|
|
Скачати 2.45 Mb.
|
15. Культурно-антропологічна історія. Критика соціально-структурної історії досягла апогею у 80-ті роки. їй закидали дезінтеграцію і фрагментацію суспільства, ігнорування індивідуальних і колективних форм свідомості. Не останню роль у знеохоченні істориків до структуралізму, поряд з науковими чинниками, відіграв розпад комуністичної системи. Дослідження з історії культури у Великій Британії мали свою традицію. Новий інтерес до культури був стимульований особливими обставинами, які склались у свідомості істориків під впливом постмодерну. Інспірацією до погляду в бік культури послугували праці англійського антрополога Едварда Еванса-Прічарда - автора роботи "Антропологія і історія" (1961). Послідовником його поглядів виступив Кейт Томас у праці "Людина і природний світ. Зміна ставлення в Англії 1500-1800". У книжці було проаналізовано зміну ставлення англійців до природи, краєвиду, показано які емоції вони у них викликали. Культурно-антропологічна історія радикально відрізнялася від традиційної історії культури: вона розглядала культуру як стан індивідуальної й групової свідомості та їх зміни в часі й просторі. П. Берк визначив її як "систему сприйнятливих значень, позицій та цінностей, а також символічних форм (дій, артефактів), в яких вони виражаються або втілюються. Культура в такому розумінні є частиною цілісного стилю життя, але не ідентична йому" ("Народна культура у ранньомодерній Європі", 1978). Такий підхід відкривав перед істориками широкий простір дослідження повсякденного життя і менталітету. Він також "вводив у гру" цілком нові соціальні об'єкти - окремі особистості, етнічні і расові спільноти, статеві групи, маргінальні угруповання тощо. Антропологічний підхід до культури відкрив історикам непростий шлях до вивчення і розуміння станів свідомості у минулому, давши простір для найрізноманітніших способів їх пізнання - історії повсякденності, ментальностей, Тендеру, інтелектуальної, усної, мікроісторії, історії знизу тощо. Багатоманітність і різнорідність культурно-антропологічних студій в сучасній британській історіографії не піддається строгій типології. її окремими спільними рисами можна вважати методологічну еклектику, відмову від соціально-економічного детермінізму, сцієнтизму і телеології, надання переваги одиничному і особливому перед загальним. Разом з тим, вона містить також приховану тенденцію до нового історичного синтезу, спрямованого на пошук цілісності через її окремі частини. Ілюстрацією культурно-антропологічних студій може слугувати книжка Роя Портера і Леслі Холла "Факти життя: формування статевого знання в Британії 1650-1950" (1995). Автори проаналізували публікації щодо сексуальної практики досліджуваного періоду, щоб розкрити, як змінювалися моральний, релігійний, науковий, медичний, громадський і культурний контексти цих творів. Іншим прикладом може послугувати робота воєнного історика Джона Елліса "На фронтах. Воєнний досвід очима солдатів під час II світової війни" (1980). На оригінальних матеріалах, що включають мемуари, листи, офіційні документі тощо, історик реконструював бачення простими вояками воєнних дій, побуту, порядків в армії, стану свідомості і психіки, тобто всього того, що, як правило, залишалося за межами традиційних історичних описів війни. З'явилися також численні дослідження тендерної проблематики, яка вивчає особливості становища жінок в Англії (С. Алексан-дер, Р. Герріс, М. Гестер, С. Роснейм), чоловіків (Е. Коен, Д. Вікс, А. Брей). У 1989 р. почав виходити спеціалізований часопис 'Тендер і історія" ("Gender and History"). 18. Значного розвитку набула "усна історія ", яка апелювала до історичної пам'яті. Вона з'явилася у Великій Британії після 1968 р. як результат зацікавлення дослідників історією "простих людей". Молоді історики лівої орієнтації з "Історичної робітні" Оксфорда почали збирати свідчення учасників історичних подій недавнього минулого, які пізніше систематизували і опрацьовували. Згодом інтерес поширився на різні соціальні групи і спільноти, заторкнув не тільки минулі події, а й історичну пам'ять, повсякденне життя. Завдяки праці добровольців з любителів і фахівців доволі швидко були створені великі архіви усної історії в Національній бібліотеці Лондона й університеті Ессекса. Ініціатором інституціоналізації і теоретиком усної історії у Великій Британії став Пол Томпсон, який створив Товариство усної історії та часопис "Усна історія". У книжці "Голос минулого: усна історія" (1978) він намагався довести, що матеріали усної історії, одержані шляхом опитування (інтерв'ю) безпосередніх учасників подій, містять менше суб'єктивізму, ніж праці істориків, засновані на "писаних" джерелах. Проте надто оптимістичні оцінки матеріалів усної історії згодом були піддані критиці, в той час як згромаджені в процесі роботи документальні свідчення послугували й слугують доброю підставою для вивчення індивідуальної та колективної свідомості різних соціальних середовищ. У 1975 р. П. Томпсон опублікував працю "Едвардіанці. Перетворення британського суспільства", яка базувалася на понад 400 інтерв'ю з особами, котрі народилися до 1906 р. Аналіз інтерв'ю повинен був допомогти реконструювати стан і зміни британського суспільства на початкуXX ct., tue замість цього автор одержав цікавий зріз соціальної свідомості цього суспільства. У 30-ті роки історики "Групи народної пам'яті" бірмінгем-ського Центру сучасних культурних студій (Р Джонсон, Г. Доусон, Б. Вест, Д. Гард, П. Райт) запропонували нову модель усної історії -дослідження взаємодії індивідуальної і колективної пам'яті ("Роблячи історію", 1982). Вони показали результат такої взаємодії на прикладі пам'яті британців про Другу світову війну. Внаслідок тривалих дискусій з приводу різних підходів до усної історії скристалізувалася спільна позиція стосовно того, що кожна історія - і усна, і писана - нерозривно пов'язана з переплетінням об'єктивних і суб'єктивних джерел, які відображалися в історичній пам'яті. Метафори індивідуальної пам'яті неминуче творять міфи - фундаментальні компоненти людської свідомості. Розкриття цих міфів і стереотипів є головним завданням істориків. 16. Віхи британської історії. "Нова історична наука" потіснила подієво-описову історію й вивела на арену структури й процеси. Основна увага фахових істориків була прикута до великих і тривалих процесів переходу від доіндустріального до індустріального суспільства, що охопив ХУІ-ХХ ст. Під час їх вивчення було неможливо оминути віхові явища британської історії. Серед таких явищ на першому місці була Англійська революція XVIIст., її причини і наслідки. Британські історики провели декілька дискусій з її проблем. Одною з них була дискусія щодо ролі "джентрі" (шляхти). Вчений старшого покоління Р. Тоуні бачив причини революції в суперечностях між джентрі та аристократією, що стали наслідком зміцнення соціально-економічних позицій перших і послаблення других ("Піднесення джентрі 1558-1640", 1978). Його поглядів не поділяв дослідник революції X. Тревор-Ропер, який вважав, що становище джентрі було вкрай тяжким і це штовхало їх на радикальні дії ("Джентрі 1540-1640", 1951). Інші історики дотримувалися погляду, що головною причиною революції став конфлікт між представниками правлячої еліти ("двору") і "провінції""; у цей конфлікт були втягнуті також інші верстви (П. Заторін, Д. Ейлмер). Нову версію причин революції запропонував Л. Стоун. На його думку, ними стала боротьба станів і внутрішньостанових груп з питань устрою, політики, господарства, релігії тощо. Він зазначав, що режим Стюартів не зумів пристосуватися й відреагува-ти на зміни, що відбувалися тоді в країні та Європі. М. Джеймс зробив спробу прийти до синтезуючого погляду на соціальні аспекти революції внаслідок вивчення ситуації в окремих регіонах, беручи до уваги як соціально-економічні, так і свідомісні процеси. Він простежив за змінами, що відбулися в сімейних відносинах, буденній свідомості, релігійних уявленнях, культурі різних соціальних груп і прийшов до висновку, що вони відображають процес формування нових світоглядних підстав, характерних для переходу від патріархально-авторитарного устрою до громадянського суспільства ("Сім'я, епоха і громадянське суспільство", 1974). Своєю чергою Б. Меннінґ звернувся до вивчення народної маси, її настроїв та сподівань ("Англійський народ і Англійська революція", 1976). На думку цього вченого, революція стала наслідком конфлікту між правлячою елітою і середніми виробниками міста й села, в той час як бідніша частина населення 22. "Культурний поворот" заторкнув багатьох прибічників соціальної історії у США. Він спонукав тих дослідників, котрі раніше займалися вивченням соціальних структур, перемістити увагу на їх (структур) свідомісно-культурні виміри. Джоан Скотт використала концепцію тендеру не просто як пояснення стосунків між чоловіками і жінками, а як фундаментальний вимір будь-якої культури, чиї категорії обов'язково мають тендерне забарвлення. Культурне спрямування характеризує праці дослідників з постколоніальних студій, де в центрі уваги опинилися явища зіткнення і взаємодії традиційної та європейської культури (Ґ. Чакраворті-Співак, Р. Ґу-ху, Д. Пракаш, Д. Чакрабарті). 23. Тенденції поступового переходу від аналітичного вимірювання соціальних структур (структуралізму) до свідомісно-культурних процесів (постструктуралізму) характерні й для інших відгалужень "нової соціальної історії'" у США. Подібну еволюцію пройшла "нова негритянська історія ". Становлення негритянської історіографії припало на першу половину XX ст. Воно пов'язане з іменами двох чорних американців - Картера Вудсона (1875-1950) і Вільяма Дю-буа (1868-1963). Обидва походили з родин колишніх рабів, здобули добру освіту в європейських, а також американських університетах. К. Вудсон 1915 р. заснував "Асоціацію з вивчення життя та історії негритянського народу", а 1916 р. почав видавати "Журнал негритянської історії", навколо якого зїуртувалася група здібних істориків (Ч. Веслі, Л. Реддік, Б. Кворлс та інші). Вони стали авторами численних праць з історії негрів США, проблем рабства та його скасування. У 1935 р. з'явилася друком монографія В. Дюбуа "Чорна Реконструкція", в якій показано значний вклад чорних американців у перемогу Півночі над Півднем у Громадянській війні і дано переконливу відповідь скептикам щодо ролі негрів у Реконструкції. Після Другої світової війни негритянська історія набула нового стимулу в справі подолання залишків расистської ідеології серед частини американського суспільства, здобуття неграми рівних прав і можливостей. Історики негритянського руху від початку робили наголос на партійності своїх праць, покликаних зруйнувати расистські стереотипи й показати гуманістичні виміри формування американського негритянського народу як особливої расово-етнічної спільноти, що інтегрувалася у суспільство США. У висвітленні різних періодів історії США представники негритянської історіографіїнамагалися виокремити становище чорних американців, політику урядів та партій щодо афро-американського населення. Серед багатьох досліджень виділяються праці Б. Кворлса про роль негрів в американських революціях. Зокрема, він відзначав, що рабовласницька позиція більшості лідерів американської революції XVIII ст. спричинила підтримку багатьма неграми англійської колоніальної адміністрації ("Негри в американській революції"", 1961). Той же автор наполягав на тому, що нерозв'язана проблема рабства стала основною причиною "другої американської революції"" і Громадянської війни ("Негри в Громадянській війні", 1953; "Лінкольн і негри", 1962). Під впливом культурно-антропологічних зацікавлень у 70-90-ті роки дослідники негритянської історії почали більшу увагу звертати на особливості формування менталітету чорних американців. Зокрема, Л. Левін показав, що образ негра-раба як неповноцінної людини ("сембо") є вигадкою білих расистів. Насправді чорношкірі раби мали свою традиційну культуру, звичаї, фольклор, котрі представляли собою оригінальне поєднання африканських і американських елементів ("Чорна культура і чорна свідомість: афро-американські думки від рабства до свободи", 1977). 20. Організація історичної науки. Після Другої світової війни серед правлячих кіл США поширилася думка про значущість соціально-гуманітарних досліджень, зокрема історичних, для інтеграції американського суспільства, реагування на соціальні та міжнародні виклики. Тому було вжито заходів для розширення підготовки істориків і фінансування історичних досліджень. Базою розвитку історичної науки країни є університети: у них виконується більша частка історичних досліджень і готуються кадри фахівців. Підготовка істориків відбувається за тричленною схемою: бакалавр - магістр - доктор (філософії); вона проводиться майже в трьохстах університетах, де працює понад шість тисяч професорів і викладачів історії (на середину 80-х років XX ст.). Провідними закладами з підготовки істориків залишаються Гарвардський, Колумбійський, Иєльський, Прінстонський, Віс-консинський, Чиказький, Мічманський, Каліфорнійський (Берклі) університети, хоча впливові спеціалізовані центри досліджень діють в багатьох інших університетах. Історики працюють також в різних державних установах як на федеральному рівні, так і на рівні штатів та великих міст. Одним з найбільших осередків працевлаштування істориків-науковців є Міністерство оборони, де в різних підрозділах і центрах задіяно понад 300 осіб (Центр воєнної історії, Інститут воєнної історії, історичні бюро тощо). Історичні осередки існують у всіх інших федеральних та державних структурах штатів, включаючи Держдепартамент США, Національний архів, Бібліотеку Конгресу, муніципалітети. Історичні дослідження фінансують з різноманітних джерел - з університетських коштів, урядових програм, приватних фондів. З 1965 р. існує Національний гуманітарний фонд з бюджетом близько 200 млн доларів; на історичні програми припадає до 10% його коштів. Урядове (і приватне) фінансування здійснюється винятково на конкурсній основі (конкурс проектів) і зростає здебільшого у зв'язку з ювілейними заходами. Так, 1980 р. Національний гуманітарний фонд виділив 1,4 млн доларів на підготовку і публікацію 50-томної історії американських штатів до 200-річчя Війни за незалежність. Серед приватних фондів треба назвати Фонд Форда, який з охогою надає субсидії на проведення досліджень з глобальних проблем (1969 р. Американська історична асоціація отримала 142 млн доларів на розвиток досліджень відносин США з країнами Східної Азії)- Помітне місце у фінансуванні історичних проектів займають фонди Меллонів, Гугенгайма, Денфорда, Джонсонів, Дюпонів, Рокфеллерів, Карнеґі тощо. Певні субсидії на дослідження надають університети, архіви, бібліотеки, музеї. Американські вчені користуються також коштами міжнародних освітніх програм; зокрема, програма Фулбрайта щорічно надає до 500 стипендій для зарубіжних поїздок з дослідницькою та викладацькою метою. Субсидії від державних і приватних фондів отримують як окремі дослідники, так і наукові осередки. Серед останніх можна назвати Смітсонівський інститут держдепартаменту США, який об'єднав низку музейних центрів з багатими колекціями з історії країни. У ньому було підготовлено та опубліковано 20-томну енциклопедію індіанців Америки. Діють численні спеціалізовані центри - Центр з вивчення індіанців, Центр з вивчення родини тощо, які організовують семінари, конференції і школи, видають часописи і монографії. З 1973 р. при Гарвардському університеті діє Гарвардський український дослідницький інститут (ГУДІ), який опікується дослідженнями в галузі українознавства, що охоплюють соціально-гуманітарні науки, зокрема історію. Інститут акумулює зусилля американських, українських та зарубіжних учених у вивченні минулого та сучасних процесів в Україні, видає часопис "Гарвардські українські студії"" ("Harvard Ukrainian Studies"), бюлетень ГУДІ, п'ять серій монографічних і документальних видань, проводить Літні школи і надає дослідницькі стипендії. З Інститутом пов'язана діяльність знаних дослідників історії України на Заході - О. Пріцака, Т. Гунчака, Р. Шпорлюка, Ф. Сисина, 3. Когута, А. Мотиля та інших. У США діє багато вузькоспеціалізованих громадських організацій і товариств історичного характеру. Найбільшою є Американська історична асоціація (АІА), яка має право представляти фахові інтереси дослідників минулого в урядових структурах і на міжнародній арені. Вона була створена 1884 р. і являє собою об'єднання фахових істориків та понад 30-ти асоційованих товариств (Асоціації економічної історії, Товариства аграрної історії, Товариства з вивчення історії негрів, Асоціації соціальної історії, Конфе-ренції з слов'янської та східноєвропейської історії тощо). Бюджет АІА, що перевищує 2 млн доларів, складається зі щорічних індивідуальних внесків членів, субсидій урядових організацій та приватних фондів. Діяльність АІА є різноплановою і спрямована на координацію та сприяння проведенню наукових досліджень, надання методичної допомоги вчителям і викладачам історії, допомогу з їх працевлаштування, складання бібліографії, публікацію часописів, документів і монографій, взаємини з урядовими структурами та розвиток міжнародної співпраці. Друкованим органом АІА є "Американський історичний огляд" ("American Historical Review"). Другою за впливами громадською історичною формацією є Організація американських істориків (ОАІ). Вона виникла як регіональне об'єднання істориків (спочатку мала назву "Історична асоціація долини Міссісіпі") і входила до АІА. У 1963 р. почалася реорганізація, яка призвела до відокремлення ОАІ від АІА і формування окремої організації з орієнтацією на нові дослідницькі напрями. Провідну роль в реорганізації ОАІ відіграли ліві історики (Ю. Дженове-зе, В. Вільямс, Е. Фонер), котрі критикували АІА за консерватизм. На кінець 80-х років ОАІ налічувала 11 тисяч членів, видавала "Журнал американської історії"" ("Journal of American History"). Напрями її роботи подібні до АІА, обидві організації часто співпрацюють в реалізації дослідницьких проектів та обговоренні фахових проблем. В останні десятиріччя XX ст. зусиллями американських істориків побачили світ багатотомні видання з історії СІЛА. Серед них потрібно згадати "Економічну історію СІЛА" (10 томів, 1945-1951), "Історію Півдня СІЛА" (10 томів, 1948-1967), "Чиказьку історію американської цивілізації"" (10 томів, 1945-1954) тощо. Інтереси істориків СІЛА поширилися на інші регіони та країни світу. З кінця 50-х років почалося активне вивчення історії Латинської Америки, виникли впливові наукові центри в Каліфорнійському університеті, університетах Берклі, Флорідському тощо. У період "холодної війни" різко зросла потреба у вивченні історії країн Східної Європи, передусім СРСР. У 70-80-х роках понад 250 американських університетів пропонували програми вивчення "радянології". Паралельно з нею розвивалися славістичні студії, в яких історична проблематика займала помітне місце. Американська асоціація слов'янських досліджень 1990 р. об'єднувала понад 3 тисячі членів і публікувала авторитетний часопис "Слов'янський огляд" ("Slavic Review").Американські архівні установи міСТЯть велику кількість документів, що стосуються як національної, так і зарубіжної історії. Національний архів СІЛА (Вашингтон) зберігає значну частину документів федеральних органів влади від Війни за незалежність до сучасності. У системі державних архівів перебувають президентські бібліотеки, серед яких найбільшою є Бібліотека Конгресу, що містить документи знаних державних та громадських діячів усієї американської історії, а також Публічна бібліотека Нью-Йорка. Розлогі колекції документів зберігаються в бібліотеках багатьох університетів. Так, Бібліотека Прінстсщського університету має зібрання матеріалів з ранньої історії СЛ[Д? Мічманського університету - Війни за незалежність, Чиказького - Громадянської війни. Тематичні зібрання документів містять бібліотеки історичних товариств, архіви та бібліотеки штатів. За сприяння уряду Національна Комісія з публікації історичних документів спільно з Бібліотекою Конгресу, Національним архівом, історичними товариствами штатів здійснила масштабні програми публікації документів з національної історії: 50-томне видання матеріалів Т. Джефферсона, 62-томне -. Б.Франкліна, 130-томне -родини Адамсів, 70-томне - Д. Вашингтона та багатьох інших. Проте у 60-ті роки проявилося певне невдоволення фахівців та громадськості від надмірного зосередження істориків на "великих білих мужах" та забуття простих людей. Демократизація світогляду покликала до життя "усну історію" - записи інтерв'ю та опитувань учасників подій. У 70-ті роки в університетах СІЛА діяло вже сотні центрів усної історії зі своїми архівами. |
|
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
1. Наука як об’єкт філософського пізнання Укл. С. О. Гнатуш, І. О. Добропас – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. – 46 с |
|
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |
Методика «Сходинки» Кожна сходинка має, тим самим, певну змістову характеристику. Дитина повинна поставити себе на одну зі сходинок і обґрунтувати свій... |
|
Тема Наука як об’єкт філософського пізнання Тема 14. Філософські проблеми екології. формування ноосферного мислення |
4. СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ Наука як система теоретичних знань. Специфіка теоретичного пізнання. Критерій науковості. Поняття суб’єкту, об’єкту та предмету природничо-наукового... |
|
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ, ЗАВДАННЯ ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З теоретико-пізнавального погляду об'єкт і предмет пізнання — феномени однопорядкові, вони належать до дійсності, що оточує нас,... |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
|
ПИТАННЯ НА ДЕРЖАВНИЙ ЕКЗАМЕН Документознавство. Діловодство Документознавство як наука. Поняття «документ», його призначення і основні характеристики |
Кожна праця вимагає відповідної оплати, бо кожна людина повинна одягатися,... Для нарахування заробітної існують різні системи нарахування заробітної плати. Системи заробітної плати поділяються на декілька видів,... |