40. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській думці. М. Левитський


Назва40. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській думці. М. Левитський
Сторінка1/22
Дата12.03.2013
Розмір3.56 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
40. Аграрні проблеми та ідеї кооперації в українській думці. М. Левитський

1. Ідейні погляди М.В. Левитського стосовно кооперативного руху розглядалися відомими вченими С.В. Бородаєвським, М.Л. Хейсіним, В.І. Марочком, які віддавали належне його ідейному впливові на розвиток кооперації, поширення артільного руху, однак підкреслювали їх ідеалістичний характер, а практичні втілення артільного руху в галузі селянської кооперації вважали не надто вдалими через суперечливість ідей та течій в середовищі української демократичної інтелігенції у 70–80-х роках ХІХ ст.

П. Височанський та А.І. Фаресов визнавали успіхи діяльності М.В. Левитського щодо споживчої та ремісничо-промислової кооперації. І.Я. Франко довів істотне значення артільних ініціатив М.В. Левитського для демократизації українського суспільства тієї епохи. Ідейні засади праць М.В. Левитського були визнані також і в період Українських визвольних змагань, і в перші роки радянської влади.

Разом з тим, вивчення історії та змісту архівної спадщини М.В. Левитського, її структури, джерельного значення, інформаційного потенціалу для історії кооперативного та просвітницького руху здійснювалося не досить комплексно, без залучення достатньої кількості джерельних матеріалів.

2. Документальний склад сучасного архіву сформований після 1922 р., коли архів зазнав суттєвих втрат у зв’язку із пограбуванням будинку М.В. Левитського в Єлисаветграді. До складу первісного архіву належали колекційні фонди стародруків та рідкісних видань, рукописів, документів ХVII–XVІІІ ст. з історії козаччини, а також значний масив документів та фотоматеріалів щодо міжнародного розвитку кооперативного руху, листування з вітчизняними та іноземними кореспондентами, творчі матеріали фондоутворювача в галузі теорії та практики кооперації, статистичні матеріали, фольклорно-етнографічні записи. Залишки цього архіву в незначній кількості увійшли до сучасного особового архівного фонду М.В. Левитського, який зберігається в ІР НБУВ. Втрата архіву спонукала М.В. Левитського написати низку спогадів про цей період, що мають сьогодні важливе джерельне значення.

3. Сучасний архів поділяється на внутрішні комплекси, виділені за декількома критеріями.

Перший комплекс – документи наукового та науково-методичного характеру. Він складається з декількох груп. Перша група: документи нормативно-регламентаційного та методичного характеру, створені за авторством М.В. Левитського та інших осіб, пов’язані із нормативно-правовою регламентацією артільної справи (артільні договори та устави, записки, подання); наукові та науково-популярні праці, доповіді М.В. Левитського в галузі кооперативного руху; автобіографічні та біографічні документи; газети та журнали, де містяться статті щодо кооперативного руху.

Другий комплекс: біографічні (автобіографії та біографії) та бібліографічні документи, документи про М.В. Левитського та його різнопланову діяльність (мемуарні джерела, передусім, спогади, рецензії, статті тощо).

Третій комплекс: фотодокументи та ілюстративні матеріали в архіві М.В. Левитського, що розкривають історію кооперації, культурні та наукові зв’язки фондоутворювача.

Четвертий комплекс: документи літературної творчості М.В. Левитського (численні його твори – поезії, проза, публіцистика тощо), що рокривають духовне життя фондоутворювача, його захоплення, світогляд, любов до України.

П’ятий комплекс: документи, що характеризують М.В. Левитського як українського театрального, культурно-просвітницького та громадського діяча і містять як твори самого фондоутворювача, так і значну кількість листівок, афіш, запрошень на вистави та інші культурні заходи, що свідчить про активну участь М.В. Левитського в культурному русі України.

Шостий комплекс: листування (приватні та офіційні листи з різних питань життя та діяльності М.В. Левитського й інших осіб, функціонування установ, громадських організацій).

Сьомий комплекс: документи державної діяльності в уряді УНР, представлені статутами трудових артілей, доповідними записками, проектами різних державних законів та Конституції УНР, матеріалами діяльності Всеукраїнського кооперативного банку (1918–1923) тощо.

Восьмий комплекс: рукописи інших осіб та видання з нотатками та коментарями М.В. Левитського.

5. Документи архіву характеризують М.В. Левитського як багатогранну людину, яка виховувалася на ідеалах ліберального народництва в час, коли передова інтелігенція була охоплена бажанням вивести свій народ з украй жалюгідного становища через просвітництво, залучення прогресивних методів сільського господарства, отримання загального та природничого знання. У цей період став доступним західний досвід кооперативного будівництва, ідеї якого, враховуючи українську специфіку, розвивав М.В. Левитський через упровадження в сільське гоподарство України артілей. Ним було створено 125 сільськогосподарських артілей в Херсонській губернії, в яких гуртувалося понад 3 тис. селян, власними силами він допоміг організувати близько 30-ти споживчих товариств, ремісничі артілі в містах. Цей досвід був вкрай необхідним для осмислення подальших шляхів розвитку кооперації. Не все вдавалося відразу, проте М.В. Левитський був одним з першопроходців, і матеріали архіву це розкривають усебічно.

6. Роль особистості в історичному процесі можна вивчати також і через архівну спадщину, що складається з багатьох проявів; вони не можуть бути відірваними один від одного і мають розглядатися у взаємозв’язку та в контексті всього життя діяча, багатоаспектності його захоплень, творчої діяльності. Хоча державотворчість М.В. Левитського була нетривалою і не знайшла реалізації необхідною мірою (період його державної діяльності в уряді УНР представлений незначною кількістю документів), його літературна творчість залишила слід в загальнокультурному русі в Україні. Архів, що навіть не зберігся в повному обсязі, завдяки системі його інформаційної презентації цілком може висвітлити як роль особистості в історичному процесі, так і вплив історико-культурного середовища на формування та погляди фондоутворювача.

7. Комплексні критерії, що було запропоновано покласти в основу принципів аналізу та систематизації документів архіву – номінал, жанр документа, його призначення, джерельна значимість – надали значно більше можливостей для осмислення науково-інформаційної цінності архіву для історії науки та культури, дозволили всебічно розкрити основний зміст діяльності фондоутворювача, взаємозв’язок між документами, історію української кооперації, показати інші захоплення М.В. Левитського як колекціонера книжок і рукописів, власника унікального архіву, дослідника історико-культурних старожитніх книжкових пам’яток, літератора, державного діяча, що дає змогу стверджувати багатогранність сфери його нахилів, ставить його на один щабель з найосвіченішими представниками інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ ст., які відрізнялися широтою загальнокультурних, наукових, гуманітарних інтересів незалежно від фаху та роду діяльності.

Водночас такі критерії дозволяють не лише розкрити походження, долю, зміст і склад документів особового архівного фонду М.В. Левитського, а й є методичним підгрунтям для аналізу складних за походженням та складом документів особових архівних фондів, спрямованим на розширення потенційних користувачів існуючих документальних комплексів відповідно до змістовного наповнення архівної спадщини.
41. Економічні погляди М. Туган-Барановського.
М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів кооперації, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливостей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Варановського "Соціальні основи кооперації" (1916), яка тільки за життя автора витримала три видання.

Учений підтримує тісний зв'язок з Україною. А останні роки життя він проводив уже в основному в Україні, куди переїхав влітку 1917 р. Тут, в Україні з ініціативи М. Тугана-Варановського у грудні 1918 р. був створений спеціальний Інститут економічної кон'юнктури, який він і очолив. Крім того, вчений очолив Українське наукове товариство економістів, а також — Центральний кооперативний український комітет. Його обирають академіком за спеціальністю теоретична економія. В цей недовгий останній період свого життя М. Туган-Барановський був професором заснованого у Києві Українського державного університету, деканом його юридичного факультету.

Політична економія в Росії та Україні в останній третині XIX ст. мала яскраво виражений соціальний характер та реформаторське спрямування. Одночасно почався процес її переорієнтації з принципів трудової теорії вартості Д. Рікардо на принципи, що їх пропонували пізніше маржиналісти. І тільки на початку XX ст. у розумінні основних політекономічних явищ та категорій чітко визначилась тенденція до нового неокласичного підходу, запропонованого австрійською та англо-американською школами. Без перебільшення можна твердити, що потужним імпульсом у цій переорієнтації політекономічного знання в Росії та Україні стали праці М. Тугана-Барановського.
42. Теорія економічної кон’юнктури Є. Слуцького

Шляхом поєднання трудової теорії вартості й теорії граничної корисності пішли видатні економісти-математики: Володимир Дмитрієв (1868—1913)Євген Слуцький (1880—1948) та інші. У своїй головній праці "Економічні нариси" (1904) В. Дмитрієв запропонував еконо-міко-математичні моделі цін, побудовані на синтезі теорії граничної корисності й теорії витрат виробництва на трудовій основі. Він виходив з того, що під час визначення рівня товарної ціни необхідно враховувати умови як виробництва товару, так і його споживання в

замкненому виробничо-технологічному та споживчому комплексі. Аналізуючи рівні й динаміку цін, він використовував два визначення ціни: 1) ціну можна розкласти на загальну суму заробітної плати, прибутку та ренти по всьому комплексу виробництва та споживання товарів як споживчого, так і виробничого призначення; 2) ціну можна виразити загальною сумою повних витрат праці як первинного фактора виробництва.

Є. Слуцький, видатний український економіст-математик, грунтовно проаналізував функції корисності як певної системи надання переваг. Він започаткував теорію поведінки споживача в разі зміни його доходів і товарних цін завдяки аналізу споживчого попиту. У світовій економічній думці Є. Слуцького визнано одним з родоначальників праксеології—науки про принципи раціональної діяльності людей та її використання в економічних дослідженнях. Він намагався зняти з функції корисності її психологічну оболонку та подати її як об'єктивну математичну характеристику надання споживачем переваг за певних економічних обставин. Функція корисності, за Є. Слуцьким, має такий вигляд:

У подальшому аналізі Є. Слуцький визначає похідну цієї функції через коефіцієнти еластичності попиту в разі зміни цін і доходу, встановлює порівняльні корисності різних благ. Рівновага бюджету споживача існує тоді, коли функція корисності максимальна. Отримані Є. Слуцьким результати дають можливість моделювати попит споживача.

Наведений аналіз економічних поглядів російських і українських учених кінця XIX — початку XX ст. ознайомлює лише з невеликою кількістю економічних концепцій — від ідеалізації дрібнотоварного укладу й заперечення прогресивності капіталізму (народництво) до інвестиційної теорії циклічних коливань, від обґрунтування переваг кооперативного руху й соціалізму (М. Туган-Барановський) доекономіко-математичних моделей ціни й корисності, що стали надбанням сучасної мікроекономічної теорії (В. Дмитрієв, Є. Слуцький). Ця епоха знаменує найвищий злет економічної думки на теренах Російської імперії, частиною якої була й Україна, період повної інтегрованості проблем і методології економічних досліджень з кращими здобутками світової економічної науки.
43. Основні тенденції розвитку світової економіки в кінці 19 на початку 20

1. Становлення фабрично- заводської промисловості супроводжува-
лося бурхливим розвитком наукових знань, техніки і технології. У остан-
ній третині XIX ст. почалися значні технологічні зрушення в структурі про-
дуктивних сил - друга технічна революція. Змінилася енергетична ба-
за виробництва,завдяки новим відкриттям (1867 р.- динамомашина, нім.
В.СІменс; 1883 р. - генератор електричного струму ,амер. Т.Едісон;
1884 - 1885 рр. - парова реактивна турбіна,англ. Ч.Парсонс; 1889-
парова активна турбіна ,швед. К.Лаваль). У 1876-1879 рр. було винай-
дено електричну лампочку (Т.Яблочков, Т.Едісон).
Винайдення двигунів внутрішнього згорання, які працювали на бен-
зині (1876 р. - нім.Н.Отто) та на нафті (1897 р. - нім. Р. Дизель) дали під-
ставу для створення першого автомобіля (Г.Даймлер, К.Бенц) і трактора.
У США Г.Форд-старший побудував перший автомобільний завод (1892)
Епохальним досягненням стало народження повітряного транспорту.
На основі розробок французького винахідника Жиффара, російського
вченого О.Можайського, англійського - Філіпса, американського - Мак-
сима, німецьких-Лілієнталя, Цеппеліна американські брати Райт
винайшли аероплан із двигуном внутрішнього згорання (1903).
Технології А.Бессемера, П. і Є.Мартенів, Г.Томаса стали підґрунтям
сталеливарного виробництва XX ст. Було впроваджено електроплавку
сталі.
Виготовлення алюмінію методом електролізу (П.Ер, Ч.Холл), винай-
дення дюралюмінію (А.Вільм) поклали початок алюмінієвій промисло-
вості.
Відкриття синтетичних способів одержання органічних сполук по-
клали початок фармацевтичній, парфюмерній, нафтопереробній, хімічній
промисловості. На основі розробок бельг. Л.Бакеланда промисловість
26
почала виготовляти штучні пластичні матеріали. Нім. хімік Ф.Бергіус зап-
ропонував технологію виробництва метилкаучука (1913 р.).
Інтенсивно розвивався залізничний, з'явився електричний (трамвай,
ліфт, метро), безрельсовий та трубопровідний транспорт.
Було винайдено фотографію, кінематограф, телефон і радіо.
Друга технічна революція останньої третини XIX ст. - початку XX ст.
сприяла завершенню капіталістичної індустріалізації в Європі та США,
що означало початок процесу подальшого випереджаючого зростання
машинної, промисловості і створення на цій основі індустріальної струк-
тури господарства.
2. Прискорений розвиток продуктивних сил на межі XIX- XX ст. суп-
роводжувався якісними змінами в економіці:
- значною перевагою промисловості над сільським господарством у
структурі економіки країн, що минули стадію промислового перево-
роту;
- швидкими темпами розвитку нових галузей виробництва - автомо-
біль-
ної, літакобудівної, електротехнічної,нафтодобувної,хімічної,сталеливарн
ої.алюмінієвої.фармацевтичної промисловості, а також транспорту;
- радикальними перетвореннями в аграрному секторі;
- випереджаючими темпами розвитку США і Німеччини;
- концентрацією виробництва і капіталу;
- концентрацією і централізацією банківської системи;
- змінами у валютній системі (заміна золотомонетного стандарту
білонною системою і системою золотозливкового стандарту);
- масовою корпоратизацією провідних галузей господарства, форму-
ванням нових господарських форм (партнерства, грюндерства, акціонер-
ні товариства, корпорації тощо);
- виникненням і розвитком монополій;
-змінами в організації виробництва і управлінні ним;
- посиленням вивозу капіталу із розвинених країн в усі кінці світу,
формуванням колоніальної системи;
- переходом до поліцентричного розвитку економіки.
Всі ці зміни призвели до формування на межі XIX- XX ст. нової
економічної реальності - світового господарства- системи світо-
господарських зв'язків між національними господарствами на основі ма-
шинного виробництва, спеціалізації, міжнародного поділу праці та функ-
ціонування світового ринку.
3. Головною рисою економічного розвитку у цей період був поступо-
вий перехід національних економік від вільної конкуренції до утворення
монополій (крупних господарських об'єднань, які знаходяться у приват-
ній власності та здійснюють контроль над ринками з метою одержання
монопольного прибутку шляхом конкуренції матеріальних, фінансових,
науково-технічних ресурсів).
27
Історичні форми монополій:
1) картелі- об'єднання підприємців у межах галузі, де зберігається
комерційна і виробнича самостійність учасників, але регулюються
спільними угодами обсяги продукції, умови найму робітників і збуту
продукції;
2) синдикати- об'єднання, у яких зберігається виробнича, але втра-
чається фінансово-комерційна самостійність, оскільки розподіл за-
мовлень, закупка сировини і реалізація продукції здійснюється че-
рез єдину контору;
3) трести- об'єднання підприємств, які випускають однорідну про-
дукцію з метою спільного виробництва і збуту, де учасники втрача-
ють виробничу, комерційну, а частково і юридичну самостійність;
4) концерни - об'єднання різногалузевих підприємств, де самостій-
ність учасників є формальною;
5) фінансово-промислові групи- концерни промислової, транспорт-
ної, торгівельної сфери під протекторатом провідної фінансової
компанії.
У 70-і роки XIX ст. монополії тільки починають утворюватися в амери-
канській, німецькій промисловості (пули, нафтовий трест "Стандарт ойл",
Гамбургсько-Американська суднобудівна компанія тощо). Поступово
вони набирають економічної могутності та політичного впливу, ствер-
джуючи на початку XX ст. своє лідерство в економіці провідних країн -
США, Німеччини, Франції, Англії, Росії ("Сталеливарна корпорація
Моргана", ВКП "Вікас", "Армстронг", концерн Круппа,Тельзенкірхе, Рейн-
Вестфальський вугільний синдикат, "Продамет", "Продвугілля", "Прод-
вагон" тощо).
4. Перша світова війна (липень 1914 - листопад 1918 рр.) стала
ре-зультатом протистояння блоків Антанта (Росія, Англія, Франція) і
Четвертного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болга-
рія). Воювали 34 із 56 суверенних держав з населенням понад 1 млрд.
(67% населення світу). Кошти витрачалися на озброєння 80 млн. вояків,
з яких загинуло близько 9 млн. і стали інвалідами понад 5 млн. Сумарні
військові витрати склали 208 млрд. доларів.
* У ході затяжної позиційної війни господарство європейських дер-
жав, де був театр воєнних дій, зазнало значних втрат (Німечччина,
Англія, Франція, Австро-Угорщина).
* Відбулася мілітаризація економіки (більше 50% продукції випускали
для військових потреб).
* Порушилися торговельні зв'зки між країнами.
* Відбулося розпорошення трудових ресурсів.
* Посилилися тенденції державного регулювання у національних
економіках, що призвело до інтенсивного формування їхнього
військово-промислового сектора.
28
* Сталися революційні зміни у ряді держав, які відбилися на їхній
економіці.
* Центр світового господарського розвитку перемістився до США.
* Зміцнилися позиції у світовій економіці Японії (на 25% зросло на-
ціональне багатство).
* Інтенсивно почали розвиватися на основі нових технологій нові га-
лузі, пов'язані з ВПК.
* У Радянській Росії почала створюватися нова система господарст-
ва - соціалістична.
Найсприятливішим у 20-і роки був розвиток США, куди перемістився
світовий центр фінансового, промислового і аграрного розвитку. Швидко
розвивалися провідні нові галузі промисловості. Фермерський шлях роз-
витку сільского господарства. Впровадження конвеєрної системи та ін-
тенсифікація виробництва. Збільшився товарообіг. Зросла продуктив-
ність праці.
Найменше з європейських країн постраждала Англія. Але одержала
кілька німецьких колоній. Структурні зміни у промисловості (автомобіле-
будівна, хімічна, авіаційна, електротехнічна). 1925 року відновила позиції
лідера фінансового світу.
Франція зазнапа значних збитків, але залишилася у низці провідних
країн. Репарації, територіальні надбання (Ельзас, Лотарінгія, німецькі і
турецькі колонії). Будівництво нових і модернізація старих підприємств.
Укріплення малого бізнесу. Швидкий розвиток фондового ринку. Держав-
не регулювання економіки (Національна економічна рада, Вища заліз-
нична рада, "Національний кредит").
Найприниженішим було становище Німеччини, яка зазнала поразки і
втрат територій, репарацій. Промислове піднесення почалося тільки у
1926 р. із значно нижчими темпами, ніж в інших країнах. Відновлювалися
вугільна, хімічна,електротехнічна, газова, металообробна галузі. Запро-
ваджувалися досягнення у сфері управління і організації праці, механізу-
валося виробництво. Концентрація банків.
У 20-і роки провідні країни світу, відбудувавши національні економіки,
завершили капіталістичну індустріалізацію, набираючи рис стабільності.
Посилювалось їх протистояння з Радянською Росією.
5. Період стабілізації у 1929 році раптово змінився глубокою руйнів-
ною кризою, якої зазнали, починаючи з американської економіки, багато
країн - розвинених і відсталих. У цілому обсяги світової торгівлі, промис-
лового і сільськьгосподарського виробництва скоротилися на третину.
Причини світової економічної кризи 1929-1933 рр:.
1) дисбаланс розвитку галузей внаслідок першої світової війни;
2) зниження платоспроможності населення;
3) дискваліфікація трудових ресурсів;
4) монопольна політика ціноутворення;
5) перевиробництво товарів.
29
"Велика депресія" почалася з біржової паніки у США 24 жовтня
1929р. з наступним масовим відтоком європейських капіталів. Сталося
різке падіння виробництва, розорення, банкрутство підприємств, нарос-
тання безробіття, падіння життєвого рівня.
Європейський рекорд за рівнем безробіття встановила Німеччина, де
безперервне падіння виробництва відбувалося з 1929 р. до середини
1932 р. Масове зубожіння, катастрофа сільського господарства і промис-
ловості.
З невеликим запізненням кризу відчула англійська економіка, особли-
во її традиційні галузі. Скоротилося торговельне судноплавство і обсяги
світової торгівлі. Різко скоротилося сільське господарство. Гостра фінан-
сова криза призвела до відмови від золотого паритету фунта. Зубожіння і
безробіття.
У Франції криза почалася з осені 1930 р. і продовжувалась до 1935 р.
Падіння виробництва - дещо повільніше, але тривале. Наполовину
скоротилась зовнішня торгівля. Банкрутство підприємств і банків. Роз-
орення сільського господарства. Безробіття у містах і селі,
Криза обминула Японію, де основні збитки понесло сільське госпо-
дарство. На третину скоротилося промислове виробництво. Знизився
вдвічі експорт. Скорочення робочих місць. Японія стала на шлях відкри-
тої мілітарізації.
Більшість країн вийшла з кризи у 1933-1934 рр., а деякі тільки у 1936-
1937 рр. Антикризові заходи розроблялися на основі активного впровад-
ження державного регулювання економіки, форми і способи якого зале-
жали від специфіки розвитку національної економіки і політичних інсти-
туцій.
Методи втручання були різними:
1. Ліберально-демократичний (приклад- "новий курс" Ф.Д.Рузвельта в
США):
- банківська реформа:
- державні займи і субсидії збанкрутілим підприємствам;
- контроль над промисловістю і сільским господарством;
- податкові пільги для приватних інвестицій та державне кредиту-
вання дрібного підприємництва;
- грошова емісія;
- суспільні роботи для безробітних тощо.
2. Військово-тоталітарний (приклад -антикризовий досвід Німеч-
чини):
- пряме централізоване державне управління господарством;
- примусове картелювання промисловості;
- тотальний контроль над сільським господарством;
- повна мілітаризація виробництва.
зо
Ці шляхи у різних варіаціях повторювали інші держави в умовах кри-
зи у XX столітті.
6. Промисловий розвиток Наддніпрянської України наприкінці XIX
ст. значною мірою запрограмував суспільні перетворення тут у XX ст. На
межі ХІХ-ХХ ст. завершувався промисловий переворот, внаслідок якого
українська промисловість формувалася як частина загальноімперського
комплексу Росїї з високорозвиненою гірничою, гірничозаводською, мета-
лургійною, машинобудівною галузями. У сільському господарстві збері-
гали позиції поміщицькі латифундії, відбувалося інтенсивне розшаруван-
ня селянства, відчувалося аграрне перенаселення, розширювалася спе-
ціалізація.
І900-1903 рр. - економічна криза з наступною депресією 1904-1908
рр. на тлі революційних потрясінь. З 1909 р. - економічне піднесення,
пов'язане з реформами П. Столипіна (аграрнареформа,реформи у
робітничому питанні, управлінні, освіті).
Особливості економічного розвитку Наддніпрянщини на початку
XX ст.: високий ступінь концентрації промислового виробництва; спеціа-
лізація та нерівномірний розвиток різних районів; значний приплив іно-
земних інвестицій; вищі від загальноімперських темпи розвитку; утворен-
ня монополій; перетворення України на центр капіталістичної промисло-
вості Російської імперії, але збереження поміщицького землеволодіння,
прогресуюча деградація поміщицьких маєтків,обезземелення та майнове
розшарування селянства,аграрне перенаселення - все це також було
типовими рисами української економіки.
Економіка західноукраїнських земель {Австро-Угорщина) мала
чітко виражений колоніальний аграрний характер з кустарно-ремісничою
промисловістю.
Перша світова війна, яка перетворила українські території на арену
воєнних дій, принесла українцям руйнацію господарства, гальмування
поступального розвитку, посилення залежності від іноземних капіталів та
деформацію структури виробництва.
Революція 1917-1920 рр. супроводжувалася хаосом, занепадом, не-
послідовністю економічної політики різних урядів (Центральної Ради,
Гетьманату, Директорії, Радянської Росії).
Нова економічна політика'(НЕП), яка проводилася більшовицьким
урядом з 1921 р. до 1929 р., була тактичним кроком, який сприяв відрод-
женню приватної ініціативи і виходу Радянської країни із післяреволю-
ційної кризи.
Заходи нової економічної політики:
- заміна продрозкладки прогресивним натуральним податком;
- легалізація приватної торгівлі;
- створення госпрозрахункових трестів з державним асигнуванням;
31
- введення приватної власності на дрібні підприємства;
- залучення іноземних інвестицій;
- створення кредитної кооперації;
- грошова і податкова реформи тощо.
НЕП мав помітні економічні наслідки, хоч і був перехідною моделлю
ринкового економічного розвитку.
Криза наприкінці 20-х років через нестачу капіталів для реконструкції
призвела до відновлення економічної політики "воєнно-комуністичного
штурму". Індустріалізація і колективізація призвели не тільки до перетво-
рення СРСР в аграрно-індустріальну державу, але й до створення ад
міністративно-командноі'моделігосподарської"системи'(АКС).
Риси АКС : -централізація управління економікою;
- жорстке п'ятирічне планування;
- позаекономічний примус (репресії);
- державна система виробництва і розподілу;
- мілітаризація економіки.
7. Друга світова війна (вересень 1939-вересень 1945 рр.) втягну-
ла у воєнні дії 72 держави. Сумарні військові витрати склали 962
млрд. доларів, а загальні збитки для людства - близько 4 трлн.
дол. Понад 55 млн. загинули. Маневрений моторизований харак-
тер воєнних дій посилив ВПК в усіх країнах. Зросла економічна
могутність США.
Україна зазнала більших руйнувань від будь-якої країни Європи. Кож-
ний шостий житель загинув (понад 5,3 млн.чол), 2,3 млн. як "остарбайте-
ри" були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Без домівок зали-
шилося близько 10 млн. жителів (понад 700 міст та 28 сіл зруйновано).
Виведено з ладу понад 16 тис. підприємств. Збитки, завдані Україні, ся-
гали 40% загальносоюзних. Тактика "спаленої землі" загарбників надовго
загальмувала господарський розвиток українських земель.
44. Маржиналістська революція та її сутність. Австрійська школа граничної корисності. (К. МЕНГЕР, Є. Бем-Баверк).
У середині XIX ст. класична школа політичної економії виявилася в стані кризи, тому що її теорія базувалася на витратному трактуванні цінності і не могла пояснити ряду гострих проблем економіки. Самим слабким місцем класичної школи було те, що вона слабко була зорієнтована на суб'єкта-споживача, заради якого здійснюється виробництво. Погляд класичної школи був прикутий до виробника.

Вихід із кризи знайшли маржиналісти. Це напрямок економічної думки виник в останній третині XIX ст. У центрі даної системи стоїть суб'єкт із його потребами. У ній споживач - всьому голова.

Маржиналістська революція проходила в два етапи. Перший етап охоплює 70-80-і роки XIX ст., другий етап (1890-і рр.) одержав назву неокласичної школи. Багато вчених починали маржиналістську революцію, а потім сприяли створенню більш глибокої неокласичної теорії.

Маржиналістську революцію здійснила блискуча плеяда таких учених, як Карл МЕНГЕР (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882), Френсіс Еджуорт (1845-1926), Леон Вальрас (1834-1910), Джон Бейтс Кларк (1847-1938), Альфред Маршалл (1842-1924) та ін.

У маржиналістів були свої попередники. Першим з основоположників граничного аналізу був Іоган фон Тюнен (1783-1850), що розробив теорію граничної продуктивності. Піонерами граничного аналізу були Антуан Огюстен Курно (1801-1877), що написав книгу "Математичні основи теорії багатства"; Жуль Дюпюї, що займався проблемою виміру корисності суспільних послуг; Герман Госсен (1810-1858), що сформулював закони граничної корисності. Однак праці зачинателів граничного аналізу залишилися незатребуваними суспільством. Усе добуте ними довелося відкривати знову, але їхнього досягнення ввійшли в сучасну економічну теорію.

Об'єктивна зумовленість маржиналізму полягала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері споживання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal — граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна його ідея — дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на різних рівнях — фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці.

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії «граничної корисності», яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи — Ж. Дюпю та О. Курно.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

«Українській нації бути. Проблеми сучасного націєтворення та шляхи до їх подолання»
Проблеми сучасного націєтворення та шляхи до їх подолання, які відбудуться в готелі HOLIDAYS IN EVIA VILLAGE на о. Евія, Еретрія...
ФРАЗЕОЛОГІЧНІСТЬ СЕМАНТИКИ ПОХІДНИХ СЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
...
Прокуратура м. Луганська
Законом України «Про мови в Українській РСР» статтею 11 встановлено: «В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації,...
Використання мультимедійних технологій на уроках історії
Насамперед, актуальним є питання реалізації ідеї «педагогіки співпраці». Об'єднання зусиль учнів і вчителів надає можливість якнайкраще...
Коновальчук В.І. Психологічні ідеї педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського...
Основна мета розробки концепції казкової терапії створити такі умови для психологічної та педагогічної роботи, які б допомагали людині...
Категорія добра і зла в українській літературі
Тема: Категорія добра і зла в українській літературі. (За творчістю О. Турянського «Поза межами болю», І. Багряного «Тигролови»,...
До Програмових засад ВГОРУ, прийнятих ІІ З’їздом в процесі розробки Програми ВГОРУ
України, лояльних до Української ідеї та нації, а також для іноземців українського походження. Іншим же громадянам України всебічно...
Net royalties will be used in the interest of Ukrainian political prisoners in the USSR
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації СПУ, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
Реферат студентки ІІІ курсу денної форми навчання спеціальність «Українська мова та література»
Україною. І треба сказати, що більшість цих людей чесно служила українській нації й багато з них ґрунтовно прислужилися українській...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ та завдання контрольних робіт для студентів...
Автори: Губачова О. М. – доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України, к...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка