№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9


Скачати 5.53 Mb.
Назва №1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
Сторінка 7/40
Дата 26.08.2013
Розмір 5.53 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40

До малих підприємств належать новостворювані і діючі підприємства:


  • Промисловість і будівництво – до 200 чоловік.

  • Інші галузі виробничої сфери – до 50 чоловік.

  • Наука та наукове обслуговування – до 100 чоловік.

  • Галузі невиробничої сфери – до 25 чоловік.

  • Роздрібна торгівля – до 15 чоловік.

Заняття № 2 „Внутрішнє та зовнішнє середовища організації”

Навчальні питання:

1. Організація як відкрита система

2. Загальні характеристики зовнішнього середовища організації

3. Культура організації

Навчальна література: [1], с.88...140, [2], с.73...84, [3], с.54...74, [4],

с.39...45, [5], с.222...228, [6], с.372...382, [7],

с.45...53, [9], с.50...66, [11], с.286...293, 420...

462, [12], с.85...106, 337...357.

1. Організація як відкрита система
Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпора­тивну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Культуру можна визначити як набір базових цінностей, переконань, різних угод і норм, що поділяються всіма членами організації. Це свого роду система загальних цінностей і припущень про те, що і як робиться на фірмі. Усвідомлення культурних традицій дозволяє новим членам організації пра­вильно мислити, відчувати, розуміти оточуючих. Зазвичай виділяють три рівні корпоративної культури. Самий верхній, поверховий рівень складають видимі об'єкти: манера одягатися, правила поведінки, фізичні символи, орга­нізаційні церемонії, розміщення офісів. Все це можна побачити, почути або зрозуміти, спостерігаючи за поведінкою інших членів організації.

Другий рівень – це загальні цінності й переконання, які свідомо розділяють і культивують члени організації. Це проявляється в їхніх розповідях, мові, використовуваних символах. Деякі цінності укорінюються в корпоративній культурі настільки глибоко, що співробітники просто перестають їх помічати. Ці базові, основоположні припущення та переконання і є суттю корпоративної культури. Саме вони керують поведінкою та вчинками людей на підсвідомому рівні. Культура багатьох організацій ґрунтується на припущенні про те, що кожен індивід намагається на високому рівні виконувати доручені йому обов'язки. В таких організаціях співробітники мають більшу свободу і більшу відпові­дальність, колеги довіряють один одному і працюють спільно.

Американські економісти Мескона М., Альберт М. та Хедоурі Ф. ви­діляють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники) [70, с. 89-95].

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, облад­нання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалася в процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем.

Британська дослідниця управління Джоан Вудворд поділила технологію на три категорії:
1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво.

2. Масове або великосерійне виробництво.

3. Технології безперервного виробництва.
Згідно з підходом американського соціолога Джеймса Томпсона, мож­на виділити:


  1. Багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля).

  2. Посередницькі технології (наприклад, банківська справа) – це посередницька технологія, яка пов'язує вкладників і тих, хто бере позики в банку.

  3. Інтенсивні технології характеризуються застосуванням спеціаль­них прийомів, навичок або послуг (наприклад, монтаж кінофільму).


В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масовопоточні технології.

Люди найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль виз­начається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.

Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель (мал.. 4.4.).


Мал. 4.4 - Системна модель внутрішніх змінних
Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція це забезпечення виробничої та інших сфер людсь­кими ресурсами (найом, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх уп­равлінських дій, що пов'язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік – збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами здійснення та удосконалення системи ма­теріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабри­катами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція забезпечення функціонування виробничого про­цесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці численні завдання входять в оперативно-виробниче управління).

Функція розвитку продукту та процесу виробництва це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп'ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довго­термінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва – це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізич­ного та морального зносу технічних систем.

Маркетинг це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснен­ня, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для сус­пільства – макромаркетингом. При вивченні поведінки покупців варто враховувати їх соціальні, психологічні, культурні, освітянські, вікові та інші фактори. Вони визначають необхідність створення продукту, про­блему пошуку інформації про нього, оцінку альтернатив, приймають рі­шення про покупку продукту та оцінюють його якість при експлуатації.
2. Загальні характеристики зовнішнього середовища організації
Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходять­ся за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкурен­ти, ресурси, технології та економічні умови. Зовнішнє середовище орган­ізації ділять на два рівні: загальне середовище та середовище завдань.

Загальне середовище – це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони містять у собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції, зростання числа сімей, в яких працюють чоловік і дружина). Зовнішні фактори – це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації.

Зовнішній вплив на організацію можна представити як сукупність трьох основних сфер: віддаленого, промислового і оперативного впливу.

Віддалений вплив складається із серії факторів, які беруть початок за межами фірми, як правило, незалежні від внутрішньої ситуації, яка скла­лася в організації. До віддаленого впливу належать: екологічний, еконо­мічний, політико-правовий, соціально-культурний, демографічний і тех­нологічний впливи.

До виробничого впливу відносять: виробничу структуру, суперницт­во між конкурентами, вхідні та вихідні бар'єри, загроза появи товарів-замінників, вплив постачальників та вплив споживачів.

До операційного оточення відносять конкурентну позицію, образ спо­живача, ринок робочої сили, інтереси посередників, відношення постачальників і кредиторів.

Нагадаємо, що зовнішнє середовище організації – це сили, зовнішні стосовно до організації, які впливають на її результативність.
Функціональні сфери зовнішнього середовища такі:
Соціальне середовище. Зростання населення, розвиток культури, ос­віти визначають характер зростаючого потенційного ринку; вимірюван­ня потреби в кількості і якості благ, які споживаються (продуктів, житла, комфорту), зміна стилю життя призводить до трансформації понять зай­нятості та відпочинку, здорового способу життя, комфорту житла, а все разом – мотивація для зміни виробництва благ і послуг.

Правове середовище. Всі бізнес-організації працюють в юридичних рамках, норми права регулюють поведінку бізнес-організацій і вирішу­ють спори, конфлікти між ними і суспільством у цілому. Тому розвива­ються закони, контрактне право, захист споживачів тощо.

Державне середовище. Держава в економіці може відігравати три різні ролі: невтручання держави в процеси економіки (вільний ринок); ради­кальне втручання в економіку (соціалізм і комунізм); прагматичне втру­чання, тобто узгодження політичних поглядів, індивідуальної ініціативи, прибуткової мотивації, ринкових сил (ринок, що регулюється).

Політичне середовище. Внутрішній ринок знаходиться під впливом політичних подій і рішень, аналогічно цьому політичні фактори можуть впливати на операції в сфері міжнародного бізнесу.

Технологічне середовище. Динаміка попиту і пропозиції на ринку праці, ресурсів і фінансів впливає на темпи інноваційних процесів у технології. Сили конкуренції стимулюють процес розвитку технологій.

Економічне середовище. Процеси виробництва продукції та послуг зав­жди знаходяться в конкретному зв'язку з економічним середовищем: рівнем зайнятості, платіжним балансом, темпами економічного росту.

Ресурсне середовище. Економісти вважають, що ресурси, які спожива­ються людством, завжди обмежені. Цей принцип можна вважати правиль­ним, якщо мова йде про ресурси, які не вимагають глибокої переробки. У випадку, якщо використовуються високі технології і ресурсами є квазічас­тинки та компоненти енергії, то можна стверджувати, що ресурси на землі необмежені. Проблемою виробництва є інший аспект: навчитися отри­мувати необмежену кількість ресурсів, не порушуючи при цьому стійкості та рівноваги параметрів навколишнього середовища, які визначають три­валість перебування людства на землі.

3. Культура організації
Культура організації. У процесі еволюції організа­ція формує свою культуру, що характеризує якісні ас­пекти управлінської діяльності та її відповідність еко­номічним, організаційним, соціальним, екологічним, ер­гономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організаціїсукупність цінностей, традицій, норм по­ведінки, поглядів, властивих членам організації.

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи.

До суб'єктивних елементів куль­тури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла то­що.

Об'єктивні елементи: місцерозташування органі­зації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.

Поняття «культура організації», «культура підпри­ємства» стали невід'ємною складовою частиною літера­тури з менеджменту. Успіх організації чи підприємства залежить не тільки від технології і техніки менеджменту, організації бухгалтерського обліку, планування та ін., а й від таких якостей, як стиль управління і куль­тура організації, які панують в її підприємницькій діяльності. Значення, підприємства (організації) визна­чається не тільки розмірами активної частини балансу, а й нематеріальними факторами, такими як «культура підприємства», в якій проявляються «характер», «дух» або «стиль» фірми, її індивідуальність. Тому дедалі біль­ше уваги в теорії організації менеджменту вчені та практичні керівники приділяють поняттю «культура підприємства (організації)», а при вирішенні технічних проблем завжди орієнтуються на елементи культури.

Культуру підприємства (організації) можна розглядати як систему цінностей, філософію, яку поділя­ють усі працівники. В поняття філософії підприємства (організації) входять легенди, ритуали і символи, які зрозумілі для всіх працівників і якими керуються в пов­сякденній діяльності. Культура підприємства (організа­ції) зміцнює внутрішні зв'язки між працівниками і структурними підрозділами, сприяє посиленню мотива­ції праці працівників, забезпечує більш ефективну коор­динацію, ніж формальна система контролю і планування. Вона сприяє також інноваціям і використанню їх в діяль­ності підприємства (організації).

Культура підприємства (організації) – широке по­няття і включає його історію і традиції, спомини про славетні часи і успішне подолання різноманітних труд­нощів, а також анекдоти і легенди, які з охотою розпо­відають ветерани новачкам.

До культури організації відносять не тільки назви марок продукції, які вона випускає, а й соціальні контак­ти співробітників поза її межами: спілки, спортивні ко­манди та ін.

Уся структура культури підприємства (організації) являє собою тугий клубок навколо культурного фо­куса, ядра культури. Цей фокус культури створе­ний з основоположних цінностей і догматів віри, згідно з якими деякі манери поведінки і певні цінності мають переважати над іншими. Візьмемо приклад із західної торгової практики. Одне підприємство спеціалізу­ється на тому, щоб забезпечити покупцеві за високу ціну найвищу якість, широкий асортимент товарів і ввічливе обслуговування, тобто певний статус приваб­ливості для нього. Інше підприємство – мінімум об­слуговування, вузький асортимент, однак надмірна кіль­кість товару за низькими цінами. Ці підприємства діють не тільки в різних сегментах ринку, а й мають різну культуру: продавці, які перейшли б із першого підприємства до другого або, навпаки, відчули б пев­ний «культурний шок».

Культура організації має три рівні, які визначають ступінь її розвитку в конкретному випадку. Це рівень «поверхневої» культури організації, смисловий рівень «цінність», рівень світосприйнятних цінностей.

Рівень «поверхневої» культури. Перше враження від культури організації виникає в результаті контакту із зовнішнім образом організації. До нього відносять видимі і відчутні елементи культури: манеру поведінки групи, яка представляє цю організацію, її мову, правила, зафіксовані в письмовому вигляді, а також розміри ор­ганізації, технологію, продуктивність, фірмовий знак, місце на ринку. Наприклад, усі ми знаємо про такі всесвітньо відомі компанії з виробництва безалкогольних напоїв, як «Пепсі-кола», «Кока-кола» з таких елементів їх поверхневої культури, як фірмові знаки, фірмові пляшки та кіоски для продажу напоїв. Символами по­верхневої культури є також фірмовий одяг, знаки фір­ми, будівлі.

Символи, які виражають певний смисл, утворюють центральні елементи, що визначають як форму, так і зміст ділової комунікації. Сюди відносять як елементи «поверхневої» культури, так і дії, виражені в інституалізованій формі: ритуали та звичаї, свята підприємств, загальні обіди, різноманітні засоби стимулювання пра­цівників, ветеранів підприємства та ін. Всі ці церемонії мають сильний емоційний вплив і використовуються для мотивації співробітників, оскільки виражають пев­ну «елітарність» їх щодо оточення, а звідси диктують і певну корпоративну поведінку.

Смисловий рівень «цінність» є основоположним для розуміння культури підприємства (організації). Еталон­ні цінності і «постулати віри» формують еталони щоден­ної поведінки співробітників. Завдяки наявності систе­ми цінностей кожен працівник підприємства знає, як він повинен себе поводити і якого способу дії від нього очікують. Це полегшує пошук правильних рішень проб­лем. які виникають у скрутних ситуаціях. Ці цінності і зорієнтований на них процес навчання, як правило, закладаються в момент заснування підприємства, а пізніше продовжують розроблятись, диференціюватись і удосконалюватись керівниками щодо нових умов ді­яльності. При цьому певні цінності не витримують ви­пробовування часом і повинні усуватись або замінюватись іншими. Додержання принципів, які втратили свою ак­туальність, може призвести до зниження ефективності організації.

Рівень світосприйнятних цінностей. Якщо цінності при вирішенні певних проблем враховуються автоматич­но, то маємо справу з наявністю фундаментальних зміц­нюючих основ, які набули вже характеру «світосприйнятних догматів віри», тобто вважаються незамінними і не потребують постійного узаконення. Саме система цих цінностей визначає, що потрібно вважати добрим, істинним, розумним. Прикладом можуть бути перевірені практикою міжнародного кооперативного руху принципи кооперації. Така система цінностей являє собою надійний базис при виборі рішень для управління організацією.

Дослідження практики діяльності зарубіжних фірм показує, що феномен культури організації не є просто модною течією в менеджменті. Створенням культури організації займаються спеціальні підрозділи зарубіжних фірм у зв'язку з чіткою залежністю між культурою організації і її успішною діяльністю. Тому кожний керівник повинен бути здатним до сприйняття такого феномена, як культура організації, і повинен сприяти її формуванню. При цьому йдеться не про прямий причинно-наслідковий зв'язок, а про досить тонкі і не завжди прогнозовані зв'язки, тому багато керівників побоюються свідомо формувати культуру організації, хоча несвідомо вони все-таки це роблять.

Менеджер повинен мати на увазі, що продукцію, технологію, структуру, методи праці швидко копіюють конкуренти. Однак висока культура організації, як фактор її успіху, може бути скопійована лише після перебігу тривалого часу. Тому менеджер повинен володіти не тільки методами і способами забезпечення ефективної діяльності організації, а й тією квінтесенцією тонких, а ін­коли і незримих факторів і умов, що формують як образ, так і успіх організації на ринку.
Запитання для самоконтролю:

  1. Характеристика організацій.

  2. Класифікація організацій за різними ознаками.

  3. Характеристика формальних груп, яким чином вони утворюються?

  4. Які спільні та відмінні риси між формальними та неформальними групами?

  5. Охарактеризувати організацію як систему.

  6. У чому сутність ефекту синергії в процесі функціонування організації?

  7. Характеристика концепцій життєвого циклу організації.

  8. Сутність і роль організаційної культури.

  9. Фактори внутрішнього середовища організації, взаємозв’язки між ними.

  10. Вплив факторів зовнішнього середовища на організацію.

  11. Охарактеризувати сутність управлінського циклу організації.

Тема № 5: Функції та технологія менеджменту
Заняття № 1 „Функції менеджменту”

Навчальні питання:

1. Класифікація функцій менеджменту

2. Загальні (основні) функції менеджменту

3. Конкретні (спеціальні) функції менеджменту
Навчальна література: [2], стор.62...64, [3], стор.4...10, [4], 18…22, [6], стор.95…110, [7], стор.58…65, [12], стор.16...19, [13], стор.76...83.
ВСТУП
З розвитком людства виникла необхідність забезпечу­вати його зростаючі потреби, що супроводжувалося зменшенням сировинних ресурсів. Цей процес передбачав підвищення ефективності всіх видів діяльності на заса­дах мінімізації витрат і оптимізації результатів, що зумовило поділ і спеціалізацію праці, тобто виникнення різновидів трудових процесів (функцій).

У визначенні сутності функцій менеджменту, їхньої класифікації і трактуванні немає однозначності. Одні ав­тори класифікують функції менеджменту за ознакою їх першочерговості в діяльності організації, інші – за пріо­ритетністю у застосуванні на певних рівнях управління. Але всі погоджуються, що лише комбінування функцій може дати конкретні результати.

1. Класифікація функцій менеджменту
Технологія управління підприємством (організацією) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мін­ливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному пе­ребігу функцій менеджменту, кожна з яких є складо­вою цього процесу.

Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забез­печують формування способів управлінського впливу.
Сформувалися вони в процесі поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на під­приємстві відбуваються на основі функціонального по­ділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

На першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця в системі менеджменту, що дає змогу наголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основ­них), а також виділити об'єднувальну функцію:

- загальні функції (планування, організування, мотивування, конт­ролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінсь­ких процесах;

- за допомогою конкретних функцій відбу­ваються конкретні управлінські процеси;

- об'єднувальна функція менеджменту – керівництво – пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.
Конкретні функції менеджменту класифікують за:
ознакою процесів управління функції управ­ління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, па­тентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівниц­твом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;

ознакою об'єкту функції управління підприєм­ством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;

ознакою елементів виробничо-господарської діяль­ності функція управління працею, предметами та зна­ряддями праці, інформацією тощо.
Узагальнену класифікацію функцій менеджменту подано на мал. 5.1.



Мал. 5.1 – Класифікація функцій менеджменту
На сучасному етапі розвитку менеджменту до загаль­них функцій відносять планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання. У 20-х роках XX ст. А. Файоль виділяв планування, організування, розпорядництво, координування і контролювання. У колишньому Радянському Союзі виокремлювали функції планування, організування, координування, стимулювання, регулювання і контролювання. Привабливими є міркування американських науковців Мескона, Альберта і Хедоурі, які визнають чотири функ­ції: планування, організування, мотивування і контро­лювання. Однак відмовлятися від функції регулюван­ня невиправдано, оскільки дослідження свідчать, що без неї не обходиться жоден управлінський процес. На­приклад, після контролювання відбувається зворотний зв'язок з метою усунення недоліків, відхилень, збоїв то­що, тобто регулювання; у процесі стратегічного плану­вання після формулювання місії та визначення цілей організації, вибору стратегії обов'язковою є оцінка роз­робленої стратегії шляхом її співставлення з місією ор­ганізації. Що стосується функції координування, то цей важливий управлінський важіль реалізується у формі керівництва.
2. Загальні (основні) функції менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст уп­равлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій – одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою іншої – це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління – це є загальна сума всіх функцій, а саме:

планування;

організація;

мотивація;

контроль.

Ці чотири первинні функції управління об'єднані зв'язуючими про­цесами комунікації і прийняття рішення.

1. Функція планування
Вирішує те, якою повинна бути мета організації і що мають робити члени організації, щоб досягти її. За своєю суттю, функція планування відповідає на три основні питання:

1. Де ми знаходимось на даний час? Керівники повинні оцінити сильні та слабкі сторони організації в таких важливих галузях, як фінанси, марке­тинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Все це здійснюється з метою визначення, чого може реально досягти організа­ція.

2. Куди ми хочемо прямувати? Оцінюючи можливості і загрози в нав­колишньому середовищі, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні та куль­турні зміни, керівництво визначає, що може перешкодити організації досягнення цих цілей.

3. Як ми збираємося це зробити? Керівники повинні вирішити як у загальних рисах, так і конкретно, що повинні робити члени організації, щоб досягти виконання цілей організації.

За допомогою планування керівництво намагається встановити ос­новні напрями зусиль і прийняти рішення, які забезпечують єдність цілей для всіх членів організації. Іншими словами, планування – це один із засобів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрям зу­силь всіх членів організації для досягнення її загальної мети.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40

Схожі:

1. СУТЬ, РОЛЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів",...
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії...
Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами
ТЕМА: Методологічні аспекти менеджменту персоналу МЕТА
...
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор"
Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної...
1. Фінансовий ринок: сутність, функції і роль в економіці
МОДУЛЬ І. Основи функціонування фінансового ринку та характеристика його суб’єктів
ТЕМА Поняття і сутність менеджменту Обгрунтуйте необхідність існування...
...
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У НАПРЯМКУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ
У статті розкриті теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки, визначено сутність і структуру категорії, систему...
1. Сутність і значення менеджменту Предмет, об’єкт і суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...
РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
Автором уточнено та поглиблено сутність, функції і структуру інтелектуального капіталу, досліджено та удосконалено теоретико-методологічні...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський...
Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка