Норф Річмонд Стріт, закінчувалась глухим кутом


Скачати 94.04 Kb.
НазваНорф Річмонд Стріт, закінчувалась глухим кутом
Дата14.05.2013
Розмір94.04 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
Арабі1

Норф Річмонд Стріт, закінчувалась глухим кутом1 і зазвичай залишалась тихою вулицею, окрім годин, коли зі Школи Братів Християн2 випускали хлопців. Відмежований від сусідських маленькою квадратною площею, покинутий будинок на два поверхи стояв в на самому краю. Решта будинків на вулиці, обізнані зі скромними всередині них життями2, вдивлялися3 в коричневі безпристрасні обличчя одне одного.

Колишній мешканець нашого будинку, священик, давно помер у дальній вітальні. Повітря, із запахом плісняви довго закритого приміщення, висіло у всіх кімнатах, а у комірці за кухнею було розкидано купу старих нікому не потрібних паперів. Поміж них я знайшов декілька книжок у м’якій обкладинці з покрученими і вологими сторінками: “Абат” Вальтера Скота, “Благочестивий причасник” та “Мемуари Відока”3.4 У середині дикого саду за будинком росла одинока яблуня та декілька невпорядкованих кущів, під одним з яких я знайшов стару заржавілу помпу до ровера, що належала останньому мешканцеві. Він був дуже милостивий –заповів всі свої гроші різним закладам, а меблі з будинку – своїй сестрі.

Прийшли короткі зимові дні, сутінки спадали швидше, ніж ми встигали5 закінчити з вечерю. Коли ми зустрічалися на вулиці, будинки ставали ще похмурішими. Простір неба над нашими головами набирав пурпурового кольору, який переливався, а вуличні ліхтарі здіймали до нього своє блякле світло6. Холодне повітря жалило нас і ми бавилися допоки наші тіла не червоніли. Наші голоси лунали пустою вулицею. Шлях наших ігор проходив темними болотистими стежками за будинками, де на нас гиркали стада незадоволених мешканців і приводив нас до задньої брами у мокрі, темні7 сади, де здіймався сморід вигрібних ям, до темних і смердючих стаєнь, де кучер вичісував до блиску коня, або витрясав з побитої упряжі музику. Коли ми поверталися на вулицю, то світло із кухонних вікон заповнювало весь квартал. Якщо біло видно, що мій дядько повертав за кут, то ховалися у тіні, поки не були певні, що він зайшов до будинку і вже не вийде. Або, коли сестра Мангана виходила на поріг, щоб закликати свого брата на традиційний чай, ми дивилися по обидва боки вулиці, ми чекали, щоб побачити, чи вона залишиться на порозі, чи повернеться в будинок. Якщо залишалась, то ми виходили із покрову тіні і покірно слідували за кроками Мангана. Вона чекала нас; її обриси було видно через світло від напіввідкритих дверей. Брат завжди дражнився з нею перед тим, як послухатися, а я, споглядаючи її, стояв біля огорожі. Вона рухала своїм тілом і її плаття коливалось, а ніжне пасмо волосся спадало то на одну, то на іншу сторону9.

Кожного ранку я лежав на підлозі кімнати для гостей і стежив за її дверима. Заслінка була опущена на відстані дюйма до рами, тож мене не можна було побачити. Коли вона виходила на поріг, серце в моїх грудях не витримувало10. Я біг коридором, хапав свої книги і йшов слідом за нею. Перед очима я постійно тримав її коричневу фігуру, а підходячи до місця, де наші шляхи розходилися, я пришвидшував свій крок і залишав її позаду. І так ранок за ранком. Я ніколи з нею не говорив, окрім, хіба, декількох повсякденних слів, а все ж її ім’я було наче словами молитвою11 і змушувало мою дурну кров12 закипати.

Її образ переслідував мене навіть у найбільш ворожих романтиці місцях. Суботніми вечорами, коли моя тітка ходила на ринок, я мав іти з нею й помагати нести їй пакунки. Ми проходили гамірними вулицями13, наштовхуючись на п’яних чоловіків та жебрачок, поміж лайкою робітників, пронизливих літаній хлопчиків-продавців14, які стояли на варті бочок із тельбухами, між гнусявих хоралів вуличних співців, що співають підходьте і слухайте ви4, або балади про О’Донована Россу515 та біди на наших рідних землях. Весь цей шум зливався мені в одне єдине відчуття життя: я уявляв, що проношу свою чашу616 через натовп недругів не втративши і краплі. Інколи її ім’я набігало мені на уста під час хвали та молитов, яких і сам не міг зрозуміти. Мої очі завжди були повні сліз (я не розумів чому), а подекуди здавалось, що море у серці вийде з берегів і розіллється по грудях17. Я не думав про майбутнє. Я не знав, чи коли не будь заговорю із нею, чи ні, а, якщо заговорю, то, як зможу сказати про те, як я, втративши голову, її боготворю. Але моя душа була арфою18, а її слова та рухи були пальцями, що торкали струни.

Одного вечора я пішов до вітальні, де помер священик. Був тихий, темний, дощовий вечір і у будинку не було ані звуку. Крізь одну із розбитих шибок я міг чути, як дощ вдарявся об землю, як тонкі безупинні голки води забавлялися у просяклих водою клумбах19 . Світло з вікна чи далекої лампи мерехтіло піді мною. Я був вдячний, що міг бачити так мало. Здавалось, що всі мої чуття хочуть огорнутись пеленою і, відчуваючи, що я і сам майже вислизаю із них, стискав долоні своїх рук, поки вони не затремтіли, нашіптуючи “Кохання! О, кохання” і так безліч разів.

Врешті вона заговорила до мене. Коли промовила перші слова, я був настільки спантеличений, що не знав, як відповісти. Вона питала, чи піду я на Арабі. Я не пам’ятав – я сказав так, чи ні. Це буде розкішний ярмарок, я б хотіла піти – сказала вона.20

­– А чому ти не можеш? ­– запитав я.

Поки вона говорила, то все крутила і крутила21 навколо свого зап’ястя срібний браслет. Вона не зможе піти, бо того тижня в її прихожанській школі відбуватимуться відпусти. Її брат та ще двоє хлопців билися за свої шапки, а я стояв біля загорожі сам. Вона трималася за оздобу огорожі, нахиливши до мене голову. Світло від лампи навпроти нашого дому впіймало білу дугу її шиї, освітило волосся, яке там спочивало і, падаючи, освітило руку, якою вона трималася за паркан. Воно торкнуло одну сторону її плаття і зачепило22 край нижньої спідниці, що виднілась, коли вона розслаблено стояла.

– Добре тобі, ­– сказала вона.

– Якщо я піду, то обов’язково щось тобі принесу.

Скільки незчисленних дурниць після цього вечора руйнувало мої думки уві сні та на яву. Хотілось позбавитись монотонних буденних днів очікування. Мене вбивала робота в школі. Ввечері у спальні та в день на уроках її постать з’являлась поміж мною та сторінкою, яку я силкувався прочитати. Склади слова Арабі приходили до мене через тишу, де спочивала моя душа, і насилали на мене східні чари. У суботу ввечері я запитав дозволу піти на ярмарок. Моя тітка була здивована і висловила сподівання, що це не буде одна із масонських афер723. На уроці я відповів на декілька запитань. Було видно, як дружній вираз обличчя мого вчителя змінюється суворим; він надіявся, що я не почав лінуватися. Мені було не під силу зібрати всі свої розкидані думки24. Не вистачало терпіння справлятися із серйозними справами життя, які тепер, коли вони стояли між мною і моєю пристрастю, скидалися на дитячі ігри, на противні, монотонні дитячі ігри25.

В суботу зранку я нагадав своєму дядькові, що ввечері хочу піти на ярмарок. Він вовтузився із вішаком, шукаючи щітку для капелюхів, і коротко відмовився:

– Так малий, я знаю.

Дядько був в коридорі, тому я не міг піднятися в кімнату для гостей і лягти під вікном. Я вийшов з будинку в поганому настрої і повільно потягнувся до школи. Повітря було безжально сирим26, а в моє серце закрадалися сумніви.

Коли я повернувся додому на обід, дядька ще не повернувся. Було все ще рано. Я сів і якийсь час дивився на годинник, але, коли його звук почав мене дратувати, то вийшов із кімнати. По сходах я піднявся у верхню частину будинку. Високі, пусті, холодні, похмурі кімнати позбавляли27 мене туги і я ходив, співаючи, із кімнати в кімнату. Із центрального вікна я побачив, як на вулиці внизу бавляться друзі. До мене не чітко та слабо долинали їхні крики і, притуливши лоба до холодного скла, я зупинився поглядом на темному будинку, де жила вона. Можливо я простояв там більше години, нічого не помічаючи, окрім зодягнених в коричневе вичаруваних моєю уявою обрисів, обережно торкнених світлом ліхтарика вигинів шиї і руки на огорожі та окрайця тканини, що виднівся з-під плаття.

Коли я спустився вниз, то побачив, що біля каміну сидить місіс Мерсер.Вона була старою балакучою жінкою, вдовою лихваря, який колекціонував марки з з якихось правидницьких причини. Мені довелось вислуховувати плітки за чайним столиком. Вечеря затягнулась на більш ніж годину, а мого дядька все ще не було. Місіз Мерсер вже зібралася іти: вона сказала, що вже за восьму28, а вона не хоче ходити по вулицях в темноті, бо нічне повітря погано на неї впливає. Вона пішла, а я почав міряти кімнату кроками, стискаючи руки в кулаки. Тітка сказала:

– Боюсь, тобі доведеться відкласти ярмарок на каноні недільного дня.

О дев’ятій годині я почув як дядько вставляє ключа в наш американський замок. Я чув, як він говорить до себе і як захитався вішак, коли на нього впала маса дядькового плаща30. Я міг пояснити ці знаки. Під час його трапези я попросив його дати мені гроші, щоб я міг піти на ярмарок. Він забув.

Люди вже в ліжках і третій сон бачать31, – сказав він мені.

Я не усміхнувся. Моя тітка підбадьорливо промовила:

– Ти не можеш дати йому гроші і відпустити? Ти і без того змусив його довго чекати.

Дядько сказав, що йому дуже шкода, що він забув. Сказав, що вірить у стару приказку “робота не вовк – в ліс не втече”. Він запитав мене, куди я йду і, коли я йому вдруге відповів, то запитав, чи знаю я “Прощання араба з конем”8.32 Я вийшов з кухні, а він намірився читати для тітки перші рядки вірша.

В руках я міцно стискав флорін і швидко крокував по Бекінгем Стріт в напрямку до станції. Вигляд вуличного натовпу і сліпуче світло від гасових ламп нагадали мені причину моєї подорожі. Я зайняв своє місце у вагоні третього класу безлюдного поїзда. Після нестерпно довгої затримки потяг врешті повільно рушив зі станції. Він повз33 уперед через руїни будинків понад мерехтливою річкою. На станції Вестленд Роу натовп пробивався до дверей вагону, але провідник відігнав їх, оголосивши, що це спеціальний рейс на ярмарок. Я залишився сам у пустому вагоні. Через декілька хвилин потяг під’їхав до імпровізованої дерев’яної платформи34. Я вийшов на вулицю і на освіченому циферблаті годинника побачив, що було за десять десята. Навпроти мене стояв здоровенний будинок із зображеним магічним написом.

Я не міг знайти шести пенні для входу і, побоюючись, що ярмарок зараз закриють, швидко пройшов через турнікет, запихаючи шилінг підозрілому чоловікові. Я опинився всередині здоровенного залу навпіл вперезаного галереями35. Багато прилавків вже були зачинені, а більша частина залу – темною. Можна було впізнати тишу, яка заповнює церкву відразу після служби. Я сором’язливо пройшовся до середини базару. Трохи людей зібралось навколо прилавків, які все ще були відчинені. Перед завісою, де кольоровою гірляндою було написано Café Chantant, двоє чоловіків рахували на таці гроші. Я чітко чув дзвін монет.

Важко пригадуючи, з якою метою я сюди прийшов, я наблизився до одного з прилавків і розглядав вази з порцеляни і чайні сервізи з квітками. Перед прилавком молода дівчина стояла і розмовляла із двома хлопцями. Я неуважно слухав їхню розмову і для себе відзначив англійський акцент.

– О, ні, я ніколи не казала такого.

– Казала, казала.

– Ні, не казала.

– Хіба вона цього не казала?

– Так, я її чув.

– Та не вигадуйте ж!36

Поглядаючи на мене, дівчина підійшла і спитала, чи не бажаю я щось придбати. Її тон не можна була назвати заохочувальним; здавалось, наче вона говорить зі мною через почуття обов’язку. Я скромно подивився на глечики, що стояли наче східні охоронці37 по обидва боки темного входу, і пробурмотів:

– Ні, дякую.

Дівчина трохи поправила одну із ваз і повернулася до хлопців. Вони продовжили розмову на ту ж таки тему. Раз чи двічі вона кинула на мене погляд через плече.

Я ще постояв біля прилавку, щоб справити враження, ніби я справді цікавлюсь її виробами, хоча і знав, що це безнадійно. Тоді я повільно розвернувся і направився до середини ринку. У кишені два пенні з’єдналися із шістьма пенсами. Я почув голос з кінця проходу, що світло вимикається. Верхня частина залу тепер була абсолютно темною.

Вдивляючись у темряву, я бачив у собі створіння38 гнане і осміяне39 суєтою; мої очі горіли болем і ненавистю40.
Legend:

Expressive Means Pink

Alliteration 7, 39, 40

Lexical Stylistic Devices Green

Epithet 12, 13, 24, 36, 34

Hyperbole 17

Irony 14, 30

Metaphor 1, 17, 19, 38,

Metonymy 2, 3, 5, 10, 19, 22, 33, 35

Slimily 11, 37

Verbal Image 9 (blind)

Grammatical Stylistic Devices and Expressive Means Yellow

Asyndeton 20

Inversion 5

Enumeration 27

Repetition 21, 25

Intertextuality Red

Allusion 16,

Reference 4, 32


1 Назва благочинного ярмарку, який щорічно проводився з 14 до 19 травня і збирав кошти на допомогу міським лікарням. В оповіданні має додаткове смислове навантаження: в поетичній мові “arabyаравійський, пов’язаний із сходом.

2 Школа братів християн (Christian Brothers School) – орден братів християн займався вихованням дітей бідняків, найчастіше незаконнонароджених. Існували на громадських засадах, викладачі діставали невелику зарплатню. Навчали в основному ремесел.

3 “Абат” (1820) роман Вальтера Скота – белетризована історія Марії Стюарт; “Благочестивий причасник” (1813) – твір Франциска Пацифікуса Бейкера (1695-1774), “Мемуари Відока” (1829) – твір Франсуа-Жюля Відока (1775-1857), злочинця, який став поліцейським, і в ряді випадків сам був ініціатором злочину,а потім блискавично його розкривав.

4 Зачин багатьох пісень, які виконувались на вулицях та у пабах Дубліна

5 О’Донован Росса (Росса – рудий) – діяч ірландського національного визвольного руху, один із засновників таємної революційної організації “Фенікс”, сприймався, як символ мужності і відваги.

6 свою чашу – духовні ідеали. В такому контексті чаша для причастя асоціюється із Святим Граалем, який був приводом паломництва в середньовіччі.

7 Масони сприймалися католиками Ірландії такими ж порушниками істинної віри, як і протестанти.

8 “Прощання араба з конем” – вірш англійської поетеси і романістки Каролайн Нортон (Caroline Norton – 1808 – 1877), дочки драматурга Р.Б. Шерідана.

Схожі:

2. Малювання прямокутників і еліпсів
Лінія малює ліні під будь-яким кутом. Переконаєтеся в цьому, побудувавши декілька ліній. Для побудови лінії під кутом кратним 450...
РОЗКЛАД ВИСТАВ ІІІ МІЖНАРОДНОГО МОЛОДІЖНОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ФЕСТИВАЛЮ „ПРОСТІР”
Вистава «СІДНІ ПОРТЕР СТРІТ 18\62» (Студентський народний театр «Ілюмінатор», м. Чернігів)
Задача №  2 групи «А»
Усередині квадрата ABCD позначено таку точку E, що трикутник BCE рівнобедрений із кутом. Знайдіть градусну міру кута
Тема: Складання листа замовлення Мета
Ориентация вибирається напрямок розташування тексту у вічку – текст можна розташувати вертикально, або під кутом
БІЛОГІРСЬКИЙ РМК ФІЗИЧНІ ЕКСПЕРЕМЕНТИ Вчитель фізики Микласької зош...
Обладнання: взяти чотири олівці однакової довжини, два з них зрізати під кутом 50о і зрізи склеїти, щоб утворилась літера V
УРОК №12 Тема уроку. Знаходження площі трикутника за двома сторонами і ку­том між ними
Мета уроку: виведення формули для знаходження площі трикутника за двома сторонами і кутом між ними. Формування вмінь застосовувати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка