О. В. Борисова ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ


Скачати 3.27 Mb.
Назва О. В. Борисова ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ
Сторінка 8/19
Дата 14.03.2013
Розмір 3.27 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Історія > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19
ТЕМА 3

ПРАВОСЛАВ’Я НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

В УМОВАХ РІЗНОКОНФЕСІЙНОЇ ІНОЗЕМНОЇ ВЛАДИ
Зміст

3.1. Православна церква Руси в умовах монголо-татарської навали.

3.2. Міждержавна боротьба за Митрополичу кафедру.

3.3. Від поділу Київської Митрополії до Берестейської унії (1458 – 1596 рр.).

3.4. Православна церква в Запорозькій Січі.
Основна проблема: боротьба руської політичної й релігійної еліти за збереження релігійної само ідентифікації та духовної незалежності в умовах втрати державності.
Головна ідея: знищення Київської Руси як держави призвело до боротьби українського, російського та польського етносів за «Київську спадщину», в якій боротьба за Київську митрополичу кафедру була вирішальною.
Ключові поняття: православя, католицизм, розкол, унія, реформація, протестантизм, єзуїтство, єресі, церковне братство, Ставропігія.
Цілі та завдання:

Успішне вивчення теми дозволить

мати уяву про те, які проблеми виникли в світовому християнстві у зв’язку з його Великим розколом 1054 р. і який шлях свого розвитку обрала Церква Руси,

знати те, як розвивалась Українська церква в умовах іноземної різноконфесійної влади та які наслідки це мало для неї самої і для українського суспільства.

При вивченні теми 3 необхідно засвоїти конкретно-історичний матеріал з проблем Українського православ’я в період, що розглядається, проаналізувати те, як і чому століттями точилася боротьба за Київську митрополичу кафедру і які це мало наслідки для українського суспільства, сформулювати відповіді на поставлені питання та виконати завдання.
Питання до вивчення першоджерел, підручників, монографічної літератури:

  1. Православна церква Руси в період монголо-татарської навали. Міждержавна боротьба за митрополичу кафедру (за: Історія Православної церкви в Україні. – К.: Четверта хвиля, 1997. – Розділ 2. А також: Лужницький Г. Українська церква між Сходом і Заходом. – Філядельфія, 1954. – С. 108 – 142).

  2. Київська Митрополія у Польсько-литовській державі середини XV – кінця XVI ст. Стан внутрішнього занепаду (за: Головащенко С. Історія християнства. – Лекція 10).

3. Церковні братства (за: Головащенко С. Історія християнства.

– Лекція 10).

4. Католицтво в Україні (до Берестейського церковного собору 1596 р.) (Головащенко С. Історія християнства. – Лекція 11).

5. Берестейська церковна унія в оцінці православних та греко- католицьких авторів.

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ
Загальне завдання: вивчаючи тему, накопичуйте матеріал щодо головних ФАКТІВ, ПОНЯТЬ, ЗВ’ЯЗКІВ І СЕНСІВ, щоб у кінці зробити структурно-методичний аналіз матеріалу.
3.1. Православна церква Руси в умовах татарської навали.

(Прочитайте і виділіть основні риси)

Татарська навала, яка докотилася до західних земель Київської Руси й почала загрожувати країнам Західної Європи, створила складну геополітичну ситуацію, в центрі якої опинилася Київська митрополія. Внутрішній бік цієї ситуації виражали взаємостосунки між Данилом Галицьким і князем Михайлом Чернігівським, який претендував на київський престол, а отже, й на право очолити Київську митрополію (нагадаємо: у моделі візантійського цезаропапізму церкву очолює імператор). Уважно придивлялися до цього й північно-східні руські князі Мономаховичі. Зважали на татарську загрозу й Рим (уживаємо цю назву для цього часу умовно, бо папа перебував у Ліоні, тобто у значенні Римської Апостольської столиці), і Константинополь, як і держави Європи.

Навала Орди сильно вдарила по Київській церкві. Знищені були храми (з 400 храмів Києва не залишилося жодного), пограбовані монастирі, вбиті священики, які, як правило, виходили попереду русів з іконами проти татар. Татари змінять своє ставлення до церкви тільки пізніше.

У зруйнованому Києві вже не було останнього митрополита Йосифа (1237 – 1240 рр.), нікейського грека. У цій ситуації, зважаючи на стан самої Константинопольської патріархії7 Нікейський патріарх не поспішав посилати свого ставленика на Київський митрополичий престол. За тимчасовою угодою між Данилом Галицьким і Михайлом Чернігівським Київ у 1241 р. перейшов під владу Михайла, який, проте, не покидав думки стати великим князем Руси, для чого обов’язково треба було мати при собі Київського митрополита. Отже, цілком логічно, що київський князь Михайло потурбувався, щоб Київським митрополитом стала прихильна йому духовна особа. Вчені сходяться на тому, що це був Петро Акерович, ім’я якого тісно зв’язане з І Ліонським собором, на якому він був й інформація його про становище Руси після татарської навали викликала великий інтерес Римського папи. У соборній постанові «Про татар» констатувалося, що безбожні татари знищили Русь, Польщу, Угорщину. Собор закликав усі народи, яким загрожує татарська навала, готуватися до відпору, про що повідомляти папу, який буде організовувати опір християнських держав. Рим обіцяв надати пограбованим державам матеріальну й військову допомогу з боку консолідованих ним християнських держав.

Утворення могутньої Золотої Орди і встановлення нею панування над значною частиною Руси-України викликало дипломатичну активність Риму. Після того, як пройшов перший панічний жах перед завойовниками, папа встановлює тісні зв’язки з татарами, побачивши в них силу, за допомогою якої можна досягти вирішення на свою користь низки міжнародних проблем. Монголо-татари в цей час ще не були прихильниками якоїсь з світових релігій (в Орді з християнських течій було поширене несторіанство), тому Рим намагався схилити їх до прийняття католицтва, а заодно й визнання за папою верховного володіння Церквою Руси. Водночас, побоюючись ординської загрози католицьким країнам (Угорщині, Польщі, Чехії, Балтії), Рим сподівався угодою з ханами забезпечити свої позиції в цих країнах. Також цим Римський престол намагався усунути можливість її зближення з Нікейською імперією, що дедалі сильніше загрожувала хрестоносцям і створеному ними Латинському цісарству в Константинополі. Зрештою, татари цікавили Рим і як можливі союзники проти тюрок-сельджуків, що успішно воювали проти хрестоносців на Близькому Сході.

Рим також, оцінюючи позиції Петра Акеровича в Руси, знав про те, що престол зруйнованого Києва дістався з ласки татар суздальському князю Ярославу, який першим прибув до татар і дістав від них ярлик – призначення на київського князя. Це було зрозуміло, бо князь Михайло й Петро Акерович загрожували Орді підтримкою їх з боку Християнської ліги. Це, очевидно, було одною з причин закатування князя Михайла татарами. Цим канонічний Київський митрополит Петро позбавлявся підтримки державного діяча, який міг об’єднати Русь і очолити її боротьбу за визволення.

Рим одразу ж переорієнтувався на Данила Галицького, якому в обмін на організацію хрестового походу папа запропонував вже унію з Римом (чого не наважився запропонувати митрополиту Петру). На Русь виїхала місія Плано де Карпіні, який і зустрів Данила в донських степах – князь повертався з Орди, прибитий і упокорений. Данило вирішив без потреби татар не чіпати, але на їх насилля відповідати відсіччю або політичними хитрощами, й водночас він прийняв пропозицію Карпіні прилучитися до антитатарського християнського табору країн Західної Європи під егідою папи Римського. Місія Пляно де Карпіні спрямувала увагу Риму на державу Данила Галицького і його брата Василька, бо саме Галицько-Волинське князівство в цей час було найсильнішим не лише на терені Руси-України, а й в усіх східноєвропейських територіях, захоплених татарами. Але Данила і Василька турбувало те, що Рим цікавила у справах з ними тільки церковна проблема: папа вже вважав здійсненою справу унії їхньої держави з Римом, а про допомогу проти татар, на що, власне, й сподівалися обидва князі, волів за краще мовчати. Це й зумовило те, що князь Данило скоро втратив інтерес до нав’язування ближчих стосунків з Римом.

У своїй геополітичній стратегії Рим водночас орієнтувався й на новгородського, походженням з Суздальщини, князя Олександра Невського. Обнадійливими для Риму були деякі заходи Олександра Невського у справі примирення з Мечовими Лицарями та утворення руського латинського єпископства у Пскові. Це давало надії папі на те, що не тільки Новгород, а й Володимиро-суздальська земля стануть католицькими. Але Невський уже був соратником татар (названим сином хана Батия) і послів папи не прийняв.

Князь Данило Галицький зрозумів, що він, як найсильніший володар в Руси-Україні, повинен подбати про впорядкування справ Київської митрополії. Кілька років він не робив рішучих кроків. Його людиною був єпископ Кирило. І ось наприкінці 1248 р. Данило вирішує направити Кирила для настановлення митрополитом у Нікею. І сталося те, чого Данило не передбачив. Кирило поїхав одним у Нікею, а повернувся зовсім іншим. Він виїхав як східний християнин, толерантний до Риму, а повернувся його затятим ворогом. Вочевидь, патріарх Мануїл ІІ у Нікеї плідно (для себе) попрацював над його свідомістю. Тільки за таку ціну, схоже, патріарх погодився призначити на Київський престол русича вперше від часу хрещення Руси князем Володимиром.

Поведінка Кирила, що різко відрізнялася від тієї, яку проводив князь Данило, дає підстави до думки, що патріарх витяг з Кирила обіцянку виїхати за межі Галицько-Волинського держави. З Нікеї Кирило повернувся ворогом церковної унії Данила з Римом і прихильником політики татар. Як не згодний з Даниловою церковною та державною політикою, митрополит Кирило виїжджає у Владимир на Клязьмі на поч. 1250 р. Так Київський митрополит покинув Київ і Київську церкву й поїхав на північ фундувати нову церкву, яка згодом і постане як церква Московська (так вона називається в документах Константинопольської патріархії й досі). То ж не будемо забувати про те, що сучасну РПЦ заснував у ХІІІ ст. Київський митрополит з усіма правами давніх Київських митрополитів-патріархів, тому поява на терені давньої Київської митрополії, що включала в себе й нинішні православні терени Російської Федерації, Київського оргцентру (патріархату) незалежної церкви та його розбудова в своїх історичних правах, об’єктивно підніме питання щодо незалежності самої РПЦ .

Щоб урятувати справу унії, папа запропонував Данилу подарунок – королівську корону. За першим разом Данило відмовився, про що є відповідний запис у Галицько-Волинському літопису. Князь Данило формально вважався васалом, залежним від Орди – після його поїздки до татар. Галицько-Волинська держава на Сході була відкрита для татарських нападів. Саме тому Данило не приймав корони. Але коронація його все ж таки відбулася в 1253 р., у далекому закутку його держави, в Дорогочині, без особливих урочистостей, в оточенні нечисленних учасників акції. Татари тут же дізналися про це й почали тиснути на Данила, вимагаючи порвати з Римом.

Данило ж, не дочекавшись хрестового походу проти татар, а навпаки, стягнувши на свою державу татарські полчища, змушений був надати татарам доказ його розриву з Римом. І першим кроком у цьому була участь галицько-волинських збройних сил у нападі на Литву, яка знаходилася під папською опікою. Це була образа для папи. Далі Данило відправляє зі свого оточення папське посольство, яке з 1246 р. було постійно при ньому. Татари, до того ж, якимось чином, як уважають учені, довели Данилу залежність його держави від митрополита Кирила ІІ, який і в Сараї побував, і провадив протатарську політику, й проживав у областях, які беззастережно визнали татарську владу над ними. Все це остаточно припинило зв'язки Данила з папою.

Митрополит Кирило ж досяг великого успіху для своєї церкви: головний хан погодився на утворення єпископства в столиці ханів Сараї над Волгою. Оскільки під час татарської навали Переяславське єпископство перестало існувати (а ще з причини необхідності для фактично нової церкви пройти на терен Руси, бо Володимиро-Суздальщина ніколи в Русь не вводилася, для неї існував спеціальний термін – Залісся, хоча точніше цей терен звався «Заліською україною»), то нова єпархія в Сараї дістала назву Переяславсько-Сарайської. Першим її єпископом став у 1261 р. Митрофан. Його єпархія робила важливу справу: обслуговувала на татарський території прибулих туди християн, а також полонених православних з українських і московських земель Київської митрополії, чисельність яких в Орді сягала десятків тисяч. Керівник папського посольства, спрямованого в Орду, Плано де Карпіні бачив у Сараї руських священиків. Голландський мандрівник Рубруквіс зустрів у 1253 р. при дворі великого хана руських проповідників. А в 1258 р. німецький мандрівник Марко Поло писав, що хан Хулибай прийняв християнство. Християнство в Орді утверджується завдяки зв’язкам князів і бояр Володимиро-Суздальщини.

Митрополит Кирило ж у 1267 р. знов їде до Орди й від великого хана Манігу-Тимура отримує ярлик для всієї Православної церкви, який гарантував їй не лише вільне існування, а й значні привілеї, зокрема, звільнення від усіх видів податків. Канонічність такого дійства – дуже сумнівна, пояснення його тільки політичними мотивами прагнення до отримання нормальних умов існування в стані підкорення татарській владі, а навіть бажанням нового центру церкви у Владимирі на Клязьмі забрати «під себе» Русь, мало що пояснює, бо виникають такі питання:

1) навіщо Кирилові, канонічно настановленому Константинопольським патріархом на престол Київського митрополита, потрібне було підтвердження його прав на всю церкву, адже він і так його мав за своїм статусом?

2) чому право Кирила як Київського митрополита на всю церкву Руси, яке він отримав від Константинопольського патріарха в Нікеї, потрібно було підтверджувати ще й ярликом від хана? На ці питання поки що наука не має відповіді.

Наданням же ярлика хан поставив умову: віднині церква була зобов’язана молитися на татарську владу й бути до неї лояльною. Після цього Кирило замінив Митрофана на посаді єпископа Сарайського греком Феогностом, який за 10 років свого єпископства тричі побував у Константинополі. Деякі вчені припускають, що хан ще й за умову створення таких контактів з Константинополем дав ярлик для Руської церкви. Йому потрібна була противага Риму.

Наступним митрополитом став грек Максим (1285 – 1395 рр.), який тільки заїхав до Києва, а потім одразу ж виїхав до Сараю. Константинополь також був зацікавлений у приязних стосунках з татарами. До того ж, новому митрополиту треба було вже повторювати ярлик для церкви. Рим же в цей час сильно активізував свої заходи в Орді, щоб привернути татар на свій бік, і вже наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. францисканські монахи так активно працювали у справі своєї місії, що їм удалося навернути в католицтво самого хана Тохту (1291 – 1313 рр.), який зі своїми трьома синами прийняв хрещення. Але це, все ж таки, були винятки. Великих успіхів у християнізації татар, які були байдужими до релігії взагалі, не могло бути. Хани вважали, що вони й так мають «божественне походження» й призначені «володіти всесвітом». «Невже той, хто вас послав, не знає, що великий хан і є син Божий?», – запитували вони в місіонерів, присланих Римським папою.

Митрополит Київський та Галицький Петро (1308 – 1326 рр.) так прямо одразу ж після свого настановлення подався до татар, де дістав татарське підтвердження й митрополичий ярлик. Залежність від татар зробила його незалежним від князів Суздальських. Щоправда, стосунки митрополита Петра з ханами ставали дедалі складнішими, бо в Сараї францисканці продовжували посилюватися. Від ханів Тохти й наступника його Узбека вони отримали великі привілеї й необмежені можливості для місіонерства як серед православних підданих Орди, так і серед татар. Католицький вплив сягав у цей час аж до Китаю. Але це не зупинило наступу ісламу. Мусульманська проповідь зіткнулася на цьому терені з християнською й перемогла її.

У 1321 р. хан Узбек прийняв іслам і нове ім’я Султан Мухаммад Узбек Хан. І якщо татари, які до цього практикували шаманізм, спокійно ставилися до православного християнства, то татари-мусульмани стали винятковими релігійними фанатиками. Це значно погіршило становище християн, а татарський гніт на українських землях ставав дедалі жорстокішим і нестерпнішим. Через біль і страждання населення українських земель почало остаточно усвідомлювати особливості християнства як релігії страждучих, посилилася віра в християнські цінності, які надихали на подвиги в ім’я батьківщини, що давало поштовх зростаючому почуттю національної приналежності.

З іншого боку, негативний вплив татарського ярма залишав свій слід у народі. «Татарські люди» – так називалось населення тієї частини Галицько-Волинського князівства, яке не визнавало влади князя Данила, а лише татар. Останні, природно, підтримували цей сепаратизм, давали «татарським людям» самоуправу, щоб ще більш розхитувати владу руських князів. Князь Данило нищив «татарських людей», бо це була загроза розкладу українського етносу, нівелювання на ординський кшталт культури й духовності. Саме тому Данило Романович не нехтував суворими карами, палив непокірні міста, нищив татарські поселення, віддавав «татарських людей» в неволю.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19

Схожі:

Семінарське заняття. Право власності
Сидорову фортепіано. Сидоров відразу не зміг перевезти фортепіано до себе додому і невістка Борисова через три дні після смерті Борисова...
Правління Володимира 1 Великого. Поширення християнства в Київській...
Київська Русь після прийняття християнства: економіка соціально-політичний устрій, зовнішня політика
Контрольна робота №2 11 клас (профільний) 2012-2013
Боротьба двох течій християнства – православ’я й католицизму – стимулює розвиток в Україні
Л. В. Борисова «Управлінське документування: Кредитно модульний курс»
Білобровко Т.І. «Управлінське документування: Кредитно – модульний курс»: навч метод посібник / Т.І. Білобровко, Л. В. Борисова;...
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ...
ПЛАН ВСТУП Розділ I. ПОНЯТТЯ НОТАРІАТУ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НОТАРІАТУ...
Розділ II. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПОРЯДОК УСТАНОВИ ПОСАДИ НОТАРІУСА
Цікаве про Різдво Христове Історія свята
Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні,...
Товариство з обмеженою відповідальністю “Колокол”, (надалі Виконавець),...

Лекція (2 години) Тема: Вступ до курсу “Історія України”. Українські...
Дків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан і ситуація в Україні, зокрема, не визріли...
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні...
Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших ча­сів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка