|
|
Скачати 0.51 Mb.
|
|
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИСУ Опрацювання синтаксису займає особливе місце в шкільному курсі української мови: тільки на синтаксичному рівні мовної системи в розв'язанні комунікативних завдань беруть участь одиниці всіх нижчих рівнів, виявляючи таким чином свою функціональну значимість. Тому синтаксис більшою мірою, ніж інші розділи науки про мову, служить основою для розвитку зв'язного усного та писемного мовлення учнів. Синтаксис як розділ граматики вивчає значення форм слів, що виникають у поєднанні з іншими словами і формами, синтаксичні одиниці і відношення між ними. Тому під час опрацювання будь-якого синтаксичного матеріалу в центрі уваги мусить перебувати поняття синтаксичного зв'язку, засоби сполучення компонентів синтаксичних одиниць. Ці питання вже частково засвоєні учнями під час опрацювання попередніх розділів програми, зокрема лексики і морфології. У курсі синтаксису учні закріплюють і поглиблюють набуті знання, знайомляться з рядом нових синтаксичних явищ, усвідомлюють значення інтонації та порядку розташування елементів як засобів вираження смислових і граматичних зв'язків між мовними одиницями. До найважливіших завдань розділу належить узагальнення і систематизація вивченого, формування вміння застосовувати засвоєні відомості у власній практиці мовного спілкування. Синтаксична система мови складна і багатогранна. Складність її зумовлена передусім тим, що в синтаксичному членуванні мови виявляються як зв'язки мій граматичними категоріями і відображеним у них змістом, так і смислові відношення між реальними фактами. Тому в сучасному мовознавстві розвивається багато наукових концепцій, кожна з яких відзначається своєрідним підходом до вивчення синтаксичних засобів, — логіко-граматичний напрямок, структурний, комунікативний, функціональний, стилістичний синтаксис. Вичленовуючи і аналізуючи певні властивості синтаксичних одиниць, вони доповнюють один одного. У шкільній практиці однобічний аналіз мовних засобів немислимий. Сама природа синтаксичних одиниць, всі властивості яких тісно пов'язані, вимагає, щоб враховувався весь комплекс ознак кожної з них, передусім семантика, структура і функція. Такий різнобічний опис синтаксичних явищ у їх системних зв'язках і відношеннях забезпечується структурно-семантичним підходом до вивчення мови. Синтаксична система мови неоднорідна, в ній є свої структурні рівні, своя ієрархія одиниць, основні з яких — словосполучення і речення. Кожна з цих синтаксичних одиниць розглядається з погляду значення, особливостей побудови, ролі у мовній комунікації. Так, семантична характеристика словосполучення полягає в тому, що воно, як і слово, є одиницею номінативною, тільки називає реальні явища розчленовано, а отже, й більш точно: не просто книжка, а цікава книжка, книжка про піонерів-героїв, не просто розповідати, а розповідати казку, розповідати про пережите, захоплена розповідати. В структурному відношенні словосполучення характеризуються наявністю головного і залежного елементів, пов'язаних за змістом і граматично. Граматичний зв'язок здійснюється за допомогою закінчення або закінчення і прийменника. Функція словосполучень — служити будівельним матеріалом для речень. Врахування характеру синтаксичних зв'язків необхідне для усвідомлення особливостей найважливішої синтаксичної одиниці — речення, для засвоєння різноманітних структурних типів речень. Вирішальну роль у цьому відіграє формування поняття граматичної основи речення як носія його головних ознак — комунікативної спрямованості, співвіднесення з дійсністю, часової визначеності. Визначити граматичну основу речення не завжди легко. Причиною труднощів найчастіше буває неморфологізований спосіб вираження головних членів двоскладного речення, омонімія відмінкових форм. Переборювати ці труднощі слід поступово, переходячи від простіших випадків до складніших, привчаючи аналізувати готові конструкції, складати і читати структурні схеми речень, конструювати речення заданої будови. Найважче учням аналізувати речення, в яких підмет виражений словосполученням (У мене з старої бригади тільки двоє мулярів залишилося. (В. Кучер.) або неозначеною формою дієслова (Розвідати нові поклади — це, зрозуміло, лише початок справи. (Газета.), обидва головні члени виражені тією самою морфологічною формою (Жити – Вітчизні служити); коли у реченні є «конкурент» підмета — прямий додаток у формі, омонімічній називному відмінку (Іспит на зрілість склав колектив новоствореного цеху. (Газета.), або звертання при відсутності підмета (чи не можете, дядиночко мене розуму навчити? (Леся Українка.) Шляхи усунення цих труднощів різноманітні. Це може бути і аналіз за допомогою питань (хто залишився? двоє мулярів), і заміна одного або й двох головних членів речення близькою за змістом формою (Розвідання нових покладів є, зрозуміло, лише початком справи. Життя повинно бути служінням Вітчизні), і зіставлення з реченням, у якому, крім звертання,є підмет. (Розум, молодче, на дорозі не валяється.) (Ле- ся Українка.), і встановлення характеру синтаксичного зв'язку (Колектив хто? склав, склав що? іспит). що зробив? Оправдовує себе й застосування у процесі аналізу такого алгоритму: 1. Чи є в реченні дієслово в особовій формі? Так Ні Це слово — присудок 2. Чи є слово, зв'язане з 2. Знайдіть іменник у на- ним за змістом, яке зивному відмінку, який відповідає на питання називає той предмет, хто? або що? і нази- що про нього гово- ває виконавця дії? риться в реченні Так Ні Це підмет Це слово- Речення без- 3. Чи є слово, що вказує на те, підмет підметове ким, чим, яким є підмет? Так Ні Це слово - У реченні присудка Присудок немає Структурні типи простого речення не можна зрозуміти без встановлення смислових і граматичних зв'язків між його складовими частинами. Саме цим визначаються і функції кожного члена речення, без врахування яких неможлива правильна кваліфікація багатьох синтаксичних утворень. Так, щоб відрізнити поширене речення від непоширеного, треба взяти до уваги не формальну кількість слів, а характер їх функцій, їх синтаксичні позиції. Тільки це дозволить встановити, що, наприклад, речення Повіяло холодом — поширене, бо у ньому, крім головного члена повіяло, є й додаток холодом, а речення Кілька студенток були старшими піонер вожатими — непоширене, бо у ньому є лише підмет кілька студенток та присудок були старшими піонер вожатими. Тільки врахування смислово-граматичних зв'язків дає змогу побачити, що деякі синтаксичні позиції у реченні незаміщені, і на підставі цього кваліфікувати їх як неповні. Особливо важливо це при аналізі еліптичних речень, у яких підстановка відсутнього присудка не тільки непотрібна (В піснях і труд, і даль походу, і жаль, і успіх, і любов, і гнів великого народу, і за народ пролита кров. (М. Рильський.), але часом і неможлива (наприклад, у реченні У лісі тиша). Такі безприсудкові речення учні часто вважають називними, але наявність обставини вказує на незаміщену позицію присудка (нульовий присудок) і характеризує речення як неповне. На основі аналізу синтаксичних зв'язків здійснюється ознайомлення учнів з усіма граматичними засобами ускладнення речень. Звертання, вставні слова, вигуки — це ті елементи, що не мають безпосередніх синтаксичних зв'язків ні з граматичною основою, ні з другорядними членами речення. Однорідні члени речення займають однакову синтаксичну позицію, внаслідок чого між ними встановлюється сурядний синтаксичний зв'язок. Тільки на основі граматичних зв'язків можна усвідомити межу поширених відокремлених членів, уточнюючих членів речення, поширених звертань, вставних словосполучень і речень, отже, й правильно розставити розділові знаки. Важливу роль відіграють і семантичні особливості речень, і не тільки тим, що кожне з них у конкретній ситуації мовлення має чітко окреслений зміст, зумовлений передусім лексичним наповненням. Не менш важливою є суто мовна семантика, що залежить від граматичних характеристик компонентів і відношень між ними. Так, речення Бджоли гудуть. Діти граються. Проїжджають автомашини мають різний зміст, але вони однакові щодо синтаксичної семантики — у кожному з них вказується діяч і виконувана ним дія. Ці речення побудовані за однією синтаксичною моделлю. І навпаки, у реченнях Куди не глянь — скрізь розвернувся, розпустився, зацвів пишний цвіт і Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. (П. Мирний.) реальний зміст один, але граматична семантика різна: у першому з них вона представлена як виконавець, у другому — як інструмент дії. Семантичні особливості речення та окремих його компонентів доводиться враховувати при опрацюванні багатьох синтаксичних тем. Зокрема, вони є основним критерієм для розмежування безпідметових (означено-особових, неозначено-особових) з підгрупою узагальнено-особових та безособових речень, які формальними показниками можуть не відрізнятись. Порівняймо, наприклад: Дивишся і не можеш надивитись на красу квітучого саду (узаг.-особове) і Що з тобою? Дивишся і нічого не помічаєш (оз.-особ.), Зимові дні короткі. О шостій годині уже смеркає (безособ.) і Прокидається він дуже рано. О шостій годині уже працює на городі (особове, неповне). Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно, як у нас на Україні. (О. Довженко.) — неозн.-особ. і Василь в товаристві таких, як сам. Поїхали до столиці по трактор. А як співають... (О. Довженко) — особове, неповне. Тільки врахування семантики дозволяє розрізнити однорідні і неоднорідні означення (На околиці села виріс новий цегляний будинок середньої школи і Радянські люди будують нове, комуністичне суспільство), виді ляти узагальнюючі слова з-поміж ряду однорідних членів, усвідомити суть прикладки як специфічного виду означення, природу уточнюючих членів речення, зрозуміти причину відокремлення препозитивних поширених означень, що мають обставинний відтінок значення (Обтяжений думками, охоплений надіями, Горицвіт поволі ходив хіолем.) (М. Стельмах.) Смислові і граматичні зв'язки компонентів лежать і в основі вивчення складних речень. Перший рівень диференціації їх типів базується на структурній ознаці — наявності або відсутності сполучників чи сполучникових слів. При класифікації складнопідрядних речень береться до уваги залежність підрядної частини від окремого слова або головного речення в цілому. Розмежовування складносурядних і складнопідрядних речень грунтується передусім на смислових зв'язках між складовими частинами, хоч іноді, при тотожних смислових відношеннях, вирішального значення можуть набувати і формальні ознаки — засоби зв'язку: Почало пригрівати сонце, і Андрій розстебнув шинелю. (В. Малишко.) (складносурядне) — Оскільки почало пригрівати сонце, Андрій розстебнув шинелю (складнопідрядне). На основі смислових відношень розрізняються види підрядних речень, враховуються вони і при характеристиці складнопідрядних та безсполучникових речень. Як бачимо, кожна з основних синтаксичних одиниць характеризується комплексом властивостей, що перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності. ^ Це стосується й інших елементів синтаксичної системи, в тому числі і другорядних членів речення, кожен з яких являє собою багатоаспектну мовну одиницю. Хоч в основу виділення їх покладено характер смислових відношень між пояснюваним і пояснюючим словами (особливо виразно це видно при неморфологізованих способах вираження: прикладка як вид означення, неузгоджені означення, виражені іменниковими формами, інфінітивом, прислівником, додатки, виражені інфінітивом чи субстантивованими прикметниками або дієприслівниками тощо), доводиться враховувати й інші критерії — семантичні і морфологічні характеристики пояснюваного і залежного слів, тип синтаксичного зв'язку, синтаксичну позицію, комунікативне навантаження, причому саме вони набувають інколи вирішального значення. Наприклад, визначення синтаксичної ролі виділених слів у таких парах речень: Школярі часто граються на катку — Іграми на катку захоплюється багато школярів (тут орієнтиром служать морфологічні ознаки пояснюваних слів — дієслова та іменника), Привертає увагу будівля поштамту — Будівництво поштамту завершується (для розрізнення вирішальне значення має процесуальне значення слова будівництво), Цікава книжка! — Книжка цікава (тут у реченнях відсутнє дієслово, а тому узгоджене означення не може стояти після пояснюваного іменника), Зайду до завуча, пораджусь про відкритий урок. — Зайду до завуча, перепишу розклад уроків (у першому випадку йдеться про особу; у другому мається на увазі забінет завуча, приміщення). Смислове і граматичне членування речення знаходить вияв у його інтонації. Роль її не зводиться лише до розмежування комунікативних типів речень. їх емоційно-експресивної характеристики. Велике значення має й інтонаційне оформлення внутрішніх компонетів речення, особливо помітно це в тих випадках, коли від інтонації залежить усвідомлення смислових відношень у межах речення або й змісту речення в цілому, його емоційного забарвлення, мети чи сфери вживання. Від наявності паузи і підвищення тону між підметом та іменною частиною складеного присудка залежить урочистість, піднесеність вислову (Ми учні восьмого класу і Ми — громадяни Союзу РСР!). Інтонація вказує на швидку зміну подій, на причинно-наслідкові смислові зв'язки між компонентами складносурядного речення, з'єднаними сполучником і (А ти богатирським труснула плечем — і ворог вже пада під гострим мечем.) (77. Тичина.) Інтонаційне оформлення дозволяє виявити смислові зв'язки між частинами безсполучникового складного речення: Збереться актив, обговоримо підсумки змагання (можливий сполучник і); Збереться актив — обговоримо підсумки змагання (коли?); Збереться актив: обговоримо підсумки змагання (рівнозначне...,щоб обговорити). Без враховування інтонації буває важко або й неможливо встановити структуру речення: Сніг покрив усе (:) село, ліс, поле. Радісно привітав він гостей ( ) старшого брата, се-СТРУ ( ) шкільного товариша. В останньому прикладі можливі кілька варіантів інтонаційного (і відповідно пунктуаційного) оформлення, а отже, і розуміння змісту. Специфічна інтонація вказує й на зміст, прямо протилежний тому, що випливає з семантики слів (іронія)'. Так оце-то та богиня! (Т. Шевченко.) Вимагає уваги і такий формальний показник, як розташування складових частин речення. З ним також пов'язане розуміння семантики, структури і функції різних за будовою висловлювань. Порядок"слів в українській мові вважається вільним. Але це не означає, що кожне слово може зайняти будь-яке місце у реченні. Перестановку елементів можна здійснити лише у певних межах. При цьому зміна порядку слів впливає і на семантику, і на комунікативний зміст речення. Якщо у вислові Пройдено п'ять кілометрів відстань вказано точно, то у реченні Пройдено кілометрів п'ять — лише приблизно. У реченнях зі словами, що називають родові та видові поняття (узагальнюючі слова та однорідні члени), зміна їх взаємного розташування позначається на смислових відтінках повідомлення: родове слово після видових має узагальнюючий характер, коли ж воно стоїть на першому плані, однорідні члени виконують функцію уточнення (Чоловіки і жінки, колгоспники і службовці, дорослі і діти — усі жителі селища вийшли на святкову демонстрацію і Усі жителі селища: чоловіки і жінки, колгоспники і службовці, дорослі і діти— вийшли на святкову демонстрацію). Розташування слів відбиває зв'язки між ними (зустрів друга свого брата і зустрів брата свого друга), допомагає зрозуміти синтаксичну функцію і граматичну форму слів: двозначність вислову прочитав братові листи (ч и ї листи? чи кому прочитав?), усувається при перестановці слів (прочитав листи кому? братові). Найголовніша ж роль порядку слів — комунікативна. Як правило, найважливіші в комунікативному відношенні слова розташовуємо в кінці речення. Якщо нас цікавить, хто поїде на екскурсію, то побудуємо речення Під час канікул до Ленінграда поїде дев'ятий к/іас, коли буде проведена екскурсія, скажемо Дев'ятий клас поїде до Ленінграда під час канікул, для уточнення маршруту використаємо конструкцію Під час канікул дев'ятий клас поїде до Ленінграда. Зберігаючи одну і ту ж синтаксичну структуру, речення, таким чином, може виконувати різну роль у процесі спілкування. В усному мовленні самий ефект дає постановка логічного наголо су — кожного разу на тому слові, що є найважливішим в акті комунікації. Комунікативно зумовлений і порядок розташування частин складного речення (розуміється, в тих випадках, коли він не зумовлений граматичними зв'язками, як, наприклад, у конструкціях з підрядним означальним, або смисловими відношеннями, як у безсполучникових структурах, друга частина яких розкриває зміст першої). Хоч у шкільному курсі не передбачені терміни «актуальне членування», «дане» і «нове», робота над порядком слів дозволяє практично ознайомити учнів з основними положеннями комунікативного синтаксису. Це має велике значення як для розвитку мислення, так і для підвищення культури мовлення школярів. Як бачимо, у роботі над реченням необхідно враховувати усю багатогранність цієї синтаксичної одиниці. Вичленовуючи у процесі аналізу ту чи іншу властивість речення, слід завжди пам'ятати, що така робота — не самоціль, що тільки наступним синтезом усіх ознак можна досягти усвідомлення специфіки даної синтаксичної конструкції. Так, при розгляді односкладних речень враховуємо і характер граматичної основи (з одного компонента), і частину мови, якою виражений головний член (іменник, дієслово чи предикативний прислівник — категорія стану), і форму дієслова (у неозначено-особових реченнях — найчастіше третя особа множини, у безособових — неозначена форма, третя особа однини або середній рід, узагальнено-особових — друга особа одними), і семантику вислову. Розглядаючи структуру з відокремленими членами, звертаємо увагу на посилення смислової ролі відокремлюваного елемента, на його синтаксичну будову (передусім — поширеність), на місце у реченні та особливості інтонування. В аналізі речення як мовної одиниці вищого рівня необхідно постійно опиратись на вивчене раніше, зокрема, на відомості про словосполучення, звертаючи увагу на такі факти: 1) речення може утворюватися з поодиноких слів (Весна. Світає), із слів, що вступають у предикативний зв'язок (Вишні^розквітли), із словосполучень (Рання весна), із слів і словосполучень (Молоді вишні+^розквітли. Вишні+^буйно розквітли), із кількох простих або складних словосполучень (Молоді <�вишні+± буйно розквітли. Молоді вишні нашого са ду^буйно розквітли); 2) входячи до складу речення, словосполучення може змінювати свою форму, яка визначається формою головного слова (молода вишня, буйно розквітнути — Молоді вишні буйно розквітли); 3) головне слово словосполучення може ввійти в речення і головним, і другорядним членом [наш сад — Вишні нашого саду...), залежне — тільки другорядним. Прямий зв'язок простежується також між опрацюванням словосполучень і другорядних членів речення. Усвідомленню різноманітних властивостей синтаксичних одиниць і системних зв'язків між ними сприяють не тільки аналітичні, але й синтетичні_вправи — конструктивні й творчі. Хоча утворені учнями конструкції, як і будь-які інші, відзначатимуться повним набором диференційних ознак, вихідним пунктом для виконання завдання завжди служить якась одна з них. Розглянемо кілька прикладів таких вправ на матеріалі одиниць різного рівня синтаксичної складності (словосполучення, членів речення, речення з відокремлюваними членами, багатокомпонентного складного речення).
Такі вправи вимагають першочергової уваги до формальних ознак словосполучень і речень (їх складу, розташування компонентів, засобів зв'язку). Тільки на наступному етапі може йти мова про реальний зміст, мов ну семантику чи комунікативне призначення утворених синтаксичних одиниць.
У цих випадках орієнтиром служить семантика мовних одиниць, відношення між їх складовими частинами.
.6. Утворіть складне речення з чотирьох-п'яти простих, висловлюючи в ньому свої враження від спостережень за роботою комбайна, почуття і думки, які виникли у вас при цьому (наприклад, Коли дивишся, як пливе полем комбайн, як наповнюється золотим зерном бункер, тебе охоплює глибоке хвилювання, і починає здаватись, що ти сам сидиш за штурвалом цієї чудової машини). Під час виконання таких вправ на перший план виступають функціональні властивості синтаксичних засобів: їх роль у складі одиниць більш високого структурного рівня, значення для висловлення конкретного змісту думки, комунікативне призначення у процесі спілкування. Комплексного врахування особливостей синтаксичних одиниць вимагають вправи на вибір одного з варіантів продовження думки (Переглядаючи книжку...; мене зацікавив автор ілюстрацій; я зацікавився автором ілюстрацій), виправлення помилок у побудові речення, наслідком яких є перекручення змісту висловлювання (Калитка жаліє наймитові навіть куска хліба, який цілий день тяжко працює), переклад з російської мови, особливо у тих випадках, коли в українському тексті не може бути повних структурних збігів з оригіналом (Все участвовавшие в олимпиаде школьники хорошо вьіполнили задание первого тура. — Всі школярі, що брали участь в олімпіаді, добре виконали завдання першого туру). Цим і пояснюється їх великий навчальний ефект. Кожна із синтаксичних тем містить у собі певні труднощі, подолання яких мусить бути предметом особливої уваги. При вивченні складу простого речення це усвідомлення різниці між членами речення і частинами мови, розмежування членів речення, які можуть виражатись однаковими морфологічними засобами (керованими формами іменних частин мови, невідмінюваними частинами мови і формами). Звертання слід відмежовувати від підметів, особливо у спонукальних безпідметових реченнях. Під час розгляду вставних слів треба уникати трактування їх як таких, які «можна пропустити» без шкоди для змісту речення: неправильне по самій суті (висловлений зміст при будь-якій зміні структури речення не залишається незмінним) таке уявлення веде до багатьох помилок, викликаних зарахуванням до вставних слів часток, другорядних членів речення (наприклад, виділення комами слів навіть, ніби). У роботі над розділом «Речення з відокремленими членами» важливо добитись усвідомлення смислового навантаження таких конструкцій, яке надає їм характеру додаткового повідомлення, робить їх напівпредика тивними. Це дасть змогу не змішувати відокремлені члени з уточнюючими, які теж виділяються інтонаційно і розділовими знаками, але виконують інші функції. Розглядаючи конструкції з прямою мовою, треба добиватися, щоб учні усвідомили, що вони складаються з двох функціонально відмінних частин, кожна з яких (а особливо власне пряма мова) може дати найрізноманітнішу синтаксичну структуру. Складним для учнів є й питання про засоби зв'язку між частинами складного речення, особливо про суть сполучних слів — відносних займенників і займенникових прислівників, які, виконуючи функції сполучників,, водночас виступають і як члени речення, як повнозначні слова з усіма властивими їм морфологічними ознаками. Це зобов'язує більше уваги приділяти внутрішній синтаксичній структурі частин складного речення і особливо підрядних речень, зіставляти їх з відповідними самостійними реченнями. Підготовку до цього слід починати ще під час опрацювання простого речення, пропонуючи для аналізу речення з питальними займенниками і прислівниками (Хто вас виховував, Ганно Остапівно? (О. Гончар.) А де ви народилися, містер Степняк? (М. Олійник.) Чого йому заманулося? (В. Собко.), у яких такі слова виступають відповідно підметом, обставиною місця, додатком). У роботі над багатокомпонентними реченнями з різних типів зв'язку особливо важливо, не обмежуючись констатацією кількості частин і загальною характеристикою зв'язків між ними, вникати в суть логіко-граматичних відношень не тільки між кожною парою сусідніх елементів, але й між цілими групами. Наприклад, речення Я довірливо признався дівчатам, що коли вибухнула війна, мені тільки-но починався одинадцятий рік і через те належу до покоління, про яке кажуть, що воно не зазнало дитинства. (Р. Федорів.) схематично можна зобразити так (див. стор. 147): Можливо, конкретні умови роботи в класі примусять обмежитися менш складними прикладами, але вплив такого аналізу на розвиток логічного мислення, пізнавальних здібностей і мовних навичок школярів незаперечний. Особливо в тому випадку, коли аналіз доповнюється вправами на побудову таких конструкцій (хоча б з готових блоків зв'язаних між собою простих речень). Розумінню синтаксичної системи мови, узагальненню засвоєних синтаксичних знань сприяє зіставлення різних компонентів речення на основі їх структури або семантики. Одним із мовних явищ, з якими може бути пов'язане таке зіставлення, є синтаксична синоніміка (наявність семантично близьких, але структурно відмінних виразових засобів), наприклад, вираження ознаки предмета звичайним означенням, відокремленим поширеним означенням, означальним реченням або й виділення повідомлення про неї в окреме речення Перед нами засніжене поле; ...поле, вкрите снігом; ...поле, яке вкрив сніг; Перед нами поле. Його вкрив сніг. Найвиразніше простежуються семантичні зв'язки між узгодженими і неузгодженими означеннями, між членами речення і підрядними реченнями, між складними сполучниковими і безсполучниковими реченнями, між прямою і непрямою мовою. Порівняння таких конструкцій дозволяє показати як можливості взаємозаміни, так і смислову та стилістичну специфіку кожної з них. Важливу роль відіграє і спостереження аналогії смислових зв'язків на різних рівнях синтаксичної системи: сурядний зв'язок між рівнозначними елементами складених присудків, між однорідними членами речення, між однотипними відокремленими зворотами, між незалежними одна від одної частинами складних речень; підрядний зв'язок між компонентами словосполучення, між головним і підрядним реченням, між послідовно залежними підрядними реченнями. Здійснення таких зіставлень, аналіз і добір відповідних прикладів — прекрасний засіб узагальнення і систематизації опрацьованого синтаксичного матеріалу. Хоч такі аналогії не охоплюють усіх вивчених синтаксичних тем, не можна не погодитися з тим, що «відмовлятися від підкреслювання (виявлення) ізоморфних явищ у школі — значить позбавляти вивчення системи мови внутрішньої логіки» Аналізуючи матеріал будь-якого структурного рівня, слід мати на увазі, що не завжди можна однозначно встановити суть синтаксичного явища. Крім типових мовних одиниць, які характеризуються повним набором диференційних ознак, у мові є периферійні, перехідні елементи, які важко віднести до певної рубрики синтаксичної класифікації. Так, словосполучення світло зірок .поєднує означальні та об'єктні відношення, зберігати у сейфі — об'єктні та обставинні, будинок біля стадіону — обставинні, об'єктні й означальні. Цим зумовлена можливість варіантних рішень, необхідність вдумливого смислового аналізу, врахування як значення кожного з компонентів, так і характеру відношень між ними. Наприклад, речення Досить було цю Порфирову музику передати в майже плаксивому виконанні Бугра, як перед хлопцями вже з'являлася миска гарячого борщу. (О. Гончар.) неможливо віднести ні до складносурядних, ні до складнопідрядних. Формально друга його частина нагадує підрядне речення, але в семантичному плані вважатися ним не може; тут відношення значно складніші: перше речення вказує на час дії другого, а друге — на наслідок того, що сказано у першому. В реченні Стіннівки намагаємось оформляти так, щоб вони зразу ж привертали до себе увагу підрядну частину доцільніше трактувати як речення способу дії, але вона має й ознаки речення мети (з якою метою це робиться). Недиференційованими часто виявляються смислові відношення між частинами безсполучникових складних речень (так, у реченні Махнула осінь в ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими барвами. (І. Франко.) можна вбачати як часові, так і причинно-наслідкові відношення; в реченні Летять хвилини — я не прислухаюсь. (Леся Українка.) — протиставні, допустові, певною мірою й об'єктні та часові). «Аналіз подібних прикладів, яких не варто обминати, дає змогу показати складність мовних явищ і процесів, перебування мови в стані постійного розвитку, діалектичного переходу з одних проявів в інші» Необхідно тільки, щоб учень, навіть тоді, коли він обирає не найпереконливіший, але все ж з певного погляду — формального чи смислового — можливий варіант пояснення мовного матеріалу, аргументував, обґрунтовував свої висновки, бо саме це, а не педантичне намагання вкласти всі мовні одиниці у раз і назавжди заготовлені схеми може стати надійним фактором як загального розумового, так і мовного розвитку школярів. Лекція |
| Методика вивчення дієслова в 6-му класі школи з російською мовою навчання. Виконав За програмою, дієслово вивчається в 6-му класі. На вивчення цілої теми «Дієслово» відводиться 20 навчальних годин. В рамках цієї... |
Переставна і сполучна властивості множення Даний посібник можуть використовувати вчителі математики при вивченні теми «Множення раціональних чисел» у 6 класі. До посібника... |
| ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ Розділ науки про мову, який вивчає будову та значення словосполучень і речень називається |
Рекомендації щодо оцінювання олімпіадних завдань Тестові завдання Бали за тестові завдання не нараховуються у випадках, коли відповідь неправильна або відсутня; відповідь обведена олівцем, а не ручкою;... |
| Тестові завдання з української літератури за курс 5 класу до розділу «Світ фантазії, мудрості» Посібник містить тестові завдання, які допоможуть вчителям оцінити навчальні досягнення учнів, перевірити знання текстів, розвинути... |
Тестові завдання з курсу „Психологія спілкування” У вітчизняній психології виокремлюють такі періоди вивчення психології спілкування |
| Міні-лекція із теми „Комп'ютерна презентація” Презентація”. На її вивчення відводиться 4 години. (Роздається план вивчення даної теми). Для оцінювання навчальних досягнень з даної... |
Завдання Тестові завдання з однією правильною відповіддю Елементарним об’єктом, який використовується в растровому графічному редакторі є |
| Тестові контрольні завдання для проведення поточного контролю практичного... Завдання складається із запитання та чотирьох варіантів відповіді, серед яких потрібно вибрати один варіант |
Тестові контрольні завдання для проведення поточного контролю практичного... Завдання складається із запитання та чотирьох варіантів відповіді, серед яких потрібно вибрати один варіант |