Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення


Скачати 210.51 Kb.
НазваФілософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Дата20.03.2013
Розмір210.51 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
Техніка як філософське поняття

   Нині не існує чіткого та однозначного визначення поняття «техніка», хоча нібито всі розуміють його значення. А також розуміння ускладнюється й у зв´язку з розбіжностями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія».   Сучасний світ — це технізований простір і технологізований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині природи, а в світі техніки — у техносфері.   Сучасна філософія техніки не є завершеною, вона навіть не являє собою певної філософської цілісності. Переважно це зумовлено «дитячим» віком цієї філософії, відсутністю дослідницьких традицій, систематичності в накопиченому знанні, а також єдності щодо використання термінології.
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення. Філософія техніки — галузь філософського знання, предметом дослідження якої є феномен самої техніки і її вплив на процеси життєдіяльності індивіда і суспільства загалом. Досліджує вона особливості буття людини, культури, науки в епоху науково-технічної, інформаційно-технологічної революції, зумовлені ними проблеми самозбереження цивілізації, духовної самоцінності особистості.

Техніка та історія людства
   Техніка — сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення трудового процесу.
   Мета і функція техніки — перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід´ємною складовою людського існування. Історичний шлях людини нерозривно пов´язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот.  Систему «людина—техніка» відносять до продуктивних сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, — споруди, засоби зв´язку (шляхи, канали, мости), засоби поширення інформації (теле- радіозв´язок, комп´ютерний зв´язок тощо)) і техніку активну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечують життєдіяльність людини, апарати управління виробничими та соціально-економічними процесами).
 

Сьогодні, кажучи про техніку, і ми пов'язуємо відразу ж з поняттям "технологія".
Однак в понятті "технологія" можна вловити ще два сенси. Технологія, дійсно, все ж якось пов'язана з технікою, і крім того, не просто з технікою, а з цивілізаційними здобутками, якими ми зобов'язані природничим і технічним наукам, техніці і технічним винаходам. Коли ми сьогодні, наприклад, говоримо про комп'ютерної та інформаційної технології, то маємо на увазі ті нові можливості і навіть цілу науково-технічну революцію, яку ця технологія несе з собою. Спостереження показали, що про технології заговорили після того, як люди почасти навчилися керувати розвитком виробництва і техніки, коли вони помітили, що кероване і контрольоване розвиток виробництва і техніки дозволяє вирішити ряд складних народногосподарських або військових проблем. Іншими словами, з поняттям технології пов'язаний такий зміст як можливість цілеспрямованого підвищення ефективності техніки. Поступово під технологією стали мати на увазі складну реальність, яка у функціональному відношенні забезпечує ті чи інші цивілізаційні завоювання (тобто є механізмом новацій і розвитку), а по суті являє собою сферу цілеспрямованих зусиль (політики, управління, модернізації, інтелектуального та ресурсного забезпечення і т. д.), істотно детермініруемих, однак, поруч соціокультурних факторів.
Технологія - це тільки один зі специфічних видів діяльності. У філософсько-методологічному мисленні технологія відноситься не до підстав, а до предметної області, тобто її вивчають за допомогою категорій "діяльність", "реальність", "існування" та інших. Але в самій філософії техніки поняття "техніка" і "технологія" самі виступають як підстави. Представлення діяльності в якості технології (з епітетами "потенційна", "віртуальна" і т.п.) прийом цілком правомірне, якщо мати на увазі відповідний контекст - аналіз сутності техніки і генезису техніки в культурі. Поза цим контекстом ототожнення технології з діяльністю може привести до різних парадоксів. Далі ототожнюючи технологію і діяльність, ми будемо мати на увазі саме цей контекст.

Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальному суспільству


Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), В індустріальному ж суспільстві вже кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими. Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").

Постіндустріальне суспільство


Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). Постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль "людського фактора" і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, "постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки". Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною".

Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали такі вчені: Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннепг Боулдінг, Уолт Ростоу та ін. Кеннет Боулдінг називає його "постцивілізація". Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну "технотронне суспільство", підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його "суперіндустріальним суспільством", позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високо передовій технології і пост матеріалістичній системі цінностей.

Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70 % населення Землі. Це люди минулого.

Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст. сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного.

Решта 2—3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:

зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу — послуги, що надаються окремим клієнтам.

зміною в соціальній структурі суспільства (поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу).

створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології та ін.).

Формація і цивілізація. Сучасні концепції суспільного розвитку.

Потребам більш досконалого осмислення сучасного суспільства відповідає цивілізаційний підхід, що утверджується в сучасній філософії. В його основі лежить факт перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Створення планетарної цивілізації — складний і досить суперечливий процес. Не випадково, що все частіше йдеться про цивілізаційну кризу сучасності. В соціології і філософії став вже загальноприйнятим поділ історії на період традиційної (аграрної), техногенної (індустріальної) цивілізації і нової, яка лише формується, але деякі ознаки якої дають підставу називати її постіндустріальною (інформаційною). Аграрна цивілізаційна революція, яка відбулася 6-8 тисяч років тому, здійснила перехід від споживацького типу життєдіяльності до продуктивного; індустріальна революція пов'язана з появою машинного виробництва (XVI-XVII ст.ст.); інформаційна революція, в яку вступають найбільш розвинені країни сучасності, є початком нової цивілізації.

Термін «цивілізація» досить багатогранний і не має однозначного і чіткого визначення. Іноді цивілізацію ототожнюють з поняттям «культура» (коли йдеться про китайську цивілізацію, шумерську, латиноамериканську тощо). Нерідко під поняттям «цивілізація» розуміється більш високий рівень розвитку суспільства, який йде на зміну його вихідному стану (варварству) і який пов'язаний з високим рівнем техніки і технології. Але у всякому випадку поняття «цивілізація» вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей.

Традиційна цивілізація охоплює періоди стародавності і середньовіччя — це Стародавня Індія і Китай, Стародавній Єгипет, держави мусульманського Сходу, середньовіччя тощо. Цей тип соціальної організації зберігся і до наших часів, багатьом країнам третього світу притаманні такі риси традиційного суспільства. Для традиційної цивілізації притаманні такі риси і ознаки: аграрна спрямованість економіки; екстенсивний і циклічний типи соціального розвитку; високий рівень залежності від природних умов буття, зокрема від географічного становища; консерватизм в соціальних стосунках і способі життя; орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження прийнятого порядку і наявних структур соціального життя; негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій); пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету; високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль; різка обмеженість індивідуальної свободи.

Техногенна цивілізація сформувалась на руїнах середньовічного суспільства. Екстенсивний тип соціального розвитку змінюється на інтенсивний. Найвищими принципами життя людини і суспільства стають зростання, оновлення, розвиток. Циклічний тип розвитку змінюється поступальним. Розвиток економіки на основі техніки, технології, науки перетворюється на провідну детермінанту суспільного розвитку. Виникає нова система цінностей, основу якої складають наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу і підкорення людиною природи стає провідною в культурі техногенної цивілізації. Цінністю стає сама новизна, оригінальність, взагалі все нове. Принципово змінюється становище індивіда в техногенній цивілізації: утверджується цінність свободи, принцип вихідної рівності людей, незалежно від соціального походження, автономія індивіда. Саме тут набувають особливого значення цінності демократії, суверенності особистості, принцип недоторканості її прав і свобод. Основною настановою діяльності індивіда стає досягнення успіху завдяки власним

Техногенна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Вона подавляє, підкоряє традиційні суспільства та їх культуру. І це не випадково, тому що серед провідних цінностей цієї цивілізації не останнє місце належить цінностям влади, сили, боротьби, панування над природними і соціальними обставинами. Саме на цьому грунтується культ корисності і спрямованість на володіння товарами (речами, людскими здібностями, інформацією як товарними цінностями).

З одного боку, її вища мета (збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем) перетворює людину на просту функцію, засіб економічної сфери. Індивід стає об'єктом маніпулювання з боку масової культури, засобів масової інформації. Але з другого боку — та ж техногенна цивілізація орієнтується на свободу індивіда, мобілізує людську активність, стимулює розвиток і потреб, і здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства, заснованого на капіталістичній економіці. Таким чином, техногенна цивілізація породжує і економічний базис, і новий тип людини, яка здатна модифікувати, гуманізувати цей базис

Наука в суспільстві техногенного типу

У системі цінностей техногенної цивілізації особливий статус має наукова раціональність, а також науково-технічний погляд на світ, тому що пізнання світу є умовою для його перетворення. Воно створює впевненість у тому, що людина здатна, пізнавши закони природи й соціального життя, регулювати природні й соціальні процеси відповідно до своїх цілей.

Наука сприймається як необхідна умова процвітання й прогресу. Цінність наукової раціональності та її активний вплив на інші сфери культури стає характерною ознакою техногенних суспільств.

Престижний статус науки стимулює розгортання великого різноманіття її розвинених форм. Досліджуючи їх та аналізуючи, як змінювалися функції науки в соціальному житті, можна виявити основні особливості наукового пізнання, його можливості й межі.

Проблема можливостей наукового пізнання у наш час ставиться особливо гостро, адже розвиток техногенної цивілізації підійшов до критичних рубежів, які визначили межі цивілізаційного зростання. Це виявилося в другій половині XX ст. у зв'язку з виникненням глобальних криз і глобальних проблем.

Інформаційне суспільство


Інформаційне суспільство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання.

Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

  • збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

  • зростання числа людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;

  • зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;

  • створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

  • Станом на кінець 2005 року європейські дослідники статистики «інформаційного суспільства» зробили висновок, що «концептуальне визначення інформаційного суспільства лишається неяснимТому поняття «інформаційне суспільство» і концепція вимагають уточнення і наразі придатні для опису лише теоретично можливих майбутніх змін в суспільстві.

Вважається, що в «інформаційному суспільстві» створення, розповсюдження, використання, узагальнення і маніпулювання інформацією становить значну частину економічної, політичної та культурної діяльності. Економіка знань стає економічною копією цієї діяльності, оскільки добробут суспільства створюється через експлуатацію знань або розуміння суті речей та процесів. Люди які мають засоби і можливості для участі в такому суспільстві отримують певні додаткові вигоди, порівняно з тими, хто таких можливостей або засобів не має. «Інформаційне суспільство» вважається наступником «індустріального суспільства».

Оскільки сучасні інформаційно-комунікаційні технології працюють з інформацією в дискретній, цифровій формі, то часто для позначення «інформаційного суспільства» використовується синонімічний термін «цифрове суспільство», а різницю між членами в можливостях і засобах участі в такому суспільстві позначають як «цифровий розрив».

Елвін Тоффлер (англ. Alvin Toffler) — американський письменник соціолог та футуролог, один з авторів «Інформаційної цивілізації».

В його основних роботах викладено тезис про те, що людство переходить до нової технологічної революції, тобто на зміну першої хвилі аграрної цивілізації і другої (індустріальної цивілізації) приходить нова, яка веде до створення надіндустріальної інформаційної цивілізації. Тофлер попереджує про нові складнощі, соціальні конфлікти і глобальні проблеми, з якими зіткнеться людство на переході між XX і XXI століттями. Книги Е. Тоффлера характеризуються у першу чергу публіцистичним напруженням, виклад нових концептуальних положень поєднується у них з простотою подачі матеріалу та описом великої кількості парадоксальних ситуацій. Це викликає як відносно відсторонене ставлення до нього з боку академічних кіл, так і величезний успіх у читацької аудиторії. Наприклад, праці «Футурошок» та «Третя хвиля» перекладені понад

Хвильова концепція розвитку суспільства


В книзі «Третя хвиля» Тофлер описує три типи суспільства, використовуючи алегорію хвилі. Кожен новий тип суспільства наче хвиля виштовхує попередній на узбіччя історії.

  • Перша хвиля - це суспільство після аграрної революції, що прийшло на зміну первісним мисливцям-збирачам.

  • Основними рисами суспільства другої хвилі є: нуклеарна сім'я; система освіти, створена на зразок промислового виробництва; і корпорації.

  • Третя хвиля - це постіндустріальне суспільство, риси якого можна спостерігати у розвинутих країнах, починаючи з середини 50-х рр. ХХ ст. Для характеристики цього суспільства Тофлер підбирає багато слів, а також терміни придумані іншими людьми. Наприклад - інформаційне суспільство, що передбачає демасифікацію, різноманітність, виробництво продукції базованої на знаннях, і прискорення змін.

Хвильова концепція Тофлера


Хвильова́ конце́пція ро́звитку суспі́льства Елвіна Тофлера — одна із систем періодизації розвитку суспільства. Виділяються три основні стадії («хвилі») розвитку людства: аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

Перша хвиля — аграрна


Перша хвиля цивілізації почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації. Характерними рисами першої хвилі є:

Друга хвиля — індустріальна


  • Друга хвиля цивілізації почала підійматися в XVI ст. і привела до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації.

Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації стали:

  • швидке економічне зростання;

  • значне зростання чисельності населення;

  • зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характеризувались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регіонами);

  • розподіл праці досяг дуже високого рівня;

  • основний вид енергії — механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);

  • головний засіб виробництва — промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45—65% працездатного населення;

  • основний соціальний конфлікт — між працею і капіталом;

  • соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;

  • соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

Третя хвиля — постіндустріальна


Третя хвиля цивілізації почала підійматися в середині XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах вже призвела) до формування постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Суспільство третьої хвилі характеризується такими ознаками:

  • суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним;

  • різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших пострадянських державах, навіть є від'ємні;

  • рівень споживання перш за все у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;

  • знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;

  • основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів — ядерна (а можливо й не обов'язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;

  • головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 відсотків працездатного населення;

  • основний конфлікт — між знанням та некомпетентністю;

  • паралельно змінюються і соціальна структура суспільства — на місце класового поділу приходить професійний;

Серед численних глобальних проблем техногенної цивілізації, що поставили під загрозу існування людства взагалі, можна виділити три головні.

Перша - це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалення зброї масового знищення. У ядерне століття перед людством вперше за всю історію постала проблема можливості повного знищення. Цей сумний висновок був "побічним ефектом" науково-технічного прогресу, що відкриває нові можливості для розвитку військової техніки.

Друга, мабуть, найгостріша проблема сучасності - поглиблення екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування - як частини природи і як діяльної істоти, що перетворює природу, - переходять у фазу конфліктного зіткнення.

Стара парадигма, начебто природа - нескінченний резервуар ресурсів для людської діяльності, виявилася неправильною. Людина сформувалася в межах біосфери - особливої системи, що виникла в процесі космічної еволюції і є не просто навколишнім середовищем, яке можна розглядати як поле для перетворюючої діяльності людини, а єдиним цілісним організмом, у який включене людство як специфічна підсистема. Діяльність людини постійно змінює динаміку біосфери і на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації масштаби людського втручання в природу таке, що воно починає руйнувати біосферу як цілісну екосистему, що загрожує екологічною катастрофою, вимагає вироблення принципово нових стратегій науково-технічного й соціального розвитку, діяльності, яка б забезпечувала коеволюцію людини й природи.

Третя проблема - це проблема збереження людської особистості як біосоціальної структури в умовах зростання різнобічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій світ, дедалі частіше викликає до життя такі сили, які вона вже не контролює і які стають далекими її природі. Чим більше перетворюється світ, тим більше виникає непередбачуваних соціальних факторів, які, у свою чергу, починають формувати структури, що радикально змінюють людське життя, мабуть, погіршуючи його.

Прискорений розвиток техногенної цивілізації робить досить складною проблему соціалізації й формування особистості. Світ, що постійно змінюється, обриває багато коріння, традицій, змушуючи людину одночасно жити в різних традиціях, у різних культурах, пристосовуватися до різних швидкоплинних обставин. Зв'язки людини стають спорадичними, вони, з одного боку, поєднують усіх індивідів у одне людство, а з іншого - ізолюють, "атомізують" людей.

Сучасна техніка дозволяє спілкуватися з людьми різних континентів. Можна по телефону поговорити з колегами з США, потім із телевізора довідатися про події на півдні Африки, але при цьому не знати сусідів, які роками живуть поряд.

Проблема збереження особистості набуває в сучасному світі ще одного, зовсім нового виміру. Уперше в історії людства виникає реальна небезпека руйнування тієї біогенетичної основи, котра є передумовою індивідуального буття людини й формування її як особистості, основи, на яку в процесі соціалізації накладаються різноманітні програми соціальної поведінки й ціннісні орієнтації, що зберігаються й виробляються в культурі. Ідеться про загрозу існуванню людської тілесності, яка є результатом мільйонів років біоеволюції і яку починає активно деформувати сучасний техногенний світ. Суспільство вимагає включення людини в усе зростаюче різноманіття соціальних структур, що супроводжується гігантськими навантаженнями на психіку, стресами, які руйнують здоров'я, тощо. Великі обсяги інформації, стресові навантаження, канцерогени, забруднення навколишнього середовища, нагромадження шкідливих мутацій - усе це проблеми нинішньої дійсності. Цивілізація значно подовжила строк людського життя, розвинула медицину, що дозволяє лікувати багато хвороб, але разом з тим усунула дію природного відбору, який на зорі становлення людства "викреслював" носіїв генетичних помилок з ланцюга поколінь. Зі зростанням мутагенних факторів у сучасних умовах біологічного відтворення виникає небезпека різкого погіршення генофонду людства.

Вихід іноді бачать у перспективах генної інженерії, але у цій сфері також є свої небезпеки. Якщо буде узаконене право втручатися в генетичний код людини, то цей шлях приведе не лише до позитивних результатів - лікування спадкових хвороб, але й відкриє небезпечні перспективи перебудови основ людської тілесності. Виникне спокуса "планомірного" генетичного вдосконалення створеного природою "антропологічного матеріалу", пристосування його до нових соціальних навантажень. Про це нині пишуть уже не лише у фантастичній літературі. Подібну перспективу всерйоз обговорюють біологи, філософи й футурологи. Безсумнівно, досягнення науково-технічного прогресу дають могутні засоби впливу на глибинні генетичні структури, котрі керують відтворенням людського тіла. Але ці засоби за можливими наслідками можуть бути рівнозначні атомній енергії. За сучасного рівня морального розвитку завжди будуть "експериментатори", які захочуть і зможуть зробити гасло вдосконалення біологічної природи людини реаліями політичної боротьби. Перспективи генетичної перебудови людської тілесності поєднуються з не менш небезпечними перспективами маніпуляцій над психікою людини шляхом впливу на її мозок. Сучасні дослідження мозку виявляють структури, вплив на які може викликати галюцинації, уявне "перенесення" в минуле, зміну емоційного стану людини тощо. І вже з'явилися добровольці, що згодилися взяти участь у застосуванні таких методик на практиці, наприклад вживити в мозок електроди, які шляхом подачі слабких електричних розрядів викликатимуть незвичні психічні стани, усуватимуть сонливість, підбадьорюватимуть та ін.

Збільшення психічних навантажень у сучасному техногенному світі викликає нагромадження негативних емоцій і часто стимулює застосування штучних засобів зняття напруження. У цих умовах виникають небезпеки поширення як традиційних (транквілізатори, наркотики), так і нових засобів маніпуляції психікою. Узагалі втручання в людське тіло та особливо спроби цілеспрямованої зміни емоційної сфери і генетичних основ, навіть при найжорсткішому контролі й невеликих змінах, можуть призвести до непередбачуваних наслідків, адже людська культура глибинно пов'язана з людською тілесністю й первинним емоційним укладом, який нею продиктований. Припустимо, що персонажеві з антиутопії Дж. Оруела "1984" вдалося реалізувати план генетичної зміни почуття статевого кохання. Для людей, у яких зникла б ця сфера емоцій, уже не матиме змісту ні Байрон, ні Шекспір, ні Пушкін, для них будуть не зрозумілими цілі пласти людської культури. Біологічні передумови - це не просто нейтральне тло соціального буття, це ґрунт, на якому зростала людська культура й поза якою неможливі були б стани людської духовності.

Усе це - проблеми виживання людства, створені техногенною цивілізацією. Сучасні глобальні кризи ставлять під сумнів прогрес, реалізований у попередньому техногенному розвитку. Очевидно, на межі двох тисячоліть за християнським літочисленням, людство має здійснити радикальний поворот до нових форм цивілізаційного прогресу.

Схожі:

ТЕМА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИСТЕМА ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ
Філософія та буденність. Філософія як любов до мудрості. Філософія та мудрість: суперечливість їх буття. Філософія як проблема для...
Курс лекцій Тема 1: Філософія, її предмет і роль в суспільстві
Пізнавальна: познайомитись з поняттям філософія, її предметом, структурою, категоричним апаратом
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ТЕМ І ПИТАНЬ
Предмет, принципи, джерела й значення вивчення курсу «Історія України в контексті всесвітньої історії»
3. Засоби обчислювальної техніки та історія їх розвитку
...
1.Історія як наука. Періодизація іст. У. Іст. Джерела
Предмет вивчення-історична діяльність укр народу та його предків від найдавніших часів до сьогодення
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Що таке філософія, її предмет і функції?
Розкрийте сутність раціоналізму як одного з основних напрямів філософії Нового часу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка