Особливості та здобутки німецької класичної філософії


НазваОсобливості та здобутки німецької класичної філософії
Сторінка1/4
Дата13.03.2013
Розмір0.62 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4
Міністерство освіти та науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені М. Коцюбинського

Індивідуальне завдання з дисципліни

"Філософія"

на тему: Особливості та здобутки німецької класичної філософії

Студентки ІІ курсу

Інституту іноземних мов

групи 2Д

Тимошик Ольги Юріївни

Вінниця 2013

Особливості та здобутки німецької класичної філософії.

1.Вступ.

2.Кант.Критичний період. Теорія побудови всесвіту Канта.

3.Йоганн Фіхте. Абсолютне «Я» Фіхте. Вчення про свободу.

4.Фрідріх Шеллінг.Філософія тотожності. Філософія одкровення.

5.Георг Гегель. Діалектичний метод Гегеля.Абсолютний ідеалізм.

6.Людвіг Фейєрбах.Антропологічна філософія Л. Фейєрбаха.

7.Використана література.

1.Вступ.

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — початку 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха. Передумовою виникнення німецького ідеалізму було заснування університетів нового типу, зокрема Берлінського університету. Університети були провідними центрами філософської думки в епоху середньовічної схоластики. Проте середньовічна філософія була підпорядкована теології. На початку нової історії та в епоху Просвітництва основний внесок у розвиток філософії робили мислителі поза університетськими стінами: від Спінози до Вольтера. Наприкінці XVIII століття в Німеччині виникли університети світського характеру, більше не підпорядковані богослов'ю, як основній дисципліні, й філософія зайняла в них центральне світоглядне місце.

2.Кант.Критичний період. Теорія побудови всесвіту Канта.

Іммануіл Кант,німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

У «критичний період» творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їхньої сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790).Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе.Вже в цьому містився сумнів Канта стосовно можливості самого пізнання. Це, можна сказати, перша цеглина в Кантову теорію незнання. Це — перший елемент агностицизму. Агностицизм (від грец. а — не, gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу. Кант вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності. Гегель у зв'язку з цим писав, що Кант подібний до людини, яка бажає навчитися плавати до того, як вона ввійде у воду.Другий елемент агностицизму Канта — це розміркування про несхожість, неідентичність самого предмету і його образу.Предмети природи, за Кантом, розташовані поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Але образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим не схожий на вогонь, як крик, викликаний болем, на сам біль.Третій елемент агностицизму Канта — це уявлення про категорії мислення як «чисті», апріорні, дані до досвіду форми пізнання. Апріорі (лат. a priori — первісно) — термін ідеалістичної філософії, яким позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і які споконвічно притаманні свідомості. Так, Кант стверджував, що такі категорії, як простір і час є апріорними формами пізнання.Більше того, за вченням Канта, всі категорії трансцендентальної логіки є «чистими», апріорними, позбавленими «домішок» досвіду, практики. Трансцендентальним (від лат. transcendere — переступати) є все те, що виходить, переступає за межі чуттєвого досвіду, не дається в ньому, тобто є апріорним.Апостеріорі (від лат. a posteriori — з наступного) — термін, що на відміну від апріорі, означає знання, отримане в результаті досвіду, практичної діяльності.Четвертий елемент агностицизму Канта — це розрив діалектичного зв'язку між сутністю і явищем, встановлення принципової відмінності між ними. Кант вважав, що сутність є «річчю в собі» і її пізнати неможливо, що людина здатна пізнати лише явища. Однак з точки зору діалектики, між явищем і сутністю немає принципової межі, а є лише відмінність між тим, що пізнано і тим, що ще не пізнано. Коли ми пізнаємо явище, то так чи інакше одночасно пізнаємо і його сутність. Сутність таким чином з'являється, а явище дає уявлення про сутність. Інакше бути не може.Кант — філософ суперечливий, непослідовний. З одного боку, він глибокий вчений-природодослідник, котрий здійснив ряд важливих відкриттів, був близький до матеріалізму і, з іншого боку, став родоначальником класичного агностицизму, фактично став на шлях заперечення пізнання. З одного боку, все багатство реального світу Кант втиснув у свої 12 апріорних категорій загальної логіки і вважав їх вічними, незмінними, нерухливими, які за жодних обставин не переходять одна в одну. З іншого боку, розглядаючи так звані антиномії «чистого розуму», розкрив глибоку діалектику взаємозв'язку, категорій кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності. Антиномія (грец. — суперечність в законі) — нездоланна суперечність, утруднення. Що це за антиномії «чистого розуму»?

Кант у своїй праці «Критика чистого розуму» розглядає чотири такі антиномії:

1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі.

2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого.

3. Все у світі відбувається за необхідністю. Однак цього не досить для пояснення усіх явищ. Бо у світі є дії, які здійснюються без необхідності, вільно. «Існує свободна причинність. Немає ніякої свободи, все здійснюється у світі тільки за законами природи».

4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.

Тобто, Кант звернув увагу на суперечності «чистого розуму», які, на його думку, є нерозв'язними, антиномічними. Іншими словами «чистий розум» може довести першу частину антиномії і спростувати другу та навпаки, може довести другу і спростувати першу.Це вчення Канта про антиномії «чистого розуму» відіграло важливу роль у розвитку діалектики. Позитивним у вченні Канта було уявлення про роль антагонізмів у суспільному розвитку і про необхідність вічного миру, якого можна досягти через взаєморозуміння між народами, міжнародну торгівлю, співробітництво, врахування взаємних інтересів, невтручання в внутрішні справи держав, статус-кво кордонів тощо.Інтерес представляють і розміркування Канта про моральний закон (категоричний імператив), про людину, яку не можна розглядати як засіб для досягнення будь-якої мети, бо вона сама є такою метою. Ці думки Канта, безперечно, є одним з досягнень німецької класичної філософії.Кант — дуаліст. З одного боку, він визнавав, що матеріальні речі існують самі по собі, об'єктивно і відображаються нашими відчуттями. З іншого боку, він вважав, що вони є «речами в собі», тобто непізнаванними.Далі. Заперечуючи бога, як архітектора Всесвіту, Кант разом з тим стверджував, що божественний дух створив необхідні передумови для наступного розвитку природи; що є вище, розумне начало, творець світової доцільності і гармонії. У зв'язку з цим він прагнув обмежити науку, щоб зберегти релігію.Таким чином, основною рисою філософії Канта є її двоїстість, поєднання в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Основна суперечність філософського вчення Канта — це невідповідність між визнанням ним існування речей, явищ природи поза свідомістю людини і запереченням їхнього пізнання (речі — об'єктивні, але непізнаванні).

Теорія побудови всесвіту Канта

У книзі за назвою «Загальна природна історія і теорія неба» Кант виклав свої думки про створення всесвіту, сонячної системи, планет, зірок, і вперше продемонстрував основні положення свого уявлення про процеси, що відтворюють життя і, як кульмінацію загального розвитку - зародження людини. Випереджаючи можливість різночитання свого викладу, автор первісно зумовлює загальні підходи до своєї теорії.Основоположний момент аналізу теорії можна прийняти, як «усе залежить від усього». Усі світові структури, і кожна окремо, створюють загальну систему, яка утримується обумовленими взаємозв'язками, що розглядаються як фізичні, у визначенні Канта — механістичні, явища. Крім того, теорія розглядає світ, що складається з матеріальних часток, котрі визначаються як «різного роду елементи». Усі ці елементи знаходяться в постійному русі. Рух кожного елемента взаємно узгоджений.Початковий простір був повністю заповнений матерією, «у достатній мірі здатної передавати рух усім небесним тілам, які знаходяться в ньому, узгоджуючи його зі своїм власним рухом і, як слідство, узгоджуючи між собою всі рухи».На його думку, всі речовини, з яких складаються небесні тіла нашої сонячної системи, тобто всі планети і комети, були спочатку розкладені на свої первинні частини і заповнювали весь світовий простір, якому нині повертаються ці вже сформовані тіла. У той час усе не мало форми.Хоча безпосередньо після створення вся матерія знаходилась в стані хаосу, але завдяки тому, що кожна первинна частина матерії має внутрішнє «прагнення піднятися до більш удосконалого спорудження шляхом природного розвитку», відбувається упорядкування світових структур.У заповненому таким чином просторі загальний спокій триває тільки мить. Елементи, яким властиві сили для приведення один одного до руху, мають джерело життя в самих собі. Таким чином — «матерія із самого початку прагне утворювати форми». Тому ж відразу починають відтворюватися різного роду згустки. Але внаслідок взаємодії сил тяжіння і відштовхування виникають «потужні вихори часток, з яких кожна сама по собі описує криві лінії, що пояснюється спільною дією сили тяжіння і сили обертання». Згустки речовини, які утворюються, складають матеріальні тіла, які в свою чергу складають світи різного порядку:

перший порядок матеріальних структур — первинні елементи.

другий — частки речовини, з яких складаються планети.

третій — сонячна система, яка поєднує центральне світило і планети, які обертаються навколо нього зі своїми супутниками і комети.

четвертий — системи багатьох зірок. «Усі нерухомі зірки, як ми знаємо, розташовані біля деякої загальної площини і завдяки цьому утворюють одне зв'язане ціле, світ світів».Вищий порядок світів утворюють безліч зоряних систем. «Ми бачимо, що в нескінченній далечині, існує ще багато таких зоряних систем і що весь безмежний Всесвіт має характер системи, і частини її знаходяться у взаємному зв'язку».Але і на цій межі не закінчується система улаштування світу Канта: «Можливо було припустити, що і ці світи вищого порядку в якийсь спосіб зв'язані один з одним і завдяки цьому взаємному зв'язку у свою чергу створюють ще більш неосяжну систему».Слід зазначити, що загальноприйнята в наш час назва Галактика, в той час ще не застосовувалась. Використовувалася назва «світляні плями». Але Кант вже пояснює їх побудову, як складену з безлічі зірок, і визначає їм місце в загальній ієрархії космічних процесів, називаючи «зоряними туманностями». Та й самі зірки, що вважалися нерухомими, у його теорії рухаються визначеними орбітами. Але «рухаються вони надзвичайно повільно внаслідок великої віддаленості від загального центру їх обертання». В такий же спосіб визначає він місце і нашої сонячної системи в зоряному світі, відносячи її, як звичайну зоряну систему, до Чумацького шляху.У цій системі світовий порядок підтримується взаємними зв'язками, які визначаються рухом первинних елементів. В наш час прийнята інша назва — поля, що, звичайно не обмежуються тільки полем ньютоновского тяжіння. Хоча і Кант припускав існування інших визначальних взаємозв'язків.Джерело утворення планет не можна шукати в одному тільки ньютоновскому тяжінні. Для настільки тонких часток це тяжіння було б занадто повільним і слабким. Скоріше можна сказати, що в цьому просторі первісне утворення походить від зближення деяких елементів, що з'єднуються за звичайними законами зв'язку, поки з'явивши в такий спосіб згусток поступово не зросте настільки, що ньютонівська сила тяжіння стане здатною в ньому все більше і більше збільшувати це тіло, діючи на відстані.Кант припускав, що при утворенні космічних тіл відбулося сепарування згустків речовини, в результаті чого щільніші з них зібралися ближче до центру обертання. Тому комети, що підлітають до сонця з далеких окраїн, відрізняються за складом від центральних планет.Частки комет належать до найбільш легкого виду, імовірніше, тому, що комети утворюються в віддаленішіх пунктах світобудови, і немає сумніву, що саме цим головним чином пояснюється поява у комет мрячних ядер і хвостів, що відрізняє їх від інших небесних тіл.От дуже короткий виклад теорії і поглядів великого мислителя на влаштування нашого світу. Можна дивуватися прозорливості вченого, а можна говорити про його здогади. Але в будь-якому випадку Кант залишався людиною свого часу. І його уявлення про світові процеси однозначно відповідали науковим поглядам свого часу. От невелике логічне обґрунтування з тієї ж теорії світобудови, що показує нам рівень наукових досягнень, і яке викликає в нас зараз посмішку співчуття вченим того далекого часу.Але якщо Сонце або сонця взагалі — вогненні кулі, то звідси випливає перша властивість їхньої поверхні, яка полягає в тому, що на ній повинно бути повітря, тому що без повітря ніякий вогонь не горить.У наш час можна по-різному ставитися до ідей і теорій того часу. Але не можна минуле міряти сучасними мірками. Історія не може бути перероблена, вона може сприйматися тільки як фактично здійсненне життя. Сама ж творчість Імануїла Канта і зараз у деяких аспектах залишається неперевершеним логічним зображенням суті процесів, до уявлення яких ми тільки підійшли. Тут необхідно відзначити, що всі його праці пронизані оптимізмом, любов'ю до людини і вірою в її Божественне призначення. У своїх наступних працях Кант ще багато разів повернеться до великої ідеї Божественного початку. І, незважаючи на механістичність пропонованих теорій, його викладання ніяк не входить у суперечність з діяннями Творця. Нескінченний ряд майбутніх століть, що робить вічність невичерпною, зовсім оживить усю сферу Божественної присутності і поступово внесе в неї закономірність, що відповідає досконалості Божественного задуму. Але це вже не данина своїй епосі. Це тверде переконання про зв'язок об'єктивної реальності нашого світу з Божественним, котра, на жаль, поки ще не дана нам у відчуття. У пізніших своїх працях, Кант викладає свої думки більш виразно, як існуючий зв'язок матеріального і духовного планів.

3.Йоганн Фіхте. Абсолютне «Я» Фіхте. Вчення про свободу

Одним із перших серед видатних учнів, послідовників та критиків І. Канта був, у буквальному розумінні «філософ від верстата», німецький мислитель і громадсько-політичний діяч Йоганн Готліб Фіхте. Бідність, як писав про цього філософа Г. Гейне, «сиділа біля його колиски». Батько Й. Фіхте був бідним ремісником — ткачем, і тому від народження хлопцю пророкували ремісничу долю. Випадок розпорядився інакше. Здібності маленького ткача помітив господар. Він же й допоміг майбутньому видатному філософові здобути освіту.У Кенігсберг «до Канта» юнак прийшов пішки. Студентом кантівської аудиторії він став через 30 років після Й. Гердера й записав у щоденнику: «Я був на лекції І. Канта і знаходжу, Що тут мої надії не виправдалися: його викладання сонливе». Кант у той час стояв на порозі свого 70-річчя, був немічним І хворобливим. Враження, що залишилося у Й. Фіхте після лекцій, між тим, не заважало молодому філософу ґрунтовно вивчати І. Канта, популяризувати ідеї свого філософського кумира серед студентської молоді та романтично налаштованого читацького загалу. Першу «пробу пера» — «Спроба критики усілякого про­зріння» Й. Фіхте, — до речі, видану анонімно, з підтекстом того, що вона нібито належить «самому І. Канту» — І. Кант загалом прийняв позитивно, зробивши публічну заяву про те, що ця праця належить Й. Фіхте. Пізніше, коли останній отримав посаду професора в Йєнеькому університеті й почав популяризувати вчення І. Канта, власними (вдалими та невдалими) коментарями викривлюючи його сутність, І. Кант виголосив такі слова: «Боже, врятуй нас від наших друзів, а ворогів ми подужаємо самі». Й. Фіхте, як відомо, став одним із перших критиків І. Канта — «справа».Філософська спадщина Й. Фіхте досить велика. Провідне місце у ній належить працям «Про поняття науковчечня, або так звану філософію» (1794 рік), «Основи загального науковчення» (на правах рукопису для слухачів) (1794 рік). «Нариси особливостей науковчення стосовно теоретичної здатності» (1795 рік), «Основи природного права» (1796 рік), «Призначення людини» (1800 рік), «Закрита торговельна держава» (1800 рік), «Ясне, мов Сонце, повідомлення широкому загалові про дійсну сутність найновішої філософії» (1801 рік).Особливий соціально-політичний та моральний резонанс мало виголошене у розпал війни з Францією, під час перебування військ Наполеона у Берліні (1808 рік), знамените Фіхтове «Звернення до німецької нації». І хоча патріотичний пафос цього «Звернення...» відлунював національною погордою стосовно інших народів, що, як відомо, не робить честі жодному з теоретиків, його ідеї про необхідність інтеграції нації, національний характер культури кожного народу, про значення культури у боротьбі за національну незалежність тощо мають загальноцивілізаційну значущість і повною міровз можуть розглядатися як безсумнівні надбання світової соціально-філософської думки.Й. Фіхте відкидав Кантову «річ-у-собі» і вихідним пунктом своєї філософії оголосив абсолютне «Я», яке саме із себе творить світ з усіма його законами та формовиявами. Він «конструює світ» засобами вольового та діяльно-активного духовного первня (діяльністю думки як процесом самосвідомості), визнає Бога, свободу волі, безсмертя душі. На цих самих засадах Й. Фіхте вибудовує свою філософську теорію пізнання.Залишаючи загальнофілософське вчення Й. Фіхте для окремого розгляду, зосередимо аналіз на його соціально-філософських поглядах. Хоч як це прикро, але саме соціально-філософська складова творчої спадщини великого німецького мислителя є найменш вивченою. Між тим, вона містить у собі ідеї, які не тільки увіходять до «філософської плоті» соціальної теорії, а й постають як важливі складові її «станового хребта», тобто виконують опорну функцію. До таких ідей, зокрема, належить положення Й. Фіхте про «діяльного соціального суб'єкта», конструктивно-творчу природу свободи, регулятивну функцію права в громадянському житті суспільства.Ідея «діяльного суб'єкта» відома соціальній філософії здавна. Згадаймо хоча б думки про людину як самоконструюючу істоту філософів героїчної доби Відродження, філософські конструкції «мислячої історії» Р. Декарта, соціальну спрямованість висновків І. Канта з його критикою теоретичного та практичного розуму. Отже, першим у постановці цієї проблеми Й. Фіхте не був. Він лише «підняв» її з історії. Проте «підняв» так ґрунтовно, наповнив таким філософським змістом, відтворив так сис­темно, що цілком справедливо заслуговує на звання піонера та фундатора традиції розгляду соціального як результату діяльності суб'єкта. І хоча Й. Фіхте діяльність розглядав лише в її духовній сутності, як суто духовну, але його спробу осягнення діяльної природи соціального не можна не визнати геніальною. Далі за Й. Фіхте пішов лише Г. Гегель. Проте навіть він не зміг затьмарити авторитету Й. Фіхте у цьому питанні. Переосмислюючи проблему діяльності у філософії (діяльного суб'єкта та діяльної природи соціального), сучасні теоретики звертаються передусім до Й. Фіхте, його суперечливого вчення про «Я» та «не-Я», «продуктивну уяву» та інтуїцію. Згідно з Й. Фіхте, вся реальність є витвором духовної діяльності безособового та надособового «Я». Зазначена діяльність здійснюється завдяки «продуктивній уяві» — здатності «Я» покладати (тобто осмислювати) свою протилежність «не-Я». Перед цим актом, щоправда, було покладання «Я» самим собою, міркує філософ. Отже, «Я» творить «не-Я» не з якихось зовнішніх інстанцій, а із себе самого. Логіка творення, отже, розгортається згідно із схемою «Я покладає Я», «Я покладає не-Я», «Я обмежує не-Я». Фіхтове «Я» безконечно діє та споглядає себе в своїй дії. Це знімає будь-які обмеження діяльності. Парадигма розгортання цієї діяльності визначена лише внутрішнім світом суб'єкта та його власною активністю.Думка Й.Фіхте, як бачимо, є глибокою й величною. Вона відтворює діяльну архітектоніку становлення соціального.І хоча філософу можна закинути звинувачення в абсолютизації духовного та індивідуального буття (філософська робінзонада) людини в соціумі, не можна не визнати, що в його системі в абстрактній, фантастичній формі відображена думка про субстанційну роль праці у створенні людиною зовнішнього світу та самої себе.Нічим (крім власної духовності) не обмежена діяльність «Я », згідно з Й. Фіхте, розгортається у широкому полі свободи. Вчення філософа про свободу, її еволюцію в історії є наступним велич ним внеском Й. Фіхте у розвиток соціально-філософської думки. Попри абсолютизацію духовного та дещо фантастичну схему історичної еволюції свободи, за цим вченням Й. Фіхте рельєфно проглядає цілком реалістична ідея про зростання суб'єктивного чинника в історії, прогресивну роль дедалі міцнішого розуму в пошуках оптимальних форм організації соціального.Корені Фіхтової концепції свободи сягають філософії Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо та І. Канта, її соціально-політнчним підґрунтям були революційні рухи, зокрема Велика Французька революція, якою Й.Фіхте, поза сумнівом, захоплювався і яку він теоретично виправдовував, особливо в своїх ранніх творах. Сутність і призначення держави Й. Фіхге вбачав у вихованні громадян у дусі свободи. Якщо ж держава не відповідає цьому величному призначенню, вона втрачає право на існування. Ніщо не повинно обмежувати невідчужувані права людини. Людина, у свою чергу, має добровільно слідувати вимогам закону. Свобода, згідно з Й. Фіхте, є виконанням людиною своїх громадянсько-моральних обов'язків. Вона є відлунням необхідності й розгортається («як свобода») через пізнання та усвідомлення останньої. Вчення Й. Фіхте є продовженням концепції свободи Б. Спінози. Водночас воно містить нові моменти. Це, зокрема, стосується розгляду свободи в історичному розрізі.
  1   2   3   4

Схожі:

Україні Л. В. Губерського
Криза класичної філософії в середині ХІХ ст. і становлення нових філософських напрямків
Уроки 5, 6 Тема: Літературна балада. Особливості жанру літературної...
Навчальна мета: дати визначення поняття «літературна балада», розкрити особливості жанру балади, особливості «німецької системи віршування»;...
Конкурс віршів. II. Mein Dorf – конкурс творів про рідне село. III....
Учням старших класів пропонуються вірші класиків німецької літератури: Гете, Шіллера
Становлення китайської філософії
Греції. То було п'яте сторіччя до н е., яке увійшло в історію китайської філософії як «золоте сторіччя китайської філософії». Як...
Закони діалектики
Світогляд як центральне поняття філософії. Його різновиди і типи. Предмет філософії
ІНТЕРВ'Ю НІМЕЦЬКОЇ РАДІОСТАНЦІЇ В КЕЛЬНІ ЗІ СТЕПАНОМ БАНДЕРОЮ
Кельні зі Степаном Бандерою”. “Шлях Перемоги” чч. 43 і 44 з 1954 р., також у: “Гомін України”, Торонто, ч. 1-2 (294-295) з 1955 р...
1. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Предмет філософії
Наївний матеріалізм у філософії стародавньої Греції і Риму. Персоналізм М. О. Бердяєва
Програма факультативного курсу «Вступ до філософії» авт. Степанова Н. М. 9
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів "Історія філософії" авт. Огневюк В. О. та ін
Ессе з філософії і методології сучасного природокористування на теми:...
Карпенків С. X., Підручник для вузів: Концепції сучасного природознавства. // М.: ЮНИТИ, 1997. 320 с.  
Творчі здобутки студентів напряму «Маркетинг» у 2010 році

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка