|
|
Скачати 415.81 Kb.
|
|
адитивне) співчуття має на увазі співчутливі вигуки, які дещо перевищують рамки сказаного інтерв’юйованим і ґрунтуються на умовиводах самих соціальних працівників. Таким чином, співчутливі додаткові висловлювання є інтерпретують, в них інтерпретуються почуття клієнтів, їх образ думок, потреби, зовнішні фактори, мотиви, переконання і неадекватна манера поведінки, яка є причиною існуючих труднощів. Такого роду зауваження допомагають клієнтам торкнутися тих емоцій, які лежать на межі або злегка виходять за межу їх розуміння. Прийом додаткового співчуття використовується також і в інших цілях, до яких відносяться розширення знань клієнта про основні значеннях почуттів, думок і поведінки, бажаннях і потребах, прихованих мотивах поведінки і нереалізованих потенційних можливостях. Інтерпретація. Останнім часом теоретики та дослідники-емпірики приділяли значну увагу концепції інтерпретації, яка викликала безліч суперечок. Інтерпретація була головним знаряддям соціальних працівників, які орієнтувалися на психоаналіз, в той час як прихильники інших теорій (головним чином гештальтпсихології та деяких екзистенціалістські теорій) уникали подібної методики. І все ж у консультаційному процесі, незалежно від теоретичної орієнтації, соціальні працівники часто, будь то навмисно чи не навмисно, виконують інтерпретаторскій функцію. Розбіжності точок зору сприяє семантична і концептуальна плутанина. Однак в останніх публікаціях поняття стають більш чіткими, що зменшує невизначеність і плутанину. Інтерпретація допомагає клієнту побачити проблему в іншому світлі, що приводить до бажаного результату — відкриттю нових можливостей для лікувального впливу. Загальна концепція інтерпретації, що підкреслює іншу точку зору, досить широка і включає в себе різноманітну методику, спрямовану на переконструирование, перенаіменованіе, перевизначення проблеми, додаткове співчуття. Питання інтерпретації вирішується двояко: в семантичній і пропозициональной площинах. Семантичний підхід в інтерпретації описує досвід клієнтів відповідно до концептуальним лексичним словником соціального працівника. Наприклад: «Думаю, що під словом» засмучений «ви маєте на увазі, що ви ображені і розчаровані». Таким чином, семантичні інтерпретації тісно пов’язані з співчутливими додатковими відповідями. Препозіціонно підхід в інтерпретації увазі судження соціального працівника про причинних зв’язках між різними факторами проблемної ситуації, в якій знаходиться клієнт. Наприклад: «Коли ви так завзято намагаєтеся не дратувати інших, то нервуєтеся самі і врешті-решт обурюєтеся тим, що інші зловживають вашим хорошим ставленням». Конфронтація. Конфронтація є ефективним прийомом, що дозволяє розкрити для інтерв’юйованого істотні для його проблеми або те, що перешкоджає досягненню мети. Конфронтація доречна в тому випадку, коли клієнти демонструють свої слабкі місця — суперечливість і непослідовність переконань, емоцій і вчинків, що ведуть до неадекватного поведінки в цілому. Суперечливість носить загальний характер, і вигідна позиція «з боку», займана соціальним працівником, дозволяє йому запропонувати нові перспективи і коригувальну зворотний зв’язок. Умілі конфронтації націлені на розширення уявлень інтерв’юйованого про ті сили, які обумовлюють його опір зміною. Конфронтація, інтерпретація і додаткове співчуття застосовуються для розширення уявлення клієнтів про психодинамічних факторах, які впливають на їх поведінку. Ефективна конфронтація, як правило, є продовженням додаткового співчуття. Проте конфронтація використовується тільки для того, щоб допомогти клієнту побачити і змінити поведінку, яка йде врозріз з бажаними змінами, а також перешкоджає просуванню вперед і загрожує всьому процесу надання допомоги. Інтерпретація і додаткове співчуття застосовуються для розширення уявлень клієнта. Конфронтація таїть у собі певну загрозу взаєминам з соціальним працівником, тому що клієнти можуть пояснити конфронтацію як критику, тиск або несхвалення. У результаті вони можуть образитися, повести себе вороже або замкнутися. У крайніх випадках вони можуть не прийти на наступне інтерв’ю. За всіма зазначеними причин важливо зайвий раз висловити запевнення в бажанні допомогти і добрих намірах. При використанні прийому конфронтації необхідна обережність, і соціальним працівникам не слід звикати до цього стилю ведення інтерв’ю. Найбільш досвідчені соціальні працівники заохочують самоконфронтацію (що таїть у собі певний ризик), звертаючи увагу інтерв’юйованих на ті результати, вчинки і протиріччя, яким, можливо, він не надавав значення. Нижче слідують приклади зауважень, які заохочують самоконфронтацію. «Я розумію, що ви отримали деяке задоволення від того, що нагрубили вчительці, але мені незрозуміло, яким чином це поліпшило вашу ситуацію». «Давайте тепер зупинимося і подивимося, що зробив кожен з вас для того, щоб створити напруженість, яку ви зараз відчуваєте». «Я не бачу, яким чином ту поведінку, про який ви зараз говорили, співвідноситься з вашою метою. Як ви собі це уявляєте?» Ефективні прямі конфронтації включають в себе чотири елементи: 1) прояв зацікавленості; 2) посилання на цілі інтерв’юйованого, переконання або зобов’язання; 3) посилання на непослідовність поведінки (або його недоліки) і 4) можливі негативні наслідки непослідовної поведінки. Нижченаведені висловлювання ілюструють можливі відповіді. Інтерв’ю проводилося з чоловіком-ув’язненим, звільненим під підписку. «Упевнений, що менше, всього вам би хотілося повернутися у в’язницю». «Я теж цього не хотів і думаю, що ви це відчуваєте. Але я повинен бути з вами відвертий ...» «Ви знову зв’язалися з тією ж компанією, через яку виявилися в біді і потрапили у в’язницю. Сподіваюся, ви розумієте, що йдете тією ж дорогою, що й раніше. Ми обоє прекрасно знаємо, куди вона веде». Зацікавлена манера тактики конфронтації зменшує ризик того, що інтерв’юйований займе оборонну позицію і у відносинах настане відчуженість. Однак соціальний працівник повинен: а) бути насторожі щодо можливої негативної реакції на конфронтацію і б) співчутливо відповідати інтерв’юйованому, щоб зменшити ворожість і роз’яснити свої добрі наміри. Це два провідних правила, дотримання яких необхідно для ефективного використання конфронтації. Комунікаційний процес протікає в різних сферах життєдіяльності. Знання елементів і етапів комунікаційного процесу дозволить фахівцям, зокрема, з соціальної роботи, ефективно здійснювати комунікаційний процес у соціальній роботі. 4. Поняття та класифікація управлінських рішень При досягненні цілей людина, як і організація, стикається з різними проблемами. Проблема може виникнути в двох випадках: по-перше, при відхиленні процесу досягнення мети від запланованого; по-друге, при виникненні не врахованих раніше можливостей досягнення мети, тобто проблема розглядається, як надана можливість. Будь-яка проблема може мати кілька способів дозволу або альтернатив. Вибір єдиної альтернативи з усього їх безлічі і є ухваленням рішення. Протягом свого життя людина постійно приймає різні рішення, наслідки яких можуть позначитися як на його майбутньому, так і на майбутньому інших людей. Якщо рішення приймає керівник організації, то наслідки цього рішення неминуче позначаються на інших людях. Тому керівник завжди несе моральну і матеріальну відповідальність за результати прийнятих рішень. Професор Мінцберг встановив, що кожен керівник грає свою роль в міжособистісному спілкуванні, інформаційних обмінах та прийнятті рішень. В області прийняття рішень Мінцберг виділив 4 ролі: підприємець, фахівець з виправлення порушень у роботі, розподільник ресурсів і фахівець з досягнення угод. Виходячи з цього, управлінське рішення — це протікаючий в часі розумовий, емоційний і правовий акт з вибору однієї з безлічі альтернатив, що робиться керівником в межах своїх повноважень. Мета організаційного рішення є забезпечення руху до поставлених перед організацією задачам. Тому найбільш ефективним організаційним рішенням з’явиться вибір, який буде насправді реалізований і внесе найбільший внесок в досягнення кінцевої мети. Управлінське рішення можна трактувати з різних точок зору:
Для прийняття управлінського рішення необхідні:
Оскільки керівник будь-якого рівня приймає рішення, то можна стверджувати, що прийняття управлінських рішень є обов’язковим елементом процесу управління, тобто своєрідною функцією управління, яка необхідна для здійснення всіх інших функцій. Класифікація управлінських рішень, що приймаються в організації (або класифікація проблем організації) проводиться за різними критеріями. 1. За змістом виділяють соціальні, економічні, організаційні, технічні, технологічні та ін. 2. За тривалістю дії виділяють наступні рішення:
3. За видом особи, що приймає рішення, виділяють:
4. За ступенем визначеності використовуваної інформації рішення поділяються:
5. За ступенем унікальності виділяють рішення:
6. За ступенем прояву творчості виділяють наступні рішення:
7. За ступенем складності рішення поділяються на:
8. За ступенем охоплення об’єкта управління, щодо якого вони приймаються, виділяють рішення:
5. Вимоги до управлінських рішень Основними вимогами, що пред’являються до управлінського рішення, є наступні. Цільова спрямованість, тобто рішення повинно переслідувати досягнення певної мети. Обґрунтованість, тобто прийняте рішення має обгрунтовувати об’єктивні закономірності розвитку організації і системи управління нею. Компромісність. Управлінські рішення майже завжди мають негативні наслідки, тобто неможливо прийняти рішення, повністю задовольняє організацію, керівника і всіх працівників. З цієї точки зору важливо мати на увазі перспективну ефективність прийнятого рішення. Ефективні керівники розуміють, що прийняття неефективного рішення краще, ніж неприйняття рішення взагалі. Разом з тим бувають ситуації, коли через брак інформації неприйняття рішення стає єдино вірним способом поведінки. У цьому випадку керівник покладає більше надії на саморегуляцію в організації, ніж на власну ініціативу. Своєчасність. Це означає, що з моменту виникнення проблемної ситуації до моменту прийняття рішення в організації не повинно статися незворотних змін, що роблять рішення не потрібним. Відповідність повноваженням особи, що приймає рішення. Це важливо тому, що, приймаючи рішення, керівник бере на себе відповідальність за його наслідки. Перевищення повноважень створює передумову невиконання рішення. При цьому керівник не повинен ухвалювати рішення, що входить в компетенцію нижчестоящих керівників, так як це призводить до зниження ініціативності підлеглих. Рішення не повинні бути суперечливими і повинні узгоджуватися з раніше прийнятими рішеннями. Оскільки жодне рішення не реалізується ізольовано, а доповнює інші рішення. Економічність та ефективність. Вимога ефективності полягає в забезпеченні досягнення намічених цілей. При цьому важливо, щоб мета була досягнута при мінімальних витратах, що робить рішення економічним. 6. Підходи до прийняття рішень Розглядаючи рішення як процес, можна виділити інтуїтивні рішення; рішення, засновані на судженнях; раціональні рішення. Інтуїтивні рішення — це вибір, зроблений тільки на відчутті того, що він правильний. У цьому випадку особа, яка приймає рішення, не зважує свідомо всі «за» і «проти», а часто навіть не намагається свідомо аналізувати ситуацію. Близько 80% керівників вищої ланки стверджують, що при вирішенні серйозних проблем покладаються в основному на неформальну інформацію та інтуїцію. Зазвичай так роблять керівники, які мають великий досвід роботи. Рішення, засновані на судженнях. Це усвідомлений вибір, підкріплений знаннями та досвідом. У цьому випадку керівник свідомо зіставляє справжню ситуацію з аналогічними ситуаціями в минулому, намагається спрогнозувати наслідки прийнятого рішення і часто вибирає ту альтернативу, яка принесла успіх в минулому, або схожу з нею. Рішення, засновані на судженнях, мають дві переваги: 1. для їх прийняття необхідні тільки досвід і знання керівника і відповідно вони є дешевими, що не вимагають великих витрат часу; 2. керівник опиняється в стані, на відміну від інтуїтивного рішення, пояснити, чому він приймає саме дане рішення, тобто тут ще присутній момент навчання персоналу. Разом з тим рішення, засновані на судженнях, мають недоліки: 1. рішення засновані на здоровому глузді; але істинний здоровий глузд зустрічається дуже рідко. У керівника формується певна модель на ситуації. Однак збігом часу фактори зовнішнього середовища змінюються і вимагають зміни внутрішніх змінних організації. Тобто збігом часу повинна змінюватися і модель в представленні керівника, але це відбувається не завжди; 2. необхідність використання попереднього досвіду — отже, такий спосіб обґрунтування рішень не застосуємо в принципово нових ситуаціях; 3. використання попереднього досвіду може призвести до недогляду нової альтернативи, яка повинна була стати більш ефективною, ніж відомі варіанти. Раціональні рішення обґрунтовуються за допомогою об’єктивного аналітичного процесу та об’єктивних, в тій чи іншій мірі формалізованих методів. При цьому, чим складніше і масштабніше прийняте рішення, і чим для більшої кількості людей важливі його наслідки, тим важливіше стає його наукова обґрунтованість і тим менше припустимі вольові методи. |
| Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа: Учеб пособие Мета – визначити види та характеристику організаційних систем аналізу, розкрити основні етапи процесу їх проектування, охарактеризувати... |
Складові змісту спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність ... |
| 35. Вступ. Інформація та інформаційні процеси (2 год.) Носії інформації, форми і способи подання інформації. Види інформації. Інформація і шум та їх взаємоперетворення. Властивості інформації.... |
Календарно-тематичні плани календарно-тематичні плани Носії інформації, форми і способи подання інформації. Види інформації. Інформація і шум та їх взаємоперетворення. Властивості інформації.... |
| 70. Вступ. Інформація та інформаційні процеси (3 год.) ХХ ст. Поняття інформації. Інформація і повідомлення. Інформація та інформаційні процеси. Носії інформації, форми і способи подання... |
Календарно-тематичні плани календарно-тематичні плани ХХ ст. Поняття інформації. Інформація і повідомлення. Інформація та інформаційні процеси. Носії інформації, форми і способи подання... |
| Інформація і повідомлення. Поняття інформації. Властивості інформації.... Поняття інформації. Властивості інформації. Поняття шуму. Способи подання повідомлень. Види повідомлень. Неперервні і дискретні повідомлення.... |
План Природа і призначення процесу пізнання. Пізнання як процес відображення... Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за допомогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності... |
| Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер з анг Тема Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу |
ЗАТВЕРДЖУЮ Навчально-наукового інституту права та масових комунікацій ХНУВС; Сущ О. П., викладач кафедри правових основ підприємницької діяльності... |