Урок №5 ПИСЬМОВИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ МІСЦЕВОСТІ В ХУДОЖНЬОМУ СТИЛІ Мета

Урок № 5 ПИСЬМОВИЙ СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ РОЗПОВІДНОГО ТЕКСТУ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ МІСЦЕВОСТІ В ХУДОЖНЬОМУ СТИЛІ Мета: удосконалити мовленнєво-мислительні вміння восьмикласників визначати тему й основну думку тексту, тип і стиль мовлення почутого висловлювання; розвивати мовленнєво-комунікативні вміння здійснювати типологічний, композиційний і змістовий аналіз художнього тексту розповідного характеру з елементами опису місцевості, сприймати текст, розуміти його зміст, стисло відтворювати на письмі, використовуючи мовні засоби, властиві висловлюванням художнього стилю. Тип уроку: урок розвитку комунікативних умінь. ХІД УРОКУ I. Організаційний момент II. Ознайомлення восьмикласників з темою, метою і завданнями уроку III. Колективна робота з текстом ► Школярі знайомляться з цілісним висловлюванням. Визначають тему й основну думку, а також авторський задум. Заходила ніч. Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над сте­пом промайнув легенькою тінню незрячий сон. Ніч зайшла. Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу ху­торець. Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні. Тихо в хуторі, мов у скам'янілому царстві із давньої казки. Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяць­ки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч з хатами тягнуться ниви з блискучою стернею. На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці. А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна. Розкошами, красою віє над степом... У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнули­ся довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища — тіні. Запирскало щось... Воли. За волами виринула й стала в яру волохата постать. На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір'я, довга свита підпере­зана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках — батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречуд-ними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається. Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і ви-граваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ. Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні: Яром, яром, пшениченька ланом, Горою овес. Не по правді, молодий козаче, Зо мною живеш... Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Ді­вчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, трем­тячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні. Верби стоять непорушно. Крізь іх віти де-не-де визирають далекі зорі. Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає. І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак мо­лодий. А той козак — такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним за­смучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе... Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко, 518 сл.). Робота за змістом і структурою тексту Довести належність висловлювання до художнього стилю. Якою ви уявили дівчину, про яку йдеться у тексті? Описати її. Якою ви уявили місцевість, описану письменником? За допомогою яких художніх засобів йому вдалося це зробити? Навести приклади з тексту. Які типи мовлення поєднано у висловлюванні? На які частини можна поділити текст? Зробити тематичні виписки і самостійно скласти складний план. Мовностилістичний аналіз тексту Дібрати означення, що використовуються в описі місцевості. Записати порівняння і з'ясувати їх роль в описі місцевості. Пояснити лексичне значення слів жевріти, яр, хутір, стерня, марища, дукачі (за тлумачним словником або контекстом). Виписати слова з подвоєнням літер і прокоментувати їх правопис. IV. Підготовка чорнового варіанта переказу, його редагування з використанням пам'ятки Як написати стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі Прочитати або прослухати текст, який необхідно переказати стисло. Визначити тему й основну думку висловлювання. Вдуматися в тему, пропоновану для стислого переказу. Виділити з тексту основну інформацію. Продумати композицію переказу, тип мовлення. Зробити тематичні виписки. Самостійно скласти план переказу. Виписати художні засоби, що допомагають авторові описати місце­ вість. Дібрати слова та речення для зв'язку частин тексту. V. Написання стислого переказу розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі VI. Домашнє завдання Завершити розпочату на уроці роботу щодо письмового оформлення пе­реказу.

Схожі: