Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб


Скачати 126.27 Kb.
НазваМацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб
Дата19.04.2013
Розмір126.27 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Інформатика > Лекція
ЛЕКЦІЯ

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

  1. Професійна мовнокомунікативна компетенція. Складові мовної компетенції.

  2. Мовлення вчителя як показник і складова педагогічної майстерності

  3. Комунікативний стиль учителя

  4. Труднощі у мовленні майбутнього вчителя-словесника

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.

  2. Біляєв О.М. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. – 1995.– № 8. – С. 37-42.

  3. Біляєв О.М. Лінгвістичний аналіз мовлення вчителя // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 1. – С. 39-41.

  4. Біляєв О.М. Про культуру мовлення вчителів-словесників, учителів загалом і не лише словесників // Урок української. – 2000. – №. 1. – С. 23-27.

  5. Інтернет-джерела.

  6. Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.


1.Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефо­ну, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібними ста­ють уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорю­вати контракти, надавати й отримувати зворотну інформа­цію тощо.

Професійна комунікативна компетенція передбачає на­самперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування. Тобто вона формується на основі комунікативної компетенції.

Комунікативна компетенція (лат. competens — належний, відпо­відний) — сукупність знань про спілкування в різноманітних умо­вах і з різними комунікантами, а також уміння їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.

Комунікативна компетенція визначається комуніка­тивними інтенціями (комунікативними намірами адреса­та); дотриманням комунікативних стратегій, що дають змогу досягти необхідного результату комунікації; знан­ням особистості співбесідника; зворотним зв'язком в кому­нікації, що передбачає врахування психологічних особли­востей адресата, його соціальних ролей; умінням долати психологічні «фільтри», розбивати психологічні «щити»; умінням володіти навичками декодування «мови тіла» співбесідника; чіткою орієнтацією в умовах та ситуації спілкування; орієнтацією і підтриманням самого процесу спілкування; контролем власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо; навичками та уміннями завершувати комуні­кацію, виходити з неї, контролювати посткомунікативні ефекти тощо.

Важливим складником комунікативної компетенції є мовна компетенція.

Мовна компетенція (лат. competens — належний, відповідний) — знання учасниками комунікації норм і правил сучасної літератур­ної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.

Мовна компетенція складається з лексичної, граматич­ної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепіч­ної та пунктуаційної компетенцій.

Мовна компетенція передбачає наявність мовленнє­вих умінь, що визначають мовленнєву поведінку. Мовлен­нєві вміння охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати.

Вміння говорити полягає у вмінні брати участь у діало­гах і вмінні вести монолог.

Вміння брати участь у діалогах передбачає: — розпізнавання важливої інформації під час деталь­них обговорень, дискусій, офіційних перемовин, лекцій, бесід, що пов'язані з навчанням та професією;

  • чітку аргументацію своєї думки з актуальних тем в академічному та професійному житті (наприклад, в семі­нарах, дискусіях);

  • адекватну поведінку у типових світських, академіч­них і професійних ситуаціях (наприклад, на засіданнях, перервах, вечірках);

  • вміння вибудовувати телефонні розмови з конкрет­ними цілями академічного і професійного характеру, а та­кож ті, які виходять за межі типового спілкування;

  • висловлювання думок щодо змісту радіо- і телевізій­них програм, пов'язаних з академічною та професійною сферами;

  • адекватне реагування на позицію/погляд співроз­мовника;

  • пристосування до змін, які зазвичай виникають під час бесіди і стосуються її напряму, стилю та основних ак­центів.


Вміння вести монолог передбачає:

  • чіткість виступів з індивідуальними презентаціями тем академічного та професійного спрямувань;

  • продукування детального монологу з широкого кола тем, пов'язаних з навчанням і спеціальністю;

  • використання базових засобів зв'язку для поєднання висловлювань у чіткий, логічно об'єднаний дискурс (кон­кретизація мовлення в різних сферах людського життя).

Сутність вміння слухати полягає у:

  • вмінні розпізнавати необхідну інформацію в процесі детальних обговорень, дебатів, офіційних доповідей, лек­цій, бесід, що пов'язані з навчанням та спеціальністю;

  • розумінні наміру мовця і комунікативних наслідків його висловлювання;

  • визначенні позиції і погляду мовця;

  • умінні розрізняти стилістичні регістри (експресивні стилі: високий, середній, низький) в усному та писемному спілкуванні з друзями, незнайомцями, колегами, праце­давцями, з людьми різного віку і соціального статусу з ог­ляду на наміри спілкування.

Вміння читати передбачає:

  • розуміння і усвідомлення текстів, пов'язаних з нав­чанням та спеціальністю, з підручників, газет, популяр­них і спеціалізованих журналів та Інтернет-джерел;

  • розуміння наміру автора письмового тексту і кому­нікативних наслідків висловлювання (наприклад, службо­вих записок, листів, звітів тощо);

  • здатність розуміти деталі у доволі складних реклам­них матеріалах, інструкціях, специфікаціях тощо (наприк­лад, стосовно функціонування пристроїв/обладнання);

  • розуміння академічної та професійної кореспон­денції (наприклад, листи, факси, електронні повідомлен­ня тощо);

  • розрізнення стилістичних регістрів і колоритів пи­семного мовлення у спілкуванні з друзями, колегами, пра­цедавцями, незнайомцями, з людьми різного віку і соці­ального статусу.

Важливим чинником, що впливає на становлення і роз­виток професійної мовнокомунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є креативність особистості.

Креативні якості індивіда стійкі і забезпечують творчий стиль його мовленнєвої поведінки, продуктивність та уніка­льність способів і результатів діяльності, а також готовність до творчих конструктивних перетворень у різних сферах життєдіяльності. Ці якості формуються в процесі всього роз­витку особистості шляхом неперервного вдосконалення творчих навичок. Креативні якості залежать від індивіду­альних особливостей кожної особистості і від специфіки га­лузі, у якій вона працює.

Формування професійної мовнокомунікативної компе­тенції передбачає:

  • глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та від­повідною системою термінів;

  • досконале володіння сучасною українською літера­турною мовою;

  • вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

  • знання етикетних мовних формул і вміння ними ко­ристуватися у професійному спілкуванні;

  • уміння працювати з різними типами текстів;

  • орієнтування у потоці різнотемної та різнотипної ін­формації українською мовою на різних каналах її переда­вання;

  • вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізува­ти та використовувати інформацію профільного спряму­вання;

  • володіння інтерактивним спілкуванням, характер­ною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної ре­акції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

  • володіння основами риторичних знань і вмінь;

  • уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.

Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи профе­сійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтеграль­них показників культури мовлення, необхідних для якіс­ної професійної діяльності. Сформувати професійну мовнокомунікативну компетенцію покликана сучасна систе­ма освіти.


2. Мовлення вчителя як показник і складова педагогічної майстерності
Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя - це мовлення, пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них виступають такі:

1) комунікативна - встановлення і регуляція взаємовідносин між учителем і учнем, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів. Це одна з провідних функцій мовлення педагога. Її мета - допомогти вчителеві налагодити взаємодію зі своїми винуватцями, побудувати виховання (навчання на заходах співробітництва і співтворчості.

2) психологічна - створення умов для забезпечення психологічної свободи учня, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому.

Тут йдеться про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити учня: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет, знати страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху. Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якого знімається невпевненість учня в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей учителем тут здійснюється не з позиції "ти повинен", "зобов'язаний", а з позиції "ти маєш право".

3) пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань.

Матеріал, що його викладає вчитель, нерідко закріплюється надовго в пам'яті учнів саме завдяки особливостей його мовлення: зберігаються емоційне забарвлення голосу вчителя, його інтонації, ритміка, характер вимовляння окремих слів. Але педагогічна доцільність мовлення вчителя полягає в тому, щоб не тільки передати учням знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань. Розв'язати це завдання вчитель зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати знання, а й спонукати їх до спів роздумів, співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу.

4) Організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Вона підкреслює роль мовлення вчителя у розв'язанні таких завдань уроку, як організація ефективного навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, творчого робочого самопочуття учнів на уроці.

У розв'язанні цих завдань велике значення має мовлення вчителя, стиль його комунікативної поведінки на уроці.

За яких умов мовлення вчителя може бути інструментом продуктивного розв'язання педагогічних завдань? По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.

Під терміном "культура мови" розуміють відповідність її не тільки сучасним літературним нормам (акцентологічним, синтаксичним), а й іншим якостям, які свідчать про її комунікативну досконалість. Це точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність.

По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною "словесною дією", мета якої - здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів. Слово справжнього вчителя переконує, навіює, викликає в учнів відповідні почуття, формує їхнє ставлення до того, про що він говорить.

Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя - його спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення - викликати учнів до діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов'язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння його технікою.

Компоненти техніки мовлення - голос, темп, дикція, інтонація - визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

Отже, мовлення вчителя повинно відзначатися такими ознаками: виразністю, правильністю(орфоепічною, граматичною, орфографічною, пунктуаційною), чистотою, лаконізмом – при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми


3. Комунікативний стиль учителя

Вчитель зобов'язаний  бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Зрозуміло, педагогічна і комунікативна діяльність педагога має бути творчою. Вчитель, у якого наявна певна модель взаємодії з учнями, у процесі педагогічної діяльності мусить постійно коригувати власну програму дій, максимально узгоджуючи її з конкретною комунікативною ситуацією і можливостями школярів як партнерів зі спілкування. У ході педагогічного спілкування вчитель не просто кількісно збільшує свій комунікативний досвід; він обирає певну стратегію спілкування з властивими їй нормами, прийомами і засобами. Саме обстоювана педагогом у ході навчальної взаємодії комунікативна стратегія - монологічна чи діалогічна - визначає характер педагогічної діяльності і фахового спілкування. Визначальною рисою діалогічної взаємодії є гуманістична позиція вчителя щодо учня у процесі навчання і навчального спілкування, що дає змогу школяреві задовольнити потребу в розумінні та співчутті і подолати почуття хвилювання та страху, супутні сприйняттю і засвоєнню нового матеріалу. На противагу монологічній взаємодії, діалогічність виключає вплив на психіку учня за допомогою певної системи операцій і маніпулювання його особистістю. В той же час при традиційній, монологічній, тобто суб'єкт-об'єктній організації процесу спілкування, учню відводиться роль об'єкта педагогічного впливу, здійснюваного вчителем у формі різних наказів, розпоряджень, повчань, приписів тощо. У такому, маніпулятивному за своєю сутністю спілкуванні, педагог не вбачає у своїх вихованцях конкретних особистостей з притаманними їм індивідуальними здібностями, комунікативними можливостями, - що гальмує їхню ініціативу і творчість, породжує репродуктивну форму засвоєння знань. Крім того, подібне ставлення до учня у процесі спілкування веде до порушення етичних норм та комунікативних правил; породжує егоїзм, зневажання цінності іншої людини. А побудований на принципах гуманізму діалогічний підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті: створення сприятливого психологічного клімату для оптимізації навчальної діяльності і спілкування. Основою такого клімату є ділові і товариські відносини вчителя зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії з учнями, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу; перехід до демократичного, рівноправного стилю спілкування, від монологічної до діалогічної комунікативної стратегії, в результаті чого кожен з учасників   спілкування   сприймається   іншим   як   особистість, і виникає найбільша сприйнятливість до міжособистісних впливів, передусім до педагогічного впливу вчителя; забезпечення психологічно оптимального підґрунтя для позитивних змін у пізнавальній, поведінковій сферах особистості всіх учасників процесу навчального спілкування, для їхнього постійного комунікативного зростання, а відтак – підвищення культури спілкування і вироблення власного комунікативного стилю.

Коли говорити про мовленнєву майстерність педагогів, варто зауважити, що вона пов’язана із природним даром слова, яке набувається з часом. Важливою при цьому є відповідна інтонація, міміка та жести, добре поставлений голос, чітка дикція, паузи.

Вважливим для педагогів є мовленнєвий етикет, що «полягає в умінні уважно, з цікавістю слухати співрозмовників, нікого не перебиваючи, тактовно включатися в розмову, докладно і зрозуміло висловлюватися, говорити толерантно, з повагою, використовуючи ґречні слова» (О. Біляєв).

Мовленнєва взаємодія вчителя з учнями має вибудовуватися на засадах рівноправності, взаємоповаги, моральності партнерів, супроводжуватися вживанням у мовленні необхідних формул етикету. Не менш важливою особливістю є її адекватний тон (спокійний, нейтральний) і вмотивований темп мовлення, уникнення різких оцінних суджень, іронічних зауважень, уїдливих натяків та інших негативних мовленнєвих проявів на адресу співрозмовника. Його слово може вселити дитині віру в себе, наснажити її силами, надихнути на добрі справи, а може принизити, зневірити, відгородити від людей. Тому вчитель має завжди про це пам'ятати.

Схожі:

Мацько Л.І., Мацько О. М., Сидоренко О. М
У 2011/2012 навчальному році атестація в основній школі проводиться з п'яти навчальних предметів: української мови, біології, географії,...
Методичний супровід проведення державної підсумкової атестації з...
«Збірником диктантів для державної підсумкової атестації з української мови. 9 клас» (укл. Мацько Л.І.,Христенюк В. Ф.,Сидоренко...
Уроку
Анотація. Урок української мови у 10 класі «Прислівник як частина мови» відповідає чинній програмі з української мови для профільного...
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290)
Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч
Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна. (Протокол засідання від 27. 10. 2003 №1)
Формування особистості дитини Помчалова О. Г
Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,...
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО"
Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,...
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи...
Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб....
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаним в царині духовних...
На уроках української мови
У процесі вивчення української мови в початковій школі здійснюється початкова мовна освіта молодших школярів, їх розумовий і мовленнєвий...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка