План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Поняття ділового спілкування. Невербальні засоби спілкування


Скачати 250.45 Kb.
НазваПлан Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Поняття ділового спілкування. Невербальні засоби спілкування
Дата10.04.2013
Розмір250.45 Kb.
ТипЛекція
bibl.com.ua > Інформатика > Лекція
Лекція 4

СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види, типи і форми професійного спілкування.

3. Поняття ділового спілкування. Невербальні засоби спілкування.

4. Гендерні аспекти спілкування.

5. Лексика української мови.

Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – ВЦ «Академія», 2004. – 344 с.

2. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В., Сучасні ділові папери : навч. посібник. – К. : Атіка, 2005 – С. 11-36, 340-342.

3. Жайворонок В. В. та ін. Українська мова в професійній діяльності : навч. посібник. – К. : Вища школа, 2006. – 431 с.

4.  Мацько Л.І. Культура української фахової мови: навч. посіб. / Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360с.


5. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : навч. посібник.- К. : ВД «Професіонал», 2005. – С. 15-30.

6. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : підручник. Вид. 5-те, доп. і перероб. – К. : Арій, 2009. – С. 13-15
Завдання 1. Ознайомтеся з навчальним матеріалом. Зверніть особливу увагу на різновиди міжособистісного спілкування.
Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Зазвичай виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її за­собом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, ґрунтуючись на загальних нормах, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкуван­ня, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Спілкування й комунікацію досить часто розуміють як тотожні (синонімічні) поняття.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

- контактну (створення атмосфери обопільної готовності пере­давати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до за­вершення акту спілкування;

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

- координаційну (узгодження дій комунікантів):

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідо­млень);

- емотивну (обмін емоціями);

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі ро­льових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адре­сант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів спілкування можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.

Міжособистісна комунікація здійснюється в тих видах спілкування, які передбачають прагматичні цілі і конструктивність рішень, і готовність кожного партнера до адекватної поведінки. А.П. Панфілова розрізняє п'ять видів комунікації: пізнавальну, переконувальну, експресивна, сугестивну, ритуальну. Для кожного з них характерні свої цілі і очікуваний результат, умови організації, а також комунікативні форми та засоби.

Пізнавальна комунікація. Мета: розширити інформаційний фонд партнера, передати необхідну інформацію, прокоментувати інноваційні відомості.

Умови організації комунікації: облік пізнавальних можливостей конкретних ділових партнерів, їх індивідуальних установок на отримання нової інформації та інтелектуальних можливостей для її переробки, розуміння та сприйняття.

Комунікативні форми: лекції і семінари, доповіді та повідомлення, розмови і консультації, звіти, а також письмові роботи (реферати, контрольні, курсові, дипломні, проектні), що дозволяють оцінити ступінь засвоєння теорії питання, перегляд навчальних програм.

Комунікативні засоби і технології: коментар, аргументація й доказ; характеристика причиново-наслідкових зв'язків, порівняльний аналіз; інтерпретація нової лексики, резюмування, використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали, мовна культура і ораторська майстерність.

Очікуваний результат: освоєння нової інформації і її застосування в практичній діяльності, впровадження інновацій і саморозвиток.

Переконувальна комунікація. Мета: викликати у ділового партнера певні почуття і сформувати ціннісні орієнтації і установки; переконати в правомірності стратегій взаємодії; зробити своїм однодумцем.

Умови організації комунікації: опора на сприйнятливість партнера, його особистісну мотивацію і інтелектуально-емоційну культуру.

Комунікативні форми: мова переконня, заклику до дії, прес-конференція, дискусія, суперечка. Переговори, настанова, комплімент, бесіда, презентація, "круглі столи".

Комунікативні засоби і технології: аргументація, демонстрація і доказ; роз'яснення та порівняльний аналіз; факти, цифри і приклади, що показують переваги; опора на емоційний настрій партнера і включення його кінестетичного каналу за допомогою вербальних і невербальних ключів доступу; облік контраргументів партнера; психологічні прийоми приєднання, формування атракції, створення атмосфери довіри.

Очікуваний результат: залучення партнера на свою позицію, зміна особистісних установок, поглядів, переконань, переорієнтація цілей.

Експресивна комунікація. Мета: сформувати у партнера психоемоційний настрій, передати почуття, переживання, спонукати до необхідного дії.

Умови організації комунікації: опора на емоційну сферу партнера, використання художньо-естетичних засобів впливу на всі сенсорні канали партнера.

Комунікативні форми: промова зі спеціального приводу, презентації; бесіди і збори; мітинги; розповіді про ситуацію, про фірму, про людину; брифінги; мозковий штурм, демонстрації відео-, кінофрагментів; аналіз можливих наслідків; гасла і заклики, синектика.

У методі синектика застосовані чотири види аналогій - пряма, символічна, фантастична, особиста.

При прямій аналогії даний об'єкт порівнюється з більш-менш схожим аналогічним об'єктом в природі або техніці. Наприклад, для вдосконалення процесу фарбування меблів застосування прямої аналогією полягає в тому, щоб розглянути, як пофарбовані мінерали, квіти, птахи і т.п. або як офарблюють папір, кіноплівки і т. п.

Символічна аналогія вимагає в парадоксальній формі сформулювати фразу, буквально в двох словах відображає суть явища. Наприклад, при вирішенні завдання, пов'язаного з мармуром, знайдено словосполучення "райдужна сталість", тому, що відполірований мармур (крім білого) - весь у яскравих візерунках, що нагадують веселку, але всі ці візерунки постійні.

При фантастичній аналогії необхідно уявити фантастичні засоби або персонажі, які виконують те, що потрібно за умовами завдання. Наприклад, хотілося б, щоб дорога існувала там, де її торкаються колеса автомобіля.

Особиста аналогія (емпатія) дозволяє уявити себе тим предметом або частиною предмета, про який йдеться в завданні. У прикладі з фарбуванням меблів можна уявити себе білою вороною, яка хоче пофарбуватися. Або, якщо удосконалюється зубчаста передача, то уявити себе шестернею, яка обертається навколо своєї осі, підставляючи бік сусідній шестерні. Потрібно в буквальному сенсі входити "в образ" цієї шестерні, щоб на собі відчути все, що їй дістається, і які вона відчуває незручності або перевантаження. Таке перевтілення значно зменшує інерцію мислення і дозволяє розглядати завдання з нової точки зору.

Комунікативні засоби і технології: аудіо-, відео- і художні засоби; стислість мовних конструкцій; емоційно забарвлена, образна лексика; акторська майстерність: посмішка, голос, погляд; яскравість жестикулювання, міміки; демонстрація конгруентності; опора на актуальні потреби слухачів; щирість демонстрованих почуттів.

Очікуваний результат: зміна настрою партнера, провокування необхідних почуттів (співчуття, співпереживання), залучення в конкретні акції та дії.

Сугестивна комунікація. Мета: створити вплив з допомогою навіювання на ділового партнера для зміни мотивації, ціннісних орієнтацій і установок, поведінки і відносини.

Умови організації комунікації: сугестивність партнера, його недостатня інформованість, недостатня критичність розуму, слабкий рівень контрсугестії, високий авторитет сугестора (який здійснює навіювання), створення атмосфери довіри.

Комунікативні форми: бесіди, мітинги, прес-конференції, брифінги, дебати, реклама, зборів, консультації , тренінг.

Комунікативні засоби і технології: роз'яснення установок; управління емоційною напругою; навіювання через прийоми: ідентифікація, посилання на авторитет, персоніфікація; попередження, загроза, шантаж, психологічний терор, мобінг та інші прийоми маніпулювання; психологічне приєднання.

Очікуваний результат: зміна поведінки партнера, зміна установок, ціннісних орієнтацій.

Ритуальна комунікація Мета: закріпити і підтримувати конвенціальні відносини в діловому світі; зберігати ритуальні традиції фірми, підприємства, створювати нові ритуали.

Умови організації комунікації: ритуальний (церемоніальний) характер акцій, художньо оформлене просторове середовище; дотримання конвенцій; опора на національні, професійні традиції і норми спілкування.

Комунікативні форми: урочиста, рамкова, траурна промови, ритуальні акти, церемонії, обряди; свята, посвячення, вшанування; презентації та урочисті збори.

Комунікативні засоби і технології: використання вербальних і невербальних ключів доступу в аудіальний, візуальний і кінестетичний канали учасників; включення учасників в активну масову діяльність; неординарність сюжетів при збереженні традицій.

Очікуваний результат: формування почуття патріотизму та національної гордості; збереження традицій, закріплення нових ритуалів.

Перераховані види комунікації дозволяють визначити специфіку, грамотно використовувати жанр, комунікативні засоби і технології, отримати запланований результат, більш ефективно підготуватися до тієї чи іншої комунікативної діяльності, розробити сценарії вербальної і невербальної поведінки в конкретній ситуації ділового спілкування і врахувати особливості ділового партнера.

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна й за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм – нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга­нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: індивідуальні й групові бесіди; телефонні розмови; наради; конференції; збори; дискусії; полеміка.

Ф. С. Бацевич подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями: 1) залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне; 2) з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без­посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо); 3) залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на­укове, офіційно-ділове, естетичне; 4) за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і орга­нізоване (збори, мітинги, конференції тощо); 5) за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоніс­тичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (ро­льове).

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає: складання плану майбутнього акту спілкування; збирання матеріалів з предмета спілкування та їх системати­зація; умотивування аргументів на користь своєї позиції та контрар­гументів іншої сторони; обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції спів­розмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. На цьому етапі важливо: дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (до­цільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); не протиставляти себе співрозмовникові; демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичли­вий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил: лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.

4. Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, треба: запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і ви­словити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Мета про­фесійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

Успіх професійного спілкування залежить від: мовця як особистості з індивідуальними ознаками; його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування; уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Ділове спілкування

Ділове спілкування – це цілеспрямований процес обміну інфор­мацією, що переслідує конкретну мету.

Метою ділового спілкування є організація, регулювання, оптимізація професійної, наукової, комерційної чи іншої діяльності. В основі ділового спілкування лежить рух до успіху суб'єктів його. Воно концен­трує в собі все те, що сприяє згуртованості, комунікативному співро­бітництву учасників спілкування та прояву індивідуальної ініціативи.

Ділове спілкування – це двосторонній процес, що репрезентує спіль­ну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо.

Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі його осо­бливості: наявність певного офіційного статусу об'єктів; спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ; регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням; передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки; творчий характер взаємин, спрямованість їх на розв'язання кон­кретних ділових проблем, досягнення мети; взаємоузгодженість рішень та подальша організація співпраці партнерів; взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здій­снюється у правових межах. Ідеальний результат таких вза­ємин – це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі; значущість кожного партнера як особистості; безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми. Таким чином, ділове спілкування – це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає від­повідь на чотири запитання:

• задля якої мети ми це говоримо?

• що ми хочемо сказати?

• за допомогою яких мовних засобів ми це робимо?

• яка реакція на наше мовлення?

Ділове спілкування проникає в усі сфери суспільного життя. Ком­петентність у сфері ділового спілкування безпосередньо пов'язана з успіхом чи неуспіхом в будь-якій с

Невербальні засоби спілкування

Невербальні засоби спілкування – це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7 % інформації, тоді як звуковими засобами – 38%, а за допомоги міміки, жестів і поз – 55%. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальни­ми - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (ро­зуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє форму­ванню культури спілкування.

На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин.

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка – це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають пси­хічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світ­ський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка по­середині чола, а основою – лінія між очима, є діловим. Він не опус­кається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей – то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.

Погляд має завжди відповідати типові ситуації спілкування. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.

Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, спо­вільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки по­чуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось пред­мета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки (Увага! Показувати пальцем на людей неввічливо).

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямлени­ми пальцями - «прошу слова». До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, перед­чуття приємного.

Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

- пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмов­ника приховати своє негативне ставлення;

- прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

- почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися;

- потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не налаштована розмовляти в цей момент;

- людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось при­ховує;

- схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову за­кінчити чи перейти на іншу тему;

- схрещення рук і тримання пальців у кулаці – людина налашто­вана вкрай вороже;

- відтягування комірця - людина гнівається або дуже схвильована;

- вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а вели­кий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення до почутого;

- руки за головою - впевненість, перевага над співрозмовником;

- потирання ока - людина говорить неправду;

- тримання рук за спиною - впевненість у собі.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову.

Поза – це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає лю­дина. Вирізняють «закриті» й «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, на­хилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде на­пружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж на­лежить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника – гнів, страждання, гордість, щастя.

Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в'яла, пригні­чена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні за­соби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх – також досить ви­соким голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і ви­соти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - пере­живання і стривоженість; повільний – пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілку­вання, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства.

Такий такесичний засіб як поплескування по плечу можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.

Потиск руки може бути трьох типів: домінантним (рука зверху, долоня розвернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх)та рівноправне.

Екстралінгвістична система – це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос – сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання.

Спілкування завжди просторово організоване. Американський антро­полог Е. Холл увів термін «проксеміка», що означає «близькість». Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілкувального акту:

інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною, коханими, найближчими друзями;

особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей. на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;

- соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;

- громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед аудиторією.

Проксеміка – це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять на­впроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у роз­ташуванні по діагоналі.

На багатолюдних заходах зазвичай ставлять на столах картки з прізвищами запрошених.

Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати і вміти розпізнавати (читати) невербальні засоби спілкування.

Гендерні аспекти спілкування

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є досліджен­ня комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему доміну­вання: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно – власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегі­альне прийняття рішень, заохочення активності учасників комуніка­тивного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створи­ти доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників. Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і спо­собів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вер­бальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой! ох! аж он як, тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки – вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення силь­но негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко перекона­ний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикет­ному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки конт­ролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Запропоновані висновки про гендерні аспекти спілкування не пре­тендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу для подальших серйозних студій цієї проблеми.
Завдання 2. Перекладіть текст (усно). Поясніть значення підкреслених слів. Складіть (усно) з цими словами міні-текст відповідно до видів міжособистісної комунікації (на вибір).

 Материальная точка – простейшая физическая модель в механике — абстрактное тело нулевых размеров. Практически под материальной точкой понимают обладающее массой тело, размерами и формой которого в конкретной ситуации можно пренебречь.

Масса и положение материальной точки в каждый конкретный момент времени полностью определяют её поведение и физические свойства.

Пренебречь размерами объекта можно только тогда, когда он описывается моделью механической системы, обладающей только поступательными, но не внутренними степенями свободы. Другими словами, материальная точка — простейшая механическая система, обладающая минимально возможным числом степеней свободы при данной размерности пространства.

Механическая энергия может быть запасена материальной точкой лишь в виде кинетической энергии её движения в пространстве, и (или) потенциальной энергии взаимодействия с полем. Это автоматически означает неспособность материальной точки к деформациям (материальной точкой может быть названо лишь абсолютно твёрдое тело) и вращению вокруг собственной оси и изменениям направления этой оси в пространстве. Вместе с этим модель движения тела, описываемого материальной точкой, которое заключается в изменении её расстояния от некоторого мгновенного центра поворота и двух углов Эйлера, которые задают направление линии, соединяющей эту точку с центром, чрезвычайно широко используется во многих разделах механики.

Ограниченность применения понятия о материальной точке видна из такого примера: в разреженном газе при высокой температуре размер каждой молекулы очень мал по сравнению с типичным расстоянием между молекулами. Казалось бы, им можно пренебречь и считать молекулу материальной точкой. Однако это не так: колебания и вращения молекулы — важный резервуар «внутренней энергии» молекулы, «ёмкость» которого определяется размерами молекулы, её структурой и химическими свойствами.
Завдання 3. Запишіть словосполучення, добираючи слово з дужок. З одним словосполученням складіть речення, враховуючи багатоаспектний характер спілкування й класифікаційні його види за різними ознаками:
Банківський, військовий, депозитний, партійний, проїзний, студентський, екзаменаційний, читацький (білет, квиток); думка, друг, коханий, відповідь (вірний, правильний); розвиток, резонанс (гармонічний, гармонійний); атестація, ідеологія, мито, мислення, страхування, банк, погляди, позиція (державний, державницький); річний, дієприкметниковий, ринковий, мовний (зворот, оборот); осуд, харчування, розвиток, свідомість, лад, діяч (суспільний, громадський).
Завдання 4. Пригадайте, що таке пароніми, синоніми. Поясніть різницю у значеннях наведених слів. З кількома складіть речення відповідно до гендерних аспектів спілкування.

Зумовлювати, обумовлювати; абонент, абонемент; галузь, сфера, область; ділянка, дільниця; відношення, відносини, стосунки; стан, становище, положення.
Завдання 5. Доберіть до запозичених слів українські відповідники. Поясніть можливість / неможливість їх використання у діловому спілкуванні. Складіть з кількома речення.

Апелювати, аргумент, валюта, дебати, ліміт, конвенція, фіксувати, цейтнот, шеф.
Завдання 6. Виправте помилки. Поясніть причини їх появи.

Прийнято заходи по схоронності техніки; наносити велику шкоду; результати залишають бажати кращого; при активній участі всіх членів колективу; приймати участь у змаганнях; виховна робота носить формальний характер; зменшилася доля фінансових затрат; ваша відповідь невірна.
Завдання 7. Подані слова введіть у речення. Поясніть їх значення та вживання.

Заснований, оснований; механічний, механізований; вид, вигляд; покажчик, показник; поверховий, поверхневий.

Завдання 8. Ознайомтесь із матеріалом розділу «Лексика української мови» (Сучасна українська літературна мова: Підручник / [А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.]; за ред. А.П. Грищенка. – [2-ге вид., перероб. і допов.]. – К.: Вища школа, 1997. – 493с.). Дайте відповіді на тестові запитання.


1. Як називаються слова, якими користуються люди певних професій

А. Діалектні

Б. Загальновживані

В. Неологізми

Г. Професіоналізми

2. У якому рядку всі слова є запозиченими

А. Стельмах, швець, тесля, монтажник

Б. Бузок, фіалка, торт, синиця

В. Драма, розповідь, трагедія, оповідання

Г. Чорнобривець, очерет, полуниця, куліш

3. У якому рядку охарактеризовано загальновживані слова

А. Вживаються тільки в певній місцевості

Б. Відомі всім і використовуються всіма

В.Вживаються для надання повідомленню образності та емоційності

Г. Вийшли з активного вжитку

4. Усі слова є термінами

А. Бароко, романтизм, підручник, театр

Б. Магнітола, афіша, колібрі, модернізм

В. Цирк, повітря, вода, апартаменти

Г. Косинус, діалект, атом, гіпотенуза, дефіс

5. Усі слова є загальновживаними

А. Правиця, одяг, взуття, коромисло

Б. Іграшка, турбота, коефіцієнт

В. Весілля, юність, портфель, дитинство

Г. Башта, рать, семантика, мрія.

6. Які слова становлять лексику української мови

А. Загальновживані

Б.Архаїзми

В. Діалектизми

Г.Запозичені

7. У якому рядку правильно дібрано відповідники до всіх запозичених слів

А. Турнір – змагання, афіша – виставка, неологізм – старий

Б. Анемія – недокрів’я, брифінг – зустріч, лайнер – корабель

В. Лауреат – переможець, гонорар – винагорода, автобіографія – біографія

Г. Горизонт – крайнебо, декрет – указ, сервіс – обслуговування

8. У якому рядку є діалектні слова

А. Голос, колос, вітер, узбіччя

Б.Шлях, майстер, дока, журавель,

В. Файно, жайворонок, когут, ковдра

Г. Одвірок, вікно, праска, панчохи

9.  Які слова відтворюють нові слова про навколишній світ

А. Неологізми

Б. Історизми

В. Загальновживані

Г. Запозичені

10. У якому рядку всі слова є історизмами

А. Сейм, правда, смола, полотно

Б. Ковзани, вексель, джерело, думка

В. Пристав, присяжний, воєвода, соцький

Г. Нота, зошит, пивовар, паритет

Схожі:

План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Поняття ділового...
Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 472 с
ПЛАН СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЯ СПІЛКУВАННЯ. ВИДИ,ТИПИ І...
Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато...
Тема 11. Психологія спілкування
Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах...
Психологічні особливості віртуального спілкування
Воно присутнє у нашому житті усюди: безпосереднє спілкування людей, спілкування за допомогою телефону, дитячі ігри, комп’ютерне спілкування....
Урок Тема. Мета спілкування і адресат мовлення; мовлення монологічне...
Авилами спілкування; удосконалити вміння розрізняти такі поняття, як види мовленнєвої діяльності, монолог і діалог; розвивати вміння...
Вивчається на початку розділу «Усне ділове спілкування». Вона є логічним...
Вивчення цієї теми допоможе молодим фахівцям зрозуміти важливість професійного спілкування, яке базуються на таких правилах і нормах...
Тема: «Психодіагностика особливостей вербального та невербального...
Поняття невербальної комунікації. Оптико-кінетична, проксемічна, пара лінгвістична та інші знакові системи. Проксеміка. Розміщення...
Тема. Типові сервіси Інтернету. Спілкування в мережі. Використання програм спілкування в мережі
Мета: ознайомитися з програмою для спілкування в мережі NetMeeting, навчитися створювати зустрічі, надсилати, одержувати документи...
Тема : Етикет професійного спілкування
Мета: Сформувати поняття про мовний, мовленнєвий та спілкувальний етикет, його реалізацію в усному та писемному мовленні, засвоїти...
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування
Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка