План 1 Історичні форми і особливості діалектики 2 Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку 3 Загальні закони розвитку


Скачати 156.06 Kb.
НазваПлан 1 Історичні форми і особливості діалектики 2 Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку 3 Загальні закони розвитку
Дата18.03.2013
Розмір156.06 Kb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Філософія > Закон
Тема. Діалектика та її альтернативи

План



1 Історичні форми і особливості діалектики

2 Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку

3 Загальні закони розвитку

4.Категорії діалектики

5.Альтернативи діалектики
1 Історичні форми і особливості діалектики

Слово «діалектика» (від грец. dialektike – мистецтво вести бесіду). Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок. Вважалося, що діалектик – це людини, яка вміє запитувати й відповідати. У рухомому світі з часом все втрачає колишні риси, переходить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих думках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Наприклад, Геракліт вважав, що історично першою формою діалектики є стихійна діалектика стародавніх філософів – наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

В епоху середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику, які активно використовувались панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійснено у філософії Нового часу (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Гегелем. Її називають другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку – боротьбу протилежностей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Моделлю гегелівської діалектики була не об’єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відродження. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, в межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології.

Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новий крок – поєднати матеріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині ХІХ століття виникла третя історична форма діалектики, діалектико-матеріалістичного погляду на природу.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло відкриття Марксом матеріалістичного розуміння історії, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матеріалізмом.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв’язках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам’ятати, що діалектика є теорією не будь-якого руху, а лише однієї форми змін – розвитку. Матеріалістична діалектика визнає існування діалектики об’єктивної та суб’єктивної. Об’єктивна діалектика – це взаємозв’язок та розвиток природних і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб’єкта, від людини та людства. Суб’єктивна діалектика – це діалектика мислення суб’єкта і пізнання ним об’єктивного світу. Суб’єктивна діалектика відображає об’єктивну.

Внутрішній зміст діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Діалектика визначається як система принципів, законів і категорій, що у своїй сукупності відображає цілісність об’єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні та розвитку.

Діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика, к вчення про загальні закони розвитку, водночас є логікою і гносеологією. Особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб’єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об’єктивний процес розвитку явищ на підставі виникнення, боротьби і розв’язання притаманних їм суперечностей; б)філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення; в) метод пізнання і перетворення світу.

2. Під принципами розуміють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводиться принципу звязку і принципу розвитку.

У філософському плані поняття «принцип» означає фундаментальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції або теорії.

Принцип звязку – кожен об’экт знаходиться в закономірному зв’язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об’єктами. Немає об’єктів, які б існували поза будь-якими зв’язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв’язку і взаємодії об’єктів і полягає одна з найсуттєвіших ознак діалектики і зміст. Вони мають об’єктивний характер, тобто існують як об’єктивна закономірність, незалежно від свідомості людей. Вони є універсальними, взаємозв’язок є багатогранним за своєю сутністю і природою. Реальні зв’язки є безкінечно різноманітними за характером, ступенем глибини.

Обєктивність зв’язку. Це означає, що закон відображає об’єктивний стан речей, об’єктивний зв’язк між речами, предметами, явищами.

Суттєвість зв’язку – це такий зв’язок, який визначає існування речі, її рух та розвиток.

Необхідність зв’язку – це такий зв’язок, який з необхідністю проявляється в певних умовах.

Стійкість зв’язку - це такий зв’язок, який надійно зберігається.

Загальність зв’язку проявляється в тому, що йому підлягає багато чи навіть всі предмети, явища, процеси об’єктивного світу.

Принципі розвитку – розвитку притаманні такі риси: а) скерованість у часі; б)незворотність процесу; в) поява в процесі розвитку; г) закономірний характер.

Розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.

3. Закони діалектики виражають всезагальні суттєві зв’язки в процесі розвитку. Вони виконують важливу методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалектиці три: закон діалектичної протилежності, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Закон – це об’єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий, загальний зв’язок матеріальних та духовних явищ, який визначає характер і напрямок їхнього руху та розвитку.

.Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Протилежність – філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємо зумовлюють і взаємо виключають одне одне.

Єдність протилежностей – це їх нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існувати не можуть. Єдність протилежностей має сенс тоді. коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежностей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взаємо проникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існують як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність викладача та студентів).

Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилежностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємо виштовхують, взаємо виключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припиняється.

Суперечності притаманні всім явищам і процесам реальності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкриває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності – це не тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання. У зв’язку з цим розрізняють такі ступені суперечностей, як тотожність, відмінність, протилежність.

Поняття «тотожність» означає початковий ступінь розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторони з сомою собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же – це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими речами, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як само диференціація єдиного на протилежності. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилежностей веде, зрештою, до нового якісного стану.

Закон діалектичної протилежності – це закон, в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що вирішується на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.

Цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсуттєвіше питання теорії розвитку. Цей закон утворює основу всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов’язані відношенням єдності та протидії. Закон діалектичної протилежності визначає головний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з’ясувати специфіку цього закону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, завдяки яким він реалізується: якість, кількість, міра стрибок тощо.

Якість виражає притаманну речам специфічну визначеність.

Кількість - це об’єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін. Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв’язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. Будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра – це така єдність кількості і якості, у якій певна якість необхідно пов’язана тільки з певною кількістю. Міра – це і певний інтервал кількісних характеристик або з мін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв’язок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов’язково тягнуть за собою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, призводять до нових кількісних показників. Розвиток іде як єдність двох, відмінних одна від одної, але взаємопов’язаних стадій – безперервності і перервності. Безперервність у розвитку – це стадія повальних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стрибком. Стрибок – це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін.

Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:

1)за тривалістю перетворення (швидкі, повальні);

2)за формою перетворення (одноактні, багатоактні);

3)за глибиною перетворення (часткові, повні);

4)за напрямком перетворення (прогресивні, регресивні).

Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об’єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Закон заперечення заперечення розкриває загальну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною мірою узагальнює дію інших законів діалектики. Метафізичне «заперечення» акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення нового. Діалектичне заперечення – це насамперед такий перехід від старої якості до нової, за яким певні сторони, елементи змісту і функції старої якості входять у перетвореному вигляді в зміни нової якості. Діалектичне заперечення вбирає в себе суттєві моменти:

1)руйнування, подолання старого;

2)збереження елементів старого (спадкоємність);

3)конструювання, утворення нового.

Заперечення заперечення фіксує той факт, що процес розвитку розпочинається з першого заперечення старого, яке у свою чергу, через певний час заперечується іншим, новим. В новому зберігається старе, його елементи, вони повторюються в новому, хоча і на вищій основі. Повторювання рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. В процесі розвитку цієї суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі заперечення відбувається лише часткове розв’язання закладеної в початковій речі суперечності. Ця неповнота розв’язання суперечності має в собі умову подальшого власного заперечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге, виникає нова річ, третя, протилежна другій, яка є запереченням другої, тобто запереченням заперечення першої речі. Лінія розвитку ніби утворює коло, «виток спіралі», однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чином, поєднує в собі риси поступовості і циклічності руху.

Закон заперечення заперечення – це закон, в силу якого процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних заперечень старого новим при збереженні та утриманні в новому всього характерного з попередніх етапів розвитку, що має в цілому поступальну, висхідну направленість. При цьому в процесі розвитку на його вищих щаблях відбувається повторення деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому, а по кривій, що наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає циклічність розвитку.

Закони діалектики виражають найсуттєвіші зв’язки і відносини об’єктивного світу.

4. Категорії діалектики – це фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення.

Категорії діалектики – це гранично широкі форми ідеального відображення об’єктивного світу, які служать вихідними принципами пізнання і духовно - практичного перетворення дійсності.

Категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Субстанційні категорії вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії «буття», «матерія», «рух», «розвиток», «простір», «час», «суперечність» і т.д.

Співвідносні категорії, органічно пов’язані одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з’ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. Одиничне і загальне; явища і сутність; форма і зміст; частина і ціле; причина і наслідок; випадковість і необхідність; можливість і дійсність.

Одиничне відображає в предметі, явищі те, що притаманне тільки даному предмету, явищу. Загальне - це тотожність, що об’єктивно існує між предметами, речами, явищами у рамках конкретної якісної визначеності. Проміжною категорією між одиничним і загальним є поняття «особливе». Особливе – це те, що є загальним щодо одиночного і одиночним щодо загального.

Сутність – це філософська категорія для позначення внутрішньої, відносно прихованої й стійкої сторони об’єктивної дійсності, яка визначає природу предмета, процесу і властиві їм закономірності розвитку. Явище – це категорія для позначення в предметі, процесі того, що знаходить свій вияв безпосередньо, з’являється перед нами.

Зміст – це сукупність елементів, сторін, властивостей, зв’язків і тенденцій, що складають даний предмет, процес, явище. Форма – це спосіб організації предметів і процесів, які становлять зміст. Іншими словами, форма речі є організація стійких внутрішніх зв’язків між елементами, що дозволяє їй виступати як єдине ціле і виконувати всі властиві функції.

Частина і ціле – категорії, які відображають відношення між сукупністю предметів чи їх сторін, елементів і зв’язків, що їх об’єднує і приводить до появи в цій сукупності нових властивостей та закономірностей, не притаманних предметам, сторонам, елементам у їх розчленованості.

Явище, дія якого приводить до виникнення нового явища, називається причиною. Те саме явище, що виникає під впливом причини, називається наслідком..

Усі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути безпричинних явищ. Положення, що всі явища у світі причинно зумовлені, визначає закон причинності. Філософів, які визначають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами, філософів, які заперечують закон причинності, - індетерміністами.

Необхідність – це внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ, які визначають їх закономірні зміни і розвиток. Необхідність випливає з сутності явища, процесу і неминуче відбувається в даних умовах. Випадковість – категорія, яка визначає проблематичність, або необов’язковість виникнення, або існування об’єктів; випадковим є те. що за певних умов може бути, а може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які випливають переважно з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв’язків і побічних для даного явища обставин. Можливість – це філософське поняття, яке відображає об’єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета в його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є філософська категорія, яка характеризує реалізоване, актуалізоване буття: дійсність є реалізованою можливістю.

Якісно можливості поділяться на формальні і реальні. Формальна – це можливість з низькою ймовірністю здійснення, яка наближається до нуля. Реальна можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови.

Альтернативу діалектики, є протилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духовного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та методологічні настанови. Такою альтернативою діалектики є метафізичний метод мислення.

5.Альтернативи діалектики.

Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання знаходить свій вияв:

а) у розумінні зв’язків предметів та явищ. Діалектика визнає взаємо- зв’язок і взаємообумовленість явищ, а метафізиці властиві роз’єднання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в метафізиці відображаються лише безпосередні, зовнішньоочевидні взаємозв’язки, тоді як глибинні, внутрішні зв’язки залишаються поза увагою;

б) у розумінні спрямованості розвитку. Діалектика вбачає джерело руху і розвитку у внутрішній суперечності речей і явищ, в єдності та протидії протилежностей. Метафізика заперечує внутрішнє джерело розвитку – саморозвиток.

в) у розумінні характеру розвитку, «механізму» переходу від старої до нової якості. З точки зору діалектики таким «механізмом» є єдність поступового, кількісного і стрибкоподібного, якісного розвитку. Метафізика розглядає розвиток або як «стрибок» якості, або тільки як просте, кількісне зростання одного і того ж, тільки як зменшення або збільшення, як повторення одних і тих же станів;

г) у розумінні методу пізнання. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв’язки і опосередкування. Треба розглядати предмету його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість.

Метафізика – це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або спрощено розглядаються взаємозв’язки і взаємодії явищ та предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення об’єктів без їх якісної зміни.

Метафізика – це історичне неминуча філософська теорія розвитку, метод пізнання, що посідають певне місце в розвитку філософії.

Один з виявів метафізичного способу мислення, є догматизм. Це спосіб засвоєння і застосування знань, в якому те чи інше вчення або положення сприймаються як закінчена вічна істина, як догма, використовуються без урахування конкретних умов життя.

Противагою догматизму є релятивізм. Релятивізм виходить з однобічного підкреслювання постійності, змінності дійсності і заперечення відповідної стійкості речей і явищ. Якщо догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності, то релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності. Софістика (від грец.sopbismal – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) проявляється у формі аргументації, яка базується на суб’єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження і утвердження існуючих теоретичних положень чи виправданнях існуючого порядку речей. У своїх побудовах софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і хитрування, багатозначність понять.

Еклектика (від грец.eklektikos – той, що вибирає) – це механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо.


Контрольні запитання
1. Що означає термін «діалектика»? Як змінювався зміст поняття діалектики у процесі історичного розвитку філософії?

2. У чому різниця історичних форм діалектики?

3. Що являє собою діалектика як метод?

4. Що таке принцип? Назвіть основні принципи діалектики.

5. Що таке зв’язок, закон, закономірність?

6. Які бувають закони?

7. У чому суть закону діалектичної протилежності?

8. У чому полягають особливості закону взаємного переходу кількісних змін у якісні?

9. Розкрийте сутність діалектичного заперечення.

Література



Данильянц О.Г. Тараненко В.М..- Харків: Право, 2003.- 352с.

Спіркін А.Б. Філософія: Підручник. М.: Гадарики, 2000.

Сморж Л.О. Філософія; Навч. Посібник.- К.;Кондор, 2004.-416с.

Філософія: Навч.-метод. Посібник для самост вивч. Дисц./ Арутюнов В.Х., Демченко в.В., Иосипенко С.Л. та ін.- К.:КНЕУ, 1999.-184с.

Філософія: Курс лекцій/ Л.В.Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2000.- 516с.

Філософія: Навч.-метод. Посібник для самост вивч. Дисц.- ВД «ІНЖЕК», 2004.-т264с.

Філософія; Навчально-методичний посібник..- Х.: «Одісей», 2004.-320с.

Філософія. Курс лекцій. Навч. Посіб. За ред. І.Ф. Бичко.- К.: Либідь, 1994.

Філософія. Підручник. Ред. Г.А.- К.: Вища школа, 1995.





Схожі:

Опанування студентами суті історичних процесів, що відбувалися в...
Росії, усвідомлення їхнього об'єктивного характеру, взаємозв'язку та взаємозалежності, а також закономірностей суспільного розвитку,...
1. Поняття римського права як загального права ан­тичного світу....
Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні
ТО89 МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН
У статті розглянуто загальні принципи та концепції сучасного регулювання економіки країн у розрізі економічних законів. Визначено...
Що означає термін “філософія”?
...
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права
Україна, адже існуючий екологічний стан країни вимагає необхідності розуміння та юридичного закріплення взаємозв’язку розвитку суспільства...
Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних...
Виникнення та етапи розвитку політичної економії. Розвиток економічної думки в Україні
Тема Предмет, метод, принципи та система екологічного права
Форми взаємодії суспільства з природою в умовах індустріального періоду розвитку цивілізації
Яке з наведених нижче визначень розкриває зміст поняття “філософія історії”?
А  Розділ філософського знання, який вивчає загальні закони, принципи і правила мислення
Закони діалектики
Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії
Поняття статистики та основні історичні етапи її розвитку
Статистика це наука, що вивчає кількісну сторону масових явищ в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною з метою виявлення закономірностей...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка