|
|
Скачати 367.03 Kb.
|
Емпіричний та теор. рівні пізнання. В науці розрізняють два рівні пізнання, дослідження: емпіричний і теоретичний. Емпіричний (чуттєвий) – дослідження спрямоване безпосередньо на вивчає мий об’єкт і реалізується через посередництво спостережень і експериментів. Методи наукового пізнання. Метод – шлях до пізнання, спосіб пізнання. - Аналіз – використовується в природничих науках. - Індукція – відхід думки від часткового до узагальнення. - Дедукція – зворотній хід думки - Абстрагування – відвертання від другорядних сторін. - Синтез - Аналогія – явища подібні в цілому. - Моделювання - Історичний – перебіг історичних подій - Логічний – закономірне мислення. Із історії розвитку науки. Поняття науки. Передісторія науки сягає своїм корінням у далеке минуле. Становлення її було пов’язане із таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різноманітних видах практичної діяльності. Історично першим способом була організація математичного знання, так звана практична математика Стар. Єгипту і Месопотамії. Характеристику науки вперше в Греції дав Аристотель: він створює науку, як особливу форму знання і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності. Відродження: звільняється від релігійного тиску, є самостійною, зробила такі відкриття, які не можливо заперечити навіть зараз. Новий час у 18ст в період нового часу завершився процес відокремлення від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук: як фізика, хімія, математика, біологія та ін. На межі 18 і 19 ст. під впливом Франц. бурж. рев. зародилася нова концепція, яка нерозривно пов’язала прогрес науки із сусп. прогресом. Все сприймається як одне ціле. Промислова революція призводить до розвитку капіталізму і виникнення науки нового типу – наука стає безпосередньо виробничою силою. Таке перетворення відбувається шляхом удосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних матеріалів, вдосконалення транспорту, скорочення часу перевезень людей та вантажів, зростання врожайності с/г культур тощо. В розвитку науки виділяють три основні періоди: 1. переважно особистісно світоглядна орієнтація науки (від її виникнення до Галілея і Ньютона). Формується світогляд людини, її розуміння світу, і місце її в ньому, будову світу. 2. переважно технологічна матеріально-виробнича орієнтація (17 до сучасності). Техніка стає певною силою знання і залежить від наукових досліджень. 3. орієнтація на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу особистості (це і є сучасний етап). Переважає духовний потенціал. Якщо розвиток виробництва в 19 ст. здійснювався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед і за рахунок вдосконалення самої людини. Наука – це діяльність людини по виробленню, систематизації і перевірці знань. Науковим є всяке знання, а лише добре перевірене і обґрунтоване. Філософія релігії. Релігія – суспільно-культурне явище, суть якого окреслює ставлення людини до сфери сакрального (святого). Складається із вірувань (міфи, догмати, культи, обряди). Основні елементи релігії: 1.Релігійна свідомість – система релігійних ідей, понять, принципів, концепцій, сенсом і значенням яких є віра в надприродне. Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний і буденний. Теоретичний рівень – на цьому рівні релігійна свідомість охоплює упорядковане вчення про Бога, світ, природу і суспільство, релігійно-етичні, -політичні, -естетичні концепції. Найважливішою і першою складовою є систематизоване віровчення (релігійні тексти). Святе письмо – це основа теоретичного рівня, релігійних поглядів, релігійного світорозуміння є невід’ємним елементом свідомості віруючого. На цьому рівні релігійна свідомість має такі властивості: символізм, релігійна лексика, алегорійність, емоційність – чуттєве ставлення до святих речей, діалогічність. 2.Буденний рівень – охоплює почуття, звички, традиції пов’язані з вірою в надприродне, зміст яких є відображенням умов життя людини. Культ – це своєрідна драматизація релігійної відправи. Культові дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами якої є релігійне богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Характерною є і специфіка предметного забезпечення: культові будівлі, предмети. Мають місце предмети релігійного мистецтва архітектури, малярства, хору, музики. Філософія речення. 1887р. Варшавський вікар Л.Заменгоф створив таку мову, яка є мовою міжнародного спілкування – есперанто. Великим значенням для аналізу речення, а не слова мали праці таких філософів ХІХ-ХХст. Расел, Відгінштейн, Фреге, Карнап. В перше філософія речення викладена Відгінштейном у його “логіко-філософському трактаті”. В розповідних реченнях на відмінно від слова виявляється істинність чи омана. При розгляді будь-якого речення слід брати до уваги два моменти: що відповідаї реченню в реальній дійсності?; яким чином пов’язані слова у реченні?. В першому випадку нас цікавлять значення і смисл речення, а в іншому його граматика, синтаксис. Наука яка вивчає значення і смисли висловлювань наз. Семантикою. Прагматика – така філософія мови, яка вивчає цінність установки особистості, які є у висловлюваннях. Мета мова – це мова на основі якої досліджується інша мова, а мова яку досліджують є об’єктною. Машинна мова – це мова запису програм, алгоритмів і змісту інформації, яка зберігається в пам’яті обчислювальних машин. Предмет і функції права. Філософія права – це розділ філософії що займається вивченням змісту права, його сутності і поняття, форм існування і цінності, ролі у житті людини, держави і суспільства. Філософська проблема права привертала до себе увагу мислителів ще з давніх часів. Відомі нам Геракліт, Аристотель, Фукедіт збирали перші науки про право. У ХІІІ ст.. в науковий обіг поняття філософія права вводить німецький юрист Г.Гуго. на думку Гуго юриспруденція повинна юридичну догматику, філософію права, історію права. Самостійною наукою філософія стала пізніше. 1820р. – Гегель написав твір “Філософія права”. Що й тепер має велике значення. Звідси бере початок філософія права як самостійна наука. Визначення предмету філософії права Гегель з’ясував так: (філософська наука про право має своїм предметом ідею права – поняття права і його реалізацію). Предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, з іншими соціальними нормами. Питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей. Предметна сфера філософії права традиційно охоплює і предмети філософії держави. Сюди відносяться такі проблеми як право і держава, людина і суспільство, правові форми реалізації функцій держави. Предметом філософії права є також проблема розрізнення і співвідношення права і закону. Право і закон. Закон це усталений зв’язок між діями і вчинками людей та їх наслідками. Право – з’являється спонтанно у ході плину людського буття. Закон на відміну від права формується людьми свідомо і цілеспрямовано. Закон не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може суперечити йому, може бути повністю або частково формою офіційного визначення і захисту, як права так і не правових вимог, дозволів, заборон. Висновок: закони діляться на правові і не правові. Правові – це адекватне вираження права його офіційному визнані загально обов’язків. Набуття законом правового статусу це дуже складний процес, він передбачає не лише врахування об’єктивних властивостей і вимог права але і залежить від багатьох чинників. Так за КАС переважало розуміння права лише як юридично-визначеної міри свободи. Таке спотворення ототожнення права і закону породило ілюзію всесилля закону і замість очікуваного зміцнення закону, виявилась його недієвість, правовий нігілізм. Нерозрізнення закону і права, переважання закону над правом, породило політичний волюнтаризм. Звичайній сваволі було надано видимість закону. Для уникнення появи законів що порушують право людство виробило і затвердило систему інститутів, процедур і правил, як законотворчої діяльності так і контроль за відповідність закону правил. Для цього існує система противаг і відношеннях між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади: загально судовий, конституційно судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону. Не правовий закон позбавляє правове буття об’єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установи і формі загальнообов’язкових норм. Проте не правовий закон не може відмінити об’єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей, за будь-яких обставин зберігає свою об’єктивну значимість і є основою для критики наявного насилля та свавілля. Правова держава перш за все утверджується принципу верховенства права. Цей принцип передбачає законодавче визначення закріплення і захист усіх юридично значимих аспектів свободи людини як духовного, особисто вільного і незалежного суб’єкта в усіх сферах суспільного життя. Національне і загальнолюдське в культурі. В типології культури особливий інтерес викликає проблема національних культур. Специфіка національних культур багато в чому пов’язана з територіальною, кліматичною ситуацією народу зі складом тих цінностей що історично склалися в результаті виробничої і соціально перетворювальної діяльності, і передаються із з покоління в покоління. Питання про своєрідність культур відноситься до найбільш болючих проблем сучасності. Якщо в попередні роки панували ідеї швидкого об’єднання націй в єдину культурну групу, то в останні роки характер реабілітації національності самосвідомості яка протистоїть уніфікації. Уніфікація – це поглинання однієї нації іншою. Незважаючи на важливість пролетарного мислення для вирішення таких загальних проблем як збереження миру, відродження економічного балансу, заставило будуватися за рахунок знищення культурного розмаїття і збереження культурно малих націй і національних меншин. Їх гармонія з загальнолюдською культурою можлива лише в умовах демократичного ладу Де немає ні ідеологічного насилля ні економічних експлуатацій. Сутність права. Право походить від латинського jus – юстиція. Заслуговують на увагу такі три варіанти відповіді на питання що таке право: 1. право це принцип формальної рівності людей у суспільних відносинах. 2. право це загальна необхідна форма свободи у суспільних відносинах людей. 3. право це загальна справедливість. Правова рівність – це рівність рівних і незалежних суб’єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою. Правова рівність абстрагована від реальних і фактичних відмінностей тих кого вона зрівнює, а тому вона має формальний характер. За формальної рівності і рівної правоздатності різних людей і їх реально набутті права неодмінно у зв’язку з відмінностями між людьми, їх реальними можливостями. Відмінності осіб щодо набутих прав це необхідний результат, а не порушення принципу їх нормальної правової рівності. Право це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Дозволи і заборони які виробляє право формують нормативну сферу свободи у суспільному бутті людей. Межі досягнутої свободи між свободою і несвободою на відповідному етапі суспільного розвитку. Висновок: свобода є складним явищем. М.Монтеск’є у праці “Дух законів” зазначав що слово свобода має велику кількість значень, тому на перший погляд складається враження про свободу як своєрідний шматок глини. Насправді свобода приходить у світ і утверджується в ньому в дещо незриме, але в чітко означеному одязі права. Свобода і її значення нерозривно пов’язані з місцем і роллю права у суспільному житті. Якщо йдеться про свободу а не про привілеї свавілля то вона просто неможлива без принципу і норм рівності, без загального правила єдиного масштабу і рівної міри свободи, тобто право свободи і рівність невіддільні вони передбачають одна одну. Справедливість – належить до поняття права. Право завжди справедливе і є носієм справедливості яка тому і справедлива що втілює і виражає загальнозначущу правильність. Діяти справедливо означає діяти правомірно, відповідно до загальних і рівних вимог права. Філософія історії і спрямованість історичного процесу. Поняття і предмет філософії історії. Уся філософія – це філософія історії. Поняття філософії історії існує більше 200р., але точне визначення змісту немає. Філософія історії це сфера філософського знання про загальність і сутність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства. Поняття “філософії історії” запровадив у науковий обіг Вольтер у праці в 1765р. “філософії історії”. Вольтер намагався покласти край такій історії яка була систематизована ним. Вкладом як власних так і чужих свідчень, некритичних оповідок, неймовірних байок. Вольтер стверджує, що це тип філософії не може серйозно сприймати жодний критичний розум, і що треба сконцентруватися на дослідженні історії ремесел і мистецтва, манер і звичаїв, тобто соціально-економічних культурних явищ. І ось такій сформованій історії він дав назву – філософія історії. Гегель розглядає історію з своїх ідеалістичних поглядів. У філософії Гегеля основним предметом філософії історії є дух у процесі розвитку – праця “Філософія історії”. Гегель полюбляє тріаду: теза, антитеза, синтез. Він виділяє три основні тези об’єктивного руху історичного розвитку: східна – Китай, Індія, Персія – для цієї фази характерна свобода, де вона належить одному деспоту; грецько-римська – свобода визначена за декількома в аристократів, і багатьма в демократів; німецька – вільні всі. Гегель як і Вольтер був історіографом. Розглядав: первісна історіографія; рефлективна історіографія – особливість у тому що виклад матеріалу не пов’язаний з участю історика і подіях які він описує; філософська історіографія – вона розглядає історію мислення. Гегель за те що філософія історії розглядала історію такою якою вона є насправді; вивчати факти і події, не допускати бездоказових(апріорних) домислів. Філософія історії абстрагується від конкретних суспільних явищ, піддає своєрідному синтезу все людство, виділяючи в цьому певні загальні закономірності, риси і властивості характерні конкретним соціальним організаціям, які виявляються залежно від історичних обставин, конкретної ситуації та природних умов. Культура і цивілізація. Криза сучасної культури. Цивілізація виражає людський прогрес в цілому все те що досягнуто на відміну від тварин, все те що додала людина до природи. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу. З точки зору філософії цивілізацію можна визначити як технологічну характеристику історично-визначеного типу суспільства як матеріально-технічний базис культури. Від періоду І світової війни веде свій початок тема кризи культури у філософії. Криза в багатьох випадках виявила своє безсилля перед загрозою скочування до варварства і нігілізму і всезагальної жорстокості. Виникає питання чому культура не в змозі попередити плани світових війн, економічні катастрофи, тероризм. Узагальнюючи філософські пошуки можна сформулювати такі головні суперечності: культура і цивілізація – для цивілізації як стадії виродження культури характерне планування інтелекту без душі і серця; символізм і життєвість; підроблювальність, штучність і природність. Культура є штучний світ створений людиною. Культура формує людину і в той же час відриває людину від природи. Людині загрожує втрата бувалої природності. Лінійна і не лінійна філософія історії. Лінійний або стадійний (формаційний) підхід до вивчення історичного процесу розглядає всесвітню історію як єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємозв’язаних стадій соціально-культурного розвитку людства. Поява такого підходу дослідники пов’язують з скотарськими кочовими племенами які перебуваючи в постійному русі моделювали увесь світ на зразок ліній маршруту. Вважають що перша лінійна модель пов’язана з виникненням монополістичних релігій. Фергюсон відокремлює в історії людства такі стадії: дикість; варварство; цивілізація. Цим стадіям відповідають три стадії ведення господарства: збиральництво; землеробство; скотарство. В 19 ст. Сенсі мон сформулював 4 стадії поступу людства: фетишистська; антична; феодальна; суспільство майбутнього. В основу 18-19 ст. Формаційного (маркзиського) підходу до аналізу світового історичного процесу покладено ідею про шість суспільно-економічних формацій: первіснообщинна; азіатська; антична; феодальна; капіталістична; комуністична. Другими впливовими напрямками лінійної філософії є еволюціонізм і не еволюціонізм. Прибічники: Спенсор, Тейлор, Полон’ї. Полон’ї у книзі своїй дослідів економічні стадії поступу людства, виділивши 4у світовій історії тир основних періоди: ринкову економіку, первісну, економіку ранніх цивілізацій. Нелінійна модель також сягає своїми витоками форм сприйняття навколишнього світу первісними людьми, зокрема давньоземлеробського культурного, що сприймала простір у формі концентричних тіл на зразок людських поселень. Такі поселення являлись своєрідними центрами часу, як кругообігу сезонів у межах річного циклу. Дж. Віко зосереджується не на аналізі зміни політичних форм, а на дослідженні трансформації культури. Він виділяє три “родові періоди”: первісне варварство – з його міфологічною формую осягнення світу, пануванням дикунства і злиднів; героїчний феодалізм – закладено основи культури і монархічної форми правління; класичний людський з максимальним розвитком економіки та форм політичного організаційного суспільства із початком моральної деградації людства. В 20 ст. Тайнбі у дослідженні історії. Кожне суспільство є первісним примітивним, або цивілізованим. Первісних суспільств значно більше 650, але вони недовговічні утворення порівнюючи з цивілізаційними. Поділивши людську історію на кілька різних у часіі просторі локальних цивілізацій (з початку 19 згодом 21, а під кінець понад 30) і виділяв іх за принципом релігійної традиції. Тайнбі розглядає історію людства як круговерть цивілізацій що змінюють одна-одну долаючи схожі стадії. |
| 1. СВІТОГЛЯД система узагальнених поглядів на світ і місце людини... Виділяють три осн типи С.: життєвий (буденний) С., в якому відбиваються подання здравого сенсу, традиц погляди на світ і людину;... |
ЮП – це наука про закономірності психіки людини, які проявляються... Об’єктом дослідження ЮП є психіка людини, тобто здатність мозку сприймати оточуючий світ і у відповідності до цього само врегульовувати... |
| Урок з курсу «Християнська етика в українській культурі» Цілі: формування знань про уявлення українців про духовний світ людини, місце в ньому ангелів; розвиток інтересу, допитливості, уваги,... |
Цікавий світ професій Мета: надати учням уявлення про різноманітність існуючих професій формувати повагу до праці людини; розвивати увагу, пам'ять, світогляд... |
| Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
Тема: Моральний ідеал та його місце в житті людини Мета: сприяти вихованню в учнів доброти, чесності, порядності, гуманного ставлення до оточуючих; закріпити уявлення учнів про моральні... |
| Тема: Моральний ідеал та його місце в житті людини Мета: сприяти вихованню в учнів доброти, чесності, порядності, гуманного ставлення до оточуючих; закріпити уявлення учнів про моральні... |
Драбівський навчально-виховний комплекс „ загальноосвітня школа І... Тема. Вплив філософії насолоди і краси на духовний світ людини (суд над героєм роману О. Вайльда „Портрет Доріана Грея”) |
| Е кологія це наука про захист природи. Екологія це особливий світогляд... Початкова школа є початковою ланкою формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань. Розуміючи... |
В. О. Сухомлинський Серед життєвих цінностей сучасної людини перше... Я не боюся ще і ще раз повторити: турбота про здоров’я це найважливіша справа вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить... |