Глава 1. Межі компенсації моральної (немайнової ) шкоди
Не менш важливим для вирішення питання про розмір компенсації моральної шкоди є питання про межі такої компенсації, тобто встановлення її мінімального та максимального розмірів.
Закон не окреслює чіткі межі компенсації моральної шкоди. Проте ст. 4401 ЦК України визначає, що він не може бути меншим ніж п’ять мінімальних розмірів заробітної плати56, максимальний розмір компенсації вказаною нормою не обмежується.
У юридичній літературі іноді зазначається, що вказана норма застосовується, якщо спеціальним законодавством не визначено іншого правила. У цьому випадку повинні застосовуватися норми спеціального закону. Так, О.І. Сліпченко стверджує, що у разі якщо моральна шкода заподіяна діями, передбаченими ст. 7 ЦК України, то будь-які обмеження її розміру не встановлені57. Така думка очевидно ґрунтується на положенні п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно з якою ст. 4401 і ст. 7 ЦК України є спеціальними нормами.
Проте, як уже зазначалося, вказана позиція навряд чи може бути визнана обґрунтованою.
У зв’язку з цим положення ч. 2 ст. 4401 ЦК України щодо визначення мінімального розміру повинно застосовуватися в усіх випадках компенсації моральної шкоди. Продовжуючи думку, слід відмітити, що з вимогами цієї статті не узгоджуються положення ст. 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, відповідно до якої розмір відшкодування за моральну шкоду у таких випадках не може бути меншим однієї мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під слідством і судом. Якщо врахувати, що слідство і суд може бути проведено менше як за п’ять місяців, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди за цим Законом становитиме менше п’яти мінімальних розмірів заробітних плат, що суперечитиме ч. 2 ст. 4401 ЦК України.
Уявляється, що у цьому випадку діє загальна норма ч. 2 ст. 4401 ЦК України, і мінімальний розмір компенсації у будь-якому разі не може бути меншим від п’яти мінімальних розмірів заробітних плат. Відхід від цього положення повинен розцінюватися як порушення вимог чинного цивільного законодавства.
Що стосується максимального розміру компенсації моральної шкоди, то слід зазначити, що доктрина цивільного права виходить з неможливості встановлення верхньої межі такої компенсації. По-перше, така практика суперечитиме загальному принципу цивільного права про повне відшкодування заподіяної шкоди58. По-друге, встановлення максимального розміру компенсації суперечить загальній нормі про відшкодування моральної шкоди – ст. 4401 ЦК України, за змістом якої компенсації підлягає моральна шкода у повному обсязі.
Однак чинне законодавство є непослідовним у цьому напрямку. Існує один нормативно-правовий акт, що визначає максимальний розмір компенсації – Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 р. (із змінами і доповненнями внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 1100 від 03 жовтня 1999 р.), пунктом 11 яких встановлено, що розмір компенсації моральної шкоди не повинен перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян59. Оскільки ст. 4401 ЦК України не передбачає максимального розміру компенсації моральної шкоди, тому немає жодних підстав, для встановлення такого положення, до того ж у підзаконному нормативно-правовому акті60. Крім того, судова практика у справах про відшкодування моральної шкоди виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації визначається судом з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, наслідків тілесних ушкоджень, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках61.
Разом з тим, після доповнення КЗпП України ст. 2371, яка передбачає можливість компенсації моральної шкоди у разі порушення будь-яких трудових прав працівника62, складається ситуація за якої моральна шкода, заподіяна працівнику зв’язку з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, які стали наслідком дії небезпечних або шкідливих умов праці (тобто, внаслідок порушення конституційного права працівника на належні, безпечні і здорові умови праці63) підлягає відшкодуванню лише в межах 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У той же час, моральна шкода заподіяна порушенням інших трудових прав особи (наприклад, незаконне переведення) відшкодовується без обмежень.
Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків суперечить ст. 4401 ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону праці”. А тому, на підставі п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”64 суди при задоволені позовів про компенсацію моральної шкоди, заподіяної працівнику трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, повинні застосовувати норми ст. 4401 ЦК України та ст. 12 Закону України “Про охорону праці” без обмежень розміру такої компенсації будь-яким максимальним розміром, виходячи лише з конкретних обставин справи.
Повертаючись до проблеми мінімального розміру компенсації моральної шкоди, слід зазначити, що суди не завжди враховують встановлений ч. 2 ст. 4401 ЦК України мінімальний розмір компенсації такої шкоди. Так, зокрема, Богунський районний суд м. Житомира стягнув на користь С. 50 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок затоплення квартири. Богородчанський районний суд івано-Франківської області у справі за позовом Д. до С. про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою стягнув з відповідача на відшкодування моральної шкоди. Рішення у цих справах оскаржені не були. Натомість ухвалою судової колегії Тернопільського обласного суду було скасоване рішення Тернопільського міського суду у справі за позовом К. оскільки з відповідача було стягнуто 50 грн. компенсації моральної шкоди, що не відповідає вимогам ст. 4401 ЦК України щодо мінімального розміру компенсації65.
В окремих випадках позивач може вимагати компенсацію моральної шкоди у меншому, ніж п’ять мінімальних заробітних плат, розмірі, або взагалі символічну суму (скажімо – 1 грн.), і суди задовольняють позов саме в такому розмірі. Так, Диканський районний суд Полтавської області стягнув з відповідача на користь Полтавського міського голови 1 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішення було залишено без змін судом касаційної інстанції66. Вказане рішення суду з одного боку суперечить вимогам ст. 4401 ЦК України щодо мінімального розміру компенсації, з іншого боку п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” зобов’язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах заявлених позивачем вимог.
Така позиція Пленуму Верховного Суду України видається цілком обґрунтованою, оскільки при вирішенні справ про відшкодування моральної, передбачене ч. 8 ст. 203 ЦПК України право суду вични за межі заявлених позовних вимог67. Крім того, ряд фахівців вважає, що обмеження мінімального розміру компенсації моральної (немайнової) шкоди є мінімальною межею лише для суду, за яку останній не може вийти вирішуючи питання про розмір компенсації в межах заявлених позивачем вимог; у випадку ж коли вимоги позивача є нижчими ніж встановлений законодавством мінімум – суд, виходячи з принципу диспозитивності, повинен вирішувати позов у межах заявлених вимог68. Задоволення позовних вимог, заявлених у розмірі, що є нижчий або значно нижчий (символічні суми) від встановленого законом мінімуму, не може розглядатися як порушення прав сторін, норм матеріального чи процесуального права.
Виходячи з цього, слушною є пропозиція доповнити ч. 2 ст. 4401 ЦК України після слів “не менше п’яти мінімальних розмірів заробітної плати” словами “якщо позовні вимоги перевищують цю суму”69. Це дозволило б за умови існування мінімального розміру компенсації моральної шкоди усунути неоднозначність у тлумаченні та застосуванні закону при вирішені позовів, заявлених у меншому, ніж мінімально встановлений, розмірі.
Водночас, варто зазначити, що питання законодавчого (нормативного) встановлення мінімального і максимального розміру компенсації моральної шкоди є досить спірним з огляду на саму правову природу моральної шкоди, а також передовий зарубіжний досвід.
У переважній більшості держав, у праві яких існує інститут компенсації моральної шкоди, будь-які межі її розміру (мінімальні, а тим більше максимальні) законом не окреслюються. В кожному конкретному випадку суди визначають їх самостійно, виходячи із суті позовних вимог та фактичних обставин справи70.
У зв’язку з викладеним вище, правильною, на най погляд, є думка про необхідність взагалі відмовитися від законодавчого (нормативного) встановлення меж розміру компенсації моральної шкоди. Найбільш вагомими аргументами на підтримку такої позиції, є наступні.
По-перше. втрати немайнового характеру (душевні, фізичні страждання) потерпілий може оцінювати нижче або вище розміру, встановленого законодавцем.
По-друге, встановлене обмеження розміру компенсації у правозастосовчій практиці створює і створюватиме перепони щодо реалізації прав людини на захист та повне відшкодування моральної (немайнової) шкоди71.
По-третє, для законодавчого (нормативного) встановлення меж розміру компенсації моральної шкоди, необхідним є їх об’єктивне економічне обґрунтування, яке неможливо зробити, оскільки душевні страждання, біль не мають грошового чи іншого майнового еквіваленту (економічної оцінки). У такому разі постала б проблема вирахування грошової вартості найменшого (найдешевшого) блага, яким можна врівноважити найменші моральні втрати (найменш слабкі страждання)і найбільшого (найдорожчого) блага, яким можна згладити негативні наслідки найбільших моральних втрат (найглибших страждань), а по суті – ціну людського життя, гідності. А зробити це в принципі неможливо72.
По-четверне, у разі наявності законодавчо визначеного мінімального розміру компенсації моральної шкоди, може скластися ситуація, коли сума присудженої компенсації перевищує (невиключно, що й у кратному розмірі) саму заподіяну шкоду. Це можливо, зокрема, у разі якщо суд встановить факт заподіяння моральної шкоди, яка підлягає компенсації, і одночасно дійде висновку про незначний обсяг цієї шкоди. Проте, керуючись ч. 2 ст. 4401 ЦК України, суд зобов’язаний стягнути з відповідача компенсацію у сумі не нижчій, ніж п’ять мінімальних розмірів заробітної плати, яким би малим не був обсяг фактично заподіяної моральної шкоди. У такому випадку порушується принцип відповідальності за реально заподіяну шкоду, а також принципи розумності, поміркованості та справедливості компенсації моральної шкоди. Сама ж компенсація, розмір якої перевищує обсяг фактично заподіяної шкоди, перетворюється з одного боку на засіб покарання заподіювача, з іншого – на засіб безпідставного збагачення потерпілого (від цього, до речі, застерігав свого часу ще Г.Ф. Шерсенєвич73), цим самим відкриваючи поле для зловживання правом на відшкодування моральної шкоди.
Зважаючи на викладене, вважаємо, за необхідне відмовитися від визначення на законодавчому рівні (а тим більше на рівні підзаконних нормативно-правових актів) мінімального і максимального розмірів компенсації моральної (немайнової) шкоди, як це і зроблено у проекті нового ЦК України, і надати можливість самому потерпілому оцінювати обсяг моральної шкоди, а компетентному суду у кожному конкретному випадку визначати розмір її компенсації виходячи з вимог розумності та справедливості.
Що ж стосується гарантій права на компенсацію моральної (немайнової) шкоди, недопущення необґрунтованого її заниження або, навпаки, завищення, зловживань правом на компенсацію та свавілля з боку влади, передусім по відношенню до ЗМІ, то ця проблема, на нашу думку, повинна розглядатися не у площині встановлення мінімального чи максимального розміру компенсації моральної шкоди, а в площині чіткого визначення критеріїв оцінки моральної (немайнової) шкоди та розміру її розміру її компенсації.
|