1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки Сучасний стан досліджень громадської думки можна охарактеризувати як досить активний. У науковій літературі


Назва1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки Сучасний стан досліджень громадської думки можна охарактеризувати як досить активний. У науковій літературі
Сторінка1/5
Дата14.03.2013
Розмір0.52 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4   5
1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки
Сучасний стан досліджень громадської думки можна охарактеризувати як досить активний. У науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки має базуватися як на розумінні її структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних відносин.

Серед нових досягнень українських науковців — концептуальні положення про особливості розвитку громадської думки в умовах перехідного періоду, її рівнів, типів, функцій, методики і техніки вивчення.Крім того, протягом всього часу існування суспільства виявляється великий інтерес до дослідження феномена громадської думки. Особливо цікавими для її вивчення є переломні моменти розвитку суспільства, періоди загальної активізації.

По-перше, в умовах невизначеності й пошуку нових шляхів розвитку «верхи» цікавляться і «думкою народу». Це виражається у проведенні великої кількості опитувань громадської думки, референдумів і т. ін.

Захоплення опитуваннями громадської думки набуває масового характеру. За їх допомогою роблять велику комерцію і велику політику, причому займаються цим здебільшого непрофесіонали, які обмежуються наспіх зібраним інструментарієм і оперативним опитуванням, не завжди враховуючи деталі. А звідси — маса порушень вибірки, вимірювання, аналізу даних.

По-друге, і це є наслідком першого, активізуються дебати і дискусії серед вчених з приводу ролі громадської думки у суспільстві.

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. Зростання її впливу на соціальні відносини пов"язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функціонування громадської думки займається спеціальна соціологічна теорія - соціологія громадської думки.

Соціологія громадської думки - спеціальна соціологічна теорія,яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя,політичній, економічній діяльності,соціальному управлінні.

Предмет соціології громадської думки - закономірності, чинники механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. ЇЇ об"єкт - громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської думки виконує функції, пов"язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи їх на основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну,прогностичну, управлінську.

Громадська думка - специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Предметом соціології громадської думки - це ставлення населення до того чи іншого явища, об'єкта чи ситуації, що має місце в даній країні.

Об'єктом вивчення соціології громадської думки є факти та явища об'єктивної дійсності, суспільного буття (процесу, умов матеріального життя); факти, явища об'єктивної дійсності суспільної свідомості (матеріальне уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей). Об'єктом громадської думки виступають конкретні теми, щодо яких висловлюються або може бути висловлена точка зору індивіда, групи чи спільноти. Це - елемент навколишнього середовища, що знаходить вияв у відповідних людських потребах та інтересах і вимагає свого усвідомлення та задоволення.

Суб'єкт громадської думки - суспільство в цілому, спільнота, індивід, що виявляють певне ставлення до конкретної проблеми, явища у формі судження.
2 Поняття громадської думки у П. Бурд’є.Його критика підходів до вивчення громадської думки.

„Громадської думки не існує”, – заявив сучасний французький соціолог П’єр Бурд’є (Pierre Bourdieu, 1979) 1. Критикуючи опитування громадської думки у доволі гострій формі та під кутом зору ідеології, Бурд’є, нагадуючи докори Герберта Блумера (Herbert Blumer, 1948а),2 стверджує, що опитування громадської думки в сучасному суспільстві широко об’єктивовані інтересами політичної та журналістської еліти, а їх найбільшою функцією є, можливо, „нав’язувати думку, що громадська думка існує і що вона є сумою індивідуальних точок зору” (с. 125). Сам Блумер (1948b), у свою чергу, вважав розуміння громадської думки як суми індивідуальних точок зору „нісенітницею”. Отже Бурд’є описує типову презентацію „громадської думки” в прес-релізах та публікаціях в ЗМІ як „артефакт у чистому вигляді, функції якого полягають у запереченні факту, що стан громадської думки в певний проміжок часу є результатом системи психологічних впливів і тисків; немає нічого більш неадекватного, ніж вираження громадської думки у відсотках” (с. 125)3.

„Громадська думка”, принаймні у тому вигляді, як її представляє сучасна преса, є артефактом для Бурд’є не тільки тому, що вона приховує політичні сили, які стоять за нею та зумовлюють її динаміку, але й тому, що, на його думку, уся сучасна царина опитувань громадської думки заснована на дуже хиткому фундаменті сумнівних припущень. Бурд’є, насамперед, стверджує, що в практиці опитування громадської думки помилково припускається, що, по-перше, кожен респондент достатньо політично та інтелектуально компетентний, аби трактувати та інтерпретувати питання на такому рівні, як це роблять полстери і журналісти, та, по-друге, що всі громадяни повинні мати точку зору з будь-якої нагоди. Загальна практика применшення, узагальнення або простого ігнорування відповідей на кшталт „важко відповісти” або „не маю власної думки” не лише посилює ілюзію того, що кожен або майже кожен має думку стосовно певних питань, але й має „політичний підтекст” (рівної участі громадян в політиці – прим. перекл.), тому що всі ці „невідповіді”, як їх називає Бурд’є (початок 1970-х рр.), були загалом більш поширені серед жінок, ніж серед чоловіків та зустрічалися й продовжують зустрічатися серед людей з меншою освітою частіше, ніж серед краще освічених. Безперечно, зі зменшенням політичного впливу та освіченості респондента зменшується і його здатність зрозуміти запитання, сформульовані в опитувальнику, так, як це можуть робити журналісти або представники політичної еліти.

Перегукуючись з попередньою критикою Блумера (1948a, 1948b), Бурд’є чинить напади на типові хибні уявлення полстерів про те, що „всі думки мають однакову вагу” і, таким чином, повинні однаково оцінюватися під час публікації статистичних результатів опитувань для широкого загалу та політичної верхівки. Для Бурд’є, так само, як і для Блумера, немає нічого більш далекого від реальності, ніж саме розуміння того, як різні групи людей чинять вплив на законодавців, виконавців та політичних гравців в умовах диференційованого суспільства. І Бурд’є, і Блумер сказали б, що певні групи людей та окремі думки завжди важитимуть більше, ніж інші. Помилкове ж тлумачення того, що всі думки рівноважні, стверджує Бурд’є, виникає через те, що думки респондентів відтворюються в умовах штучної та ізольованої ситуації інтерв’ю, а не в контексті реальних життєвих ситуацій, в яких ці думки формуються та висловлюються.

Висновки Бурд’є: „Важливою річчю є те, що опитування розглядають громадську думку як просте додавання думок окремих індивідів, зібраних в ізольованій ситуації, в якій індивід навпомацки знаходить та висловлює окрему точку зору. В реальному житті кожна конкретна думка є результатом конкретних впливів, а сформовані точки зору є наслідком конфліктів таких впливів. Прийняття певної точки зору щодо існуючої проблеми означає вибір певної окремої групи, що стоїть за нею, що, в свою чергу, приводить нас до розуміння хибності іншого постулату – припущення, що всі думки рівноважні”.

Уся ідея опитування громадської думки базується на тому, що Бурд’є називає помилковим припущенням: сам факт постановки питання передбачає наявність суспільної узгодженості щодо певної проблеми та її значущості для громадян. Проте для Бурд’є багато, якщо не більшість питань, які стають предметом опитування, відображають скоріше інтереси політичної та журналістської еліти, ніж є нагальною потребою простих людей, занурених у повсякденні турботи. Здебільш респондентів запитують про абстрактні політичні аспекти, а не про конкретні реалії повсякденного життя. Та й полстери, які представляють та обслуговують верхівку суспільства, самі створюють штучний ефект значущості подібних проблем шляхом регулярного включення їх до опитувальників. Найважливішим результатом опитування громадської думки, за Бурд’є, є, таким чином, те, що вони створюють ілюзію існування одностайної громадської думки „з метою виправдання політики та способів її реалізації”
3. «Спіралі мовчання» Е. Ноель-Нойман

Оригінальну концепцію громадської думки, досить поширену нині в Німеччині та інших країнах, створила Е. Ноель-Нойман. Концепція являє собою статистично-психологічний напрям у дослідженні громадської думки, який спирається на демоскопію. Демоскопія (гр.) — відстеження громадської думки на основі демографічних тенденцій у тій чи іншій країні. Демоскопія — наука статистична, тому вона передбачає наявність кількісних даних, між якими існує різниця. Зокрема, стверджується різниця між громадською і буденною, здоровою та нездоровою думкою. Зокрема, в демоскопії не розрізняються думка маси та публіки, інших спільнот, оскільки вона оперує кількісними величинами. Критики демоскопії досить часто дорікали Е. Ноель-Нойман тим, що вона не враховує якості думки. Відповідаючи, дослідниця заявила, що для неї всі люди є рівними, що демоскопія грунтується на визнанні рівності всіх громадян. У своїх працях демоскопи ніби роблять зріз певної множини думок. Одначе і це положення наражається на критику через те, що за такого підходу неможливо спрогнозувати розвиток або формування громадської думки. На це звинувачення Ноель-Нойман відповіла своєю теорією «спіралі мовчання» Саме вона 1947 року заснувала перший у Німеччині інститут дослідження громадської думки у місті Алленсбаху. Проаналізувавши багаторічний досвід проведення соціологічних опитувань, вона зауважила систематичну розбіжність між показниками опитувань і результатами виборів. Теорію „спіралі мовчання” було засновано на припущенні, котре пізніше підтвердилося дослідженнями стосовно конформізму та поведінки суспільних груп: якщо індивід свідомий того, що його погляди збігаються з поглядами більшості,

то він висловлює їх значно охочіше. І навпаки, якщо він має протилежне відчуття, то прагне зберігати мовчання щодо своїх поглядів, ухиляючись від опитувань, або видає неправдиву інформацію. Е. Ноель-Нойман підкреслює, що „мовчання” обов’язково потрібно теж брати до уваги як форму артикуляції громадської думки, яка подеколи може ставати вирішальною Як стверджувала відома дослідниця з ФРН, Етель Ноель-Нойман, ЗМІ в цьому сенсі дуже впливають на суспільну думку . Безперервна масована подача повідомлень ЗМІ, що, попри декларовані принципи плюралізму, відрізняються уніфікованістю пропонованої картини висвітлюваних подій, призводять до обмеження можливостей вибору для глядачів, читачів і слухачів - їм просто ні з чого вибирати. В уніфікованій картині висвітлюваних суспільних подій в аудиторії виникає враження, що більшість членів суспільства дотримується думки, представленої ЗМІ. Саме ця думка стає впливовою при формування індивідуальних думок членів суспільства. При виникненні певного спірного питання, як вказує Ноель-Нойман, люди намагаються вияснити наявний розподіл думок. Якщо виявляється, що панівна позиція відрізняється від їхньої, то вони, побоюючись ізоляції, схиляються до мовчання. Починає діяти "спіраль мовчання". Під впливом несприят-ливого "клімату думок" ця тенденція проявляється в разі, коли людина виявляє, що в загальному розкладі суспільної думки її позиція з часом не укріплюється, а послаблюється. Ефект цих двох проявів "спіралі мовчання" спричинює ще один: мірою того, як люди, що дотримуються альтернативної думки, не обстоюють та не заявляють її, все більша кількість людей починає вважати, що такої думки просто не існує. А отже, немає потреби висловлювати й активно обстоювати її. В результаті такого впливу ЗМІ активні дискусії щодо суперечливих питань маю тенденцію стихати, а сама громадська думка - уніфікуватися. Виникає враження консолідації за мовчання тих, хто лишився зі своєю особливою думкою.
4. Теорія стереотипизізації Ліппмана

Стереотип. Теорія стереотипізації з'явилася після виходу в світ книжки американця Уолтера Ліппмана "Громадська думка" (1922), яка і ввела в наукову термінологію поняття "стереотип". "Стереотип, – писав У. Ліппман, – це упереджена думка, яка рішуче керує усім процесом виховання. Він маркує певні об'єкти як знайомі, так і не знайомі. Тому ледве знайомі здаються добре знайомими, а не знайомі чужими. Він оперує знаками, які можуть варіювати від істинного індексу до невизначеної аналогії". Світ, який людям треба пізнати, й світ, який вони знають, – часто дві зовсім протилежні речі. На думку Ліппмана, суспільство знайшло вихід з цієї проблеми у використанні стереотипів – сталих та економних змістових форм існування масової свідомості, яка оперує світом та у світі. Коріняться вони дуже глибоко не тільки в масовій, а й в індивідуальній свідомості. Їх ніхто не вигадав і не запроваджував, як і багато чого в світі людей, вони виникли із суспільної потреби в них. Вони завжди однозначні, хоча реальна поведінка людини багатогранна. Часто стереотипи перетворюються в забобонність, якщо хочете – в міф.

Механізми створення стереотипів та їхньої взаємодії не такі вже й складні, і автор (Ліппман) описує їх у такий спосіб: "Людський розум – це плівка, яка реєструє раз і назавжди кожне враження, яке отримує. Людський розум нескінченно й постійно творить. Картинки, що виникають і поєднуються, загострюються тут, збираються тут, оскільки ми робимо їх більш складними, ніж наші власні. Вони не лежать нерухомо перед лицем розуму, але переробляються поетичним чином у наші особисті висловлювання... Роблячи це, ми персоніфікуємо якості й драматизуємо відносини"

.Стереотип – психологічний феномен внутрішнього світу людини, який поєднує: фрагмент реальності, її особистісне світосприйняття, її оцінку певною соціальною групою та міжгрупова взаємодія в цьому фрагменті реальності (або з приводу нього). У формуванні соціального стереотипу беруть участь такі мисленнєві процеси, як генералізація, схематизація, категоризація та казуальна атрибуція (причинно-наслідкове пояснення об'єктивної реальності). Але його зміст обумовлений конкретним історичним соціокультурним середовищем, яке виділяє основні, значущі характеристики об'єкту й пропонує вже готові способи стереотипізації явища. Все це говорить про те, що стереотип – складне соціально-психологічне явище з власною структурою та відповідними функціями.

В 50–70 рр. минулого століття тривала дискусія щодо самого феномену стереотипу: стосовно того чи є він знанням, чи істинна його конструкція, чи можна вважати стереотип результатом мисленнєвої діяльності чи стереотипізації. Відомий дослідник П. Н. Шихірев у своїх працях виділяє роботи У Ліпмана, К. Юнга, Оллпорта, Яходи, Ла Віолета та Сільвера, а також відомі емпіричні дослідження під керівництвом Райса, Клайнберга, Хайдера та Беррі в США, які зробили вагомий внесок в осмислення даної проблеми. Дослідження Тажфела та Дуаза у Західній Європі довели протирічність даного феномену. Стереотип не є упередженням, але не можна говорити про його істинність, тому що суб'єкт додає власні уявлення, використовує власний життєвий досвід. Соціальні стереотипи – результат цілої низки складних мисленнєвих процесів і впливу негативних особистісних факторів: інтелектуальних лінощів, нерозвиненості логічного мислення, економії енергії.

70–80-ті рр. – час емпіричних та прикладних досліджень. Увага, яку приділяли вчені та дослідники окремим першочерговим завданням, довгий час дозволяла обходити ряд принципових теоретичних питань, що пов'язані з проблемою розмежування понять "соціальний стереотип" та "соціальна установка". Вивчення цих феноменів не дало остаточної відповіді на запитання: чи є вони незалежні один від одного? На даний час існує три полярні точки зору:

1. Установка – психологічна основа, зміст стереотипу (Тажфел, Шихірев, Мурадян)

2. Стереотип – лише змістовний та оціночний когнітивний та афективний аспект установки, але установка – це ще й демонстративна поведінка, властивість відстояти, готовність втілити власні уявлення в реальних ситуаціях (Лап'єр).

3. Стереотип та установка мають певну структурну та функціональну схожість, але є окремими незалежними одне від одного феноменами (Реймерс).

На сьогодні всі три точки зору мають право на існування. Проте варто зазначити, що існує низка принципових відмінностей між соціальним стереотипом та установкою: це найперше відмінності у дефініціях та у функціях. У визначенні установки робиться акцент на посередницькій ролі, проміжному становищі установки, розгляду її як ланки, що об'єднує потреби суб'єкта та соціальну ситуацію. Стереотип розглядається як один із специфічних способів віддзеркалення дійсності, підкреслюється складність феномену, його незалежність від дійсності.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки
Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології
Резолюція засідання громадської ради при Нікопольському міському голові
Нікополі відбулося засідання громадської ради при Нікопольському міському голові, на якому розглядалося питання «Стан виконання Державних...
ПЛАН РОБОТИ міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2008р. № п/п
Про затвердження „Порядку визначення та врахування інтересів територіальної громади та громадської думки при розміщенні об’єктів...
КОНТЕНТ- АНАЛІЗ ПУБЛІКАЦІЙ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА ТА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА...
Вних осіб та їх діяльності. Така ситуація досить часто відображається у засобах масової інформації, зокрема, у публікаціях періодичних...
План роботи Громадської ради при Нікопольському міському голові на 2013 2014 роки № п/п
Провести засідання на тему: «Стан виконання Державних та регіональних програм в галузі науки та освіти в м. Нікополь та виконання...
1. Вступ до соціології Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології
...
Стаття до збірника наукових статей
«Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління...
ПЛАН КОНСПЕКТ проведення семінарського заняття з гуманітарної підготовці...
Звичаї складаються і існують у суспільстві завдяки підтримці громадської думки тієї або іншої групи людей і передаються від покоління...
76 Еволюція управлінської думки цифічні проблеми і особливі методи...
Натепер ні в кого не викликає сумнівів, що менеджмент є самостійною галуззю знань і сферою досліджень, оскільки наука у загальному...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка