Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі


Скачати 5.71 Mb.
Назва Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі
Сторінка 14/34
Дата 16.03.2013
Розмір 5.71 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34
Глава 63 ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА СПІЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

§1. Загальна характеристика зобов'язань за спільною діяльністю

Роль зобов'язань за спільною діяльністю. У процесі задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин виникає необхідність у кооперації (від лат. соорего — співробітничаю), тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для досягнення загальної мети. Ця необхідність може бути зумовлена різними чинниками, зокрема: відсутністю в особи достатніх фінансових коштів, майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будь-якого виду діяльності; неможливістю здійснювати певний вид діяльності без партнерів через юридичні (нормативно-правові) вимоги (організація та діяльність фондової біржі, комерційного банку, здійснення довірчих операцій, страхової діяльності, проведення ломбардних операцій); бажанням отримати певні пільги, зокрема податкові; прагненням уникнути чи зменшити ризики тощо.

Правове регулювання спільної діяльності для досягнення загальної для ЇЇ учасників мети має давню історію. Вже римське право містило досить детальні положення про договір спільної діяльності, який став прообразом усіх сучасних типів та видів зобов'язань цієї групи, в тому числі і засновницьких договорів або договорів про заснування торгових (господарських) товариств.1

Специфічні риси зобов'язань за спільною діяльністю. Серед різних видів договірних зобов'язань, які відображають процес обміну у суспільстві, зобов'язання за спільною діяльністю посідають окреме місце. Це зумовлено особливостями, властивими даному виду цивільних правовідносин.

Усі дослідники як головну класифікаційну ознаку цих зобов'язань називають спільну діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить законові.

Ці зобов'язання дуже часто об'єднують більше двох учасників. Причому кожний учасник зобов'язань за спільною діяльністю виступає водночас як боржник і як кредитор. Але жодна Із сторін не може вимагати виконання для себе особисто, так само як і не повинна виконувати зобов'язання безпосередньо іншій сто-

Вновому ЦК України установчим документом для повного та командитного товариств виступає засновницький договір. Для створення всіх інших товариств, як підприємницьких, так і непідприємницьких, укладається, як правило, договір про створення (заснування) товариства, який не є установчим документом. Згадані договори на цей час ще називаються та кваліфікуються установчими, тому в подальшому викладі вживається ця конструкція.

470

Глава 63

роні. Взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети.

На відміну від таких видів зобов'язань, як купівля-продаж, міна, дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного власника до іншого, у зобов'язаннях за спільною діяльністю майно часто об'єднується у спільну власність.

Іншою характерною особливістю зобов'язань за спільною діяльністю є наявність у сторін загального інтересу на відміну, зокрема, від зобов'язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких інтереси сторін протилежні: одна особа має на меті передати (продати, надати в оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у власність або у володіння і користування.

Спільна діяльність для досягнення загальної мети вимагає від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання за спільною діяльністю мають чіткий організаційний характер.

Важливою ознакою цих правовідносин є те, що сама суть спільної діяльності передбачає, як правило, певну зовнішню реалізацію, іншими словами, вона потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами.

Зобов'язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії.

Важливою рисою зобов'язань за спільною діяльністю є їх особистий характер.

Нормативно-правове регулювання зобов'язань за спільною діяльністю. Зобов'язання за договором про спільну діяльність спеціально передбачені главою 38 ЦК УРСР. Положення цієї глави вже не відповідають потребам сучасного розвитку і потребують модифікації, яку запропоновано у главі 77 ЦК України. Зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, регламентуються відповідними законодавчими актами залежно від обраних учасниками правових форм підприємництва (закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування" тощо). Основні положення про засновницькі договори та деякі договори по створення товариств містяться у підрозділі "Юридичні особи" нового ЦК України.

§ 2. Класифікація зобов'язань за спільною діяльністю та підстави їх виникнення

Основні типи та види зобов'язань за спільною діяльністю. Залежно від особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його учасники, та інших чинників група зобов'язань за спільною діяльністю поділяється на два основні типи.

По-перше, учасники можуть обрати органїзаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить усі Істотні та інші умови взаємовідносин сторін.

Зобов'язання за спільною діяльністю

471

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва для створення і діяльності самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Щодо того, чи можна установчий договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Так, Є. Суханов вважає, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним договором про спільну діяльність. На його думку, цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи1. Виняток становлять договори про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, адже такий договір не визначає правового становища створеної на його підставі юридичної особи2. На цій же підставі проф. Є. Суханов не включає до категорії установчих договори про створення, зокрема, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори, на його думку, за своїм характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи, не визначають її правового статусу і не виконують функції установчих документів.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб зі створення, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність3.

Вважаємо, що хоч сучасне законодавство знає установчий договір як окремий тип договірних зобов'язань, до цих правовідносин можуть застосовуватися за аналогією закону норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню відповідних товариств.

Підстави виникнення зобов'язань за спільною діяльністю* 3 вищена-веденого випливає, що ці зобов'язання виникають на підставі різних договорів. Основними їх типами є договори про спільну діяльність та установчі договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. На цю

Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — Т. 2. — С. 371—376.

Нині цю думку вже закріплено в ст. 98 нового ЦК Російської Федерації. Закон України "Про господарські товариства" відносить цей договір до категорії установчих договорів. У новому ЦК України із розряду установчих виводиться не лише договір про створення акціонерного товариства, а й договір про створення товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю. Єдиним установчим документом для таких товариств є тільки статут.

Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — СПб., 1997. — Т. 2.

472

Глава 63

обставину звернули також увагу коментатори ЦК Російської Федерації1. Проте чіткого законодавчого закріплення такого поділу в ЦК Російської Федерації немає. У новому ЦК України договір про спільну діяльність трактується широко, зокрема пропонується таке його визначення: "За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові" (ст. 1130). Таким чином, тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяльність ЦК України передбачає ще два загальні положення: 1) письмова форма договору; 2) учасникам договору надається велика диспозитивність у встановленні умов договору, якщо інше не передбачено законом про окремі види спільної діяльності (ст. 1131).

Авилов Г. Е. Простое товарищество // Гражданский кодекс Российской Федерации. — Ч. 2. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О. М. Козырь, А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. - М., 1996. - С. 562-563.


Глава 64 ДОГОВІР ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА




§ 1. Поняття та юридична характеристика договору простого товариства

Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. Хоч ЦК УРСР цей термін не використовує, він містить у главі 38 положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів. Правила цієї глави багато в чому застаріли, суперечать ринковому законодавству останніх років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної діяльності.

Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження у здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК УРСР, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше згідно зі ст. 430 ЦК УРСР громадяни укладали договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність" тощо ці обмеження було знято. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, то нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва. Згідно зі ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони беруть зобов'язання

474

Глава 64

об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Договори простого товариства, як І всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами (правочинами), Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.

Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приводу розв'язання питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є оплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, обрунтовуючи її відсутністю матеріального еквівалента діям учасника, що зробив майновий вклад2.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як оплатними, так і безоплатними. Такий критерій, як "зустрічне задоволення", не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяльність, адже оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність з виробництва певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, другий — зробити вклад обладнанням для розміщення його у цьому приміщенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інтереси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У разі коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досягнення спільно благодійної мети, то задоволення ними майнових інтересів (майнове задоволення) первісно відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоч сторони і роблять "зустрічне задоволення". Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяльність є мета, що передбачає задоволення майнового (економічного) Інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів простого товариства. ЦК УРСР не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно зі ст. 430 Кодексу сторони можуть укладати договори про спільну діяльність для будівництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права громадянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійснювати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче співробітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України "Про режим іноземного інвестування" передбачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та Інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані зі створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими

Гражданское право. — М., 1993. — Т. 2. — С 370; Масляев А. И., Масляев Я. А. Договоры о совместной деятельности в советском гражданском праве. — М., 1988. — С 18.

Советское гражданское право. — М., 1980. — Т. 2. — С. 338.
Договір простого товариства

475

юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність).

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як одержання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим договори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне товариство. Особливість такого договору полягає в тому, що сторони не розкривають його існування третім особам. Отже, товариства існують тільки у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сторони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.

§ 2. Зміст договорів простого товариства

Договори простого товариства, на вимоги нового ЦК України, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників І на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі посідають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором. Норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ, право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки. Крім того, сторони договору можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.

Зокрема, учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою участю (ст. 432 ЦК УРСР). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних

476

Глава 64

дій учасника, що полягає у безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети) спільної діяльності. В новому ЦК України передбачається, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами (ст. 1133).

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою. Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяльності необхідна одностайність учасників.

Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та ведення спільних справ. Під останнім слід розуміти представництво інтересів товариства зовні.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників договору (ч. 2 ст. 431 ЦК УРСР, ст. 1135 ЦК України). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.

Якщо за договором простого товариства здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвестування" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.

У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкладам у спільне майно (ст. 433 ЦК УРСР, ст. 1137 ЦК України).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягнуто його мети (цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між його учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими


477
Договір простого товариства

словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за договором простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (дохід), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками договору і надходять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників. Проте, якщо така згода є, учасник може відчужувати (оп-латно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні. При цьому учасник повинен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору (ст. 114 ЦК УРСР, ст. 362 ЦК України).

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК УРСР, ст. 371 ЦК України).

Відносини спільної часткової власності між учасниками договору припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами, розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У новому ЦК України більш детально та доцільно врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від безстрокового договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір, тощо.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34

Схожі:

Термін дії та умови розірвання договору
За згодою Сторін, про що інша Сторона має бути повідомлена не менш ніж за 15 (п’ятнадцять) діб
Зразок заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей
Ми, що нижче підписалися, за взаємною згодою просимо розірвати шлюб у встановленому законодавством порядку
ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ
Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт)
1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що...
Права і свободи людини і громадянина в демократичн ій системі
Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про...
Договір про надання послуг
Наведена нижче інформація є пропозицією укласти договір на абонентське обслуговування. Сплата першого рахунку є Вашою згодою укласти...
“Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1)...
Ь сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про...
1 Покупець підтверджує, що купує Товар з метою перепродажу третім особам (далі – «Клієнт»). 3
«Покупець»), в особі директора Куца І. В., який діє на підставі Статуту, з другої сторони, що надалі в тексті Договору разом іменуються...
І. О. Ніколаєску, доцент кафедри
Відомі слова Я. Коменського свідчать, що “учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді...
ДОГОВІР №      /     Ц про надання телекомунікаційних послуг
Виконавець, з однієї сторони, та      , в особі      , яка діє на підставі      , що іменується далі Замовник, з іншої сторони,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка