Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства


НазваМетодичні підходи до оцінки потенціалу підприємства
Сторінка1/5
Дата22.04.2013
Розмір0.85 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
  1   2   3   4   5


Тема 5. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства


  1. Методологія визначення вартості потенціалу підприємства.

  2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства.

  3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства.

  4. Результатна оцінка потенціалу підприємства.

  5. Порівняльна характеристика різних методологій оцінки потенціалу підприємства.


1.Методологія визначення вартості потенціалу підприємства.
Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

  • витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання

  • порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод

  • результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства наведено на рис.1

Слід зазначити, що кожен з указаних підходів реалізується з допомогою специфічних методик, які залежать від об’єкта оцінки.


Витратні методи

Порівняльні методи

Результатні методи

Метод порівняльної одиниці

Метод парних продаж

Метод капіталізації доходу

Метод поділу за

компонентами

Метод статистичних

коригувань

Метод дисконтування

грошових потоків

Метод кількісної

діагностики

Експертні методи

порівняння

Метод залишкового доходу

Метод обліку витрат на

інфраструктуру

Методи мультиплікаторів порівняння

Метод заміщення

Метод індексації даних

проектно-кошторисної

документації

Вартість підприємства та втіленого в ньому потенціалу



Рис. 1. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його потенціалу.


  1. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства.



Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник – користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

У найзагальнішому вигляді логіка методів витратного підходу така:

Витрати на створення об’єкта

  • витрати на побудову (купівлю) об’єктів нерухомості

  • витрати на купівлю машин та обладнання

  • витрати на персонал

  • витрати на створення (купівлю) нематеріальних активів

  • витрати на організацію бізнес-процесів.

+ Прибуток продавця (мінімально необхідний прибуток; нормативний прибуток; надзвичайний прибуток; відрахування з прибутку)

- Сума нагромадженого зносу (фізичний знос; функціональне старіння; зовнішнє (економічне) старіння; технологічне старіння)

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.

Традиційно виділяють три рівні кошторисів:

  1. локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів.

  2. об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів.

  3. зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суму витрат у цілому по підприємству.

Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:

  1. ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.

  2. ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості - це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів.

  3. базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів

  4. базисно-компенсаційний метод –облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.

  5. метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.

Визначивши на підставі кошторисів суму витрат на створення об’єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу різних видів, кожен з яких можна або усунути, або ні. традиційно виділяють наступні види зносу:

  • фізичний – рівень фізичного руйнування об’єкта (утрата ним первинних техніко-експлуатаційних характеристик), зумовлений руйнуванням робочих частин, основних конструкцій та матеріалів у процесі господарського використання під впливом природних та антропогенних факторів. Для оцінки суми знецінення вартості об’єкта від фізичного зносу використовують нормативний метод, вартісний метод, метод економічного життєвого терміну.

  • функціональне старіння – невідповідність габаритів, функціонального призначення, технічного рівня об’єкта сучасним вимогам відповідно до його реального чи прогнозованого способу використання. Рівень функціонального старіння об’єкта визначають методом капіталізації надлишкових експлуатаційних витрат чи методом капіталізації втрат у орендній платі.

  • технологічне старіння – наслідок науково-технічного прогресу в різних сферах, який забезпечує створення нових, прогресивніших, дешевших та економічних аналогічних об’єктів, що виявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки.

  • зовнішнє (економічне) старіння (знецінення) зумовлене зовнішніми негативними ринковими чинниками: зміни попиту та пропонування, сприятливі умови фінансування аналогічних проектів тощо. Для оцінки зовнішнього зносу використовують метод капіталізації втрат в орендній платі, метод парного продажу, метод економічного життєвого терміну.

Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, нестабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.
3. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства.
Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкті ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом.

На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків можна показати формулою:
Вартість потенціалу = вартість потенціалу + абсолютна сума поправок за всіма

підприємства аналога визначеними параметрами
Об’єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об’єкта оцінки та існування на ньому об’єктів – аналогів.

Згадані вище оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори – це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи:

1. загальні показники сфери діяльності підприємства

2. показники масштабу діяльності .

3. показники фінансово-економічного стану

4. показники якості менеджменту

5. показники ринкової позиції

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.
Усі мультиплікатори поділяються на три групи залежно від виокремленої ознаки:

  1. залежно від бази порівняння.

    1. ресурсні – за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість/капітал підприємства)

    2. результатні – за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість/генерований потік капіталу)



  2. залежно від періоду охоплення:

    1. інтервальні – відтворюють зв’язок вартості об’єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (, вартість/прибуток)

    2. одномоментні – визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість/чисті активи підприємства)

  3. залежно від сутнісного змісту:

    1. вартісні (цінові) мультиплікатори – відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість/грошовий потік)

    2. фінансово-економічні мультиплікатори – відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об’єктів-аналогів, як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.

Різновидом методу мультиплікаторів вважають метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об’єктів порівняння.


  1. Результатна оцінка потенціалу підприємства.

Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це базується на твердженні, що потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання, тобто виходить з позиції корисності певних можливостей об’єкта.

За розрахунків вартості об’єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці, розрахованих на підставі складних відсотків. Економічний зміст шести функцій грошової одиниці та сфери їх використання в оціночній діяльності характеризує таблиця 4.1.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є дисконтування грошових потоків та капіталізація доходів.
Метод дисконтування.

Загальна методологія використання цього методу передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Це означає, що земельна ділянка, будівля чи споруда, обладнання, нематеріальний актив тощо коштують стільки, скільки вони генерують економічних результатів.

Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта:

де NCF - чистий приведений потік капіталу

CF+ - приплив капіталу підприємства за i- й рік (період)

CF- - відплив капіталу підприємства за i - й рік (період)

n - кількість прогнозних періодів оцінки

Fmi - дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для i–го періоду за попередньо встановленою ставкою дисконта щодо базового періоду
Специфіка оцінювання окремих об’єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки. Для визначення дисконтної ставки використовують методи, зазначені в додатку 1.[1.с.107-109]


Таблиця 4.1

Економічна сутність шести функцій грошової одиниці


Функція грошової одиниці

Економічна сутність

Технологія

розрахунку

Сфера використання

в оціночній практиці

Майбутня вартість грошової одиниці (F1 )

Відображає зростання грошової одиниці, покладеної на депозит. Відсоток нараховується на початкову суму та відсотки, нараховані раніше



r – процентна ставка (ставка дисконту)

n – число періодів нарахування процентів

Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з його теперішньої ринкової вартості

Нагромадження грошової одиниці за період

( F2)

Показує майбутню вартість серії регулярних однакових платежів за певний період за відповідної відсоткової ставки




Прогнозування майбутньої вартості об’єкта оцінки, виходячи з величини платежу у серії виплат і часу їх здійснення

Фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу) ( F3)

Показує суму первинного інвестування, необхідну для нагромадження грошової одиниці з урахуванням нарахованих відсотків



Визначення щорічної суми, необхідної для відшкодування інвестицій у купівлю нерухомості

Поточна вартість грошової одиниці ( F4)

Показує теперішню вартість грошової одиниці, яку очікується отримати у майбутньому



Приведення майбутніх грошових доходів від експлуатації об’єкта до теперішньої (поточної) вартості. розрахунок поточної величини грошової суми, яку буде отримано в майбутньому від продажу об’єкта

Поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету) ( F5)

Дає змогу визначити теперішню вартість через серію однакових майбутніх платежів

- для звичайного ануїтету



- для авансованого ануїтету



Розрахунок майбутніх однакових грошових надходжень

Коефіцієнт амортизації грошової одиниці ( F6)

Служить для розрахунку періодичних платежів за основну суму боргу та відсотки за нього



Використовується для визначення вартості об’єкта, придбаного за рахунок кредитних ресурсів

.


Методи капіталізації.

Базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. Інакше кажучи, необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення коефіцієнта капіталізації для нього.

Як правило, методи капіталізації використовуються у разі дохідного використання об’єкта оцінки.

У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах – очікування, заміщення та попиту і пропонування.

Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів – отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

  1. загальний коефіцієнт капіталізації

  2. коефіцієнт капіталізації власного капіталу

  3. коефіцієнт капіталізації позикового капіталу

  4. коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).


Методи визначення коефіцієнта капіталізації:

  1. за ставкою дисконту

  2. на підставі порівняльного продажу

  3. методом сумування: прямолінійне відшкодування капіталу, повернення капіталу за фактором фонду відшкодування тощо.

  4. метод вирахування

  5. метод пов’язаних інвестицій: для власного та позикового капіталу, для порівнянних елементів.

  6. метод Елвуда

  7. метод фінансових показників схожих підприємств

  8. метод ринкового мультиплікатора.

  9. метод внутрішньої ставки дохідності.

У разі встановлення коефіцієнта капіталізації на рівні попередньо визначеної ставки дисконту передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені в часі. Тоді коефіцієнт капіталізації прирівнюється до ставки дисконтування виходячи з міркувань, що дисконт уже враховує всі види ризиків проекту, адекватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

Метод зіставного продажу (на підставі порівняльного продажу) є найшвидшим та найпростішим у використанні, а отже, і найпоширенішим. Він базується на інформації про аналогічні об’єкти (інвестиційну мотивацію угод купівлі-продажу, способи фінансування, необхідний рівень платоспроможності, ліквідності, забезпечення тощо) та досягнутої корисності (ефективності їх господарського використання, яка доступна на ринку. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту. Основна практична проблема застосування цього методу полягає в неможливості повної та достовірної оцінки ефективності використання об’єктів - аналогів через закритий характер такої інформації.

Метод підсумовування (кумулятивної побудови) розглядає визначення коефіцієнта капіталізації за наступною схемою:

Ставка дисконту (метод кумулятивної побудови, метод порівняльного продажу, метод капітальних активів, метод пов’язаних інвестицій, метод середньозваженої вартості капіталу, метод внутрішньої норми дохідності, метод ставки LIBOR )

+

Норма (ставка) відшкодування капіталу (метод прямолінійного відшкодування (метод Рінга), метод повернення за фактором фонду відшкодування (метод Інвуда), метод повернення капіталу за фактором фонду відшкодування та базовою ставкою дисконту (метод Хоскольда))

Порядок урахування факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації, має суттєве значення і може бути поданий у такій послідовності:

1.Визначення безризикової ставки капіталізації – ця ставка береться за базову та визначається на рівні ставок за валютними операціями на європейських ринках капіталу, з урахуванням ризику країни. За умов нашої національної економіки можна рекомендувати використання курсів за державними позиками чи депозитні ставки банків найвищої категорії надійності.

2. Компенсація за ризик об’єкта – відображає рівень ризику інвестування капіталу в конкретний об’єкт (нерухомість, земельну ділянку, машини, технологію тощо) та необхідну суму коштів для його компенсації.

3. Компенсація за низьку ліквідність – відображає рівень ризику іммобілізації капіталу в конкретному виді майна, який виникає внаслідок неможливості миттєвого переведення вкладеного капіталу у його грошову форму, а також необхідну суму коштів для його компенсації.

4. Компенсація за інвестиційний менеджмент – відображає рівень ризику неадекватного менеджменту інвестицій, який постає внаслідок недостатньої кваліфікації інвестора-власника (його довіреної особи) та складності реалізації проекту, а також суму коштів, необхідну для його компенсації.

5. Поправка на зміну прогнозованих ринкових умов – відображає прогнозовані зміни вартості об’єкта під впливом ринкових умов та необхідну компенсацію за невиправдані очікування власника-інвестора.

Визначення норми відшкодування капіталу за прямолінійною схемою має назву методу Рінга, який передбачає рівномірне повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням її реальної вартості. Ставка відшкодування визначається за формулою:



де СВ – ставка відшкодування капіталу;

nВ – період повернення (відшкодування) капіталу (в окремих випадках – обернена величина від результативності його використання).

Встановлення норми відшкодування за фактором фонду відшкодування (метод Інвуда) передбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, тобто повернені суми з року в рік збільшуються, що можна виразити формулою:



де F3 – коефіцієнт відшкодування капіталу за вибраною ставкою дисконту r та тривалістю періоду n.

Використання такого методу уможливлює реінвестування повернутих сум капіталу від певного проекту за тією самою ставкою доходності. Він використовується за рівновеликих періодичних платежів, отриманих від експлуатації об’єкта.

Повернення капіталу за методом Хоскольда базується на використанні норми, яка включає коефіцієнт відшкодування капіталу за без ризиковою ставкою дисконту та проміжок часу, за який очікується повернути інвестований капітал. Основна передумова використання цього методу – реінвестування повернутого капіталу може бути не таким прибутковим, як початкові інвестиції, тобто повторному інвестуванню властивий підвищений рівень ризику.

Інші методи побудови коефіцієнта капіталізації передбачають ознайомлення з таблицею щодо ризику різних груп інвестицій, таблиця 4.3.

Таблиця 4.3.
Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій


Групи ризику

Типи інвестицій (інституції)

Коефіцієнт капіталізації, %

1

Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу


10

2

Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній.


12,5

3

Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань


15

4

Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень


20

5

Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фірми, фінансування яких не потребує великих витрат


25

6

Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також у ті, що потребують незначних поточних вливань капіталу, мають високу конкурентоспроможність, а водночас високий ризик банкрутства



50

7

Вкладення капіталу в підприємство одноосібного власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання послуг, не потребує суттєвих витрат для поточного фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу


100


Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу. При цьому приріст капіталу визначається за формулою:



де - приріст капіталу

R – прогнозований розмір зростання вартості об’єкта

F3 – коефіцієнт фонду відшкодування капіталу та вибраної ставки дисконту.
Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, скореговану на:

    1. суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту;

    2. величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта

    3. зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкта.

Розрахунок коефіцієнта згідно з даним методом проводиться за такою формулою:



де k - ставка капіталізації

pBK - дохідність використання власного капіталу

qp - частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об’єкта

KE – іпотечний коефіцієнт Елвуда

Слід зазначити, що з розвитком оціночної практики метод Елвуда було дещо модифіковано. Однією з найбільш відомих модифікацій є формат формули Акерсона.

Метод фінансових показників схожих підприємств використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації їх продукції уважають, що цей показник ураховує як повернення капіталу, так і дохідність його використання. Проте коефіцієнт капіталізації не враховує відмінностей у структурі капіталу підприємств, а також у їхній амортизаційній політиці. Тому загальну ставку капіталізації згідно з цим методом визначають як відношення суми чистого прибутку (нарахованого відсотка на капітал) та сумарного відшкодування (знецінення й амортизації) до суми всього капіталу підприємств.

Метод ринкового мультиплікатора визначає ставку капіталізації з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання. Загальний розрахунок проводиться за такою формулою:



Як приклад використання цього методу можна запропонувати коефіцієнти капіталізації та відповідні їм ринкові мультиплікатори, визначені за даними російських підприємств (табл. 4.4)
Таблиця 4.4
Коефіцієнти капіталізації та ринкові мультиплікатори

для російських підприємств різних галузей


Галузь промисловості

Мультиплікатор, %

Коефіцієнт капіталізації, %

Нафтопереробка

14,20

7,04

Зв’язок

10,90

9,17

Електроенергетика

6,00

16,67

Машинобудування

3,50

28,57

Кольорова металургія

2,65

37,74

Нафтохімія

0,90

111,11



5. Порівняльна характеристика різних методологій оцінки потенціалу підприємства.
Доцільно зазначити, що кожен з названих методів має свої переваги та недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки описаних оціночних концепцій наведено в таблиці 5.1.

Слід зазначити, що прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами (залежно від кваліфікації аналітика). Кінцевий вибір величини вартості об’єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб’єктивної думки експерта. Доцільно наголосити, що процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, - це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об’єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих умовиводів, які передбачають повторний аналіз вартісноутворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур тощо.


Таблиця 5.1
Переваги та недоліки різних методологій оцінки потенціалу підприємства


Підхід

Переваги методів

Недоліки методів

Витратний підхід

1.Аналіз варіантів найліпшого та найефективнішого використання земельної ділянки

2. Техніко-економічний аналіз можливостей нового будівництва та різного роду поліпшення.

3. Остаточне збалансування величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним зі структурних елементів.

4. Оцінка об’єктів загальнодержавного чи унікального характеру.

5. оцінка потенціалу за умови малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі тощо

1.Використання минулої господарської інформації потребує їх приведення до одного часового періоду, механізм розрахунків у цьому аспекті не можна назвати досконалим.

2.Ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища.

3. Повністю випадають із кола досліджень індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта.

Порівняльний підхід

1.Орієнтація на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом.

2. достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати.

3. дає змогу врахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення попиту та пропозиції, ціни на супутні об’єкти тощо)

1. потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки.

2. Неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння.

3. ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому.

4. значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів.

5. необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо (навіть з причин недостатності кваліфікаційного рівня аналітика)

Результатний підхід

1.Урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду, досягнутих результатів та сформованих ринкових умов.

2. Можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об’єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації.

1.В аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація.

2. Аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб’єктивний характер.

3.Неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу.



  1   2   3   4   5

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

1 Сутність і структура потенціалу підприємства
Мета навчальної дисципліни—вивчення закономірностей, принципів, особливостей розвитку, конкурентоспроможності потенціалу підприємства,...

Як класифікуються видові прояви потенціалу підприємства?
Охарактеризуйте системний підхід, як основний у процесі формування потенціалу підприємства

Поняття та суть економічного потенціалу підприємства
Характеристика методик оцінювання зовнішнього і внутрішнього потенціалу підприємства

5. Аналіз стратегічного потенціалу підприємства
Без характеристики накопиченого потенціалу підприємства неможливо висувати перспективні цілі, виробляти найбільш прийнятну стратегію...

Ст викладач Дніпропетровського університету економіки та права імені Альфреда Нобеля
У статті розглянуто фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства. Доведено, що кваліметрічний метод оцінки конкурентоспроможності...

1. Суть, необхідність та завдання оцінки фінансового стану підприємства
Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА КОМПОНЕНТА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ: УПРАВЛІНСЬКІ...
Туру. Визначено методи управління інтелектуальною компонентою соціально-демографічного потенціалу на макрорівні. Проведено огляд...

Ліквідність активів підприємства
Для оцінки фінансового стану підприємства за його балансом аналізують наступні показники (Ліквідність)

Підходи до оцінювання сформованості основних груп компетентностей учнів
Досягти прогресу та успіхів як на глобальному, так і на індивідуальному рівні в умовах сьогодення неможливо без глибоких і якісних...

План Економічний та бухгалтерський підходи до оцінки діяльності фірми....
Витрати виробництва – це вартість всіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів, послуг,...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка