|
|
Скачати 3.29 Mb.
|
Тема 12. Доходи і видатки державного бюджету.
Доходи бюджету – частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління. Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Бюджетні доходи поняття більш вузьке, ніж доходи держави, які включають, крім коштів бюджетів усіх рівнів, фінансові ресурси позабюджетних фондів і державного сектору економіки. В Україні склалась відповідна система доходів зведеного бюджету, класифікація яких здійснюється за такими ознаками: 1. Відносно бюджетного устрою:
2. Відносно до джерел сплати:
3. Залежно від методів акумулювання грошових ресурсів:
Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:
й місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються:
Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Доходи бюджету також поділяються на закріплені та регулюючі. Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Так, в склад доходів Державного бюджету України включаються такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, ввізне мито, збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету тощо. В складі доходів місцевих бюджетів закріпленими є місцеві податки і збори. Однак дохідна частина бюджету опирається не лише на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям закріплених дохідних джерел може не вистачати для покриття видатків, які передбачені програмою економічного і соціального розвитку. В таких випадках застосовуються регулюючі доходи. Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування. Доходи Державного бюджету України включають:
Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом. Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна поділити на три категорії. До першої категорії видатків належать послуги державного призначення. До них належать:
До другої категорії видатків належать суспільні і соціальні послуги, тобто це є видатки на:
За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та видатки розвитку. Поточні видатки – це видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інші, що не належать до видатків розвитку. До поточних видатків відносять:
Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава може оптимально порівнювати обсяг своїх видатків відповідно з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства. Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці. Причини виникнення дефіциту зумовлені:
В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Його не слід зайво драматизувати, через те що в борг живуть і продовжують жити багато економічно розвинутих країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм. В Україні в 80-90-х роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено такими негативними явищами: 1) різким зниження ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту; 2) значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків; 3) неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки і соціальної сфери; 4) недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, що сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України. Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари і послуги, зниження матеріального добробуту населення та інших негативних явищ. Прийняття Державного бюджету України або бюджету АР Крим, місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми державного боргу. Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається. Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. У світовій практиці використовують два основних методи покриття дефіциту бюджету: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Наявність внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування дефіциту бюджету зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, тому держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного Банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України. Отже, держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бюджету, а з іншого, - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:
Тема 13. Податки та податкова система.
Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн. Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини. Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку. Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:
Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Причому відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими. Плата вносить за користування природними й іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку. Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному відносяться на собівартість. Основними ознаками податків є такі:
Податки є не просто економічною, але й суспільно-соціальною категорією. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки. Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Податки виконують такі основні функції:
Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Отже, вона значною мірою обумовлює регулюючу функцію. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу. Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення. Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. При цьому потрібно виділити стимулюючу, де стимулюючу і відтворювальну під функції оподаткування. Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень. Де стимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики). Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо. Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт або податкова база, джерело, одинця обкладання, податкова ставка, податкові пільги. Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок. Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо). Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок. Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта ( по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо). Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю обкладання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диференційований – декількох. За способом побудови податкові ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю обкладання в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок. Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством. Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум.
Податкова система включає різні види податків. В основу їх класифікації покладені різні ознаки. Найбільш суттєве значення в сучасній теорії і практиці оподаткування мають наступні підстави класифікації податків:
Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід і майно. До непрямих податків належать податки на товари і послуги, які оплачуються в ціні товару. Обсяг непрямих податків для окремого платника визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.
Основними податками з фізичних осіб є прибутковий податок з доходів громадян, податок на майно з фізичних осіб тощо. До податків з юридичних осіб належать податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір, податок на майно підприємств тощо. Змішані податки сплачуються як фізичними так і юридичними особами. До них належать державне мито, податок з власників транспортних засобів тощо.
Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:
Загальнообов’язкові податки встановлюються законодавчими актами країни і стягуються на всій її території незалежно від бюджету, в який вони надходять. До загальнообов’язкових податків належать всі загальнодержавні податки, а також деякі місцеві податки. Факультативні податки передбачені основами податкової системи, проте безпосередньо вводитися вони можуть законодавчими актами місцевих органів влади. Сюди належать основна частина місцевих податків.
Закріплені податки безпосередньо й повністю поступають в конкретний бюджет або позабюджетний фонд. Регулюючі податки поступають одночасно в бюджети різних рівнів у пропорції згідно бюджетного законодавства (наприклад податок на прибуток, прибутковий податок).
Абстрактні податки вводяться державою для формування бюджету в цілому. Цільові (спеціальні) податки вводяться державою для фінансування конкретного напрямку затрат.
Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, що визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та механізм їх стягування. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає:
Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність із системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що повинні реалізовуватись всі функції податків. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра прийдеться платити значно більше, ніж сьогодні. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно, але й створювані на підприємствах доходи належать державі. Вона вирішує, яку частину цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити підприємству. По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування. І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи:
В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. До загальнодержавних належать такі податки та збори:
До місцевих податків належать:
До місцевих зборів належать:
Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих грошових фондів держави. Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників і громадян. На сучасному етапі в Україні податкова політика спрямована, в першу чергу, на реформування податкової системи. Нині існують дві точки зору щодо податкової реформи:
21 вересня 2010 року уряд України закінчив роботу над проектом Податкового кодексу та подав його на розгляд до Верховної Ради України. Очікується, що Податковий кодекс набуде чинності з 1 січня 2011 року (крім деяких окремих положень, які набудуть чинності пізніше). Зміни, передбачені проектом Податкового кодексу, є значними і можуть істотно вплинути на усі сфери бізнесу в Україні. Нижче наводимо основні зміни у податковому законодавстві. Податок на прибуток підприємств: Загальна ставка податку на прибуток підприємств поступово зменшується, а саме: до 19 % у 2011-2012рр., 18 % - 2013-2014рр., 17% у 2015 році та до 16% у 2016 році. При визначенні оподатковуваного прибутку підприємством не можуть бути віднесені до валових витрат, зокрема, такі види витрат: - роялті, сплачені на користь компаній-нерезидентів; - витрати, понесені у зв'язку з придбанням консалтингових, маркетингових, рекламних та інжинірингових послуг у компаній-нерезидентів; - суми передплат (авансів) за товари, роботи, послуги; - витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (за деякими винятками). До окремих видів господарської діяльності може тимчасово застосовуватись нульова ставка податку на прибуток підприємств («податкові канікули»), а також зменшена ставка податку (для новостворених підприємств протягом перших п'яти років з моменту їх заснування, для підприємств з річним доходом менш ніж 3 млн. грн., для підприємств готельного бізнесу тощо) Збитки підприємства за підсумками податкового року підлягають включенню до валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Основні засоби та нематеріальні активи розподіляються на 16 та 6 груп відповідно. Податок на додану вартість (ПДВ): Загальна ставка ПДВ знижується до 17%, починаючи з 1 січня 2014 року. Теперішня ставка податку - 20% - буде діяти протягом 2011-2013 рр. Суми ПДВ, сплачені при придбанні легкового автомобіля, можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Операції з постачання відходів, брухту металів, зернових культур (за деякими винятками) звільняються від ПДВ. Юридичні, консалтингові, аудиторські, а також деякі інші послуги не є об'єктом ПДВ. Передбачається механізм «автоматичного» відшкодування ПДВ з державного бюджету. Податок з доходів фізичних осіб Змінюються критерії визначення резидентського статусу. До фізичних осіб - резидентів відносяться громадяни України; іноземці, що мають посвідку на постійне проживання та дозвіл на працевлаштування в Україні, а також іноземці, які перебувають в Україні не менше 183 днів протягом поточного та/або попереднього календарних років. Ставка податку з доходів фізичних осіб збільшується до 17% для платників податку, які отримують доходи, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного податкового року. Доходи у вигляді процентів на банківський депозит (загальна сума яких перевищує двократний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного податкового року) підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставкою 5%. Однакові ставки податку з доходів фізичних осіб - 15% і 17% - застосовуються для доходів, отриманих фізичними особами-резидентами (громадянами України та іноземцями). Інші податки Проектом Податкового кодексу встановлено наступні нові податки та збори: Податок на нерухомість; Екологічний податок (замість збору за забруднення навколишнього середовища); Туристичний збір (замість курортного збору); Збір за здійснення деяких видів господарської діяльності (використання лісових ресурсів, використання нафтових та газових трубопроводів тощо). В той же час, проект Податкового Кодексу скасовує такі місцеві податки як податок на рекламу, ринковий збір, комунальний податок, збір за використання місцевої символіки. Спрощена система оподаткування (фізичні особи - платники єдиного податку) Фізична особа може бути платником єдиного податку якщо її річний доход не перевищує 300 тис. грн., якщо нею наймані працівники становлять не більше двох осіб. Спрощена система оподаткування не поширюється на деякі види господарської діяльності, які, серед іншого, включають надання юридичних, фінансових, інжинірингових, бухгалтерських та аудиторських послуг, здійснення операцій з нерухомістю, рекламну діяльність, роздрібну торгівлю через мережу Інтернет, тощо. Ставки єдиного податку: 200-600 грн. на місяць- у великих містах (з населенням понад 150 тис. осіб); 20-200 грн. на місяць - в інших населених пунктах; Для фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність по всій території України - 1500 грн. на місяць; Для діяльності в сфері «інформатизації» (створення програмного забезпечення та пов'язані з цим послуги) - 1000 грн. на місяць. |
| Тематика індивідуальних завдань Антонов, А. Б. Как организовать делопроизводство на предприятии [Текст] / А. Б. Антонов. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 94 с |
Тематика рефератів Волинська духовна семінарія і її вплив на духовно-інтелектуальне відродження регіону |
| Тематика індивідуальних творчих проектів для слухачів курсів підвищення... |
Тематика рефератів і вказівки до їх написання Характеристика і сфера застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання |
| Тематика рефератів Характеристика та умови застосування методів аналізу, що використовуються в процесі маркетингового аудиту підприємства |
Дипломної педагогічної освіти ТЕМАТИКА випускних робіт, творчих проектів... |
| Тематика рефератів з філософії Позитивізм і неопозитивізм (загальна характеристика й еволюція). Позитивізм і наука |
Тематика рефератів з курсу «Адміністративний процес» ... |
| Основна тематика есе, рефератів, доповідей, виступів, творів Наукові досягнення лауреатів нобелівських премій з економіки і їхнє застосування для аналізу причин і шляхів подолання світової фінансово-економічної... |
Теми індивідуальних науково-дослідних завдань Аналіз мережевого використання MS Outlook для організаційного управління підрозділами |