Закони сучасної загальної риторики


НазваЗакони сучасної загальної риторики
Сторінка1/10
Дата02.04.2013
Розмір1.26 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Інформатика > Закон
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Закони сучасної загальної риторики

Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного cпілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосередньої взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації публічного виступу. Тому в цьому розділі мова піде про найзагальніших, класичних законах риторики, законах монологічного та діалогічного мовлення. Більша увага буде приділена тому, як ці закони працюють при безпосередній взаємодії з тим (або з тими), кому ця мова адресована, а от стосунки "мовець - аудиторія" та управління увагою аудиторії будуть розглянуті в розділі, присвяченому ораторської майстерності.



Отже, риторика говорить: Мова повинна бути зшита за міркою слухача, як сукня за Міркою замовника". Це означає, що мовець повинен брати до уваги фактор адресата-особливості особистості, психології та сприйняття слухача. Всі чотири закони, про які піде мова, пов'язані саме з фактором адресата і показують, яким чином забезпечується гармонія між основними учасниками мовленнєвої ситуації - мовцем і адресатом.
Закон гармонізуючого діалогу

Перший закон риторики - закон гармонізуючого діалогу говорить: ефективне мовне спілкування можливо тільки при діалогічному взаємодії учасників мовної ситуації.

Розкриємо сутність цього закону.

Термін "діалог" у сучасній риториці має інший, більш загальний і широкий зміст. Риторика принципово заперечує можливість "промові, зверненій до самого себе". Така мова риторику (як науку про ефективну, що впливає, гармонізує мови) просто не цікавить. У риториці не тільки говорить, але і слухач розуміється як особа активне, діяльне. Такими бачив відносини між мовцем і адресатом ще Аристотель. Це бачення особливо близько російській мовному ідеалу. Жити - значить брати участь у діалозі: запитувати, слухати, відповідати, погоджуватися і т.д. У цьому діалозі людина бере участь весь і всією життям: очима, губами, руками, душею, духом, усім тілом, вчинками. Він включає всього себе в слово, і це слово входить у діалогічну тканину Людської життя, у світовій симпосиума.

Отже, закон гармонізуючого діалогу говорить про те, що ваш співрозмовник або аудиторія - не пасивний об'єкт, якому ви повинні передати інформацію, на який ви як говорить покликані впливати. Ваше завдання - "пробудити власне внутрішнє слово" слухача, встановити гармонійні і двосторонні відносини з адресатом. Як діалогізіровать

мовне спілкування, ми розберемо в наступному параграфі.
Принципи діалогізації мовного спілкування

Для того щоб діалогізіровать мовне спілкування, тобто щоб отримати активний відгук на мовлення говорить, треба знати принципи мовної поведінки.




Риторика - комплексна наука, тобто її місце - на стику, пересіченні (причому багаторівневому) ряду наук. Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Риторика - це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка інтегрує в себе необхідні знання.

Сучасна риторика - це наука переконання засобами мови. У сучасному мовознавстві з'явилось поняття "дискурсивна риторика", тобто риторика дискурсу як шоденного мовного спілкування в соціумі. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання: як говорити, для чого і де.

Предмет риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі - це вивчення і опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Все це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інтенції. диспозиції, елокуції, меморії та акції.

У горизонтальному вимірі - це риторика трьох основних родів промов: судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) та кількох їх жанрових видів.





ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ

Найпростіше визначення класичної риторики - мистецтво переконувати - реалізується через такі основні поняття риторики, шо мали назви в античній науці: логос, етос, пафос, топос.

Поняття риторики

















ЛОГОСетос

пафос

топос


Логос. У давньогрецькій мові слово логос означало такі дві групи понять:

  • слово, мова, мовлення

  • поняття, думка, роздум

Це значення відбилось в семантиці сучасних слів з коренем „лог", які зосереджені в основному у сферах логіки та мовознавства:

логічна граматика, логічне мовлення, логічний наголос, логічне судження, логотип, логограма тощо. Логос як основна категорія класичної риторики покликаний був воєдино представляти думку і слово: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього.

Етос. У древньогрецькій мові слово ..етос" означало звичай, звичка, характер, поров (від цього походить сучасне слово ..етика"). В античній риториці слово спочатку


вживалось як ознака до слова ..оратор". а потім закріпилось в риторичній науці як моральний принцип її. Етос є основою формування риторичного ідеалу.

Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначав зразкову суспільну і особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати і впливати. Без етосу (морального кодексу) риторика самознищується. перетворюється не в істину думок і почуттів, а в самообман.

Пафос (гр. пристрасть, почуття) - це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті - тексті. Пафос є категорією естетики.

Проблема пафосу як поняття риторики постає в розмежуванні самого мовця, тобто його особистих почуттів, що виливаються в промові, і того пафосу, який досягається мовними засобами, який іде до слухачів від тексту, а не від промовця.

Ці три основоположні категорії класичної риторики можна визначити як гри важливі наукові критерії, успадковані й іншими філологічними (і не тільки) науками, що розвинулися дотично до риторики: критерій істинності (логос), критерій щирості (етос) та критерій відповідності мовної поведінки (пафос).

Топос (гр. місце) - топіки - це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. До них належать часо-просторові мовні ситуації та їх описи, які легко запам'ятати і які майже у всіх мовців однакові (Моя сім'я. У магазині. У транспорті тощо). Антична риторика любила топоси і розробляла заголовки для них (логограми) та схеми, які легко можна було пристосувати до аналогічних ситуацій. Цій меті значною мірою служили і зразки промов з певних тем і для певних ситуацій. У повсякденному житті ми спілкуємось у межах топосів різних моделей: театр, гості, робота, навчання - вони дають нам багато звичних ситуацій, у яких не постає питання ..як запитати1?, що відповісти?" Проте кожний з нас колись та потрапляв у ситуацію невідомої нам мовної поведінки, де відомих нам загальних місць мало, а є більше невідомих, які ми маємо уже самі витворити, заповнити можливостями свого інтелекту (наприклад, перший прийом \ посольстві, зрада тощо). У риториці використовуються вирази „детальний топос" (широкий набір правил і формул мовної поведінки), „техніка топосу" (вміння швидко пристосуватись до мовного спілкування, ввійти в рамки топосів. вдало поставити запитання, точно відповісти). Людина, яка не орієнтується в гопосі, ставить зайві, недоречні або некоректні запитання.

ОСНОВОПОЛОЖНІ РОЗДІЛИ КЛАСИЧНОЇ РИТОРИКИ





Елокуція


Інвенція




Релаксація










Акція





Диспозиція




Меморія


Конвенція



Інвенція (лат. inventio - винахід, вигадка) - це перший розділ класичної риторики в якому розробляються етапи задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези

майбутнього виступу. На цьому етапі промовець має системазувати власні знання про реальні предмети промови, явища чи абстракції в обраній галузі, що стануть предметом промови., потім зіставити їх зі знаннями про інші і визначитись, який предмет і у якому обсязі промовець може представити у промові. Основне в інвенції - доречно вибраний предмет розмови і намір представити і розкрити його так. шоб досягти здійснення задуму.

Диспозиція (лат. dispositio - розташовую, розмішую) - не другий розділ риторики.' в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.

Основне призначення гарної диспозиції, тобто на етапі побудови промови -запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, шоб вони не суперечили одне одному, а переміщувались з однієї частини в іншу аж до закономірного висновку. Диспозиція пропонує також логічні операції, якими знімається суперечливість визначень.

Елокуція (лат. eloquor - висловлююсь, викладаю) - третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. Основний зміст елокуції з класичної риторики перейшов у сучасну стилістику (вчення про стилі і вчення про тропи і фігури).

Розробка першого і другого етапів - інвенції та диспозиції - в елокуції набувають мовного фігурального вираження, і в результаті - додаткових змістових, оцінних, емоційних, вольових ефектів. Якщо перший і другий етапи підготовки промови підпорядковані суворій логіці операцій, то на третьому етапі - елокуції - зміст промови входить в зону паралогіки. яка допускає використання слів, виразів у переносному (фігуральному) значенні. Елокуція - це використання мовних засобів, що здатні трансформувати основні значення слів у переносні (тропи), і мовних засобів, які здатні трансформувати значення синтаксичних структур та елементів думки. На етапі елокуції розвинулось вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефективнішим. Саме він приводить мовця до мети.

Елоквенція - підрозділ елокуції - найближчий до розділу риторики, в якому досліджуються фігури слова (тропи) і фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною красномовства.

В класичній давньогрецькій риториці від часів Горгія. в римській риториці часів Цицерона. в традиційній ренесансній, в просвітницькій, бароковій і особливо в шкільній риториці за тропами і фігурами закріплювалась прикрашальна функція. Це усолоджувало промови, але часто прикривало примітивний зміст і ним викликало у 19-20 століттях іронічні напади на риторику як на пусту забавку. Нині утверджується погляд на тропи і фігури як на творчі елементи мови, що відбивають специфіку творчого мислення. художнього бачення предмета мовлення, а не пусті прикраси.

Тропи і фігури виникають в результаті складних семантико-синтаксичних процесів між словами і словосполученнями і це свідчить про те. що вони не є простими засобами прикрашання.

Меморія - (лат. пгетогіа - пам'ять, загадка) - цс наступний розділ риторики, призначення якого - допомогти оратору запам'ятати зміст промови, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі. Йото можна назвати тренуванням пам'яті. По-сучасному це можна визначити як збагачення і впорядкування ..банку даних".

Акція - (лат. асгіо - дія, дозвіл) - п'ятий розділ класичної риторики, призначення якого - підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу. Цс - найважливіший і найвідповідальніший етап риторичної діяльності оратора, адже за короткий час має реалізуватись вся тривала попередня робота і привести до очікуваної мети. Оратор має
зовнішньо добре виглядати, справляти приємне враження дикцією, силою звучання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінетикою.

Після виступу настає етап релаксації, розслаблення, спад фізичного та інтелектуально-психологічного напруження. Гарний оратор використовує цей стан, щоб ..по свіжих слідах"' проаналізувати свій виступ, виділивши вдалі і невдалі місця, знайти їм пояснення.

РИТОРИКА І ВОЛЯ ДО ВЛАДИ

Бажання, щоб інша людина прийняла якесь положення, здійснила якийсь вчинок.

співвідноситься з такою філософською категорією, як „воля до влади". Вона набула

значного поширення завдяки роботам відомого німецького філософа Фрідріха Ніцше.

Воля до влади" - потужний стимул людської поведінки, наявний у кожної людини.

Людина прагне підкорити собі оточуючий світ, до складу якого входять і інші люди.

Існують вчинки, які нічим не вмотивовані, окрім бажання утвердити себе серед людей.

Однак шляхи реалізації цих стимулів підлягають моральній оцінці^ Підкреслення

значимості мистецтва впливу знаходимо у романі видатного англійського письменника

О.Уайльда ..Портрет ДоріанаГрея":

... Ах, до чого ж це захоплююче - здійснювати вплив на інших людей! Хіба можна що-небудь порівняти з цим? Вкласти свою думку в чиюсь досконалу форму хоча б на недовгий час; чути відгук своїх власних думок і поглядів, збагачених музикою палкої молодості й юної пристрасті; передати іншому свій настрій і душевний стан, наче це були найтонші флюїди або екзотичні пахощі, - все це дає невиразну радість, можливо, найбіїьшу радість, яку може відчути людина у наш меркантильний, вульгарний час із його брутальними чуттєвими насолодами й приземленими ідеалами". Риторика дає можливість будь-якій людині цивілізовано реалізувати свою ..волю до

влади". Саме в процесі публічних виступів людина може домогтися переваги над іншими

людьми. Розглядаючи ораторську діяльність, можна зафіксувати два випадки:

• аудиторії невідомий предмет промови: тоді мета оратора - інформування. Він
повинен зацікавити слухачів, аби уникнути ситуації ..не шано, і знати не хочу".

« в аудиторії є певні погляди на предмет промови: тоді мета оратора - переконати слухачів у слушності, прийнятності власної позиції. У будь-якому випадку результатом успішного публічного виступу є тс. що аудиторія бачить предмет ..очима" оратора.

Серед інших шляхів реалізації ..влади до волі" (примус, маніпулювання, навіювання тощо) переконання характеризується такими відмітними рисами:

  • Переконання є свідомим впливом з боку оратора на аудиторію. У слухачів є можливість протистояти йому. Ситуація переконуючої кумуляції врахов\є факти існування оратора і аудиторії.

  • Переконанням оратор формує волю людини. Аудиторія діє відповідно волі оратора, але вважає при цьому, що діє на свій розсуд.

  • Переконання є „владою над розумом".

Переконувати складно. Чому9 Справа в тому, що людський інтелект прагне до самозбереження. Спочатку чиниться опір тому, що намагається нав'язати інша людина. Заперечення нового - це прагнення економити власні зусилля. Психологами відмічено, що енергетично значно легше відстоювати власну точку зору, ніж спробувати дослухатись до іншої думки і засвоїти її.

Перш ніж переконувати, потрібно, якщо не спростувати, то хоча б похитнути точку зору іншої людини. Це перший крок, тобто виклик сумніву щодо слушності позиції, якої дотримується дана людина.
ЗАКОНИ РИТОРИКИ

Концептуальний закон.

Базовим законом риторики є концептуальний закон, який полягає у винайденні задуму, ідеї, створенні концепції. За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна, нормальна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого вона вчиться вираховувати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і у перспективі, визначатися з мстою своєї діяльності, виділяти головне і другорядне, логічно вибудовувати свою діяльність. Знання даного закону дає можливість людині виробити в себе дуже важливу якість - повагу до думки (інтелекту), а це. в свою чергу розвине в ній розуміння того, що без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливе розв'язання сучасних проблем, неможливо вийти з найпростішого глухого кута.

Яким чином можна навчитись грамотно створювати задум - концепцію? Концепція, за визначенням Г.М.Сагач. це - система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Таке розуміння концепції найбільш відповідає її функціональному призначенню - бути першоосновою мислсннсво-мовленнєвої діяльність Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій:

  1. Своє бачення суб'єктом предмета (геми). . .

  2. Аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для вивчення.

  3. ..Привласнення'" суб'єктом чужого досвіду по вивченню обраної проблеми (прилучення до цінностей людського досвіду).

  4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє) і формування позиції.

Такий підхід до розробки концепції відбиває природний процес пізнання людиною навколишнього світу. Будь-яку одержувану зовні інформацію людина перш за все пропускає через власне ,.я"' (відчуття, уявлення), створює своє бачення, свою картину того чи іншого предмета. Саме на цьому етап; починає формуватися індивідуальний особистісний підхід людини до пізнання світу, джерелом якого є життєвий досвід, здоровий глузд, професійний досвід.

На даному етапі цілком можливий двоякий результат: не виключено, що людина може виявитись дилетантом, мати досить поверхове уявлення про предмет і звідси викривлене бачення його, а може запропонувати більш-менш повне уявлення про предмет, яке наближає людину до пізнання істини про цей предмет. Перевірити істинність своїх уявлень людина має можливість далі - на наступних етапах пізнання.

Даті, коли суб'єкт уже отримав своє бачення предмета, він починає усвідомлювати неможливість охоплення усього предмета і опиняється перед необхідністю вибору з предмета певних граней (проблем) - другий етап розробки концепції. Критеріями підбору проблем виступають інтерес та компетентність самого суб'єкта, актуальність проблем. їх громадська значущість - проходження цього етапу дозволяє суб'єкту відійти від поверхового підходу до вивчення предмета (про все й ні про що). Д. Карнегі писав: ..Не робіть властивої майже всім помилки - не робіть спроби торкатися у невеликій промові надто великого кола питань! Візьміть один чи два аспекти теми й спробуйте висвітлити їх грунтовно".

Лише після того, як суб'єкт здійснив вибір проблем, він може звернутися до вивчення того людського досвіду, який накопичено з матеріалу, що його зацікавив. Такий підхід сприяє, по-перше, ширшій цілеспрямованості й поглибленню в роботі з літературою, ніж коли людина одразу починає вивчення чужого досвіду, як це практикується. По-друге, це
допомагає людині позоавитись почуття розгуолеиоеті перед величезним оосягом літератури і знімає нервозність у процесі роботи, шо дозволяє зекономити час.

Четвертий етап створення концепції характеризується тим. що тут суб'єкт провадить складну операцію по критичному осмисленню двох досвідів - свого і чужого - на основі чого й формує власну позицію. Таким чином, суб'єкт начебто знову повертається до свого бачення предмета, але це бачення є вже якісно іншим, бо завдяки способу розвитку за спіраллю воно є збагаченим, поглибленим, конкретизованим і навіть переосмисленим.

Отже, процес створення концепції - це досить складна й напружена мисленнєво-мовленнєва діяльність людини, але не зробивши цієї досить нелегкої роботи, вона впадає в дилетантизм, що виражається в нездатності розв'язувати суперечності, сприяє появі і накопиченню безвихідних ситуацій.

Після того, як розроблено задум, починається наступний етап діяльності - ..запуск" задуму в суспільство. Першим законом цього етапу є закон моделювання аудиторії, знання й застосування якого дозволяє досить повно вивчати тих. на кого треба орієнтувати загальний задум.

Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих. на кого розраховується викладення концепції (один суб'єкт чи ціла соціальна група), на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак.

Соиіально-демографічні ознаки становлять собою перший ступінь вивчення аудиторії. спрямований на розкриття ..зовнішньої оболонки" людини. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік. національність, освіту. Професію, склад сім'ї тощо. Для того, щоб ці ознаки не перетворились на формальні характеристики, необхідно не лише займатися фіксацією цих ознак, але й співвідносити ознаки одну з одною, займатися їх аналізом, вичитувати ту інформацію, яка стоїть за тією чи іншою ознакою.

Соціально-психологічні ознаки характеризують поведінку декількох суб'єктів одночасно, тобто це ознаки, властиві одразу декільком суб'єктам. До них можна віднести такі: мотиви поведінки, потреби, ставлення до предмета мовлення та суб'єкта, який його викладає, рівень розуміння предмета.

Мотив поведінки розглядається як фактор, який зумовлює дії суб'єктів (відповідає на запитання: що збудило суб'єкта до дії). Охарактеризуємо три мотиви:

  • Морально-дисциплінарний мотив (зовнішній, примусовий фактор спонукання), не підкріплений бажанням суб'єкта;

  • Емоційно-естетичний мотив (фактор, заснований на цікавості, але не підкріплений волею суб'єкта: звідси ..скороминучість" цього мотиву):

  • Інтелекіуально-пізнавальний мотив (фактор, зумовлений бажанням і волею суб'єкта до пізнання). Стійкий інтелектуально-пізнавальний мотив виводить людину на рівень саморозвитку, тобто запуску в ній активного внутрішнього фактора.

Потреби розуміються як категорія, яка визначає вибір суб'єкта (відповідає на питання: що цс мені дає0 Навіщо це мені? що я від цього отримаю?). Можна виділити два види потреб: усвідомлені та неусвідомлені. Усвідомлена потреба буває:

• Особистісна (суб'єкт отримує інформацію тільки для себе, з урахуванням власного
інтерес}, тобто ,.замикає" інформацію на собі):

Професійна (суб'єкт сприймає інформацію з урахуванням професійних інтересів, тобто збагачує свій професійний досвід, турбується про тих. на кому відбивається його рівень компетентності):

Громадська (суб'єкт піднімається до рівня усвідомлення вкладу в суспільство як основної умови.нормального, повноцінного життя людини: чим більше я вкладу в суспільство, тим більше отримаю від нього і навпаки). Громадська потреба розвиває в людини розуміння того, шо усі члени суспільства (хочуть вони цього чи не хочуть) є взаємозалежними.
Ставлення до предмета мовлення та суб'єкта, який його викладає. - це реакція суб'єкта, котрий сприймає інформацію. Цю реакцію можна класифікувати за такими типами:

  • Байдужа чи інфантильна реакція, що характеризується невключенням суб'єкта в предмет обговорення. Причина- незачеплений інтерес суб'єкта.

  • Угодовська реакція, яка характеризується тим. що суб'єкт легко, без сумнівів, стає на точку зору іншого, так само легко від неї відмовляється й стає на точку зору третього і т.п. Даний тип реакції зумовлений відсутністю у суб'єкта свого погляду через слабку компетентність у предметі. Угодовська реакція може з'явитися ще в одному варіанті: суб'єкт лише вдає, що слухає, а насправді він зосереджений на своїх проблемах^ Така реакція дуже близька до байдужого ставлення. Відмінність лише в тому, що при байдужому ставленні у суб'єкта і зовнішній вигляд (очі. міміка) відповідний, байдужий.

  • Конфліктна реакція, яка характеризується спалахом негативних емоцій суб'єкта(ів) на дії іншого суб'єкта(ів); як наслідок - позиція конфронтації: небажання розуміти іншого.

Конфліктна реакція існує в двох формах:

відкритий конфлікт (негативні емоції виявляються >' вигляді грубих, некоректних реплік, запитань, коментарів):

прихований конфлікт (суб'єкт явно не виражає своїх емоцій, але усім своїм виглядом - очі, міміка, жести - виявляє неприйняття точки зору).

• Конструктивна реакція, яка характеризується створенням у суб'єкта установки на
розуміння іншого: як наслідок - між людьми з'являється атмосфера
інтелектуального та емоційного співпереживання (емпатія). співтворчості.

Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовленість суб'єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо. Стосовно різних предметів можуть бути різні рівні розуміння. У інтерпретації Г.М.Сагач, „розуміння"' означає адекватну передачу першоджерела (книга, точка зору людини) шляхом переведення на внутрішній код..(власна мова), тобто переказ першоджерела своїми словами без викривлення.

Відповідно до існуючої у соціальній психології шкали рівнів розуміння виділяються такі рівні'.-*

  1. ..Про що" (суб'єкт, знаходячись на цьому рівні, має. луже гуманне уявлення про предмет, бачить його лише у самих загальних рисах). Частіше всього це лише сприйняття назв предмета, звідси людина має викривлене, неістинне судження про предмет в цілому.

  2. ..Про що + що" (на цьому рівні суб'єкт уже проникає в зміст предмета, тобто одержує інформацію про нього з літератури та інших джерел, але своєї позиції не має. залишаючись поки що на сходинці запам'ятовування чужих думок).

  3. „Про що + що .+ як" (суб'єкт виходить на рівень осмислення змісту предмета, чужих думок, тобто пропускає їх через себе, виробляючи власну позицію відносно предмета обговорення, підносячись тим самим на наступну сходинку - роздуми).

  4. „Про що + що + як + навіщо" (знаходячись па даному рівні, суб'єкт здатний поставити собі запитання: ..Навіщо мені потрібно знати цей предмет, де і коли я можу використати ці знання?" Інакше кажучи, суб'єкт виходить на рівень застосування одержаних знань про предмет, проектуючи їх на свою діяльність, досвід).

Необхідно відзначити, що два перші рівні розуміння є досить поверховими за своїми характеристиками, тому саме в цих рівнях найбільш ймовірна можливість спотвореного розуміння

Третій рівень закладає перший ступінь до розуміння у власному розумінні цього слова, і на четвертому рівні процес розуміння досягає своєї глибини.
Індивідуально-особгістісні ознаки становлять собою наступний крок у вивченні внутрішнього світу людини, який направлений на розкриття особливостей кожного суб'єкта зокрема, тобто на дослідження будови внутрішнього світу суб'єкта: типу нервової системи, типу й способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту. ступеня розвитку основних функцій - інтелектуальної, емоційної, рухливої, інстинктивної тощо.
Готуючись до публічної промови, професійної або особистої розмови, перш за все,

необхідно уявити собі слухача, співрозмовника. Які особливості його особистості (характер, смаки, інтереси). Чи є теми, які не варто зачіпати.

Риторика рекомендує, обдумуючи мова, заздалегідь скласти "соціальний портрет слухача (аудиторії)". Він створюється в результаті відповідей на наступні питання:

  1. соціальне становище слухача або соціальний склад аудиторії; соціальна роль співрозмовника по відношенню до вас (керівник; викладач; товариш; батько і т.д.)

  2. розмір аудиторії (кількість осіб);

3) вік;

4) коло особливих інтересів адресата і набір "заборонених тем", особисті особливості
співрозмовника (характер, освіта, виховання..);

5) чому і навіщо люди зібралися; що будуть робити в результаті зборів, конференції;

6) як ваше повідомлення пов'язано з особистими насущними інтересами і потребами
адресата;

8) як вони будуть використовувати отримані від вас відомості? Коли? Яким чином?

Ще раз хочеться підкреслити, що робота зі складання портрета адресата дуже корисна в будь-якій ситуації: і при підготовці до бесіди особистого або ділового характеру, і при підготовці до публічного виступу. Аналіз аудиторії допоможе продумати хід бесіди, допоможе діалогізіровать навіть монологічну мова в умовах публічного виступу -використання риторичних питань, звернення до слухачів.

Другий принцип діалогізації промови - це принцип близькості змісту промови інтересам і життя адресата. Попередньо оцінивши і уявивши собі аудиторію, необхідно продумати ті факти, приклади, образи, які взяті з області, життєво важливою або добре знайомої, цікавою, доступною вашому слухачеві. Природа людини така, що він гостріше переживає те, що стосується його особисто, то, що йому близьке. І

Уявіть собі, що трапилася надзвичайна подія: десь за кордоном; у вашому місті; у вашому домі. Експерименти показують, що розуміння тексту безпосередньо залежить від того, наскільки його зміст близько інтересам адресата: чим більша ця близькість, тим менше варіантів розуміння виявляється. Тому риторика рекомендує протягом всієї бесіди або виступу показувати, чому сообщаемое особисто важливо для адресата, яким чином обговорюване питання безпосередньо стосується його життєвих інтересів.
Третій принцип - конктретність

Конкретність допомагає зримо сприйняти звучить слово, а це дуже важливо для розуміння і запам'ятовування.

Обов'язково повинні бути приклади - конкретні прояви і підтвердження ваших думок.

Зверніть увагу на образність мови
Відбирайте слова: краще вжити не родове поняття, а видове (не головний убір, а капелюх; не транспорт, а тролейбус).

Продумуючи структуру промови, формулюйте тему або окремі питання як можна конкретніше.

Закон просування і орієнтації адресат

Другий закон - закон просування і орієнтації адресата, який вимагає, щоб слухач за допомогою мовця був орієнтований "у просторі" мови і щоб він відчував, що разом з промовистою просувається до мети.

Перш за все потрібно продумати загальну структуру мови. Структура промови повинна бути ясною не тільки для рратора, але і для адресата, А для цього мовець повинен "весь час пам'ятати про свою мету і основної думки і робити їх очевидни

Добре, коли переходи від однієї смислової частини до іншої теж створюють враження , що оратор рухається вперед, не відволікаючись, не "застряє" і не повертаючись до того, що вже пройдене ".

, Легше сприймати висловлювання, якщо дотримуються принципи побудови всієї фрази. Фраза повинна мати чітку структур. У риториці існує таке поняття як період, про який Арістотель писав так: "Я називаю періодом фразу, яка сама по собі має початок і кінець і розміри якої легко оглянути. Такий стиль приємний і зрозумілий, він приємний, тому що являє собою протилежність мови незакінченої, і слухачу завжди здається, що він щось схоплює і щось для нього закінчилося, а нічого не передчувати і ні до чого не приходити -неприємно. Зрозуміла періодична мова тому, що легко запам'ятовується, а це походить від того, що періодична мова має число, число ж всього легше запам'ятовується. Тому всі запам'ятовують вірші краще, ніж прозу

Відчуття руху створюється і самим процесом виконання, виголошення промови. Необхідні осмислені паузи, правильно вибраний темп мови. Повтори повинні не заважати руху думки, а підкреслювати особливо важливі формулювання, висновки.
Закон емоційності

Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, "щоб мовець не тільки мислив, не тільки розумом творив свою промову, а й відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє чи розмовляє
Ще древні риторики говорили про те, що тільки особистісно пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Існує безліч виразних засобів, розроблених риторикою, які роблять мову виразною. Найсильніше з них - це метафора (Дивись розділ "Елокуція"). Емоційної та експресивної мова стає також завдяки виразним рухам мовця, його голосу.
Закон задоволення

Четвертий закон риторики - закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співрозмовника). Перш за все створенням ігровий установки, "загадок", які разом з промовистою розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом,каламбуром, грою слів - ось що допоможе говорить принести задоволення слухачеві. При цьому потрібно пам'ятати; мова не повинна перетворюватися на порожню балаканину. І ще, Доставити задоволення слухачеві - це не означає уникнути складних питань, часом навіть неприємних. У будь-якій ситуації потрібно пам'ятати про культуру спілкування.

При публічному виступі не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мову на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, щоб зрозуміти все, що говорить оратор. Неясна, заплутана, одноманітна мова стомлює слухача. Тому необхідно навчитися змінювати темп і ритм мови, висоту голосу.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Семестрова різнорівнева контрольна робота для учнів 11 класу, що навчаються за профілем
«Мова, індивід, суспільство», «Лінгвістична риторика», «З історії риторики й ораторського мистецтва», «Система функціональних стилів...
Реферат Побутове
Тема. Риторика. Виражальні засоби риторики: епітет, порівняння, метафора, протиставлення, парадокс
Закони термохімії
Хімічна термодинаміка вивчає переходи хімічної енергії в інші форми – теплову, електричну і т п., встановлює кількісні закони для...
Плани семінарських занять навчальної дисципліни
Яка роль і місце «Повчання» Володимира Мономаха у розвитку давньоруської риторики? (впр. 556)
Причини низької успішності учнів з фізики. Шляхи підвищення мотивації навчання фізики
Фізика стала грати роль теоретичної бази сучасної техніки, багато галузей якої (електротехніка, радіотехніка, електроніка, ядерна...
Тема уроку: Газові закони. Комп ’ ютерні презентації. Мета уроку:...
Закон Бойля- Маріотта. Добуток тиску даної маси газу об’єм, що його займає газ за сталої температури, є величиною сталою
Методичні рекомендації щодо викладання предметів художньо-естетичного...
Сьогодні мистецтво у системі сучасної освіти розглядається як суттєвий компонент загальної освіти школяра. Його могутній пізна­вальний...
Для учнів 5 класу Пригоди на сторінках сучасної книги
«Пригоди на сторінках сучасної книги (за повістю-казкою Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка»)»
В. О. Сухомлинський Зростаюча увага до питань мовної комунікації,...
Загальної проблематики на сучасному етапі особливої актуальності набуває вивчення мовленнєвого етикету, правил мовленнєвої поведінки....
Тема уроку: Фотоефект. Закони фотоефекту. Мета уроку
Навчальна: активізувати знання про методи наукового пізнання природи; сформувати в учнів уявлення про фотоефект і вивчити його закони;...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка