Предмет політології

Скачати 3.04 Mb.

Назва	Предмет політології
Сторінка	17/17
Дата	21.03.2013
Розмір	3.04 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Філософія > Документи

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Тема № 17. Права та свободи людини

План лекції:

Поняття прав і свобод людини і громадянина. Природно-правовий та позитивістський підходи до природи прав людини. Покоління прав людини. Основні групи прав і свобод людини і громадянина: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні, культурні.
Методи й механізми захисту прав і свобод людини. Система захисту й практичної реалізації прав і свобод людини у світі та в Україні.
Повноваження і функціонування системи органів та осіб, покликаних захищати права і свободи людини і громадянина.

Приступаючи до розгляду першого питання - поняття, підходи, покоління та основні групи прав і свобод людини і громадянина, слід звернути увагу на тому, що права індивіда невіддільні від соціальної діяльності людей. Вони є нормативною основою взаємовідносин людей, упорядкування їхніх зв’язків, координації їхніх вчинків та діяльності, спрямованої на розв’язання суперечностей та конфліктів. Права визначають умови і способи життєдіяльності людей, об’єктивно необхідні для нормального функціонування суспільства, держави. Право на життя, недоторканість особи. Свобода совісті, думок, переконань, автономія особистого життя, право на участь у політичних процесах, - є необхідною умовою життя людини у цивілізованому суспільстві. Ось чому вони повинні бути безумовно визнані і гарантовані державою.

Отже, права і свободи людини- це її соціальні можливості , які визначаються економічними і культурними умовами життя суспільства і законодавчо закріплюються державою. В них виражена та міра свободи, яка об’єктивно можлива для індивіда на конкретному етапі розвитку суспільства.

Розрізняють наступні підходи до проблеми правового статусу людини і громадянина:

Колективний підхід надає пріоритет не особистості, а колективу (класам, об’єднанням); головними визнаються соціально-економічні права;
підхід, закріплений у мусульманському праві, де статус особи визначається шаріатом: людина на розпоряджається собою – її дії мають підпорядковуватися волі Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки особистості перед Аллахом та громадою правовірних мусульман;
звичаєве право деяких країн тропічної Африки розглядає людину як невід’ємну клітину племені, права якої не можуть бути реалізовані окремо від нього.

Суть прав і свобод людини визначається такими напрямами як:

природно- правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід’ємні природні права, даровані їй від народження; вони не залежать від волі держави, яка покликана визнавати ці права, рахуватися та охороняти їх;
позитивістський напрям підходить до прав людини як до вартості, яка встановлюється державою як верховною силою, наділеною правом розпоряджатися долями індивідів на власний розсуд.

Сучасне вчення про свободу ґрунтується на таких положеннях:

усі люди вільні від народження і ніхто не має права відчужувати їхні природні права. Забезпечення й охорона цих прав – головне призначення держави. Основою свободи є рівність можливостей для всіх;
свобода полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншим і загальному благу. Отже, свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежена правами та свободами інших людей;
межі свободи має визначати тільки закон, який є мірою свободи.

Основні права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя людини – особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Ці права розрізняють за часом виникнення, - від цього походить поняття «покоління прав людини»:

до першого покоління належать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи; право на свободу від свавільного арешту; право на гласний і справедливий розгляд справ незалежним і безстороннім судом;
до прав другого покоління (позитивні права) належать право на працю і вільний вибір роботи; соціальне забезпечення і відпочинок; захист материнства і дитинства; освіту; участь у культурному житті суспільства;
третє покоління прав (колективні права) включає права солідарності – право на розвиток, мир, здоров’я, довкілля, комунікацію.

Існують наступні групи прав і свобод людини і громадянина:

громадянські(особисті) права – це визначені та гарантовані конституцією і законами права на життя, вільний розвиток особистості, приватної власності, охорону сім’ї, материнства і дитинства, права на свободу совісті та особисту недоторканість, на повагу до гідності, таємницю листування, телефонних розмов, невтручання в особисте та сімейне життя, свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на свободу слова, світогляду і віросповідання;
політичні права і свободи людини визначають її правове становище в системі суспільно-політичних відносин, а саме: право на свободу асоціацій, на участь у державних справах як безпосередньо так і через своїх представників; право обирати і бути обраним, право на вільний пошук, одержання й поширення інформації; право на мирні збори та маніфестації;
економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити людині належний життєвий рівень. Перелік цих прав закріплений у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966).

Розглядаючи друге питання - методи й механізми захисту прав і свобод людини, слід зазначити, що реальність суб’єктивних прав людини забезпечується низкою гарантій, які поділяються на :

конституційні гарантії, які забезпечуються авторитетом основного закону;
юридичні гарантії, які виникли в англосаксонських країнах та отримали нині широке розповсюдження, передбачають, по-перше, право громадянина вдаватися до судового захисту щоразу, як його права і свободи порушуються державними органами чи окремими особами, по-друге, право звернення до суду з вимогою примусового забезпечення встановлених законом прав і свобод;
морально-політичні гарантії полягають у впливі громадської думки.
економічні, або соціальні гарантії полягають у реальній можливості користуватися суб’єктивними правами і свободами;
ідеологічні гарантії – це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що зумовлюють першочергові цінності і непорушність суб’єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.

Механізм захисту прав і свобод людини передбачає систему правових засобів, спрямованих на захист прав людини при скоєнні певного правопорушення чи об’єктивно-протиправного діяння.

Для надійного захисту прав людини важливе значення має співробітництво держав і цій галузі і створення системи міжнародного контрою за втіленням у життя взятих ними юридичних зобов’язань.

Розглядаючи третє питання - повноваження і функціонування системи органів та осіб, покликаних захищати права і свободи людини і громадянина, зазначимо роль ООН, яка, згідно зі ст. 13 Статуту ООН, покликана сприяти міжнародному співробітництву в галузі прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Верховний комісар ООН з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини. Поряд із системою міжнародного співробітництва держав у сфері прав людини така діяльність здійснюється і на основі регіональних угод. Найдавнішою та найефективнішою регіональною міжнародною організацією є Рада Європи, члени якої прийняли Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод, що вступила в силу 3 вересня 1953р.

У рамках Ради Європи захист прав людини здійснює також її головний орган – Комітет міністрів, Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини, - він приймає до розгляду справи, які передаються Європейською комісією з прав людини, державою, громадянин якої вважається жертвою порушення права людини державою, проти якої подано скаргу.

Чинна Конституція України проголосила права і свободи людини найвищою цінністю, що зобов’язує державу виконувати функції головного гаранта їх дотримання і захисту.

Конституція України (ст.92) закріпила положення про те, що виключно законами України визначаються:

права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод,

основні обов’язки громадянина;

громадянство, правосуб’єктність громадян;
права корінних народів і національних меншин;
основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення;
засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства,

материнства, батьківства;

питання виховання, освіти, культури, охорони здоров’я;
проблеми екологічної безпеки.

Чільне місце у системі органів державної влади, що діють у сфері прав людини, посідає Верховна Рада України. Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина покликаний:

захищати права і свободи людини, проголошені Конституцією, законами України та міжнародними договорами;
забезпечити додержання та повагу до прав людини з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, їх посадових осіб;
запобігати порушенням прав і свобод або сприяти поновленню порушених прав;
поліпшувати й розвивати міжнародне співробітництво у сфері захисту прав і свобод.

Гарантом дотримання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Кабінет Міністрів, як найвищий орган у системі органів виконавчої влади, згідно з Конституцією України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Проблемами прав і свобод людини і громадянина займаються місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (сільські, селищні і міські Ради та їх виконавчі органи).

Особливу роль серед органів системи виконавчої влади, що займаються захистом прав і свобод людини відіграють правоохоронні органи, зокрема міліція, до компетенції якої входить захист життя, здоров’я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. Органи міліції забезпечують особисту безпеку громадян, попереджають правопорушення, охороняють громадський порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про безпеку дорожнього руху, захищають власність, виконують кримінальні покарання.
 Тема № 18. Політичний менеджмент та маркетинг.

Політична іміджеологія

План лекції:

1. Поняття, види та функції політичного маркетингу.

2. Поняття, функції та види політичного менеджменту.

3. Роль, типи, принципи та прийоми іміджу у політиці.
Вивчаючи перше питання - поняття, види та функції політичного маркетингу, зазначимо, що політична діяльність за будь-якого режиму, форми правління та устрою спрямована на завоювання та утримання контролю за ринком — специфічним ринком влади. За тоталітарних, авторитарних режимів боротьба за ринок влади ведеться репресивними, силовими методами аж до фізичного знищення опонентів. За умов демократичного суспільства, за наявності демократичних механізмів і процедур формування органів влади, відповідної політичної культури політична діяльність також є змаганням за певними правилами за контроль за ринок влади. Ці правила фіксуються в нормах законодавства, традиціях політичної поведінки виборців і претендентів на політичну посаду.

Політичний маркетинг - сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження у суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Функції політичною маркетингу:

формування інформаційного банку, що складається з даних статистики, різних форм урядової та неурядової звітності, результатів досліджень у галузі економіки, політики, психології, демографії;
розробка методів аналізу та обробки даних інформаційного банку, обробка ключових показників, що найповніше характеризують об'єкти та суб'єкти політики;
оцінка й аналіз умов політичного ринку, маркетингового середовища: вивчається сукупність сил, які діють під контролем або керуються даною партією, соціальною групою, лідером, вивчаються глобальні чинники: економічні, демографічні, психологічні;
аналіз ринкових можливостей партій, суспільних інституцій, ідей, особистостей;
розробка оцінних і прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу об'єктів і суб'єктів політики та політичної поведінки останніх;
аналіз ефективності політичного маркетингу, корегування обраних форм і методів.

Переходячи до другого питання - поняття, функції та види політичного менеджменту, слід зауважити, що управління притаманне усім організованим системам: фізичним, біологічним, соціальним. Із його допомогою досягається цілісність цих систем, зберігається їх якісна специфіка, здійснюється відновлення та розвиток. Отже, менеджмент - це процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління суспільством, політичною та іншими системами. Управління, яке відноситься до сфери політики, включає усю сукупність управлінських процесів, які виникають у сфері боротьби за владу та її здійснення.

Основними видами управління у політиці є наступні :

управлінські відносини, які виникають між державними посадовими особами та недержавними органами, котрі виступають у ролі суб 'єкта управління, з одного боку, і населенням чи окремими його групами — з іншого. Головною особливістю державного управління є те, що воно володіє владними повноваженнями, необхідними ресурсами для втілення у життя управлінських рішень. Державне управління сьогодні здійснюється переважно у вигляді створення відповідними органами та установами норм, які носять де-персоніфікований характер й існують у вигляді законів та інших нормативних актів. Державне управління у сучасному суспільстві с багаторівневим, надзвичайно складним через розростання кількості різноманітних державних установ і організацій;
управлінські відносини, які виникають всередині державних і політичних організацій із метою упорядкування їх діяльності, підвищення ефективності роботи; цей вид управління опирається на право створювати загальнообов'язкові для членів даної організації норми;
управлінські відносини, де суб 'єкт (політична організація, група тиску, державний діяч) не може обпертися на право "легітимного насилля " і на свої статусні ресурси для досягнення поставлених завдань, не може прийняти загальнообов'язковий нормативний акт, а тому застосовує інші форми та методи впливу на потенційний об'єкт управління. Цей вид управління і називають політичним менеджментом.

Політичний менеджмент дозволяє політичним акторам розв'язувати вельми специфічні завдання, а саме:

зміцнення авторитету державного чи політичного діяча;
створення привабливого образу державної установи, політичної партії, громадської організації, групи тиску;
розширення кількості прихильників тієї чи іншої політичної програми;
формування електоральних переваг населення;
організація політичних союзів, блоків;
вплив на політичних опонентів, на противників у політичних конфліктах;
здійснення впливу на осіб, котрі приймають державні рішення;
мобілізація мас для політичної підтримки.

У сучасному суспільстві неможливо добитися значних політичних результатів, якщо у повсякденній практиці не вирішувати бодай частину цих завдань. Але специфіка усіх цих завдань полягає у тому, що для їх реалізації суб'єкт управління не може скористуватися владними повноваженнями, не може видати нормативний акт, не може примушувати, а лише пробуджувати до дії. Об'єкт управлінського впливу не зобов'язаний любити чи зневажати політичного лідера, його не можна змусити у триматися від розповсюдження чуток про свавілля бюрократії. Отже, політичний менеджмент - це особливий вид управління в політиці, коли суб'єкт управління, який прагне до певної мети, позбавлений можливості створювати загальнообов'язкові норми і опиратися на право "легітимного насилля".

Роль політичного менеджменту зростає щоденно. Про політичний менеджмент знають давно. Навіть у деспотичних державах Стародавнього Сходу правителі були змушені розв'язувати завдання підвищення свого авторитету, розширення свого впливу на широкі верстви населення, а конкуруючі групи, клани завжди шукали шляхи ефективного впливу на своїх вождів, імператорів, королів. Проте лише у сучасному суспільстві політичний менеджмент набуває масових масштабів, що пов'язано з такими процесами XIX-XX ст.:

зміна роль мас у політичному житті суспільства, які стали активними учасниками політики;
утвердження у свідомості багатьох людей цінностей лібералізму: свободи особистості, ідеологічного та політичного плюралізму, толерантності, рівності усіх перед законом, неприпустимості втручання держави у приватне життя;
демократизація суспільств, що різко звузило інституційні можливості для свавілля, застосування нелегітимних форм насилля з боку влади;

запровадження загального виборчого права;
перетворення політичних партій, громадських організацій, груп інтересів у самостійних суб'єктів, котрі прагнуть відігравати активну роль на політичній арені: політичний менеджмент для них - єдина формою впливу на маси.

Отже, зростання інтересу до політичного менеджменту у XX ст. було обумовлено звуженням рамок силового розв'язання проблем, утвердженням цінностей та принципів правової держави, плюралізму, поваги прав меншин, свободи опозиції, толерантності. Обмеження дій вищих державних посадовців законом, вихід на політичну арену партій, зумовили перегляд способів досягнення політичних цілей. Широко розповсюджені раніше методи державного примусу, насилля уже не відповідали новим реаліям. Ефективність політичного, у т.ч. і державного, управління повинна була досягатися на основі інших засобів, котрі забезпечували б виконання прийнятих рішень без репресивних санкцій.

Однією з важливих особливостей політичного життя XX ст. стала поява професійних політичних менеджерів, які володіють спеціальними знаннями, уміннями, навиками розв'язання завдань, спрямованих на підвищення авторитету державних і політичних діячів, на формування у громадській думці позитивного образу політичних організацій, на проведення лобістських акцій, на вихід із конфліктної ситуації.

Виділяються такі основні види політичного менеджменту:

іміджмейкінг - створення образу, іміджу державного, політичного діяча, який був би привабливий для громадськості;
корпоративний політичний іміджмейкінг — формування у масовій свідомості пізнаваного позитивного образу державної установи, політичної партії, виборчого блоку;
електоральні технології - системна організація передвиборчої кампанії;
політичний брендинг - впровадження у масову свідомість пізнаваних символів, значень, образів, здатних у відповідності з цілями суб'єкта політичного менеджменту згуртовувати, об'єднувати людей чи, навпаки, який дозволяє розділяти їх на конфронтуючі групи. Політичний бренд - це своєрідний маркер, який дозволяє за допомогою одного слова, словосполучення, символу вказувати на приналежність людей до певної політичної групи ("комуністи", "демократи", "націоналісти" );
технології політичних союзів як діяльність, спрямована на залучення у вирішення поставлених завдань своїх політичних союзників і опонентів;
технології регулювання та розв'язання політичних конфліктів, які передбачають пошук шляхів і засобів зменшення політичного протистояння, політичної напруги у суспільстві;
технології лобіювання - діяльність, спрямована на здійснення впливу на державних посадових осіб, які приймають управлінські рішення.

Розв'язання завдань у рамках кожного виду політико-технологічного управління вимагає зусиль фахівців різних напрямків. Напр., у формуванні іміджу політика задіяні учені-аналітики, психологи, візажисти, організатори публічних акцій, рекламісти, спічрайтери, фахівці РR. РR – зв’язки з громадськістю – це особлива функція управління, що сприяє встановленню й підтримці спілкування, взаєморозуміння і співтовариства між організацією та громадськістю, інформує керівництво організації про громадську думку і дає змогу вчасно реагувати на неї, допомагає боротися з небажаними тенденціями.

Такий функціональний поділ праці характерний для усіх видів політичного менеджменту з огляду на складність завдань, розв'язуваних суб'єктом управління.

Народжуються й нові професії - ньюсмейкер (творець подій, новин, інформаційних приводів), спіндоктор (організатор пропагандистської кампанії, спрямованої на зниження ролі негативної для політичного діяча інформації).

Професіоналізація політичного менеджменту не могла не привести до обговорення у суспільстві етичної сторони діяльності політичних менеджерів. ЗМІ широко обговорюють моральну нечистоплотність політичних консультантів і технологів, готових задля досягненнями обдурювати виборців, маніпулювати громадською думкою, шантажувати своїх конкурентів. З'явилося поняття ''брудні технології", яке вказує на невідповідність використовуваних методів політичної боротьби нормам моралі та права.

Етичні проблеми політичного менеджменту існують у будь-якому суспільстві, бо виникають через низку особливостей цієї професійної діяльності, зокрема:

Проблема вибору засобів досягнення поставлених цілей, проблема співвіднесення вибраних форм політичної боротьби з існуючими у суспільстві нормами моралі. Як правило, для недопущення аморальних способів ведення політичної боротьби в суспільстві застосовуються певні заходи, насамперед створюється правовий механізм регулювання взаємодії конкуруючих політичних акторів. Не менш важливим е формування у масовій свідомості відповідних ціннісних орієнтацій та уявлень.
Проблема взаємодії політичних технологів з політиками, яких вони консультують. Природним прагненням будь-кого з професіоналів є бажання отримати високу винагороду за свою працю. На жаль, це прагнення інколи виражається у тому, що технолог свідомо пропонує замовнику "затратні" технології (пропонує кандидату провести масштабну рекламну кампанію, яка вимагає значних фінансів, коли він має шанси на перемогу і без такої акції). Політичне консультування вимагає встановлення між політиком і консультантом відносин, базованих на довірі. Неможливо займатися конструюванням іміджу і його просуванням, не знаючи дрібниць біографії, особливості психології кандидата. У зв'язку з цим існує проблема відповідальності технологів за нерозголошення отриманої інформації.
Проблема конкуренції на ринку політичних послуг. 3’являються дедалі нові консалтингові агентства, індивідуальні консультанти, що призводить до загострення між ними конкурентної боротьби. "Старожили" критично дивляться на початківців, звинувачують їх у низькому професіоналізмі, в демпінгових цінах на свої послуги.
Проблема відповідності політичних, моральних ідеалів політичного технолога вибраній ним політичній силі, якій він надаватиме послуги. Жорстка конкуренція на ринку консалтингових послуг може підштовхнути менш розкручених політичних технологів до роботи з політиками, чия ідеологія та ціннісні орієнтації протирічать власним.
Проблема допустимості втручання у свідомість і підсвідомість людини. Політичним технологам при формуванні іміджу політика, електоральних переваг населення доводиться інколи вдаватися до прихованого психологічного впливу, до маніпуляцій. Відповідь на питання, наскільки етичними є такі дії, не однозначна. Наприклад, чи можна вважати неетичним передвиборчий плакат, де кандидат зображений в оточенні радісних дітей? Мабуть, ні. Але такий плакат містить елементи прихованого психологічного впливу, який виникає у результаті формування візуальних асоціацій. Очевидно, серед багатьох способів впливу неетичними можна назвати лише ті, які або засновані на обмані, або передбачають активну цензуру протилежних думок, коли особу позбавляють можливості ознайомитися з іншою точкою зору, або ліквідують мотивацію чи спроможність захиститися від впливу, не дозволяючи особі дискутувати, обдумувати рішення.

Отже, політичні технологи у своїй діяльності повинні, з одного боку, співвідносити свою управлінську діяльність зі нормами моралі, які визначають рамки дозволених у суспільстві дій, а з іншого — вони неминуче керуватимуться своїми уявленнями про добро та зло, справедливість, і тут ніколи не буде однозначності.

Завершуючи вивчення теми на останньому, третьому питанні - роль, типи, принципи та прийоми іміджу у політиці, згадаємо, що про політика як реальну людину та її лідерський потенціал ми, як правило, судимо за тим образом, який складається під впливом ЗМЇ, політичної реклами і самих заяв політика, а також за результатами його діяльності. При цьому "віртуальний" образ політика не завжди співпадає з реальним прототипом. Наприклад, відсутність якоїсь якості, настільки важливої для створення позитивного образу політика, може бути компенсовано роботою іміджмейкерів, результатом чого стане видимість наявності цієї якості у людини. Образи політика, чи організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж. Імідж — це сконструйований образ, який може володіти будь-якими характеристиками, затребуваними послідовниками. Виділяють декілька типів іміджів:

дзеркальний (що політик думає про себе);
модельований бажаний імідж-образ, який команда політика намагається

закріпити у суспільній свідомості;

негативний імідж, що створюється опонентами;
поточний імідж (позитивний чи негативний), який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій.

Імідж політика складається з цілої низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення єдиного образу:

• програм, заяв ( як правило, це кілька найбільш злободенних проблем суспільного життя, що вимагають вирішення);

• поведінки, що дозволяє продемонструвати риси характеру (рішучість у відстоюванні своїх ідей, компетентність). Важливо, щоб поведінка політика демонструвала простоту, відкритість у спілкуванні та інші якості, які викликають симпатію і довір'я у людей;

• зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності. Навіть стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, наблизити його до певних груп населення. Наприклад, символами деяких політиків стали певні деталі одягу: шинель (Й.Сталін), морський кітель (У.Черчілль). Відомо, що М.Тетчер, дочка дрібного купця, ставши британським прем'єр-міністром, підкреслювала свій зв'язок з середнім класом, купуючи одяг в системі магазинів для цього класу;

• біографії (походження, освіта, професія, партійність. Підтвердити право на лідерство можуть яскраві факти життєвого шляху, що підтверджують сміливість і рішучість політика, наприклад, служба в армії, участь у військових діях, боротьба з корупцією та привілеями, з проявами несправедливості).

Відомий французького спеціаліста з виборчих технологій Ж.Сегел, запропонував 8 заповідей створення іміджу:

1. Голосують за людину, а не за партію.

2. Голосують за ідею, а не за ідеологію.

3. Голосують за майбутнє, а не за минуле.

4. Голосують за образ соціальний, а не політичний.

5. Голосують за людину-легенду, а не за посередність.

6. Голосують за долю, а не за буденність.

7. Голосують за переможця, а не за невдаху.

8. Голосують за цінності справжні, а не надумані.

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Схожі:

ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ПОЛІТОЛОГІЇ Етапи становлення політичної науки. Місце політології в системі суспільних наук	Перелік питань для модульного контролю знань (ІІ рівень) З ПОЛІТОЛОГІЇ Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність
І. Предмет і метод політології. Тема Політика як суспільне нвкще (2 год.) Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний і...	2 Предмет політології, закони категорії Політика є регулятором суспільних відносин, реалізуючись шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку в багатьох галузях або в...
Предмет політології Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності...	Тема практичного заняття Мета і завдання заняття: визначення об’єкту та предмету політології як науки, характеристики основних етапів її розвитку, аналіз...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...	Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
1. Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність	ПЕРЕЛІК ОРІЄНТОВНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З ПСИХОЛОГІЇ Загальне поняття про психологію, її предмет та завдання психологія як наука і навчальний предмет, її значення

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання