Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві


НазваКурс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві
Сторінка14/16
Дата21.03.2013
Розмір2.36 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Філософія > Курс лекцій
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Тема 17: Свідомість.
Мета:

  • Пізнавальна: познайомитись з поняттям свідомості, її структурою, основними рівнями.

  • Виховна: виховати висококультурну особистість.

  • Розвиваюча: розвити пізнавальні процеси (пізнавально-психічні процеси: пам’ять, абстрактне мислення, увага, уява).

План лекції:

  1. Виникнення ті природа свідомості.

  2. Генезис свідомості.

  3. Історія становлення психічного відображення.

  4. Структура свідомості, її основні рівні.

У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різно­видами і формами матеріального.

Ідеальні, духовні явища становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові, в діях, діяльності людини. Через неможливість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.

Довгий час людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.

Ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялася надматеріальним, надприродним характером. Свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існування.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції — матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Тому відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

Близькою до дуалістичного трактування свідомості є концепція французького філософа, вченого і богослова П’єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідомості психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна, як і матерія. Конкретний механізм розуму, свідомості, на думку Тейя­ра де Шардена, осягнути неможливо. Значний крок у розумінні природи свідомості здійснює матеріалізм XVII —XVIII ст. Він відкидає ідеалістичні та дуалістичні уявлення про свідомість, розглядає її як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію особливим чином організованої матерії. Матеріалісти завжди шукали спільність, єдність між явищами свідомості і об'єктивним світом. Вони намагались духовне вивести із матеріального як первісного, визначального щодо свідомості. Разом із тим матеріалізм минулих століть так і не зміг розкрити суспільну природу і активний характер свідомості.

В історії розвитку філософської думки були також вульгарно-матеріалістичні концепції, які ідеальне ототожнювали з матеріальним, думку — з нервово-фізіологічними процесами мозку.

Велика заслуга у з'ясуванні природи свідомості на­лежить позитивному знанню, яке збагачується в XIX-XX ст. досягненнями нейрофізіології (частково вчен­нями І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Й.Прохаска, та експе­риментальної психології (в працях Е.Вебера, Г.Фехнера, В.Вундта; У.Джемса та ін.).

У марксистській концепції свідомість, по-перше, роз­глядається як функція головного мозку; по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Свідомість виникає, функціонує і розвивається в про­цесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттє­во-практичної діяльності, суспільно-історичної практи­ки. Відображаючи об'єктивний світ, свідомість детермі­нується природним і соціальним середовищем.

Питання про походження і сутність свідомості по­в'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної влас­тивості — відображення. Ось тут і постає необхідність послідовного історичного дослідження характеру відоб­раження як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослі­дження свідомості як найвищої форми відображення.

Світова філософська думка XX ст. переважну увагу приділяла ролі суб'єктивних факторів у існуванні функціонуванні свідомості. Взагалі питання свідомості стає предметом постійної зосередженості й пошуку рубіжної філософії цієї доби. Більшість представників різних філософських шкіл підкреслювали, що в їхніх теоретичних концепціях на противагу попередній «метафізиці» мова буде йти про розбудову "особливої онтології людської свідомості та суб'єктивності".

Щодо сучасної світової філософії, то її трактування "онтології суб'єктивності і свідомості" не є однозначним. Представники різних філософських шкіл або описували свідомість в її суттєвій "чистоті" та феноменальній виразності (Е.Гуссерль, Ж.-П.Сартр), або фіксували життя свідомості на феноменально-тілесному рівні (Ф.Ніцше, М.Мерло-Понті), або виявляли детермінацію свідомості через мовні (герменевтика) та інші структури несвідомого - психоаналіз, структуралізм. Останні з названих напрямків пошуку розуміння "он­тології свідомості" не були безуспішними, вони принес­ли нове знання про механізми свідомості, зумовлені при­даними, структурними, функціональними та іншими зв'язками.

Ще на початку XX ст. родоначальник феномено­логії Гуссерль у боротьбі проти "об'єктивістського" підходу до дослідження свідомості намагався започаткувати новий "ненатуралістичний стиль мислення", вільний від антропологізму й натуралізму. Він підкреслював, що приписувати свідомості природу, шукати реальні частинки для її визначення, це значить впадати в безглуздя, яке полягає в натуралізації того, сутність чого виключає буття у значенні природи. Ця позиція забезпечила появу в його теоретичних будовах понять "трансцендентальної суб'єктивності", "чистої сві­домості". За Гуссерлем, будь-яке об'єктивне буття має трансцендентальній суб'єктивності основи для свого буття, будь-яка істина має в трансцендентальній суб'єктивності основи для свого пізнавання; і якщо істина стосується самої трансцендентальної суб'єктивності, вона в ці основи тільки в трансцендентальній суб'єктив­ності.

Це виведення Гуссерлем свідомості за межі природного порядку привело в подальшому до таких наслідків, яких він сам не міг передбачити. Так, його і послідовник М.Хайдегер, намагаючись очистити свідомість від різного роду "метафізичних" напластувань (антропологізму, об'єктивного детермінізму), в кінцевому підсумку став перед лицем загрози розчинення суб'єкту в "ніщо". Ж.-П.Сартр, досліджуючи терміни екзистенціалізму через призму свідомості і міркуючи про те, що людське буття можливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру" (все ніби пропущене через свідомість), дійшов висновку, що свідомість є чистою суб'єктивністю, іманентністю, "вона — абсолютна". На його думку досліджуючи свідомість, потрібно залишатися в рамках свідомості, бо вона не може вийти за свої межі для того щоб споглядати себе збоку. А це значить, що в дослі­дженні свідомості є певна межа. Це — сфера буття екзистенції свідомості. Необ'ективована свідомість за Сартром, не може бути описана в термінах суб'єктно-об'єктних відношень.

Намага­ючись подолати погрішності попередньої метафізики, її ідеалізм у розумінні проблеми свідомості, Ж.-П.Сартр у своїй філософській концепції так цілком і не позба­вився її недоліків.

Для Леві-Стросса базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, яке не є свідомістю, але визначає її. Несвідоме — це об'єктивна, формальна, конструктивна за своїм характером структура. Цю вла­стивість несвідоме "отримує" завдяки тісному зв'язку своїх власних структур із мовою. Оскільки мова – це одночасно і факт культури, який відрізняє людину від тварини, і факт, завдяки якому започатковуються і утвер­джуються всі форми соціального життя, то, на думку Леві-Стросса, вона не тільки допомагає схоплювати специфіку свідомості, а й виступає рушійною силою переведення несвідомих структур у соціальні продукти. Мова є базисом, який слугує провідником впливу свідомості на соціальне життя людини. Разом із тим мова здійснює "зворотне" переведення соціальних продуктів у несвідомі структури і ще глибше, у всезагальні структури мозку.

Проблема свідомості розглядається у структуралізмі через призму трьох «об'єктивностей»: структури, несвідомого, мови.

Проведений у загальній формі аналіз деяких сучасних філософських концепцій свідомості свідчить про те, що їхні автори використовували метод "мисленої конструкції", формально-логічний за своїм характером.


Проте зміст названих концепцій свідомості свідчить про нові спроби раціоналістичного "штурму" феномену свідомості, не пов'язаного з містикою та ірра­ціоналізмом.

Сьогодні дослідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізич­них і психічних станів тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії і мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості. Багаторівневий характер свідомості зумовлює різні підходи до неї. Вона вивчається і описується різними науками: еволюційною теорією, медициною, кібернети­кою, психологією, фізіологією, антропологією, а також певною мірою художньою літературою, мистецтвом та ін. Для філософського аналізу проблеми плідними є узагальнення сучасної антропосоціогенетики, яка стверджує, що проблему походження свідомості потрібно роз­дати в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства. Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з'ясувати, як вона заро­дилась. Свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й природну передісторію — розвиток своїх біологічних передумов.

Погляд на матерію як мертву, інертну та аморфну субстанцію вже давно спростований філософією і сучасною наукою. Починаючи з Епікура, а в Новий час із Спінози, матерія розглядається як причина самої себе. Різні форми активності матерії віртуально присутні в самій матерії. Вони самореалізуються завдяки нескінченному руху, змінам і розвитку. Сьогодні загальновизнаним є положення про те, що активна діяльність матерії виходить за рамки звичайних змін і звичайної взаємодії. Вона передбачає існування у матерії іншої властивості, спорідненої з подразливістю й відчуттями. Ця властивість матерії є нічим іншим, як властивістю відображення.

Всезагальність відображення як властивості всієї матерії зумовлена універсальною взаємодією предметів і явищ. Це означає, що відображення є здатністю ма­теріальних явищ, предметів, систем у процесі взаємодії відтворювати в своїх структурах особливості інших явищ, предметів і систем.

Відображення проявляється в якісно різних формах. Кожна з них обумовлюється ступенем організації і роз­витку матерії, визначається її внутрішнім змістом. Ви­ходить, що відображальні процеси удосконалюються і ускладнюються з розвитком матерії і за­лежать від ускладнення типу взаємодії між складовими структурними елементами матеріальних систем. Можна виділити кілька рівнів розвитку влас­тивості відображення, де кожний наступний рівень є складнішим за попередній.

До основних типів відображення сучасна наука відносить:

1) неорганічне відображення – пов’язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл;

2) органічне відображення – має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка);

3) соціальне відображення – рівень існування людської свідомості.

За усіх розрізнень, притаманних даним типам відображення, вони мають загальні властивості, які виявляються таким чином:

1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одного об’єкта на інший;

2) У об’єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об’єкта;

3) Цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об’єкта.

Відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об’єктів. Інформація – об’єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна.

Виникнення життя — найвеличніший стрибок у роз­витку матерії, пов'язаний із появою біологічних форм відображення, які містять у собі в "знятому" вигляді фізико-хімічні форми відображення, але не зводяться до них. Життя є складною формою руху матерії. Живі організми мають такі властивості, яких не існує в не­живій природі, - подразливість, розмноження, мінливість, спадковість, в основі яких лежить обмін речовин. Тому обов'язковою умовою збереження і розвитку життя є зв’язок і взаємодія організму з довкіллям. Притаманна живій природі подразливість є відповідною реакцією живого організму на вплив зовнішнього і внутрішнього середовища. Здебільшого вона відбувається у формі збудження і зовнішньої відповідної вибіркової реакції. Вудь-яка жива істота здатна тією чи іншою мірою реагувати на вплив зовнішніх умов певною кількістю доцільних дій.

Із подразливістю тісно пов'язана інша важлива властивість живого організму — запам'ятовувати і зберігати сліди подразнення. Закодовані сліди індивідуального та історичного досвіду живі організми відтворюють в активному ставленні до зовнішніх об'єктів, які є орієнтирами під час саморуху. Подразливість — знаряддя орієнтування організму в навколишньому середовищі, активна зміна його стану.

Відчуття становлять початкову форму психіки тва­рин. Психіка не є властивістю всієї живої матерії, вона виникає на певному етапі історичного розвитку матерії. Це якісно новий вид відображення, пов'язаний із суб'єктивним сприйняттям і переживан­ням зовнішнього впливу. Найважливішою умовою роз­витку відчуття та формування сприйняття є виникнен­ня особливих нервових механізмів — органів чуття.

3 появою психіки виникає сигнальне, образне відоб­раження дійсності у вигляді ідеальних образів - відчуттів, сприймань, уявлень. Ці образи виступають образами-сигналами, суб'єктивними станами організму
і суб'єктивними образами об'єктивного світу, необхідними для пристосування. Поступово відображення на­буває ціннісного характеру, тобто дає змогу оцінювати явища зовнішнього світу через їхню шкідливість і корисність для життєдіяльності організму. Психічна форма відображення дійсності є вершиною природної еволюції форм відображення. Вона є біологічною передумовою виникнення людської свідомості.

Сучасна наука дає нам цікавий матеріал для розуміння особливостей діяльності відображення у живій природі. Воно носить активний характер, особливо наочно виявляється в ефекті "випередженого відображення". У тварин, які мають нервову систему, на основі випередженого відображення виникають складні форми поведінки, які формуються ще до безпосереднього контакту організму з тим чи іншим подразником. У цьому випадку у тварини формується випереджена модель об'єкта, що складається як із слідів накопиченої в процесі філогенезу і онтогенезу інформації при розв'язанні подібних «проблемних ситуацій» і закодованої у фізіологічних структурах мозку, так і з тих образів предметів і явищ, які відображуються в даній ситуації.

Вивчення випередженого відображення становить великий інтерес. Вважається, що удосконалення форм відображення, пов'язаних із формуванням моделей-програм, моделей-прогнозів у процесі еволюційного розвитку живої природи, стало передумовою виникнення можливості постановки цілей людиною та їх реалізації у її предметній діяльності. Сьогодні вже мало хто піддає сумніву твердження, що людина вийшла з надр тваринного царства. Особливості організму, безумовні реакції, народження, розмноження, смерть дісталися людині у спа­док від її тваринних предків. Людина розумна наймогутніша істота з усіх живих створінь складається з тих же хімічних елементів — вуглецю, водню, кисню й азоту, що й інші ссавці. Вона відрізняєть­ся лише тим, яким чином ці елементи згруповані в хімічні з'єднання, клітини, тканини і системи органів, що утворюють організм. Людина має тільки їй притаманні чотири важливі біологічні особливості — це прямий скелет, рухомі руки, здатні маніпулювати предметами, тривимірний кольоровий зір та унікальний своєю складністю мозок. З іншого боку, постає питання, наскільки ця тваринність у людині відбивається поведінці як соціальної істоти, на її духовному світі, є точка зору, що людські властивості, які притаманні людині як соціальній істоті, це не нова якість, що виникла внаслідок суспільного життя, а наслідок до свідомої стадної соціальної поведінки тварин.

Розвиток психічних форм відображення, пов'язаних подальшим удосконаленням нервової системи і формуванням людського мозку, став природною передумовою виникнення свідомості. Завдяки свідомості дійсність відображається в мозку людини в суб'єктивних, ідеальних образах. Здійснюється перехід від елементарного мислення до понятійного, абстрактного.

Людина - соціальна істота, яка створила величну цивілізацію. Стрибок, який перетворив досвідому психіку тварин на свідому діяльність людини, полягав у якісно новому характері навчання, котре спиралось на нові особливості мозку як функціональної системи. У перших предків людини виникає нова єдність пам'яті і навчання, вони володіли такими матеріальними елементами, які детермінували створення ідеальної моделі дії. Завдяки цьому виникла можливість цільової, навмисної дії, що відіграло значну роль на початкових етапах становлення суспільства. Цілеспрямована діяльність забезпечила якісно новий рівень адаптації до середовища — соціальну адаптацію. Ціле­спрямована діяльність була підпорядкована законам су­спільного буття людей, вона не записувалась у генах, а була підпорядкована законам функціонування мозку, здатного до нових форм відображення. До основ­них біологічних передумов, які забезпечили перехід до свідомості як вищої форми відображення, належать:

  • унікальний людський мозок;

  • вільні передні кінцівки, по­єднані з прямоходінням;

  • особлива будова гортані, при­датна для членороздільної мови.

Праця закріпила прямоходіння як стійку рису у спробі життєдіяльності лю­дини, котра потребує вивільнення руки для виконання нових складних операцій.

Відображення світу людиною здійснюється через
мозок і ті складні нервові механізми, які пов'язують
людину з навколишнім світом. Людський мозок має
невичерпні можливості, нескінченні здібності до навчання,
логічного мислення, управління мовою та точною координацією зору й руху.

У фізіологічній науці відбувається перехід від теоретико-емпіричних до абстрактно-теоретичних методів дослідження, які значною мірою ґрунтуються на гіпотико-дедуктивному передбаченні. Завдяки методам нейрокібернетики мозок вивчається як відображувальний апарат, котрий шляхом перекодування здобутих збуджень у нервовий імпульс формує ідеальний образ. Дослідження свідчать, що такі хімічні речовини, як ацетохолін, холінестераза, цирозін та інші відіграють значну роль у перекодуванні отриманої інформації, а також у подальшій передачі збуджень нервовим імпульсом.

Вивчення фізіологічних основ свідомості всебічно збагачує вчення про рефлекторний характер психічних процесів, яке розвивалось І.М.Сєчєновим, І.П.Павловим, Е.Введенським та ін. Психіка людини постає в їхніх вченнях як складна система активної діяльності, яка формується під впливом зовнішнього середовища. Рефлекторний процес розпочинається із сприйняття подраз­ника, продовжується нервовим процесом у корі головного мозку і закінчується відповідною діяльністю організму. Поняття рефлексу відображає взаємозв'язок і взаємодію організму із зовнішнім світом, причинну за­лежність роботи мозку від довкілля через посередниц­тво практичних дій людини.

Здатність відображення об'єктивного світу в ідеальних образах з'явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рук природи", не мислити може "по-людськи". Він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається до су­спільного життя. На певному етапі становлення людини та її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини. Перехід від біологічної до соціально-трудової діяльності здійснюється тоді, коли для цього є перелічені вище біологічні передумови, тоді, коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він перестає забезпечувати виживання біологічного виду.

За умови взаємовідносин із природою, опосередкованих засобами праці, змінювались і взаємини між людьми. Щоб регулювати трудову діяльність та інші типи стосунків, знадобились ідеальні засоби спілкування. Серед них — норми, традиції, звичаї, втілені й передавані за допомогою мови.

Вивчаючи питання про виникнення людини і її свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу: працю; спілкування у колективі, засно­ваному на трудовій діяльності; членороздільну мову. Можна вважати, що саме праця була тією формою при­стосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення — свідомості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середовищем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідомості, логічного ви­переджаючого відображення дійсності.

Розум людини розвивався відповідно до того, наскіль­ки вона навчилася змінювати довколишнє середовище. За допомогою засобів праці, які одночасно виступали й засобами пізнання, вона осягала властивості об'єктивного світу. Виготовляючи засоби праці, людина вчилася в
думках їх виділяти, узагальнювати та абстрагувати. Ло­гіка чуттєво-предметної діяльності фіксувалась у голові
і перетворювалась на логіку мислення. Людина вчилася
думати. Так поступово формувався логічний образ пред­мета. Праця людини набувала усвідомленого харак­теру. Археологічні знахідки свідчать, що мислення люди­ни було вплетене в її трудову діяльність, а з розвитком свідомості ставало більш опосередкованим і абстракт­ним. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість
втілюється в праці, створюючи предметний світ природи, світ культури.

Свідомість — це усвідомлене знання, свідоме відображення дійсності. Вона виступає регулятором трудової діяльності, спрямованої на досягнення заздалегідь поставлених цілей. Будь-які дії людини спрямовані на досягнення кінцевого результату, поставленої мети. Тому умовою будь-якого свідомого вчинку є цілепокладання, передбачення, для чого людина здійснює свої дії, яким буде кінцевий результат. Друга особливість зумовлена характером існування людини у суспільстві.

У процесі трудової діяльності люди вступають один із одним в ті чи інші форми стосунків, спілкування. Спілкування є однією із необхідних всезагальних передумов формування і розвитку особи, це одна із умов соціалізації особистості. У спілкуванні людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й шляхом наслідування та переймання засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Розрізняють міжособистісне і суспільне спілкування.

Виникнення свідомості як соціально-культурного вища безпосередньо пов'язане із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей. Свідомості поза мовою не існує. За до­гою мови люди можуть "сигналізувати" один од­ному про призначення того чи іншого предмета або дії. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, мова об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Крім того, мова є специфічним засобом зберігання та передавання інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об'єктивного світу і самосвідомості особи.

Визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність. Саме завдяки соціальності людина удосконалювала і транслювала у поколіннях навички трудової та розумової діяльності, адже між побудовою зовнішньої практичної діяльності і внутрішньою розумовою діяльністю людини є певна відповідність.

Свідомість як феномен матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній.

Поняття свідо­мості розглядається в різних ракурсах. Так, фізіолог Дельгадо вважає, що свідомість із моменту народження, протягом усього життя людини повністю залежить від припливу інформації, її можна визначити як переробку інформації, що надходить у мозок. Психологи А.В.Петровський і М.Г.Ярошевський розглядають свідомість як вищу інтегруючу форму психіки, як результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, під час постійного спілкування з іншими людьми. У філософській літературі здебільшого зустрічається інтегральне уявлення про свідомість як про ціле, спрямоване відображення зовнішнього світу, як засіб регулювання й контролювання людиною своїх взаємовід­носин із дійсністю.

Незважаючи на різні підходи дослідників до фено­мена свідомості, усі вони звертають увагу на головне, що притаманне свідомості, — зв'язок із діяльністю, відображально-інформаційну, регулятивну та комунікативну функції.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і
перебувають у постійній взаємодії. Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Тому більшість до­слідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль­ності людини складається із чуттєвого, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага та пам'ять. Але у пізнавальній сфері свідомості головна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Воно забезпечує всій пізнавальній діяльності преметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомостіскладне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалось. Емоції це відображення об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття, афекти, пристрасті та самопочуття.

Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини є рівень несвідомого. Несвідомеце сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпноз, явища сомнамбулізму, стани неосудності, інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і за­порогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До несвідомого зараховуються також автоматиз­ми та інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, навантаження на свідомість змен­шується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з сходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблеми співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд (1856 — 1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Разом з тим багато філософських течій на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній, пізнавальній діяльності провідну роль відіграє свідомість. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. Несвідоме містить у собі багаті можливості які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцін­ку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мо­тивів поведінки, дій, моральних властивостей. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнан­ня суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Людина — самооцінююча істота, яка без цієї характер­ної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Самосвідомість тісно пов'язана з рефлексією. Реф­лексія — це принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяль­ності. Термін "рефлексія" в широкому розумінні озна­чає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

І. Вступна частина Тема Філософія, коло її проблем і роль у суспільстві
Різноманітність тематики цих роздумів обумовлена загальною орієнтацією, самовизначенням людини у світі, її світоглядом
ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв
Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів...
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ...
Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів...
1. Сутність принципи і роль страхування
Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної...
Курс лекцій Розділ 2: підрозділ 3: тема 13
Тема 13. Виробнича потужність – як узагальнення ресурсного потенціалу підприємства
Курс лекцій Розділ : Тема Тема 14
Модель визначення впливу ринкової стратегії на прибуток [ PIMS ] та ВОСС аналіз
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ...
Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим»...
Курс лекцій. ВСТУП   ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка