КРИТИКА


НазваКРИТИКА
Сторінка5/24
Дата21.03.2013
Розмір4.6 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Шляхетська правосвідомість у дзеркалі обігу правничої літератури на Волині й Наддніпрянщині*




Правосвідомість людей ранньомодерного українського соціуму залишається донині майже не ораною цариною минулого1. Щоправда, у розвідках останніх десятиліть, присвячених проблемам політичної культури, можемо натрапити на ті чи ті відкликання до сфери права2. Однак, у зв'язку з інакшим дослідницьким завданням, автори здебільшого торкаються цього побіжно і зазвичай лише в контексті сакраментальної річпосполитської тріади «права-свободи-вольності», тобто з акцентом на політичному вимірі тогочасної правосвідомості як усвідомленні власних станових і громадянських повноважень.

Тимчасом навіть зондажна спроба аналізу повсякденного, побутового змісту опозиції дозволеного-недозволеного («доброго-злого») показала, наскільки щільно нормативний порядок, наділений загальноприйнятою леґітимністю, і тип соціальної поведінки пересічного індивіда, що з нього випливав, були пов'язані з пошануванням права не в його політичному чи юридичному вимірі, а в сенсі світопорядку взагалі, тобто права як величини трансцендентної, вічно справедливої, богоданої3. Дозволю собі сміливу гіпотезу, що саме цей (архаїчний, отже — феноменально стійкий) тип правосвідомості обумовив гіпертрофовану увагу до правничих сюжетів як головного арґументу окремішності української спільноти. Адже саме на це спирається доказова система української публіцистики впродовж двох (!) століть, починаючи з обстоювання статусу Руської Церкви після Берестейської унії4 — через пропагування у 1620-х рр. ідеї про Річ Посполиту як набуток «трьох народів» з однаковим правом5 — через боротьбу за козацькі «права й вольності» впродовж XVII ст. — аж до різнопланового доведення своїх прав у спробах обстояти автономію підросійського козацького Гетьманату6.

* Інша версія цього тексту опубл.: State, Nation and Society: Essays in Honor of Jaroslav Pelenski. — Boulder-New-York: East European Monographs, 2001.

1 Наприклад, з-поміж відомих мені праць останнього десятиліття можу згадати лише три статті, що містять солідний матеріал з даної проблеми: Старченко Н. Шлюбна стратегія вдів і кілька проблем навколо неї (шляхетська Волинь кінця XVI ст.) // Київська старовина. — 2000, № 6. — С. 58-74; 2001, № 1. — С. 42-63 (див. теж статтю Наталі Старченко, прим. 7); Поліщук В. Свідки у русько-литовському праві до судово-адміністративної реформи 1564-1566 рр. // Молода нація. Альманах. — К, 2000. — С. 123-163.

2 Див., зокрема: Pelenski J. Inkorporacja ukraińskich ziem dawnej Rusi do Korony w 1569 roku. Ideologia i korzyści — próba nowego spojrzenia // Przegląd Historyczny. — 1974. — T. 65, z. 2. — S. 241-261; Kaminski A.S. The Cossack Experiment in Szlachta Democracy in the Polish-Lithuanian Commonwealth: The Hadiach (Hadziacz) Union // HUS. — 1977. — Vol. l, nr 2. — P. 173-197; Sysyn F.E. Regionalism and Political Thought in Seventeenth-Century Ukraine: The Nobility's Grievances at the Diet of 1641 // HUS. — 1982. — Vol.6, nr 2. — P. 167-190; Chynczewska-Hennel T. «Dopraw i przywilejów swoich dawnych». Prawo jako argument w polemice prawosławnych w pierwszej połowie XVII w. // Między Wschodem i Zachodem. Rzeczpospolita XVI—XVII wieku. Studia ofiarowane Zbigniewowi Wójcikowi w 70tą rocznicę urodzin. — Warszawa, 1993. — S. 53-60; Крикун M. Земські уряди на українських землях у XV-XVIII століттях // Записки НТШ. — Львів, 1994- Т. 228-С. 65-122; Jakowcnko N. Posłowie województw wolyńskiego, kijowskiego i bracławskiego na sejmach Rzeczypospolitej w końcu XVI i w pierwszej połowie XVII wieku (próba portretu zbiorowego) // Społeczeństwo obywatelskie i jego reprezentacja (1493-1993) / Pod red. J.Bardacha. — Warszawa, 1995. — S. 88-93; Cac П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.). — K., 1998.

3 Див. ширше: «Про два ментальні стереотипи української шляхти...» у цій книжці.

4 Chynczewska-Hennel T. Do praw i przywilejów swoich dawnych... — S. 53-65.

5 Пор.: Яковенко Н. Русь як третій член Речі Посполитої «Двох Народів» в українській думці першої половини XVII ст. // Unia Lubelska i tradycje integracyjne w Europie Srodkowo-Wschodniej / Red. Kłoczowski J., Kras P., Łaszkiewicz H. — Lublin, 1999. — S. 84-88.

6 Див. відповідний аналіз пам'яток ідеологічного спрямування у праці: Когут 3. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини. 1760-1830. — К., 1996 (переклад з англ.). Юридичний аспект проблеми обговорюється: Вислобоков К. Передмова // Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 / Упор. К.А.Вислобоков. — К., 1997. — С. IX-XLVIII.

Реконструкція правосвідомості в її побутовому, а особливо ментальному вимірі є складним дослідницьким завданням, оскільки історик має справу з так званою прихованою реальністю, що проявляє себе лише в непрямий спосіб — у характерних для певного часу й середовища вербальних кліше, в манері здійснювати якісь рутинні повторювані дії, в мотиваціях і контрмотиваціях тих чи тих вчинків7 тощо. Власне один з таких — опосередкованих — доказів я пропоную і тут, намагаючись простежити: де, коли і серед яких груп населення оберталася різного роду правнича література. Адже саме вона сприяла, з одного боку, переходові від традиції усного (звичаєвого) права до норм «права писаного», тобто кодифікованого8, а з другого — запроваджувала у широкий вжиток ті вербальні штампи, за допомогою яких описувалися найрізноманітніші нюанси людської поведінки, часто доволі далекі від сфери права tout court. На тлі нерозвинутості літературної мови як засобу передачі психологічних реакцій людини це давало несподіваний ефект тотального просякання правничою термінологією мало не всієї писемної продукції тих часів: від побутових гумористичних мініатюр, що їх молоді кепкуни-підписки заносили до судово-адміністративних книг (канцелярит підкреслював пародійність цих текстів)9, до творів візіонерського жанру (класичним прикладом тут може бути віршована драма кінця XVII ст.

7 За вдалий приклад реконструкції мотивів соціальної поведінки з врахуванням як правосвідомості, так і світоглядних стереотипів може правити стаття: Старченко Н. Публічність як домінанта культурної традиції (Волинь другої половини XVI століття) // Mediacvalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — К, 1998. — Т. 5. — С. 68-81.

8 Щодо Волині й Наддніпрянщини, то, за моїми спостереженнями, перехід від усної до писемної традиції у сфері юридичних доказів був започаткований щойно в другій половині XV ст., а про безумовну першість «писаного права» порівняно зі звичаєм можемо говорити не раніше другої половини XVI ст. Див.: Яковенко Н.М. Підкоморські книги Правобережної України кіпця XVI — першої половини XVII ст. (передмова до видання пам'ятки: Книга Київського підкоморського суду (1564-1644) / Підг. Боряк Г.В., Гирич Т.Ю. та ін. — К, 1991. — С. 6-Ю).

9 Добірку таких мініатюр див., зокрема, у моїй публікації: Яковенко Н.М. Пародії і жарти в актових книгах Житомира та Луцька першої половини XVII ст. // УАІЦ. — К, 1993. — Вин. 2. — С. 161-176.

«Розмова во кратці о душі грішной», де Страшний суд змальовується як засідання міського суду за участю апостолів-лавників, адвоката і т.д.10). Через недослідженість цього феномена важко сказати, наскільки корелювалася популярність згаданих правничих кліше з формами реальної правосвідомості, що мали б їм відповідати. Це, однак, не ставить під сумнів авторитету правничого тексту як певного абсолюту, урівнюваного з сакральним. Не заглиблюючись у дане питання (позаяк воно не є темою цього тексту), наведу лише одну ілюстрацію: аматорський віршик імовірного авторства Станіслава Мінського, коронного підканцлера 1606-1607 рр.11
Kto prawa nie zna, Statutu nie czyta, Sam nie umiejąc drugiego nie pyta, Niepodobna rzecz, by nie miał pobłądzić, Czego się trzymać nie umie rozsądzić. Tosz się i w boskich sprawach ma rozumieć: Kto chce do nieba — trzeba Pismo umieć, Bo to jest Statut, do nieba prowadzi. Ten trzeba umieć, insza droga zradzi12.
Отже, спершу перерахую номенклатуру правничих пам'яток — юридичних кодексів і посібників, — розповсюдження яких в Україні засвідчене джерелами. Це, передусім, Литовський Статут, тобто в дещо осучасненому тлумаченні — звід кримінальних, цивільних, адміністративних, державних, процесуальних та інших норм публічного життя Великого князівства Литовського.

10 Опубл.: Киевская старина. — К., 1884. — Т. 9, № 6. — С. 293-305. Про есхатологічний контекст пам'ятки див.: Паславський І. Уявлення про потойбічний світ і формування поняття чистилища в українській середньовічній народній культурі // Записки НТШ. — Львів, 1994. — Т. CCXXVIII. — С. 346-347.

11 Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku. Spisy / Opr. Chłapowski K., Ciara S. etc. — Kórnik, 1992. — S. 110.

12 BJ, rps 2274, k. 2.

13 Основну літературу з проблеми див.: Первый Литовский Статут 1529 года. Мат-лы ... конференции, посвященной 450-летию Первого Статута. — Вильнюс, 1982; Второй Литовский Статут 1566 года.

Мат-лы... конференции, посвященной 425-летию Второго Статута. — Вильнюс, 1993; Третий Литовский Статут 1588 года. Мат-лы ... конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута. — Вильнюс, 1989; Bardach J. Statuty litewskie a prawo rzymskie- Warszawa, 1999.

Як відомо, вперше правовий синтез звичаєвого права з новими реаліями соціального побуту здійснили кодифікатори Першого Литовського Статуту 1529 р.; дальшого юридичного оформлення він набув у Другому Литовському Статуті 1566 р., котрий не лише відбив нагромаджені за чверть століття соціальні зміни, але й засвідчив зрослий рівень кодифікаторської техніки13. Згідно з привілеєм Люблінської унії 1569 р., Другий Статут зберігав силу чинного законодавства на від'єднаних від Великого князівства та інкорпорованих до Корони Польської українських землях, де з плином часу отримав напівофіційну назву Волинського Статуту (або «волинського права»). Однак, усупереч сеймовим постановам 1647 і 1667 рр., Волинський Статут жодного разу не був надрукований і поширювався лише в рукописних копіях. Тим часом у Великому князівстві Литовському 1588 р. було ухвалено нову редакцію Статуту — так званий Третій Литовський Статут. Його дія формально не поширювалася на українську територію, але поступово Третьому Статутові вдалося витіснити звідси попередній — Другий — завдяки неодноразовим публікаціям: 1588 р. старобілоруською мовою, тобто в оригіналі, і лише до середини XVII ст. чотири рази (1614, 1619, 1623, 1648 рр.) по-польському14.

Окрім Статутів, після Люблінської унії 1569 р. в Україні набули чинності коронні сеймові конституції, що поширювалися переважно у вигляді друкованих збірок сеймових ухвал за певні проміжки часу, як-от: 1550-1579, 1550-1581, 1550-1596 та ін. (в практичному' вжитку такі збірки називалися «конституціями коронними»). Поза тим, мірою вростання новоінкорпорованих українських земель в організм Корони Польської, суди Києва, Луцька, Володимира, Кременця, Житомира, Вінниці, Брацлава почали неминуче стикатися з тими чи тими елементами коронного (польського) права15.

14 Докладніше про ці та пізніші видання Третього Статуту див.: Daniiowicz І. Opisanie bibliograficzne dotąd znanych exemplarzy Statutu Litewskiego, rękopiśmiennych i edycji drukowanych, tak w ruskim oryginalnym, jako też w polskim i łacińskim języku // Dziennik Wileński. — Wilno, 1823. — T. 2. Перше видання 1588 p. факсимільно відтворене в: Статут Вяликага княства Літоўскага 1588. Тэксты, даведнік, каментарыі. — Мінск, 1989.

15 Про етапи фіксації та еволюцію польського права (jus Polonicum) упродовж XIV-XVI ст. див.: Bardach J., Leśniodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Wyd. 2-gie. — Warszawa, 1994. — S. 87-89, 118-123, 130-131 passim.

Це дало поштовх до розповсюдження його коментованих видань, відомих в Україні за іменами упорядників: Статут Яна Гербурта («Statuta Regni Poloniae», шість видань між 1563-1693 рр.; те саме у польському перекладі: «Statuta i przywileje koronne», краківське видання 1570 р.); Статут Станіслава Сарніцького («Statuta i metrika przywilejów koronnych językiem polskim spisane», краківське видання 1594 p.); Статут Яна Янушовського («Statuta, prawa i konstytucje», також «Wywód ... і obmowa strony statutów koronnych», краківські видання 1600 і 1602 рр.), Статут Теодора Завадзького («Formuła processus judiciarii»: видання 1602 p.; «Processus judiciarius Regni Poloniae»: видання 1612, 1616, 1619, 1637 i 1647 pp.; «Compendium, to jest krotkę zebranie wszystkich praw i konstytucji koronnych»: видання 1614 p.; «Memoriae processus judiciarii et statutorum atque constitutionum Regni Poloniae auctius et emendatius»: видання 1614, 1619, 1623 i 1644 рр.)16. Принагідно варто зазначити, що в українських джерелах ці праці згадуються під вельми приблизними назвами, й немає жодної можливості встановити, котру з праць, скажімо, плодовитого юриста Завадзького мав на увазі той, хто посилався на Статут Заватского.

16 Докладніша інформація про видання пам'яток: Nowy Korbut. Piśmiennictwo staropolskie. — T. 2. — Warszawa, 1964. — S. 258, 287; T. 3. — S. 217, 441.

17 Ibidem. — T. 2. — S. 239-240. Дослідження рецепції німецького права в українській правничій традиції XVIII ст. (на підставі Троїцького та інших коментованих кодексів із відповідним аналізом літератури предмету) здійснене: Вислобоков К. Передмова... — С. XIX-XXVII.

Врешті, оскільки на останню чверть XVI — першу третину XVII ст. припала нова хвиля рецепції маґдебурзького права для малих і новозаснованих містечок Волині та Наддніпрянщини, в міських адміністраціях набувають набагато ширшого розповсюдження коментовані виклади «Саксону», тобто німецького міського права, здійснені Бартоломеєм Троїцьким («Artykuły prawa majdeburskiego, które zową Speculum Saxonum»: 11 видань між 1558 і 1629 pp.; «Ustawa placej u sądów w prawie majdeburskim»: 5 видань між 1558-1568 pp.; «Porządek sądów i spraw miejskich prawa majdeburskiego»: 9 видань між 1559-1630 pp.; «Postępek... w... sądziech a sprawach około karania na gardle»: 6 видань між 1559-1582 pp.; «Tytuły prawa majdebuskiego»: 6 видань між 1567-1629 рр.)17 — Як і в попередньому випадку, кожна зі згаданих праць має, як правило, не конкретизовану назву «Саксон».
У середовищі, де фіксується обіг правничої літератури, можна умовно виділити три нурти:

1) використання ex officio — суддями та членами суддівських колеґій,

2) щоденний професійний ужиток — серед адвокатів,

3) ужиток приватними особами — час від часу.

Щодо першого, то під час засідання будь-якого реґулярного суду (земського, тобто цивільного шляхетського; гродського — кримінального шляхетського; замкового — кримінального міжстанового; раєцько-лавничого — міського цивільного та кримінального) на столі перед суддями мусив лежати як символ законності відповідний даній судовій юрисдикції кодекс — «Статут» чи «Саксон». Саме так — за столом, на якому стоїть каламар із пером і лежить груба відкрита книга, — зображено членів земської судової колеґії (суддю, підсудка й писаря) на деревориті 1594 р. з краківського видання згаданої вище праці Станіслава Сарніцького «Statuta i metrika przywilejów koronnych». Дотримання згаданого порядку підтверджується, наприклад, і ось таким епізодом 1584 р. у Житомирі: суддя, гамуючи надто бурхливу реакцію незадоволеної сторони, «Статут отворил и водле 50-го артикулу в розделі 4-м описаном седіти был єму казал»18 (принагідпо зауважу, що протоколіст помилився: насправді поводитися в приміщенні суду «без сваров» зобов'язує не арт. 50, а арт. 54 цього-таки розділу).

Відтак, можемо припускати, що принаймні базовий кодекс — «Статут» чи «Саксон» — мав становити невилучну власність конкретного суду, зберігаючись або в канцелярії разом із матеріалами поточного діловодства (ще не переписаними начисто протоколами), або в архіві — з уже зброшурованими й оправленими в палітурки записами (так званими «книгами актів», ретельна охорона яких під трьома ритуальними ключами входила до обов'язків суддівської колеґії). Безпосереднім охоронцем згаданого примірника був, очевидно, писар. Саме на це вказує конфлікт 1567 р. у Володимирській земській канцелярії, коли писар Федір Солтан-Бутятицький заніс до актових книг скаргу на своїх колеґ — суддю й підсудка, що ті чинять «ублыженє и ущирбност» його «писарському вряду», і, серед іншого, «Статут теж Великого княства Литовского, в повет тутошний от єго кролевскоє млсти выданого, мне ку ведомости моєи и до рук моих дати не хочут и не дали»19. В цій скарзі вартий уваги ще один момент: законодавча зміна кодексів права (нагадаю, що напередодні сварки членів суддівської колеґії, у 1566 р., було ухвалено новий — Другий Литовський Статут) супроводжувалася, як випливає зі скарги, централізованим розмноженням примірників і надсиланням їх до місцевих судових інстанцій. Слідів такої масштабної акції в інших джерелах не виявлено, та й навряд чи її витримала б кишеня великокнязівської канцелярії, тож можна припустити, що маємо справу з ексклюзивною ситуацією — не виключено, пов'язаною з високим персональним статусом тогочасного володимирського старости кн. Василя-Костянтина Острозького.

Уявлення про зовнішній вигляд офіційного канцелярського примірника дає один із «Саксонів», що належав невідомій міській канцелярії. Це конволют із виданих у Кракові 1629 р. сімох праць Троїцького з додатком коментаря німецького юриста середини XVI ст. Йогана Церазіна «Enchiridion aliquot locorum communium Juris Magdeburgensis»20. Попри невеликий формат — у чвертку — книга виглядає доволі імпозантно: вона оправлена в обтягнуті шкірою дошки, верхню кришку оздоблено тисненим орнаментом із розп'яттям у середнику, по краях кришок — сліди від не збережених мідних застібок і шкіряних ремінців-зав'язок.

18 ЦДІАУК. — Ф. 11, оп. 1, спр. 1. — Арк. 24 зв.

19 Там само. — Ф. 28, оп. 1, спр. 2. — Арк. 68. Принагідпо дякую Наталі Старченко, яка звернула мою увагу на цей епізод.

20 Описаний:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Розвиток гендерної ідентичності
Колберга та її феміністська критика в роботі Гілліган, а також теорії Еріксона і Марсіа про стадії розвитку ідентичності і статуси...
Плани семінарських занять
Лосев А. Ф. Критика платонизма у Аристотеля // Лосев А. Ф. Миф. Число. Сущность. М., 1993
4 лютого140 років від дня народження Михайла Михайловича Пришвіна...
Віктора Борисовича Шкловського (1893–1984), російського письменника, літературознавця, критика
-
Список можна продовжувати нескінченно Вся критика була справедлива, і тому багато пасіонарії потягнулося до ідеології БТО. Адже не...
Дзюба І. М. Тарас Шевченко / Іван Дзюба. К. Альтернативи, 2005. 704...
Антиколоніальний аспект феномена Т. Шевченка в критичному наративі М. Шкандрія: а) «Протест проти колоніальної війни: «Кавказ» (1845)...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка