Операційний менеджмент Навчальний посібник

Скачати 1.43 Mb.

Назва	Операційний менеджмент Навчальний посібник
Сторінка	3/7
Дата	19.04.2013
Розмір	1.43 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Географія > Документи

1 2 3 4 5 6 7

Глава 3

УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНОЮ ІНФРАСТРУКТУРОЮ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Склад, вимоги та завдання операційної інфраструктури

Поняття "інфраструктура" найбільш часто застосовується в двох значеннях: інфраструктура виробнича й інфраструктура соціальна. У широкому сенсі виробнича інфраструктура - це комплекс одних галузей народного господарства, що обслуговують інші галузі народного господарства. У галузях виробничої інфраструктури безпосередньо не створюється ні сукупний продукт, ні національний доход у єдності їх натурально-речової і вартісної форм, але без них процес суспільного виробництва неможливий. У виробничу інфраструктуру входять транспорт вантажний, обслуговуючий сферу виробництва; зв'язок, що обслуговує виробництво; системи матеріально-технічного постачання підприємств і т. п.

Аналогічно формулюється і поняття "виробнича інфраструктура підприємства": комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментами і оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримують технологічне обладнання в працездатному стані і здійснюють внутрішньо- і міжцехове перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва інфраструктура підприємства повинна відповідати таким основним вимогам:

• попереджати можливі порушення нормального і безперебійного ходу основного виробництва; мати профілактичний характер;

• забезпечувати гнучкість, наступність будівництва при переході в основному виробництві з одного продукції на іншу;

• сприяти впровадженню технологічної та організаційної регламентації допоміжних процесів;

• сприяти випуску високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний та ін.); обслуговуючі господарства(складські, транспортні та ін.); служби і ділянки в основних провиробничих цехах (інструментальні комори, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду та характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервісу продавця або центру технічного підприємств з проведення ремонтів технологічного обладнання, виготовленню оснащення і т. п.

Однак на багатьох підприємствах майже всі допоміжні роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення лише власних потреб. Тому більше значення набуває вдосконалення виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних та організаційних заходів. До останніх відносяться:

• спеціалізація і централізація на підприємствах найважливіших функцій обслуговування, які можуть бути відокремлені від процесу основного виробництва;

• технологічне регламентування виконання транспортно-складських і вантажно-розвантажувальних робіт на основі комплексної технології та технічного переоснащення підприємства;

• відокремлення інструментальних цехів і створення на їх базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструменту і технологічного оснащення;

• проведення ремонтів і реконструкція промислових будинків і споруд спеціалізованими підрядними ремонтно-будівними підприємствами.
3.2 Ремонтне господарство

Цілі і завдання

У системі виробництва товарів і надання послуг основні фонди (засоби виробництва - обладнання, інструменти, транспортні засоби, будівлі, споруди і т. п.) займають провідну роль. У вартості продукції (послуг) їх питома вага досягає 60%. У процесі експлуатації засобів виробництва зношуються і морально застарівають; вони вимагають постійної уваги - підтримки в працездатному стані і запобігання їх аварійного виходу з ладу. Організація і управління технічної експлуатації та ремонтом основних виробничих фондів є головними завданнями операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг.

Значення ремонту основних виробничих фондів та підвищення ефективності його організації обумовлюються наступними найважливішими факторами:

• капітальним ремонтом - одним зі способів простого відтворення основних фондів;

• зайнятістю значних ресурсів країни ремонтом обладнання і транспортних засобів (наприклад, витрати на підтримання автомобільного транспорту в робочому стані в СРСР перевищували витрати на його виготовлення більше ніж у 12 разів; на ремонтних роботах було зайнято робітників у 7 разів більше, ніж на заводах-виробниках [14]. Кількість верстатів на ремонтах будівельної техніки було зайнято в 7,2 рази більше, ніж на заводах з виготовлення такої техніки [33]);

• витрати на ремонт технологічного обладнання в собівартості продукції складають 6-20% [14];

• частка ручної праці на ремонті досягає 75-90% проти 20-30% у машинобудуванні на виготовленні нового обладнання;

• ресурс відремонтованої техніки, як правило, не досягає

40-50% ресурсу нового обладнання [1].

У зв'язку з викладеним задачі організації ремонту устаткування досить актуальні. Основні завдання ремонтних служб та підрозділів підприємства наступні:

• підтримка технологічного устаткування в постійній експлуатаційній готовності;

• збільшення термінів експлуатації обладнання без ремонтів;

• удосконалення організації та підвищення якості ремонту обладнання;

• зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного обладнання. Перелічені завдання вирішуються шляхом розробки і реалізації на кожному підприємстві системи з технічного обслуговування обладнання в процесі його експлуатації, що дозволяє в конкретних умовах попереджати прогресуючий знос і аварії; своєчасного проведення та якісного виконання планово-попереджувального ремонту обладнання; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.
Система управління

Ремонтне господарство на виробничих підприємствах представлено:

• системою ремонтних засобів, що знаходяться в розпорядженні робочих основного виробництва і чергового ремонтного персоналу (дрібні деталі і ремонтні комплекти, змащення і т. п.);

• ремонтними ділянками в складі виробничих цехів із невеликою кількістю універсальних, а іноді і спеціальних верстатів;

• ремонтними цехами (РЦ) або майстернями (ремонтно-механічним цехом – РМЦ , електроцеху - ЕЦ);

• складськими приміщеннями (складами і коморами) для зберігання запасних деталей, інструменту, дрібного устаткування, мастильних і обтиральних матеріалів.

Крім того, до складу ремонтного господарства входять:

• конструкторсько-технологічне бюро (КТБ), що виконує роботи, пов'язані з ремонтом, модернізацією та конструюванням нестандартного обладнання;

• планово-виробниче бюро (ППБ), яке планує роботу ремонтних цехів і майстерень;

• бюро планово-попереджувальних ремонтів (БППР), плануюче ремонтні роботи.

Управління ремонтним господарством, організація і планування ремонту та експлуатації основних фондів на промислових підприємствах ведуться:

• по технологічному устаткуванню - службами (відділами) головного механіка (ОГМ);

• з енергетичного обладнання та енергопостачання - службами (відділами) головного енергетика (ОГЕ); • по промисловості і інших будівель і споруд - службами з їх ремонту та експлуатації - відділами капітального

будівництва підприємств.

Схема управління ремонтним господарством на підприємстві представлена на рис. 16.

Рис. 16. Схема управління ремонтним господарством підприємства:

1 - ремонтно-механічна ділянка (черговий механік);

2 - електроремонтна ділянка; 3 - склад, комора
Система планово-попереджувальних ремонтів

Системою планово-попереджувальних ремонтів (ППР) називається сукупність запланованих технічних та організаційних заходів щодо догляду, нагляду та ремонту обладнання, що проводяться за заздалегідь складеним планом з метою попередження прогресивного зносу, раптових виходів устаткування з ладу і підтримки його в працездатному стані.

Система ППР передбачає догляд за обладнанням; міжремонтне обслуговування; огляди, перевірку на точність, промивання і зміну масла; періодичні планові ремонти малі, середні і капітальні.

Для оцінки порівняльної складності ремонту технологічного і підйомно-транспортного устаткування застосовується поняття "Одиниця ремонтної складності". Кожному агрегату присвоєно певну кількість умовних одиниць ремонтної складності, характеризують конструктивно-технологічну складність ремонту даного агрегату. Наприклад, у машинобудуванні в якості ремонтної одиниці прийнята 1 / 11 витрат робочого часу на ремонт найбільш поширеного в свій час токарно-гвинторізного верстата моделі 1К62. Цьому верстату присвоєна 11-а група складності. У будівництві як ремонтної одиниці прийнята 1 / 12 затрат робочого часу на ремонт екскаватора Е-652. Трудомісткість усіх видів ремонту устаткування встановлюється на одиницю ремонтної складності (табл. 3).

Таблиця 3

Нормативи часу на одиницю ремонтної складності, год

Норми простою устаткування через його ремонту залежать від форм організації, ступеня прогресивності технології та механізації ремонтних робіт. У табл. 4 для машинобудівних підприємств як приклад наведено усереднені нормативи системи ППР.
Таблиця 4

Нормативи простою обладнання на одну ремонтну одиницю при роботі ремонтної бригади по змінах, діб

Ремонтні роботи устаткування включають в себе проведення малого (поточного), середнього та капітального ремонту. Малим (поточним) ремонтом називають мінімальний за обсягом ремонт, при якому заміною або відновленням швидкозношуваних деталей (окремі види шестірень і ін.) і регулюванням механізмів (клапанів та ін.) досягається нормальна робота обладнання до чергового планового ремонту. При середньому ремонті виконуються часткове розбирання основних вузлів устаткування, заміна і відновлення зношених деталей. Виконується такий ремонт без зняття устаткування з фундаменту.

Капітальний ремонт здійснюється тоді, коли потрібні розбирання та ремонт базових деталей (станини, та ін.), заміна зношених деталей та вузлів. З капітальним ремонтом, як правило, поєднують модернізацію обладнання. Особливу увагу слід приділяти вузловому методу ремонту. Він дозволяє різко знизити простої устаткування в ремонті і підвищення ефективності якість самого ремонту в результаті заміни цілих вузлів новими або заздалегідь відремонтованими. Особливо ретельної підготовки вимагає ремонт устаткування потокових і автоматизованих ліній.

Модернізація устаткування проводиться в наступних основних напрямках:

• механізація і автоматизація управління циклом роботи;

• підвищення потужності, швидкості і ємності робочих механізмів;

• розширення технологічних можливостей;

• підвищення експлуатаційної надійності, довговічності і точності роботи обладнання;

• поліпшення умов праці робітників.

Доцільність проведення модернізації визначається зіставлення економічних показників устаткування до і після модернізації, а також зіставленням витрат за трьома варіантами:

• ремонт старої машини;

• модернізація старої машини;

• заміна старої машини нової.

Економічно доцільною вважається модернізація, що потребує менший обсяг капітальних витрат, ніж при установці нового обладнання. Не менш важливим показником доцільності модернізації є фізичний та моральний знос устаткування. Фізичний знос устаткування визначається за результатами проходження його технічного стану. Моральний знос обумовлюються льон появою нових, більш продуктивних і зроблених машин і устаткування аналогічного типу і призначення.
3.3 Інструментальне господарство

Структура та основні завдання

Поняття "інструментальне господарство" повсюдно застосовується у спеціальній технічній літературі [8] і практичної діяльності. До його складу входять (рис. 17):

Рис. 17. Схема управління інструментальним господарством на підприємстві
• відділ або бюро інструментального господарства (ОІХ або БІХ);

• інструментальний цех;

• центральний інструментальний склад (ЦІС);

• інструментально-роздавальні комори (ІРК) в цехах з заточними ділянками;

• загальнозаводського або цехові ділянки ремонту і відновлення інструменту.

Основні завдання інструментального господарства:

• безперебійне забезпечення високоякісним інструментом, оснащенням і пристосуваннями всіх виробничих підрозділів і робочих місць;

• контроль за правильною експлуатацією інструменту, оснащення та пристосувань і скорочення їх витрати;

• зменшення витрат на виготовлення, придбання, зберігання, ремонт та відновлення інструменту, оснастки та пристосувань;

• підтримка мінімально необхідних запасів інструменту, оснащення і пристосувань.

Структура і матеріальна база інструментального господарства визначаються масштабом, характером і організаційним типом основного виробництва, а також ступенем вживаності інструмента, покупного або виготовленого на самому підприємстві. Загальне керівництво, організацію і планування інструментального господарства на великих підприємствах здійснює відділ інструментального господарства, підлеглий головному інженеру, на невеликих - бюро інструментального господарства у складі планово-виробничого відділу.

Від організації інструментального господарства багато в чому залежать ступінь використання виробничих потужностей, ритмічність роботи підприємства, якість і трудомісткість продукції.
База інструментального господарства

Укрупнені розрахунки бази інструментального господарства ведуться за двома основними напрямками:

• технічна оснащеність (потреба в обладнанні);

• обсяг виробництва технологічного оснащення (спецінструментів, штампів, пристосувань, оснастки і т. п.).

Потреба в спеціальному обладнанні встановлюється, як правило, у відсотковому відношенні до кількості обслуговуваного обладнання основного виробництва (табл. 5). Звичайно, ці нормативи досить умовні, але вони дають загальне уявлення про потреби бази інструментального господарства підприємства.

Таблиця 5

Відношення кількості основних верстатів ОІХ до кількості обслуговуваного обладнання виробничих цехів на підприємствах машинобудування,%

Для повного та своєчасного забезпечення робочих місць інструментом на підприємствах розраховується видатковий фонд по кожному типорозміру номенклатури на 1000 верстато - годин роботи або на 1000 одиниць готової продукції. Як приклад, у табл. 6 наведено формули для визначення витрати інструментів і пристосувань.
Таблиця 6

Формули для визначення витрати інструментів і пристосувань

та умови їх застосування

Примітка:

Н - потреба в даному виді оснащення (інструменту), шт.;

Пш - кількість деталей, прийнятих за розрахункову одиницю, шт.;

Тд - машинний час обробки однієї деталі даним інструментом, год;

Тс - норма стійкості (термін служби) інструменту до повного його зносу, год;

Та - розрахункова кількість годин роботи обладнання певного виду, год;

По - частка машинного часу в роботі обладнання (від 0,4 для одиничного

виробництва до 0,7 - для серійного);

Вн - зайнятість обладнання роботою даними інструментом (різці - 93-97%; решті ріжучий інструмент - 2-9%);

Аі - кількість інструментів даного типу, що одночасно працюють на верстаті, шт.;

Ат - кількість точок застосування, шт.;

Аа - кількість вимірювального інструмента на одного робітника, шт.;

Аб - кількість вимірювань на одну деталь, шт.;

Бк - вибірковість контролю, десяткових часток;

Зі - коефіцієнт допустимого використання вимірювача (≈ 0,7);

Ц - розмір середньоймовірного зносу, МК за ГОСТ;

Нх - облікова норма витрати на 1000 деталей, шт.;

Ка - коефіцієнт передчасного зносу (≈ 0,08);

Зр - коефіцієнт ремонту (2-4).

Потреби в інструменті, пристроях та іншої технічної оснащенні в сумарному вираженні визначають за формулою

Єї = Еп Зу, де Еп - фактичний витрата інструменту за попередній підзвітний період, тис. грн.; Зу - коефіцієнт збільшення програми в планованому періоді в порівнянні із звітним.
Використання інструменту

Одна з основних завдань інструментального господарства - організувати раціональне використання інструменту. Для цього здійснюється ряд заходів:

• нормалізація інструменту та скорочення на цій основі номенклатури виготовленого інструменту;

• багаторазове відновлення зношеного інструменту;

• організація централізованої заточення інструменту, що сприяє підвищенню якості заточування, зменшення передчасного зносу;

• організація планово-попереджувального ремонту оснащення та цінного інструменту;

• організація регламентованої подачі інструменту з ІРК до робочих місць, тобто заміна інструменту,що затупився згідно зі спеціальним графіком, що попереджає його повний знос, зниження продуктивності, брак оброблюваних деталей;

• організація раціонального зберігання, обліку та контролю за використанням інструменту.

Центральний інструментальний склад (ЦІС). Основні функції ЦІС - приймання, зберігання, облік і видача інструмента цехах. Весь вступний інструмент приймається за супровідними документами та перевіряється за кількістю працівником ЦІС, а за якістю - майстром ОТК в ЦІС. Громіздке оснащення передається безпосередньо в цех з відповідним оформленням документів через ЦІС. Для безперебійного забезпечення цехів інструментом застосовується система, що дозволяє підтримувати його запаси в ЦІС на визначеному рівні. Поповнюються запаси за принципом "мінімум - максимум ", а з оснащення -" на замовлення ". Обсяг запасу в ЦІС, при досягненні якого видається заявка на чергову партію інструмента, називається точкою замовлення. Вона повинна перевищувати мінімальний обсяг запасу на величину, за час витрати якої можна поставити нову партію інструменту. Цехи забезпечуються інструментом по лімітним карткам. Інструментально-роздавальна комора (ІЗК). Основні функції

ІРК - отримання інструменту з ЦІС, його зберігання та облік, видача на робочі місця, прийомка з робочих місць, відправка в переточування, ремонт, списання зношеного інструменту. Безпосередньо до ІРК повинно примикати заточне відділення, що спрощує передачу інструмента в переточування і подальшу його прийомку. Інструментальний цех (ІЦ). На великих підприємствах для забезпечення основного виробництва спеціальним інструментом і оснащення створюється ІЦ. Виробництво такого інструменту відноситься до одиничного і дрібносерійного типу. Це суттєво впливає на структуру цеху, що складається з великої кількості ділянок: заготівельного, механічного, слюсарного, ковальського, штампів та прес-форм, модельного і ін .Технічна підготовка виробництва інструментального цеху, як правило, зосереджується у відділі головного технолога підприємства. Програма видається в натуральному і грошовому вимірах.

Необхідно відзначити, що інструментальне господарство - цінний і відповідальний підрозділ на будь-якому виробництві. Тому аналізувати його роботу необхідно комплексно за наступною схемою:

• витрати на інструмент, що припадають на 1000 грн. валового обсягу випуску продукції;

• частка витрат на інструмент в собівартості одиниці продукції;

• обсяг запасів інструменту і технологічної оснастки в процентах до місячного витраті.

За результатами аналізу розробляються необхідні заходи.
3.4 Енергетичне господарство

Склад і основні завдання

Енергетичне господарство підприємства постачає його виробничі та господарсько-побутові служби усіма видами енергії (електроенергія, теплова енергія палива, пари, гарячої води) і енергоносіями (пара, стиснене повітря, гаряча вода). Найбільш досконалою й економічною системою енергопостачання є централізована, коли підприємство отримує енергоносії з боку. Ефективність такої системи забезпечується надійністю і безперебійністю джерел живлення, а також зниженням витрат виробництва і капітальних витрат, пов'язаних з отриманням необхідних підприємству видів енергії.

Склад і структура енергетичного господарства залежать від обсягів основного виробництва, його енергоємності, географічного розміщення підприємства та ін. До його складу входять:

• теплосилове господарство (котельні, бойлерні);

• водопостачання і каналізація (насосні станції);

• газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі та ацетиленові станції; промислова вентиляція; холодильні установки, кондиціонери);

• електросилове господарство (заводська ТЕЦ; понижуючі і підвищуючи трансформаторні підстанції і розподільні пункти; акумуляторні станції);

• слабкострумове господарство (АТС, комутаторні установки; радіотрансляційна мережа з відповідною апаратурою; установки промислового телебачення; зарядні станції);

• паро-, водо-, повітропровідні і газові мережі, електричні та слаботочні мережі і лінії, що доводять усі види енергії до місць їх споживання;

• цехові і загальнозаводські споживачі енергії;

• ділянка контрольно-вимірювальних приладів і автоматики;

• електроремонтний цех і ділянки в основних цехах;

• складське господарство (комори в цехах, сховищі для топкового мазуту з мазутоперекачуючими установками, естакада для твердого палива).

Планування, організацію і керування енергогосподарством на великих підприємствах здійснює служба головного енергетика. Схема управління енергетичним господарством представлена на рис. 18.

На невеликих підприємствах енергетичне господарство значно спрощується і перебуває у віданні головного механіка. Всі спеціалісти системи енергетичного господарства в залежності від напрямків діяльності групуються у виробничі підрозділи - цехи, дільниці, лабораторії, групи і т. п. До складу відділу головного енергетика зазвичай входять групи енерговикористання (експлуатація), енергоустаткування, електрична і теплова лабораторії. Лабораторії розробляють заходи щодо поліпшення режимів роботи устаткування, зниження витрати палива і енергії і контролюють їх виконання.

У енергоцеху створюються бригади змінного (чергового) персоналу, що здійснює експлуатацію обладнання та комунікацій,ремонтно-монтажні бригади.

Рис. 18. Схема управління енергетичним господарством великого підприємства

(1 - черговий електрик цеху)

Основні завдання енергетичного господарства визначаються специфічністю енергопостачання, безперебійністю процесу, обмежені можливостями зберігання енергії, одночасністю її виробництва і споживання і зводяться до наступного:

• отримання з боку основних видів енергії загальнопромислового призначення (електроенергія, пара тощо);

• організація виробництва власними силами тих видів енергоресурсів, передача яких на великі відстані нераціональна або недостатня для задоволення потреб підприємства (стиснене повітря тощо);

• перетворення енергії і підготовка її до використання (вимірювання напруги, тиску, насиченості);

• своєчасне і правильне розподіл енергії між підрозділами і подання її до робочих місць;

• організація споживання, раціонального використання, а також економії енергії і палива;

• спостереження за суворим виконанням правил експлуатації енергетичного обладнання;

• організація і проведення планово-попереджувальних ремонтних робіт;

• забезпечення надійного зв'язку між підрозділами;

• організація зберігання палива і енергії.
Нормативи енерговикористання

Нормативи енерговикористання базуються на встановленні і впровадженні питомих норм витрати енергії і палива.

Норми витрати енергії на технологічні потреби складаються в вигляді норм витрати на одиницю продукції або на одиницю часу роботи устаткування (на 1 т виплавки сталі, на 1 кВт. год виробленої електроенергії, на 1 виріб, на 1 год роботи устаткування і т. п.).

Норми витрати палива для опалювальних цілей складаються у вигляді витрати в кілограмах на нагрівання 100 м2 площі на 1 ° C і т. п. Норми енергоспоживання бувають диференційовані та укрупнені (середні). Перші встановлюються за типорозмірами продукції, другі - на вид продукції, виробництво 1 т хлібобулочних виробів, на 1000 грн. продукції.
Енергетичні баланси

Основна задача розробки енергетичного балансу - обгрунтування потреби підприємства в паливі та енергії для виконання плану підприємства з випуску продукції (видаткова частина балансу), а також обгрунтування найбільш раціональних способів покриття цієї потреби за рахунок вироблення енергії на власних установках, отримання палива та енергії з боку, використання вторинних енергоресурсів (видаткова частина балансу). Поточні планові баланси (табл. 7) – електробаланс , паливні баланси по всіх видах палива - складаються, як правило, на річний період з розбивкою по кварталах. Вони є основною формою планування споживання та використання енергоносіїв на підприємстві. Звітні (фактичні) баланси є засобом контролю використання енергоносіїв та виконання планових балансів, а також основним матеріалом для аналізу їх виконання, оцінки робіт в області раціоналізації енергогосподарства та економії палива та енергії.
Таблиця 7

Баланс електроенергії підприємства (цифри умовні)

До складу балансу входять:

• розрахунок потреби основного і допоміжного виробництва підприємства у всіх видах енергії і палива;

• визначення нормальних (допустимих) втрат енергії в заводських мережах і перетворювальних установках;

• сумарне споживання енергії.

Для складання звітних енергобалансів необхідний добре організований диференційований і точний облік витрати палива та енергоносіїв. Основа організації первинного обліку - це належна постановка контрольно-вимірювального господарства підприємства. Лічильники енергоресурсів повинні бути встановлені на кожній одиниці енергообладнання, в крайньому випадку на невеликих їх групах. Дані первинного обліку реєструють у журналах, а після їх обробки переносять у форми вторинної документації. Сумарні дані цих норм використовують при складанні балансу та аналізі ефективності енергогосподарства підприємства.
Показники енергогосподарства

Показники енергогосподарства - це кількісна та якісна характеристика стану, функціонування та розвитку енергогосподарства як об'єкта управління.

Наведемо основні інтегральні техніко-економічні показники енергогосподарства.

• Показники економічності виробництва та розподілу енергії:

- Питомі витрати палива на виробництво енергії і тепла;

- Питома витрата електричної енергії на 1000 м3 стисненого

повітря і т. д.

• Показник енергоємності продукції:

де Еф - електрична енергія, фактично витрачена на виробництво, кВт. год.; n - кількість виробленої продукції в прийнятих одиницях виміру (т, шт., грн.).

• Показник енергоозброєності (електроозброєність) виробництва:

,

де Ме - сумарна потужність встановлених на підприємстві енергоустановок, кВт; Ф - вартість основних виробничих фондів на підприємстві, грн.

Основними напрямами вдосконалення енергетичного господарства та підвищення ефективності його роботи є :

• широке впровадження ресурсозберігаючого обладнання;

• підвищення коефіцієнта корисної дії власних генеруючих і перетворюючих установок;

• вдосконалення схем енергоспоживання;

• автоматизація виробничих процесів, обліку та контролю використання ресурсів;

• застосування розрахунково-аналітичних методів нормування енергоресурсів;

• спрощення структури енергетичного господарства підприємства.
3.5 Транспортне господарство

Мета і завдання

Сучасне промислове підприємство споживає, переробляє і відправляє великі обсяги різних вантажів. Перевезення сировини, матеріалів, напівфабрикатів як всередині підприємства, так і за його межами, відправлення готової продукції, відходів виробництва здійснюються транспортом. У цьому процесі, як правило, беруть участь дві групи транспорту:

• транспорт сторонніх організацій, здійснює перевезення на договірних умовах;

• транспорт, що належить підприємству і є його власністю, оформлений в одне або кілька підрозділів (за видами транспорту), що входять в інтегральне поняття - транспортне господарство. Транспортному господарству, як правило, доручаються вантажно-розвантажувальні роботи на підприємстві. Завдання транспортного господарства можна розділити на дві групи:

• забезпечення переміщення сировини, палива, напівфабрикатів, виробів і готової продукції в суворій відповідності до вимог технологічного процесу, прийнятого на підприємстві;

• забезпечення мінімізації витрат на перевезення і вантажно- розвантажувальні роботи. Це завдання також досить актуальна, тому що кількість працівників транспортного господарства досягає 25-50% усієї кількості робітників, зайнятих в інших допоміжних і обслуговуючих підрозділах, а витрати на транспортні, навантажувально-розвантажувальні роботи і зміст самого транспорту в структурі собівартості продукції підприємства сягає 3-7, а іноді навіть 12% [13].

Ці завдання реалізують підрозділи - цехи, дільниці, що спеціалізуються, як правило, за видами транспортних засобів - залізничний безрейковий та ін (табл. 8). До складу цих підрозділів входять транспортні засоби, під'їзні колії і дороги, ремонтні і екіпірувальні пункти.
Таблиця 8

Класифікація транспортних засобів

На рис. 19 наведено приклад найбільш часто зустрічається схеми управління цехом безрейковими транспортних засобів. Завдання такого цеху наступні:

• організація транспортного обслуговування підрозділів основного та допоміжних виробництв у суворій відповідності з технологічним процесом і заданими програмами;

Рис. 19. Схема управління цехом безрейковими транспортних засобів

Ділянка: 1 - автомобілів і тракторів; 2 - електротранспорту; 3 - вантажно- розвантажувальних механізмів; 4 - ремонтний; 5 - дорожньо- шляховий

• ефективне використання транспортних і вантажно-розвантажувальних засобів;

• механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних операцій;

• проведення попереджувальних ремонтів транспортних і завантажувально-розвантажувальних засобів та підтримання їх у робочому стані;

• підбір і навчання кадрів водіїв, машиністів, ремонтників.

Такий цех досить жорстко пов'язаний в технологічному процесі виробництва. Тому особливе місце і значення в ньому відводиться диспетчерських групі, яка постійно підтримує зв'язок з диспетчерською службою підприємства і диспетчерами цехів.
Сутність організації міжцехових перевезень

Одна з особливостей промислового виробництва при його системному поданні полягає в тому, що дана система носить яскраво виражений імовірнісний характер. Ймовірними є не тільки зовнішні фактори, що впливають на систему в цілому, але і поведінка кожного її елемента (колективу людей, засобів і предметів праці). З урахуванням імовірнісного характеру протікання виробничого процесу організація ефективного транспортного обслуговування виробництва являє собою досить складне завдання: необхідно забезпечити своєчасну подачу транспортних засобів під навантаження і своєчасну доставку їх до місця споживання. Недотримання цієї вимоги призводить до додаткових зупинок агрегатів, перебоїв у виробничому процесі та ін; щоб уникнути зупинки з вини транспорту доводиться створювати велику кількість різних за потужністю проміжних складів. Можна, звичайно, збільшити кількість транспорту, але тоді ефективність його знизиться, тобто питомі витрати на його утримання зростуть, що дуже небажано. Організація перевезень повинна передбачати стійкість розмірів і напрямів окремих вантажопотоків і виконання роботи за графіками і маршрутами перевезень. Перевезення вантажів можуть бути разовими, що здійснюються по окремим (неповторюваним) вимогам-замовленнями; маршрутними, визначеними напрямами та розкладами (маршрутами). Запланована система маршрутів повинна повністю задовольняти вимогам основного виробництва, забезпечувати нормальну і рівномірне завантаження транспортних засобів, максимальне використання їх технічних характеристик (швидкість, потужність,продуктивність, вантажопідйомність і т. д.) при мінімальних пробігах. Розрізняють дві основні системи перевезення вантажів: маятникову і кільцеву.

Маятникова система (рис. 20) передбачає зв'язок між двома пунктами. При цьому можливі наступні варіанти повернення транспорту:

• порожняком - односторонній (рис. 20, а) і віяловий (рис. 20, в) маятники;

• з вантажем - двосторонній маятник (рис. 20, б).

Рис. 20. Маятникова система перевезення вантажів

Кільцева система (рис. 21) передбачає послідовну доставку вантажів з одного пункту в інший з наступним поверненням транспорту в початковий пункт. Можливі також два варіанти:

• зростаючий вантажопотік (рис. 21, а);

• затухаючий вантажопотік (рис. 21, б).

Рис. 21. Кільцева система перевезення вантажів
При зростаючому вантажопотоці починаючи з пункту 2 вантаж поступово, але збільшується при послідовному проходженні транспорту через пункти-кільця 3-5 до розвантаження в кінцевому пункті 1. Звідси транспорт рухається у пункт 2 без вантажу (на рис. 21 показано штриховою лінією). При згасаючому вантажопотоці транспорт з вантажем обслуговує всі пункти-кільця і повертається без вантажу до відправної станції.

Вибір системи маршрутів залежить головним чином від структури вантажопотоків та територіального розташування обслуговуваних об'єктів підприємства. На підприємствах масового і крупно - серійного виробництва, що мають технологічно пов'язані заготівельних, механічні, термічні, складальні та оздоблювальні цехи, система кільцевих маршрутів може давати значно вищі показники транспортної роботи, ніж маятникова система. Навпаки, на підприємствах одиничного і малосерійного виробництва з невеликою кількістю цехів доцільніше застосовувати маятникові системи.

Необхідно зазначити, що вибір типів транспортних засобів для обслуговування вантажопотоків визначається родом вантажів, обсягом вантажопотоку, відстанню перевезення, характером і режимом роботи дільницями, що виробництва, а також ступенем озброєності його технічними засобами для необхідних вантажно-розвантажувальних операцій. Як правило, час пробігу транспортних засобів між пунктами відносно мало у порівнянні з часом навантаження - розвантаження. Це вимагає максимальної механізації вантажно-розвантажувальних робіт, застосування різної спеціальної тари, піддонів, захоплень і т. п.
3.6 Складське господарство

Функції та складські операції

Складське господарство є оперативним підрозділом комерційної служби промислового підприємства, яка прикликана забезпечувати безперебійну роботу виробничих цехів. Основні складські операції виконуються в системі складування (рис. 22).

Рис. 22. Операції системи складування
Функції складського господарства:

• приймання матеріальних цінностей;

• попередня підготовка матеріалів до виробничого споживання (розпакування, сортування і т. п.);

• забезпечення збереження матеріальних цінностей;

• укомплектування матеріалів для подальшої комплектної їх поставки в робочі зони;

• організація видачі і доставки вантажів споживачам;

• постачання виробництва усіма необхідними матеріалами;

• відвантаження готової продукції.
Класифікація та оснащення матеріальних складів

Матеріальні склади за основним призначенням поділяються на постачальницькі, виробничі та збутові.

Постачальницькі склади перебувають у віданні відділу матеріально-технічного постачання. У них зберігаються сировина і матеріали, призначені для забезпечення безперервного і безперебійного виробничого процесу.

До виробничих належать склади напівфабрикатів і проміжні міжцехові (лиття, поковок і т. п.). Ці склади підпорядковані керівництву цехів.

Збутові склади перебувають у віданні відділу збуту підприємства. У них зберігається готова продукція, що підлягає відвантаженню споживачам. Час зберігання продукції на складі регламентується накопичення відвантажувальних норм і комплектується згідно з планами поставки продукції споживачам.

За матеріалами, що переробляються, склади поділяються на спеціалізовані та універсальні.

Склади спеціалізовані призначені для зберігання визначених видів матеріалів (металів, палива, будівельних, паливно-мастильних матеріалів і т. д.), універсальні - для зберігання різних видів матеріалів.

Склади класифікуються і за іншими ознаками. У широкому діапазоні варіюються розміри складів: від невеликих приміщень площею в кілька квадратних метрів (цехові склади для ремонтних матеріалів) до складів-гігантів, що займають відкриті,спеціально обладнані майданчики в десятки і навіть сотні тисяч квадратних метрів (склади-накопичувачі готової продукції).

Складські приміщення можуть мати різні конструкції: розміщуватися в окремих приміщеннях (закриті); мати тільки дах або дах і одну, дві або три стіни (напівзакриті). Такі склади розрізняються і висотою укладання вантажів: в одних вантаж зберігається на висоті людського зросту, в інших необхідне спеціальне устаткування, здатні підняти і точно вкласти вантаж у клітинку на висоті 24 м і більше.

Технологічне обладнання складів підприємств варіюється теж в досить широкому діапазоні: від повної відсутності будь-якого обладнання (ваги, візки) до складів, обладнаних електронної ваговимірювальної технікою, кранами- штабелями, міжстелажними підйомниками, керованими з пульта вручну або з допомогою запрограмованих команд.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі:

Божаткін С. М., Жиленко В. П., Марущак С. М «Вступ до спеціальності», «Економіка підприємства», «Статистика», «Менеджмент», «Операційний менеджмент», «Стратегічний менеджмент»,...	№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9 Навчальний посібник для студентів напрямів 100400 «Транспортні технології» і 050200 «Менеджмент організацій»
Рецензія На посібник О. В. Комаровського Менеджмент соціокультурної діяльності”, „Менеджмент організацій”,які вивчають дисципліну	5. Операційний C-V-P аналіз Т ема ОПЕРАЦІЙНИЙ C-V-P АНАЛІЗ Універсальна модель точки беззбитковості для випадку багато номенклатурного виробництва
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с	НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...	Курс лекцій з дисципліни „Основи підприємницької діяльності. Менеджмент.... Рекомендовано цикловою комісією напряму «Суспільно-гуманітарні та економічні дисципліни»
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл	ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання