|
|
Скачати 4.33 Mb.
|
| § 5. Зв'язок права з державою та громадянським суспільством Суспільство формує державу. Його саморегуляція здійснюється через діяльність держави, її органів. Роль найефективнішого засобу регламентації процесу самоорганізації суспільства і процесу відособлення особистості від суспільства право може відігравати тільки через те, що воно завдяки взаємодії з державою становить юридичне явище, тобто нормативне інституційне утворення. Тут мова вже йде про позитивне право. "Те, що є право в собі, — писав Регель, — покладене в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначене для свідомості думкою й відоме як те, що є і визнане правом, як закон; через це визначення право є взагалі позитивне право"2. Див.: Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. — К., 1993. — С. 124 і далі. 2 Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — С. 89. 24 В історії філософсько-правової думки помітне місце посідає ідея про еквівалентність права й закону (це — головна ідея юридичного позитивізму). Проте вже на рівні повсякденної свідомості зрозуміло, що одна річ — авторитет законодавця, а зовсім інша — розумність, правильність, справедливість самого закону, яким регламентуються всі основні сторони життя людини, її права та обов'язки. Людський спосіб буття криє в собі усвідомлення, розуміння цього буття, себе й усього навколишнього світу, себе у світі та світу в собі. Дослідження права під кутом зору його розумності, істинності, справжності, хоч і має певною мірою критичний потенціал щодо позитивного права, зумовлене, однак, не просто прагненням чіплятися до властей та їхніх рішень, а фундаментальними властивостями і проблемами суспільного буття, потребами пізнання природи і сенсу права, його місця у спільному житті людей1. Лише завдяки державі реалізуються такі властивості права, як загальність, здатність вносити одноманітність у суспільні відносини, досягати визначеності, точності в самому змісті цих відносин, бути стабілізуючим соціальним фактором 5 водночас гарантувати реалізацію закріплених у юридичних нормах програм поведінки. Водночас право може виступати як організуючий фактор і щодо самої держави, дозволяє встановити тверді, постійні правові та організаційні основи її функціонування, визначити найраціональніші форми здійснення державної влади, строго і точно регламентувати компетенцію державних органів, їхні відносини між собою і з громадянами. Це питання є складовою проблеми співвідношення влади й закону, яка знаходиться на межі філософії права та філософії політики. Державі протистоїть громадянське суспільство як альтернатива, контрагент державного врядування з властивими останньому формалізмом, ієрархією та централізованою директивністю. Громадянське суспільство формується в розвинених європейських країнах на етапі трансформації монархічних і авторитарних режимів правління класичного типу в новоєвропейські демократії, які, власне, є представницькими органами громадянського суспільства, що піклуються про спільні інтереси та загальні справи підданих. Див.. Нерсесянц В. С. Философия права. — С. 7—8. 25 Сутність, головна ознака громадянського суспільства полягає у відмежованості, відокремленості від державної машини як апарату громадського адміністрування. Громадянське суспільство — це межа державної влади, обставина, яка стримує її невпинне прагнення до абсолюту, авторитаризму. Вона є не структурною одиницею, а насамперед способом життя людей у стилі приватності, сферою людської свободи, це — життєдіяльність особистостей поза офіційною регламентацією, властива кожній людині частка неказенного, цивільного в її житті. Певна протилежність ознак і цінностей держави та громадянського суспільства аж ніяк не означає їхньої антаго-ністичності. Навпаки, вона зумовлює їхню потребу одне в одному. Громадянське суспільство не може існувати поза державою, без громадянського суспільства не може існувати повноцінна правова держава, їх слід розглядати як органічні складові збалансованої соціальної цілісності, життя людини, як нерозривні сфери суспільного буття, що знаходяться в нерозривному зв'язку та опозиції, доповнюючи і стримуючи одна одну. Слід визнати, що в широкому історичному масштабі епоха формування справжнього громадянського суспільства, яке виступає підоймою соціальної демократизації, у багатьох країнах світу ще не завершена. До їх кола входить і Україна. У взаємодії з державою право є потужним регулятивним феноменом, який набув відносної самостійності, відірвався від безпосередніх .причин, що його породили, існує вже як такий. Право виступає головним засобом самоорганізації суспільства, відособлення особистості від суспільства, втілення в життя людських цінностей, гарантування прав і свобод особи. Щоправда, у зв'язку з цим слід зауважити, що колишнє радянське право було спрямоване на гарантію не прав громадянина, а виконання ним його обов'язків1. Див.: Чміль Б. Ф. Право, правова держава, громадянське суспільство як досягнення цивілізації // Філос. проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. - С. 22. 26 щпа § 6. Визначення предмета правової філософії. Співвідношення філософії права з іншими філософськими та юридичними дисциплінами )тож, існує велике коло проблем філософії, що ІІають значення для розуміння сенсу права в широкому контексті соціального життя, цілей, задля яких створено право, і способів їх досягнення. Регель казав: "У праві людина повинна знайти свій розум, повинна, отже, розглядати розумність права"1. Мета розуму — істина, і необхідно встановити істину про право. При цьому має важливе значення те, що характеристика права, яка будується на базі філософських положень як вихідної основи, не полишала грунту правової культури, законодавства, суспільно-політичної та правової практики його застосування. Існує також низка правових проблем, для вирішення яких потрібно застосувати методи філософії. Всі вказані проблеми і складають предмет філософії права. Основною з них є проблема співвідношення права як основного засобу саморегуляції суспільства з законом. За традицією до предмета філософії права включають і філософські проблеми держави. Слід звернути увагу й на те, що деякі проблеми права мають істотне значення стосовно до розвитку філософії та формування світогляду. Адже право у своєрідній формі виражає природу людини як духовної істоти, правові вчинки та інститути у певному розумінні можна розглядати як об'єктивацію духовного космосу людини, і глибоке дослідження права має розширити уявлення людини про саму себе. Важливу роль тут відіграє правосвідомість, тобто відображення в суспільній, груповій та індивідуальній свідомості правозначимих явищ, чинного права, а також оцінка у правових поняттях і категоріях існуючих суспільних відносин, яка грунтується на розумінні правової реальності. Уявлення про належний правопорядок повинні відповідати природі людини. Тоді вони будуть значною світоглядною цінністю. Слід згадати про поняття юридичного світогляду, ГегельГ-В-Ф Философия права С 57 27 що виникло на етапі утвердження капіталістичних відносин, розвиток яких супроводжувався зростанням ролі права, законності, правопорядку в житті суспільства. Закріплюючи свою економічну та політичну владу, буржуазія не лише виробила розгорнуту систему поглядів на роль і зміст права, а й надала усьому своєму світобудові переважно правового характеру. Юридичний світогляд відігравав важливу роль в усіх демократичних державах. Зараз він набуває особливої актуальності. Ці проблеми також входять до предмета філософії права. Підбиваючи підсумки, можна дати таке визначення: предметом філософії права є право як основний засіб саморегуляції суспільства; філософія права усвідомлює його в широкому контексті культури. Правова філософія — особлива філософська дисципліна, що посідає місце у філософії поряд із такими дисциплінами, як філософія природи, філософія науки, філософія релігії, філософія моралі тощо. Пізнавальний інтерес і дослідницька увага в ній зосереджені в основному на філософському аспекті, на демонстрації пізнавальних можливостей та евристичного потенціалу певної філософської концепції в особливій галузі права. Істотного значення при цьому надається змістовній конкретизації відповідної концепції стосовно особливостей цього об'єкта (тобто права), його осмисленню, поясненню та освоєнню в понятійному апараті цієї концепції, в руслі її методології та аксіології1. У колі юридичних наук безпосередньо з філософією права межують теорія права і держави та соціологія права. Теорія права і держави вивчає закономірності виникнення та розвитку права і держави, сутність, типи, форми, структуру й механізми функціонування права і держави, правову систему, основні державно-правові поняття, загальні для всієї юридичної науки. Теорія права і держави вивчає ці об'єкти як реальні соціальні інститути. Водночас філософія права досліджує прояви у праві лише окремих, хоч і фундаментальних, аспектів буття. Варто підкреслити, що теорія права і держави виступає як індуктивне знання, що виходить із досягнень конкретних юридичних наук, тоді як філософія права формується як дедуктивне знання про Див.: Нерсесянц В. С. Философия права. — С. 15. 28 право, що виводиться з загальніших знань про людину і світ. Відрізняється філософія права і від соціології права. На думку деяких учених, оскільки право — соціальне явище, то філософія права є водночас і соціальною філософією, тобто соціологією права. Але ототожнення соціології та соціальної філософії — некоректне і застаріле. Позитивна соціологія вивчає позитивні закони незалежної (відчуженої) від людини соціальної (культурно-історичної) реальності, а соціальна філософія вивчає становлення такої реальності з вільної людської активності. На відміну від вивчення права у філософському аспекті, соціологія права розглядає функціонування права в суспільстві в аспекті соціальному. Питання про соціальну зумовленість права, про соціальні функції права, про умови його суспільної дії є предметом соціології права. Можна сказати, що це — вивчення дії права на поведінку людей як опосередкованої дії на інтереси й потреби мас, яка поєднується з цілями правового регулювання1. Слід торкнутися також співвідношення філософії права з правовою ідеологією. Філософія не повинна залежати від політики, практичних цілей, а ідеологія, використовуючи філософські та інші знання, в тому числі й політичні, пов'язує свій зміст із певною групою заданих інтересів та ідей, що починають жити за своєю логікою. Тому в ідеології завжди наявні елементи абсолютизації, звеличування певних ідей, їхня орієнтація на обслуговування відповідних практичних, політичних цілей. Водночас не можна забувати, що ідеологія посідає важливе місце в духовному житті суспільства, в її відносинах Із практикою, з політикою. Поза певним ідеологічним підходом світоглядні концепції не можуть отримати достатнього суспільного визнання, а тим паче — належної практичної реалізації. Ч'ерез це в практичному житті філософія та ідеологія знаходяться в тісному взаємозв'язку. Відмінність і рівночасно-взаємний зв'язок філософських та ідеологічних засад, притаманні кожній гуманітарній науці, у сфері права мають істотні особливості. Право не можна відірвати від практичного життя людей, самих підвалин економічного, політичного, духовного 1 Див.: Тгіхонравов Ю. В. Основи философии права. — С. 44—46. 29 панування в суспільстві, від політичної, державної влади. Тому проникнення ідеологічних засад у філософські (а також у соціологічні, загальнотеоретичні) розробки правових проблем можна виявити на всіх етапах розвитку правознавства, філософських досліджень, здійснюваних у його межах і на його основі. Можна, певне, без перебільшення констатувати, що правознавство в його теоретичних підрозділах — загальній теорії права і держави, соціології права, а також у філософських розробках — виявилось однією з найсильніше ідеологізованих галузей знання. Найближчим до ідеології є ті варіанти філософії права, які замикаються розробками, що не виходять за межі певної філософської системи (наприклад, гегелівської, марксистської)1. Для того щоб філософсько-правова теорія відповідала загальнолюдським цінностям, а не інтересам окремої спільноти, класу, вона повинна спиратися на найвищі досягнення філософської думки, наукового пізнання взагалі. Розмаїття проблем, що їх вивчає філософія права, тобто які складають її предмет, можна переділити на кілька груп: методологічні, онтологічні, антропологічні, епісте-мологічні (гносеологічні), праксеологічні. В осібну групу виокремлено проблеми історичного розвитку філософії права. У наступних розділах і розглядаються ці проблеми. Контрольні запитання ф Що таке світогляд? ф Які основні риси філософії? ф Які основні риси права? ф Які основні загальнолюдські цінності? ф Які проблеми складають предмет філософії права? Див.: Алексеев С. С. Философия права. — С. 11—12. ЗО Розділ II Методологія та інструментарій філософії права § 1. Філософія права як методологічна дисципліна Філософія права, як наукова теорія, що містить світоглядні, гносеологічні, онтологічні основи та сенс права, його сутність і поняття, засади й місце у світі, досліджує пізнавальні можливості та евристичний потенціал визначеної філософської концепції в особливій сфері права, базується на філософсько-природних, раціоналістичних, позитивістських, екзистенціальних, психоаналітичних, теологічних засадах у поєднанні з філософсько-антропологічними пошуками духовної основи, космоцент-ричних засад і метасоціального змісту права. У цьому розділі саме й аналізуються зазначені вище філософські концепції, як загальносвітоглядна методологія та інструментарій побудови сучасних теорій філософії права. Абсолютно протилежний зміст щодо понять, витоків, сенсу, функцій права та його місця в суспільстві, культурі, цивілізації залежить від того, яку філософську концепцію буде покладену в основу побудови тієї чи тієї теорії філософії права. Від цього залежить рівень дослідження проблеми доктрини, парадигми, істини у праві, як керівних принципів у праворозумінні, нормоутворенні та нормоз-дійсненні, а також дослідження філософсько-світоглядної системи права як правосвідомості, правовідношення, пра-водіяльності. У межах суто юридичної галузі немає ознак правового і неправового, справедливого і несправедливого, доброго і злого, раціонального і нераціонального. Для визначення 31 цих ознак слід залишити межі суто позитивно-юридичного підходу і звернутися до ширшого філософсько-світоглядного, соціально-політичного контексту, себто розглядати право в безпосередньому зв'язку з такими базовими для юриста поняттями, як особа, механізм забезпечення прав людини і свободи особи, правова держава і громадянське суспільство, мораль, прогрес, цивілізація, культура тощо. А це можливо, коли ми розглядаємо право як невід'ємну складову культури, форму суспільної свідомості та нормативну систему під кутом зору визначеної методології побудови теорії філософії права. • Філософія права як методологічна дисципліна дає можливість знайти істину з-поміж палких суперечок стосовно завдань держави, прогресивних форм державного устрою, відмінності права від сили або свавілля, щодо відносин між особистістю та державою, взаємовідносин особи, держави і права, механізму забезпечення прав людини і свободи особи, його генезису в культурі. Усе це складає світоглядну функцію філософії права, і найголовнішим у ній є те що сутність права має філософську природу і його можна пізнати, лише розкривши філософське джерело останнього". Стосовно до спеціальних юридичних наук, теорії права, соціології права філософія права посідає таке саме місце, що й філософія як загальна методологія відносно всіх на-4 ук. За своєю сутністю філософія права не може вдаватися до вивчення того різноманіття плинних і мінливих явищ, яке є об'єктом дослідження саме галузевої юриспруденції. Але кожна галузева наука, керуючись загальними засадами філософії права, повинна: "1) розвинути її головні принципи стосовно до своєї галузі та 2) вказати засоби реалізації отриманих висновків у певних умовах місця і часу"1. Зацікавленість філософськими проблемами права в останні роки значно зросла. Про це свідчать численні симпозіуми, конференції, наукові дослідження як у нашій країні^ так і за кордоном. Роль і цінність філософії права полягає в тому, що вона' показує відносини між законом і правовими феноменами, які розкривають зміст закону, сприяє розвиткові етичних поглядів юристів, їхньої загальної правової світоглядної та 1 Петрова Л. В. Нариси з філософії права. — Харків, 1995. — С. 77 ' \ 32 методологічної культури, а, отже, і ефективності професійної діяльності. філософія права — це моральний осередок законодавства. Історія свідчить про те, що розвиток проблеми правової держави невід'ємний від розвитку проблеми філософії права. Наука про право має багатовікову історію, глибоке осягнення якої відбувається в процесі вивчення нових факторів, що характеризують її розвиток у різних історичних періодах і країнах. Враховуючи підвищену цікавість до питань методології філософії права, їх виникнення і розвитку, в розділі зроблено спробу критично висвітлити істеричці та сучасні ідеї методології філософії права, показати її зноманітні напрямки. Поняття філософії права не було однозначним. З од->го боку, філософію права або тлумачили як метафізичне ення про право, або зводили її до гносеологічних проб-Ім правоведення. З іншого боку, філософія права не тіль-І ототожнювалася з історично-правовою доктриною, але й термін використовувався і представниками юридично-позитивізму, які розглядали відмову від рішення онто-Ігічних, гносеологічних та аксеологічних проблем права : новий напрям у юридичній науці. Історичний розвиток Івлень про право, його сутність та ідеали були настільки гецифічними і проблематичними, що в підсумку виникли мостійні напрямки в юриспруденції — енциклопедія пра-, теорія права, соціологія права. За своїм характером ця Іука є типовим вираженням природно-правових конст-^кцій, які в минулому репрезентували частину філософ-кого знання. Філософію права можна назвати вченням про граничні сади права як одного із способів людського буття. Право, як діяльність людини, тісно пов'язане з філосо-ією. Вона являє собою сферу драм і конфліктів, тяжких сзистенцілних виборів і рішень, коли буквально на кож-іму кроці відкриваються глибинні підвалини людського я. фундаментальні проблеми права, такі як справедли-сть, свобода і рівність, провина і відповідальність та ін., водночас найважливішими філософськими проблемами, рішення їх закорінене в рішенні основних філософських стань про сутність людини та зміст її життя, про онтоло-чну структуру світу і способи його пізнання. Право, от- 33 же, за самим своїм духом філософічне, воно є філософією на практиці, що, відповідно, припускає і філософію в теорії, або філософське усвідомлювання правового життя. Тому цілком очевидно, що вміння бачити людський сенс своєї діяльності, по-філософському обґрунтовувати теоретичну позицію та практичне рішення є ознакою високої професійної та громадської чесності юриста. Таке обгрунтування, особливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, але воно значною мірою визначається домінуючими настановами правосвідомості, правового світогляду, на формування якого покликана впливати філософія права. Філософія дає усвідомлення належного (цінностей і сенсів), розкриває світ, яким він повинен бути. Цей світ цінностей дає стимул для зміни буття, оскільки те, що повинно бути, сприймається як гарніше та вище від того, що є. Наука описує право таким, яким воно є, а філософія — таким, яким повинно бути. Сферу філософії права, її предмета, стисло можна висловити терміном "засади", а сферу її методу — терміном "рефлексія" або "критика". Філософія права вивчає світ права в його загальності й цілісності як його ейдетичний, значеннєвий зміст. Філософія права — це філософське вчення про право, яке відповідає на запитання, що виникають у сфері правового методу філософії. Вона зосереджується, насамперед, на виявленні змісту права, а також на обгрунтуванні розуміння цього змісту. За своїм статусом філософія права — комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику філософії та юриспруденції. Філософія права відіграє дуже важливу, значну роль у правоохоронній діяльності співробітників ОВС. Філософія права досліджує сенс права, його сутність і поняття, його основи та місце в світі, його цінність і значення, його роль у житті людини, суспільства й держави, в долях народів і людства. Правова тематика, як відомо, вивчається всією юридичною наукою, предметом якої є позитивне право. При цьому для традиційних дисциплін (від теорії держави і права до галузевих наук) офіційно-владна даність позитивного права виступає як вищий авторитет у питанні про те, що є право в певний час і певному місці. Необхідність і важли- 34 вість як офіційно-владного встановлення чинного права, так і його вивчення методами і засобами юриспруденції (юридико-політичного опрацювання нормативного матеріалу, його коментування, систематизації та класифікації, розроблення питань законодавства і правозастосування, юридичної техніки тощо) є загальновизнаними та очевидними. Все це має велике практичне і наукове значення. Але поза сферою юридико-аналітичного підходу до позитивного права (себто того, що традиційно називається юридичною догматикою) залишається низка проблем загальнотеоретичного, методологічного, філософського профілю, належних до предметної сфери філософії права. Офіційно-владний авторитет, яким установлено позитивне право, — це, ясна річ, істотний факт, що має значення не тільки для практики, а й для будь-якої теорії. І на цю обставину зважає не тільки юридична догматика, а й будь-яка філософія права. Однак уже на рівні буденної свідомості (за всієї його законослухняності та поваги до влади) видно, що одна річ — авторитет законодавця і зовсім інша — розумність, правильність, справедливість самого закону, яким регламентуються всі основні аспекти життя людини, її права та обов'язки. За своєю розумовою природою людина живе і діє (хоч і помиляється) у визначеним чином усвідомлюваному світі, і це належить до фундаментальних якостей людського буття, орієнтації та діяльності у світі. Людський спосіб буття криє в собі усвідомлення, розуміння цього буття, себе і решти світу, себе у світі та світу в собі. Так само складаються взаємовідносини людини зі світом права. Вона піддає всі правові даності, в тому числі й офіційно-владну даність позитивного права, сумнівам, перевіркам, судженням та оцінкам свого розуму — буденного, теоретичного, філософського. Це випробування позитивного права на розумність, справедливість істинність, правильність і т. д., хоч і наділене тим чи тим критичним потенціалом стосовно до позитивного права, продиктовано, одначе, не чіплянням до влади та їх установленням, а фундаментальними властивостями і проблемами суспільного буття людини, потребами пізнання природи і сенсу права, його місця та значення в суспільному житті людей. 2* 35 Мета розуму — істина, і філософія права переймається пошуками істини про право. З погляду позитивного права вся істина про право є в самому позитивному праві, під яким маються на увазі всі владні визнані джерела чинного права (закони, підзаконні акти, санкціоноване звичаєве право, судові прецеденти і т. ін.), всі офіційні установи, наділені законною силою, тобто — закон. Такий підхід до права, який зводить право взагалі до позитивного права, себто ототожнює право та закон, характерний для юридичної догматики та наявний у різних варіантах юридичного позитивізму та легізму (від лат. Іех (1е§і$) — закон). Тут істина про право вичерпується волею законодавства, думкою та позицією офіційно-владного встановлювача позитивного права. Ця позиція, звісна річ, не відповідає природі та вимогам розуму, орієнтованого не на думку та авторитети, а на істинне, теоретично, філософськи узагальнене знання про відповідний об'єкт, у цьому випадку — про право. Вже прості роздуми про позитивне право породжують низку питань, відповіді на які потребують виходу за межі позитивного права та позитивістського розуміння. Основний сенс питань у теоретично концентрованому вигляді можна сформулювати як проблему розрізнення та співвідношення права і закону, яка має вирішальне значення для будь-якого теоретично послідовного праворозумін-ня та визначає предметну сферу філософії права. Без тієї чи тієї концепції такого розрізнення права та закону ми у своєму праворозумінні залишаємось в одномірній площині владно даного позитивного права, власне, в межах офіційного закону, позитивістського законоведен-ня та легізму. Минулі й сучасні філософські вчення про право містять той чи той варіант розрізнення права та закону, що й визначає філософсько-правовий профіль відповідного підходу. Мова при цьому йде про різні формулювання такого розрізнення, зокрема про розрізнення права за природою та права за людським установленням, права природного і встановленого, справедливості й закону, права природного та людського, права природного й позитивного, права розумового й позитивного, права філософського й позитивного і т. д. 36 За цим термінологічним різноманіттям стоїть те, що в теоретичній формі ми визначаємо як право й закон, їх розрізнення і співвідношення. Таке теоретичне розрізнення права й закону не лише термінологічне, а й понятійне, за змістом виступає як теорія для всіх інших приватних випадків подібного розрізнення і цим дозволяє зрозуміти і виразити момент загальності та єдності у пізнавальній орієнтованості, у значеннєвій структурі та предметі минулих і сучасних філософсько-правових вчень. Наявність моменту такої внутрішньої єдності виправдовує об'єднання зовнішньо різних учень під загальним найменуванням "філософія права" та дає змістові основу для їх розуміння й тлумачення як тієї чи тієї концепції філософії права, що усвідомлюється не як випадковий набір і конгломерат різних поглядів, а як предметно визначена та внутрішньо єдина дисципліна. Методологічна концепція праворозуміння у предметно і змістовно розгорнутому вигляді охоплює весь світ права, все правове поле в його істотній єдності, в усіх його визначеннях і реальних проявах. Буття права в людському світі криє в собі правову визначеність і впорядкованість світу людського буття, правове розуміння і правовий підхід до основних відносин, форм, інститутів і настанов у громадському житті людей. Цей правовий підхід (правове розуміння, тлумачення, характеристика, оцінка і т. д.) поширюється і на державу. Тому до предметної сфери філософії права традиційно долучаються проблеми філософського дослідження держави, тематика філософії держави. Це обумовлено вже тим, що держава встановлює, підтримує та провадить у життя закон, норми позитивного права, забезпечує їх загальнообов'язковість можливістю застосування відповідного державного примусу. Але в полі філософсько-правового інтересу, крім законодавчої, зако-нозахисної та іншої діяльності держави, знаходиться й низка інших проблем, як-от: право і держава, людина — суспільство— держава, правові форми здійснення функцій держави, правова організація самої держави, держава як правовий інститут, правова держава як реалізація ідей зверхності права і т. ін. 37 Розрізнення та співвідношення права й закону являє собою ту предметну сферу й теоретичний простір, у межах якого вся ця проблематика праворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону й держави) може бути адекватно усвідомлена та змістовно розгорнута у вигляді послідовного філософсько-правового вчення. Ідея права як предмет філософії права означає єдність поняття права та наявного буття права, одержаного під час здійснення об'єктивації поняття права. Для розуміння права важливі як момент саморозвиненого поняття права, так і система наявних визначень права, отримувана під час здійснення поняття. "Структура, яку поняття повідомляє собі у процесі свого здійснення, — зазначав Регель, — є інший, істотний для пізнання самого поняття, момент ідеї, відмінний від форми, яка є тільки поняттям"1, Що стосується філософії, то її сфера якраз починається там, де закінчується сфера науки. Вона обґрунтовує основоположення науки, виявляючи їхній зміст. Так, аксіомою, початковим пунктом юриспруденції як науки є положення про те, що право — це породження волі суб'єкта державної влади та вимоги виконання норм права, які випливають із нього. У цьому й полягає сутність позитивного права. Та лише глянувши за межі цієї аксіоми, ми зможемо осягнути справжній зміст правових явищ. Тому предметом філософії права є позаюридичні (межові) засади права, що розглядаються в більшості випадків як ідеальні першооснови права. Хоч філософія права у своєму аналізі засад права може оперувати й поняттям позитивної науки про право, власними її категоріями є ідея, зміст, мета права, справедливість, свобода, рівність, визнання, автономія особистості, права людини та ін. Позитивне право як таке не є предметом філософії права, а лише співвідноситься з природним правом. Завдяки такому співвіднесенню позитивне право виявляється виправданим (легітимованим), а водночас — обмеженим (лімітованим) у своїх домаганнях. Тут акцентується на тому, що є право в праві. У цілому ж предмет філософії права співвідноситься з поняттям природно-філософського права. 1 Гегеяь Г.-В.-Ф. Философия права. - С. 68. 38 Як відомо, успішно розробляти філософське вчення про право здатний юрист-методолог, себто фахівець, який має і юридичну і філософську освіту, або, принаймні, є обізнаним в обох галузях. Він з'ясовує поняття методу й методології.''Метод у перекладі з давньогрецької мови означає шлях дослідження, спосіб пізнання. Методологія досліджує логічні, гносеологічні, онтологічні, антропологічні, етичні, аксіологічні можливості методу; під цим кутом зору вона, за структурою та змістом, завжди системна, цілісна. Перелічені можливості методу є філософськими; отож, системності та органічної цілісності вченню про метод надає філософія. На цій підставі останню традиційно визначають як загальну (спільну) методологію всієї науки.-/ Відтак філософія, будучи сама основоположною наукою, тобто системним поєднанням фундаментальних і принципових, логіко-гносеологічних, онтологічних та інших знань, надає дослідникові можливість і засіб перевірити, чи придатний взагалі вибраний ним метод для досягнення поставленої мети та чи послідовно використовує він цей метод під час праці. Розробляючи метод, філософія підтримує в галузевих науках живий, критичний дух. Викладена характеристика вчення про метод, тобто методології взагалі, поширюється і на методологію права. ^ Позаяк метод правопізнання опрацьовує філософія права, метод і методологія правопізнання утворюють її власний предмет. При цьому дослідження питань, до яких наслідків (згубних чи позитивних) для національного вчення про праворозуміння, нормотворення та нормозастосу-вання (а відповідно, і для практичної юриспруденції) приводить дотримання юристом тієї чи тієї методології правопізнання, є для філософії права її домінантними темами. ^ |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
|
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
|
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
|
Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
|
Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |