|
|
Скачати 4.33 Mb.
|
| § 4. Системний аналіз у філософії права Системний аналіз — найпродуктивніший дослідницький метод, його застосування у філософії права є особливо актуальним. При цьому важливо з'ясувати, по-перше, сутність системного аналізу у філософії права, по-друге, — його основні напрямки. « 67 4.1. Сутність системного аналізу у філософії права Доцільно насамперед підкреслити роль методологічної функції філософії в цілому. Методологія, як уже зазначалося, це наука про методи, тобто способи дослідження, системного аналізу певного об'єкта, сукупність необхідних засобів та операцій. Йдеться про дослідження об'єктів як систем. Система — це ціле, складене з частин, сукупність взаємозв'язаних елементів, цілісність. Звідси перший принцип (першооснова) системного аналізу — цілісність об'єкта як системи, властивості якої не зводяться до суми ознак її елементів, не виводяться з цих ознак. Система характеризується діалектичною взаємозалежністю цілого й частини, коли кожний елемент залежить від свого місця і своїх функцій у цілісній системі. Філософія права — складова філософського і водночас правознавчого системного утворення, що інтегрує в собі їхні сутнісні характеристики. Це — наука про найзагальні-ші теоретико-світоглядні проблеми правознавства, що вирішуються на філософському рівні. Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональ-ності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип. Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослідницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-людиномірний принцип є системоутворювальним щодо всіх інших принципів системного аналізу. Концепцію вперше розробив автор цього матеріалу1. Сутність цієї концепції: • людина — найвища соціальна цінність, міра всіх речей; • міра самої людини — її діяльність; Див.: Молоха О. Є. Системний аналіз в кримінології. — К., 1996.; Системний аналіз в кримінології. Концептуальні схеми. — К., 1996.; Системний аналіз в кримінології// Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн. - К., 1996. - № 1. - С. 165-182; Методологічна функція кримінології: Монографія. — К., 1998; Методологічна функція кримінології // Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн, — К., 1998. — № 1. — С. 61—75; Системний аналіз в правознавстві. — К., 1999. 68 • діяльність — суто людський спосіб існування, основний фактор і критерій людського розвитку; • людський розвиток — найвища мета суспільства і самоціль самої людини; • структура людської діяльності: середовище і потреби (об'єктивні фактори), усвідомлення об'єктивних потреб та їх діяльне задоволення (суб'єктивні фактори); • усвідомлення потреб —у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових настанов, вибору засобів їх реалізації; • діяльне задоволення потреб — у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому. Філософія права — вищий щабель правознавства, його загальнометодологічний чинник, вихідний пункт методології. З розвитком виробництва, науки, мистецтва методологія набуває своєї справжньої сутнісної характеристики — як системи дослідницьких методів. Особливе місце в розробленні проблем методології належить Сократові, Плато-нові та Арістотелю. Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення як засобу досягнення істини у процесі зіставлення різних понять. Платон убачав діалектику понять у пошуку принципу кожної речі, для чого думка повинна рухатись відповідно до об'єктивної логіки предмета пізнання. Арістотель узагальнив своїх попередників, уособив системний аналіз як провідний дослідницький метод. Властиві Арістотелю Стагіріту (384—322 до н. е.) сис-тематизм і енциклопедичне охоплення дійсності позначені нестаріючою актуальністю. Створений ним понятійний апарат пронизує філософський і в цілому науковий лексикон, як і сам стиль наукового мислення (історія питання, поставлення проблеми, аргументи за і проти, рішення і т- д.)1. За Арістотелем, логіка є пропедевтикою до всієї системи наук. Філософія поділяється на: теоретичну, мета якої — знання заради знання; практичну (знання заради діяльності); поетичну (знання заради творчості). Своєю чергою, теоретична філософія містить: власне філосо- Див.: Аристотель. Сочинения: в 4 т. — М., 1973—1983. 69 фію — любомудрість; фізичну, математичну, які охоплюють природничі й точні науки. Власне філософія — методологія теоретичної, яка, своєю чергою, є методологічною основою практичної та поетичної філософії. До практичної філософії Арістотель відносив етику й політику, до поетичної — риторику й поетику. Власне філософія (методологія) на відміну від інших наук розкриває сутність явищ буття: йдеться про діалектику гносеології та онтології. Гносеологія — теорія пізнання; онтологія — теорія буття. Гносеологія та онтологія діалектичне взаємозв'язані, як буття і його пізнання. В основі онтології Арістотеля, методології пізнання буття лежать: категоріальний аналіз (сутність об'єкта), каузальний аналіз (його причини), вчення про можливість і дійсність. Це повною мірою стосується філософії права, інших правових наук. Відзначимо, зокрема, що кримінологія (наука про злочинність) вивчає: злочинність як свою основну категорію, вихідний елемент свого предмета; її причини (умови, фактори, детермінанти); можливості її подолання і справжні способи вирішення цього завдання, — насамперед через попередження злочинних діянь. Систематизація наук за Арістотелем допомагає з'ясувати також місце філософії права в системі наук — філософських, суспільних, природничих та ін. У курсі лекцій з філософії (кер. І. В. Бичко) відтворено історичні типи філософствування, проаналізовано етапи становлення і розвитку української філософії у взаємозв'язку зі світовою філософією — до актуальних питань сьогодення, в тому числі проблематику філософії права, її становлення і розвитку1. У вступі (Філософська пропедевтика) підкреслено, що філософія виступає як спосіб духовного самовизначення людини в світі, а відтак обґрунтовується людиномірність предмета філософії, яка визначається як світоглядне знання, — за диференціації софійного та епістемного способів філософствування, з урахуванням етноментальних характеристик філософського знання. У цих положеннях міститься передумова для розгорнутого формулювання діяльнісно-людиномірного принци- Див.: Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. — К., 1994. 70 пу — визначальної першооснови системного аналізу як найпродуктивнішого дослідницького методу, що принципово важливо для розкриття методології науки, в тому числі філософії права. Повторимо, що міра людини — її діяльність: правомірна чи неправомірна, протиправна, навіть злочинна. Саме ця проблематика складає серцевину філософії права. Системний аналіз на основі діяльнісно-людиномірного принципу дозволяє глибоко і всебічно розкрити сутність, структуру і функції філософсько-правової науки. Системний аналіз охоплює онтологічний, антропологічний, епістемологічний, істерико-логічний аспекти права, сукупність яких складає предмет філософії права як особливого розділу соціальної філософії, а водночас і правознавства. Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права є проявом одвічної сутності права: це — забезпечення і захист свободи і розвитку людини, визначення її можливостей і гарантій. Діяльнісна сутність людини, своєю чергою, проходить через увесь зміст філософсько-правової доктрини, діалектику особистості, права і держави, механізм забезпечення прав і свобод людини у взаємозв'язку з її обов'язками, з процесом утвердження законності, демократії, громадянського суспільства. Такий висновок повною мірою підтверджується всією історією становлення і розвитку філософії права, починаючи з її перших історичних типів — вчень Платона, Арістотеля, Конфуція. Досить знаменним є виведення римськими юристами норм природного права з особливостей людини, як частини єдиної розумної природи. Саме природа людини стала джерелом права за нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бентам, С. Туфендорф, Г. Вольф, Г. Лейбніц, Й. Фіхте). Ідея невідчуження прав особи Дж. Локка невідривна від концепцій поділу влади (Монтеск'є, Джефферсон), суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо), демократичної республіки (Т. Мор, Т. Кампанелла). Самостійна воля людини, втілена в її діяльність, — субстанція права. Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права досить виразно проступає у Гегеля, який узагальнив своїх попередників: Платона ("Держава", "Закони"), Арістотеля ("Політика"), Цицерона ("Про держа- 71 ву", "Про закони"), Макіавеллі ("Государ"), Гоббса ("Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської"), Спінози ("Політичний трактат"), Монте-ск'є ("Про дух законів"), Руссо ("Про суспільний договір"), Канта ("Метафізичні засади вчення про право"), Фіхте ("Основи природного права"). У гегелівській "Філософії права" — три частини, в кожній з яких по три розділи. Частина перша "Абстрактне право" (Власність. Договір. Неправо); частина друга "Мораль" (Умисність і провина. Намір і благо. Добро і совість); частина третя "Моральність" (Сім'я. Громадянське суспільство. Держава). Людський, діяльнісний чинник пронизує всю структуру твору. Людина — вихідний елемент суспільства, його структурних підрозділів, у тому числі й правових інститутів1. Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу певною мірою присутній в ідеях морального права В. С. Соловйова, М. О. Бердяєва, В. В. Чичеріна, в соціологічній юриспруденції Б. О. Кістяківського, який розробив концепцію права як соціального явища2, що є важливим для розуміння процесу становлення сучасної соціології права3. Соціологія права, юридична соціологія, юридична психологія4 виступають конкретизацією філософсько-правових ідей стосовно людини, її життєдіяльності в усіх сферах суспільного життя. Кафедра філософії Національної академії внутрішніх справ України намагається органічно поєднати філософію права як науку і навчальну дисципліну, що дозволяє постійно відтворювати і розвивати діалектичний взаємозв'язок дослідницького і педагогічного аспектів, а це корисно їм обом. Спільно з кафедрою теорії держави і права НАВСУ 1997 р. розроблено програму курсу "Філософія права", що складається з семи розділів, кожний з яких присвячений актуальним проблемам: І. Вступ до філософії права. Пред- Див.: Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — М., 1990. 9 Див.: Кистяковский Б. А. Право как социальное явление // Вопр. права. — М., 1919. - Кн. VIII. - С. 106-111. о Див.: Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. — М., 1995. Див.: Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологиче-ские й теоретические проблеми. — К., 1990. 72 мет філософії права; II. Методологія як інструментарій права; III. Історичні типи філософії права. Історична доля вітчизняної філософії права; IV. Право як продукт куль-турно-цивілізаційного процесу (правова онтологія); V. Правова епістемологія: парадигма, доктрина, істина в праві. Філософські аспекти взаємодії права, влади, закону; VI. Особистість і право. Гуманістична природа права (правова антропологія); VII. Діяльність правоохоронних органів як об'єкт філософського осмислення. Проблема "Особистість і право" є наскрізною ідеєю всього курсу, його методологічного, історичного, онтологічного, епістомологічного, правоохоронного аспектів. Це збігається з розробленою автором цього матеріалу концепцією системного аналізу на основі діяльнісно-людиномір-ного принципу. Людина — міра всіх речей, діяльність — міра самої людини. Правомірний чи неправомірний вектор людської діяльності визначає саму людину, є головним фактором і критерієм її розвитку. Все залежить від змістовного наповнення об'єктивних і суб'єктивних чинників людської діяльності: криміногенне середовище і відповідні потреби деформують інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, цільові настанови і відповідний вибір засобів їх реалізації, що втілюється у девіантні, неправомірні вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому. Особливо небезпечними є злочинні прояви зазначених форм діяльного задоволення потреб особи. Йдеться про суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність), передбачені кримінальним законом і кримінальною відповідальністю (ст. 7 Кримінального кодексу України). Філософія права використовує загальнофілософський категоріальний апарат, зокрема в системному аналізі на основі діяльнісно-людиномірного принципу. Соціальне середовище — суспільні, матеріальні та духовні умови існування, формування та діяльності людини, що оточують її. Потреби вимагають їх задоволення, що необхідно для підтримання життєдіяльності організму людини, особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, внутрішнього спонукання активності. Середовище, потреби — об'єктивні фактори людської діяльності, що усвідомлюються і діяльно задовольняються суб'єктом. 73 г Йдеться про інтереси — усвідомлену об'єктивну потребу. Інтереси стоять за безпосередніми спонуками до дії: ціннісними орієнтаціями (цінність — ієрархія інтересів), мотивами, цільовими настановами (ціль — передбачення результатів діяльності та способів їх досягнення), вибору засобів реалізації цільових настанов, способів їх досягнення. Цей блок елементів усвідомлення об'єктивних потреб, детермінованих певним середовищем, є передумовою діяльного задоволення потреб, що включає відповідний блок елементів: вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому: правомірну чи неправомірну, що залежить від змісту структурних елементів діяльності, її вектора. Філософія права інтегрує ці елементи на основі системного аналізу. Системний аналіз охоплює загальну теорію систем, її конкретні модифікації, тектологію, науку управління (програмування та організації виконання програм). Філософсько-правові дослідження, як і всі інші, спираються на цей теоретико-системний арсенал, внесок у який роблять різні науки — від філософії до кібернетики. Системний аналіз у філософії права в своїй сутнісній характеристиці фіксує його найістотніші аспекти: методологічний, історико-генетичний, онтологічний, гносеологічний, структурно-функціональний, систематизовані діяль-нісно-людиномірним принципом, провідною першоосновою системного дослідницького пошуку. 4.2. Основні напрямки системного аналізу у філософії права Це, по-перше, філософський аналіз системи права, по-друге — філософський аналіз правової системи. Система права — внутрішня будова права як цілісної сукупності правових норм, утілених у галузях права (конституційному, адміністративному, цивільному, кримінальному, кримінально-процесуальному, господарському, фінансовому, сімейному, міжнародному і т. д.). Правова система — сукупність усіх правових явищ суспільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, соціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму1. Див.: Загальна теорія держави і права / За редакцією В. В. Коиєйчикова. — К., 1997. - Гл. 15. 74 У цій площині принципове значення мають дослідження вчених-юристів, серед яких чільне місце посідають українські дослідники, в тому числі представники Національної академії внутрішніх справ. Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функція філософії права є складовою різноманітних управлінських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємозв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляються у філософсько-правовій науці. Загальна теорія систем Л. Берталанфі, тектологія О. Богданова, наукова організація праці Ф. Тейлора, різні аспекти управління виробництвом Ф. Джільберта, Г. Емер-сона, Г. Черча, О. Гастєва, Й. Єрманського, вчення про управління Файоля, про стосунки між людьми Д. Кар-негі1 — весь цей доробок управлінської проблематики є істотним для характеристики регулятивної функції філософії права, з урахуванням її соціально-правової специфіки, предмета, методів, функцій. Ця проблематика вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення наукової раціональності: класичного (до кінця XIX ст.), нек-ласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогодення). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації: малих систем; великих систем; систем, що самоорганізуються (наш час)2. Системи, що самоорганізуються, називаються ще дисипативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в Див.: Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: Навч. посібник / Пер. з рос. - К., 1993. 2 Див.: Степин В. С. Научное познание й ценности техногенной цивилиза-ции // ВопросьІ философии. - 1989. - № 10. - С. 18. 75 різних системах1. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоорганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних систем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотиза-цію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синергетики є актуальними. Адже йдеться про енергетику особистості — її діяльність: якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу її життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами середовища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єктивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зрушення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передбачуваного результату, досягти якого людина намагається). І оскільки дія — завершальний елемент механізму людської діяльності, єдиний критерій людини, яка оцінюється не за її думками І словами, а за результатами дій, діяльніс-ний аспект є вирішальним, у тому числі в правоохоронній роботі. Філософія права усвідомлює ЇЇ сутність у взаємозв'язку з індивідуальною поведінкою. Водночас життя вимагає істотно поглибити розкриття постаті правоохоронця, який стоїть на варті законності й правопорядку. Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади Див.: Філософія: Курс лекцій... - Лекція 14; Методи научного познания й физика. — М., 1985; Добронравова Й. С. Синергетика: становление нелинейного мншления. — К., 1990; Климонтович Н. Ю. Без формул о синергетике. — Минск, 1986; Николис Г., Пригожий Й. Познание сложного. — М., 1990; Ребане К. К. Знер-гия, знтропия, среда обитания. — М., 1985; Фокс Р. Знергия й зволюция жизпи на земле. — М., 1992; Пимтенхо В. Е., Поддубньш В. А., Черненко Й. В. Социальньїй морфогенез (зволюция й катастрофи, синергетический подход). — К., 1993. 76 "системність методології—людина—діяльність". До названих загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-правових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно-людиномірного принципу як першооснови цього методу. У цій площині принципове значення мають національні, міжнародні та інші за масштабами науково-практичні конференції — форуми фундаментально-методологічних і прикладних розробок. Наприклад, 1993 р. в Києві відбулася науково-практична конференція на тему: "Правова система України: теорія і практика". Учасники конференції зосередили свою увагу на таких питаннях: проблеми теорії та історії держави і права, їхні закономірності; конституційне та адміністративне право і проблеми місцевого самоврядування; цивільне право і процес, господарське і трудове право; екологічне та аграрне право; кримінальне право, процес і кримінально-виконавче право; міжнародне публічне і міжнародне приватне право1. Цінність конференції полягає ось у чому: вона представила систему правових наук; акцентувала на єдності теорії та практики, фундаментальних і прикладних досліджень, методології та методики втілення її у життя; відтворила фундаментально-прикладну роль філософії права, її методологічні функції в системі правових наук, не виокремивши її проблематику, оскільки філософсько-правовий аспект пронизує все правознавство, а поза його межами — всі науки. Справді, до філософсько-правового аналізу звертаються теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінології, криміналістики та ін. Закономірності злочинності, її причин, носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки правознавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків у єдиній філософсько-правовій цілісності. Системний аналіз у філософії права детермінований з: трансформацією суспільства; його турботами і проблемами; актуалізацією правових питань засобами масової інформації; Див.: Правова система України: теорія і практика. — К., 1993. 77 використанням наявної ситуації різними суспільними силами; пошуком ними консенсусу. Філософія права систематизує основні правознавчі напрямки: теоретико-практич-ний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, економічний, кримінально-соціологічний, соціально-психологічний, прогностичний. Це відповідає вимогам системного аналізу. Автор цього матеріалу виступив із науковим повідомленням "Системний аналіз методів кримінологічних досліджень" на 1-му міжнародному причорноморському соціально-девіантоло-гічному симпозіумі "Кримінологічна ситуація і громадська безпека в регіоні: проблеми, тенденції, досвід соціального, правового контролю та менеджменту" (Кишинів, 1995 р.)1. Системний аналіз, діяльнісно-людиномірний принцип мають утверджуватись у науково-прикладних розробках. Міжнародна науково-практична конференція на тему: "Йроблеми реформування органів внутрішніх справ на сучасному етапі"2, проведена на базі Національної академії внутрішніх справ України ЗО—31 січня 1996 р. (тоді ще — Українська академія внутрішніх справ), розглянула зазначені проблеми системно-комплексно — на пленарних і секційних засіданнях, на засіданнях "круглих столів". Автор цих рядків був одним із керівників третьої секції "Проблеми вдосконалення системи навчання, визначення навантаження та штатної чисельності співробітників ОВС, їх правового та соціального захисту". Тобто аналізувався людський фактор — у взаємозв'язку з іншою проблематикою — законодавчого вирішення реформування ОВС (секція № 1), удосконалення діяльності ОВС та визначення пріоритетності відповідних служб і підрозділів (секція № 2). Діяльнісно-людиномірний принцип цементує міжсисте-мні комунікації філософії права, зокрема з кримінологією — наукою про злочинність, її причини, особу злочинця, способи попередження злочинів. Системний аналіз передбачає: класифікацію об'єктів та їхніх елементів, тобто їх розподіл за класами, видами тощо; типологію всього цього за типовими ознаками. Системно-філософський аналіз відповідно включає класифікацію Див.: Матеріали симпозіуму. — Кишинів, 1995. 2 Див.: Програма та рекомендації конференції. — К., 1996. 78 і типологію досліджуваних об'єктів, насамперед людської особистості. Так, узагальнення правоохоронної практики і літератури дозволяють систематизувати як класифікаційні, так і типологічні характеристики особи злочинця, застосовуючи поняття "криміногенний тип особи" як ширший за своїм значенням; йдеться про: послідовно-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний типи. Розгляньмо їхні сутнісні характеристики. Послідовно-криміногенний тип особи формується в середовищі, де норми права і моралі систематично порушуються. Злочин випливає зі звичного стилю поведінки та обумовлюється стійкими антисоціальними потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, цільовими настановами, засобами їх реалізації. Криміногенна ситуація не лише використовується, а й створюється; конкретне, безпосереднє середовище пристосовується до себе, злочинна поведінка тут є відносно автономною. Ситуативно-криміногенний тип особи характеризується порушенням морально-правових норм не злочинного характеру, а деформованим виконанням соціальних ролей. Злочинець тут формується і діє в суперечливому мікросе-редовищі, його вчинки значною мірою детерміновані несприятливою під морально-правовим кутом зору ситуацією. У цьому випадку на перший план виходить взаємодія особи і соціального середовища насамперед на його мікрорівні, негативний характер якого обумовлює криміногенну ситуацію, яку злочинець не стільки створює, скільки використовує, слідує їй. Ситуативний тип суб'єкта злочину позначений залежністю від ситуації, в якій він знаходиться: чим вона конфліктніша, тим у індивіда такого типу більше шансів порушити морально-правові норми, оскільки він не в змозі зробити правильний вибір і вихід з конфлікту, навіть намагається виправдати свою протиправну поведінку несприятливими обставинами. Водночас він може відмовитися від учинення злочину, знаючи про наслідки й відповідальність. Не випадково в цьому варіанті застосовано характеристику "ситуативний тип суб'єкта злочину", що відрізняє його від ситуативно-криміногенного, а тим паче — від послідовно-криміногенного типу. 79 У наведених узагальненнях чітко простежується реалізація системно-філософсько-правового аналізу, діяльніс-но-людиномірного принципу, методологічної функції філософії права. Ці узагальнення є, по-перше, підсумком конкретніших досліджень, по-друге, методологічною базою їх наступного розгортання. У літературі типологія суб'єктів злочину стосується загальної злочинності, окремих її проявів, видів та їхніх носіїв. При цьому враховується особистісна філософсько-правова проблематика. Наприклад, щодо неповнолітніх, а потім і молодих злочинців зіставляються дві характеристики: морально-правова та відносно товариських неформальних груп із повною, неповною і частковою криміногенною деформацією1. Неповнолітні злочинці диференціюються як: випадкові; реально можливі; які відповідають антисоціальній спрямованості особи; її злочинній настанові2. Філософія права сприяє поєднанню кримінологічних і конфліктологічних досліджень. Істотний показник конкретної криміногенної ситуації — її конфліктність, яка, своєю чергою, характеризується проблемністю, виникненням проблем, труднощів на шляху до мети, а також мотиваціиністю — за рівнем впливу ситуації на вчинок людини: нейтральні мотиви поступаються мотивам гостро зацікавленим. Із науки конфліктології відомо, що конфліктні ситуації позначені зіткненням протилежних інтересів сторін конфлікту, неадекватністю оцінок, ціннісних орієнтацій, цілей і т. ін. Відбувається змагання інтелектів, коли кожний суперник намагається передбачити ходи противника, можливі наслідки і діє з урахуванням цього. Конфліктні ситуації мають щонайменше три варіанти: сприяють злочинові; перешкоджають йому; є нейтральними щодо нього. Все залежить від домінуючого стану кожного з варіантів на певний момент. Але в кінцевому підсумку все залежить від людини. Обставини, що сприяють злочинові, залишаються лише обставинами, тобто умовами* Див.. Домова А. Й., Ермахов В.Д, Беляева Н. В. Проблеми типологии несо-вершеннолетних преступников // Вопросн борьбьі с преступностью: Сб. — Вмп. 24. - М, 1976. - С. 12-26. 2 Див.: Миньковский Г. М. О некоторнх общих положеннях криминологическо-го изучения личнос ги // Теоретические проблеми учення о личности преступника: С6. - М., 1979. - С. 26. 80 Причини мають глибший і прихованіший характер, тому легше попередити розгортання обставин-умов у злочинне діяння, що відповідає сутності профілактики. У ній важливо тримати в центрі уваги механізм індивідуальної злочинної поведінки. Визначення цього механізму розкриває: його сутність; його структуру. Сутність механізму індивідуальної злочинної поведінки полягає в тому, що це — зв'язок і взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх, психічних процесів і станів, що обумовлюють (детермінують) рішення скоїти злочин, спрямовують і контролюють його виконання1. Сутність визначає структуру, механізм індивідуальної злочинної поведінки, діалектику двох компонентів діяльності: цілі й засоби; їх співвідношення. І тут Р. Мертон вдало систематизував відповідні положення, ще раз довівши ефективність урахування діяльнісно-людино-мірних параметрів у дослідженнях. Р. Мертон розрізняв п'ять логічно можливих, альтернативних способів пристосування та адаптації людини до умов, що існують у суспільстві або групі: підпорядкування, інновацію (оновлення), ритуалізм, ретритизм (відхід від життя), бунт. 1. Підпорядкування: людина приймає як соціально визначені цільові настанови та інституціоналІзовані засоби їх реалізації. 2. Інновація: приймає цілі, але не засоби. 3. Ритуалізм: приймає засоби, але не цілі. 4. Ретритизм: не приймає ні цілей, ні засобів. 5. Бунт: наявних цілей і засобів не приймає, пропонує нові2. Пристосування типу 1 — найпоширеніше, типу 4 зустрічаємо досить рідко. Інші варіанти мають пересічний характер реалізації. Це — загальна схема функціонування блоку "цілі—засоби" в системній структурі людської діяльності. Далі все залежить від змістовного наповнення цієї схеми в реальному житті. Див.: Механизм преступного поведения. — М., 1981. — С. ЗО. 2 Див.: Мертон Р. К. Социальная структура й аномия. В кн/. Социология пре-ступности. - М., 1966. - С. 199-313. 81 г Діалектика цілей і засобів правоохоронних органів втілена в Конституції України, відповідних законах. Органи правопорядку діють у творчому контакті з іншими структурами суспільства, без чого ефективність роботи неможлива. Важливе значення має робота міліції — державного озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Ці положення про соціально-правовий статус міліції України закріплено в Законі України "Про міліцію". Вони адекватні конституційним положенням про статус людини та її захист — так Основний Закон України втілюється в окремих законодавчих актах, що робить нормативну базу надійною та систематизованою. Статусно-сутнісні ідеї відтворено в основних завданнях міліції, які в своїй сукупності складають цілісну цільову настанову цього органу виконавчої влади: • гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; • запобігання і припинення правопорушень; • охорона й забезпечення громадського порядку; • виявлення й розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили; • забезпечення дорожнього руху; • захист власності від злочинних посягань; • виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; • участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, установам та організаціям у виконанні покладених на них завдань. Максимальна ефективність функціонування системи МВС, як і всієї правоохоронної системи, являє собою актуальну проблему, цільову настанову і конкретне значення. Це — центральний пункт вчення про попередження злочинності, яке, своєю чергою, є логічним компонентом філософсько-правової науки в цілому і кримінологічної — безпосередньо. Питання ефективності попередження злочинності та правоохоронної діяльності входить до комплексу загальносуспільної необхідності всебічного реформування і вдосконалення всіх сфер суспільства. Принципи перетво- 82 рень у системі МВС такі: захист людини, суспільства, держави від протиправних посягань; єдність системи; законодавче визначення ОВС; максимальна економічність, простота і гнучкість системи; першочерговий розвиток низових ланок як першооснови системи МВС; доступність населенню; зосередженість усіх ланок на боротьбі проти злочинності; звідси — пріоритетність служб, розширення повноважень органів місцевого самоврядування у забезпеченості правопорядку на їхніх територіях, упровадження наукової організації праці в систему. Підвищення ефективності правоохоронної роботи пронизує всі напрямки вдосконалення і розвитку системи МВС України: вдосконалення управління та організаційно-штатних структур; розвиток кримінальної міліції; розвиток міліції громадської безпеки; розвиток апаратів попереднього слідства; реформування кримінально-виконавчої системи; розвиток внутрішніх військ; удосконалення роботи з кадрами; правове забезпечення реформування ОВС. Отже, системний аналіз поступово впроваджується і в правоохоронну сферу, сприяючи цим підвищенню ефективності боротьби проти злочинності, її попередження. Вдосконалення управління та організаційно-штатних структур означає впровадження принципів наукового управління в діяльності ОВС. Мова йде про пріоритетність стійкого управління на основі максимально повної інформації про оперативну обстановку, всіх аспектів роботи на поточний момент і на перспективу, розмежування функцій усіх підрозділів, посилення штабної функції, оптимальне співвідношення штабних, лінійно-галузевих і функціональних підрозділів. МВС зосереджує стратегічне керівництво; до ГУМВС—УМВС делегуються деякі загаль-ноуправлінські функції в межах керівництва своїм регіоном; міськрайоргани посилюють управління в частині, що їх стосується, в них створюються штабні підрозділи. Розвиток кримінальної міліції відбуватиметься в напрямку попередження і розкриття тяжких злочинів через ужиття оперативно-розшукових заходів структурними підрозділами кримінальної міліції (карного розшуку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх). 83 Розвиток міліції громадської безпеки зв'язаний, насамперед, із загальною та індивідуальною профілактикою злочинів, тому центральною тут є служба дільничних інспекторів. У перспективі можливе створення муніципальної міліції, переведення охоронної роботи міліції на контрактну основу. Розвиток апаратів попереднього слідства означатиме зниження навантаження на слідчих, зосередження зусиль на розкритті тяжких злочинів, перерозподіл підслідності ОВС—Прокуратури—СБУ, декриміналізацію окремих злочинів, розширення повноважень органів дізнання, створення підрозділу з розслідування організованих злочинів, захист слідчих, підготовка кадрів. Реформування кримінально-виконавчої системи передбачає комплектування, навчання, виховання кадрів, їх соціально-побутове забезпечення, покращання медичного й торговельного обслуговування спецконтингенту, переведення охорони установ виконання покарань із внутрішніх військ до системи органів виконання покарань після їх укомплектування на контрактній основі, з можливою наступною передачею Міністерству юстиції, а функцій примусового лікування від алкоголізму і наркоманії — Міністерству охорони здоров'я. Розвиток внутрішніх військ, своєю чергою, доцільно здійснити у напрямку активнішої участі в охороні громадського порядку та боротьби проти злочинності, використання військ спеціального призначення для ліквідації масових безпорядків, актів тероризму, — з відповідними структурними змінами у внутрішніх військах. Вдосконалення роботи з кадрами — головний напрямок реформування і вдосконалення діяльності ОВС, як і всіх правоохоронних органів, а також організацій, установ, закладів у державі в цілому. Адже йдеться про людський фактор — вирішальний у будь-якій справі. Діяльнісно-лю-диномірний принцип системного аналізу у філософії права об'єктивно вимагає зосередитися саме на цьому вирішальному факторі. Системно-філософський правовий підхід передбачає також висвітлення правового забезпечення досліджуваного об'єкта, зокрема процесу реформування органів внутрішніх справ. Йдеться про реалізацію філософського прин- 84 ципу сходження від абстрактного до конкретного — стосовно даного конкретного явища. Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється через реалізацію норм права у формах їх додержання, виконання, використання та застосування. Застосування норм права — найважливіший етап забезпечення реформування будь-якої сфери суспільної життєдіяльності, в даному випадку — системи органів внутрішніх справ, як і правоохоронних органів в цілому. Йдеться про застосування положень Конституції України, Законів України про міліцію, прокуратуру, адвокатуру, про статус суддів, про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, про оперативно-розшукову діяльність, про Службу безпеки України. Ці нормативно-правові акти безпосередньо стосуються правового забезпечення діяльності правоохоронних органів. Водночас системний філософсько-правовий підхід вимагає враховувати міжсистемні взаємозв'язки — з законодавством всіх інших сфер суспільства, а також міжнародно-правових і зовнішньоекономічних відносин. Діалектика загального і особливого знаходить свій прояв і в структурі кожного окремого нормативно-правового акта: так, Закон України про міліцію включає загальні положення, обов'язки і права міліції, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, проходження служби, правовий і соціальний статус, відповідальність працівників міліції, контроль і нагляд за діяльністю міліції. Системний аналіз у філософії права — методологічна основа всіх правових явищ, включаючи їх правове забезпечення, застосування норм права як особливої форми його реалізації. Саме наукова методологія лежить в основі сут-нісної характеристики відповідного понятійного апарату, що має принципове значення і для практики. Категорія застосування норм права визначається як спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи. 85 Значить, системний філософсько-правовий аналіз має як фундаментально-методологічний, так і практично-прикладний характер. Це, зокрема, стосується визначення стадій процесу застосування норм права, правового забезпечення практичної правоохоронної діяльності. Перша стадія — встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення, друга стадія зводиться до вибору та встановлення аутентичності тексту норми права (юридична кваліфікація), третя стадія — прийняття рішення по справі, четверта стадія — заключна, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя. Вихідним при цьому є системний аналіз у філософії права, що визначає його актуальність, теоретичне і практичне значення. Таким чином: 1. Системний аналіз у філософії права інтегрує всі аспекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеться про методологічний, історико-генетичний, онтологічний, епістемологічний, антропологічний, правоохоронний аспекти. 2. Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дослідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людино-мірного принципу, розробленого автором цього матеріалу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філософії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність. 3. Діяльнісно-людиномірний принцип систематизує всі інші принципи системного аналізу — цілісності, структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи. 4. Структура людської діяльності — суто людського способу існування, основного фактора і критерію людського розвитку криє в собі об'єктивні фактори (середовище—потреби) і фактори суб'єктивні (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінностей, мотивів, цілей і вибору відповідних засобів; діяльне задоволення потреб у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому). 5. Філософія права — найвищий методологічний рівень правознавства — об'єднує всі його підсистеми, інтегрує 86 аналіз системи права і правової системи в органічному взаємозв'язку з дослідженням правотворчої, правозастосов-ної, правоохоронної діяльності, яка є різновидом людської діяльності взагалі, — з її сутнісними, структурно-функціональними характеристиками. Контрольні запитання В чому полягають особливості предмета, методології та основних проблем філософії права? Розкрийте науковий та методологічний характер філософії права. Чому виникає необхідність розмежування юридично-догматичного та філософсько-теоретичного вивчення права? Сформулюйте основне питання філософії права. Які взаємовідносини в історичному аспекті між філософією та юриспруденцією? Як розглядає ідею, джерело, сутність та витоки права юридичний позитивізм? Основні ідеї та принципи філософського раціоналізму як універсальної методології правознавства. Яким чином застосовується в пізнанні права метод філософської антропології? Екзистенціальне природне право і основні ідеї та принципи. Філософсько-методологічні парадигми в сучасному праворозу мінні. 87 Розділ III Історичні типи філософії права Тема І. Філософсько-правові вчення у Західній Європі в XV—XVIII ст. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
|
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
|
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
|
Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
|
Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |