|
|
Скачати 75.28 Kb.
|
|
УДК 811.112 МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЕМПИРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВАРІАТИВНОСТІ ВИМОВИ (З ПОЗИЦІЇ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ) Брідко Тетяна Володимирівна м. Сімферополь к. філол.н., асистент кафедри теорії та практики перекладу та соціолінгвістики Тавричеського національного університету ім. В. И. Вернадського Актуальність роботи зумовлена зростанням кількості сучасних соціофонетичних досліджень, спрямованих на розкриття залежності особливостей реалізації фонем від багатьох екстралінгвістичних чинників. Соціолінгвістика, широко використовуючи методи як соціології, так і лінгвістики, водночас формувала й розвивала свої методи досліджень. Вибір методів і прийомів обробки інформації зумовлений насамперед вимогами завдань, які постають перед соціолінгвістами. Саме тому метою статті є проведення аналізу основних методів соціолінгвістичних дослідженнь. Більшість сучасних методів соціолінгвістики можна поділити на три основні групи: методи польового дослідження (методи збирання інформації), методи соціолінгвістичного аналізу одержаного матеріалу і методи перевірки вірогідності результатів дослідження. До процесу збирання інформації належать "різні форми опитування (анкетування, інтерв’ю), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел" [5, с. 389], тобто добір інформантів та одержання необхідного мовленнєвого матеріалу. М. П. Кочерган акцентує увагу на тому, що під час збирання необхідного для аналізу мовного матеріалу “дослідник повинен прагнути отримати якомога повнішу інформацію про об’єкт дослідження” [5, c. 389]. Для добору інформантів соціолінгвісти застосовують методи з галузі соціологічних досліджень. У ході анкетування лінгвісти використовують різні опитувальні анкети з певною кількістю питань, зумовлених завданнями анкетування – отримати відомості про самих інформантів і про ті чи ті особливості їхньої мови. Анкети з питаннями поділяються на відкриті (містять питання, що вимагають повних відповідей) та закриті (складаються з питань, що передбачають відповіді "так-ні", і питань із множинним вибором) [3, с. 91]. Під час інтерв'ю велика увага приділяється попередньому складанню програми і розробці техніки інтерв'ю. Основний недолік інтерв'ю полягає в тому, що цей метод, порівняно з анкетуванням, займає багато часу. Як відзначають Н. Б. Вахтін і Є. В. Головко, одне інтерв'ю займає стільки часу, скільки вимагає анкетування 50–100 інформантів [3, с. 92]. У ході спостереження дослідник просто уважно стежить за особливостями мовної поведінки людей, мовлення яких вивчається, у різних природних або штучно створених ситуаціях спілкування. В умовах здійснення безпосереднього соціолінгвістичного експерименту особливого значення набувають обставини спілкування з інформантами. Для запису мовлення респондентів мовознавці застосовують різноманітні діалоги, групові бесіди, анонімне спостереження, опитування тощо. Проте "які б інші методи отримання зразків мовлення не використовувалися, надійним способом отримання достатньо достовірного та доброякісного матеріалу про мовлення тієї чи іншої особи було і залишається індивідуальне інтерв'ю із записом" [7, с. 29] на плівку або на цифровий пристрій (диктофон, телефон, відеокамеру чи комп’ютер). Використовуючи прилад для записування відкрито, дослідник має повідомити інформантам мету своїх записів і в процесі спостережень за їх мовою намагатися зменшити так званий "ефект мікрофона", який так чи так обмежує природну поведінку індивідів. Ефект мікрофона можна повністю прибрати, якщо застосовувати записувальну техніку приховано, коли інформантові не повідомляється про її використання; у цьому разі отримані дані характеризують природну, спонтанну мовну поведінку носіїв мови. Останнім часом на застосування методів експериментальної лінгвістики, зокрема на проведення експериментально-фонетичних досліджень, значно вплинуло велике різноманіття технічних засобів. У лінгвістиці все частіше "простежується тенденція до проведення фонетичних студій із застосуванням технічних засобів зв'язку, найпоширенішим з яких є, насамперед, телефонний зв’язок. Вивчення сприйнятого повідомлення, що передається технічним каналом зв'язку, розглядається сучасною лінгвістикою як артикуляційний метод дослідження" [8, с. 89]. З метою отримання достовірних даних про вплив ситуативних параметрів на мову інформантів дослідники в ході польового спостереження прагнуть ретельно контролювати мовну ситуацію, стимулюючи або природно-невимушену мову, або свідому орієнтацію респондентів на використання престижного еталону. Крім того, досить часто спостереження за мовою інформантів будуються таким чином, щоб звести до мінімуму або зовсім виключити вплив спостерігача на мовну поведінку респондентів [4, с. 291]. Під час дослідження спонтанного мовлення О. Д. Петренко пропонує дотримуватися таких методологічних умов: інформанти мають бути в умовах природної життєвої ситуації (у межах якої вивчаються особливості спілкування), бути ознайомлені з темами розмов, а співрозмовники респондентів обов’язково повинні бути членами того ж самого соціального колективу [7, с. 23]. Метою добору інформантів є залучення всіх індивідів, чиї мовні особливості вивчаються. Існують випадки, коли об’єкт дослідження тісно пов’язаний з генеральною сукупністю численної групи, охопити яку можна лише теоретично. У такому разі дослідник повинен сформувати вибіркову сукупність, чи вибірку, яка адекватно репрезентує досліджувану групу населення [3, c. 59–60]. Критерієм відбору потенційних інформантів при цьому слід вважати низку лінгвістичних і позамовних факторів, що визначають мовленнєву поведінку таких осіб. У соціолінгвістиці існує думка, що під час вивчення білінгвізму треба брати до уваги такі фактори: етнічну, територіальну і релігійну приналежність інформантів, їх соціальне становище, професійну діяльність, рівень освіти, вік, стать тощо [3, c. 60]. У соціолінгвістиці існує три види вибірки респондентів: випадкова вибірка (random sample); представницька вибірка (representative sample); структурована свідома вибірка (peer-group sample). З метою уникнення будь-якої упередженості з боку дослідника випадкова вибірка проводиться на основі генерації випадкових чисел. Однак, як вважає У. Лабов, для вивчення соціолінгвістичних проблем цей метод не завжди доречний [6, c. 201]. На жаль, суцільна випадкова вибірка обмежує можливості вивчення кореляції між різними соціолінгвістичними чинниками, коли інформант є носієм кількох ознак, які цікавлять дослідника. У такому разі слід використовувати представницьку вибірку, яка проходить у два етапи: на першому етапі визначається соціальний склад досліджуваної групи, на другому – здійснюється підбір інформантів у відсотковому відношенні, що відповідає стратифікації генеральної сукупності. Однак для отримання об’єктивної картини слід опитати значну кількість інформантів [3, c. 65–66]. У соціолінгвістиці для вивчення мовлення найчастіше використовують спостереження. Розрізняють два різновиди спостереження: включене і невключене. В умовах включеного спостереження дослідник виступає одним із безпосередніх учасників бесіди, а при невключеному стежить за мовним актом, але сам не бере в ньому участі [5, с. 390]. У сучасній соціолінгвістиці поширеною є методика структурування (спонтанних, напівстандартних) інтерв’ю, яка поєднує опитування і спостереження. Інтерв’ю може бути індивідуальним і груповим, одноразовим і багаторазовим, формальним і неформальним [5, с. 389]. Формальні (чітко сплановані) інтерв’ю припускають вільний розвиток бесіди і дають можливість одержати відомості, пов’язані з фонетичними особливостями мовлення інформантів [2, с. 286]. М. П. Кочерган відзначає, що, "коли вивчають двомовність якогось індивіда, дослідник може розпитати про чинники, які зумовили його білінгвальну поведінку" [5, с. 390]. Оскільки найчастіше мета дослідження полягає в ідентифікації відхилень зафіксованих одиниць мовлення білінгва від фонетичної системи однієї з його мов, а також у виокремленні шляхів інтерференцій і прогнозуванні їх подальшого розвитку, на завершальному етапі дослідження слід застосувати прийоми зовнішньої інтерпретації, серед яких насамперед розрізняють соціологічний та артикуляційний. Деякі дослідники підкреслюють, що "при врахуванні результатів будь-яких гуманітарних досліджень зауважується, що встановлення абсолютних даних є неможливим. Проте незважаючи на всі розходження, за незмінності основоположних умов дослідження загальні пропорції зберігаються" [8, с. 90–91]. Методи отримання даних поділяються на кількісні та якісні. Кількісні методи включають "сукупність прийомів і процедур, спрямованих на одержання цифрових даних, що піддаються математичній обробці (як статистичній, так і нестатистичній)" [3, с. 89]. Кількісні методи дозволяють досягти найбільш об’єктивних результатів дослідження. Якісні методи ґрунтуються на "зіставленні "наявність-відсутність" даного явища без врахування характеристики його частотності" [8, с. 44]. У ході обробки результатів дослідження в сучасній соціолінгвістиці широко використовують кількісні методи, які дозволяють досягти максимальної об’єктивізації результатів дослідження. Обробка даних польових спостережень проводиться за допомогою аудитивного та електроакустичного методів, різновидів кореляційного аналізу (співвідношення соціальних величин, як незалежних змінних, з мовними, як з залежними від них) і математичної статистики (складання таблиць і графіків). У процесі аналізу кореляції соціолінгвістичних змінних одним з найважливіших інструментів вважається графічне зображення результатів – у формі таблиць, діаграм чи графіків. "Ступінь зв’язку між показниками таблиць і графіків вимірюється за допомогою різних коефіцієнтів кореляції, які можна відшукати в будь-якому статистичному довіднику" [5, с. 391]. Як відзначають деякі лінгвісти, класифікація соціальних варіантів мови проводиться з погляду її стратифікаційної, ситуативної та комунікативної варіативності [4, с. 291]. Висновки та перспективи. Соціолінгвістичні дослідження відіграють важливу роль у процесі соціального вивчення сучасного суспільства. Описані методи вважаються найуживанішими під час соціолінгвістичних досліджень, але з огляду на темпи розвитку соціолінгвістики можна сподіватися на появу нових методів, розробка яких сприятиме постійному розвиткові суспільства. Література
|
| Норець Максим Вадимович к філол н. доцент кафедри теорії і практики... |
А. Е. Єнілєєва, асистент кафедри історіїта теорії держави та права... ... |
| Затверджено Юридична клініка є структурним підрозділом Севастопольського економіко-гуманітарного інституту Таврійського національного університету... |
В. М. МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри теорії та історії держави і права... В. М. МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького,... |
| ИНСТИТУТ СОГЛАШЕНИЯ ПО НОВОМУ УГОЛОВНОМУ ПРОЦЕССУАЛЬНОМУ КОДЕКСУ УКРАИНЫ Заступник голови оргкомітету – Михайлов М. А., завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Таврійського національного... |
В ТА ЗАВДАНЬ ІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ)... Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н.... |
| Навчальні завдання та методичні рекомендації для практичних занять... Автори: Ісичко Л. В., асистент кафедри вищої математики та фізики Полтавського університету економіки і торгівлі |
Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса... Рекомендований для курсантів, слухачів офіцерів ЗС України та усіх інших, хто цікавиться даними проблемами |
| Новини Вченої ради університету Франка”. Не рекомендувала до друку 2 навчально-методичні посібники (1 – кафедри практики англійської мови; 1 – кафедри педагогіки),... |
МЕТОДОЛОГІЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ О. С. МОРДОВЦЕВ, асистент Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» |