Предмет кримінології як науки


Скачати 1.52 Mb.
Назва Предмет кримінології як науки
Сторінка 7/8
Дата 13.03.2013
Розмір 1.52 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8
§ 1. Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі іноді називається «кар­ною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються в пенітенціарних установах — місцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочин­ності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчи­нення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особа, позбав­лена волі); його спрямованістю проти інших засуджених або про­ти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам'ятати, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.

Тривалий час про злочинність осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та зло­чинів, ними вчинених, не підлягала оголошенню. Наукові дослід­ження були спрямовані, як правило, на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на за­суджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, у спеціальній літературі майже не вивчалось.

В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах — понад 170 тис, в 11 виховних установах — більше 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізолято­рах — понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коли­ватися залежно від певних обставин (декриміналізація, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до 706 осіб.

Отже, в місцях позбавлення волі в специфічних умовах утриман­ня і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно не­безпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.

У середньому щорічно в установах Департаменту з питань ви­конання покарань реєструється до 500 злочинів. Найбільша кіль­кість злочинів реєструється у виправних колоніях суворого і поси­леного режимів і колоніях-поселеннях . При аналізі злочинності в місцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окре­мих видів злочинів (образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство, насильницьке мужолозтво) і певне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлен­ня волі характеризується відносною стабільністю. Всі їх можна підрозділити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Як відзначається в літературі, серед в'язнів існує своя «філософія»: наша (засуджених) справа — тікати, якщо пощастить, а ваша (адміні­страції виправних установ) — запобігати цьому чи ловити, тобто кож­ний робить свою справу. Форми і способи втечі можуть бути різні за­лежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишен­ня особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних за­собів. Утечі бувають одиночні, групові і масові під час масових без­порядків у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча ма­ють або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка з кішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану і органі­зації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації виправних установ виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. В цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу виправної установи.

Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незнач­не їх підвищення або зниження говорить про випадковість показ­ників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпеч­нішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, ху­ліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу дина­міку цих злочинів. Так, якщо у 1996 р. було вчинено 10 умисних вбивств, то у наступні роки їх динаміка знижується. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправних установ, масові безпорядки, захоплення заручників.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших за­суджених і за це, як правило, настає фізична розправа за традиція­ми злочинного світу. Нерідко речі і продукти харчування та пере­дачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації виправ­них установ, а коли й стають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то вони не поширені у місцях позбавлення волі. Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має май­же повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, а тому дуже рідко реєструються і тільки тоді, коли цього вимагають обставини. Дуже висока латентність зло­чинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи виправних установ. За деякими кримінологічними показниками структури злочин­ності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у виправних колоніях посиленого та суворого режимів, що пояс­нюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїз­них об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, в робочі дні тижня. Наприклад, за даними одного дослідження, із 525 злочинів, зареє­строваних за один тільки рік у місцях позбавлення волі, 328 вчи­нено у жилих зонах установ, 181 — у виробничих зонах, 1 — у штрафному ізоляторі, решта — на виїзних об'єктах. У 407 випад­ках злочини було вчинено з 6 до 18 години; у 90 випадках — з 18 до 23 години; у 28 випадках — з 23 до 6 години. У робочі дні вчи­нено 504 злочини, у неробочі і святкові дні — 21.

Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насиль­ницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві плас­тини, «заточки», шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже по всіх кількісно-якісних показ­никах вона має тенденцію до зниження. Так, за 1997 р. (порівняно з попередніми роками) не допущено дій, що дезорганізують робо­ту у виправно-трудових колоніях, з 10 до 3 випадків зменшилась кількість умисних вбивств; з 24 до 20 випадків — умисних тяжких тілесних ушкоджень; з 126 до 112 випадків — втеч засуджених. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я засуджених і співробітників адміністрації установ, певно, пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насиль­ницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією зло­чинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищен­ням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режи­му в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та мо­ральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини у місцях поз­бавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них — чолові­ки; за віком — до 30 років; з середньою і неповною середньою ос­вітою; за службовим становищем — переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтуван­ня; перебували на профілактичному обліку; були порушниками ре­жиму утримання тощо. Наприклад, із 525 раніше наведених і вчи­нених у місцях позбавлення волі злочинів у 142 випадках злочини вчинено особами, що перебували на профілактичному обліку; в 287 випадках ці особи були порушниками режиму утримання; в 14 ви­падках — розконвойованими засудженими; 20 злочинів вчинено засудженими після вживання спиртних напоїв, 1 — у стані нарко­тичного сп'яніння.

Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засуд­жених мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в'язнів своя мораль і звичаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними ко­лами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні сома­тичні і психічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунку та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, пси­хічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють відбуван­ня покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправно-трудового характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестри­маність, обмеженість можливості самовладання у криміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити оточуюче середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негатив­не ставлення до праці і режиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття і підтрим­ка злочинної субкультури та схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) — все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення «офіційних» цінностей. Але є й такі засуджені, які добре почува­ють себе в місцях позбавлення волі, зараховують себе до «автори­тетів», «злодіїв у законі», лідерів, «паханів» тощо.

За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від осо­би злочинця взагалі (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, а не представників адміністрації). Однак особливу групу — штуч­но ізольовану від інших засуджених — утворюють так звані «опу­щені». До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне насильство або які добровільно вступили в гомосексу­альні стосунки, а також засуджені, які нехтують особистою гі­гієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, вза­галі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Принизливе становище «опущених» поширюється на весь строк відбуття покарання і навіть після виходу на волю. Адмі­ністрація не завжди активна в попередженні цього явища. Часто вона не в змозі виправити становище, тому що за ним стоять зло­чинці, які його умисно підтримують. Це один із елементів кримі­нальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою яко­го злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкоря­тися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спону­кають частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.

§ 2. Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, що детермінують злочинність засуджених у місцях позбавлення волі, пов'язані з низкою факторів.

Соціально-економічні та «ідеологічні» фактори. Несприятли­ва соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і близькому зарубіжжі, болюче реформування всіх сфер життя викликають економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних установок щодо власності, засобів виробницт­ва, прав особи; корисливі прагнення значної частини новоявлених бізнесменів і навіть приватновласницький, з метою первісного на­копичення капіталу, екстремизм багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто аж ніяк не законного по­ходження. Обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні криміно­логічні риси. Як зазначалось у відповідних документах МВС Ук­раїни, на рівень злочинності істотно впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого у слідчих ізоляторах на 1 січня 1998 р. утримувалися 4 засуджених і 1 заарештований, які зараховують себе до «злодіїв у законі», 17 «авторитетів» злочинного середови­ща, 24 лідери злочинних угруповань, 118 осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465 учасників організованих злочинних угруповань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса «загартованих», найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них — на довгі роки — тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, «ідеологічних» факторів, які відіграють значну, а іноді й вирішальну роль у причинному комп­лексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні традиції і звичаї. За дослідженнями деяких вчених (О. Гуров, В. Бистрих, В. Анісімков та ін.), у місцях позбавлення волі кримі­нальна субкультура — неписані норми злочинного світу — регулює відносини як у цілому, так і в малих групах засуджених. Переваж­на більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому жи­вучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв — об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи у виправні установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, унаслідок чого багато з них засвою­ють певні моделі поведінки, включаються до груп з негативною сус­пільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлен­ня волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному впливі їх на свідомість зло­чинців, у зв'язку з чим йде процес стабілізації антисуспільних ус­тановок з усіма наслідками, що випливають з цього: посилення їх імперативності, тобто придбання кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові фактори. Сутність покарання у виді позбав­лення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні її в одностатеві колективи, наявності певних обме­жень. Цей вид покарання виявляється в тому, що засуджений заз­нає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством. Вони виражаються в обмеженні життєвого простору і вільного спілкування з іншими члена­ми суспільства. Кара, притаманна покаранню у виді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточую­че середовище поглиблює фізичні і духовні страждання особи. По­карання у виді позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає не­обхідним «поштовхом», «каталізатором» для значної частини засуд­жених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправного впливу, самовиховання, спокутування вини, а з іншого — воно (особливо тривале і неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, в багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми поведінки: агресивність, при­мітивність потреб і способів їх задоволення, негативне ставлення до покарання та вимог адміністрації тощо.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі ве­ликої кількості не кращих представників суспільства (будь то чо­ловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахи­щеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, поту­рання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що доб­ре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. На­сильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі вико­нання покарання.

Зрозуміло, що фізичні та духовні обмеження по-різному впли­вають на засуджених. Це залежить насамперед від особистісних якостей людини. Найбільш гостро втрату волі переживають засуд­жені віком до 30 років та ті, які мають сім'ї і дітей. Дослідження­ми встановлено, що існує тісна залежність між рівнем переживан­ня засудженим втрати волі і тривалістю строків покарання: чим більш тривале покарання, тим значніші психологічні переживання втрати волі. Це закономірно, оскільки довготривалість строків поз­бавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу.

На поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають умови режиму відбування покарання, що може викликати протидію їм або підвищене бажання уникнути їх шляхом конфлікту чи запо­діяння собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламан­ня кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежать і від системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним актам, таким, як Загальна декларація прав людини (1948 p.), Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 p.), Конвенція ООН проти катувань та інших жор­стоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 p.), Європейські тюремні правила (1997 p.), в яких проголошено, що метою поводження з ув'язненими особами є підтримання їх здоров'я та почуття особистої гідності, а також, нас­кільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі, розвиток у них почуття відповідальності та тих здібностей, які до­поможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до зако­ну та самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у перший пе­ріод перебування у виправних установах та їх антисуспільною по­ведінкою існує певний зв'язок. У перший період відбування пока­рання у засуджених частіше виникають емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне почуття тривоги, напруженість, пригніченість, нестриманість, аг­ресивність, підозріле ставлення до оточуючих тощо. У літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в пер­шу третину відбування покарання з найнезначніших приводів учи­няють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини. Такі неадекватні реакції особливо характерні для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організаційно-управлінські фактори пов'язані з широким колом недоліків і пороків усієї системи відбування покарання у виді позбав­лення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те, що основними причинами і умовами вчинення зло­чинів засудженими є істотні недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими, недоліки та вади в роботі адміністрації ус­танов виконання покарання в частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення їх працівників до службових обов'язків по нагляду за засудженими.

До зазначених факторів належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими більше ліміту, що, зрозуміло, загострює питання їх розміщення; неукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправних установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць поз­бавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Усупереч інструкціям з організації нагляду за засуджени­ми, які відбувають покарання у виправних колоніях, не вживають­ся належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного пе­рекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засуд­женими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідо­мими. Наприклад, перевіркою лише за один рік працівниками ус­танов виконання покарань вилучено: грошей — більше 50 тис. гри­вень, наркотичних речовин — понад 20 кг, колюче-ріжучих пред­метів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше 20 тис. доларів США та близько 10 млн російських карбованців. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ. За цей же період виявлено 314 випадків недозволених стосунків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-тех­нічного устаткування, систем цілодобового стеження за засуджени­ми, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і пе­редач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє пра­вопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.

1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

План Поняття кримінології як науки, її предмет. Місце кримінології в системі наук
Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення
9. РЕКОМЕНДОВАНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «КРИМІНОЛОГІЯ» Загальна частина
Злочинність як елемент предмету кримінології; завдання кримінології у дослідженні злочинності
1. Поняття, предмет, методи та система кримі­нології
...
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки
Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються...
Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,...
УРОК ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ, ЗАВДАННЯ і МЕТОДИ НАУКИ ПРО ДОВКІЛЛЯ Цілі уроку
Цілі уроку: розглянути визначення, предмет і завдання еко­логії як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів...
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,...
Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка