ДЕРЖАВНИЙ КОМПЛЕКС СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ ЛОГОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК-ДОВІДНИК Миколаїв 2012 Логопедичний словник-довідник / Упорядник Дмитрієва О. В. Миколаїв: 2012. 104 с


Скачати 1.81 Mb.
Назва ДЕРЖАВНИЙ КОМПЛЕКС СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ ЛОГОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК-ДОВІДНИК Миколаїв 2012 Логопедичний словник-довідник / Упорядник Дмитрієва О. В. Миколаїв: 2012. 104 с
Сторінка 8/18
Дата 05.07.2013
Розмір 1.81 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

У
УНІФІКАЦІЯ МОВИ – встановлення єдиної зразкової мови як літературної, офіційної.
Ф
ФОНЕМА – найменша одиниця звукової системи мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці мови (морфеми і слова). Ф. – єдиний матеріал для побудови слів і морфем.

Довідка: Галузь мовознавства, що вивчає фонеми та їх функції у системі мови, називається фонологією. Ф. виконують у мові розрізнювальну функцію. Особливо виразно вона виявляється у групах слів, які відрізняються однією (початковою, кінцевою чи середньою) Ф.

Ф. співвідноситься зі звуками мови і реалізуються в них. Найголовнішими сучасної української літературної мови є злиті, але не подовжені чи подвоєні приголосні; 2) здатність протиставлятися іншим Ф. ознаками Ф. є: 1) неподільність на значущі одиниці. Окремими Ф. сучасної української літературної мови є злиті, але не подовжені чи подвоєні приголосні; 2) здатність протиставлятися іншим Ф. (із заміною Ф. змінюється значення слова); 3) незалежність від фонетичного оточення у потоці мовлення; 4) незалежність від позиції у слові, тобто здатність виступати у будь-якій позиції (на початку чи в кінці слова, між голосними чи приголосними тощо).

Серед звукових значень однієї Ф. розрізняють її головний вияв і варіанти.

Головний вияв Ф. – це звук, в якому та чи інша Ф. реалізується в позиції, що не залежить від фонетичних умов (місця у слові, впливу інших звуків, наголошеності-ненаголошеності, темпу мовлення тощо). Для голосних сильною позицією є наголошений склад і тверді сусідні приголосні; для губних, задньоязикових і твердих передньоязикових приголосних – наявність подальшого голосного заднього ряду чи однотипного твердого приголосного звука.

Варіант Ф. – це той відтінок, у звучанні якого звук перебуває у слабкій позиції.

Ф. є абстрагованим поняттям, звуковою одиницею поза фонетичним оточенням. У фонетичному ж оточенні ця звукова одиниця не повторюється в абсолютно ідентичній якості. Навіть багаторазово повторюючи одне й те саме слово, людина кожного разу вимовляє звуки в ньому по-різному.

Позиційним варіантом Ф. є звук, який чергуючись із головним виявом Ф., виявляється у певній, властивій сучасній українській літературній мові, чітко означеній слабкій позиції. Ці варіанти є обов’язковими вимовними елементами сучасної української мови.

На відміну від позиційних, факультативні варіанти Ф. не є обов’язковими. Вони властиві переважно окремим групам носіїв української мови і нерідко суперечать нормам української орфоепії (діалекти).

Комбінаторні варіанти Ф. з’являються в різноманітних сполученнях приголосних, які виникають при словотворенні чи зумовлюються іншими фонетичними причинами.
ФОНЕМАТИКА – галузь знань, яка включає в себе, крім фонетики і фонології, фізичні, фізіологічні та психологічні аспекти мовотворення.

ФОНЕМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ – один із видів мовного аналізу; розумова операція визначення фонемного складу слова. У процесі онтогенезу Ф.а. проходить кілька етапів свого розвитку: від найпоширенішого – виділення звуків на фоні слова та визначення місця звука у слові – до більш складного аналізу кількості і послідовності звуків у слові.

Довідка: Сформованість Ф.а. є однією з умов оволодіння писемною формою мовленнєвої діяльності (письмом та читанням), а отже є одним з критеріїв готовності дитини до навчання у школі. У зв’язку з цим важливо формувати Ф.а. у дітей вже в дошкільному віці на практичному рівні оволодіння мовленням.
ФОНЕМАТИЧНЕ СПРИЙНЯТТЯ – процес прийому, розрізнення звуків мовлення (за фізичними акустичними ознаками) та розпізнавання в них узагальнених звукотипів – фонем.

Довідка: Порушення Ф.с. спостерігається при глухоті та часткових порушеннях слуху (порушення звукосприймаючого відділу слухового аналізатора), а також при сенсорній алалії та афазії (порушення центрального відділу слухового аналізатора, що здійснює розрізнення звуків за їхніми фізичними та корисними (смислорозрізнювальрими) ознаками (див. ВЕРНІКЕ ЦЕНТР).
ФОНЕМАТИЧНИЙ СЛУХ – тонкий систематизований слух, який дає можливість здійснювати операції розпізнавання фонем та установлювати звукову структуру слова.
ФОНЕМАТИЧНІ УЯВЛЕННЯ – внутрішні, узагальнені за акустичними та артикуляційними ознаками, константні звукові образи слів, які зберігаються у довготривалій пам’яті та співвідносяться з певними значеннями.

Довідка: При розумінні мовлення фонемний склад слова, яке сприймається, співвідноситься з Ф.у. а потім зі значенням.

Ф.у. можуть не відповідати мовним стандартам у двох випадках: 1) якщо у дитини є вади фонематичного сприймання (тобто нерозрізнення звуків за їхніми корисними (смислорозрізнювальними) акустичними ознаками); 2) при порушенні звуковимовної сторони мовлення і збереженості фонематичного сприймання. Ф.у. в дитини часом відповідають власній неправильній вимові, що пов’язано з недостатністю слухової уваги та слухового контролю за власним мовленням.
ФОНЕТИКА – розділ мовознавства, який вивчає акустичні і фізіологічні (артикуляційні) особливості звуків мовлення.
ФОНЕТИКО-ФОНЕМАТИЧНЕ НЕДОРОЗВИНЕННЯ МОВЛЕННЯ – порушення процесів формування вимовної системи у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприйняття і промовляння фонем.
ФОРМАТИ МОВЛЕННЄВОГО ЗВУКУ – складові (обертони) коливань складного звука, відповідні даній фонемі.
ФРАЗА – закінчене висловлення, речення; найменша самостійна одиниця мовлення, актуалізована одиниця спілкування.
Х
ХЕЙРОЛОГІЯ – засіб спілкування, передача думок за допомогою специфічних виразних жестів, міміки.
ХЕЙРОФОБІ́Я – паталогічна боязнь письма.
ХІТИЗМ – недолік вимови задньоязичного звука [х].

Довідка: Заміна звука [х] іншими звуками називається парахітизмом (заміна [х] на [к]). Дефектне вимовляння звука [х] зустрічається рідко.
ХОРЕОФРАЗІ́Я – беззмістовне повторення психічно хворим частин слів або фраз.
Ч
ЧАСТИНИ МОВИ – основні підрозділи або розряди, на які розпадаються слова мови внаслідок наявності у них:

  • загального (абстрактного) значення, що супроводжується конкретним лексичним значенням даного слова;

  • системи граматичних категорій, специфічних для даного розряду слів;

  • особливостей синтаксичного функціонування;

  • певних типів формо- та словотворення.


ЧЕРГУВАННЯ – (у мовленні) факт розрізнення звуків, який займає одне і теж місце в звуковій оболонці однієї морфеми в різних випадках її застосування.
ЧЕРГУВАННЯ ГРАМАТИЧНЕ – чергування, що не залежить від фонетичних позицій і служить для вираження різного роду граматичних значень (напр., [к] - [ч]: звук – звучання).
ЧЕРГУВАННЯ ЯКІСНЕ – чергування різних за якістю звуків (наприклад, [в] - [в']: везувіз).
ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ – структурно-семантичні компоненти речення, які виражені повнозначними словами чи словосполученнями.
ЧИТАННЯ – складна навичка, засвоєння якої відбувається в процесі навчання та являє собою впізнання та відтворення звуків мовлення, які позначені літерами.

Ш

ШЕПЕЛЯВІСТЬ – див. СИГМАТИЗМ.


ІІІ. ФІЗІОЛОГІЧНІ, НЕРВОВІ ТА ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ,

РОЗЛАДИ, ЗАХВОРЮВАННЯ
А
АБАЗІ́Я – тяжке порушення ходи через ушкодження координації рухів ніг за відсутності паралічів та парезів.

Довідка: А. – наслідок органічного ураження кори лобної частини головного мозку. Іноді А. може бути наслідком істерії.
АВТОМАТИЗМИ ВРОДЖЕНІ – група безумовних рефлексів, що зустрічаються у новонароджених та зникають з віком.
АВТОМАТИЗМ МОВНОРУХОВИЙ – кінестетичний автоматизм у межах мовнорухового апарату: насильні «імпульси» до мовлення, змушені дії руху язика, глотки; мимовільний мовний акт.
АВТОМАТИЗМ ОРАЛЬНИЙ – зусилля смоктальних рефлексів, які характерні для раннього дитячого віку.
АГНОЗІ́Я – порушення процесів упізнавання предметів та живих істот за їх ознаками за відсутності розладів органів чуття (зорова, слухова, тактильна, смакова).

Довідка: А. спостерігається при ураженні окремих відділів кори великих півкуль головного мозку.
АГНОЗІ́Я СЛУХОВА – нездатність розрізняти звуки мовлення, впізнавати предмети та явища за характерними для них звуками (напр., стук чобіт).
АКІНЕЗІ́Я – цілковита втрата рухової активності.

Довідка: Причиною А. можуть бути психастенії, істерії та після сильного відчуття страху, фізичного або функціонального ураження суглобів.
АМІМІ́Я – відсутність мімічних рухів обличчя.

Довідка: А. є наслідком парезів, паралічів і розладів координації рухів м’язів обличчя при різних захворюваннях центральної нервової системи. А. також спостерігається при деяких психічних захворюваннях.
АМНЕЗІ́Я – порушення пам’яті, коли неможливе відтворення минулих подій: власного досвіду, уявлень чи понять. Виникає внаслідок патологічного стану мозку, через фізичні або психогенні порушення.
АНАЛІЗ – мислительна операція, суть якої – розчленування предмета, явища, ситуації, проблеми з метою вивчення окремих частин, елементів, якостей.

Довідка: А. нерозривно пов’язаний із синтезом – об’єднанням виділених у процесі А. елементів у ціле з визначенням більших чи менших істотних зв’язків між ними. А. предметів і явищ навколишнього світу здійснюється завдяки роботі різних аналізаторів через їх чуттєве пізнання. При порушенні окремих аналізаторів виникають труднощі в набутті пізнавального досвіду. Так, наприклад, глухота робить неможливим звуковий А. мови і тому для її опанування глухим потрібні інші шляхи.
АНАЛІЗАТОРИ – нервові механізми, що здійснюють функцію аналізу та синтезу зовнішніх і внутрішніх подразників.

Довідка: Поняття А. введено І.Павловим. Розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, шкірний А. – екстероцептори, а також органи внутрішнього чуття (м’язово-суглобове чуття), органи рівноваги (внутрішнє вухо) – пропріоцептори, та А., що сприймають нервові імпульси з внутрішніх органів та судин – інтероцептори.
АНАЛІЗАТОР МОВНОРУХОВИЙ – аналізатор, що забезпечує сприйняття та аналіз інформації від органів мовлення (особисто м’язів), який змінює напружене положення органів дихання, голосу та артикуляції.
АНАЛІ́ТИКО-СИНТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ – замикання тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, що пов’язане з виділенням подразника, на який виникає рефлекс.
АНАМНЕЗ – сукупність даних про початок захворювання.

Довідка: А. допомагає визначити діагноз та зробити прогнозування захворювання, а також дібрати методи лікування, виховання та навчання.
АНОМАЛІЯ – відхилення від загальних закономірностей фізичного, фізіологічного, психологічного чи психічного розвитку.
АПЕРЦЕПЦІЯ – один із проявів вибірковості сприймання, його залежності від загального стану психічного життя людини, її досвіду і спрямованості.

Довідка: Розрізняють стійку і тимчасову А.
АПРАКСІ́Я – порушення цілеспрямованої дії при збереженні елементарних рухів.

Довідка: А. виникає через ураження певних ділянок кори головного мозку (найчастіше нижньотім’яної ділянки лівої півкулі). Людина не може користуватися ложкою, ножем, виделкою, писати; замінює необхідні рухи безпорадними, неорганізованими.

А. може призвести до порушень моторного мовлення (див. АФАЗІЯ) чи письма (див. АГРАФІЯ).

Розрізняють загальну та часткову А. Під час загальної А. порушуються будь-які рухові процеси; під час часткової – діяльність лише певних груп м’язів.
АРЕФЛЕКСІ́Я – відсутність рефлексу чи рефлексів.
АСТЕНІ́Я – хворобливий стан, який характеризується підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності до тривалого фізичного і розумового напруження.

Довідка: А. виникає після інфекційних захворювань, психічних і фізичних перевантажень. У дітей спостерігається послаблення пам’яті, уповільнення темпу розумової діяльності.
АСТЕРЕОГНОЗ – неможливість впізнання предметів на дотик при збереженні елементарних видів чутливості.

Довідка: спостерігається при ураженні тім’яних долей мозку.
АСТЕРЕОГНОЗІ́Я – див. АСТЕРЕОГНОЗ.

АТАКСІ́Я – розлад координації рухів.
АТЕТО́З – гіперкінез, який характеризується невимушеними повільними стереотипними, черв’якоподібними рухами здебільшого пальців рук і ніг.

Довідка: А. виникає внаслідок захворювання головного мозку.
АТОНІ́Я – відсутність тонусу, напруги м’язів різноманітних груп.
АТРОФІ́Я – 1) зменшення об’єму певного органа, його частини чи тканини внаслідок порушення їх живлення; 2) притуплення, втрата будь-якого почуття, властивості.
АТРОФІ́Я ЗОРОВОГО НЕРВА – є наслідком різних захворювань. Супроводжуеться набряком, запаленням, стисканням, ушкодженням, дегенерацією волокон зорового нерва або судин, які їх живлять.

Довідка: Через обмежену здатність нервової тканини до регенерації, А.з.н. часто призводить до сліпоти й тяжкої інвалідності. Є однією з клінічних форм сліпоти в дитячому віці.
АУТИЗМ – патологічна відлюдність, відгородженість від реальної дійсності з утратою природних та емоційних реакцій, інтересу до спілкування.

Довідка: А. виявляється на власних переживаннях і характеризується послабленням зв’язків із реальністю, які викликані хворобливим станом психіки людини, що створює свій світ марення. Хвору на А. людину важко повернути до дійсності.
АФЕРЕНТАЦІЯ – потік нервових імпульсів, що поступають від екстероцепторів та інтероцепторів до центральної нервової системи.
АФЕРЕНТАЦІЯ ЗВОРОТНЯ – термін, введений П.К. Анохіним для визначення принципу роботи функціональних систем організму, який має постійне оцінювання корисного пристосованого результату шляхом співставлення його параметрів з параметрами акцептора наслідку дії.
АФЕРЕНТАЦІЯ ОБСТАНОВОЧНА – термін, введений П.К. Анохіним для визначення компонента аферентного синтезу, який впливає на організм всією сукупністю зовнішніх факторів, що складають певну обстановку, і на фоні якого розгортається пристосувальна діяльність.
АФЕРЕНТНИЙ ШЛЯХ – частина рефлекторної дуги, нервовий шлях від рецептора до нервового центру.

Б
БАЛАНС – здатність тіла утримувати рівновагу.
БІОМЕХАНІКА – розділ фізіології, що вивчає руховий апарат людини.
БЛОКОВИЙ НЕРВ – 4-та пара черепно-мозкових нервів; іннервує верхній косий м’яз, який повертає очне яблуко униз і назовні.
БЛУКАЮЧИЙ НЕРВ – 10-та пара черепно-мозкових нервів; іннервує органи голови, шиї, грудної та черевної порожнин.
БРАДИКІНЕЗІ́Я – сповільнення темпу рухів за нормальної сили м’язів.

Довідка: Б. виникає внаслідок перенесеного енцефаліту. Діти рухаються зі значними труднощами і дуже повільно.
БРОКА ЦЕНТР – ділянка кори головного мозку, що міститься в нижній звивині задньої третини лівої півкулі (у правшів) і забезпечує моторну організацію мовлення.

Довідка: При порушеннях Б.ц. людина втрачає здатність вимовляти слова.
БУЛЬБАРНИЙ ПАРАЛІ́Ч – клінічний прояв захворювання довгастого мозку, ядра рухових черепно-мозкових нервів – язикоглоткового, блукаючого та під’язикового. Симптомами ураження цих нервів, особливо блукаючого, можуть бути розлади ковтання, артикуляції (див. ДИЗАРТРІЯ). Мовлення стає невиразним, порушується дихання та серцева діяльність.
В
ВЕГЕТАТИВНА НЕРВОВА СИСТЕМА – складова частина нервової системи, що бере участь в іннервації залоз, внутрішніх органів та систем, кровоносних і лімфатичних сосудів, гладкої та частково поперечносмугастої мускулатури.

Довідка: В.н.с. нерозривно пов’язана з центральною нервовою системою і поділяється на парасимпатичну і симпатичну. Симпатична нервова система утворює нервові стволи, що розміщені по обидві боки хребта. Від них відходять волокна, що утворюють сплетіння: серцеве, аортальне, сонячне, шлункове тощо. Поширюючись далі, ці волокна інервують усі органи і тканини організму. Таким чином, усі внутрішні органи мають подвійну вегетативну інервацію – симпатичну і паросимпатичну.

Загальна функція В.н.с. полягає в безпосередньому регулюванні (під контролем кори головного мозку) обміну речовин, теплоутворення, тепловіддачі, дихання, кровообігу, кровотворення, травлення тощо.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

Схожі:

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського...
На базі Вінницького обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів “Промінь”
УКРАЇНИ Природничо-гуманітарний ННІ Кафедра історії і політології...
України. Для зручності користування, весь матеріал довідника розміщений окремими блоками відповідно до модульно-рейтингової системи...
ЦЕНТР
У 45 Українська мова: Словник-довідник. — Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. — 144 с
ПЛАН РОБОТИ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОЦНТ та КОР НА 2013 РІК м. Миколаїв, 2012
...
ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ЗАНЯТЬ З ІНФОРМАТИКИ...
В статті висвітлюються особливості розробки та впровадження програми занятть з інформатики в Волинському центрі соціальної реабілітації...
Довідка Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації...
Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів Коломийської районної ради»
Довідка Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації...
Про роботу КУ «Коломийський районний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів Коломийської районної ради»
КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ІКТ
...
«09» серпня 2012 р м. Миколаїв №203
Про порядок організації та проведення службової підготовки з особовим складом підрозділів ТУ МНС України у Миколаївській області...
ЧОПСЬКА МИТНИЦЯ
Довідник: Порядок митного оформлення товарів та речей громадян // Укладач Дорофеєва Л. М. – м. Ужгород, Видавництво УжНУ «Говерла»....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка