Дослідження обирається на основі проблемної ситуації за дорученням керівництва бібліотеки і якщо необхідно, обговорюється з фахівцями підрозділів бібліотеки, зацікавленими в його розробці. Тема включається в робочий план бібліотеки
|
|
Скачати 275.57 Kb.
|
|
Марія Матіос П  ро сучасну українську літературу не можна говорити, не називаючи її імені, бо, як писала одна з газет, «Спроба батога для нації – ось чим є книги Марії Матіос. ЇЇ книги… – це удар і виклик». На кредо Ліни Костенко «Шукайте цензора в собі» для неї існує одне табу – писати погано. Як зазначає сама письменниця, бути якісним у творчості – це професія, бо не кожен, хто пише, на це спроможний. Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині.Марія Матіос корінна гуцулка з Буковини. Перші вірші надрукувала у 15 років. Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету, вона пишається тим, що була серед тих, хто добивався присвоєння навчальному закладу імені «буковинського соловейка» – поета Юрія Федьковича. За освітою – український філолог, за покликанням – добровільний народознавець. Деякий час керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». 1992 року дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Має унікальне дослідження своєї родини, що корінням сягає 1790 року. Живе в Києві. Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством. Стосовно свого прізвища письменниця каже так: «Своїх читачів я вчу правильно вимовляти своє прізвище так – я Марія МатіОс, мати бджіл і мати ос. Роботяща як бджола, а кусюча, як оса». Сьогодні Марія Матіос – авторка більше десяти книг. Вважає, що в житті стільки любові і страждань, що навіть три сучасних Достоєвських і два Стефаника не мають змоги осмислити їх. Премії
Загалом же у творчості письменниця користується таким кредо: пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини. Її насамперед цікавить поведінка, мотивація людини у капканах, в які ловить її життя. «Людина завжди має вибір. Лабіринт пошуку цього вибору – він мені цікавий», – підкреслила Марія Матіос. «Солодка Даруся» П  одії, описані в романі «Солодка Даруся», сягають контроверсійних 30-70-х років ХХ століття. Це, зокрема, період насильницької колективізації на Буковині й Галичині, прихід радянської влади, появи так званих «лісових людей» – Української Повстанської Армії, яка вела відкриту і приховану боротьбу із «совєтами». Однак історичні події – не основний предмет зображення в творі: у ньому насамперед йдеться про людську душу – відкриту і заховану від стороннього ока водночас. «Драма на три життя», як визначила жанр «Солодкої Дарусі» сама письменниця, – моральне застереження з домінантною думкою: історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані однією пуповиною, а гріх і його спокута – явища майже осяжні, матеріальні. Повна назва роману – «Солодка Даруся. Драма на три життя». Таке жанрове визначення одразу адресує читача до тричленної організації твору, який авторка назвала «драмою». Проте йдеться не про драматичний твір, що складається з трьох дій, а роман, що має три частини, тісно між собою зв’язані. Кожна частина «драми» має свою назву. Перша називається «Даруся» (драма щоденна). Друга – «Іван Цвичок» (драма попередня). Третя – «Михайлове чудо» (драма найголовніша). Ці три драми розташовані не за принципом хронології, а в порядку смислової градації.У «Солодкій Дарусі» розкрито трагедію сім’ї Ілащуків – Михайла, його дружини Матронки і донечки Дарусі, а в особі цієї родини – трагедію усього буковинського народу, який роками страждав, терпів, жив у страху. Його змушували окупанти іти проти власної волі. Одні люди безвідмовно виконували накази, вбачаючи у цьому свій порятунок і своєї родини, інші не витримували знущань і закінчували життя самогубством. Третіх знищували фізично і морально. Ось як про це сказано в третій частині: «Час від часу [майор Дідушенко] налітав у село, як фурія, – і разом з ним зникало кілька людей незалежно від статі, майнового стану і віку. Дехто вертався з перебитими чи поломаними пальцями, або припеченою шкірою, багато – не вернулося досі. А хто вертався – йому заціплювало рот…» Марія Матіос будує свій твір за принципом дзеркальної композиції, який має давню традицію в світовій літературі. Перший і третій розділ у своєрідний спосіб віддзеркалюються у другій частині, адже тут якнайповніше сконденсоване умовне сьогодення. Найвіддаленіша в часі від цього умовного сьогодення – третя частина, де розставлено усі крапки над «і», прояснено, чому Даруся – «солодка» і не така, як усі: «Даруся сидить на теплій іще майже літній землі, гладить веселі голівки айстр, куйовдить долонею запашні кучері, говорить до них, розказує, що хоче, сміється – і що тут дурного? Чому вона дурна, коли вона все розуміє, знає, що і як називається, який сьогодні день, скільки яблунь вродило в Маріїнім саду, скільки від Різдва до Різдва у людей в селі родилося, а скільки вмерло? В сільраді за таким розумом у книжку дивляться, а Даруся все у своїй голові тримає… Вони [люди] в селі собі думають, що Даруся не розуміє, що, аби не сказати дурна, вони їй кажуть солодка». Друга частина – «Іван Цвичок» – присвячена стосункам Івана та Дарусі. Вона – перебуває в своєму світі, він також з розряду юродивих: «Статус юродивого ризикує отримати кожен, хто насмілиться захитати встановлений несправедливий порядок, оскільки це дає можливість узяти під сумнів достовірність сказаного, понизити чи знівелювати його значення». Цей розділ – центральний у романі. Ідея цієї частини така: любов здатна вилікувати навіть безнадійно хворих і на певний час дає можливість забути про несправедливості цього світу. Третій розділ роману, що названо «Михайлове чудо. Драма найголовніша», найбільш насичений подіями розділ. Часто в творі лунають думки про невідворотність життя, про те, що людина нічого не може сама змінити в цьому світі, про те, що людське життя – наче ріка: починається з маленького гирла і зникає у великому житейському морі. Крім того, часто проводяться паралелі між життям тепер і життям тоді: «Теперішні часи – не для життя, не для веселости, хіба лиш для думання та смерти». «Щоденник страченої» В  идання книги «Щоденник страченої» має незвичний дизайн – тверда обкладинка темно-зеленого кольору, що імітує діловий щоденник, куди головна героїня день за днем, рік за роком вписувала свій щоденник особистий, явлений в творі під назвою "Жіночий літопис", має третю сторону.Літописець полюсів людського життя – легального й прихованого – Марія Матіос у «Щоденнику страченої» демонструє елементи психологічного трилера, в якому органічно поєднано сюжет і потік свідомості, детективність розповіді і новелістичний фінал, тілесну чуттєвість і психоаналітику. Роман про згубну пристрасть: інколи почуття набирає такої пекельної сили, що має спопелити когось аби зникнути. А от чи бувають пристрасті, що закінчуються пшиком?! Погоріло-перегоріло і на ниць перетворилося. Певно, що бувають, але тут йдеться про всепоглинаючу нищівну пристрасть, яка не змогла вщухнути, не скалічивши когось. Основна частина "Щоденника страченої", яка називається "Жіночий літопис", дійсно зовнішньою композицією наслідує щоденникові записи. Весь твір з огляду на обрану Марією Матіос форму видається таким, що присвячено особистим переживанням, оскільки основний об'єкт оповіді – пристрасть головної героїні до чоловіка, що досить швидко стала для неї руйнівною, і відтак вона значний час прожила на крихкій межі між життям і смертю або божевіллям. Проте не зовсім так – героїня-оповідачка не тільки читає свою історію (бо щоденникові записи подаються не в тому порядку, в якому вони писалися, в певні моменти створюється ілюзія безладного гортання сторінок), а ще й напружено та зосереджено рефлексує над нею: «Іноді я жадаю потьмарення розуму. Але воно не наступає ані під дією алкоголю, ані у сні, ані в роботі». Розглядається така пристрасть не лише в особистісному, а й в соціальному ракурсі. Головна героїня – Лариса Ковальчук пише у своєму щоденнику те, що й багато з нас… Але...муть перестає бути такою саме тоді, коли в життя звичайної жінки вривається вихор пристрасті. Тоді на сторінки виливається невгамоване почуття, кохання, біль, очікування, невдоволеність – тоді божевілля бере у свої руки кермо долі. Тоді невідворотним вироком стає «самострачення пристрастю» до чужого чоловіка, який водночас перетворюється на жертву і на ката. Згодом вона розуміє, що головне джерело страждання – це все ж не чоловік, який лишає її сам на сам із самотністю, а те тілесне й душевне спустошення, яке вона вчинила зі своєї волі. Ось, до речі, подієве та емоційне наповнення ще однієї афористичної мудрості, винесеної на форзац: «Людина, а тим паче людина-жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката, ніж вона сама». Та, незважаючи на всі проблеми, біди і негаразди, психологічне виснаження, думка Лариси залишається незлобливою: «Жінки милостиві… І виправдають, виправдають свого обранця перед обличчям світу, навіть коли з’ясується, що він відіграв роль дрібного боягуза чи роль ганебнішу – зрадника». Чим же ж закінчиться ця пристрасть? До чого призведе така спустошеність головної героїні? Що виявиться важливішим – соціальний статус чи почуття? Все це – у «Щоденнику страченої» Марії Матіос. Чотири пори життя П  сихологічно-філософський роман “Чотири пори життя” складається з чотирьох розділів, яким відповідають чотири життєвих етапи: ранок, день, вечір і ніч. Лейтмотив книги – упродовж усього життя людина є рабом своїх пристрастей, однак настає мить, мить своєрідного катарсису (а може, таки емоційного занепаду?), і чуттєва людина навіть у пристрасті стає філософом. “Це дослідження життя людини між двома датами – датою життя та датою смерті”, – каже про свій твір письменниця.Проживши ніби в безумстві ранок і день життя, пізнавши смак пристрасті і ще раз утвердившись в думці, що «учора нема ніде», на вечір життя героїня доходить висновку, що «життя коротке, щоб казати «ні». Ось як каже той, кого вона кохає чи від кого божеволіє: «Господи праведний, є тисячі способів зникнути з цього світу миттєво, і є лише один спосіб відчувати радість життя. Через те, якщо можеш, живи весело, радісно сьогодні, розумієш, сьо-го-о-о-о-дні. Пам’ятай: ти створена для сміху і обіймів. А все решта – дурниці. І хай болить голова в дятла, що в магазині черствий хліб, а у твого начальника – черстве серце…». Протест проти уставлених суспільством норм, які викликають лише хворобливу взаємозалежність, проти людської заздрості прориваються і в таких словах: «Люди бувають добрими до нас лише тоді, коли нам зле, бо тоді ми не є об’єктом заздрості. А в основному вони або байдужі, або злі. Твоє життя – це твоє життя, і хай нікого воно не обходить. Ти ніколи не догодиш нікому». У останньому розділі «Ніч», підзаголовок якого – «По праву сторону твоєї слави» героїня (чи сама авторка?) розуміє парадоксальність земного життя, але ніяк не може зрозуміти «буття в небутті». Навіть тут вона не перестає воювати словом (чи, може, зі словом?). Тут вона зустрічає тих, з ким недоговорила, недосперечалась при житті, але й тут якась сила не дає їй залишатись там, де хоче вона сама. І тільки згодом героїня розуміє, що всі ці зустрічі не були випадковими, а всі розмови сприяли розумінню самої суті життя. Так, розуміння жіночності сквозить у словах бабусі Василини: «Жінку ніколи не можна залишати самотньою, бо у неї тонка душа; це лиш здається, що жінка витриваліша; тіло, може, й витриваліше, а душа – не шкіра, душа тонка». Розмірковуючи про все пережите, героїня розуміє: «…це таке дрібне тут, що я, повернувшись, прожила би зовсім інше життя…але як я його прожила би? І хто мені не давав жити по-іншому?» Не оминула увагою навіть в цьому романі авторка національної ідеї. Зустрічає вона тут вчительку, яка обзивала дітей бандерами і свого дядька, який завжди за неї захищався. Сперечається він з вчителькою і тут: «А ви приїхали з Великої України межи бандери, усе життя прожили межи бандерами, хату межи бандерами побудували руками бандерів, дітей межи ними вигодували і там лишили ,і бандерівська земля вас поховала в собі. Ще й учні ваші бандерівські квіти на вашу могилку носять і служби у церкві за упокій наймають». на зауваження вчительки, що «час був такий, що треба було казати так, як треба було», ще одна душа відповідає: «Можна було казати, а можна було й мовчати…Ви ж їх рахунків і буквів учили, а не гвери в руках тримати!». То ж чи зрозуміє авторка, а з нею і героїня роману в чому полягає справжня суть життя? Чи знайде спокій її душа? Що побачить вона на останньому колі? Про все це – у романі «Чотири пори життя». «Майже ніколи не навпаки» К  омпозицію роману «Майже ніколи не навпаки» складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання).Теза письменниці про те, що «важить не час, а людина в обставинах часу», розкривається через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Автро-Угорської монархії, Першої світової війни та першої третини ХХ сторіччя. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, “багатоярусний” сюжет, ненав’язливі роздуми над вічною дилемою Любові – Ненависті, Гріха – Спокути, дивовижне мовне багатство – це неодмінні атрибути стилю Марії Матіос. Три новели – як три магічні світи в міфології. Перша, «Чотири – як рідні – брати», – це світ темних сил, мороку і людських пристрастей, здатних, як той біблійний змій, обвити й затруїти серце, потьмарити розум і штовхнути на злочин. В новелі Марії Матіос рід гине, навіть уже переживши, здавалося б, найтяжче лихо – війну. Але то тільки «здавалося б». Чому – читач дізнається тільки на сторінках останньої новели. А тим часом історія друга, «Будьте здорові, тату!», відкриває світ людей із їх законами і правилами, світ, поділений на чоловіків і жінок, вимережаний болем і радістю, простір почуттів, канонізованих звичаєм, і тих, хто насмілюється бути поза ним. У цьому світі правлять гонор і честь, які «для патріархальної й надміру забобонної гірської людини важать не менше, ніж маєтки й статки». Заради них старий парубок знеславлює на весіллі свою п’ятнадцятилітню наречену, щоб не зізнаватися у своєму чоловічому безсиллі. Переступивши через них, Петруня і Дмитрик віддаються коханню, чистому всупереч усім законам. Та тільки хто з людей хоче знати правду? Трагедія закоханих набуває якоїсь неймовірної, всепронизуючої гіркоти. Дмитрик гине через «молоду свою кров», при цьому кожен із його убивць чинить згідно з власною, вистражданою логікою. І знову над усім вивищується уражений гонор, пощерблена честь, котрі жадають помсти – байдуже, чиєю кров’ю. «Будьте здорові, тату!» – новела про світ людей, тому духовний вимір святого й грішного тут встановлено саме ними. Ті, хто його порушує, гинуть, або опиняються поза світом. Людським. У «Гойданці життя» домінує вимір сакрального, іншого світу. Порівняно з двома першими, тут усе навиворіт. Події, описані у попередніх новелах, набувають нового, містичного сенсу, немовби відкривають інший, зболений вимір своєї сутності. Речі називають їх справжніми іменами. Вивершуються психологічні портрети. І десь поміж тим усім, приходить розуміння, чому ж «важить не час, а людина в обставинах часу». У кожного – своє, адже в кожного з нас – своя гойданка життя – інтуїція, чесність-із-собою. Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця – безпощадні жорна! Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Чи правий був Іван Варварчук, розправляючись з Дмитриком, не будучи до кінця упевненим у тому, що Петруня, його молода дружина, зрадила його з Дмитриком (про цю Іванову невпевненість повідомляється в новелі другій)? Чим можна виправдати Грицька Кейвана (історія сім’ї якого викладається в новелі третій), який, сам будучи багатодітним батьком, вирішує допомогти Іванові у розправі над «своїм похресником Дмитриком»? Чия правда виявиться правдивіщою? На ці та інші питання намагається дати відповідь Марія Матіос у романі «Майже ніколи не навпаки». |
Схожі:
| 6 жовтня – 130 років від дня народження Івана Кочерги Важливим аспектом функціонування бібліотеки є нормативно-правові документи, які визначають основні завдання бібліотеки, регламентують... |
Л. Г. Дубова За редакцією І. Г. Лобановської ББК, із використанням систематичних каталогів Національної Парламентської бібліотеки України та Національної бібліотеки України ім.... |
| Орієнтовний план роботи методиста по бібліотечних фондах З досвіду роботи методиста Допомогти успішно вирішити ці завдання покликані освітянські бібліотеки, зокрема шкільні бібліотеки |
Методично-бібліографічний відділ Основною метою планування є визначення оптимального співвідношення часу, праці, витрат і якості виконання завдань бібліотеки, а також... |
| ТИПОВА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ЗАВІДУВАЧА БІБЛІОТЕКИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ Завідувач бібліотеки загальноосвітнього навчального закладу (далі Завідувач) підпорядковується безпосередньо директору |
Тренінг «Публічні бібліотеки – мости до е-урядування» в місті Івано-Франківську «е-урядування» для бібліотечних працівників, представників громадських організацій, громадськості, студентської молоді, підприємців,... |
| Конкурс проводиться у партнерстві з Українською Бібліотечною Асоціацією... Вітайте наших Валентина і Валентинку пару Читач і Бібліотека. Завдання конкурсу – виявити найбільш креативні та привітні бібліотеки... |
ДНПБ України Відділ наукового опрацювання і каталогізації документів... Усі документи (книги, брошури, журнали та ін.), що надійшли до фонду шкільної бібліотеки, обов'язково опрацьовуються |
| «Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками…» Такими словами... До читальної зали центральної районної бібліотеки для дорослих прийшли учні Чуднівської гімназії, військові строкової служби в/ч... |
Книга і комп’ютер в інформаційному суспільстві: сучасне і майбутнє Довідково-бібліографічний апарат шкільної бібліотеки та його місце в інформаційному обслуговуванні вчителів та учнів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua