Лекція 4 ВІРУСИ ЯК ШКІДЛИВЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ План лекції


Скачати 0.77 Mb.
Назва Лекція 4 ВІРУСИ ЯК ШКІДЛИВЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ План лекції
Сторінка 1/7
Дата 21.04.2013
Розмір 0.77 Mb.
Тип Лекція
bibl.com.ua > Інформатика > Лекція
  1   2   3   4   5   6   7




Лекція 4
ВІРУСИ ЯК ШКІДЛИВЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
План лекції:

  1. Класифікація комп'ютерних вірусів.

  2. Систематизація комп’ютерних вірусів.

  3. Файлові віруси.

  4. Завантажувальні (бутові) віруси.

  5. Макро-віруси.

  6. Мережеві віруси.

  7. Стелс-віруси.

  8. Поліморфік-віруси.

  9. Способи захисту від вірусів.


1. Класифікація комп'ютерних вірусів

Віруси можна розділити на класи за такими ознаками:

  • за середовище існування;

  • за способом зараження;

  • за особливостями використовуваних алгоритмів;

  • за деструктивними можливостями.

Віруси за середовищем їх існування. За цією ознакою віруси поділяються на:

  • файлові віруси;

  • завантажувальні віруси;

  • макро-віруси;

  • мережні віруси.

Файлові віруси діють одним з таких способів:

  • впроваджуються в основному у виконувані файли, тобто у файли з розширеннями СОМ та ЕХЕ. Вони можуть впроваджуватись і у файли інших ти­пів, але в такому випадку, як правило, вони ніколи не отримують управління, і, як наслідок, втрачають здатність до розмноження;

  • створюють файли-двійники (компаньйон-віруси);

  • використовують особливості організації файлової системи (Link-віруси).

Бутовські (завантажувальні) віруси діють такими методами:

  • впроваджуються в завантажувальний сектор диска (надалі Boot-cектор або бут-сектор);

  • впроваджуються в сектор, що містить програму завантаження систем­ного диска (Master Boot Record);

  • змінюють покажчик на активний boot-сектор.

Існують файлово-бутівські віруси, що заражають і файли, і завантажувальні сектори дисків.

Макро-віруси заражають файли-документи і електронні таблиці відо­мих програмних продуктів.

Мережні віруси використовують для свого розповсюдження прото­коли або команди комп’ютерних мереж та електронної пошти.

Віруси за способом зараження. Резидентні віруси при зараженні (інфікуванні) комп’ютера зали­ша­ють в оперативній пам’яті свою резидентну частину, яка потім перехоплює звернення операційної системи до об’єктів зараження (файлів, завантажувальних секторів тощо) і впроваджується в них. Резидентні віруси знаходяться в пам’яті і є активними до самого вимкнення комп’ютера або до його перевантаження.

Нерезидентні віруси не заражають пам’ять комп’ютера і є актив­ними лише обмежений проміжок часу. Деякі віруси лишають в пам’яті невеликі резидентні програми, які не розповсюджують вірус. Такі віруси вважаються нерезидентними.

Віруси за особливостями використовуваних алгоритмів. Прості віруси – це віруси-паразити, вони змінюють вміст файлів і секторів дисків і можуть бути досить легко виявлені та знешкоджені.

Стелс-віруси (або віруси-невидимки) – це віруси, які повністю або частково приховують себе в системі. Найбільш розповсюдженим стелс-алго­ритмом є перехоплення запитів ОС на читання-записування заражених об’єк­тів. Стелс-віруси при цьому або тимчасово виліковують їх, або під­став­ляють замість себе незаражені ділянки інформації. Це можуть бути і макро-віруси, які можуть забороняти виклики меню перегляду макросів. Це можуть бути і файлові (наприклад, вірус “Frodo”), і бутовські (вірус “Brain”) стелс-віруси.

Віруси-мутанти, які можуть використовувати алгоритми шифров­ки-розшифровки та поліморфізму, завдяки яким копії одного і того самого вірусу не мають жодного ланцюжка байтів, що повторюються. Поліморфік-віруси досить важко виявити, вони не мають сигнатури, тобто не містять жодної сталої ділянки коду.

Віруси за деструктивними можливостями. Опис деструктивних мо­жливостей вірусу можна представити у такому розрізі:

  • нешкідливі віруси ніяким чином не впливають на роботу комп’ютера, крім зменшення вільної пам’яті на диску в результаті свого поширення;

  • безпечні віруси вплив вірусів обмежується зменшенням вільної пам’яті на диску і графічними, звуковими та іншими ефектами;

  • не­безпечні віруси можуть призводити до серйозних збійних ситуацій у роботі комп’ютера;

  • дуже небезпечні віруси можуть призводити до втрати програми, зни­щення даних, стирання необхідної для роботи комп’ютера інформації, яка записана в системних областях пам’яті, і навіть сприяти при­ско­ре­ному зносу рухомих частин механізмів, наприклад, головок вінчес­тера.


2. Систематизація комп’ютерних вірусів

Важливість і довгостроковий характер проблеми захисту від ком­п’ю­терних вірусів на практиці не викликає сумніву. Для зручності ідентифікації було би зручно, щоб кожний вірус мав своє ім’я. На превеликий жаль, старі вірусі у більшості випадків мають чимало назв, які виникли історично, а нові віруси, навпаки, таких назв взагалі не мають.

Відомим дослідником комп’ютерних вірусів М.М. Безрукавим було вироблено і запропоновано схему класифікації, яка включає три основні елементи:

  • класифікаційний код вірусу;

  • дескриптор вірусу (формалізований список основних власти­вос­тей);

  • сигнатура вірусу (рядок для контекстного пошуку даного вірусу в зараженій програмі).

Класифікаційний код вірусу. Кож­ному вірусу присвоюється код, який складається з літерного префікса, кількісної характеристики і факультативного літер­ного суфікса.

Наприклад, в коді RСЕ-1813с є такі складові: RСЕ - префікс, 1813 - корінь (харак­те­рис­тика), а с - суфікс. Крім того, фа­культативне роз­ширення, що записується в кінці коду через крапку, характеризує групу, до якої належить даний вірус. На­приклад, RСЕ-1813.ІЕR означає, що даний вірус належить до єрусалимської групи.

Головною вимогою до класифікаційного коду вірусу є мож­ливість визначення більшості вхідних його властивостей на незараженому ком­п'ю­тері. Виконання будь-яких дій з дослідження вірусу на зараженому ком­п'ю­те­рі є найбільшою й найбільш роз­повсюдженою помилкою, якої припускаються недосвідчені користувачі. Необхідно підкреслити, що будь-які дії на комп'ютері, зараже­ному невідомим вірусом, пов'язані з певним ризиком виклика­ти спрацьовування троянської компоненти вірусу. Крім того, резидентний вірус з метою маскування може перехоплювати запити і перекручувати інформацію, яка видається. Нині відомі віруси, що мають таку властивість. Наприклад, група файлових вірусів, відома під назвою ТР-вірусів, починаючи з вірусу ТР-34 (члени цієї групи мають номери, які зберігаються в передостанньому байті вірусу в шістнадцятковому вигляді), має властивість "самовикусування" при спробі трасувати заражену програму – резидентний вірус виконує "викусування" вірусу з програми, "підсову­ючи" налагоджувачу вже вилікувану програму. Так само бутові віру­си, які входять у пакистанську групу (віруси “Вгаіn”, “Аshar”), при спробі переглянути бут-сектор на зараженому комп'ютері "підсовують" користувачу оригінальний бут-сектор, який зберігається вірусом в одному із секторів, позначеному як дефектний (і, тим самим, вилученому з розподілу у файли).

Літерний префікс вказує на місце розміщення голови вірусу і склада­ється з послідовності літер і цифр, що починається з великої літери. Відповідно до цього будемо розрізняти такі типи вірусів (розглядатимемо тільки реально існуючі типи, а не всі принципово можливі):

  • файлові – коли голова вірусу розміщується в СОМ-, ЕХЕ-файлах і оверлеях (символи С, Е в префіксі). При цьому додаткову літеру, яка відображає зараження оверлеїв, у префікс не вводиться, щоб запобігти його ускладненню, а виноситься у деск­риптор;

  • бутові – коли голова вірусу розміщується в бут-секторі або блоці МВR (символи В, R або М у префіксі);

  • пакетні – коли голова вірусу розміщена в пакетному файлі, тобто являє собою фрагмент або програму на будь-якій мові програмування (префікс J).

Поряд із "чистими" вірусами, які вико­ристовують лише одне сере­довище, нині з'явились "гібридні" – ком­бінація файлових і бутових вірусів. У таких вірусах замість пер­шої літери R використовують відповідну літеру префікса бутового вірусу, наприклад ВСЕ або МСЕ (як і бутові, змішані віруси не можуть бути нерезидентними).

Характеристика вірусу являє собою кількісно вимірювану власти­вість вірусу, яка допускає просте визначення і розрізня­ється для більшості типів вірусів. Наприклад, для файлових віру­сів як характеристика може використовуватися величина прирос­ту довжини файлів при зараженні ("інфекційна довжина"), хоч тут є певні складності.

Суфікс використовується, коли два різних віруси або два шта­ми од­но­го і того самого вірусу мають однаковий префікс і харак­теристику. У цьо­му випадку, для отримання унікального коду використовується як суфікс латинська літера. Наприклад, в коді RС-1704f літера f означає "штам-f”.

Дескриптор вірусу. Безумовно, запропонований код вірусу не охоплює та й не може охопити основні властивості вірусу. Вод­ночас систематизація власти­вос­тей вірусу становить значний ін­терес як для розробників антивірусних програм, так і для їх ко­ристувачів, оскільки дозволяє інтегрувати різно­рід­ні факти, які стосуються поведінки того чи іншого вірусу в системі, тим самим полегшуючи їх запам'ятовування і порівняння. Тому як другий елемент класифікації пропонується так званий дескриптор.

Дескриптор є систематизацією основних характеристик ві­русу в за­кодованому вигляді. Кодування складається з груп сим­волів, що почина­ються з великої латинської літери, за якою йдуть маленькі латинські літери або цифри. При цьому велика латинська літера визначає вид харак­те­рис­ти­ки, а наступні за нею малі літери або цифри – значення характеристики для конкрет­ного вірусу. Наприклад, в дескрипторі "Хаb Yc Zdmt" є три вла­стивості: X – зі значенням "аb", Y – зі значенням "с" і Z – зі значенням "dmt".

Сигнатура вірусу. Оскільки більшість відомих нині вірусів до­пускають детектування за допомогою контекстного пошуку, то однією з важливих задач класи­фікації є складання сигнатур. Сигнатура – це список рядків для контекстного пошуку. Знання сигнатур дозволяє перевіряти нове програмне забез­пе­чення на їх наявність вірусів, тим са­мим суттєво підвищуючи ступінь захищеності ЕОМ. Стандарти­зація сигнатур особливо важлива, коли вірус має багато штамів, оскільки формальні схеми, подібні описаним вище класифіка­ційному коду і дескриптору, мають той недолік, що деякі штами не будуть розрізнятися в заданому просторі ознак. Водночас по­рівняно легко забезпечується унікальність сигнатури, у крайньо­му разі для більшості відомих вірусів, хоч існують віру­си, які не вміщують жодної постійної сигнатури, тобто які не можна знайти за допомогою контекстного пошуку.

Сигнатури вірусів можуть бути представлені як текстовими рядками або регулярними виразами, так і ділянками програмного коду.

Хоч далі частіше в якості сигнатури використовуються тільки текстові ряд­ки, для них за­сто­совуються і регулярні вирази. Вони суттєво стійкіші до деяких мутацій і, крім того, при меншій довжині за­безпечують кращу якість розпізнавання (менша кількість невір­них спрацьовувань). Все це робить їх кращими за прості текстові рядки.

Очевидно, що сигнатура, яка відповідає ділянці з коман­дами, надій­ніша за сигнатури ділянки з даними, наприклад з текстовими рядками (останні можуть бути модифіковані). Тому вибір сигнатури доцільно робити на основі аналізу дизасембльованого коду вірусу.

Довжина сигнатури не повинна бути дуже великою, оскільки довгу сигнатуру важко вірно набрати вручну. В той же час недостатня довжина або вибір нехарак­терних ді­лянок коду сигнатури викликатимуть багато неправильних спрацю­вань, що зовсім небажано. Правильна сигнатура не повинна бути в жодній з найбільш розповсюджених в операційних системах службових про­грам, включаючи, безумовно, самі компоненти операційної системи. Отже, для вибору сигнатури відповідно до вказаних вимог необхідно провести ряд експериментів, де самі сигнатури можуть бути пре­дметом порівняння і аналізу.

На сьогоднішній день є програми, які забезпечують детектування вірусів шля­хом пошуку в файлах відповідних рядків, і використані в них сигнатури природно "прийняти за основу". Найбільшу цінність становлять рядки, які використовуються у відомому закордон­ному детекторі Scan, оскільки нові версії цього детектора з'явля­ються регулярно і охоплюють практично всі віруси, які з'яв­ляються за кордоном. З інших закордонних детекторів необхід­но відзначити Virscan фірми IВМ і ТNTVirus фірми Саrnel (Із­раїль). Для визначеності називатимемо рядок, який використовуєть­ся детектором Scan, М-сигнатурою, рядок, який використовується Virscan, – І-сигнатурою, а рядок, який використовується TNTVirus, – С-сигнатурою.

Водночас відзначимо, що сигнатур для ряду вірусів, розроблених у нашій країні, в існуючих версіях цих програм не­має, а сигнатури для болгарських вірусів часто невдалі. У таких випадках використовуються сигнатури, які позна­чені буквою В (В-сигнатури), або так звані J-сигнатури. Останні являють собою початкові байти коду вірусу, тобто перші виконувані команди тіла вірусу. Досвід показує, що вони досить специфічні і в більшості випадків дозволяють відрізнити один вірус від іншого. При цьо­му для файлових вірусів, які дописують своє тіло в кінець файла, вважають, що J-сигнатура починається з байта, на який пе­редає керування команда JМР. Крім того, в тілі деяких вірусів зустрічаються характерні текстові рядки. Такі рядки називатимемо Т-сигнатурами і використовуватимемо як допоміжні.

Необхідно відзначити, що контекстний пошук може вико­ристову­ватися не тільки для пошуку заражених вірусом про­грам, але й для пошуку програм і файлів, які знищені або по­шкоджені вірусом. Наприклад, вірус С-648.VEN при певних зна­ченнях таймера замість зараження програми знищує її, запи­суючи в перші п'ять байтів рядок, який відповідає переходу на підпрограму перезавантаження ВІОS. Для пошуку знищених ві­русом програм можна використовувати рядок "ЕАFОFFООFО". Аналогічно вірус RСЕ-1800.DAV знищує сектори на вінчестері, записуючи перші байти повідомлення "Еddie lives … somewhere in time". За цим повідомленням за допомогою Norton Utilites або інших програм можна виявити пошкоджені сектори і визначити, до яких файлів вони належать.

За наявності сигнатури перевірку зараженості файлів вірусом даного типу зручно виконувати, використовуючи спеціальні програми. Наприк­лад, вдалою є програма TBScan, яка здійснює пошук у каталогах або заданих його гілках. У випадку виявлення заражених програм доцільно додатково проконтролювати результати за допомогою, наприклад, Norton Utilites, оскільки для перегляду всіх файлів можна використовувати режим глобального пошуку на диску.
3. Файлові віруси

До даної групи відносяться віруси, що при своєму розмноженні тим чи іншим способом використовують файлову систему якої-небудь ОС.

Впровадження файлового вірусу можливе практично в усі викону­вані файли усіх популярних операційних систем. На сьогоднішній день відомі віруси, що вражають всі типи виконуваних об'єктів: командні файли (BAT), драйвери (SYS, у тому числі спеціальні файли IO.SYS і MSDOS.SYS) і виконувані двійкові файли (EXE, COM). Існують віруси, що вражають файли інших операційних систем - Windows, OS/2, Macintosh, UNIX, включаючи VxD-драйвери Windows.

Існують віруси, які заражають файли, що містять вихідні тексти програм, бібліотечні чи об'єктні модулі. Можливий запис вірусу й у файли даних, але це може бути або в результаті помилки вірусу, або при прояві його агресивних властивостей. Макро-віруси також записують свій код у файли даних або у документи та електронні таблиці, однак ці віруси настільки специфічні, що винесені в окрему групу.

Файлові віруси є найпоширенішим типом комп'ютерних вірусів. Вони становлять близько 80% загальної кількості вірусів, відомих для комп'ютерів, які сумісні з ІВМ РС. Цей клас комп'ютерних вірусів має дуже високу інфікуючу спро­можність. За відсутності протидії вони викликають справжні епі­демії. Так, наприклад, відбулося з вірусом RСЕ-1813.ІЕR, відо­мого також під назвами Jerusalim (Єрусалим), Black Friday (Чор­на п'ятниця).

Більшість розповсюджених файлових вірусів мають штами, які не дуже відрізняються від базової версії. Тому можна гово­рити про групи файлових вірусів і, відповідно, групові дескриптори і групові сигнатури. Нині кількість ви­яв­ле­них у країнах СНД файлових вірусів перевищує кілька сотень, тому запам'я­то­ву­вання їх класифікаційних кодів суттєво полегшується, якщо вони викори­стовуються з розширенням, яке показує, до якої групи належить даний вірус.

Класифікаційний код файлового вірусу. Файлові віруси можна розділити на резидентні і нерезидентні, оскільки це в багатьох випадках визначає поведінку вірусу і насамперед його інфікуючу спроможність (резидентні віруси ма­ють значно вищу інфікуючу спроможність порівняно з нерезидентними).

Класифікаційний код файлових резидентних вірусів почи­нається з префікса R, наприклад R-1701.САS.

Префікс файлового віруса. Крім символу R, класифікаційний код файлового вірусу може включати символи С і Е або їх комбінацію. Як уже зазначалося, символи С і Е визначають типи файлів, заражених даним вірусом. Наприклад, якщо резидентний вірус заражає СОМ- і ЕХЕ-файли, то його класифікаційний код матиме пре­фікс RСЕ.

Кількісна характеристика. У якості кількісної характеристики можна використовувати:

  • нормований приріст або інфек­тивну довжину (infective length);

  • довжину коду вірусу;

  • приріст довжини будь-якого зараженого файла.

До об'єктивних властивостей фай­ло­вих вірусів, що безпосередньо спостерігаються, можна віднести насам­перед приріст довжини файлів при зараженні. Цей приріст, який зумовлює наявність вірусу, можна використати для визна­чення його типу. Тут є дві основні проблеми. По-перше, вели­чина приросту може варіюватися за­леж­но від довжини зараже­ного файла (багато вірусів при дописуванні свого коду в кінець зараженого файла вирівнює своє тіло на найближчу адресу, кра­тну 16, тобто на межу параграфа). По-друге, величина приросту може не збігатися для СОМ- і ЕХЕ-файлів. Тому як кількісну харак­те­ристику частіше використовують нормований приріст – інфек­тивну довжину, яку ви­значається за такими правилами:

  • для вірусів з префіксом С і СЕ (RС, RКСЕ) характеристика класи­фіка­цій­ного коду має дорівнювати мінімальному приросту довжини СОМ-файла (для вірусів типу С і СЕ) або ЕХЕ-файла (для вірусів типу Е);

  • для вірусів, які не змінюють довжину файла, вказується нуль, а через де­фіс дійсна довжина тіла вірусу, наприклад RС-О-346.LЕН;

  • для вірусів, які маскують збільшення довжини файла на зараженій про­грамі, до характеристики, визначеної за першим правилом, зліва додається незначущий нуль (наприклад, RСЕ-02000. DAV).

Відзначимо, що запропонований першим правилом підхід дозволяє зня­ти вплив вирівнювання на межу параграфа для вірусів, які вирів­нюють свій приріст вказаним способом. Крім того, для віру­сів, які змінюють свій приріст визначеним способом, наприклад шляхом підгонки до величини, кратної 51, мінімальний приріст також дає можливість позбутися впливу вставних байтів (цей ви­падок можна розглядати як різновидність вирів­нювання). І на­решті, для вірусів, які багато разів заражують один і той самий файл, використання мінімального приросту дозволяє звільнитися від впливу багаторазового зараження.

Для визначення інфективної довжини не треба буде про­водити спе­ціальні експерименти із зараження файлів. Здебіль­шого її можна досить просто визначити, порівнявши прирости довжин двох або більше заражених файлів типу СОМ. Найчас­тіше файлові віруси заражають командний процесор МS-DОS (файл СОММАND.СОМ) і програми, назви яких знаходяться у файлі АUТОЕХЕС.ВАТ. При аналізі кількох заражених файлів можливі два найтиповіші (хоч і не єдино можливі) випадки.

Якщо прирости довжин двох або більше заражених файлів збіга­ють­ся, а залишки від ділення довжин початкових файлів на 16 від­різняються один від одного, то, ймовірно, вірус не виконує вирівнювання свого коду на межу параграфа й інфективну дов­жину L даного вірусу можна дістати за формулою:

L=D- 16-mod (LEN, 16)), тобто відніманням із отриманого приросту D доповнення 16 залишку від ділення початкової довжини LEN файла на 16. Наприк­лад, файл СОММАND.СОМ, який файлові віруси здебільшого пошкоджують в числі перших, у найпоширеніших нині версіях М8-DOS має довжину 25307. При цьому залишок від ділення 25307 на 16 дорівнює 11 (mod(25307,16)=11). Очевидно, що доповнення до 16 дорівнює 5, і для вирівнювання на межу па­раграфа необхідна вставка п'яти додаткових байтів. У цьому ви­падку інфективна довжина буде на 5 менша, ніж приріст довжи­ни файла СОММАND.СОМ. Перевагою прийнятого підходу є те, що, за окремим винятком (наприклад, вірус RСЕ-1813.ІЕR), визначена таким чином інфективна довжина збігається з довжи­ною коду вірусу.

Як кількісна характеристика класифікаційного коду можуть засто­со­вуватися й інші параметри. Найпоширенішими вважають такі два підходи.

Використання як кількісної характеристики довжини коду вірусу, ви­зна­ченої за константою, яка вміщується у фрагменті, що забезпечує допи­сування коду вірусу в заражений файл (цю константу можна порівняно легко визначити, аналізуючи дизасембльований код вірусу). Така характеристика є об'єктивною, тому її часто використовують розроб­ни­ки антивірусних про­грам, які досить добре володіють мовою асемблера. Але визна­чена так характеристика в ряді випадків не збігається зі значен­ням приросту довжин файлів, який спостерігається. Це знижує її цінність з погляду використання при спробі класифікації ко­ристувачем, який не володіє мовою асемблера, нового, ще не­відомого йому вірусу. Наприклад, для згаданого вище єруса­лимського вірусу довжина коду вірусу становить 1808 байтів, а приріст довжини при зараженні файлів типу СОМ - 1813 бай­тів, що пояснюється додатковим записуванням в кінець зараже­ного файла типу СОМ п'ятибайтної константи "Мs-Dos" (вико­ристовується як ознака зараженості файла).

Використання як кількісної характеристики приросту дов­жини якого-небудь конкретного файла, отриманого в результаті його зара­ження. Цей дійсно зручний підхід втратив свою при­вабливість з появою ряду вірусів, які не заражають командний процесор, з розповсюдженням МS-DOS версій 4.0 і ви­ще, в якій довжина файла СОММAND.СОМ становить 37637, з появою нових сучасних операційних систем.

Дескриптор файлового вірусу. Для зручності сприйняття де­скриптор вірусу розбивається на декілька складових, для яких ви­користовуються такі позначення:

DМ – головний дескриптор;

DР – предикат зараження (для зручності сприйняття запи­саний в близькій до алгебраїчної нотації);

DR (тільки для резидентних вірусів) – положення в опера­тивній пам'яті, реакція на "тепле" перезавантаження і розмір зайнятої пам'яті;

DH – перехоплювані переривання (в шістнадцятковій сис­темі числення).

Сигнатура файлового вірусу. Як уже відзначалося, для сиг­натур доцільно використовувати рядки в шістнадцятковій системі числення, які відповідають характерним послі­довностям команд у тілі вірусу. Розміщення сигнатур підпорядковується такому правилу: як­що М-сигнатура входить у V-сигнатуру, то вона дода­ється після V-сиг­на­ту­ри. Як уже відзначалося раніше, Т-сигнатури існують не для всіх файлових вірусів. Однією із найзручніших сигнатур для файлових вірусів є J-сиг­на­ту­ра. Їх можна дуже швидко визначи­ти за допомогою будь-якого налагоджувача (Debug, Turbo Debugger, АFD і т.д.). Корис­ту­ва­чі, які не вміють пра­цю­вати з налагоджувачами, можуть використо­вувати для визначення J-сиг­натур програ­му "маскошукач", яка входить в пакет VL (непоганий детектор, заснований на контекстному пошуку заданих рядків).

Необхідно відзначити, що контекстний пошук можна вико­ристо­ву­вати не тільки для пошуку заражених вірусом програм, але й для пошуку програм і файлів, які знищені або пошкод­жені вірусом. Наприклад, вірус С-648.VЕN при певних значен­нях таймера замість зараження програми знищує її, записуючи в перші 5 байтів рядок, який відповідає переходу на підпрограму перезавантаження ВІОS.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Лекція №4 Тема: Програмне забезпечення персональних комп’ютерів
Системне програмне забезпечення призначене для керування роботою складових комп’ютера та обміном даними між ними, діагностування...
Тема. Програмне забезпечення комп’ютерних систем Мета
Обладнання й матеріали: Комп’ютерний клас обладнаний в мережу, програмне забезпечення
ДНК-геномні віруси (герпес-, покс- і адено­віруси)
Тому знання теми необхідне лікарям усіх спеціальностей, в тому числі педіатрам, для правильного вибору методів діагностики, забезпечення...
План Історія виникнення вірусів. Віруси “Pakistani Brain”, “Alameda...
Добра і Зла. Не обійшлися без цього протистояння і активні процеси комп’ютеризації суспільства
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення
Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з...
Конспект уроку Тема уроку:  Компютерні віруси. Антивірусні програми
Познайомити учнів з видами комп’ютерних вірусів, навчити розпізнавати ці віруси; 
ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ДОГОВІР НА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
БУДЬ ЛАСКА, УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ ЦЕЙ ДОКУМЕНТ ПЕРЕД ВСТАНОВЛЕННЯМ АБО ВИКОРИСТАННЯМ ЦЬОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
План-конспект лекції Тема: Запуск та налагоджування Internet. 
Апаратне забезпечення: Пристрій за допомогою якого будемо заходити в Інтернет (ноутбуки, КПК, мобільні телефони та ін.) та модем...
Лекція з навчальної дисципліни «КОНФЛІКТОЛОГІЯ»
Мета лекції: познайомити студентів з особливостями переговорного процесу та пояснити основні принципи проведення переговорів
Тема Кількість годин
ПК з пудключенням до мережі,необхідне програмне забезпечення, роздатковий матеріал
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка