Як зрозуміти дитину?
Перші спогади дитинства: дерева, що верхівками впираються в небо, простора кімната з височенною стелею, а за вікнами — подвір'я — незнаний великий світ. Перші образи: піду я від вас. Перший шкільний дзвоник, перші зустрічі й розлуки. Кімната, в якій ра ніше вміщувався весь світ, звужується, у життя входять інші поняття: вулиця, місто, країна, планета, Всесвіт. Вдруге цей шлях ми проходимо із власними дітьми. Саме вони дають нам ще один шанс зрозуміти, оці нити й пережити дитинство.
Іноді нам здається, що якби тоді вдалося все перед бачити й попередити, життя склалося б інакше. І, нема нічого важливішого, ніж навчити цього свою кохану дитину. «Не лови ґав», «Не озирайся навкруги», «Поспішай»,— такі наші напучування маленьким людям.
Самі того не підозрюючи, ми реалізуємо сценарій, за яким навчали жити нас: «Будь напоготові — завжди напоготові». У вервечці повсякденних справ і подій життя перетворюється на біг з перешкодами без поблажливості та відпочинку.
Але чи так вже й важливо бути першим на фініші, і чи кожен обов'язково має бути переможцем? Адже життя — це те, що відбувається з нами й нашими ді тьми, поки ми намагаємося його планувати.
Зупинімося на мить і замислімося: якими ми хочемо бачити своїх дітей у їхньому майбутньому житті? Кого ми хочемо створити? За образом своїм? Подібних собі? Чи хочемо побачити в них щось таке, що роз крило б якнайповніше їхні
здібності та можливості?
Якщо ми йдемо простішим шляхом виховання дитини («за образом і подобою своєю»),то той позитивний і негативний досвід, накопичений у минулому житті, знайде своє відображення в поведінці дитини. Але є інший шлях: коли, виховуючи дітей, ми духовно й фізично вдосконалюємося. Це складний шлях уподібнення своїй дитині, задля чого необхідно зробити величезне зусилля й відсунути своє «Я» на задній план. Спробувати перейнятися інтересами, бажаннями, настроями, іграми своїх дітей, налаштувавшись на «хвилю» своєї дитини, діяти з нею в унісон. Ви відчуєте, як це цікаво — жити разом із власною дитиною, вчитися в неї. Саме так: вчитися щиро радіти, дивуватися, сумувати, навіть плакати.
І якщо це відбудеться, ви зрозумієте справжні мотиви, причини й наслідки дитячих вчинків, зможете безболісно спрямовувати свою дитину в її пізнанні навколишнього світу.
Бесіда І
ЗАПОРУКА УСПІШНОГО ВИХОВАННЯ
Часто ми, дорослі, виховуючи власних дітей, ви ходимо з певних соціальних еталонів, ідеалів виховання. А точніше—з уявлень, штампів про те, якою має бути успішна дитина. Звісно, ми намагаємося до тримуватися деяких загальноприйнятих норм: «слід бути» добрим, порядним, чесним, працелюбним, розумним тощо.
Все це ми часто повторюємо дітям. Але загалом є дві вимоги, які ми ставимо перед дітьми особливо цілеспрямовано й жорстко: «будь слухняним», тобто керованим і зручним, і «роби як я». Більшість батьків при цьому не враховують(не знають, не замислюють ся, не хочуть знати) особистої спрямованості дитини. Але ж дуже важливо зрозуміти глибинний характер особливостей дитячої особистості. Адже саме в психічному складі людини уособлені значущі, цінні життєві сенси, взаємодіючи з якими вона переживає відчуття життя в собі самій, або, як кажуть деякі вчені, «себе в світі і світ у собі».
Знання батьками таких особистісних особливостей і створює реальність взаєморозуміння й розуміння дорослими дитини.
Саме це відкриває справжню можливість спільними зусиллями сприяти розвитку дитини й одночасно своєму власному.
Неможливо зрозуміти свою дитину, не зрозумівши спочатку самого себе. Що є для нас найважливішим у світі? Чого чекати від власної дитини? Якими засобами ми користуємося, аби досягти бажаних життєвих цілей? Зрозуміти себе самих такими, які ми є, а не вигаданими — ось що, як не дивно, сприяє гарним результатам у вихованні власних дітей.
Чи помічали ви, що дорослим притаманна швидка й велика готовність оцінювати, засуджувати й карати? У такої готовності є певні психологічні причини.
Насамперед реакції батьків на життєві події більшою мі рою зумовлені тим досвідом, яким їх збагатило власне дитинство. Якщо ми змалечку були привчені, що як тільки вчинено щось негарне, то миттєво, без встановлення мотивів, причин, обставин дається оцінка: «Ти—поганий! Лише погана людина може так вчи нити!», а потім визначається й покарання, то в дорослому віці, як правило, з такою ж готовністю й ревністю засуджуємо інших.
І копіюючи( більшою мірою неусвідомлене) дорослих свого дитинства, передаємо далі своїм дітям естафету «спадковості».
Існує ще один момент у беззастережній оцінці та засудженні інших. Коли ми говоримо про когось: « Він — погана людина», — а нас іще й підтримують навколишні, то напрошується легкий висновок: гар ні люди — це ми та наші однодумці. Ця впевненість у своїй правоті й погрішності інших зумовлює за судження й покарання в майбутньому, насамперед, власної дитини.
Батьки часто запитують, як дізнатися про прихований смисл вчинків і висловлювань дитини, відчути її справжні бажання й почуття, одним словом, як зрозуміти дітей? Відповідь проста: цього треба вчитися. Вчитись усе життя. Причому, за бажання, навчитися тією чи іншою мірою розуміти власну дитину може кожний дорослий. Читайте спеціальну літературу, звертайтеся за порадами до вчителів, вихователів, спостерігайте за дитиною, аналізуйте її особистісні прояви і вчинки — у цьому запорука успішного виховання.
Однак дуже важливо не лише зрозуміти, а ще й зуміти це своє розуміння виразити, дати дитині відчути його.
Душевний зв'язок проявляється і в словах, і в інтонації. Якщо ви не зовсім зрозуміли, що саме намагається висловити дитина і що її до цього спонукає, спробуйте самі оформити думку, але іншими словами. Це не лише підсилює розуміння, а й допомагає дитині вчитися висловлювати свої почуття й думки. Але не «забігайте наперед», не перебивайте дитину, незважаючи на те, що вам з її перших слів і так все начебто зрозуміло, будьте терплячими й уважними.
Ми намагаємося у спілкуванні з дітьми бути «на висоті: виглядати розумними, знаючими, сильними, непогрішними; усього навчити, усі знання передати, усе попередити, від усього застерегти. А вислухати дитину часто не вміємо. Не приховуючи свого незнання або невдач, не боячись нерозуміння, неприйняття новим поколінням — спокійно й доброзичливо слухати і вислуховувати.
Дитину слід обов'язково навчити демонструвати свої почуття, не приховувати їх, усіляко виражати; навчити відчувати стан іншої людини. Американський філософ Філ Беннет свого часу написав статтю про те, чим може обернутися надмірно жорстке виховання хлопчиків як обов'язково сильних чоловіків, які не проявляють своїх почуттів.
З таких хлопчиків виростають чоловіки, які не вміють ви разити свої відчуття, поряд з якими страждають від самотності їхні дружини, діти, близькі. Категорична заборона в дитинстві виражати свої почуття — «Не рюмсай!», «Справжні чоловіки не плачуть!» — шкідлива ще й тим, що почуття, яке не було свого часу виражене, відчуття, яке не усвідомилося, лягає «на дно» несформованої душі, навантажує психіку, уповільнює особистісний розвиток.
Важливість можливості та вміння вчасно й вільно виражати почуття за довго до психологів зрозуміли поети. «Виразити по чуття — означає вичерпати його, означає оволодіти ним», — писав Є.Баратинський.
Батькам слід насамперед допомогти дитині не боятися, не соромитися будь-яких своїх почуттів, уміти їх усвідомити, назвати й адекватно виразити. Для цього необхідно знати й розуміти не лише почуття дитини в певний конкретний момент, але його більш широкий контекст, ті загальні почуття й бажання, на тлі яких виник даний конфлікт або переживання.
Адже, як правило, головна мета будь-якої дитини, у тому числі й «важкої»—агресивної, неслухняної, впертої,— гарні стосунки з навколишніми доросли ми, ровесниками.
Саме ця потреба в гарних стосунках і любові породжує в дитині й реакції образи— «ви мене не розумієте, не любите, ображаєте — то я піду від вас!» — і агресивні дії, які ці бажані гарні стосунки руйнують, хоча насправді мета дитини—саме ви будувати їх або відродити.
Ваше розуміння допоможе дитині називати й вира жати свої почуття, керувати своєї поведінкою, поділяти почуття інших. Ви допоможете їй розвиватись, до лати свою нерішучість і невдачі, діяти, будувати плани на майбутнє, плекати надії, зростати чесною із самою собою. При цьому ви даєте дитині зразок взаємодії з життям — спокійної, активної, доброзичливої, розу міючої, а не оцінювальної та караючої.
Дитина в навколишньому світі, який все-таки на лежить дорослим, дуже тендітна і вразлива — ось про що завжди слід пам'ятати батькам. Як часто ми, дуже чутливі до будь-якого критичного зауваження на нашу адресу, не зважаємо на самолюбство дитини, не пі клуємося про її впевненість у власних силах. Пере носячи на дитину нашу невпевненість і тривожність, гасимо її ентузіазм: «Облиш, не чіпай, нічого в тебе не вийде, незграбо! Ніким тобі не стати, невдахо!». Ці мимохідь проголошені сентенції можуть закарбуватися у свідомості дитини надовго, якщо не назавжди. І за кладене відчуття «у мене все одно не вийде» супроводжують будь-яке починання, а там і до комплексу неповноцінності недалеко.
Звичайно, не для кожної дитини слова, навіть якщо їх повторюють найдорожчі дорослі — тато й мама, стають тривалим травмуючим фактором, однак дитина часто діє в ситуації новизни, невпевненості й потребує підтримки. Довіра до світу дитини, поважливе, навіть більш поважливе, ніж до значущих інших дорослих, ставлення до слабких і молодших — ось найважливіше підґрунтя для того, аби ваше намагання зрозуміти переросло в розуміння.
Отже, завдання дорослих — допомогти дитині розуміти, відчувати інших.
Ви не можете? Ви не впевнені в собі, неврівноважені, дратівливі? Змінюйтесь! Ваша дитина дає вам шанс. Відомо, гарний приклад — найкраща проповідь.
Тільки «покращуючи» себе можна допомогти дитині. І навчитися, як відомо, можна найкраще, саме навчаючи інших. Це стосується не лише шкільних знань, але й умінь життєвих — добро зичливості, витримки, оптимізму тощо.
Саме так — вдосконалюватись, рости разом з дітьми, використовувати шанс, наданий життям!
|