Концепція та ідеологія ПРУ
Партія Ренесансу дотримується наступних принципів: інтелектуалізму (логіка, «презумпція невинності» і «бритва Оккама», концепція «золотої середини», пошук істини), лібералізму, демократії, патріотизму і поміркованого націоналізму, гуманізму.
I. Інтелектуалізм
1. Інтелект (лат. intellectus - розуміння, пізнання) - здатність, яка об'єднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.
2. Інтелектуалізм (англ. intelkctualizm) - концепція, верховенство в якій у ролі пізнавальних процесів належить інтелекту; філософська теорія, яка стверджує, що більша частина нашого світу може бути пізнана інтелектом.
ПРУ не робить абсолютного наголосу на тому, що абсолютно все в нашому світі можна пізнати за допомогою інтелекту, оскільки почуття і емоції також грають не останню роль. У даному випадку ми звертаємо увагу на те, що інтелект (розум, логіка - як вам зручніше) може поставити крапки у багатьох спірних моментах (політичні, історичні тощо). Іншими словами, до поняття «інтелектуалізм» ми відносимо всі недеструктивні методи, які допомагають встановити істину.
3. «Презумпція невинності» (лат. praesumptio innocentiae) - один із основних принципів кримінального судочинства. Принцип «презумпції невинності» говорить: «Людина не винна, поки не доведено протилежне». Це означає, що обвинувачений не повинен доводити свою невинність, а, навпаки, звинувачення повинне надати вагомі та юридично бездоганні докази провини підсудного (обвинуваченого). При цьому будь-який обґрунтований сумнів у доказах трактується на користь обвинуваченого.
Презумпція невинності покликана захищати людей від держави. Таким чином держава не може бути виправдана на підставі цього принципу і свою невинність перед громадянами вона зобов'язана довести.
У кримінальному праві це положення, згідно з яким обвинувачений (підсудний) вважається невинним, поки його провина не доведена у встановленому законом порядку.
4. Концепція «золотої середини». Нейтральна точка зору.
Суттю будь-яких дискусії є пошук істини. Дискусію створюють прихильники двох протилежних точок зору. Найчастіше істиною в таких ситуаціях є «золота середина». Щоб зрозуміти її, треба дотримуватися нейтральної точки зору.
5. Істина - інформація, що відповідає дійсності, незалежно від наявності суб'єкта, що пізнає, і перспектив відтворення даної інформації. Істина - відображення об'єкта пізнаючим суб'єктом, відтворення його таким, яким він імовірно існує сам по собі, як би поза і незалежно від суб'єкта, що пізнає, і його свідомості. Істиною може називатися саме знання (зміст знання) або сама пізнана дійсність. У цілому, істина є універсальна абстрактна категорія, поняття, що використовується, зокрема, в релігії та філософії.
Правда - інформація, відповідна дійсності з точки зору суб'єкта, що пізнає.
Основними відмінностями правди й істини є те, що правда може бути суб'єктивною, а істина завжди об'єктивна.
6. Логіка (давн.-грец. Λογική - «наука про правильне мислення», «мистецтво міркування», λόγος - «мова», «міркування», «думка») - наука про форми, методи і закони інтелектуальної пізнавальної діяльності, що формалізуються за допомогою логічної мови. Логіка також визначається як наука про форми і закони правильного мислення. Оскільки мислення оформляється в мові у вигляді міркування, окремими випадками якого є доказ і спростування, логіка іноді визначається як наука про способи міркування, про способи доказів і спростувань і способи досягнення істини в процесі пізнання. Одне з головних завдань логіки - визначити, як прийти до висновку з передумов (правильне міркування) і отримати істинне знання про предмет роздумів, щоб глибше розібратися в нюансах досліджуваного предмета думки і його співвідношеннях з іншими аспектами даного явища. Логіка служить одним з інструментів майже будь-якої науки.
Логіка займається зв'язками висловлювань у правильних висновках, сенсом і значенням виразів мови, різними відносинами між термінами (поняттями), операціями визначення та логічного розподілу понять, ймовірносними і статистичними міркуваннями, парадоксами, логічними помилками тощо. Головна тема логічних досліджень - аналіз правильності міркування, формулювання законів і принципів, дотримання яких є необхідною умовою отримання істинних висновків у процесі пізнання.
7. «Бритва Оккама» («лезо Оккама») - методологічний принцип, що отримав назву від імені англійського ченця-францисканця, філософа-номіналіста Уїльяма Оккама1. У спрощеному вигляді він звучить: «Не слід множити суще без необхідності» (або «Не слід залучати нові сутності без самої крайньої на те необхідності»). Те, що називають «Бритвою Оккама», не було сформульовано ним самим; він сформулював принцип, відомий ще з часів Аристотеля і який носить у логіці назву «принцип достатньої підстави». «Бритва Оккама» - це назва принципу, а не вказівка на його авторство.
Альберт Ейнштейн переформулював принцип «Бритви Оккама» наступним чином: «Все слід спрощувати до тих пір, поки це можливо, але не більш того».
II. ПОМІРКОВАНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ2
1. Націоналізм (від фр. nationalism) - 1. Почуття приналежності індивіда до народу, об'єднаного спільним історичним, лінгвістичним або релігійним зв'язком, з вірою в те, що він ідентифікований з певною територією, становить національну державу або прагне до цього. 2. Ідеологія, що захищає стан нації як найбільш відповідну форму сучасного уряду, що виникає як реакція етносу на деструктивні дії зовнішнього середовища (економічні, соціальні, політичні процеси). 3. Націоналізм виник у процесі утворення націй і може вважатися історично виправданим, якщо він містить в собі загальнодемократичний зміст (лібералізм, прагнення до політичної та економічної незалежності тощо). 4. Націоналізм - ідеологія, яка трактує націю як вищу форму суспільної єдності, гармонію всіх складових її соціальних верств; за загальнонаціональні інтереси видаються устремління класу чи соціальної групи, що виступають в даних конкретно-історичних умовах носієм і провідником націоналістичної ідеології. 5. Особливий стан етнічної свідомості, ідеологічний і політичний принцип. 6. Специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічної орієнтації людей, а також пов'язані з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.
Більшість досучасних держав не були політичними спільнотами, заснованими на окремих народах. Поза Європи та в Європі до XVI ст. більшість із них була, скоріше, подібно імперіям або відносно вільними консолідованими територіями. У XVII-XVIII ст. виникло явище, що супроводжує реорганізацію та консолідацію сучасних західноєвропейських національних держав. Виникаючі в Західній Європі, вони винайшли «націоналізм» як засіб забезпечення їхньої політичної послідовності та автономії в нових умовах. Одночасно націоналізм став відображати прагнення народів до самовизначення. Він підтримав існуючі національні держави і створив інші, підриваючи імперії. Пізніше він був тимчасово замінений в XIX-XX ст. «інтернаціоналізмом» і класовими інтересами (марксизм). У результаті двох світових воєн було створено набагато більше нових націй, який затвердили націоналізм як непереборну силу сучасного світу. У результаті з'явилася світова система держав, в якій сучасна національна держава є домінуючою політичною формою і націоналізм залишається потужною силою.
Націоналізм виникає як відповідна реакція етнічної спільноти на деструктивні дії зовнішнього середовища (соціально-економічні і політичні процесів, іншоетнічні впливи тощо). Якщо ці дії далекі від оптимуму, наприклад, перевищують допустиму для даного народу межу, яка на кожному етапі життя етносу змінюється і залежить від особливостей його історичної долі, чисельності етносу, специфіки його способів діяльності, ступеня спільності рис культури з його сусідами тощо, реакція етносу може бути прямо протилежною тій, що була відповіддю на аналогічні за якістю впливи до виникнення критичної ситуації.
Для індивіда в умовах кризи традиційних суспільних інститутів етнос - найбільш стійка референтна група, а націоналізм - найдоступніший психологічний вихід із станів тупика і ступору.
2. ПРУ не дотримується таких особливостей, які можуть приписуватися націоналізму:
Ідеологія і політика, яка полягає в проповіді власної національної вибраності, відособленості, винятковості, що спричиняє міжнаціональну ворожнечу;
Абсолютизація власної національної винятковості, з необхідністю поєднана з недовірою до чужих етнічних спільнот, як правило, до тих чи інших конкретних народів, і в крайніх своїх проявах - з відмовою їм у праві на існування;
Якщо етнічний початок стає об'єктом культу аж до ритуалізації;
Якщо такий націоналізм завжди передбачає бачення зовнішнього ворога, що нібито згубно діє на етнічну спільноту. Як правило, такими ворогами вважаються інші етноси;
Ідеї національної переваги і національної винятковості, які отримують більший чи менший розвиток відповідно до історичної обстановки, від взаємин даної нації з іншими; ця нація є або повинна бути панівною серед інших націй і повинна здійснювати з цією метою агресивні дії;
Якщо сповідуючи надмірну національну чистоту, націоналізм абсолютизує етнічну замкнутість, що веде до застою, спрощення, занепаду і загибелі даної національної культури;
Якщо ідеологія націоналізму постулює пріоритет національних цінностей перед особистими, при цьому абсолютно грубо нехтуючи останніми і порушуючи всі демократичні рамки;
Якщо етнос розглядається як явище виключно генетичне і відбувається недооцінка всієї складної системи господарської, державної, духовної культури і результатів численних міжетнічних взаємопроникнень (в т. ч. і генетичних), що мали місце в історичній долі даного народу.
3. Деякі міфи про націоналізм.
ВИЗНАЧЕННЯ: ГЕНЕТИЧНІ ВІДМІННОСТІ В НАЦІОНАЛІЗМІ - КОРЕНІ ДЕСТРУКТИВУ І РУЙНУВАННЯ;
УТОЧНЕННЯ: Не завжди. Націоналістична свідомість дійсно часто зводить етнічні розбіжності до генетичних, а генофонд і його зовнішні прояви (наприклад, антропологічна типізація) визначаються як єдиний фактор, що констатує національну цілісність. Проте в повсякденному розумінні генетичні відмінності не відіграють істотної ключової ролі. Наприклад, з точки зору генетики етноси теж розрізняються генетично. І що?
ВИЗНАЧЕННЯ: ІСНУЄ ТІЛЬКИ ОДИН ТИП НАЦІОНАЛІЗМУ;
УТОЧНЕННЯ: Невірно. Насправді є кілька різновидів націоналізму (етнічний, територіальний, ліберальний тощо), але коректно поділити їх на дві головні категорії - радикальний3 і поміркований (руйнівний/творчий). Перший відомий також під назвами - крайній, другий - ліберальний, демократичний, цивільний.
ВИЗНАЧЕННЯ: НАЦІОНАЛІЗМ ЗАВЖДИ ПОСТІЙНИЙ;
УТОЧНЕННЯ: Не завжди. У рамках мононаціональних держав націоналізм - як і інші подібні явища, напр. патріотизм під час громадянської війни - може варіюватися від ізоляціонізму (Албанія 1960-1980-х XX ст.) до експансіонізму («японська модель»). Залежно від історичної долі, чисельності, специфіки домінуючих у його межах способів діяльності, ступеня відмінності його культурних норм із сусідами тощо - реакція етносу («градус» націоналізму) може кардинально змінюватися.
ВИЗНАЧЕННЯ: ВСІ НАЦІОНАЛІСТИ ОДНАКОВІ.
УТОЧНЕННЯ: Невірно. Оскільки в націоналізмі існують різні течії, то присутні і противники. Наприклад, помірковані націоналісти і радикальні націоналісти.
III. ПАТРІОТИЗМ
Патріотизм (грец. πατριώτης - співвітчизник, πατρίς - батьківщина) - моральний і політичний принцип, соціальне почуття, змістом якого є любов до Батьківщини і готовність підпорядкувати її інтереси своїм приватним інтересам. Патріотизм передбачає гордість досягненнями і культурою своєї Батьківщини, бажання зберігати її характер і культурні особливості та ідентифікація себе з іншими членами народу, готовність підпорядкувати свої інтереси інтересам країни, прагнення захищати інтереси Батьківщини і свого народу. Історичне джерело патріотизму - століттями і тисячоліттями закріплене існування відособлених держав, які формували прихильність до рідної землі, мови, традицій. В умовах утворення націй і утворення національних держав патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, відбиває загальнонаціональні моменти в її розвитку, переплітаючись тут з націоналізмом.
Приписуючи іншим особам патріотичні почуття, а деяким подіям патріотичне забарвлення, які оцінює особа тим самим найчастіше дається позитивна характеристика. Патріотизм - особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства.
Уявлення про патріотизм пов'язуються з трепетним ставленням до своєї Батьківщини, але уявлення про сутність патріотизму у людей різне. З цієї причини одні люди вважають себе патріотами, а інші їх такими не вважають.
IV. ГУМАНІЗМ
1. Гуманізм (від лат. Humanitas - людяність, лат. Humanus - людяний, лат. Homo - людина) - світогляд, у центрі якого знаходиться ідея людини як найвищої цінності; виник як філософська течія в епоху Відродження. Гуманізм стверджує цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток, прояв своїх здібностей.
Адміністрація ПРУ
|