актуальною і важливою в рамках комплексного підходу до вирішення проблем інтеграції інвалідів в сучасне суспільство. Безпомилково можна стверджувати, що ця справа йде назустріч гострому соціальному запиту цілої групи населення, яка, не маючи достатньої матеріальної та соціальної підтримки держави при обмежених хворобою власних можливостях, має нагальну потребу почуватися людиною в цивілізовану суспільстві, тобто мати можливість культурного і духовного розвитку та самоствердження. На жаль, теперішній стан розвитку України характеризується негативною соціальною установкою щодо інвалідів, становище яких можна скоріше назвати соціальною ізоляцією, яка формує маргінальний статус інвалідів та їх психологічну депривацію, що є причиною хронічних станів самотності, замкненості, розлюченості, пригніченості, байдужості.
На жаль, в сучасних умовах пошуків різних шляхів ефективної соціалізації та реабілітації людей із фізичними вадами використання деяких традиційних підходів у ставленні до людей з обмеженими можливостями здійснюється без урахування всіх можливих негативних наслідків. Йдеться про діяльність деяких центрів соціальної адаптації в напрямку "духовної реабілітації". Слід, насамперед, відмітити, що "духовна" реабілітація повинна мати двосторонній характер. Здебільшого об'єктом її вважається людина з особливими потребам, яку треба пристосувати до суспільства. Наразі потрібно розвивати зворотний аспект проблеми - пристосовувати суспільство до того, що все більше його членів мають функціональні обмеження.
Психологічний словник подає нам таке визначення духовності: духовність – це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти “для інших”[4, с. 105].
Духовність характеризується відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу.
Аналіз останніх досліджень цієї проблеми. На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість. [1, с. 150]
В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”. [2, с. 10]
О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у дезорієнтації та спустошенні.
Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток.
Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до духовного універсалу загальнолюдської культури.
Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна, Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен по-різному.
С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух” і зазначає, що дух, це основа всього найкращого, що є в людині; людське в людині; сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.
Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття “духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя, а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.
В іншому розумінні духовність – це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності [7, с. 69] . Ми поставили собі за мету дослідити умови впливу духовності на розвиток людини з інвалідністю.
Духовність – це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і красі [5, 120]
Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що духовність – це спосіб розбудови особистості [1, с. 203]. На думку Бориса Кримського духовність – це зустріч з самим собою, своєю душею, внутрішнім Я. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність – це ідеальний початок, з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.
І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність це світ ідеального, особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне життя, духовні цінності, світогляд.
Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальної катастрофи [4, с. 124].
Виклад основного матеріалу. Духовні потреби кожної людини унікальні, а тому шлях духовного розвитку носить індивідуальний характер. Завдяки згаданій індивідуальності досить важко накреслити загальні підходи, розробити універсальні методи, якими міг би користуватися кожний, оскільки “Духовне не можна зрозуміти, його можна тільки пережити”.
Людська свідомість має конкретний шлях свого розвитку від першого рівня - егоцентризму до рівня духовних цінностей.
Перший ступінь розвитку свідомості — егоцентризм — характерний для людини, яка потребує від навколишнього світу уваги, піклування, любові. Початковий крок усвідомлення є відокремлення людини від оточуючого як необхідна умова майбутнього індивідуального розвитку. Під час цього відокремлення найактуальнішими для індивіда стають слова: “я”, “мені”, “я сам”. Цей рівень можна також назвати рівнем переважної любові до себе, але якщо людина залишається на першому рівні свідомості протягом подальшого дорослого життя, її прийнято називати егоїстичною.
У процесі переходу на другий рівень зростає значення піклування про найближчих людей - батьків, братів та сестер, рідних. Для другого рівня свідомості пріоритетні цінності та потреби - це цінності і потреби власної сім’ї. Людина бере на свої плечі вирішення сімейних проблем, тобто, світогляд розширюється до сімейного кола. Вислів “добрий сім’янин” має безпосереднє відношення до цього рівня.
Подальше розширення світогляду людини сприяє усвідомленню того факту, що її особисте життя та життя сім’ї тісно пов’язані з життям суспільства, нації. Отже, поліпшення суспільного життя позитивно позначиться і на житті сімей, з яких складається суспільство. Завдяки усвідомленню цього факту (що, на жаль, трапляється не так часто) людина “переходить” на третій рівень - до громадської активності, державного патріотизму, національної свідомості. Це, звичайно, не означає, що її перестають турбувати сімейні чи власні проблеми, однак у разі потреби людина може відсунути їх на другий план, жертвуючи власним заради суспільного.
Наступний, четвертий, рівень — це рівень здатності до розуміння кожної людини, незалежно від її національних ознак. Прийняття кожної людини як індивідуальності, визнання права кожного на власні переконаний, усвідомлення факту, що людство - єдиний взаємопов’язаний організм, в якому кожний виконує свою важливу роль, характеризують рівень загальнолюдських цінностей. Цей рівень свідомості визволяє людину із замкненого кола “моє — чуже”, “друзі — вороги”. Основним принципом, що характеризує світогляд четвертого рівня, може бути так зване «золоте правило» Ісуса Христа: “не роби іншим того, чого не хочеш собі”.
Однак, людина не відокремлена від природи, космосу, планетарного життя. Всі космічні процеси безпосередньо впливають на людство, і розуміння цього факту розширює свідомість людини до космічного, духовного масштабу. В чому ж полягає сутнісна відміна між наведеними рівнями свідомості? Якісна відміна характеризується межами світогляду, спрямованості прагнень й потреб людини: на першому рівні потреби спрямовуються на себе, незважаючи на запити оточуючих, а на п’ятому - людина отримує природну радість і задоволення від самовіддачі, від допомоги іншим. У свою чергу, певний рівень свідомості характеризується здатністю до відповідальності, що є важливою ознакою розвиненої людини. Зрозуміло, що в процесі подальшого розвитку така здатність підвищуватиметься — розширення свідомості спричинюється і до розширення кола відповідальності.
Узагальнивши вищесказане, спробуємо визначити критерії духовності, до яких віднесемо: морально-етичну культуру людини, до якої входять моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього; соціальний критерій виявляє ставлення до громадської діяльності, громадських доручень, до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї держави; критерій пізнання визначає творчу спрямованість, пошуковий інтерес, жагу до знань, рівень інтелекту людини; розуміння сенсу буття виявляє життєву позицію людини у досягненні своєї мети, і свого призначення в житті.
Згідно наших спостережень щодо сформованості духовності у людей з інвалідністю та концепції Б.С.Братуся, ми спробуємо проаналізувати, що є результуючим фактором існуючих поглядів на цю проблему. У педагогіці є традиційним розглядати три рівні сформованості: високий, середній, низький. Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).
Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності (антидуховності).
І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне, може вважатися повністю бездуховною (низький рівень сформованості).
Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить певну кількість регламентації своєї поведінки (тобто, якоюсь мірою ця людина культурна), але вона діє за всіма правилами й законами на користь чи задоволення лише своїх фізичних та фізіологічних потреб, не може вважатися духовною особою. Це також по-своєму бездуховна людина.
Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою, тому що весь її розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на допомогу іншим.
Висновки. Успішне вирішення проблеми духовного розвитку людини з інвалідністю буде залежати від того, наскільки наше суспільство буде адаптоване до цієї категорії людей, виходячи з теорії компенсації, зуміє визнати, що недузі треба протиставити силу духу, і як ефективно воно буде сприяти адаптації людини-інваліда до суспільного життя.
Література
1. Загальна психологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д., Соловієнко В. О. – К.: 2000.-256 с.
2. Іван Головінський Педагогічна психологія. – К. 2003
3. Загальна психологія: Навч.посібник для внз Допущено Мін. освіти України / М’ясоїд П. А. – К., 2000. – 479 с.
4. Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Цигульська Т. Ф. – К., 2000.- 187 с.
5. Проблемы воспитания и социальной адаптации детей с нарушением зрения / Под ред. Л.И.Плаксиной. – М. 1995
6. Специальная дошкольная педагогика под редакцией Э.А. Стребелевой. – М. 2002
7. Формирование социально-адаптативного поведения у учащихся с нарушением зрения в начальных классах. / Под ред. Л.И.Плаксиной. – М. 1998.
Терпелюк С.И. Влияние духовности на развитие человека с инвалидностью.
Статья рассматривает проблему влияния духовности на развитие человека с инвалидностью.
Ключевые слова: человек с инвалидностью, духовность, развитие личности, критерии духовности.
Terpelyk S. The article focuses the problem of influence spiritual on the development human with disability.
Key words: human with disability, spiritual, development persounality, criteriones spiritual.
|