Переклад з англійської Катерини Плугатир


Скачати 3.85 Mb.
Назва Переклад з англійської Катерини Плугатир
Сторінка 1/22
Дата 20.03.2013
Розмір 3.85 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Фізика > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22



Suzanne Collins
CATCHING FIRE

Переклад з англійської Катерини Плугатир




Усі права застережені. Жодну частину цієї публікації не можна відтворювати, зберігати в системі пошуку інформації чи передавати в будь-якій формі будь-яким способом — електронним, механічним, ксерокопіюванням або іншим способом — без попереднього письмового дозволу власника.


ISBN 978-617-538-060-4

© Suzanne Collins, text, 2009

© Tim O’Brien, jacket art, 2009

© Катерина Плугатир, переклад, 2011

© ТОВ «Видавництво «Країна Мрій», 2011



ЧАСТИНА 1

ІСКРА

РОЗДІЛ 1
Я стисла в долонях флягу, хоча тепло чаю давно вже розтануло в морозному повітрі. Від холоду в мене заклякли м’язи. Якби в цю мить з’явилася зграя диких псів, я б точно не встигла вилізти на дерево, шукаючи там порятунку від нападу. Мені б зараз варто було підвестися, пройтися, струсити з кінцівок занімілість. Але натомість я сіла, непорушна, як каміння піді мною. Вранішня зоря вже почала підсвічувати ліс. Сонцю я не здатна опиратися. Можу лише безпорадно дивитися, як воно повільно втягує мене в день, якого я довгі місяці чекала з острахом.

До полудня в моєму новенькому будинку в Поселенні Переможців зберуться всі. Репортери, знімальні групи, навіть Еффі Тринькіт, моя кураторка, — всі вони сьогодні прокладуть шлях із Капітолія до Округу 12. Цікаво, Еффі й досі носить дурнувату рожеву перуку чи ризикне вдягнути перуку іншого неприродного кольору вмисне на честь Туру переможців? На мене чекатимуть й інші. Під час довгої подорожі потягом капітолійські служки догоджатимуть кожній моїй забаганці. Перед публічними виступами мене причепурюватиме підготовча команда. Буде й мій стиліст і друг Цинна, що змоделював розкішне вбрання, яке уперше і звернуло на мене увагу глядачів Голодних ігор.

Моя б воля, я би постаралася цілком забути Голодні ігри. І ніколи б не згадувала їх уголос. Вдала б, що то мені наснився поганий сон. Але Тур переможців це унеможливлює. Він навмисне запланований поміж щорічними Іграми: таким чином Капітолій змушує нас не забувати: жах — зовсім поряд. Щороку нам не лише нагадують про сталеву хватку влади Капітолія, нас зобов’язують це святкувати. А цього року я — одна з зірок шоу. І маю подорожувати з округу в округ, стояти перед натовпом, що позірно вітає, але таємно ненавидить мене, дивитися в очі батькам, чиїх дітей я вбила власноруч...

Сонце піднімалося дедалі вище, тож я присилувала себе підвестися. Всі суглоби ломило, а ліва нога так довго була нерухома, що тільки після кількох кроків я знову її відчула. В лісі я просиділа вже близько трьох годин, але оскільки так і не почала полювати по-справжньому, мені було нічим похвалитися. Ні для мами, ні для моєї маленької сестрички Прим це більше не мало значення. Тепер вони можуть дозволити собі купити м’ясо в місті, хоча всі ми більше полюбляємо свіжину. А от родина мого найкращого друга Гейла Готорна залежить від сьогоднішньої здобичі, і я не можу їх підвести. Тому я вирушила у півторагодинну прогулянку місцями, де ми поставили капкани. Ще навчаючись у школі, по обіді ми завжди мали час і перевірити наші пастки, і пополювати, і назбирати ягід, а тоді ще й повернутись у місто і продати здобич. Але тепер Гейл працює у копальні, а мені нема чого робити весь день, тому полювання я взяла на себе.

Зараз Гейл уже, мабуть, у шахті, спускається на нудотному ліфті вглиб землі, де буде ув’язнений поміж пластів вугілля. Я знаю, як воно там, унизу. Щороку в школі, мов на урок, нас водили на екскурсію в копальні. Коли я була маленька, це було просто неприємно. Вузькі тунелі, брудне повітря й задушлива темрява зусібіч. Але потому як у вибуху разом із кількома шахтарями загинув мій батько, я ледь могла примусити себе зробити крок до ліфта. Щорічна екскурсія наводила на мене панічний жах. Двічі я так нервувала перед походом у копальню, аж мені ставало зле, і мати залишала мене вдома, побоюючись, що я підхопила грип...

Я подумала про Гейла; по-справжньому живим він почувався лише в лісі з його свіжим повітрям, сонячними променями і чистою водою. Не знаю, як Гейл зносить роботу в копальні. Хоча... знаю. Він терпить її, тому що це — мало не єдиний шлях прогодувати матір і молодших братів та сестру. А ось поряд я — з повними цебрами грошей, яких вистачило б, аби прогодувати обидві наші родини, але Гейл не візьме од мене і монетки. Йому навіть важко було згодитися, що я приноситиму м’ясо, незважаючи на те, що сам би він, якби мене вбили на Іграх, підтримував мою маму і Прим. Я сказала йому, що він робить мені послугу, адже я просто з глузду з’їжджаю, коли цілий день сиджу вдома без діла. Навіть за цих умов я ніколи не заношу Готорнам здобич, якщо Гейл удома. Та відтоді як він став працювати дванадцять годин на добу, це просто.

Єдиний день, коли я можу нормально поспілкуватися з Гейлом, це неділя: ми зустрічаємось у лісі, щоб пополювати разом. Для мене це найліпший день тижня, хоч зараз неділя вже більше й не схожа на ті неділі, коли ми ще могли розповісти одне одному про все на світі. Ігри зіпсували навіть це. Я сподіваюся, що мине час і нам знову буде так само легко одне з одним, як і раніше, але щось у мені знає напевне, що надії ті марні. Вороття немає.

У пастках на мене чекала гарна здобич: вісім зайців, дві білки і бобер що потрапив у хитромудре дротяне сильце, яке змайстрував Гейл. Він просто геній у таких речах: чіпляє сильця до молодих дерев — і петля підсмикує здобич угору, роблячи її недосяжною для хижаків; майструє тонкі механізми з гіллячок, які як важіль спускають із припони цілі колоди; плете нерети, з яких рибі нізащо не виборсатися... Зібравши дичину, я поновила всі пастки, знаючи напевне, що встановити їх так само точно, як це робить Гейл, у мене все одно не вийде: йому інстинкт підказує, в якому саме місці пробігатиме звір. Це залежить не лише від досвіду. Гейл має справжній природний хист. Це як я здатна поцілити звіра майже в цілковитій темряві й пристрелити напевне, використавши лише одну стрілу.

Коли я повернулась до паркана, що оточував Округ 12, сонце вже підбилося високо. Як завжди, я секунду прислухалась, але не почула характерного дзижчання електричного струму в дротах. Навряд чи його коли-небудь вмикають, хоч паркан повинен бути під напругою весь час. Я пролізла крізь дірку під парканом і опинилась на Леваді. Звідси рукою кинути до моєї домівки. Колишньої домівки. Ми досі утримуємо хату, оскільки її оголосили офіційним помешканням моїх матері й сестри. Якби я померла просто зараз, їм довелось би туди повернутись. Але поки що вони обидві щасливо облаштувались у новому будинку в Поселенні Переможців. Я єдина, хто досі навідується у маленьку хатину, де я зросла. Як на мене, мій справжній дім саме там.

Зараз я там зазвичай перевдягаюся. Змінюю батькову шкіряну куртку на чудове вовняне пальто — воно мені чомусь завжди здається тіснуватим у плечах. Знімаю м’які поношені мисливські чоботи і вдягаю дорогі фабричні черевички. Мати вважає, що людині мого статусу вони пасують набагато краще. Лук і стріли я ховаю в порожнистій колоді в лісі... Незважаючи на те, що час стрімко збігає, в старій хаті я дозволила собі на хвильку присісти на кухні. Вона видається покинутою без вогню у печі, без скатертини на столі. Я сумую за своїм колишнім життям. Ми ледь зводили кінці з кінцями, але я знала, що робити, знала, де моє місце в плетиві нашого буття. Як би хотіла я повернутися назад до того життя! Щойно я його згадую, воно здається мені таким спокійним порівняно з теперішнім, коли я така багата і відома — і коли мене так ненавидять посадовці з Капітолія.

Мою увагу привернув нявкіт за дверима чорного ходу. Я відчинила — на порозі стояв Денді, старий брудний кіт Прим. Новий дім йому не до вподоби майже так само, як і мені, і він завжди тікає, коли сестра в школі. Ми ніколи одне одного особливо не любили, але тепер у нас з’явився новий таємний зв’язок. Я впустила кота в хату, дала шматок бобрового сала і навіть трохи почухала Денді за вухами.

— Ти бридкий і ти це знаєш, правда ж? — буркнула я.

Денді тицьнувся носом мені в долоню, вимагаючи ще пестощів, але нам уже був час іти.

— Ну, ходімо.

Однією рукою я підхопила кота, другою тягла свою мисливську торбину, доки ми не опинились надворі. Тут Денді вивернувся з руки, зістрибнув на землю і зник у кущах.

Доки я йшла встеленою вугільним пилом вулицею, черевички намуляли мені пальці. Я зрізала ріг, звернула на задвірки і всього за кілька хвилин дісталась хатини Гейла. Його мати Гейзел саме зігнулася над мийкою; вона побачила мене крізь вікно, витерла руки об фартух і зникла з поля зору, щоб зустріти мене в дверях.

Гейзел мені подобається. Я її поважаю. Вибух, що забрав мого батька, її також залишив без чоловіка з трьома хлопцями на руках, до того ж ось-ось мало народитись немовля. Менш ніж за тиждень після народження доньки Гейзел вийшла в місто шукати роботу. На шахту вона піти не могла, оскільки треба було глядіти дитину, тож вона почала прати білизну заможних городян. У свої чотирнадцять Гейл, найстарший із дітей, став єдиним годувальником сім’ї. Тоді він зразу підписався на кубики, так звані «тесери», які забезпечували мізерний пайок у вигляді зерна й олії в обмін на те, що Гейлове ім’я зайвий раз занесуть у картки кандидатів у трибути. На додачу до всього вже тоді він був управним мисливцем. Але якби Гейзел не стирала пальці до кісток на пральній дошці, зусиль Гейла було б замало, щоб прогодувати родину з п’ятьох. Узимку пальці Гейзел робилися такими червоними й порепаними, що починали кривавитися за найменшого доторку. Вона б і досі мучилась, якби не цілющий бальзам, що готує моя мати. Але Гейзел і Гейл вирішили, що ні хлопчаки — дванадцятирічний Рорі та десятирічний Вік, ні маленька чотирирічна Пізонія ніколи не будуть змушені підписуватись на тесери.

Гейзел усміхнулась, побачивши здобич. Взяла в мене бобра та зважила його в руці, тримаючи за хвіст.

— З нього буде гарна печеня.

На відміну від Гейла, вона не мала нічого проти нашої угоди.

— І чудове хутро, — докинула я.

Поряд із Гейзел мені затишно. Ми завжди отак обговорюємо переваги здобичі. Гейзел налила мені велику чашку трав’яного чаю, і я вдячно обхопила її замерзлими пальцями.

— Коли я повернуся з Туру, то, може, братиму іноді з собою на полювання Рорі. Після школи. Навчу його стріляти.

Гейзел кивнула.

— Було б чудово. Гейл також хотів би його дечому навчити. Але він має лише один вихідний, і мені здається, що ліпше проводитиме його з тобою.

Я мимовільно зашарілася. Це, звісно, безглуздо. Ніхто не знає мене краще за Гейзел. їй відомо, який зв’язок поєднує мене з Гейлом. Я впевнена, раніше багато хто вважав, що врешті-решт ми з Гейлом одружимося, хоча ми приводу для цього не давали. Але це було до Ігор. До того, як другий трибут із нашого округу, Піта Мелларк, оголосив, що шалено в мене закоханий. Наш роман став ключовою стратегією виживання на арені. Насправді для Піти це була не просто стратегія. Що ж це було для мене, я й сама не знала. Але зараз я розумію, хай би що то було, це завдавало болю Гейлу. Коли я думаю про те, що в Турі переможців нам із Пітою знову доведеться вдавати закоханих, у мене крається серце.

Я швидко проковтнула чай, хоч він і був досі надто гарячий, і підвелася з-за столу.

— Я вже піду. Треба привести себе до ладу, щоб перед камерами мати гарний вигляд.

Гейзел обійняла мене.

— Їж побільшу і насолоджуйся.

— Обов’язково, — відказала я.

Моєю наступною зупинкою було Горно — ринок, де я зазвичай продаю дичину. Багато років тому тут був склад вугілля, але з часом він занепав і став місцем зустрічі для всіляких нелегальних торгівців, а згодом перетворився на повноцінний чорний ринок. Горно приваблює кримінальників, і думаю, що я й сама до них належу, бо полювання в лісах навколо Округу 12 заборонене щонайменше дюжиною законів і карається на горло.

Я багато чим завдячую людям, які торгують на Горні, хоч вони про це ніколи і не згадують. Гейл розповів мені, що Сальна Сей (стара, котра продає суп) під час минулорічних Ігор збирала гроші, щоб підтримати нас із Пітою. Передбачалося, що участь у цьому братимуть лише завсідники Горна, але багато хто, почувши про збір коштів, забажав приєднатися. Я не знаю точно, скільки зібрали, але вартість кожного подарунка на арені була величезною. Та я знаю напевне — не в останню чергу саме ті гроші врятували мене від смерті.

Мені й досі дивно відчиняти двері ринку з порожньою мисливською торбою, не маючи нічого на продаж і відчуваючи на стегні вагу повної кишені монет. Як завжди, я обійшла якнайбільше яток, скупляючи каву, булочки, яйця, прядиво й олію. Потім, згадавши, купила, ще три бутлі горілки в однорукої жінки на ім’я Ріпа — жертви нещасного випадку в копальні; Ріпа виявилась достатньо кмітливою, щоб знайти спосіб виживання.

Спиртне не для моєї родини. Воно для Геймітча, який на минулорічних Іграх був нашим із Пітою ментором. Він нелюдимий, грубий і майже повсякчас п’яний. Але завдання своє він виконав добре, навіть більш ніж добре: він домігся того, що за всю історію Ігор уперше дозволили виграти двом трибутам. Отже, для мене не має значення, яка Геймітч людина, йому я також завдячую своїм життям. І ніколи про це не забуду. Я купляю горілку, бо добре пам’ятаю, як кілька тижнів тому в Геймітча закінчився алкоголь, а на Горні спиртного не було, і в нашого ментора стався напад — він тремтів і верещав, відганяючи невідомі кошмари, які бачив тільки сам. Він до смерті налякав Прим, і мені, щиро кажучи, дивитись на нього в такому стані також було моторошно. Відтоді я купляю спиртне про запас — на випадок дефіциту.

Крей, наш старший миротворець, насупився, коли угледів мене з пляшками. Він значно старший за мене, має кілька срібних пасом у чубі, який зачісує набік, оголюючи яскраво-червоне обличчя.

— Ця штука заміцна для тебе, дівчинко.

Він це знає напевне. Він другий після Геймітча пияк — я таких у житті не зустрічала.

— Мати з цього робить настоянки, — байдуже відповіла я.

— Ну, це точно вб’є будь-яку інфекцію, — зронив Крей і кинув Ріпі монетку, щоб вона і йому принесла пляшку.

Коли я нарешті дісталася прилавка Сальної Сей, вирішила підкріпитися, тому сіла і замовила суп — на вигляд гарбузяно-бобовий. Поки я їла, підійшов молоденький миротворець на ім’я Дарій, він також узяв собі порцію. Незважаючи на те, що він — представник влади, до нього я ставлюсь із симпатією. Він ніколи не перевищує своїх повноважень, із ним завжди можна пожартувати. Йому, мабуть, десь за двадцять, але зовні він не набагато старший за мене. В його усмішці та рудому волосі, що стирчить навсібіч, є щось хлоп’яче.

— Хіба ти не повинна вже сидіти у потязі? — спитав він.

— Мене заберуть опівдні, — відповіла я.

— Гадав, ти матимеш кращий вигляд, — промовив він гучним шепотом. Попри кепський гумор, я не стримала усмішки. — Може, хоч стрічку б у волосся вплела, чи що? — Дарій торкнувся моєї коси, і я швидко скинула його руку.

— Не хвилюйся. Коли наді мною попрацюють, мене буде не впізнати, — озвалась я.

— От і добре. Міс Евердін, давайте для переміни покажемо нашому маленькому округу, що йому є чим пишатися. Еге ж?

Він удавано-осудливо кивнув мені на Сальну Сей і пішов геть, щоб приєднатися до своїх приятелів.

— Миску поверни! — гукнула йому навздогін Сальна Сей сміючись і тому не дуже суворо.

— Гейл прийде тебе проводити? — спитала вона мене.

— Ні, його немає в списку, — відповіла я. — Та ми бачилися з ним у неділю.

— Я думала, він очолить список. Він же твій кузен, — скривилась вона.

Це ще одна брехня, яку вигадав Капітолій. Коли ми з Пітою на минулорічних Іграх ввійшли у вісімку фіналістів, зі столиці в округи послали репортерів, щоб зняти про нас ролики. Коли постало питання про моїх друзів, всі скерували репортерів до Гейла. Але Гейл, мій найкращий друг, міг поставити під сумнів роман, який ми з Пітою розіграли на арені. Занадто Гейл вродливий і мужній, до того ж він не волів мило усміхатися перед камерами. Ми з ним трохи схожі, але зовсім уже трохи. Маємо однаковий погляд жителя Скиби. В нас обох темне пряме волосся, оливкова шкіра, сірі очі. И от якийсь геній назвав Гейла моїм двоюрідним братом. Я й не знала про це, доки не повернулась додому, аж тут на платформі мама каже:

— Кузени чекають тебе не дочекаються!

Я обернулась і побачила Гейла, Гейзел і всіх малюків. То що ж мені було робити? Лише підтримати легенду.

Сальній Сей відомо, що ми не родичі, але здається, що навіть люди, які знають мене змалечку, про це забули.

— Не можу дочекатися, коли вже все скінчиться, — прошепотіла я.

— Знаю, — відказала вона. — Але кінця не дістатися, якщо не пройти всієї дороги. І краще тобі не запізнюватись.

Я попрямувала до Поселення Переможців. З неба почав зриватися дрібний сніжок. Від міської площі до селища заледве півмилі пішки, але це мов абсолютно інший світ.

Це окрема територія, побудована серед чудових садів — сама зелень і квіти. Тут розташовано дванадцять будинків, кожен із яких міг би вмістити з десяток хаток, де я виросла. Дев’ять будинків досі порожні. Три заселені належать Геймітчу, Піті й мені.

Будинки, в яких живемо я з родиною і Піта, випромінюють жар життя. Вікна світяться, з димаря клубочиться дим, на честь Свята врожаю вхідні двері прикрашають віночки яскраво розфарбованого колосся. А от від будинку Геймітча, попри всі старання управителя, віє запустінням і занедбаністю. Біля Геймітчевих дверей я обхопила себе руками, знаючи, що чекає на мене всередині, штовхнула їх ногою і ввійшла.

Одразу ж ніс бридливо зморщився. Геймітч відмовляється впустити в будинок бодай когось, щоб поприбиратися, а сам мало що робить. Роками запахи спиртного та блювотиння, вареної капусти та підгорілого м’яса, невипраної білизни та мишачих екскрементів перемішувались і нарешті утворили такий сморід, що від нього мені сльози на очі навертаються. Я продиралася крізь купи пожмаканих обгорток, битого скла й кісток, знаючи, де шукати Геймітча. Так і є: він сидить за кухонним столом, розкинувши руки, голова в калюжі горілки, і хропить.

Я штовхнула його в плече.

— Вставайте! — голосно промовила я, тому що знала: іншого шляху добудитися Геймітча немає. На хвилину його хропіння урвалося, ніби в німому запитанні, а тоді знову поновилось. Я штовхнула його дужче.

— Геймітчу, прокидайтеся! Сьогодні починається Тур!

Я відчинила вікно і глибоко вдихнула свіже повітря знадвору. Переступивши сміття на підлозі, відкопала жерстяний чайник і налила в нього води з-під крана. Піч іще трохи тліла, і мені вдалося роздмухати з кількох вуглинок невеличке полум’я; я насипала в чайник розчинної кави — небагато, але достатньо, щоб напій вийшов міцним, і поставила чайник закипати.

Геймітч і досі був мертвий для світу. Оскільки нічого не спрацювало, я налила в таз крижаної води, вихлюпнула Геймітчу на голову і відскочила вбік. З його горла вихопився дикий тваринний рик. Геймітч підскочив, віджбурнув стілець футів на десять і вихопив ножа. Я й забула, що мій колишній ментор завжди спить із ножем у руках. Слід було спершу витягнути ніж із пальців Геймітча, але голова моя була забита іншим. Кілька секунд, доки не спам’ятався, він брудно лаявся й розмахував ножем. Потім витер обличчя рукавом сорочки і розвернувся до підвіконня, на якому сиділа я — на той раз, якщо доведеться швидко тікати.

— Що це ти робиш? — пробурмотів він.

— Ви попросили мене збудити вас за годину до того, як приїдуть телевізійники, — відповіла я.

— Що? — вирячився він.

— Ви так сказали, — наполягала я.

Схоже, він нарешті згадав.

— А чого я весь мокрий?

— Я не могла вас добудитися, — сказала я. — Слухайте, якщо вам потрібна нянька, покличте краще Піту.

— Навіщо мене кликати?

На сам звук Пітиного голосу в мене всередині аж похололо — від провини, журби та страху. І суму. Крім усього іншого, я сумую за ним. Але в мені бореться забагато почуттів, щоб туга взяла гору.

Піта попрямував до столу; в сонячних променях на його русявому волоссі блискотів сніг. Піта здавався дужим і здоровим, зовсім не схожим на того зголоднілого, хворого хлопця, яким був на арені; кульгавість майже не впадала в око. Він поклав на стіл буханець свіжоспеченого хліба і простягнув руку до Геймітча.

— Я, може, і просив збудити мене, але не так, щоб я підхопив пневмонію, — буркнув Геймітч і віддав Піті ножа. Зняв брудну сорочку — під нею виявилася така сама брудна майка — і витерся її сухою частиною.

Піта посміхнувся, змочив ніж у горілці, потім витер лезо краєчком футболки і почав скибочками краяти хліб. Піта підгодовує нас свіжою випічкою. Я полюю. Він пече. Геймітч п’є. Кожен із нас знаходить спосіб бути при ділі, тримати думки про часи нашого суперництва на Іграх при собі. Піта простягнув окраєць Геймітчу, й аж тоді вперше поглянув на мене і спитав:

— Хочеш скибку?

— Ні, я пообідала на Горні, — мовила я у відповідь. — Але все одно дякую.

Мій голос звучав холодно — як чужий. Таким він зробився відтоді, як камери припинили знімати наш із Пітою щасливий поворот додому і ми вернулися до справжнього життя.

— Немає за що, — промовив Піта сухо.

Геймітч жбурнув сорочку на купу сміття.

— Бр-р-р. Перед шоу вам двом слід підігріти свої стосунки.

І він, звісно, мав рацію. Глядачі чекатимуть на закоханих Ромео і Джульетту, що перемогли в Голодних іграх. А не на парочку, яка насилу може поглянути одне одному в очі. Та я спромоглася вимовити тільки одне:

— Геймітчу, прийміть ванну.

А тоді вистрибнула у вікно і попрямувала через газон додому.

Сніг уже вщухав, і за мною тяглася стежка з відбитків. Біля вхідних дверей, перш ніж увійти, я зупинилась обтруситися. Мати прибирала день і ніч, щоб до приїзду телевізійників усе було ідеально, тож було б свинством затоптати блискучу підлогу. Не встигла я переступити поріг, як мама вже опинилась біля мене і притримала за руку, ніби зупиняючи.

— Не бійся, я зніму черевики просто тут, — промовила я, залишаючи взуття на килимку.

Мати дивно, якось хрипко розсміялась і взяла в мене з плеча торбину з покупками.

— Це ж лише сніг. Гарно погуляла?

— Погуляла?

Вона ж чудово знає, що я провела півночі в лісі... Й аж тут я угледіла чоловіка, який стояв позаду неї в кухонних дверях. Мені вистачило одного погляду на його бездоганний костюм та ідеальні риси обличчя, щоб зрозуміти, що він із Капітолія. Щось не так.

— Надворі мов ковзанка. Стає і справді слизько.

— Дехто приїхав перемовитися з тобою, — промовила мати. Її обличчя зблідло — я бачила, як вона силкується приховати жах.

— Я думала, всі будуть тут не раніше опівдня, — я вдала, що не усвідомлюю, в якому вона стані. — Цинна завітав раніше, щоб допомогти мені зібратися?

— Ні, Катніс, це... — почала була мати.

— Сюди, будь ласка, міс Евердін, — промовив чоловік. Він жестом припросив мене у бібліотеку. Дивно, коли тебе супроводжують у власному будинку, але я знала, що ліпше мені утриматись від коментарів.

Поки ми йшли, я через плече заспокійливо всміхнулась матері. «Либонь, додаткові вказівки щодо Туру». Мені надсилали чимало інформації про маршрут подорожі, а головне — якого протоколу слід дотримуватись у тому чи тому окрузі. Та коли ми підходили до дверей — дверей, яких я досі не бачила зачиненими, — в голові вихором закрутились думки. Хто там? Чого від мене хочуть? Чому мати така бліда?

— Заходьте, — промовив чоловік із Капітолія, який провів мене до дверей.

Я повернула поліровану мідну ручку і ступила в бібліотеку. В ніс ударили суперечливі аромати — троянд і крові. Невисокий на зріст сивочолий чоловік, який видався мені смутно знайомим, читав книжку. Він підніс пальця, ніби кажучи: «Хвилиночку». Потім розвернувся — і моє серце скажено закалатало.

Я дивилась у зміїні очі президента Снігоу.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Катерини Білокур "Сніданок"
Мета: Ознайомлення учнів з постаттю Катерини Білокур, її творчістю; виробляти навички художнього опису творів мистецтва; розвивати...
Дослідження життя та творчості народної художниці Катерини Білокур
Розділ ІІ Художня спадщина України – творчість народної художниці Катерини Білокур
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного...
Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення...
Програма матеріалів для вступного іспиту
Основною метою іспиту з англійської мови є перевірка рівня підготовки випускників середніх загальноосвітніх шкіл з цього предмету...
Чарівний світ природи у творчості Катерини Білокур та Олександра Довженка Розвиток зв
Катерини Білокур та Олександра Довженка, сприяє активізації навчального процесу, пізнавальної діяльності і активності студентів,...
Поема «Сон» («У всякого своя доля »). Викриття самодержавно-кріпосницького...
України та ганебної ролі Петра І та Катерини ІІ; формувати вміння учнів сприймати художній твір цілісно, в єдності змісту і форми;...
Програма матеріалів для вступного іспиту
Вступний іспит з російської мови є фаховим випробуванням у процесі оцінювання та відбору абітурієнтів для навчання за спеціальністю...
Серед численних жіночих свят, найбільшим є святої Великомучениці...
Катерини 7 грудня. Цього дня дівчата неодмінно ворожать. З найдавніших часів люди цікавилися своїм майбутнім, юні дослідники стародавніх...
ПЕРЕКЛАД АНГЛОМОВНОЇ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Л. М. Черноватий, В.І. Карабан, Т. В. Ганічева, І. П. Ліпко. Переклад англомовної громадсько-політичної літератури. Міжнародні конвенції...
Загальні відомості та вимоги безпеки перед початком роботи в кабінеті англійської мови
Навчальний кабінет англійської мови призначений для проведення занять з учнями школи і має статус шкільного кабінету
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка