|
Скачати 0.6 Mb.
|
2.2. Кваліфікаційна характеристика професії документознавця в державному класифікаторі професій Кваліфікаційна характеристика професії документознавця визначена в Державному класифікаторі професій України ДК 003-95, розробленому Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин Міністерства праці й соціальної політики України за участі Інституту української мови Національної академії наук України й Науково-дослідного інституту статистики Державного комітету статистики України. Класифікатор професій є складовою частиною державної системи класифікації й кодування техніко-економічної й соціальної інформації, в основу якого покладено Міжнародну стандартну класифікацію професій 1988 року (ISCO-88: International Standard Classification of Occupations/ILO, Geneva). Він призначений для застосування всіма суб’єктами господарювання під час запису про роботу в трудові книжки працівників. Відповідно до п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників записи до трудової книжки про найменування роботи, професії або посади здійснюються відповідно до найменування професій і посад, перелічених у Державному класифікаторі України. Якщо назву посади не зазначено в Класифікаторі, у трудових книжках працівників її вказувати не можна. Для розуміння кваліфікаційної характеристики професії документознавця слід розрізняти поняття «професія» і «кваліфікація». Професія – здатність виконувати такі роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Кваліфікація – здатність виконувати завдання й обов’язки певної роботи. У дипломі фахівця або в іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається назвою професії. Кваліфікація визначається рівнем освіти й спеціалізацією. Спеціалізації документознавців відрізняються від напряму вищого навчального закладу. Документознавців готують як фахівців-менеджерів з управлінської, рекламної, митно-брокерської, видавничої, документно-техничної та іншої діяльності, що забезпечують різні сфери функціонування документів. Проте загальні вимоги до професії документознавця є єдиними. Вони містять завдання, обов’язки, необхідні знання, права та кваліфікаційні вимоги. Завдання та обов’язки документознавця:
Крім цього, документознавець має знати:
Документознавець має також права:
Від кваліфікаційних вимог залежить посада. Для отримання посади провідного документознавця слід мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст), стаж роботи за професією документознавця I категорії не менше двох років. Працювати документознавцем I категорії можна за умови наявності повної вищої освіти відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст); для магістра – без вимог до стажу роботи, спеціаліста, стаж роботи за професією документознавця II категорії не менше двох років; Посада документознавця II категорії передбачає повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (спеціаліст), стаж роботи за професією документознавця не менше одного року. Для того щоб працювати документознавцем, достатньо мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи. 2.3. Напрямки діяльності документознавця Суспільство потребує висококваліфікованих документознавців у різних галузях діяльності. Одними з найзатребуваніших фахівців є документознавці-менеджери з рекламної, митно-брокерської діяльності та документно-технічного забезпечення виробництва. Розглянемо їх основні функціональні обов’язки, крім зазначених вище, щодо документознавця незалежно від спеціалізації. Професійний менеджер з реклами повинен:
Значущість професії менеджера з митно-брокерської діяльності набуває значення у зв’язку зі зростанням зовнішньоекономічної діяльності компаній щодо імпорту та експорту товарів споживання, оскільки митні платежі становлять понад 40 % річного бюджету країни. Специфіка вітчизняного приватного бізнесу полягає в тому, що імпорт товарів широкого споживання перевищує експорт, а це зумовлює необхідність грамотного митного оформлення імпортованої продукції. Головне завдання менеджера з митно-брокерської діяльності полягає в доставці товару після його повного оформлення. Для цього він повинен:
Менеджери з документно-технічного забезпечення виробництва обслуговують різні сфери виробництва. Тому вони є універсальними працівниками, що адаптуються в процесі роботи до певної виробничої сфери діяльності. Менеджери з документно-технічного забезпечення виробництва повинні:
Г л а в а 3 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА 3.1. Документ як базове поняття документознавства Поняття «документ» є фундаментальним у документознавстві. Використання цього поняття в усіх сферах інформаційної діяльності щодо створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, поширення й використання документної інформації в суспільстві зумовлює кілька версій його розуміння відповідно до специфіки тих об’єктів, яким надається статус документа. Походження поняття «документ» (лат. documentum – зразок, доказ, свідчення) пов’язують зі значенням дієслова «docere» – учити, навчати. Згідно зі стандартом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО) документ визначається як записана інформація, що може бути використана як одиниця в документаційному процесі. При цьому передбачається, що інформація може бути записана за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звуку та ін. Зважаючи на це, усі матеріальні об’єкти, використані для передачі інформації в суспільстві, можна розглядати як документи. В Україні є три стандарти, що визначають поняття «документ». У документознавстві традиційним вважається використання визначення поняття «документ» у сфері книговидавництва, що акцентує на єдності матеріального об’єкта з інформацією, закріпленою створеним людиною способом, на відміну від поняття «документ», що функціонує у сфері архівної справи й діловодства, яке наголошує на правильному оформленні документа, його правовому статусі, або у сфері інформації та документації, що ідентично вищезгаданому міжнародному визначенню цього поняття. Трактовка поняття «документ» у документознавстві, що спирається на стандарт у галузі книговидавництва, обумовлена особливостями його еволюціонування, оскільки бельгійський учений Поль Отле, який вважається основоположником документаційної науки, ототожнював поняття «книга» й «документ» у «Трактаті про документацію» (1934). Отже, згідно з ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення документ – це матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі й просторі. У цьому визначенні підкреслюється двоєдина сутність документа, єдність інформації та матеріального носія. Цілісне вивчення документа як системи складається у виявленні його елементів, підсистем і зв’язків між ними, тобто у вивченні його структури, що передбачає подальше вивчення ознак, параметрів, функцій та властивостей системи, можливість використання документа в соціальній комунікації. 3.2. Специфіка структури документа Будь-який документ складається з окремих елементів, що дозволяють його ідентифікувати. У документуванні для позначення таких елементів використовується термін «реквізит» (від лат. "requisitium" — необхідне). Так, при оформленні ділових документів розрізняють постійні та змінні реквізити. Постійні друкуються під час виготовлення бланка; змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. ДСТУ 4163-2003 (від 9 квітня, який чинний з 1 вересня 2003 р.) встановлює максимальний склад реквізитів (32 реквізити) і певний порядок їх розміщення в організаційно-розпорядчих документах. У книгознавстві, бібліотечній, видавничій справах і суміжних з ними галузях для ідентифікації документної інформації (книг, брошур та ін.) використовують термін «вихідні відомості», що є найважливішою складовою іншого поняття — «апарат видання». У наш час поняття «реквізит» застосовують і в цих галузях інформаційно-документаційної діяльності, розглядаючи їх як реквізити-підстави (наклад, дата, номер, ціна та ін.) і реквізити-ознаки (автор, адресат, назва, емблема організації та ін.). Є значна кількість й інших реквізитів, склад і розташування яких залежить від виду документа. Наприклад, елементи вихідних відомостей газети, журналу, книги, управлінського документа істотно відрізняються один від одного. Сукупність окремих елементів документної інформації (реквізитів) є формуляром документа, який також залежить від виду документа. Отже, реквізити дозволяють ідентифікувати документну інформацію, визначити її соціальний статус, сприяють захисту від фальсифікації, допомагають у пошуку релевантної інформації. Основними реквізитами документа є адресат, адресант, назва, текст, підпис, печатка. В електронних документах на відміну від друкованих знаковою підсистемою є гіпертекст (HTML – Hypertext Markup Language – текст, що дозволяє миттєво переходити від одного тексту до іншого). У зв’язку з активним використанням комп’ютерних технологій у теорії й практиці роботи з електронними документами й ресурсами здебільшого значення набуває використання термін «метадані». Відповідно до міжнародного стандарту ІSО 15489: 2001 «Інформація й документація. Керування документацією» метадані – це дані, що описують контекст, контент (зміст) і структуру документів, а також керування документацією протягом часу. Метадані – структуровані дані, що створюються автоматично разом з файлами та дозволяють ідентифікувати документовану інформацію (ресурси), здійснювати її обробку, зберігання, пошук. Прикладом метаданих може бути «Дублінське ядро» (м. Дублін, штат Огайо), що містить 15 елементів (заголовок, автор, джерело, мова та ін.). В електронних документах використовується цифровий підпис – спеціальний набір цифрових і буквених символів, більшість із яких основані на методі шифрування. |
Практичне заняття №2 Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спрямування: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2009 |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
Вступ Осика О. П., Акмаєв А.І., Ахромкін Є. М., Кліяненко Б. Т., Фесенко І. А. Економіка й організація інноваційної діяльності. Навчальний... |
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
ВСТУП Розділ І. Теоретичне обґрунтування соціального спрямування хімічних знань Питання соціального спрямування хімічних знань є особливо актуальним у сучасному світі. Задача освітян зробити процес навчання цікавим,... |
ВСТУП КОНЦЕПЦІЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ МЕРЕЖІ БІБЛІОТЕК ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ |
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с |
ЗАТВЕРДЖУЮ Стаж роботи за професіями керівників нижчого рівня відповідного професійного спрямування: для магістра — не менше 2 років, спеціаліста... |