Лекція 9. Перебудова та формування
демократичного суспільства
Системна криза радянського суспільства. Аварія на ЧАЕС – екологічна катастрофа світового масштабу. Реформування суспільства на шляхах прискорення, демократизації. Зростання політичної активності народу. Втрата важелів контролю з боку державної партії за громадсько-політичною активністю мас. Конституційна реформа М. Горбачова. Ліквідація монополії КПРС на владу. Розгортання національного руху. Намагання реформувати СРСР. Спроба серпневого перевороту у Москві. Початок руйнування тоталітарної системи. Проголошення незалежності України. Ліквідація СРСР. Руйнування світової соціалістичної системи. Припинення “холодної” війни.
Зміцнення та створення інститутів державності. Міжнародне визнання незалежної України. Створення правової бази розвитку України як демократичної держави. Реформування економіки на шляхах підприємництва, перехід до ринкових відносин. Приватизація. Інфляційні процеси в економіці. Формування багатопартійності в Україні. Національно-культурне відродження. Реструктуризація виробництва, конверсія. Зміни в соціальній структурі. Погіршення матеріального становища трудящих. Розподіл влади між її гілками, між центром і регіонами. Розбудова громадянського суспільства та правової держави. Конституційний процес. Незавершеність соціально-економічних реформ 90-х рр. XX ст. Загострення політичної ситуації в грудні 2004 р. Прихід до влади В. Ющенко.
Література: 26, 46, 51, 95, 96, 100, 110.
Семінар 9. Політичний розвиток України
в 90-ті рр. XX – на поч. XXI ст.
Руйнування тоталітарної системи.
Розбудова демократичного суспільства.
Конституційний процес і прийняття Конституції України у 1998 р.
Події грудня 2004 р. і конституційна реформа в Україні.
Л і т е р а т у р а
Акт про державну незалежність України: Постанова Верховної Ради України, 24 серпня 1991 р.
Бойко О.Д. Історія України. – К., 2005.
Бойко О.Д. Україна 1991 – 1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього (нариси новітньої історії). – К., 1996.
Губарев В. К. Історія України: Конспект лекцій для студ. і викладачів. – Донецьк., 2004.
Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. // Правда України. 1990. 17 липня.
Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1991.
Закон про вибори президента в УРСР. – К., 1991.
Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917 – 2003 рр. – Харків.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004.
Каратуев А.Г. Советская бюрократия: Система политико-экономического господства и ее кризис (1919 – 1991). – Белгород, 1993.
Коментар до Конституції України. – К., 1996.
Конституция Украины. – К., 1996.
Кухта Б. З історії політичної думки України. – К., 1994.
Литвин В. Україна на межі тисячоліть. – К., 2000.
Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України. – К., 1995.
Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К., 1997.
Потульницький В.А. Історія української політології: Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці. – К., 1992.
Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. – К., 1991.
Україна у ХХ столітті (1900 – 2000): Збірник документів і матеріалів // Україна. – 1991. – № 25.
Яблонський В.М. Сучасні політичні партії України: Довідник. – К., 1998.
Методичні рекомендації
При розгляді першого питання слід зауважити, що процеси перебудови в Україні, особливо проголошення курсу на гласність, викликали першу хвилю демократизації, поштовхом до якої були рішення XIX Всесоюзної партійної конференції (червень 1988 р.). Почалося розгортання екологічного руху (наслідок Чорнобильської катастрофи), утворення перших незалежних організацій в республіці.
Далі варто відзначити, що значною справою у розвитку гласності став процес викриття «білих плям» української історії, таких, як голодомор
1932 – 1933 рр., масове знищення українців у 1930 – 1940 рр., а потім і переоцінка багатьох явищ далекого історичного минулого (діяльність Б. Хмельницького, гетьмана І. Мазепи, Української Центральної Ради, УПА в роки Вітчизняної війни та ін.). Водночас виникає інтерес і до національної символіки.
Відхід Щербицького від влади. Відсутність авторитетного керівництва у комуністів України. Активізація консервативних сил. Спроба державного перевороту, створення ДКНС, причини його поразки.
Вивчення другого питання слід починати з рішень Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, які проголошували з 24 серпня 1991 р. Україну незалежною демократичною державою і затверджували Акт проголошення незалежності України від 16 липня 1990 р.
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум про підтвердження Акта про незалежність України (90,32 % засвідчили прагнення до державної незалежності).
Одночасно з цим вперше в історії українського народу всенародно на альтернативній основі обирався Президент України. Із кандидатів, які представляли різні політичні партії та рухи (Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, О. Ткаченко, В. Чорновіл, І. Юхновський), переміг Л. Кравчук, набравши 61,59 % голосів.
Головою Верховної Ради було обрано І. Плюща, який до цього був першим заступником Голови Верховної Ради.
У результаті волевиявлення народу за найвищими нормами демократії народилася незалежна Українська держава.
Зверніть увагу також на те, що становлення суверенної української державності відбувається в умовах економічної кризи, росту інфляції, зростання цін і падіння життєвого рівня основних верств суспільства, росту злочинності серед населення й зростання дедалі більшої політичної апатії.
З 13 жовтня 1992 року по 1 вересня 1993 р. прем’єр-міністром України був Леонід Кучма. Оновлений уряд розпочав здійснювати перші суттєві кроки щодо виходу республіки з економічної кризи, стабілізації економіки держави.
Восени 1993 р. Верховною Радою України було прийнято рішення про проведення дострокових виборів народних депутатів України в березні 1994 р. та дострокове переобрання Президента України в червні 1994 року. Протягом червня-липня 1994 р. в Україні пройшли президентські вибори. Перемогу дістав Леонід Кучма (52%). Головою Верховної Ради було обрано О.О. Мороза.
Для процесу завершення державотворення необхідно було прийняти свою конституцію, яка б закріпила цю державність в усій сукупності її якісних відмінностей. 19 червня 1991 року Верховна Рада затвердила концепцію Конституції України і доручила Конституційній комісії на її основі відпрацювати кілька варіантів. Конституційний процес закінчився 28 червня 1996 р., коли на п’ятій сесії Верховної Ради України була прийнята Конституція України.
Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на історію української конституції. Згадайте Конституцію Пилипа Орлика, яка була написана у 1710 році, Конституцію УНР (1918 р.), Конституцію Отто Ейхельмана
(1920 – 1921 рр.) та інші конституційно-державні акти України.
З прийняттям Конституції України було покінчено з бездержавністю. Конституцією гарантовано незалежність України, визначено базові т.инати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей – усе те, що формує політико-економічну систему; створено передумови для функціонування й розвитку держави та суспільства незалежно від політичних орієнтацій партій та окремих діячів. Вичерпно окреслено відносини держави та громадянина, їх права та взаємні обов’язки, встановлено межі втручання держави у життя суспільства та окремої особи.
Зверніть увагу на аналіз таких сучасних історичних процесів, як зміцнення та розвиток інститутів державності, створення правової бази розвитку України як демократичної держави, реформування економіки на шляхах підприємництва, перехід до ринкових відносин, національно–культурне відродження, конверсія, зміни в соціальній структурі, погіршення матеріального становища трудящих, розподіл влади між її гілками, між центром і регіонами, розбудова громадянського суспільства та правової держави.
Освітлюючи питання про розвиток України в другій половині 90-х т.. XX т.. – на початку XXI т.., необхідно зосередитись на тому, що незавершеність соціально-економічних реформ, побудова економіки олігархічного типу, зрощення бізнесу і влади, збільшення розриву між багатими та бідними призвело до протистояння у грудні 2004 р. Слід визначити сторони конфлікту, їх мету, електорат, розходження, методи роботи, союзників. Варто показати, що політична реформа є спробою подолання перекосів у розподілі повноважень між гілками влади, запобігання криз у майбутньому.
|