1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела 2 Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства


Скачати 2.97 Mb.
Назва 1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела 2 Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
Сторінка 6/24
Дата 15.03.2013
Розмір 2.97 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Історія > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24




21 Польсько-Литовські унії та їх наслідки для укр. народу.

22 Українські землі під владою Молдавії, Угорщини, Московії, Кримського ханства та Османської імперії.

23 Берестейська церковна унія: зміст та наслідки. Реформи П. Могили

24 Виникнення укр. козацтва (до середини XVII ст.)

Кревська унія 1385 р. – угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Литва).

Угода передбачала об’єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з динaстiї П'ястів) і литовського князя . За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об’єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двoюрiдним брaтом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (ГОРОДÉЛЬСЬКА УНІЯ— угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на р. Західний Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта.Результатом Г. У. було зміцнення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.).

У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушeний визнaти Вітовта свoїм нaмiсникoм, a 1398 Вiтoвт прoгoлoшує сeбe пoвнoвлaдним Вeликим князeм Литoвським пiд нoмiнaльнoю звeрxнiстю пoльськoгo кoрoля, чим фaктичнo рoзривaє Крeвську унiю.

Люблінська унія 1569 — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Люблін 1 липня 1569 року.

Переговорний процес і підготовка унії.Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 року на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. Однак в березні того ж року великі литовські магнати, які погоджувались на об'єднання тільки при умові існування окремого сенату і сейму Великого князівства Литовського, припинили переговори. Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у князівстві та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення і приєднання до Польщі українських земель — Підляшшя, Волинь, Брацлавщину, Поділля і Київщину. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558—1583 та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою, примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів.

Підписання унії.28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія, яку 1 липня 1569 затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів. Люблінська унія завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385. На чолі об'єднаної держави стояв монарх, який титулувався королем польським і Великим князем Литовським. Його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі і коронувати в Кракові. Спільними для Польщі та Литви були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію..

Наслідки Л.У. для України.

1.Опинившися під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.

2.Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля вивилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо.

3.Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й вальному сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духовенство.

4.Територія держави поділялась на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни (коменданти фортець).

5. Під впливом унії змінилася й судова система. У кожному повіті впроваджувалися гродські та земські суди. Гродський суд очолював староста. Земський суд обирався місцевою шляхтою. Він розглядав цівільні справи.Судочинство велося українською мовою. Вищою судовою інстанцією був Люблінський трибунал.

6.Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого, полонізувалися та окатоличувалися.

7.Процеси народної та феодальної колонізації, що розгорнулися в напрямку на схід та південний схід. На нових землях оселялися селяни-втікачі з районів розвинутого фільваркового господарства, де зростала панщина. Для заохочення селян магнати оголошували тут “слободи” – новопоселенцям надавалися значні пільги у виконанні повинностей на визначену кількість років.

8.Укладення Люблінською унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західно-європейської політико-соціальної спільноти.

Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю.
Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно-територіальні одиниці — комітати (жупи), які очолювалися ішпанами (жупанами) — намісниками, яких призначав керувати краєм король з-поміж угорських панів.
Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка переймала угорську мову, культуру і переходила у католицтво. Угорці землевласники переселяли у новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли у гірські райони з неродючими грунтами. Місцеве населення було закріплено, позбавлено будь-яких прав і свобод.
Незадоволені існуючими порядками селяни-русини неодноразово піднімали повстання. Повстання проти угорської влади охопили Закарпаття у 1315 та 1320 pp. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р. очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.
Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинило розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією і Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну — Австрія. Впродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.
Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім — Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель з галицько-волинськими пославилися, що спричинило виникнення у першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню у південну частину краю румунського населення з Трансільванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. у складі Молдавії. Шипинська земля (її територія в основному збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. З втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.
У 1514 р. Молдавія опинилась спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стали її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.
У результаті монгольської навали більша частина південно-руських земель опинилося у залежності від Золотої Орди. У 70-х роках XIII ст. у Північному Причорномор'ї — від Дунаю до Дону — сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра і Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Врешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей у 1428-1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і проголосило у 1455 р. свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було вимушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.
Для руських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачання кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя. Перший великий напад кримські татари вчинили влітку 1474 р. на Поділля і Галичину. Походи здійснювалися майже щорічно. їх наслідком стали величезні господарські спустошення і втрати в людях: фізичне знищення або захоплення у полон.
Крім татарів, у набігах брали участь також підрозділи турецької армії. Турецько-татарська агресія зумовила опір українського населення і стала одним з важливих чинників формування українського козацтва.
У другій половині XV ст. завершилося формування Московської держави, що мало велике прогресивне значення для розвитку російського народу. У цей час серед її правлячої верхівки сформувалася ідея необхідності поширення своєї влади на усі ті землі, що входили до складу Київської Русі. Цар Іван III став титулуватися "Государем і великим князем усієї Русі" й на підставі свого "історичного права" на усі "руські" землі намагався їх "збирати". Реалізації цього сприяла й ситуація. Незадоволені утискати польсько-литовської влади князі прикордонних з Московією земель стали разом зі своїми землями переходити "під государеву руку". Зокрема на початку 1500 р. під владу Москви перейшли князі, яким належала більшість земель Чернігово-Сіверщини.

Ці спроби переходу під зверхність московського великого князя спричинили литовсько-московські війни 1487-1494 та 1500-1503 pp. В обох війнах Литва зазнала поразки. До Москви відійшли східна частина Смоленщини і Чернігово-Сіверщина.

Таким чином, на початку XVI ст. українські землі поділили між собою Польща (Галичина, Холмщина, Західне Поділля), Литва (Волинь, Східне Поділля, Середнє Подніпров'я, Київщина), Угорщина (Закарпаття), Молдавське князівство, яке з 1514 р. перебувало у васальній залежності Османської імперії (Буковина), Кримське ханство, яке теж знаходилось у васальній залежності від Османської імперії, (Причорноморські і Приазовські степи, Крим), деякими причорноморськими районами безпосередньо володіла Османська імперія, Московська держава (Чернігово-Сіверщина). Великою трагедією для українців була постійна агресія Кримського ханства, підтримуваного Османською імперією.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.

Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької.

Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.

Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками.

Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

Найважливішим результатом Брестської унії стало виникнення української греко-католицької церкви, яка в наступні чотири століття відіграла величезну позитивну роль у боротьбі українського народу за свої інтереси.

Петро́ Моги́ла (21 грудня 1596 — 1 січня 1647) — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитоїархімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзархКонстантинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво як у галузі церковній, так і освітній, будівничій, книгодрукування та ін.
Насамперед після повернення до Києва він звернув увагу на вилучення в уніатів й упорядкування давньої руської святині – Софійського собору. Таким чином, він відновив церкву св.Василя; з руїн Десятинної церкви поставив нову камінну церкву, а підчас тих робіт найшов у землі домовину св.Володимира і переніс її до печерського монастиря, щоб люди могли її поклонитися, відновив також стару церкву Спаса на Берестові.
Петро Могила звернув увагу на те, що в церковні богослужебні книги, якими тоді користувалися в південній та західній Руси, вкралися неправильності й суперечності. Це було тоді тим гірше, що противники православ'я вказували на цю обставину, як на слубу сторону й стверджували, що в православнім богослуженні нема одностайності: в одній книзі про орден і сам предмет можуть бути одні вислови, а в другій – зовсім інші, і кожен священник може вживати того або іншого способу. Цим противники намагалтся доказати, що церква, не маючи одного голови, не зможе дотриматися правильності в своїх богослужебних книгах, а тим самим звертали на конечність підчинитися папі, як єдиному голові. Могила постановив, щоб у майботньому богослужебні книги не давалися в печать без перегляду й порівняння з грецькими першотворами і без його благословення. Він займався їх переглядом сам особисто. він реформував Київську братську школу в колегію, заснував другу школу у Винниці і завів при київськім братстві друкарню та підчинив їх київьському митрополитові. Цим було нарушено стародавній розпорядок патріярха Теофана, після которого київське братство підлягало тільки патріярсі. Але це було виправдано зробленими змінами: заснуванням монастиря і зміною школи на колегію, і тим, що колегію і монастир підтримував на свої власні кошти Петро Могила. Монастир мав тісний зв'язок із колегією. В ній містилися тільки монахи-наставники, їх всіх було взято з Печерської Лаври. Як вже говорилося, Могила підтримувал колегію й монастир за власний кошт: переписав на них дві лаврських волості, подарував колегії своє власне село Позняківку, крім цього час від часу давав грошові підмоги на будівлі й гроші для вчителів й учнів. За його прикладом і проханням, записана в братство шляхта допомогала колегії всякими дарами і щорічно вибирала старостів з-поміж себе для надзору й допомоги в підтримці. Колегію було утворено за зразком тодішніх висших европейських шкіл, за допомогою свідомих духовних осіб, а також світських людей, котрі б могли пильнувати правоти східної церкви і своєю освітою стати на рівні з тими, від кого вони повинні були охороняти права своєї церкви дорогою закона й втолоковування. «Требник Петра Могили» (1646) і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодм і Російської імперії. У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою.

Півенні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво. Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.Своє місцеположення Січ періодично змінювала. *(25)*

Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави.

У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).

Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.

Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Передісторія У: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства
У ході такої реконструкції виникають історичні праці статті, монографії, підручники – їх називають вторинними історичними текстами...
Історія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела
Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії
Передісторія україни археологічна періодизація
...
ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ ЗА ПЕРВІСНИХ ЧАСІВ
Періодизація історії людства. Своєрідність епохи стародавнього світу як першого періоду в історії людства. Історичні джерела. Відлік...
1.Історія як наука. Періодизація іст. У. Іст. Джерела
Предмет вивчення-історична діяльність укр народу та його предків від найдавніших часів до сьогодення
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Вступ до курсу історії держави і права України Предмет і завдання...
Адже саме право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості прав і інтересів людини, це частина культури народу,...
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
...
Періодизація історії Японії за середньовіччя
Практичне заняття «Японське суспільство у баченні авторки «Записок біля узголівя» Сей-Сьонагон»
Питання на залік з навчальної дисципліни «Історія України»
Початки людського життя на території України. Основні етапи розвитку первісного суспільства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка