|
|
Скачати 0.78 Mb.
|
|
Тема 3. Організаційно – виробнича структура та ресурсне забезпечення підприємств 1. Організаційна структура управління підприємства. 2. Фінансовий менеджмент на підприємстві 3. Суть і значення грошових розрахунків в організації господарської діяльності підприємства. 4. Платіжна дисципліна в управлінні фінансами. Організаційна структура фінансових служб та їх місце в ієрархії підприємства значним чином залежать від форми організації бізнесу, галузі та обсягів діяльності господарювання. Для підприємств малого бізнесу, як правило, характерною е централізація всіх управлінських функцій і функції управління фінансами на рівні керівника підприємства, який досить часто є його власником (або співвласником). Фінансова робота являє собою систему економічних заходів з визначення фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємства і здійснення контролю за їх цільовим ефективним використанням. До основних завдань фінансової роботи належать наступні: • мобілізація фінансових ресурсів в розмірі, необхідному для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів в обсягах в обсягах, встановлених планами; • пошук шляхів збільшення прибутку і підвищення рентабельності підприємства; • своєчасне виконання фінансових зобов’язань; • контроль за збереженням, використанням оборотних активів і прискоренням їх оборотності; • контроль за раціональним і цільовим використанням фінансових ресурсів; • своєчасне виконання зобов’язань перед працівниками. Фінансова робота на підприємстві, як правило ведеться за такими основними трьома напрямками: • фінансове планування і прогнозування; • оперативна фінансова робота; • аналіз і контроль за фінансовою діяльністю підприємства. 2. Фінансовий менеджмент - це система принципів, засобів та форм організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, яка включає організацію взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати діяльності підприємства. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається шляхом використання усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів. Головними завданнями фінансового менеджменту є виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій Із цінними паперами; удосконалення взаємовідносин з фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання. Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації фінансової роботи, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх Із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку. Мобілізуючи кошти інших власників для забезпечення діяльності власного підприємства, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації, щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували зміни кон'юнктури й упевнилися в можливості порівняно швидкої та вигідної реалізації цінних паперів підприємства. Спільним для усіх підприємств є визначення головної мети фінансового менеджменту - раціонального використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. 3.Способи і форми розрахунків Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві впливають стадії виробництва та споживання. Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: безготівкову і готівкову. Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий є інструментом регулювання об'єкта грошового обороту — грошової маси. Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення. Грошовий оборот на кожному підприємстві відбувається в таких напрямах: - забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати); - реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів; - сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів; - забезпечення спільної діяльності підприємств; - отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам. Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами. Готівкою підприємства проводять розрахунки з оплати праці, виплати пенсій, премій, дивідендів, матеріальних допомоги, надання коштів на відрядження. Крім цього підприємства отримують готівку з поточного рахунку на покриття частини адміністративних витрат і для проведення розрахунків за сировину, матеріали тощо. Розрахунки готівкою підприємства організують відповідно до Інструкції НБУ про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, а також постанов НБУ. Платежі між підприємствами у безготівковій формі виникають у результаті розрахунків між постачальником і покупцем за відвантажену продукцію для виконання фінансових зобов’язань тощо. Ці розрахунки здійснюються за допомогою записів на рахунках у банку шляхом списання коштів з рахунку платника і переказу їх на рахунок постачальника. Безготівкові розрахунки поділяються: 1. За видами: Розрахунки за товарними операціями – до них належать розрахунки між підприємствами, організаціями та установами за відвантажену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Розрахунки за нетоварними операціями - належать розрахунки з бюджетом, власниками корпоративних прав, погашення кредитів і сплата відсотків за користування ними, сплата фінансових санкцій та інші платежі за фінансовими зобов’язаннями. 2. Відповідно до територіального розміщення підприємств і банківських установ, що їх обслуговують б/р: місцеві ( розміщені в одному населеному пункті ), міжміські (розміщені в різних населених пунктах і регіонах ), міжнародні. 2. Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку або на рахунки утримувачів коштів. Б/Р здійснюються за такими формами розрахункових документів:
Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення – документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банкові, який його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку. Платіжне доручення приймається банком до виконання протягом 10 календарних днів з моменту його виписки. Доручення застосовується для розрахунків за платежами товарного і нетоварного характеру. Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Такі доручення банк приймає протягом 20-ти календарних днів після виписки і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек – це документ суворої звітності, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку, яка веде його рахунок, сплатити постачальнику (чекодержателю) зазначену в чеку суму коштів. Чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель – підприємство, яке є утримувачем коштів за чеком. Банк-емітент – банк, що видає чекову книжку підприємству або фізичній особі. Чеки, які використовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари. Вони використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають оплаті готівкою. Розрахунки акредитивами. Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов’язаний:
Термін дії акредитива встановлює покупець в межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів між банками. Перевага акредитивної форми розрахунків – прискорення строків розрахунків, наявність гарантії у платника. Недолік – призводить до уповільнення обіговості обігових коштів. Розрахунки векселями. Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця оплатити після настання терміну зазначену суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу). Головна економічна функція векселя – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських, що дозволяє господарюючим суб’єктам оплачувати свої зобов’язання за угодами з відстрочкою платежу. 3. Підприємства можуть здійснювати розрахунки готівкою як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки і здійснюються через касу підприємства з веденням касової книги встановленої форми. Розрахунково-касове обслуговування здійснюється за такими напрямками:
До підприємств застосовують такі штрафні санкції:
Тема 4. Основні виробничі фонди підприємств 1. Формування фонду основних коштів 2. Амортизація основних засобів. 3. Показники стану та ефективності використання фонду основних засобів 1. Кошти, інвестовані підприємством в матеріальне виробництво, поділяють в залежності від тривалості їх обігу на основні і оборотні. За критерій оцінки обігу приймається природна тривалість процесу матеріального виробництва, яка дорівнює одному року. Виходячи з цього кошти з обіговістю більше року відносяться до основних коштів, а з обіговістю в межах року – до оборотних. В зарубіжній практиці цьому поняттю відповідає така категорія як активи – тобто економічні ресурси компанії, котрі мають принести дохід в результаті очікуваних операцій. При цьому виділяють такі види активів: поточні активи, або оборотний капітал, що легко конвертується в готівку протягом року (громадські кошти, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси); потенційні активи, або основний капітал з тривалістю обертання понад 1 рік; не поточні активи – хоча вони пов’язані з операціями, тривалістю понад 1 рік, проте не маючи фізичної субстанції, не можуть бути віднесені до категорії постійних (страхові внески, рента, відстрочка виплати на дослідні роботи). Більша частина власних і значна частина залучених фінансових ресурсів підприємств вкладається в основні засоби. За своїм призначенням і характером функцій, які вони виконують, основні засоби поділяють на виробничі і не виробничі. Підприємства всіх типів і форм власності формують кошти, які вкладаються в основні засоби, за рахунок таких джерел: - статутний капітал; - прибуток; - амортизаційний фонд; - банківський кредит; - інші кошти. Всі перераховані вище джерела формують фонд основних коштів. Під фондом основних коштів підприємства розуміють частину статутного капіталу, а також інші власні і залучені кошти, які вкладені або призначені для вкладу в основні засоби виробничого і невиробничого призначення. 2. Процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлений за їх участю продукт називається амортизацією. В процесі виробничої діяльності загальна вартість основних засобів з одного боку поступово зменшується на суму зносу, а також видобуття об’єктів повністю фізично зношених, або за непридатністю з інших причин, а з іншого боку збільшується на вартість здійснених капітальних вкладень. Отже, процес зносу і поступове перенесення вартості основних засобів на виготовлення за їх участю продукту називається амортизацією. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з врахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, встановлених законодавством на продукцію, що виготовляється з їх допомогою. Таким чином, амортизація – є економічним зносом, який виражений у грошовій формі. Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання. Для обчислення амортизації основні засоби поділяють на чотири групи: 1 –ша група – будівлі, споруди, передавальні пристрої ; 2-га група – автомобільний транспорт, побутові прилади, інструменти, устаткування та приладдя; 3-тя група – будь-які ОЗ, що не віднесені до перших двох груп; 4- та група – електронно-обчислювальні машини. Метод рівномірного списання – передбачає погашення вартості об”єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього періоду його експлуатації за встановленою нормою амортизації на вартість об’єкта. Амортизація розраховується за формулою: Аоо = Σ( Б(а)і * Назі ) : 100, де Ба – балансова вартість ОЗ на початок звітного періоду; Назі – норма амортизаційних відрахувань. Балансова вартість ОЗ збільшується або зменшується у зв’язку з продажем, проведенням капітального ремонту і модернізації, ліквідацією та придбанням обладнання. Прискорена амортизація. Цей метод називається так тому, що значна частина початкової вартості ОЗ списується достроково, значно випереджуючи термін їх служби. Норми прискореної амортизації встановлюються у таких розмірах: Перший рік – 15%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий – 15%; п ’ятий – 10%; шостий – 5%; сьомий – 5%. Формула розрахунку слідуюча: Ап = Σ( ОЗп * Нпі ) : 100, де ОЗп – первісна вартість ОЗ; Нпі – норма прискореної амортизації в і-тому році. 3. До показників, які характеризують забезпеченість підприємства ОЗ відносять: фондоємність, фондоозброєність, коефіцієнт вартості ОЗ у майні підприємства. Фондоємність – показник, обернений фондовіддачі, який характеризує величину ОВФ, що припадає на 1 грн. продукції. Фондоозброєність – показує величину ОФ, що припадає на одного працівника. Коефіцієнт вартості ОЗ у майні підприємства – визначається діленням вартості ОФ ( за мінусом суми зносу ОЗ ) на вартість майна підприємства. Показники ефективності використання основних засобів. Фондовіддача – це величина, обернена показнику фондоємності. Вона показує суму виробленої продукції за певний період часу до загальної частини середньорічної вартості ОВФ. Рентабельність – характеризує ступінь використання ОЗ і визначається як співвідношення прибутку підприємства за звітний період до балансової вартості ОЗ на кінець звітного періоду. |
| СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА:... Актуальність. На сьогоднішній день оцінка фінансово-економічного стану підприємства є досить актуальною для будь-якого суб’єкта господарської... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади державного регулювання фінансової діяльності з організації і проведення азартних ігор, здійснення... |
| Реферат на тему: “Організація документів на рівні архіву” Однією з вузлових проблем архівознавства є організація роботи архівів. Вона включає наукові засади усіх сфер діяльності: організаційно-управлінської,... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
| ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні |
| Зміст ВСТУП Розділ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА Розділ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА |
СТРАХУВАННЯ Страхування”, оволодіти теорією і практикою страхової справи, набути навики фінансово-економічної роботи у сфері страхування, що... |
| 4. Роль і функції держави у зниженні негативного впливу тіньової економічної діяльності Соціально-економічні причини виникнення та джерела походження тіньової економічної діяльності |
Вплив субкультури рокерів та металістів на формування життєвих стратегій... Розділ 1 Теоретичні засади впливу субкультури рокерів та металістів на соціалізацію молоді 5 |