Викликати в учнів інтерес до історичного минулого; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; формувати почуття

Народознавче свято « І на тім рушникові…» 2012р. Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; формувати почуття прекрасного у вишивках; збагачувати мовленнєвий склад; виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українського народу. Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат: «Хата без рушників – родина без дітей»; запис на диску «Пісні про рушник» А. Малишка; хліб на вишитому рушнику; магнітофон. Місце проведення: святково прибрана зала. Учасники: учні 3 –А класу. Звучить музика, до зали заходять діти в українському строї, хлопчик і дівчинка з хлібом на вишитому рушнику. Ведуча: Віддавна, з незапам’ятних часів, Красою невмирущого надбання. Немов зворушливий народний спів, Дійшло до нас мистецтво вишивання. Стелилося звичайним полотном, Вкривалося барвистими стібками, З якими і дійшло до нас воно, Вбережене дбайливими руками. Несуть нам зараз щастя рушники, Добробут вистеляють скатертини, І пошивки вкрашають подушки, Втішають око вишиті картини. Сорочки, сукні, блузи, пояси, Навіть з тканини зроблені пакунки, Враз набирають справжньої краси Від вишитих руками візерунків. Український рушник прийшов до нас з давніх часів. Як багато промовляють вишиті рушники до нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято в родині. Що ми знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті? Рушником накривали хліб на столі. Хліб і рушник – одвічні людські символи добробуту і багатства. Хліб, сіль на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності українського народу. Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би як убого судилося жити сім ї, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. Саме рушник був обличчям оселі. Тож давайте розпочнемо наше свято про українські рушники! Дівчинка в українському вбранні Добрий день вам, добрі люди! Хай вам щастя – доля буде, Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік. Хлопчик в українському вбранні Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм. З рушником берем таріль,коровай кладем і сіль. Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим « Любий гостю наш, приймай і рушник, і коровай». Пісня « Ти стелися рушничок» Дитина: У нас сьогодні, наче, вечорниці Милують око диво – рушники Дівочий сміх лунає у світлиці Як добре, що є звичаї такі. Дитина: Збиратися разом, співати, погуляти, Про Україну – неньку розмовляти. Дізнатись більше про традиції, обряди, Культуру та історію ми завжди раді. Дитина: Скільки багатства у нашого народу! В криниці мудрості не висиха вода. Свято шануються закони роду. Душі народної скарбниця не згаса. Дитина: А мова наша, рідна мова. Чи то не золото, не скарб? Вона, мов гілка калинова – Красою вабить і цілющий має дар. Дитина: А як же не згадать про пісню – Сумну й веселу, радісну й тужну. Вона то у блакить зрина небесну, То серце наше крає від жалю. Дитина: Не вистачить нам ночі, мабуть, Щоб розказати про всі оті скарби Адже сьогодні ми прийшли сюди, Щоб розповісти вам про рушники. Пісня «Вишивала мама рушника» Дитина: На землі великій є одна країна: Гарна, неповторна, красна, як калина. І живуть тут люди добрі, працьовиті. І кажу, до речі, ще й талановиті. Дитина: Землю засівають і пісні співають, Вишивають гарні барвисті рушники. На бандурі грають і вірші складають Про ліси і гори, луки і сади. То скажіть же, діти, що це за країна? Діти: Наша Україна! Дитина: Що таке Україна. за віконцем калина, Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі, Дужі руки у тата, під тополями хата, Під вербою криниця, чистім полі пшениця. Стіл дубовий в хатині і рушник на картині. Дитина: Ми дуже славим весь наш край І любим Україну, На рушнику зелений гай, І вишиту калину. Ведуча: Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Без рушника не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені паляниці, пироги. З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну. З рушниками проводжали в останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються. Пісня: « Два кольори» Дитина: Здарувала мені мати рушничок в дорогу. Завернула хлібину в нього і мовила: «На, руш, благословляю». А доріжка із квітів ніби до серця мого промовля: «Не заблукай у світі,дорога додому най буде легка, Як пісня для душі – зацвіте оте вишиття. Дитина: Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає, Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки, Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники! Дитина: Доріжки ненька білі вишивала. А заполоч блакитну з хвилі брала, Із клубочка свого серця – жар червоний, З пасма ночі та із смутку – Хвилю чорну. Пісня «Рідна мати моя…» Дитина: Крізь сторічну даль,крізь журбу і печаль Бабусин рушник до мене прийшов І мені приніс щебетання птахів, Мрії і жагу, солоність бабусиних сліз, Дитина: Розвісила бабуся рушники, хоч каже дехто: «Вже виходять з моди», Та чую я , як б’ється із віків Минуле мого рідного народу. Дитина: В гарячих візерунках пломенить Пролита кров за правду і за волю, І кожна нитка райдужно горить – Розказує про України долю. Дитина: Розвісила бабуся рушники – І ожили на рушниках віки, Запахли в хаті трави, квіти. Вони зі мною стали говорити. Танок з вишитими рушниками. Дитина: Скільки вас і які, України рушники? Рушничок для дитини. Рушники на всі дні. Рушничок для хатини,ще й весільні рушники. Рушники для недолі. Рушнички для малят. Рушнички барвінкові,д ля веселих всіх свят. Дитина: Рушнички всі в узорах;і рушник на щодень, Різнобарвні в кольорах, ще й рядочки з пісень. Рушники України – для обличчя і рук, З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук. Дитина: Скільки ви, українки,із квіток і рослин Змайстрували в зазимки рушників для родин! На весь світ розіслали всі узори Рушники не для слави, рушники для душі. Дитина: Рушник мені подарувала мати. Щоб я не смів ту землю забувати, Де їв хліб – сіль і знав солоний піт, І перші смутки, серцю невідомі, Із багрянцем зорі біля воріт. Дитина: На моєму рушничку квіти, як у квітничку: Ружі, сон, лілея біла,а на мак ще й бджілка сіла. Бджілка – бджілонька мала мед для мами принесла. Дитина: Веселкою сплелися кольори На рушничку твоєму, наче доля. На нім – тобою прожиті роки, Усі достоту, з радощами й болем. Усе на нім: вечірняя зоря, І росами умите раннє сонце, На нім і сльози, й посмішка твоя, Хатинка рідна і твоє віконце. Ведуча: В народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей» А які ще приказки, прислів’я про рушник ви знаєте? - Рушник на кілочку, хата у віночку. - У коморі сволок – на ньому рушників сорок. - Не лінуйся, дівчинонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати. Бо й справді, за давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її доньку пішла добра слава. Сценка (мама і донька) Мати: Ну що ж, донечко, прийшла і твоя пора – вчитися вишивати. Бо як будеш іти заміж, то треба багато рушників, щоб люди бачили, яка ти у мене працьовита дитина. Донечка: Добре, мамочко, буду вишивати. Ведуча: А дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею. Дівчина: Та спасибі тобі, моя ненько,що будила мене раненько, А я слухала, вставала рушнички пряла. По тихому Дунаю білила,по сухому бережечку сушила. Мати: Тримай хаточку, як у віночку,і рушничок на кілочку. Тримай відерця всі чистесенькі і води всі повнесенькі. Прийдуть зовиці водиці пити , будуть тебе, моя доню, хвалити. Дівчина: Вишиваним рушничком стіни прикрасили. Подивись, як у нас гарно, матусенько мила. - Мамочко, а в охайній хаті і пісня лине красиво. Пісня: « На калині мене мати колихала» Ведуча: А ви знаєте, що рушники називали по – різному, залежно від їх призначення? Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з тістом. Утирач – для рук і обличчя. Повивач – замотувати дітей. Покутник – для оздоблення стін і покуті, Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля. Та багато інших. Діти, а що означають квіти на рушниках? Калина – символ краси, жіночності. Дуб – символ мужності, сили. Дуб і калина – нероздільність краси і сили. Виноград – символ сім ї і родини. Мак – невмируща пам'ять. Лілія – дівоча чистота, порядність. Дитина: І на лузі, і в садочку ,іу полі, і в лісочку – Скрізь у закутках природи, водять квіти хороводи. Ніби танець квіт очковий, рушничок наш веселковий. Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто пране. Дитина: А по ньому голка ходить за собою нитку водить. Покрутиться так і сяк – зацвіте червоний мак. Зазирне і там, і тут – волошечки зацвітуть. Застрибає навпрошки –зажовтіють колоски. А пройдеться поволі – зарясніють листки в колі. Біле поле полотняне, рушничком барвистим стане. Пісня « Рушничок для мами» Дитина: Де веселкою день виграє, куди сонячний промінь сягає, Український барвистий рушник свої крила у даль простягає. В ньому барви веселі й сумні,це життя, його дві половини, Де і радість, і смуток сплелись, мов у кожної долі дитини. Українські мої рушники – це натруджені в праці роки, Де надія й любов мов дива. український рушник, В тобі сила жива! Ведуча: А як у цей день не згадати про вишиту сорочку – одяг – оберіг, який споконвіку вишивали дівчата своїм нареченим, жінки – чоловікам, матері – синам. Вишита жіноча або чоловіча сорочка додає тому, хто її носить сили, здоров я, краси. Це оберіг від недобрих очей, від поганих доріг. Дитина: Вишиванка – дитинча кирпате, що квітки зриває в перепліт, Материнські ласки, усміх тата, прадідів пророчий заповіт. Дитина: Вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп, Вишита сльозою рідна мова і дорога через степ. Дитина: Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі, В колисанці купані хвилини, світло і тривоги у вірші. Дитина: Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили, Моя сорочка вишиванка, вся ніби сплетена з трави. Дніпра потоки, степ, простори, по лівій й правій стороні. Червоно – чорні всі узори, мережок ряд на полотні. Ведуча: Українські вишивки – сорочки і рушники. Вони пройшли крізь віки, вони і нині символізують глибину безмежної любові до людей, до всіх, хто не черствіє душею. Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних трудівниць і майстринь, які за своє життя так багато вишили рушників і серветок, сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Немає, мабуть, жодної родини, де б не милували око ці вишивки, а, особливо, рушники. Дитина: Поки живе чоловік й вишиває жіноча рука, Буде жити довіку рушник і чарівна його красота. Дитина: Є відкриття, яких не вкрила мгла Нехай минуть віки, тисячоліття. Та шана хлібу, різнобарвність рушника Залишаться безсмертними навіки. Ведуча: А на прощання хочеться сказати, Шануйте, друзі, рушники, Квітчайте ними свою хату, То обереги від біди. Шануйте ті, що дала мати, Готуйте дітям з чистої роси, Щоб легко їм в житті здолати Похмурі та скрутні часи. Шануйте, друзі, рушники! Пісня « Побажання» .

Схожі: