Тема 12. Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Особливості революції в Італії
Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 9 клас>> Всесвітня історія: Загальна характеристика революцій у Німеччині, Австрії та Угорщині. Особливості революції в Італії.
1. Революція в Німеччині.
Соціально-економічний і політичний розвиток Німеччини в 30-40-х роках XIX ст. показав, що без усунення залишків феодалізму та ліквідації політичної роздробленості країни подальший прогрес неможливий. Ліберальна буржуазія вимагала скликання загальнонімецького парламенту і знищення юнкерських привілеїв. Ліве, радикальне крило опозиції закликало до знищення станових відмінностей, проголошення республіки і поліпшення матеріального становища незаможних верств населення. Звістка про те, що у Франції проголошена республіка, тільки прискорила неминучий революційний вибух.
У сусідньому з Францією Бадені демонстрації розпочалися вже 27 лютого. Герцог Леопольд був змушений вдатися до поміркованих реформ і ввести до уряду ліберальних міністрів. Досить схоже розвивалися події у березні 1848 р. і в інших невеликих державах Західної і Південно-Західної Німеччини. Усюди налякані монархи змушені були йти на поступки і надавати владу діячам опозиції. Незабаром народні хвилювання охопили йПруссію. У столиці держави - Берліні не припинялися демонстрації, що перетворилися 13 березня в криваві зіткнення з військами й поліцією. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV дав обіцянку прийняти конституцію, оголосив про скасування цензури і скликання парламенту. Але зіткнення демонстрантів з військами продовжувалися і невдовзі переросли в барикадні бої по всьому Берліну.
Історичний портрет
Фрідріх-Вільгельм IV (1795-1861) - з 1840 р. прусський король з династії Гогенцоллернів. З 1857 p. у зв'язку з психічним розладом залишив державні справи.
Король був змушений вивести війська із столиці і сформувати уряд на чолі з відомими діячами ліберальної опозиції Камтаузеном і Ганземаном. Берлінські бюргери створили цивільну гвардію і перебрали на себе охорону порядку в місті. 22 травня в Берліні скликали Установчі збори Пруссії, що повинні були прийняти конституцію держави.
У травні 1848 p. у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загальнонімецький парламент, обраний на підставі загального виборчого права без дозволу німецьких монархів. Більшість його депутатів становила ліберальна буржуазія та інтелігенція. На багатьох засіданнях парламенту обговорювався проект єдиної для всіх німецьких держав конституції, дискутувалося питання про майбутнє Німеччини. Але Франкфуртський парламент не став загальнонімецькою центральною владою. Обраний ним уряд не мав ні засобів, ні повноважень проводити якусь політику. Реальна влада залишалася в руках окремих німецьких монархів, що аж ніяк не збиралися відмовлятися від своїх суверенних прав.
Стихійні й розрізнені виступи могли налякати правлячі верстви, але не забезпечити перемогу. Крім того, загроза зростаючого робітничого руху дедалі більше схиляла буржуазію до компромісу з дворянством. У Пруссії після придушення спроби повстання берлінських робітників у червні 1848 р. король відправив у відставку лібералів, а в грудні розпустив Установчі збори. Проте, щоб заспокоїти невдоволену опозицію, король «дарував» підданим вигідну для монархії Конституцію (1848). Вона зберігала обіцяні в березні свободи, але надавала королю право скасовувати будь-який закон, прийнятий ландтагом (парламентом).
У 1849 р. у Пруссії було прийнято новий виборчий закон, що поділив виборців на три класи за розмірами сплачуваних ними податків. Кожний клас обирав рівне число виборщиків, які, у свою чергу, обирали депутатів до нижньої палати парламенту. Через рік, 31 січня 1850 р., цей закон увійшов до нової «дарованої» королем Конституції (замінила Конституцію 1848 р.).
Документи свідчать
Конституція Пруссії. 31 січня 1850 р.
Про права пруссаків:
Усі пруссаки рівні перед законом. Станові переваги знищуються. Громадські посади доступні всім, здатним посісти їх, за умов, зазначених у законі. Гарантується особиста свобода. Закон встановлює умови і форми, за яких допускається обмеження її, затримання особи. Власність недоторканна.
Кожен пруссак має право вільно висловлюватись, писати, друкувати і зображувати. Цензура не може бути введена: кожне інше обмеження свободи преси можливе тільки в законодавчому порядку.
Про короля:
Особа короля є недоторканною. Виконавча влада належить тільки королю, він призначає і відкликає міністрів, оприлюднює закони і видає розпорядження, необхідні для їх виконання. Король має право оголошувати війну, укладати мир і підписувати договори з іноземними урядами.
Про палати:
Законодавча влада здійснюється спільно королем і обома палатами. Згода короля і обох палат необхідна для кожного закону. Право законодавчої ініціативи належить королю і кожній з двох палат.
Які статті були внесені до конституції під впливом революційних подій 1848-1849 рр., а які були вигідні королю?
Тим часом у березні 1849 р. діючий на громадських засадах Франкфуртський парламент ухвалив імперську Конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади і створення двопалатного парламенту. Особливе місце в документі посідали «Основні права німецького народу», які встановлювали рівність усіх перед законом, дворянство позбавлялося привілеїв і титулів. Скасовувалися також усі «відносини кріпосництва», хоча від поземельних повинностей селяни мали відкуповуватися самостійно.
Франкфуртський парламент запропонував імператорську корону прус-ському королю. Але той рішуче відмовився прийняти її з рук власних підданих. У свою чергу, монархи німецьких держав заявили, що відмовляються визнати владу створюваних на основі конституції центральних органів.
Республіканці і демократи зробили спробу захистити конституцію. Проте повстання, підняті на її захист вСаксонії, Рейнській області, Бадені і Пфальці, були придушені за допомогою прусської армії.
Революція в Німеччині зазнала поразки і не виконала свого основного завдання - національного об'єднання країни. Проте багато пережитків феодалізму знищили, а в Пруссії та інших німецьких державах діяли конституції, що забезпечували населенню основні громадянські права і свободи.
2. Особливості революції в Італії.
Римська республіка. До середини XIX ет. значна частина Італії (Ломбардія, Венеціанська область) перебувала під австрійським пануванням. У Пармі, Модені й Тоскані правили родичі австрійських Габсбургів. У Римській області зберігалася світська влада папи, який виступав супротивником національного об'єднання країни і буржуазних перетворень. Неаполітанське королівство (Королівство Обох Сицилій) перебувало під владою династії Бурбонів і було однією з найвідсталіших областей Італії, де ще цілком панували феодальні відносини. Головним завданням країни залишалося здобуття незалежності і політичне об'єднання держави та знищення абсолютизму й феодальних порядків.
Криза, що наростала в італійських державах, переросла в 1848 р. у бурхливі революційні потрясіння. Виступи селян і міської бідноти поєдналися з рухом ліберально-демократичних сил за громадянські права і скликання парламентських установ. У революції брали участь усі верстви суспільства - ліберальне дворянство, підприємці, студенти, селяни, робітники і ремісники. Мимоволі до боротьби за національне звільнення країни приєдналися й монархи італійських держав.
Революція розпочалася з народного повстання на Сицилії у січні 1848 р. та поширилася на південну частину Італії. Неаполітанський король Ферді-нанд II був змушений «дарувати» країні Конституцію, відповідно до якої засновувався двопалатний парламент і визнавалася обмежена автономія Сицилії.
Зміни в Неаполітанському королівстві сколихнули ліберальні і демократичні сили Північної та Центральної Італії. Усюди проходили демонстрації, лунали заклики до боротьби за незалежність, вимоги конституцій і громадянських свобод. У результаті в лютому—березні 1848 р. конституції було «даровано» П'ємонту, Тоскані та Папській області.
Звістка про революцію у Відні викликала могутні антиавстрійські виступи у Венеціанській області й Ломбардії. У Венеції було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд. Скинув австрійське ярмо і Мілан. Імператорські війська було вигнано з Парми й Модени.
Успіхи антиавстрійського руху сколихнули всю країну. На батьківщину з еміграції повернувся полум'яний борець за незалежність Італії Джузеппе Гарібальді. Уродженець Ніцци, моряк за фахом, він з молодих років залучився до революційної діяльності. Після невдалої спроби республіканського повстання в Генуї, Гарібальді змушений був залишити країну і понад десять років боровся за незалежність і свободу в Південній Америці. Він виявив себе талановитим полководцем, людиною величезної мужності і згодом відіграв значну роль в об'єднанні Італії.
На хвилі патріотичного піднесення король П'ємонту Карл Альберт оголосив Австрії війну під гаслом національного об'єднання країни. До нього приєдналися військові сили Папської області, Тоскани, Неаполітанського королівства. Помітну роль у війні відіграли численні загони добровольців, у тому числі «червоносорочечники» Гарібальді. Однак першу війну за незалежність Італії спіткала невдача. Скориставшись нерішучістю італійської коаліції, австрійці завдали П'ємонту серйозної поразки, змусивши Карла Альберта підписати принизливе перемир'я.
Поразка у війні з Австрією викликала в країні нове піднесення революційного руху. Особливо активно розвивалися події в Римі, де на початку 1849 р. спалахнуло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста і знайшов притулок у Неаполітанському королівстві. Під впливом демократів у Римі відбулися вибори до Установчих зборів. На першому ж їх засіданні депутати прийняли закон про позбавлення папи римського світської влади і проголосували за утворення Римської республіки. Почали проводитися демократичні реформи: націоналізовано майно католицьких монастирів, відокремлено школу від церкви, запроваджено прогресивний прибутковий податок тощо.
У березні 1849 р. п'ємонтські війська поновили воєнні дії проти Австрії, але вдруге зазнали поразки. Результати війни стали трагедією для багатьох областей Італії. Австрійські власті знову окупували Тоскану та інші дрібні італійські держави. У травні Королівство Обох Сицилій (Неаполітанське) було підпорядковане владі іспанських Бурбонів, а в липні 1849 р. об'єднаними збройними силами Австрії, Франції, Іспанії та Неаполя було розгромлено Римську республіку.
Найдовше трималися республіканці у Венеції. Лише в серпні 1849 р. жителі міста, що залишилися живими, склали зброю. Австрійська імперія повернула собі Ломбардію, Венеціанську область, відновила свій вплив у Тоскані та на півночі Папської області.
Революція в Італії зазнала поразки, так і не розв'язавши завдань, що стояли перед нею. Через роздробленість країни виступи в різних частинах Італії відбувалися не одночасно, що полегшило реакції придушення осередків революційної боротьби. Однак події 1848-1849 рр. істотно розхитали феодальні підвалини й абсолютистські режими, стали поштовхом до наступного розвитку національно-визвольного й об'єднавчого руху.
Поміркуйте!
Порівняйте причини, хід і результати революцій у Німеччині та Італії. Що в них було спільного, а що - відмінного?
3. Революція в Австрійській імперії.
Боротьба за незалежність угорського народу. Австрійська імперія, монархія Габсбургів була багатонаціональною державою. Тому основним завданням революції, що назрівала в країні, поряд із знищенням залишків феодалізму, було повалення монархії й утворення на руїнах імперії незалежних національних держав.
Поштовхом до революції в Австрії стали звістки про повалення Липневої монархії у Франції. На початкуберезня 1848 р. ліберальна буржуазія відкрито зажадала скликання загальноавстрійського парламенту, відставки ненависного канцлера Меттерніха, скасування цензури і проведення реформ. Революція в Австрії розпочалася з демонстрацій i стихiйних мiтингiв вiденсько бiдноти, студентiв i бюргерiв. Тисячi городян вимагали негайно вiдставки уряду i запровадження конституцй. На вулицях столицi почалися зiткнення демонстрантiв з вiйськами, до вечора в мiстi побудували барикади. Наляканий Iмператор був эмушений вiдправити у вiдставку Меттернiха та пообiцяти дарувати пiдданим конституцiю і скликати парламент. До складу реорганiзованого уряду ввiйшли австрiйськi лiберали.
Лiберальна буржуазiя, вважаючи, що мету революцй вже досягнуто, стала закликати до припинення боротьби i эбереження «Законностi й порядку» . Але миськi низи продовжували виступи, вимагаючи забезпечення права на працю, збiльшення заробiтно плати i встановлення 10-годинного робочого дня. У кранi ширився селянський рух за скасування викупних платежiв помiщикам.
До травня 1848 р. уряд пiдготував проект конституції, за яким передбачалося створення в Австрiї двопалатного парламенту. Однак виборче право обмежувалося високим майновим цензом, а iмператор миг накладати вето на всi ухвали рейхстагу (парламенту). Обмеженiсть конституцi викликала різкий протест віденських демократів, і 26 травня після збройної сутички з урядовими військами влада в столиці перейшла до Комітету безпеки.
У липні 1848 р. розпочав роботу австрійський рейхстаг. Хоча в його складі було досить багато слов'янських депутатів, у тому числі таких, що представляли інтереси селянства, засіданнями керували австрійські ліберали. Ця обставина позначилася на прийнятих парламентом рішеннях. Рейхстаг прийняв закон про скасування кріпосницьких відносин, але безоплатно скасовувалася лише незначна частина повинностей. Оброк і панщина підлягали викупу.
Революція в Австрії супроводжувалася потужним піднесенням національно-визвольної боротьби народів імперії. Так, у Чехії ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського гніту. У Празі було створено Національний комітет, що фактично став чеським урядом. Важливою подією в громадському житті країни став скликаний у Празі З'їзд представників слов'янських народів імперії, у роботі якого взяли участь 340 делегатів. У травні 1848 р. Прагу заполонили австрійські війська. Напад солдатів на мирну демонстрацію городян став причиною повстання, жорстоко придушеного австрійцями 17 червня.
У жовтні 1848 р. така ж доля спіткала і спробу революції у Відні. Повсталу столицю оточили урядові війська, і 1 листопада після запеклого штурму місто було захоплено.
Після розправи над повсталими імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь 18-річного небожаФранца-Йосифа. Новий імператор не був зв'язаний обіцянками свого попередника і розпочав правління з розпуску парламенту і придушення революції в Угорщині. У березні 1849 р. Франц-Йосиф «дарував» Австрії нову конституцію, але через два роки її також було скасовано.
Історичний портрет
Франц-Йосиф І (1830-1916) - з 1848 р. імператор Австрії та король Угорщини, За Франца-Йосифа І австрійську імперію в 1867 р. перетворено на двоєдину монархію - Австро-Угорщину. Один із творців Троїстого союзу. Експансіоністська політика Франца-Йосифа І сприяла розв'язанню Першої світової війни.
Особливо яскраво прагнення до національної незалежності і свободи заявилося в Угорщині. Ще в березні 1849 р. на заклик групи радикальної молоді на чолі з талановитим поетом Шандором Петефі в Пешті почалися демонстрації робітників, ремісників і студентів. 17 березня було -формовано перший відповідальний перед парламентом уряд Угорщини. Зого очолив один з лідерів ліберальної опозиції графБатіані, а пост міністра фінансів зайняв визначний діяч угорського визвольного руху Лайош Кошут.
Навесні 1848 р. угорський сейм прийняв ряд законів, спрямованих на буржуазне перетворення країни: про фінансову і військову самостійність королівства, про скасування податкових привілеїв дворянства, про знищення кріпосництва і панщини за викуп. Однак запроваджений за новим виборчим законом високий майновий ценз позбавляв права голосу робітників, більшість селян і дрібних ремісників. Не дістали рівних прав також слов'яни і румуни, які проживали на території Угорщини. Відстоюючи свою незалежність, угорські революціонери відмовляли в ній іншим народам. Цим згодом скористалася австрійська влада, намагаючись придушити революцію в Угорщині руками хорватів, словаків і румунів.
Контрреволюційний виступ проти Угорщини розпочався у вересні 1848 р. з вторгнення на її територію військ хорватського бона (губернатора) Єлачича. Організацію опору взяв на себе Комітет оборони на чолі з Кошутом. Створена за короткий термін угорська армія зупинила просування хорватів, а потім відкинула їх до кордонів Австрії. Навесні 1849 р. угорці завдали кілька нищівних ударів імператорським військам, а 14 квітнявідбулося проголошення незалежної Угорської республіки.
Становище австрійської імперії ставало катастрофічним. Франц-Йосиф був змушений звернутися по допомогу до Миколи І. З Росії в Угорщину через Галичину рушила велика армія під командуванням фельдмаршала І. Паскевича.
Документи свідчать
Ш. Петефі «Національна пісня»
Вставай, мадяре!
Вітчизна кличе!
Допоки час є, обирай:
Із долею раба змириться
Чи вільному собі гулять!
Чому відомий поет звертається тільки до мадяр (угорців), а не закликає вс народи Угорщини до боротьби за незалежність?
Оточені з усіх боків, угорці продовжували мужньо боротися, але сили були нерівні. У серпні 1849 р. угорська армія капітулювала поблизу містечка Вілагош. Командувачі повстанців були страчені австрійською владою, багато учасників революції зазнали репресій. По містах і селах Угорщини довгий час лютували каральні загони.
Революція в Австрійській імперії закінчилася поразкою. Проте вона сприяла ліквідації кріпосництва, формуванню парламентських структур, обмеженню всевладдя абсолютизму. Одним з наслідків революції було перетворення Австрійської імперії в 1867 р. на двоєдину державу - Австро-Угорську монархію, в якій угорці здобули рівні з австрійцями права.
|