1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»


Скачати 1.05 Mb.
Назва 1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
Сторінка 3/10
Дата 19.04.2013
Розмір 1.05 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Історія > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Кореневі мови. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди.

Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська.

Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.

Аглютинативні мови

До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови

У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.

Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан).

Флективні мови

Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:

синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.

аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.

Полісинтетичні мови

Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет
15. Типологічне і зіставне мовознавство

У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке ме­тодом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.

Зіставне мовознавство -- мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика.

Типологічне мовознавство (грец. typos -- відбиток, форма, зразок і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.
16. Критерії типологізації мов.

(За Карпенком) Фонологічна та синтаксична типологія. Безпосе­реднім наслідком, необхідним результатом розгляду не лише загального типу мов, а й часткових типів їх є класифікація. Якщо констатується, наприклад, що в одних мовах склад збі­гається з морфемою й фонемою, а в інших не збігається, то тим самим всі мови поділяються на дві групи, здійснюється певна класифікація їх. Такого роду класифікації називаються т и п о л о г і ч н и м и. В принципі вони можуть спиратись на різноманітні мовні ознаки. Але зрозуміло, що вагомість цих ознак для організації мови є неоднаковою. Тому типологічні класифікації мов спираються на найістотніші прикмети їх. Так, на фонетичному, рівні досить істотним є поділ мов на складофонемні та фонемні й виділення серед останніх консонантного та вокалічного типів. Про консонантний тип мови говорять у тих випадках, коли в її фонемному складі понад 70 % приголосних фонем. Якщо ж серед фонем мови 30 % чи більше складають голосні, то такі мови зараховуються до вокалічних. Українська мова, що має не більше шести голос­них і не менше 32 приголосних фонем, належить до кон­сонантних: тут співвідношення голосних і приголосних — 15 % і 85 %. А ось давньоруська мова належала до вокаліч­ного типу: тут до зникнення носових голосних існувало 11 або 12 голосних фонем і тільки 24 приголосних фонеми (співвід­ношення — 34 % і 66 %). Індоєвропейська ж прамова в дав­ніші періоди свого існування була консонантною. Як бачимо, фонологічний тип мови є досить рухливим, що знижує його класифікаційну вартість. (Маслов виділяє також): Для фонологической типологии самий суще-ственньїй признак — характер основной фонологической единицьі языка. Там, где в качестве такой единицьі выступает фонема, мы гово­рим о языках «фонемного строя» (к этому типу принадлежит большинство языков мира). Там же, где основной фонологической единицей оказывается слог (силлабема) или финаль и инициаль слога, мы гово­рим о языках «слогового строя». Другая важная черта— просодическая характеристика слога и слова: тональные, или полито-нические, язки противопоставляются монотоническим , языки со свободньш словесным ударением — языкам с разными ти­пами фиксированного и полуфиксированного ударения и таким, в которых словесного ударения практически нет или оно является лишь потенциальньш. Далее языки различаются по использованию тех или иных дифференциальных фонологических при­знаков: «слоговые» языки — по характеру инициалей и финалей слога, а «фонемные» — по степени разработанности и богатства фонемного инвентаря и специально репертуара гласних и согласннх фонем и по относительной частоте употребления тех и других в тексте.

На синтаксичному рівні найвагомішим є розрізнення трьох типів будови речення — номінативного ергативного та актив­ного. Номінативна будова "речення властива більшості мов світу— значній частині індоєвропейських мов, а також тюркським, фінно-угорським та семіто-хамітським мовам. Вона розрізняє називний та знахідний відмінки, причому підмет завжди стоїть у називному відмінку, а прямий додаток — у зна­хідному. Ергативна ж будова речення притаманна кавказьким мовам (також баскській), деяким індіанським мовам Америки та ін. Тут дуже сильно виражена взаємодія, взаємопідпоряд-кування підмета і присудка, а один і той же відмінок, що іме­нується абсолютним, є виразником суб'єкта (підмета) при не­перехідному дієслові та виразником об'єкта (додатка) при пе­рехідному дієслові. Суб'єкт же перехідного дієслова вираже­ний власне ергативним відмінком чи якимось іншим непрямим. Називним відмінком він у цьому випадку бути вираженим не може.

Отже, ергативна будова речення протиставляє перехідні та неперехідні дієслова, кладучи це протиставлення в основу свого синтаксису. Активна ж будова речення прита­манна дуже невеликій кількості мов (зокрема деяким індіан­ським мовним сім'ям Північної Америки — сіу та ін.). Вона ґрунтується на протиставленні дієслів із значенням дії та ста­ну, причому один і той же відмінок передає значення суб'єкта при дієсловах стану і значення об'єкта при дієсловах дії. Суб'єкт же при дієсловах дії виражається особливим активним відмінком. Як бачимо, активна будова речення має значну типологічну схожість з ергативною. Номінативна ж будова речення, на відміну від ергативної та активної, виражає суб'єкт одним і тим же називним (номінативним) відмінком незалежно від характеру дієслова. Визначний внесок-у розроблення син­таксичної типології мов належить відомому радянському мо­вознавцю, академіку І. І. Мєщанінову.

(За Масловим)Суть активного строя — в резком противопоставлении глаголов действия (динамических) и глаголов состояния (статических), суть эргативного строя — в столь же резком противопоставлении переходньїх и непереходннх глаголов. Оба строя характеризуются в отличие от номи-нативного отсутствием єдиного грамматического оформлення субьекта: в зависимости от характера глагола на суб'ьект указьшают разньїе ряди аффиксов в глаголе, да и сам субьект выражается разньыми падежами: падеж субьекта динамических (при активном) или только переходньїх (при зргативном строе) глаголов оформляется особнм падежом (ак­тивним или зргатнвньїм), тогда как субьект глаголов других групп (статических или соответственно всех непереходннх) ставится в том падеже, которьш оформлен обьект переходных глаголов. Активний строй предложения представлен в ряде америндейских языков, а в пережитках — и в язи­ках других ареалов; эргативннй строй — в кавказских язнках, в баскском, в шумерском, древнетибетском, в ряде язьїков Австра-лии и Америки и в некоторнх современннх иранских и индийских язнках.

Надійної типологічної систематизації лексичного рівня мов поки що не знайдено.

З морфологічною в мене проблеми скидаю все що знайшла(Ксюша)

(Маслов) Наиболее разработанной является морфологическая типология, учитивающая ряд признаков. Из них самими важними являются: 1) общая степень сложности морфологической структури слова и 2) типи грамматических морфем, используемнх в данном язнке, в частности в качестве аффиксов. Оба признака фактически фигурируют уже в типологических построениях XIX в., а в современном язнковедении их принято виражать количественньши показателями, так назнваемьши типологически-ми индекс а м и. Метод индексов бнл предложен американским лингвистом Дж. Гринбергом, а затем усовершенствован в трудах учених разньїх стран 1.

(Карпенко) . Морфологічна типологія. Типологічна класифіка­ція мов. Морфологічний рівень у типологічному відношенні вивчений найкраще. Від самого свого виникнення типологічне мовознавство зосередило увагу на морфології, і в поняття за­гального типу мови досі вкладається виняткЬво морфологіч­ний зміст. Тому на практиці вислови «типологічна класифі­кація мов» та «морфологічна класифікація мов» уживаються як рівнозначні, хоч у теорії перше поняття є родовим, а дру­ге — видовим.

Від часів В. Гумбольдта за морфемною будовою слова прийнято виділяти чотири типи мов — ізолюючий, й § -лю тину ючий, флективний'(фузійний) та і н к о р п о р у ю ч и й.
17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу.

Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:

синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.

аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.

Полісинтетичні мови

Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет
Питання 18. Основні функції мови.

Основною ф-єю мови є комунікативна і мислетворча. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку"

Обидві ці ф-ії дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкува­ тися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів. Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточнен­ням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з ко­мунікативною функцією пов'язані такі конкретні функ­ції:

фатична (від гр. рНаібз "розказане"), тобто контактоустановлювальна;

репрезентативна (від фр. "представництво") — функція позначення світу ре­чей;

емотивна — функція вираження почуттів, емоцій;

експресивна (від лат. ехpresіо "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора;

волюнтативна— функція волевияв­лення;

прагматична— функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого;

естетич­на— функція вираження прекрасного, вихо­вання естетичного смаку;

метамовна — функція використан­ня мови, для опису іншої мови, тобто спеціальної науко­вої мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо).

Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна, або гносеологічна (від гр, "знання, пізнання"), тобто пізнавальна,

аку­мулятивна. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколиш­ній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відобра­жено результати розумової діяльності людства, класифі­кований і систематизований весь навколишній світЗасвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих по­милок.

Деякі функції, наприклад, інформативна, або референтна, по­в'язані з обома головними. Інформація спершу осмис­люється (формується і формулюється), а відтак передає­
ться. Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому резуль­таті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати про­відною.

Функції мови не можна сплутувати з функціями мов­них одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які йтиметься у відповідних розділах.

Обов'язковим учасником спілкування, крім мовця, є та­кож слухач (реальний чи уявний), адресат висловлюваної думки. Вплив мови на слухача — це ще одна її функція. Цю функцію мови називають імпресивною або апелятивною (лат. арреііаііо — звертання). До спеціальних мовних засобів, що сприяють виконанню імпресивної функції, нале­жать звертання, наказовий спосіб дієслів, деякі частки тощо. Імпресивна функція, як і експресивна, притаманна кожному висловлюванню, тому що завжди слухач (читач) якось ставить­ся до почутого, якось на нього реагує.

Крім цих функцій іноді виділяють ще певні факультативні, необов'язкові функції мови. До них належить, наприклад, магічна функція (у заклинаннях тощо). - У деяких лінгвістичних працях можна зустріти також поділ функцій мови на дрібніші різновиди. Так, емоційну функцію можна розділити на власне емоційну (вираження емоцій мовця) і волюнтативну (волевиявлення мовця) У Маслова виділено іще 2 функці

констатирующую — служить для простого «нейтраль­ного» сообщения о факте (средство повествовательнне предложения),

вопросительную — служить для запроса о факте (средство вопросительнне пред­ложения, вопросительнне слова).
19. Мовна політика
20. Мова як особлива знакова система.

Знак - це матеріальне втілення, яке передає інформацію за принципом конвенційності (домовленості). Він заміщує реальний позначуваний предмет (виконує субститутивну функцію).

Знаки обєднуються в знакові системи, які вивчає наука семіотика.

Типи зн. за способом сприйняття: 1. Зорові 2. Тактильні.

Ознаки:

- заміщує реальний обєкт.

- Не існує окремо.

- вступає в звязок з іншими знаками в межах системи.

- закріплений в людській свідомості.

- поєднує в собі план вираження - ту форму, в якій втілюється, і план значення - означувану інформацію.

- один і той же знак в різних системах може мати різне значення.

Мова є знаковою системою; одну й ту ж інформацію ми можемо передати за допомогою символів: показати на двері або написати "вийдіть", або ж замінити це слово символами азбуки Морзе.

Знаками в мові можна вважати лише те, що несе інформацію. Наприклад, окремо взяті звуки в мові не несуть інформації, а, отже, не є знаками. Не є знаками в мові:

- звук (не несе інформації)

- морфема (напівзнак, бо самостійно вона не реалізує своє значення, а лише вказує на нього: стіл, стол-а, стол-у і.т.д.)

- речення (бо речення саме по собі є не цілісним знаком, а їх системою).

Мовні знаки не мають органічного звязку з позначуваними явищами, а, отже, одне й те саме поняття в різних мовах виражається по-різному: гвоздь, цвях, nail, Nagel, водночас однакові за планом вираження слова можуть означати різні поняття.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

М. П. Кочерган Загальне мовознавство
...
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник
Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос
Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування...
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення
Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з...
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ...
РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
ВИТИНАНКА
А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво»
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про...

Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної...

Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям...
Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка