1. 3 Основні характеристики, види та використання інформаційних продуктів та послуг


Скачати 1.88 Mb.
Назва 1. 3 Основні характеристики, види та використання інформаційних продуктів та послуг
Сторінка 2/15
Дата 19.04.2013
Розмір 1.88 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

1.3 Основні характеристики, види та використання інформаційних продуктів та послуг


Результатом інформаційної діяльності є інформаційний продукт, який з’являється на ринку у вигляді інформаційних товарів і послуг. Тепер дамо визначення наступним термінам: товар, продукт, продукція, послуга.Товар – матеріальний виріб, що пропонується ринку з метою його придбання, використання або споживання. Продукт – речовинний або нематеріальний результат людської праці (предмет, наукове відкриття, ідея тощо). Продукція – результат діяльності чи процесів. Продукція може містити послуги, обладнання, перероблювані матеріали, програмне забезпечення чи їх комбінації (ДСТУ 3230-95). Послуга – наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Постачання або використання матеріальних видів продукції може бути частиною надання послуги. Послуга може бути пов’язана з виробництвом і постачанням матеріальної продукції (ДСТУ 3230-95).

Внаслідок застосування інформаційних технологій до інформаційних ресурсів створюється певна нова інформація або інформація в новій формі. Це продукція інформаційних систем та інформаційних технологій, яка відома як інформаційні продукти і послуги.

У Законі України “Про інформацію” (ст.40, 41) чітко визначені поняття “інформаційна продукція”, “інформаційна послуга”:

Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.

Інформаційна послуга” – це здійснення інформаційної діяльності у визначений час і визначеній законом формі з доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Як звучить визначення інформаційного продукту з позицій виробника - це сукупність даних, сформована виробником для поширення в речовинній або нематеріальній формі.

Базою для створення інформаційних продуктів є інформаційні ресурси. А сам інформаційний ресурс - це весь обсяг знань, відчужений від їх творців, зафіксованих на матеріальних носіях і призначених для суспільного використання.

Інформаційний продукт може розповсюджуватись в такі самі способи, як і будь-який інший матеріальний продукт, - т. б. за допомогою послуг. З позицій виробникаінформаційна послуга включає дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами (у вузькому значенні інформаційна послуга часто сприймається як послуга, отримувана за допомогою комп’ютерів, хоча насправді дане поняття набагато ширше). Інформаційний продукт виступає у вигляді специфічної послуги, коли певна інформація надається споживачеві. Як інформаційним продуктом, так і інформаційною послугою є інформація, деяке повідомлення або надання засобів для отримання інформації (наприклад, надання в оренду комп’ютерів).

Велика кількість інформаційних продуктів і послуг, пропонованих споживачам, засновані на різних базах даних у комп’ютерному або некомп’ютерному варіанті. Таким інформаційним продуктом можна вважати бази даних.

База даних – іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області. База даних є джерелом і свого роду напівфабрикатом для підготовки інформаційних послуг відповідними службами.

Класифікація баз даних з позицій використання їх для систематизації інформаційних продуктів і послуг. Бази даних заведено поділяти на бібліографічні і небібліографічні.

Бібліографічні БД містять вторинну інформацію про документи, включаючи реферати та анотації.


Небібліографічні БД поділяються на такі види:

повнотекстові – містять первинну інформацію (наприклад, журнали, статті, брошури);

довідкові – містять інформацію про різні об’єкти та явища (наприклад, розклад руху, телефони, адреси);

текстово-числові – містять описи об’єктів та їх характеристики (наприклад, промислової продукції, фірм, країн);

числові – містять кількісні характеристики та параметри об’єктів і явищ (наприклад, статистичні та демографічні дані, хімічні та фізичні дані);

юридичні – містять правові документи з галузей, регіонів, країн;

фінансові – містять фінансову інформацію, яка надається банками, біржами, фірмами.

Залежно від характеру інформації в БД і способу організації зберігання розрізняють такі види інформаційних послуг:

  • випуск інформаційних видань;

  • ретроспективний пошук інформації (пошук за замовленням споживача, результат – інформація на носії);

  • традиційні послуги науково-технічної інформації (перегляди, огляди);

  • дистанційний доступ до віддалених баз даних і пошук у них необхідної інформації;

  • підготовка і надання інформаційних послуг;

  • послуги зв’язку;

  • надання першоджерела.

Основні види інформаційних послуг:

випуск інформаційних видань – означає підготовку друкарської продукції: бібліографічних та інших покажчиків, реферативних збірників, оглядових та довідкових видань. Інформаційні видання виготовляються майже всіма видами інформаційних структур, служб, органів і містять вторинну інформацію, яка створюється на основі роботи з БД;

ретроспективний пошук інформації – це цілеспрямований за замовленням користувача пошук інформації у БД і пересилання результатів або поштою у вигляді роздруківок, або “e-mail”;

традиційні послуги науково-технічної інформації – також відбувається за попереднім замовленням і включають в себе: підготовку оглядів у вигляді рукописів, підготовку перекладів, текстів;

дистанційний доступ до віддалених БД – організовується в комп’ютерній мережі в діалоговому режимі.
1.4 Поняття інформаційного виробництва. Закони функціонування суспільного інформаційного виробництва

Відомо, що інформація є одним з найважливіших факторів розвитку людини, економіки і суспільства. Ступінь впливу інформації визначається ступенем розвитку інформаційного виробництва.

Під інформаційним виробництвом слід розуміти процес дії людини на інформацію (предмет праці) за допомогою засобів (знарядь) праці з метою отримання нової інформації (продукту праці), необхідної для створення матеріальних, духовних та ін. цінностей, що забезпечують існування та розвиток людини і суспільства.

З позицій інформатики, будь-яка людина являє собою складне інформаційне виробництво, що переробляє інформацію, яка до неї надходить, і виробляє інформацію, призначену іншим людям. Розвиток і саме існування цього виробництва визначаються не тільки обсягами інформації, що надходить на перероблення, а й обсягами споживання виробленої ним інформації. Внутрішнє інформаційне виробництво окремої людини розвивається під дією вимог з боку того суспільного виробництва, в якому вона зайнята.

Основними елементами інформаційного виробництва, так само як і матеріального виробництва, є предмети праці, засоби виробництва і сама праця.

Предмет праці речі, які зазнають впливу людини в процесі виробництва. В інформаційному виробництві предметом праці є інформація. У матеріальному виробництві інформація не може бути предметом праці. Матеріальні продукти як в матеріальному, так і в інформаційному виробництві використовуються і як предмет праці, і як засоби праці. Персональний комп’ютер (ПК) є засобом праці в більшості інформаційних виробництв, і вони ж можуть бути предметом праці в інформаційному виробництві, що сертифікує ці машини.

Основною особливістю предметів праці в інформаційному виробництві є їх нематеріальність (матеріальні тільки носії інформації). Людина, віддаючи матеріальний продукт, втрачає його, а віддаючи інформацію, її не втрачає. Отже, є можливість багаторазового використання однієї і тієї ж інформації в процесі виробництва (наприклад, БД).

Отже, предмети праці інформаційного виробництва багаторазово беруть участь в процесі виробництва і частинками переносять свою первинну вартість на випущений товар, послугу. У процесі суспільного інформаційного виробництва відбувається не просто обмін копіями деякої інформації, а складне перетворення її на принципово нову інформацію, новий інформаційний продукт.

У доінформаційному суспільстві основним засобом інформаційного виробництва була людина. В інформаційному суспільстві між людиною і виробничими процесами постають сучасні інформаційні технології, що базуються на можливостях ЕОМ. Основною можливістю засобів праці є те, що в інформаційному виробництві використовуються як матеріальні (hardware), так і нематеріальні (software) засоби праці.

До нематеріальних засобів праці, крім програмних належить і частина інформації. Це характерне не тільки для інформаційного, а й для кожного матеріального виробництва, оскільки жодне з них не обходиться без технологічних інструкцій та ін. документації, що забезпечує управління виробництвом.

Інформаційні продукти і послуги є результатом поєднання засобів виробництва та людської праці, а особливостями кінцевого інформаційного продукту є:

корисність;

тиражування;

старіння;

додаткова вартість;

адресність;

наукомісткість;

якість;

Інформаційні виробництва розвиваються під тиском попиту на інформацію, який в свою чергу визначається інтересом. Рухаючись від одного інформаційного виробництва до іншого, інформація перетворюється, але змістовно вона може зберігатися, збагачуватися чи втрачатися. Інформація може збагачуватися і не втрачатися, якщо до предмета інформаційного виробництва крім копіювання додаються деякі коментарі, а отже, збагачується початковий предмет праці інформаційного виробництва. Якщо в продукті інформаційного виробництва присутня частина предмета праці, а коментарі відсутні, то інформація втрачається. Будь-яке узагальнення інформації, що міститься у предметі праці, веде як до збагачення, так і до втрати інформації, якщо в продукті інформаційного виробництва відсутня точна копія предмета праці.

Для виявлення та виправлення випадкових викривлень інформації в інформаційних виробництвах використовуються спеціальні процедури, зокрема редагування і коректура текстів документів, контроль правильності запису на зміни носія. Однак завжди залишається деяка не нульова ймовірність появи випадкових викривлень у будь-якому документі. Набагато більше втрат суспільству завдають навмисні перекручення інформації, що призводять до свідомої дезинформації та прямої омани окремої людини, груп людей, суспільства загалом.

2 Інформаційний ринок та механізм його функціонування
2.1 Поняття та структура iнформацiйного ринку

Хоча поняття та класифiкацiя ринкiв розглядаються в багатьох дисциплiнах, доцiльно навести деякi їх визначення та властивості, необхiднi для подальшого сприйняття матерiалу.

Ринок - сфера обмiну, яка характеризується системою еко­номiчних вiдношень мiж виробниками i споживачами продукцiї та послуг у процесi їх реалізації.

Суттєвою особливiстю розвитку ринкових вiдно­син на сучасному етапi є формування iнформацiйного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до iнформацiйного суспiльства i є головним фактором iнформатизацiї вcix сфер дiяльностi людини. На сьогодні поняття iнформацiйного ринку ще не є по­внiстю визначеним, його змiстовне наповнення змiнюється разом зi змiною пiдходiв до визначення iнформацiйної сфери економiки i вiдрiзняється в рiзних країнах.

Закон України “Про науково-технiчну iнформацiю” так ви­значає iнформацiйнuй ринок: “це сукупнiсть правових, еконо­мiчних та органiзацiйних вiдносин з приводу продажу та купiвлi iнформацiйних pecypciв, технологiй, продукцiї та послуг”.

На сьогоднi значну частину iнформацiйних законiв уже розроблено та прийнято Верховною Радою України. Це За­кон України: “Про iнформацiю”, “Про науково-технiчну iнфор­мацiю”, “Про захист iнформацiї в автоматизованих системах”.

Розглядаючи iнформацiйний ринок, мову ведуть про такий специфiчний товар, яким є iнформацiйний товар з yciмa його характерними особливостями та формами подання - у виглядi iнформацiйних pecypciв, продуктiв, технологiй, програмних продуктів та iнформацiйних послуг. Саме вони є результатом спрямо­ваної дiяльностi, для здiйснення якої необхiдний ринок засобiв виробництва, ринок робочої сили, наявнiсть фiнансових, право­вих та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок мiж yciмa складовими ринку.

Характеризуючи iнформацiйний ринок, необхідно спиратись на стандартну термінологію маркетингу, що поділяє ринок на сек­тори, сегменти.

Сектор ринку - це сукупнiсть однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцiнений у вартiсних або нату­ральних одиницях. Тобто подiл здiйснюється за об’єктами купівлі-продажу.

Сегмент ринку - це сукупнiсть споживачiв, які демонстру­ють схожi потреби та мають близьку або однакову поведiнку.

Видiлення основних взаємодiючих складових iнформацiйного ринку, подiл його на сектори та сегменти може здiйснюватися за рiзними ознаками: за формою надання iнформацiї, за характером, сферою застосування, за ступенем змiни рiвня знань, за використання iнформацiйних продуктiв i послуг тощо. Це залежить від мети такого подiлу. Відомо, що сектори iнформацiйного ринку виокремлюють за ознакою однорiдностi iнформацiйних продуктiв i послуг.

Предметом продажу та обмiну на iнформацiйному ринку є: iнформацiйнi ресурси, технологiї та системи, лiцензiї, патенти, то­вapнi знаки, “ноу-хау”, iнженерно-технiчнi послуги, iнформацiя та iншi види iнформацiйних послуг.

Також необхідно видiлити сектори ІР, якi найбiльше вiдповiдають мiжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналiзу розви­тку iнформацiйних ринкiв рiзних країн:

1. Апаратнi засоби оброблення iнформацiї.

2. Телекомунiкацiйне обладнання.

З. Програмнi продукти.

4. Послуги.

5. Електронна iнформацiя.

6. Електроннi угоди.

7. Iнтегровані iнформацiйнi системи.

1. Ринок апаратнux засобiв оброблення iнформації включає:

  • системи оброблення даних (обчислювальнi системи);

  • багатокористувацькi системи;

  • великі системи;

  • cepедні системи;

  • малі системи;

  • робочi станцiї;

  • персональнi комп’ютери (ПК);

  • портативнi ПК;

  • настiльнi ПК;

  • принтери для ПК;

  • офiсне обладнання;

  • апаратуру передавання даних;

  • мережеве обладнання.

2. Ринок телекомунiкацiйного обладнання включає:

обладнання, що розмiщується у примiщеннях користувача (приватнi телефоннi установки, отримані з мiськими мережами; приватнi телекомунiкацiйнi комутатори; термiнальне обладнан­ня; мобiльне обладнання, iнше обладнання);

обладнання, що забезпечує надання комунiкацiйних послуг (апаратура для надання послуг з комутацiї; апаратура для надан­ня послуг з передавання даних/звуку (голосу)).

3. Ринок програмних продуктiв включає вci види програмної продукцiї.

В Україні програмнi продукти стали об’єктом купiвлi-прода­жу з середини 80-х pоків, коли за спецiальною постановою ДКНТ СРСР програми було визнано продукцiєю виробничо-технiчного призначення. До таких продуктів ставились численні вимоги:

  • запис на машинні носії та оформлення технічної документації відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів;

  • проведення державних, міжвідомчих або відомчих випробувань;

  • прийняття у виробництво;

  • виготовлення за затвердженою у встановленому порядку технологією;

  • прийняття службою технічного контролю і нормоконтролю організації-розробника;

  • забезпечення гарантіями постачальника;

  • реєстрація у багатьох державних органах.

Розвиток ринкових відносин і необхідність подальшого збільшення обсягів розроблення програмних засобів, комплексність робіт з програмування та необхідність враховувати не тільки технічні характеристики, а й соціальні та економічні аспекти у процесі розроблення та впровадження програмних засобів, а також очевидність їх специфіки дали змогу розглядати програмні продукти як самостійний клас, а отже, як окремий сектор інформаційного ринку.

Вiдповiдно до стандарту ISO-9000 програмний продукт - це набiр комп’ютерних програм, процедур i, можливо, пов’язаних з ними документiв i даних.

Oтже, програмні продукти - це спецiально упакованi та офор­мленi для комерцiйного продажу, прокату, надання в оренду або лiзинг пакети програм, розробленi i/або поставленi системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спецiально розробленi прикладнi програмнi рiшення, які закуплені в інших фiрм-виробникiв чи у тpeтix фiрм i якими фiрми-розробники сис­тем “пiд ключ” доповнюють свої обчислювальнi системи.

Первинними категоріями програмних продуктів є:

  • системне програмне забезпечення;

  • допоміжні програми-утиліти;

  • прикладні програмні засоби;

  • прикладні програмні рішення.

У вapтість програмних продуктiв, вiднесених до цих категорiй, частково включають і майбутнi витрати на їх супроводження, обслуговування i/або пiдтримку.

4. Ринок послуг охоплює:

послуги у сферi iнформатизацiї;

послуги з навчання, підготовки і перепідготовки;

мережеві послуги;

телекомунiкацiйнi послуги.

Послуги у сфері інформатизації у свою чергу подiляються на:

консультативні послуги;

послуги зi створення програмного забезпечення;

послуги з оброблення даних;

послуги, пов’язанi з базами даних;

послуги з технiчного обслуговування i ремонту конторських, лiчильних машин i

комп’ютерної технiки;

iншi послуги у сферi iнформатизацiї.

До послуг з навчання i перепiдготовкu, вiдповiдно до ДК 016-97 вiднесено:

постiйну підготовку, що надається органiзацiями чи запро­шуваними спеціaлістами;

постiйну пiдготовку в межах пiдприємств, стажування, самопідготовку;

пiдготовку у сферi засобiв оброблення iнформацiї i навчання мовам;

заочне навчання (всіх рівнів);

освітні радіо чи телепередачі;

пiдготовку службовцiв державних адмiнiстрацiй;

навчання дорослих письму.

До сектору мережевux послуг входять: електронна пошта, телеконференцiї, система електронного обмiну даними EDI та об­числювальнi мережi, що забезпечують транспортнi послуги, електpоннi мережевi дошки оголошень (BBS), iншi системи, що об’єднують користувачiв ПЕОМ.

Мережевi послуги визначаються як платне обслуговування з урахуванням доданої вapтocтi. Це послуги з управлiння мережами, мережевої обробки даних i передавання повiдомлень у мережах.

Сектор телекомунiкацiйнux послуг включає:

послуги мереж передавання звуку (голосу);

послуги мереж передавання даних (обслуговування приват­них лiнiй, послуги з комутацiї даних);

послуги з установлення та обслуговування обладнання у примiщеннях користувача.

5. Ринок електронної інформації має чотири сектори:

Сектор дiлової iнформацiї охоплює:

  • бiржову та фiнансову iнформацiю - iнформацiю про коти­рування цiнних паперiв, валютнi курси, облiковi ставки, ринок товapiв i капiталу, iнвестицiї, цiни;

  • економічну та статистичну інформацію – числову економічну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів, прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами. Серед приватних інфорційних служб у сфері статистичної інформації можна виокремити DRI (Data Resourse Inc.), створену в 1969 році. Пошук статистичної інформації – в основному прямий, адресний – здійснюється за формальними ознаками об’єкта (країна, показник тощо);

  • комерцiйну iнформацiю про пiдприємства, фiрми, корпора­цiї, напрями їх роботи та продукцiю, цiни, фiнансовий стан, зв’язки, угоди, керiвникiв тощо. Комерційна інформація необхідна підприємцеві передусім для добору партнерів, пошуку клієнтів, налагодження контактів з ними. Крім того, обізнаність щодо діяльності партнера або клієнта дає підприємцеві впевненість у повній інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації уможливлює також вивчення діяльності конкурентів та їх продукції, відстежування дій регулювальних організацій щодо даної сфери бізнесу.

Серед відомих західних фірм, які працюють у даному секторі, необхідно назвати Dow Jones News/Retrieval і фірму “Кредит реформ” Європейської комісії;

  • інформацію про комерційні пропозиції – про купівлю/продаж за певними товарними групами. Доступ до такої інформації дає змогу підприємцеві здійснити закупівлю за оптимальними цінами, вивчити ринок пропонованого товару з середини цього ринку, першим відповідати новим запитам споживачів і тим самим вигравати ринок, залишатися на лідируючих позиціях в умовах жорсткої конкуренції. Цей вид інформації має найбільший попит. Її постачальниками є всі мережі загального доступу. Здебільшого вона створюється стихійно за рахунок інтеграції повідомлень про купівлю/продаж, вміщуваних самими користувачами мережі в спеціалізовані конференції або в системи дошок оголошень;

  • ділові новини у сфері економіки і бізнесу – надаються спеціальними інформаційними службами.

Сектор юридичної інформації включає системи доступу до електронних збірників указів, постанов, інструкцій та інших документів, виданих органами державної та місцевої влади. Виділення юридичної інформації із спеціальної інформації в окремий сектор пов’язане з активною діяльністю законодавчих органів “під час реформ”, коли оперативний доступ до цього виду інформації набуває для бізнесмена особливого значення. На Заході відомим і популярним постачальником юридичної інформації є служба LEXIS. В Україні як вдалий приклад комерційної діяльності на ринку юридичної інформації можна назвати довідкову систему “ЛІГА”, що містить повний набір законів і нормативних документів.

Сектор інформації для фахівців охоплює:

  • професійну інформацію – спеціальні дані та інформацію для фахівців різних спеціальностей (з медицини, педагогіки, астрономії, астрології тощо). Даний розділ інформації поки що недостатньо представлений на українському ринку електронної інформації, де переважає інформація для підприємців і фахівців технічного спрямування;

  • науково-технічну інформацію – документовану, бібліографічну та реферативну, довідкову інформацію і дані у сфері фундаментальних, прикладних, природничих, технічних ісуспільних наук, галузей виробництва та інших сфер людської діяльності. Науково-технічна інформація розглядається окремо від професійної, оскільки цей вид інформації становить значну частину загального обсягу електронної інформації. Доступ до науково-технічної інформації – найстаріший вид інформаційних послуг. Він існує, напевно, з часу появи обчислювальної техніки. Сьогодні доступ до такої інформації надають великі бібліотеки, зокрема Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ), де експлуатується програмне забезпечення, розроблене і рекомендоване ЮНЕСКО (наприклад, бібліотечна програма “ІРБІС”, яка базується на системах управління базами даних (СУБД ISIS), розробленій спеціально для зберігання бібліографічної інформації). Науково-технічна інформація ДНТБ міститься в базах даних, доступ до яких надається через глобальну мережу Internet з допомогою спеціально розроблених броузерів;

  • доступ до першоджерел – доступ до бібліографічної та реферативної інформації, а також до повнотекстових електронних баз даних. Однією з найбільших спеціалізованих фірм на Заході є фірма “University Microfilm”. В Україні послуги з доступу до електронних даних першоджерел на цей час не надаються (якщо не зважати на мережу електронних дошок оголошень (BBS) FIDO, де на вузлах можна знайти чимало художніх та інших текстів).

Сектор масової, споживчої інформації вміщує:

новини і літературу – інформацію служб новин та агентств преси, електронні журнали, енциклопедії, довідники. Із західних постачальників інформації новин найбільш відома служба NEXIS. В Україні прорив у даній сфері недавно зробило АТ РІДКОМ, що організувало на комерційному сервері Relis доступ до електроннох інформації агентств ПОСТФАКТУМ і WPS. На жаль, коли ця інформація потрапляє на комп’ютер користувача, вона значною мірою вже є застарілою;

споживчу та розважальну інформацію – місцеві новини, погоду, програми радіо- і телепередач, розклад руху транспорту, довідники готелів, ресторанів, інформацію щодо прокату машин тощо. Тобто інформацію, орієнтовану на домашнє, а не на службове використання. Характерними прикладами є американські служби “Source” і “CompuServe”. Основу формування сектору масової споживчої інформації в Україні можуть в майбутньому стати NBS, але поки що через нечисленність користувачів цей сектор відносять до сектору спеціальної інформації.

6. Ринок електронних угод включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо.

Ринок електронних угод в Україні представлений:

  • системами замовлення квитків на залізничний та авіатранспорт (наприклад, система замовлення квитків на залізничний транспорт “Сирена-3”);

  • системами електронних банківських операцій (наприклад, система SWIFT, яка використовується в багатьох комерційних банках, а також за здійснення банківських операцій між Національним банком України та його підрозділами тощо).

Упровадження електронного обміну даними забезпечує можливість безпаперового, автоматизованого обігу офіційних документів (документообігу) як всередині підприємства, так і між різними організаціями (банки-клієнти, центр-філії, постачальники-споживачі). Використання інформаційних технологій в комерційній діяльності підвищує ефективність спілкування між торговими партнерами і зменшує витрати на оброблення документів оператором-людиною. Оскільки електронний обмін документами включає пряме введення замовлення в комп’ютер фірми-виробника, з його допомогою можна уникнути затримок, викликаних пересиланням поштою, а також повторного введення даних і тим самим змусити товар рухатися швидше. Таке прискорене постачання вважається принциповим для оперативного виробництва та обліку товарів. Оперативний облік товарів дає великі фінансові вигоди за рахунок скорочення товарних запасів, отже, зводить до мінімуму необхідні грошові позики. Безпаперова інформаційна діяльність базується на міжнародному стандарті EDIFACT (Elektronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport).

7. Ринок інтегрованих інформаційних систем, здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні декілька років. Можна виділити два сектори даного ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи.

Фінансово-управлінські системи вміщують підкласи локальних і малих інтегрованих систем. Такі системи призначені для ведення обліку за одним або декількома напрямами (бухгалтерія, збут, склади, облік кадрів тощо). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, якому необхідно управління фінансовими потоками та автоматизація облікових функцій. Системи цього класу за багатьма критеріями є універсальними, завдяки чому їх цикл упровадження є невеликим; іноді можна придбати програму і самому встановити її на комп’ютері.

Фінансово-управлінські системи значно простіше адаптувати до потреб конкретного підприємства. Часто пропонуються “конструктори”, з допомогою яких можна практично повністю “перекроїти” початкову систему самостійно або з допомогою постачальника, встановивши зв’язки між таблицями баз даних або окремими модулями.

Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи насамперед призначені для управління виробничим процесом і його планування. Облікові функції виконують допоміжну роль, часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, оскільки інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів. Такі системи значно складніші для встановлення (цикл упровадження може тривати від 6-9 до 18 місяців і більше), оскільки система охоплює потреби всього підприємства, що потребує значних спільних зусиль працівників підприємства і постачальника програмного забезпечення.

Виробничі системи часто зорієнтовані на одну або декілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, маштнобудування), дрібносерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія, упаковка), безперервне (нафто-і газовидобування). Мають значення також типи організації самого виробничого процесу.

Тепер можна скористатися пропозицією М. Поппеля і Б. Голдстайна класифікувати сегменти ринку інформаційних продуктів і послуг за двома характеристиками:

кому призначені продукти і послуги;

що робиться за допомогою інформаційних продуктів і послуг для споживача.

За першою ознакою – залежно від типу споживачів інформаційних продуктів і послуг – можна виділити такі сегменти ринку:

  • споживчий сегмент – передавання інформації та розваг і їх споживання приватними особами;

  • сегмент взаємодії – взаємодія фірм-розробників інформаційних продуктів (створення та експлуатація мереж для поширення своєї продукції, розроблення стандартів тощо);

  • сегмент забезпечення бізнесу – споживання інформаційної продукції та послуг, інформаційних технологій під час реалізації різних видів діяльності: закупівлі, виробництва, обслуговування, маркетингу, поширення продукції. Використання інформаційних технологій має характер, що повторюється. Інтенсивне впровадження базується на кількісному аналізі “вартість-ефективність”. Тернмін життя систем –8-12 років;

  • інтелектуальна робота – передавання і споживання інформації менеджерами та іншими фахівцями. Життєвий цикл виробів на цьому сегменті є коротким.

За другою ознакою – дії, що виконуються за дапомогою елементів інформаційних технологій зі створення інформаційних продуктів і послуг, - у рамках виділених раніше (за першою ознакою) сегментів інформаційного оинку пропонується вирізняти:

транспортування – організація фізичного потоку інформаційного продукту різними засобами;

перенесення з носія на носій – перенесення інформаційного продукту з одного носія на інший (людина-ЕОМ);

зберігання – зберігання інформаційного продукту електронними або традиційними засобами;

оброблення – перетворення інформаційного продукту;

інформацію – вид інформаційного продукту, що включає дані, знання, а також програмні засоби їх оброблення, призначені в осонвонму для пізнавальних цілей;

розваги – вид інформаційного продукту, призначений в основному для забезпечення дозвілля та отримання задоволення.
2.2 Механізм функціонування інформаційного ринку

Пiд механiзмом функцiонування ринку необхідно розуміти сукупність правил та економiчних законiв, що регламентують процес доведення товарів вiд виробникiв до споживачiв. Економiчний механiзм сучасного ринку, зокрема iнформацiй­ного, являє собою єднiсть об’єктивної i суб’єктивної сторін. Об’єктивна сторона полягає в дiї об’єктивних економічних законiв, що керують товарним виробництвом i ринком через сис­тему ринкових вiдносин та економiчних категорiй.

Oсновні поняття, пов’язанi з ринком: товар, грошi, цiна, про­позицiя, попит, віртість тощо.

Товар - це продукт виробництва або дiяльностi людини, створений для задоволення будь-яких потреб через обмiн. У цьо­му визначеннi ми бачимо двi властивостi товару, двi його сторо­ни: 1) здатнiсть товару задовольняти тi чи iншi потреби людей, його кориснiсть, яка називається споживчою вартiстю товару; 2) здатнiсть товару обмiнюватися на iнший товар у спiввiдношенні, яке називається мiновою вартiстю i є формою прояву ваpтості товару на ринку.

Bapmicmь - це кiлькiсна сторона товару, вона визначаеться витратами працi, капiталу, фiзичних i духовних сил людини, її знань, досвiду i майстерностi для виготовлення даного товару. Обмiн одного товару на iншiй можливий за piвності цих витрат на його створення, за piвностіi їх вартостей. Найважливiшою категорiею ринку є грошi.

Грошi - це товар, який в iсторичному процесi розвитку обмiну i форм вортості видiлилися з yciєї маси товарів i почав вiдiгравати роль загального еквівалента.

Наступна категорiя ринку - цiна товару (тариф за послугу).

Цiна товару - це грошова форма його вартості (цiнностi). Це Kк­лькiсна категорiя, яка може змiнюватися пiд впливом певних факторів, найважливiшими з яких є пропозицiя товарів i попит на них.

Пропозицiя - товарів i послуг формуеться на основі виробничо­го процесу пiдприємств, фiрм, дiяльностi установ, органiзацiй, колективiв та iндивiдiв, якi створюють товари i послуги.

Попит формується на основі потреб iндивiдiв, пiдприємств, фiрм, держави i товариств на товари i послуги. Якщо потреби не мають нiяких економiчних обмежень, то попит - це форма по­треб, обмежених платоспроможнiстю суб'eктів споживання. Пропозицiя i попит безпосередньо впливають на формування цiн i тарифiв на товари i послуги. В основі цiн i тарифiв лежить вартість товарів i послуг.

Головну роль у системi законiв ринку, законiв товарного ви­робництва вiдiграє закон вapтocтi. Biн дiє там i тодi, де i коли функцiонує товарне виробництво. Змiст закону проявляється в його основних вимогах. Вони тaкi:

вapтicть товару створюється суспiльно-необхiдними витра­тами працi, капiталу, знань, фiзичних i духовних сил людини в процесi суспiльно-корисноiї дiяльностi;

витрати на створення товару мають вiдповiдати суспiльно ­необхiдним нормам. Перевищення цих норм призводить до збит­кової дiяльностi, а зниження - до отриvмання бiльш високого прибутку;

обмін товарів і послуг відбувається на основі еквівалентності, на основі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє дуже важливу роль у товарному виробництві та у функціонуванні ринку. Ця роль проявляється у функціях закону вартості. Найважливіша функція закону вартості полягає у виконанні ролі об’єктивного регулювальника виробництва та обігу товарів і послуг. Цю функцію закон вартості виконує у поєднанні з діями законів співвідношення попиту і пропозиції, закону попиту і пропозиції, через механізм ринкового ціноутворення. Оскільки ціна є грошовою формою вартості, вона постійно коливається навколо вартості під впливом попиту і пропозиції товару.

Закон попиту полягає в тому, що зв'язок мiж попитом i цi­ною - прямий, тобто чим вищий попит на певний товар, тим вища його цiна, оскiльки покупцi згоднi заплатити вищу цiну, щоб його купити.

Закон пропозиції проявляється в оберненiй залежностi про­позицiї товару та його цiни: чим бiльша пропозицiя товару, чим бiльше даного товару на ринку, тим нижча його цiна.

Через дiю цих законiв (попиту та пропозицiї) цiна виконує iн­формацiйну функцiю: якщо цiна товару на ринку вища за його вартість, то це iнформує виробникiв, що товару вироблено недо­статньо, що його реалiзацiя вигiдна, i вони збiльшують виробни­цтво цього товару. Якщо ж цiна товару нижча вiд його вартості, то це iнформує виробникiв, що цього товару вироблено більше, нiж необхiдно для задоволення попиту на нього, що реалізація цього товару збиткова i необхiдно скоротити його виробництво.

Отже, закон вартості змушує виробникiв скорочувати або при­пиняти виробництво одних товарів i збiльшувати, розширювати виробництво iнших. А якщо він регулює обсяг i розвиток вироб­ництва, то, отже, він регулює й обiг товарів.

Таким чином, закон вартості у взаємодiї з iншими законами виконує функцiю об’єктивного регулювальника виробництва та обiгу товарів i послуг.

Регулюючи виробництво, закон вартості тим самим установлює й підтримує певну пропорційність товарного виробництва, в чому і полягає його друга функція. Цю функцію закон вартості виконує через механізм коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи або збільшуючи виробництво тих або інших товарів, тим самим вносять зміни в структурну пропорційність товарного виробництва. Закон вартості також стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує через механізм співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку та отримання надприбутків. Закон вартості через ринок диференціює виробників за їх прибутками та добробутом, розділяючи їх на багатих і бідних, на підприємців і найманих працівників.

Важливу роль у функціонуванні ринку відіграє закон конкуренції, а економічною основою конкуренції є різниця між вартістю товару і витратами на його виробництво. У змісті і дії закону конкуренції виявляється основний закон ринку, суть якого полягає у тому, що всі ринкові операції базуються на позитивній різниці між прибутками від реалізації товару і витратами на його створення. При цьому кожен суб’єкт ринку прагне до максимуму цієї різниці. Тому ринкова операція має значення тільки в межах гранично низьких витрат і гранично високого прибутку, в іншому разі операція втрачає здоровий глузд, стає збитковою.

Дія закону вартості і закону конкуренції пов’язана з дією закону співвідношення індивідуальної та суспільної вартості товару. Сутність цього закону в тому, що всі товари або послуги на ринку реалізуються не за їх індивідуальною вартістю, а за суспільною, ринковою вартістю. В результаті дії цього закону індивідуальні вартості однорідних товарів зводяться до єдиної галузевої або ринкової вартості, на якій базується ринкова ціна товару. За позитивної різниці між суспільною та індивідуальною вартістю виникає надприбуток.

Субєктивна сторона ринкового механізму представлена діяльністю всіх суб’єктів ринку, що діють на основі своїх потреб, інтересів та цілей. Основними суб’єктами ринку є виробники, споживачі і держава. Необхідно розглянути і з’ясувати роль цих суб’єктів у ринковому механізмі.

Виробник, як суб’єкт ринку, виступає у вигляді підприємств, фірм, корпорацій, виробничих об’єднань, організацій та установ. Він визначає і забезпечує пропозицію товарів і послуг, впливає на формування витрат виробництва, альтернативної вартості, на формування ринкових цін і тарифів, на формування прибутку. Цей суб’єкт діє в межах гранично високих витрат і гранично низьких прибутків. За цими граничними величинами він припиняє дільність, тому що вона втрачає сенс.

Виробниками (постачальниками) інформаційних продуктів і послуг є:

  • підприємства з виробництва обчислювальної техніки, засобів передаваннята оброблення інформації;

  • організації, зайняті розробленням програмного забезпечення;

  • центри-генератори баз даних (ЦГБД), які створюють бази даних, є їх власниками та здійснюють їх експлуатацію;

  • центри оброблення інформації на основі баз даних (ЦОБД);

  • служби телекомунікації, передавання та електронного оброблення даних;

  • державні органи та інформаційні служби при державних органах (структури, що забезпечують інтереси держави та охорону закону, а також генерують або надають офіційну державну інформацію);

  • науково-дослідні, аналітичні, консалтингові, інформаційні, інформаційно-аналітичні та інші подібні організації, що надають послуги кінцевому споживачеві не тільки у вигляді інформації, а й вигляді готової продукції – проектів, рекомендацій, методик, інформаційні служби при наукових товариствах тощо;

  • банки, біржі та інші об’єкти загальної ринкової інфраструктури;

  • комерційні фірми, що спеціалізуються на виробництві та розповсюдженні програмних засобів та інформаційних систем різних типів;

  • бібліотеки, навчальні заклади, видавництва, рекламні агенства та інші подібні структури, що зберігають у відкритому доступі і нецілеспрямовано розповсюджують інформацію та результати її оброблення.

Загальною і кінцевою метою виробництва і будь-якої діяльності є задоволення потреб людей. Тому найважливішим суб’єктом ринку є споживач з його потребами, запитами та інтересами. Саме споживач формує таку важливу сторону ринку, як попит на товари і послуги, обсяг попиту, його різноманітні види і нескінченні коливання. Споживач диктує виробництву обсяг, асортимент і якість товарів і послуг, суттєво впливає на формування альтернативної вартості, цінності товарів і послуг, їх цін і тарифів. Споживачами інформаційних продуктів і послуг може бути будь-яка організація або фізична особа.

Важливим суб’єктом ринку є держава, яка не тільки ніколи не була пасивною щодо економіки, а навпаки, завжди активно впливала на неї. З розвитком суспільного виробництва роль і значення держави як суб’єкта економіки і ринку зростає. Втручання держави здійснюється через індикативне регулювання економіки за дапомогою економічних важелів. Такими важелями є державні інвестиції, державне споживання продукції приватного і колективного секторів, державна податкова і митна політика, регулювання виробництва через ринок позикового капіталу і державне індикативне програмування та прогнозування економіки. Нарешті, держава здійснює пряме регулювання еконноміки за допомогою стратегічного планування.

Сучасний механiзм iнформацiйного виробництва i ринку - це структура з чотирьох ланок. Це:система об’єктивних економiчних законiв товарного виро­бництва; iнтереси i цiлi виробникiв iнформацiйних товарів - корпорацiй, фiрм, підприємств та окремих виробникiв; державний сектор i державне регулювання процесу iнформатизацiї економiки; iнформацiйнi потреби, запити та iнтереси споживачiв.

Уcix суб’єктів iнформацiйного ринку за їx функцiональними ролями подiляють на: замовникiв, розробникiв, власникiв, посе­редників.

Замовник – організація, яка здійснює фінансування і загальне управління роботоми за створення інформаційних технологій, ресурсів та систем загалом. Виробник (розробник) організація, що здійснює розроблення, постачання та впровадження інформаційних систем, включаючи інформаційні технології і всі види забезпечення: технічне, програмне, лінгвістичне, але, як правило, не відповідає за саму інформацію. Власник здійснює збирання, оброблення.ю введення інформації, ведення БД, іноді інформаційне обслуговування користувачів. Посередник організація, що спеціалізується на інформаційному обслуговуванні на основі систем передавання даних, регіональних представництв, дилерської мережі тощо.

Існують також інші суб’єкти інформаційного ринку:

Реселер – той, що перепродає продукцію іншого виробника. Дилер – посередник, який торгує в роздріб продукцією, закупленою оптом. Виконує торгівельні операції від свого імені і за свій кошт. Зазвичай дилер є агентом великої промислової корпорації і належить до її дилерської мережі. Дистриб’ютор – фірма, яка здійснює збут на основі оптових закупівель у великих промислових фірм-виробників. Фірма-дистриб’ютор має власні склади, встановлює довготривалі контрактні відносини з виробниками і представляє фірму-виробника на ринку. Оптовик – фірма, що продає товари іншим фірмам, які купують їх для перепродажу або для виробничого споживання. Роздрібний торговець – фірма, що продає товари безпосередньо населенню (фізичній особі). Торговий агент – оптовик, який, не маючи прав на товари, продає їх на комісійній основі. Брокер – агент, який спеціалізується на продажу конкретних товарів через сприяння укладенню угод між зацікавленими сторонами – клієнтами, за їх дорученням та за їх рахунок. Брокер отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокери можуть надавати послуги з вивчення ринку, реклами тощо.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «Маркетинг інформаційних продуктів та послуг»
Зростання інформаційних потреб суспільства, спрямованих на отримання повної, достовірної та своєчасної інформації, створює передумови...
МІЖНАРОДНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ БІЗНЕС: СТРУКТУРА, ІЄРАРХІЯ РИНКІВ, КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ
У статті розглядаються проблеми мінародногo інформаційного бізнесу, функціонування світового та регіональних інформаційних ринків,...
М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Н. І. Парафійник...
ДІКС; особливості пошуку інформації в інтернеті; діяльність документно-інформаційних інститутів з надання інформаційних продуктів...
1. ЕМС. Види зовнішніх завад
Амплітудна модуляція гармонічним коливанням. Основні характеристики АМС. Спектр сигналу
Урок №6. Тема: Комп’ютерні мережі
Мета: мати уявлення про призначення й основні характеристики комп’ютерних мереж; типи доступу до інформаційних ресурсів
Зі спеціальності 13. 00. 10 – «Інформаційно-комунікаційні технології в освіті»
Види інформаційних процесів. Принципи одержання, зберігання, опрацювання і використання даних
Прайс-лист на інформаційні бюлетені, продукти та послуги ТОВ УНІАН*
Для Інтернет-видань та для інформаційних агентств вартість бюлетенів та інформаційних продуктів збільшується у півтора рази
ТЕМА 6 ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Економічні ресурси – це те, що необхідне для виробництва благ – товарів і послуг. Від того, в якому кількісному і якісному відношенні...
ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ФІЗИКИ
Для гармонійного поєднання останніх досягнень інформаційних технологій та шкільного курсу вивчення фізики постає проблема створення...
10. Питання для контрольних робіт студентів заочної форми навчання
Основні виробничі фонди підприємства: поняття, класифікація, види оцінки та показники ефективності використання
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка