|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
|
1.2.5 Проблеми пізнання у контексті феноменології Феноменологія буквально означає вчення про феномени. Феномен — це філософське поняття, яке означає: а) явище, що осягається в чуттєвому досвіді; б) об'єкт чуттєвого споглядання на відміну від його сутності. Засновник феноменології К. Гуссерль (1859 − 1938). Він запропонував новий феноменологічний метод, який, на його думку, становить фундамент науки. Гуссерль уважав, що світ повсякденного життя є основою пізнання. Починати його вивчення треба з дослідження свідомості, тому що реальність доступна людям через їх свідомість. Важлива не сама реальність, а те, як вона сприймається та осмислюється людиною. Тому свідомість повинна вивчатись як основний предмет філософії. Головною характеристикою свідомості є постійна спрямованість на предмети. Людина наївно вважає, що вона пізнає об'єктивну дійсність, але, насправді, це “олюднені об'єкти”, тобто дані у свідомості. Як раз їх ми і пізнаємо як вторинні утворення “життєвого світу”. Завдання феноменології показати як з'явилися вторинні утворення життєвого світу. Щоб зрозуміти генезис понять, треба здійснити редукцію свідомості, тобто перейти від розгляду конкретних предметів до аналізу їх сутності. Для цього треба застосувати принцип “Епохе” ─ такої мисленнєвої операції, коли увага вченого спрямована не на предмет, а на те, як відображаються вказані предмети у нашій свідомості. Сам предмет немовби залишається осторонь, а на перший план виходить стан свідомості. Сфера, де усвідомлюється предмет, ─ “чиста свідомість”, тобто очищена від догм, схем та стереотипів мислення. “Чиста свідомість”, звільнена від усіх людських настанов, додосвідна, стає доступною розумінню за допомогою редукції (зведенню) — розумової операції, яка дає змогу спочатку перейти від розгляду предметів до осмислення їх чистої сутності способом “Епохе”, а потім перейти до осягнення основи всього існуючого — “абсолютного Я” Феноменологія стверджує, що свідомість у чистому вигляді − це “абсолютне Я” (яка одночасно є джерелом потоку свідомості людини), конструює світ, вкладаючи в нього зміст. Всі види реальності, з якими має справу людина, пояснюються з актів свідомості. Об'єктивної реальності, що немовби існує поза і незалежно від свідомості, просто не існує. А свідомість пояснюється із себе самої, проявляє себе як феномен. 1. 2.6 Герменевтика Герменевтика як філософська течія останньої третини ХХ ст., у центрі якої проблеми розуміння та інтерпретації тестів, розкриття змісту, суттєво вплинула на розвиток методології не тільки гуманітарних, але й природничих наук Основу герменевтики заклав німецький філософ Ф. Шлейєрмахер (1768−1834). Найбільш відомими представниками філософської герменевтики стали В. Дільтей (1833−1911), Х.-Г. Гадамер (1900−2002 , П. Рікьор (1913 − 2005). Головна герменевтична задача — розуміння тексту, яке базується на інтерпретації, що є процесом проникнення в глибину змістовної структури тексту. Для Гадамера текст перетворюється ніби-то на остаточну об'єктивну реальність. Він стає об'єктивно самостійним по відношенню як до автора, так і до середовища його епохи. Задача герменевтичного дослідження не у виявленні задуманих у свій час підтекстів, а у виявленні різних можливих інтерпретацій. Звідси — тези: про принципову відкритість інтерпретації, яка, згідно з Гадамером, ніколи не може бути завершеною; а також нерозривність розуміння тексту від саморозуміння інтепретатора. Сутністю мови він оголошує гру, у грі він убачає також сутність пізнання і розуміння історії. Спрямовує пізнання людини, формує її досвід, на думку Гадамера, мова. Буття є мова, тільки у мові відкривається істина буття. Гадамер абсолютизує мову. Згідно з його точкою зору, тільки мова і те, що в ній втілено, утворює світ, у якому ми живемо. Він також стверджує, що сутністю мови є гра. У грі він також убачає основу пізнання і розуміння історії. У зв'язку з цим виникає ідея (Гадамер) герменевтичного кола як центрального методологічного принципу: для розуміння цілого треба зрозуміти окремі частини, але для розуміння окремих частин уже треба мати уявлення про зміст цілого. З точки зору герменевтики треба розімкнути це коло та увійти в нього. Мета розуміння, щоб перенести змістовний зв'язок з іншого світу (історичного, особистісного) у свій власний. У філософії науки герменевтичне коло розробляється як взаємозалежність теорії та факту: факти з яких будується теорія, завжди концептуально навантажені, їх відбір та інтерпретація обумовлені тією ж самою теорією, яку вони повинні обгрунтувати. Питання для самоконтролю
2 НАУКОВЕ ЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ 1 Феномен науки. Критерії науковості У сучасній літературі можна знайти багато визначень науки. Одне з них таке: наука – форма суспільної свідомості та духовної діяльності людей, яка націлена на виробництво знань про природу, суспільство, людину і саме, пізнання, що має за мету досягнення істини і відкриття об'єктивних законів дійсності на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв'язку, для того щоб передбачати тенденції розвитку дійсності та сприяти їх зміні. Наука багатогранне явище. Його можна розглядати в таких вимірах: - складний суперечливий процес отримання нових знань; - результат цього процесу, тобто об'єднання отриманого знання в цілісну, органічну і динамічну систему; - соціальний інститут з усією своєю інфраструктурою: організація науки, наукові організації, етос науки, професійні об'єднання вчених, ресурси, фінанси, наукове обладнання, система наукової інформації, різного роду комунікації вчених; - особлива сфера діяльності людини і важливий елемент культури. Суттєві ознаки науки: - об’єктом науки не може бути об’єкт буденного досвіду; - безпосередня мета і вища цінність науки – об’єктивна істина; - наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до рівня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі; - єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення; - наявність методологічної операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові; - наявність особливої мови; - категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз іншої реальності; - наявність висхідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності; - принципова можливість емпіричної перевірки; - задоволення певної соціальної потреби. Вище були перераховані основні риси науки, які одночасно можуть характеризуватись як критерії наукового знання. Називають й інші критерії, зокрема, логічної несуперечливості, принципи простоти, когерентності тощо. Проблема розмежування науки і ненауки є однією із центральних у філософії науки. У наш час з'являється багато псевдотеорій, які претендують на науковість. Це зовнішні наукоподібні концепії, за допомогою яких автори пояснюють будову світу або історію людства. Їх ще називають “лженаукою”. Вони побудовані на помилкових дослідженнях. Існують також багаточисельні вчення парапсихологів, астрологів, "нетрадиційних цілителів", які називаються паранаукою. На перший погляд вони нагадують наукові теорії, але мають принципову іншу будову, їх неможливо заперичити і тому з точки зору нормальної науки вони не мають сенсу. Ми зустрічаємо сьогодні й такий термін як “науковий кіч”. Йдеться не про помилки в наукових дослідженнях, не про “лженауку”, а про “наукову макулатуру”. Сам термін “кіч” означає масову продукцію, розраховану на зовнішній ефект. У мистецтві кіч − це вияв масової культури, для якої характериний: примітивізм, комформізм, культ успіху, орієнтація на масові спрощені смаки. На жаль, такі публікації з'являються в збірниках тез конференцій, симпозіумів. Для них характерно: поверховість, недостатня глибина дослідження, методична бідність, принцип повторення чужих досліджень (не прямий плагіат, здубльовані дослідження, заміна конкретної дослідницької пошукової роботи міркуванням, псевдофілософським трактуванням тощо). Уперше проблему демаркації науки і ненауки взялись розв’язувати неопозитивісти. Вони виходили з того, що можливість емпіричної перевірки − один із важливих, майже загальнопринятих критеріїв науки. Якщо в чуттєвому досвіді неможливо вказати на будь-які об’єкти, які позначає це поняття, то воно не має сенсу. У ХХ столітті у неопозитивістів ця вимога отримала назву верифікації: поняття чи судження має значення, якщо його можна перевірити емпірично, у чуттєвому досвіді. Але, як зазначив К. Поппер, цей критерій обмежений, він не працює там, де ми маємо справу з об’єктами, які безпосередньо не спостерігаються. Критерієм демаркації науки і ненауки, на його думку, є не критерій верифікації, а критерій фальсифікації – принципової можливості заперечення будь-якого твердження, що належить до науки. Якщо теорія сформульована таким чином, що її не можна заперечити, то вона знаходиться за межами науки. Дійсно, наукові теорії не повинні боятись заперечення, раціональна критика і постійна корекція фактами є сутністю наукового пізнання. Усе людське знання відносне, щодо будь-якого положення можливий сумнів і будь-які положення повинні бути відкриті для критики. Усвідомлення обмеженості критеріїв науковості призвело до формування Т. Куном парадигмального критерію. У кожній науці є одна (інколи кілька) парадигма, якої в певний період дотримується наукове співтовариство, і на основі якої відокремлюється наукове знання від ненаукового. Парадигмою в концепції Т. Куна називають сукупність фундаментальних теоретичних принципів, законів і уявлень, зразків виконання дослідженнь, методологічних засобів, які визнаються всіми членами наукового співтовариства. Філософія науки визнає відсутність абсолютних критеріїв науковості. 2.2 Функції наукового знання Наукове знання виконує такі функції: описування, пояснення, розуміння і передбаченя. Описування – функція наукового знання та етап наукового дослідження, сутність якого у фіксації даних експеримента або спостереження за допомогою певної системи позначень, принятих у даній науці (мова, символи, графіки тощо). Пояснення – функція наукового знання, змістом якої є розкриття сутності об’єкта, що вивчається. У науці широко застосовується форма пояснення, що розкриває причини, генетичні, функціональні, субстанційні зв’язки. Вимоги до пояснення:
принцип єдності картини світу). У структурі пояснення можна виділити два аспекти: безпосередньо пояснення та його обгрунтування. Розуміння – притаманна свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення змісту предмета. Це процесс вироблення, освоєння, змісту і значення людиною. У науці розуміння передбачає використання певних методологічних правил і виглядає як інтерпретація. Типовими видами науково-теоретичного розуміння є:
Особливості філософського осмислення функцій і механізмів розуміння, у тому числі наукового, представлені в сучасній герменевтиці (Г. Гадамер). Передбачення – обгрунтування припущень про майбутній стан явищ природи і суспільства чи про явища, невідомих у теперішній час, але які можна виявити на основі відкритих наукою законах природи і суспільства. Прогнозування – один із видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив будь-якого явища. Використовуються такі методи прогнозування, як екстраполяція, моделювання, еспертиза, історична аналогія, прогностичні сценарії. Крім того, наука як соціальний інститут виконує проектно-конструкторську (створення нових технологій), соціокультурну (масштабні плани соціального, економічного, культурного розвитку), перетворюючу (безпосередня продуктивна сила) функції. 2.3 Проблема класифікації наук Наука як складна система, що розвивається, має складну структуру, яка постійно породжує нові відносно автономні підсистеми та нові інтегративні зв’язки. Перш за все наука поділяється на конкретні науки, які в свою чергу включають багато наукових дисциплін. Виявлення структури науки в такому аспекті ставить проблему класифікації наук. Уперше спробу класифікації наук зробив Арістотель. Усе знання, а в античності воно співпадало з філософією, він поділив на теоретичне, практичне і творче. Теоретичне – на метафізику (філософію) як знання про причини і начала всього сущого, математику і фізику, яка вивчає стан тіл в природі. Створену ним формальну логіку Аристотель не ототожнював з філософією, а вважав знаряддям пізнання. Подібні спроби належать Бекону, Гегелю. Основоположник позитивізму О. Конт запропонував свою класифікацію, застосувавши критерій складності: математика (у тому числі й механіка), астрономія, фізика, хімія, фізіологія (у тому числі й психологія), соціологія. Ф. Енгельс, ґрунтуючись на нових відкриттях у природознавстві, за критерій узяв форми руху матерії та поділив науки так: механіка, фізика, хімія, біологія, наука про суспільство. У сучасній методології у зв’язку з новими відкриттями у природознавстві розрізняють шість основних форм матерії: субатомно-фізичну, хімічну, молекулярно-фізичну, геологічну, біологічну і соціальну. Класифікація форм руху є основою для класифікації наук. Сучасна наука складається з різних галузей знань, які взаємодіють і в той же час мають відносну самостійність. За предметом і методом пізнання можна виділити:
У природознавстві суб'єкт пізнання має справу з природними об'єктами, у cуспільних і гуманітарних − із соціальними, із суспільством, де діють люди, наділені свідомістю. Кожна група наук може бути поділена на більш конкретні науки. Окрему групу складають технічні науки. Технічне знання визначається як самостійна галузь наукового знання, у розвиненій системи технічних наук є свої фундаментальні та прикладні дослідження. У технічних наук свій специфічний об'єкт досліджень − техніка і технологія як сфера штучного, створеного людиною та існуючого завдяки діяльності людини. Технічні науки мають свої теоретичні принципи, методи досліджень, ідеалізовані об'єкти. Особливою наукою є математика, на думку деяких учених вона не \належить до природничих наук, а є важливим елементом мислення. За відношенням до практики науки поділяються на фундаментальні й прикладні. Термін “фундаментальна наука” свідчить про те, що йдеться про відкриття законів, закономірностей у природі та суспільстві. Прикладне знання – це знання, яке базується на фундаментальних законах і безпосередньо пов'язане із задоволенням життєвих потреб людини, суспільства, держави. Узагалі, сьогодні немає чіткої класифікації науки і наукових досліджень. Найбільш грунтовно класифіковане природниче знання, хоча і тут багато дискусійних моментів. Усі сторони наукового знання – єдиної науки − знаходяться в бурхливому розвитку і сфера, яку вони охоплюють, весь час зростає. |
| КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
| ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Навчальний посібник Куц В. М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. 307 с |
| Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством... Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу |
МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО Навчальний посібник (для студентів напрямку 1201 „Архітектура”) ... |
| ВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС Навчальний... В55 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г Кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,... |
Мацько Л.І. Українська мова. Навчальний по- Якщо ви прагнете оволодіти... Щоб уміти грамотно розмовляти, слід насамперед Навчальний посібник для самостійної роботи |
| ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного... Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення... |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано... Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів |