Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві


НазваКурс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві
Сторінка4/16
Дата21.03.2013
Розмір2.36 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Філософія > Курс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Тема 6: Європейська класична філософія Нового часу і епохи Просвітництва (XVII-XVIII століть).

Мета:

  • Пізнавальна: ознайомитися з основними поняттями, тенденціями, підходами, які існували у філософії Нового часу і Просвітництва.

  • Виховна: виховати висококультурну особистість.

  • Розвиваюча: розвити пізнавальні процеси (пізнавально-психічні процеси: пам’ять, абстрактне мислення, уява, увага).

План лекції:

  1. Особливості філософії Нового часу.

  2. Раціоналізм та емпіризм у теорії пізнання Нового часу.

  3. Філософія епохи Просвітництва.


Періодом Нового часу (ХVII ст.) розпочинається класична філософія, її основними представниками є Ф.Бекон, Р.Декарт, Г.Гобс, Б.Спіноза, Дж.Лок, Г.Лейбніц, Дж.Берклі, Д.Юм, Б.Паскаль.

Наприкінці XVII-XVIII ст. в Європі поширюється просвітницький ідейний рух. Філософія епохи Просвітництва XVIII ст. представлена іменами Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Монтеск’є, Д.Дідро, П.Гольбаха, Ж.Ламетрі, К.Гельвеція, І.Гердера, Г.Лесінга та ін.

Наука і проблема пізнання (гносеологія, логіка, методологія) утворюють ядро всієї філософської проблематики класичної філософії. Ідейним джерелом класичної філософії стали антична філософія і християнське вчення, а завершення критичної спрямованості в головній ідеї класичної філософії XVII-XIX ст. – ідеї раціонального панування людини над природою і суспільством. Основною рисою європейської класичної філософії стає раціоналізм як загально світоглядна позиція. Наука проголошується вищою формою теоретичного знання, а розум – верховною інстанцією і головним авторитетом.

Філософія Нового часу, якою розпочинається період західноєвропейської класики, має свої особливості. XVII ст. визначається в історії як період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва, і як час наукової революції.

Наука, що приходить на зміну вірі і релігії, починає домінувати у культурі і стає основним предметом філософських досліджень новочасної філософії XVIIст. Якщо в центрі проблематики схоластичної філософії була проблема співвідношення віри і розуму, то в Новий час – розуму і природи, проблема осягнена людиною закономірностей природи і можливості раціонального панування над нею.

Філософія XVII ст. осмислює новий образ природи людини, що утверджується в культурі того часу. Якщо ренесансне відношення до природи було переважно художнім, навіть пізнання розумілося як споглядання природних таємниць, то в XVII ст. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об’єкт корисних намірів і цілей, навіть на об’єкт насильства з боку людини. Віднині головна мета щодо природи – панування над нею, поставити природу на службу людським потребам. Перемагає установка на прагматичні цінності, на досягнення успіху і влади. Метою пізнання стає вже не мудрість, а оволодіння природою, «Знання – сила».

Особливістю філософії XVII ст. стає механістичний підхід до розуміння світу і людини. Він утверджується завдяки ньютонівській механіці – теорії, на той час зразкової і бездоганної як в емпіричному, так і в математичному плані. Здавалося, що розгадку великого задуму всесвіту знайдено; природа виявилася досконалим образом впорядкованим механізмом, який підпорядкований математичним законам і доступний науковому пізнанню. Всесвіт складається з матеріальних частинок, що рухаються у нескінченному просторі.

Змінюється і бачення ролі Творця. Поряд з пантеїзмом (ототожненням Бога і природи) поширюється концепція деїзму, де Бог уявляється великим математиком, архітектором світобудови. Створюючи світ, Бог визначає механістичні закони його руху, але після того він вже не втручається у природні події, система існує і рухається сама по собі, відносно незалежно від Творця.

Людина у механістичній картині світу розуміється як частина, фрагмент природного механізму, і тому вона абсолютно залежна від фізичних законів, підкорена жорсткому і незламному причинному порядку природи. Більше того, самі люди починають розглядатися як певні механізми, автомати. Механіцизм є не тільки спрощеним, а тому і спотвореним баченням складних світоглядних проблем, він веде до дегуманізації самої філософії. Якщо епоха Середньовіччя і Відродження підносили людину (хоча і по різному), розглядаючи її як «образ і подобу Божу», як «вінець творіння», то філософія Нового часу зводить її до механізму, машини, автомату. Філософія XVII ст. виявила свою неспроможність в розв’язанні проблеми людського існування. Найбільший внесок був зроблений нею в галузі гносеології і методології науки.

У центрі уваги філософії Нового часу постало природознавство, а основною проблемою стала проблема методу науки, методу який би заперечував достовірність, обґрунтованість наукового знання. Значимість і гострота цієї проблеми викликала появу двох основних напрямків в філософії XVII ст. – емпіризму і раціоналізму.

Потрібно зазначити, що термін «раціоналізм» має широке і вузьке значення. У широкому значенні раціоналізм є певною світоглядною позицією, вірою в людський розум, в силу, авторитет і особливу роль науки в соціальному прогресі. У такому значенні раціоналізм притаманний всій класичній філософії. Протилежним йому поняттям є «ірраціоналізм» - заперечення існування логічного, закономірного початку у світі, заперечення або обмеження можливостей розуму в пізнанні. Ірраціоналізм стає провідною рисою багатьох філософських вчень ХХ століття, набувши назви «некласичних». Але є більш вузьке значення терміну «раціоналізм», воно стосується лише одної з теоретично-пізнавальних проблем, і в цьому аспекті протилежним поняттям тут виступає «емпіризм».

Раціоналізм та емпіризм розділяє різна позиція щодо ролі значимості та теоретичної цінності чуттєвого пізнання з його методами, з одного боку, і логічно-раціонального пізнання – з іншого. Пізнавальний процес є нерозривною єдністю чуттєвого та раціонального пізнання. Абсолютизація людських почуттів або мислення веде до крайностей емпіризму чи раціоналізму.

Раціоналісти (від лат. «розум») джерелом і критерієм достовірного знання вважали розум. Ідеї та принципи розуму закладені, на їх думку, у загальних поняттях, у правилах логіки і в законах математики. Філософи-раціоналісти XVII ст. виходили, основним чином, з математичного знання. Саме воно, на їх думку, гарантує необхідність, універсальність наукових знань. З результатами чуттєвого досвіду можна сперечатися (бо чуття часто обманює нас), тоді як закони логіки і математики доводять абсолютно переконливо і тому повинні бути покладені в основу науки. Стверджуючи, що логіка людського мислення, принципи розуму однакові у всіх людей, філософи-раціоналісти Нового часу проголошували існування так званих «природних ідей», потенцій і задатків мислення, незалежно від чуттєвого досвіду. Засновником раціоналістичного напряму в теорії пізнання Нового часу став французький філософ і математик Рене Декарт, а його найбільш видатними послідовниками – голландський філософ Б.Спіноза і німецький філософ Г.Лейбніц.

Емпіристи (від лат. «досвід») головну роль відводили чуттєвому пізнанню, досвіду, експериментальному дослідженню конкретних фактів. У пошуку аргументації своєї позиції вони звернулися не стільки до математики, скільки до досвідного природознавства. Пояснюючи обов’язковий і загальний характер наукових істин, вони наполягали на однаковості досвіду у всіх людей. Розум, раціональне пізнання філософи-емпірики трактували як комбінацію, сполучення чуттєво-досвідного матеріалу. Розум вважали вони, у принципі нічого нового не додає до змісту знання. «Немає нічого в розумі, чого перед тим не було у відчуттях» - таким є основоположний принцип емпіризму. Емпірична традиція найбільш яскраво представлена в англійській філософії, започатковує її Френсіс Бекон, а продовжують і розвивають Т. Гобс, Дж. Лок, Дж.Берклі, Д. Юм.

Ф. Бекон першим в європейській філософії Нового часу звертається до проблеми методології наукового пізнання. Основним своїм завданням він вважав пошук нового способу використання розуму для пізнання природи. Користуючись новим методом пізнання, наука повинна примножити могутність та владу людства над природою. У своєму творі «Новий Органон» Ф. Бекон називає власне вчення «вченням про очищення розуму», підкреслюючи його критичну спрямованість. Бекон робить критичне дослідження меж і можливостей розуму, який (тобто розум) не гарантований від помилок «ідолів пізнання». У своєму відомому вченні про ідоли або привиди розуму Бекон дає типологію людських заблуджень, вказує на причини помилок в процесі пізнання. Щоб очистити розум, звільнити його від ідолів, потрібно було озброїти його новими методами пізнання, укріпити чуттєвим досвідом.

На противагу схоластиці з її формально-логічним методом, Ф.Бекон звертається до чуттєвого, досвідно-експериментального пізнання конкретних фактів. «Найкращим з доведень, - переконаний Бекон, - є досвід, якщо він коріниться в експерименті». Він пропонує новий метод – метод індукції. Індуктивний метод є таким методом пізнання, який веде від часткового, чуттєво-досвідного знання про окремі факти та явища природи до загальних висновків (які можуть бути викладеними у формі загального правила, форми, закону, концепції, теорії). Розроблена беконом індуктивна методологія стала відправним пунктом для розробки індуктивної логіки.

Рене Декарт став засновником раціоналістичної традиції, першим опонентом методологічної позиції Ф.Бекона. центральне місце в його філософській творчості займала проблема обґрунтування достовірності знання. Саме цій проблематиці присвячені його твори «Розміркування про метод» і «Основи філософії». Декарт привернув увагу до розуму і самосвідомості. Чуттєвий досвід, на думку Декарта, не може дати гарантованого достовірного знання, тоді як математика з її простими і чіткими раціональними принципами може служити гарантом необхідного і загальновизнаного знання. Філософське вчення Декарта про метод і є узагальненням досвіду застосування математики в науці. Сумніватися можна у всьому, але єдине, що не залишається безсумнівним для Декарта, – впевненість у власному існуванні, яка випливає з самого факту мислення. «Я мислю, отже, я існую» – стає тим вихідним положенням, яке є граничною основою достовірності знання. Це означає, що істина засвідчується тільки розумом, останнім критерієм істини є ясність і виразність думки. Декарт переконаний, що всім людям притаманне «природне світло розуму». Але люди, маючи розум, не завжди вміють правильно ним скористуватися. Для цього потрібен правильний метод пізнання. Основними правилами методу є:

  1. починати з простого знання;

  2. прості і ясні уявлення потрібно систематизувати, а заплутані уявлення аналізувати, розкладаючи на прості елементи;

  3. мислення має бути чітко організованим, воно повинно зберігати безперервність умовиводів.

Правила філософського методу Декарта ґрунтуються на двох основних принципах – на принципі інтелектуальної інтуїції і принципі дедукції. Методологічне вчення Декарта тісно пов’язане з його онтологією, з вченням про граничні основи буття. Світ у філософській системі Декарта має певну ієрархію і розподіл. Декартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної. Філософія стане зразком математичного знання, якщо встановити основоположні філософські аксіоми. Спробу побудувати філософську систему на основі геометричного методу зробив Б.Спіноза.

XVIII століття в європейській історії називається епохою Просвітництва. Ідеологія Просвітництва продовжує ідейні та культурні тенденції Нового часу. Основний зміст Просвітництва був визначений раціоналістичним світоглядом з його культом розуму, критикою всіх основ феодального суспільства та ідею вдосконалення людини і суспільства.

Просвітницька ідеологія виникає як теоретичне обґрунтування прагнень та інтересів буржуазного суспільства в його боротьбі з феодалізмом. І хоча Просвітництво XVIII століття було загальноєвропейським явищем (в Англії його представляли Лок, Голанд, у Німеччині – Лесінг, Герде, молоді Кант і Фіхте), але найбільш яскраво просвітницький рух виявив себе у Франції, де він став своєрідною ідейною підготовкою і виправданням Великої французької революції. Представники французького Просвітництва – Вольтер, Руссо, Дідро, Ламетрі, Монтеск’є, Гельвецій, Гольбах, Кондорсе та інші.

На відміну від філософії Нового часу, у центрі якої була ідея раціонального панування законів природи, а тому – гносеологічні і методологічні проблеми науки, філософія Просвітництва звертається до суспільних і гуманістичних проблем. Просвітники поставили собі за мету створення таких суспільних відносин, які б відповідали вимогам розуму, принципам справедливості, свободи, рівності, братерства. Предметом дослідження стало коло таких проблем: проблема людини, її історичної діяльності, її прав, політичних свобод, проблема історичного прогресу, ідея вдосконалення суспільства, природа та призначення релігії, моральні та правові аспекти людського існування.

Філософія Просвітництва ґрунтується на переконанні, що в історії все трапляється так же закономірно, як у природі. Ідея створення справедливого суспільства потребує відкриття його законів. Майбутнє суспільство, щоб бути дійсно розумно побудованим, повинно було відповідати «природним» законам історії, звідси поява ідеї історичного прогресу в філософії XVIII століття, тобто розвитку людського суспільства по висхідній. Засіб вдосконалення суспільства просвітники вбачали в освіті і вихованні, у розвитку культури і науки, у моральному вихованні народу. Причому для просвітницької ідеології був характерним поділ суспільства на народну масу, яку потрібно було просвітити і виховувати й «еліту», інтелігенцію, яка знає, у чому полягають розумні засади майбутнього суспільства і що саме потрібно для свободи, щастя і благополуччя народу. Критику феодальних відносин і деспотичних форм правління просвітники почали з критики теологічної доктрини історичного процесу. Використовуючи поширену у XVII-XVIII століттях концепцію деїзму, вони дійшли до висновку про обмежений характер божественного впливу на людську історію. Бог як творець і першопричина світу визначає порядок і закономірність світу, але далі вже не втручається у закономірний перебіг подій, саме тому історичний прогрес суспільства залежить вже не стільки від волі Бога, скільки від діяльності і творчості людей.

На противагу схоластично-теологічному розумінню історії, просвітники висувають раціоналістичні версії суспільного розвитку. Так, Монтеск’є стверджував, що історія є природним процесом, обумовленим географічним положенням і природними умовами існування суспільства. Вченню про божественне походження влади просвітники протиставляють теорію «суспільного договору», апелюючи до природних прав людини, до права народу на вільний вибір власної долі, до права захищати засобами державної влади своє життя, свободи, приватну власність. Руссо у своєму творі «Про суспільний договір» писав, що там, де держава зловживає владою, громадяни мають право розірвати договір з державою, скинути її владу.

Проблема політичної і правової свободи громадян стає однією з центральних тем обговорення ідеології Просвітництва, саме у цей період виникає концепція прав людини, на яку спирається сучасна правова система демократії. Просвітництво XVIII століття виявило тяжіння до матеріалізму та атеїзму. Безумовно, не всі просвітники зайняли відверто атеїстичну позицію, як Дідро, Гольбах та інші. Але всі французькі філософи піддавали критиці релігійні забобони і релігійний фанатизм, догматизм і нетерпимість церкви. Влада церковної ієрархії, на їх думку, стала реакційною силою, головною перепоною для розвитку цивілізації, науки і освіти. Вольтер та інші прихильники деїзму, висунули ідею «природної релігії розуму». Стверджуючи існування природної релігійності людини, універсальності релігійної свідомості, вони шукали коріння і обґрунтування релігії не в одкровенні, а в розумному порядку і законі Всесвіту, через пізнання якого людина осягає і божественний сенс буття. Філософи-просвітники підкреслювали соціальне призначення релігії, її функцію засобу для підтримки соціального порядку і зберігання моральності в суспільстві, через божественне покарання…

Французьке Просвітництво представлено цілою плеядою філософів-матеріалістів (Гольбах, Гальвецій, Дідро, Ламетрі), їх погляди значним чином зумовлені механістично-атомістичною картиною світу, яка сформувалася ще в XVII столітті. Уявлення про вічну нестворену матерію, яка перебуває у постійному русі, поєднувалося з ідеєю механістичності людини і світу. У світі панує фатальна необхідність, якій підкорена і людина як частина цього світу. Тому, визнаючи необхідність політичної свободи, французькі філософи фактично заперечували особистісну свободу як вияв творчої сутності людини. У теорії пізнання французький матеріалізм займав сенсуалістичну позицію (від лат. «чуття», «чуттєві сприйняття»), тобто джерелом всіх знань є відчуття.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

І. Вступна частина Тема Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
Різноманітність тематики цих роздумів обумовлена загальною орієнтацією, самовизначенням людини у світі, її світоглядом
ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв
Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів...
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ...
Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
1. Сутність принципи і роль страхування
Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної...
Курс лекцій Розділ 2: підрозділ 3: тема 13
Тема 13. Виробнича потужність – як узагальнення ресурсного потенціалу підприємства
Курс лекцій Розділ : Тема Тема 14
Модель визначення впливу ринкової стратегії на прибуток [ PIMS ] та ВОСС аналіз
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим»...
Курс лекцій. ВСТУП   ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка