|
|
Скачати 3.46 Mb.
|
Тема 5. СВІДОМІСТЬ І ПСИХІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИПитання 1. Походження і сутність свідомості. Розвиток форм відображення 9 ПрИрОДІ. 2. Головна функція та основні характеристики свідомості. 3. Свідомість і мислення. Свідомість, як і матерія, є фундаментальною категорією філософії. Завдяки здатності до психічної діяльності людина може здійснювати пізнання світу, причому не якихось фрагментів, а весь Вселенський Універсум — від мікросвіту до мегасвіту. Завдяки свідомості людина здатна не тільки до матеріального, а й до ідеального буття, формування суб'єктивної реальності та її вищої психоформи — духовного світу. Існують ..різні концепції і погляди на походження свідомості, які мають різні методологічні підстави. Дуалізм. Цей погляд будується на тому, що природа і дух, матерія і свідомість являють собою два різних начала, які представлені у людини в співвідношенні «психофізичного паралелізму». За Декар-том, основною властивістю матеріально-фізичного світу є протяжність (континуальність), а свідомості, духу — здатності мислити. Тіло мислить не може, як і ідея не має протяжності. Тому взаємодія між свідомістю і тілом неможлива через їх несумісність, і вони у людини представлені в паралельному існуванні. Свідомість — це замкнений у собі внутрішній світ людини, психічні процеси якої (сприймання, мислення) ніяк не пов'язані з фізіологічними процесами. Сучасний учений-нейрофізіолог Дж.Екклз заявляє, що в поглядах на свідомість він не дуаліст, а триаліст. За Екклзом, існують три різні світи, які знаходяться у зовсім різних просторах буття. Перший світ — світ фізичних об'єктів, другий — світ станів свідомості (ідей, суб'єктивного знання, свобідної волі), третій — світ людської культури, який існує в історичному континіумі (світ філософії, історії, мистецтва). Світ свідомості виступає основною реальністю, тому що свідомість відіграє роль «детектора» першої і третьої реальносгі і перетворює їх у похідні своєї діяльності. Свідомість як реальність. У Лейбніца свідомість — це замкнене в собі духовне утворення, що уявляється загальним принципом буття. У Канта свідомість творить світ у дослідних формах його сприйняття, незалежно від оточуючої реальності, апріорно. У Гегеля свідомість є дух, що розвивається з бездуховного стану до рівня абсолютного знання. «Філософи життя» (Шопенгауер, Бергсон, Ніцше) розглядають свідомість як невіддільну від буття реальність у формах «волі до влади», «життєвого поривання», «.життєвого розуму». У фе-номенологів (Е.Гуссерль) свідомість є первинною основою, з якої народжуються, здобуваються і творяться всі вихідні смисли людської активності (а не з оточуючого світу). Свідомість як об'єктивне соціально-природне утворення. Для Е.Дюркгейма свідомість — це «соціальна свідомість», представлена «соціальним царством» людей у спільності їх індивідуальних свідомостей. Воно виникає природним шляхом з «царства» нижчогз рівня (мінерального, біологічного і психологічного) і є особлива соціальна реальність зі своєю соціальною свідомістю. Тут соціальний зв'язок людей і усвідомлення цього зв'язку — тотожні. У концепції Кречмера-Шелдона свідомість представлена як «біологічна свідомість» на методологічній основі «біологічного детермінізму». У людини вона така, яка ного біологічна конституція. Який її фізіотип, такий і пси-хотип, а всього їх три — соматоніки (тілесна домінанта), висці.-па-тоніки (мускульний тип), епілептоїди (інтелектуальний тип). У Фрейда свідомість — складно організована нервово-психічна система з трьома рівнями свідомості: «Воно» (глибинний рівень несвідомого), «Над-Я» (вищий рівень свідомості з високими моральними установками), «Я» як посередник між ними, яке перетворює незагнуздану волю інсгинктів «Воно» в раціональну дію за критеріями «Над-Я». У концепції Верналського і Тейяра де Шардена свідомість набуває плане-тарно-космічні масштаби. Вона організована в глобальну ноосферу в формі планетарної "розумної сфери». Це плансгарна свідомість людини, мк.і робиіь Гі "планетарною людиною», здатною до бстисеред-ньоги інформаційного контакту з космосм і для якої Земля — єдиний соціум. Науково підтвердженим фактом є те, шо в межах нашого матеріально-фізичного світу свідомість виникає природним шляхом. Природу свідомості можна визначити трьома головними умовами її виникнення: 1) природно-історичний характер походження свідомості, її природна (а не надприродна) природа, тобто свідомість виникає на достатньо високих рівнях розвитку природи, в ході її тривалої еволюції. Антропоїдна форма свідомості виникає не більш як 5 млн. років тому, в той час як історія Землі налічує 5 млрд. років. Можна говорити про космічну ініціацію феномена свідомості, про стрибкоподібну появу сучасної людини-кроманіьйонця ЗО тис. років тому, про вплив зовнішніх сил на її мутагенез, але свідомість людини є психічний продукт розвитку матеріального світу, пост-фактум матеріального онтогенезу природи до її вищих форм, коли природний розвиток піднімається до нейронної організації живих клітин у мозку людини; 2) суспільно-історичний характер походження ч свідомості, її соціальна природ», іобто свідомість виникає за умови певної соціальної орган іза ції людської спільності. Конкретно, коли у цій спільності представлене людське спілкування, досіатньо щільне, щоб служити каналом навчання, виховання і передавання соціального досвіду. Стадні форми спільності свідомість не породжують, так само як і поза навчанням вона не формується («феномен Мауглі»). тобто для появи свідомості асоціальна маїерія» мас бути достатньо високо розвинена, як і природна матерія. Вельми характерно, що в деградуючих соціальних системах рівень індивідуальної і суспільної свідомості різко знижусті-ся, у швидко прогресуючих суспільствах здійснює якісні стрибки; 3) діяльнісно-історичпий характер походження свідомості, її діяльнісно- ірудова природа, тобто свідомість виникає за умови певної виробничої організації, коли люди на постійній основі відтворюють умови свого матеріального 1 соціального буття, налагоджуючи регулярні процеси праці з виробництва продуктів. Тобто коли людина цілсспрямопано організовує соціально-трудові процеси по створенню ^другої природи», тим самим дистанціюючи свої людські потреби від стихійних процесів «першої природи». У процесах праці людина опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою, в результаті чого вона переходить від присвоєння готових продуктів природи до їх створення за допомогою штучних знарядь праці. Таким шляхом у людини формується специфічне відношення до світу, в якому він ставить себе по одну сторону, а природу — по другу, виділяє себе з природи своєю соціальністю, трудовою діяльністю, психічно-душевною сутністю. Сутність свідомості. Це здатність повторювати, відображати, моделювати матеріальні і соціальні процеси в ідеальній формі, перетворювати їх в ідеальні процеси. Онтологічне — це здатність матерії до ідеального самовідображення. Гносеологічне — це здатність природи до «само-суб'єктивізації», до самоспостереження себе очима людини в ролі об'єкта, тобто до самоспоглядання. Психологічно — це наявність у мозку людини особливого психологічного механізму «обернення-перетворення», який дозволяє матеріальне в людській голові перетворювати в ідеальне, а потім оперувати цим ідеальним, обертаючи його у відтворення більш глибокого і точного бачення матеріального. Людина повною мірою почала усвідомлювати свою якість ідеальності, свої здатності до ідеального відображення і вміщення оточуючого світу, уявити його в ідеальних процесах своєї психіки, види-мо, коли у неї виник погляд на себе як на мікрокосм, мікровсесвіт. Адже фізично взаємодіючи і відображаючи оточуючий світ, людина не змогла б пізнати і його малої дещиці. Більше того, вступивши у матеріально-фізичні реакції з природним світом, вона негайно загинула б через енергетичну перенапругу. Якість ідеальності дозволяє людині охоплювати своєю психікою весь мегасвіт, відображати весь мега-косм і інформаційно «згорнути» його до рівня свого мікрокосму. Підраховано, що інформаційно-психічний потенціал людини становить 20 млрд. біт інформації, тобто це інформаційна ємність усієї кількості нейронів людського мозку, які працюють у режимі вибор) «так-ні», і здатного тим самим ідеально переробляти всю космічну інформацію про Всесвіт (хоча звичайний рівень його інформаційної напруги 5—7 біт інформації у режимі вибору «так-ні»). На підтримання свідомості людський організм витрачає 80% своєї енергетики, насамперед на живлення мозку. Тварина не може дозволити собі подібні «розкоші» і тому прояв у них вищих психічних форм епізодичний, і вся енергія витрачається на підтримання фізичного існування. У цьому смислі ідеальні процеси у співвідношенні з фізіологічними можна представити як безентропійні, вони протікають без витрати енергії, яка витрачається тільки на фізичні процеси. В ідеальних процесах психіки ентропія дорівнює ну-лкі, а у фізіологічних процесах ентропія весь час зростає. Психічне і фізіологічне в свідомості. Тут корінне питання — що є матеріальним носієм свідомості? Це людський мозок як найбільш ви-самоорганізована форма матерії в природі і фізичному світі. Крім мозку психічна діяльність людини у фізичному світі неможлива, саме в ньому самоорганізуються нервово-психічні процеси, в його ней-ронній інфраструктурі вони досягають довершеності. Але сам по собі мозок не може породжувати психічне і нормально працює тільки на постійному зв'язку із зовнішнім середовищем. Експерименти показують, що людина повністю перцептивно відключена від зовнішнього середовища як джерела імпульсів для їх психічного перероблення в мозку, через 6 годин починає психічно руйнуватися, втрачає раціональність, розум. Мозок можна порівняти з природним трансформатором матеріального із зовнішньої дійсності в ідеальність внутрішнього психічного світу людини. Ідеальне і матеріальне у психіці. Тут корінне питання — що є матеріальним джерелом свідомості? Це оточуюча дійсність як матеріальне зовнішнє середовище. Психічне не має свого самостійного змісту, адже ідеальність свідомості — це тільки його внутрішня якість, не більше. А психіка — механізм, засіб перетворення матеріальних імпульсів і сигналів у ідеальні образи і поняття. Останні не володіють властивостями своїх матеріальних аналогів, не мають ні ваги, ні розміру, ні запахів. Мова може йти лише про властивості і форми ідеальності. Нейрофізіолог У.Пенфілд вважає, що свідомість має властивість «вмістилища душі», а «центр душі» знаходиться в ретикулярній формації стовбура мозку (продовгуватий, проміжний і середній мозок), інші вчені виділяють «духовну свідомість», знаходячи її у нервово-психічних центрах мозку («психоцентрах»). Нейрофізіолог М.Клара розрізняє близько 200 форм свідомості у вигляді «полів свідомості» і субполів. Серед них: «розуміння назв», «мова у вигляді речень», «активні думки», «індивідуальне і суспільне «Я». РОЗВИТОК ФОРМ ВІДОБРАЖЕННЯ В ПРИРОДІ 1. Допсихічне відображення у неживому світі. Воно представлено механічними, фізичними і хімічними взаємодіями в природі як базовими формами руху, а також фундаментальними польовими взаємодіяг-и — сильною (нейтронною), слабкою (нейтринною), електромагнітною і гравітаційною. Польові взаємодії є більш проникаючими, ніж речовинні, і в них моменти «тонкої» взаємодії — відображення на квантово-електронному рівні досить чітко представлено у формі розпаду мікрочастинок у польові структури. У кваркових структурах уже починає діяти «закон конфаймента» — .«свободи ув'язнення», згідно з яким кварки тим вільніші, чим вони ближчі один до одного, а при віддаленні — зв'язуються, тобто вони вже самовідображаються один на одному способом «взаємоув'язнення», який не допускає їх розпаду. Енергія цього зв'язку величезна і не підкорюється звичайним законам ентропії. Щоб розірвати глюонно-квантовий зв'язок кварків необхідна температура, яка перевищує 1 млрд. градусів або розігнати протонний пучок у прискорювачі до 200—300 мегаелектронвольт. А такі умови існують тільки у центрі Наднових зірок. Тобто кварк — це стабілізоване на мікрорівні мегазіркове утворення з аналогічним потенціалом енергії, яку він не витрачає, а акумулює! На кварковому рівні польових взаємодій можна припускати уже передпсихічний рівень відображення матерії у формі якоїсь «фізичної ідеальності». 2. Біологічне відображення у живій природі (передпсихічне). Воно будується на обмінних процесах між організмом і природою у напрямі розвитку мікроформ у макровиди. Взаємодіючими носіями здатності біовідображення, посередниками-трансляторами природних процесів у біожиття постають РНК, ДНК, амінокислоти. На сучасному рівні розвитку біології і генетики життя можна характеризувати вже не як спосіб існування білкових тіл і процес обміну, а як процес відтворення нуклеїнових кислот. Уже у мікроорганізмів (віруси, мікроби, бактерії) виникає специфічна реакція на середовище у формах тропізму («почуття місця») і подразненості, що й дозволяє біоклітинам самоорганізовуватись спочатку в одноклітинні, а потім багатоклітинні організми, набуваю"»! в процесі біоценоза макроформи рослин і тварин. На біорівні організації матерії біовідображення проявляється як здатність живих організмів до самовиробництва і саморегулювання, тобто вони починають поводити себе вибірково в оточуючому середовищі. Ідеальність представлена не v внутрішньому, а у зовнішньому вигляді, як деяка «чиста форма» біоорганізмів. Ідеальне як чиста форма немовби вплетене у матеріальне, надаючи матеріально-природним процесам певну спрямованість. Ці природні форми немовби наповнюють і заповнюють усі існуючі природні ніші «живим буттям», і тим стимулюють природу до самовдосконалення і підвищення своєї технологічності, акумуляції «потенціалу еволюції» за рахунок «еволюційних біолідерів». 3. Психічне відображення. Біологічне відображення на якомусь етапі розвитку природи вичерпує себе, життєві форми стають такими різноманітними і «взаємопригнаними» у природних нішах, що їх «щільноупакованість» підходить до межі саморегулювання і самовиробництва. Вони починають самопригнічувати і самопридуїпувати себе своєю біомасою і величезною біоформністю. Таким чином виникає природна передумова не зовнішнього, а внутрішнього відображення. яке може бути тільки психічним, ідеальним. У противному разі це буде лише нова матеріально-природна ніша, біопроцеси в якій будуть різко обмежені, а біообмін призведе до швидкої енергетичної перенапруги організмів і їх швидкої загибелі — еволюція заходить у глухий кут і припиняється. Для психічного відображення характерне утворення специфічної відображаючої системи, яка включає центральний приймач-транслятор природних сигналів (гангліозне скупчення нейронів, головний ганглій, мозок) і рефлекторну дугу для приймання відповідей на сигнали у рефлекторній формі. Формується перша сигналі іа система, здатна до рефлекторного відображення природних процесів. Рефлекси бувають двох видів: генними, отриманими за народженням — безумовні рефлекси, і набуті в процесі життєдіяльності живого організму — умовні рефлекси. Ідеальне в психіці тварин представлено у вигляді інстинктів, у яких закріплюються рефлекси, що робить можливим поведінку в автоматичному режимі шляхом зняття і обробки сигналів, які надходять через першу сигнальну систему. Подібне інстинктивне відображення дійсності може досягати досить високого ступеня досконалості у вищих тварин і носить форму інтелектуальної поведінки. Ті часто приймають за свідому поведінку з погляду на добре навчання вищих тварин шляхом швидкого напрацювання умовно-рефлекторних навичок: мавпи, собаки, дельфіни, слони. У дійсності ця поведінка пе-редсвідома і лише за зовнішньою логікою нагадує людину. Вона відповідає логіці поведінки людини, але не тварини, будується за людською логікою та її культурного середовища, але сама тварина не намагається піднятися у своєму психічному розвитку і створити нове, більш високе середовище свого проживання, що відповідає своїм специфічним потребам. 4. Свідоме відображення. Свідомість є вищою формою психічного відображення вже з тієї причини, що вона базується на другій сигнальній системі, здатна інформаційно сприймати дійсність і передавати інформацію про неї з допомогою мови і мовлення. При цьому вона здійснює «подвійне відображення», на двох рівнях сприйняття дійсності одночасно: а) на рівні сенсорно-образного відображення і б) на рівні логіко-пон ятійного відображення. Інстинкти перестають відігравати скільки-небудь помітну роль і лежать у фундаменті психічного у формі «інстинкту самозбереження», «інстинкту продовження роду» або вищих інстинктів, уже власне людських — «інстинкт мети», «дослідницький інстинкт» та ін. Свідомість працює як аналізатор і синтезатор зовнішніх подразників. З допомогою психічного механізму дискурси свідомість розгортає отриману інформацію про зовнішній світ у внутрішню психо-гно-стичну реальність, в ідеальний раціоналізовано-образний аналог, максимально підготований для дискурсійних операцій у тому аспекті, в якій свідомість настроєна як дискурсор. Головна функція свідомості. Це формування суб'єктивних образів Т^їоііять'^єктивного'світу, здатність створювати у людській психіці адекватно-істинні образи і поняття оточуючої дійсності. Висо-корозвинена свідомість здатна надавати нервово-психічним процесам, що протікають в мозку людини, високий ступінь цілісності і закінченості, з якостями «психічного кристала», що «просвічує» дійсність на велику глибину і з великою точністю відтворення. У стані вищого творчого натхнення, інсайта (осяяння) високорозвинена свідомість переходить на третю сигнальну систему — знаково-символічну з інформаційним характером відображення дійсності. Вона не потребує дискурси', а працює за принципом творчої інтуїції, тобто безпосереднього осягнення оточуючого світу, споглядання світових істин в їх безпосередній представленості у фазі тотожності суб'єкта і об'єкта пізнання. Феномени «космічності свідомості» достатньо не вивчені і потребують подальшого дослідження. Основні характеристики свідомості (сутнісні риси). Вони визначаються характером онтогенезу свідомості, її відображальними здатностями і головною функцією, що виконується у людському бутті: 1) психічна структурність свідомості. Вона представлена її генетичною дворівневістю — два структурно-функціональних рівня, що працюють в режимі «психічного процесора», тобто взаємопідкріплен-ня, підтримання і резервування — сенсорний і логічний рівні; двоси-стемністю зчитування сигналів (сигнальні системи); багатосфе-ричністю «психічних Я» людини; бідомінантністю психічної спрямованості (екстравертивність і інтравертивність реакцій свідомості, спрямованість домінанти психореакцій назовні або всередину); її психічною структурністю (підсвідомість, передсвідомість, актуальна свідомість, «суперсвідомість» (творча інтуїція), «надсвідомість» (духовні інперативи); екзистенціальні структури свідомості та Інші; 2) рпосередкованість і трансформативність свідомості. Вона представлена психічним механізмом «обернення-перетворення», який дозволяє матеріальні форми трансформувати в ідеальні процеси свідомості і після їх перетворення транслювати у зовнішню дійсність; 3) когнітивність свідомості. Це її репрезентація «свідомості як знання», здатність відображати дійсність когнітивно (когнітивне відображення з «вкладеним знанням», тобто з одночасним здобуттям інформації шляхом психічного розкладання-препарації відображеного об'єкта за різними складовими структури свідомості); 4) цілепокладеність. Здатність формування ідеального образу сприятливого майбутнього й орієнтувати психічну діяльність в напрямку її матеріальної реалізації; 5) прогностичність свідомості. Здатність передбачення характеру розвитку оточуючого світу в когнітивних формах законів, тенденцій, необхідності, причинності, детермінації з орієнтацією життєдіяльності на прогнозну модель (поза виробленням умовних рефлексів на процеси дійсності, що змінюється); 6) рефлексивність як здатність до самовідображення у формах самосвідомості: є здатність свідомості «виділення себе в собі», тобто своє «психічне Я» поза зв'язком з тим, що сприйнято свідомістю із зовнішнього середовища; самосвідомість можна представити як п'ятий психічний рівень відображення, на якому зв'язок із зовнішнім середовищем (фізичним) може і не існувати, а свідомість творить свій незалежний психічний світ — духовний світ, в якому здатна здійснювати суб'єктивне самопізнання і самоосягання; не виключено, що в такому стані свідомість установлює «тонкий зв'язок» (інформаційний) з більш високим рівнем буття, сприймаючи його в знаково-символічних формах «надфізичної» реальності. СВІДОМІСТЬ І МИСЛЕННЯ. Активність свідомості проявляється у мисленні. Мислення є функціонуюча свідомість, тобто «працююча свідомість», яка надає образам і поняттям психічного руху. Мислительні процеси виявляють себе у свідомості у вигляді усвідомлених психічних дій. На сенсорно-образному рівні вони мають форму відчуттів, сприймань і уявлень, на логіко-раціональному рівні — форму понять, суджень і умовиводів. У своїй сукупності всі ці усвідомлені психічні дії, які набрали конкретну форму у свідомості, являють собою інтелектуальну діяльність людини. Мислення — атрибут свідомості і поза свідомістю неможливе. Але, з другого боку, свідомість і проявляє себе тільки через мислення, в інтелектуальній діяльності, наслідком якої є матеріалізовані ідеї та знання. Можна назвати такі сутнісні ознаки мислення в аспекті його проявлення як активно діючої свідомості: — аполітичність і синтетичність як здатність виконувати інтелектуальні операції диференціації та інтеграції; — здатність абстрагування як виділення головних рис у предметі, що аналізується, і елімінацією менш суттєвих; таким шляхом відкривається можливість міркування поза сенсорно-образними уявленнями; — здатність узагальнення як вивід нового знання шляхом нової конструкції роаналізованого і синтезованого матеріалу; — наділення образів і понять смислом і значенням, тобто ціннісним змістом для мислячого суб'єкта; — оцінність (естимативність) як здатність до встановлення співвідносних заходів і критеріїв (у тому числі «психічних заходів* самої свідомості: високорозвинена — слаборозвинена, «розумний — дурень»; «інтелектуальних заходів» самого мислення: творчий — нетвор-чий суб'єкт, істинне — хибне знання; — ментальність як здатність до утворення внутрішньої «сфери .розуму», індивідуальної ноосфери людської свідомості, здатної інформаційно реагувати на ноосфери більш високих порядків, вступати у взаємодію з ними (комуніцирувать). Мислення організовує психічне буття людини, робить свідомість сповненою інформації, і тим психічно упорядковує і посилює свідомість. Головна функція мислення — виробництво інформації в процесі інтелектуальної діяльності. У такий спосіб свідомість стає змістовною, «інформаційною свідомістю», яка відтворює в собі природний світ доцільно: а) виділяючи сутнісні моменти із загального «інформаційного фону» природної дійсності, не відволікаючись на величезну масу другорядних і супутніх явищ; це відноситься і до соціуму, який переживає «інформаційний вибух», б) здійснює вторинну, глибинну переробку отриманої інформації, перетворюючи її в інформацію по визначенню — в деяку «форму в формі», «внутрішню форму», закодовану певним чином — у значенні, знаку, символі («інформ»), Таким шляхом виникає власне психічне буття людини — інформаційне буття внутрішніх форм і символів свідомості. Інформація в такому бутті постає як структурно і функціонально упорядковане відображення зовнішнього світу в свідомості. У цьому розумінні вона несе якесь закодоване повідомлення про дійсність у кожному акті відображення: про ступінь її організації, законополал. ності, доцільності об'єктів і явищ природи, функціональної і структурної взаємозалежності, ступінь упорядкованості. Цю інформацію всередині свідомості вже не треба перетворювати в тому випадку, якщо вона змінилась у логічно і образно-згорнутій формі і в такій самій знаково-символічній формі транслювалася іззовні всередину людської психіки. У цьому головна функція інформації — подолання протилежності між суб'єктом і об'єктом, між «зовнішнім» і «внутрішнім» світами до рівня їх тотожності, що значно розширює психічні можливості людини, розсуває межі її свідомості і робить «широкою свідомістю». Інформаційне буття людини, як видно, значно виходить за межі звичайного її психічного буття і розсовує до меж «синкретичного буття», але вже н;я цілком новій і якісно більш високій основі — індивідуальної ноосфери людини і ноосфери соціуму, тобто ментального буття людей. У тій мірі, в-якій психічне буття співвідноситься з Інформаційним буттям («перша похідна» людської психіки, взята по континіуму інформації, що переробляється), в такій самій мірі співвідноситься інформаційне буття з «семіотичним буттям» внутрішніх форм, знаків і символів свідомості. Семіотичне буття свідомості — це «друга похідна» людської психіки, яка «береться», коли виключається третя сигнальна система людини (інформаційна). Як і інформаційне буття, семіотичне буття пов язане з рефлексією свідомості, самосвідомістю, тому його репрезентація (представлення) утруднена, бо вимагає висо-корозвиненої психіки, здатної «тонко усвідомлювати». Знак є згорнуте значення інформації, вираження інформації в умовній формі. Знаки — мова науки, вони виражають у певному співвідношенні , значення величин (фізичних, біологічних, космічних та ін.) і за ними стоять реальні природні процеси (згорнуті і виражені у знаковій формі). Символи можуть не мати природних аналогів у проявленому стані. Символи можуть виражати приховану логіку природних процесів на рівні їх непреУ явленості і більш широкого континуального значення, включаючи космічні масштаби, мікро- і мегарівні, які прямо не представлені у земному бутті. До символічних можна віднести штучні машинні мови, які не мають аналогів реального існування, тому що самі комп'ютери штучного походження. Але концепції символічної логіки, закладені в них, дозволяють швидко переробляти величезні масиви природної і космічної інформації і набагато ефективніше, ніж у рамках звичайної логіки. Конструювання космолингу (космічної мови) також засноване на логіці символів, і в цьому контексті вельми симптоматична концепція японських біологів, що розміщення амінокислот на «подвійній спіралі» людського генотипу є символічна форма космолингу, який несе людині інформацію про космічне знання. Таким чином, психічне буття людини виявляється представленим на багатьох планах її свідомого буття. Це ментальне, інформаційне і семіотичне буття людської свідомості. Подібним шляхом і реалізується психічна можливість і психічні потенціали людської свідомості і вона здатна швидко прогресувати, розсовуючи рамки «психічного охоплення» оточуючого світу, стаючи в повному смислі космічною свідомістю з багатореальнісним і багатомірним сприйняттям дійсності. |
|
Духовно-моральне виховання на уроках англійської мови Прояви високої моральності такі як: жаль, співучасть, співпереживання та повага до інших і себе, на жаль, відходять на другий план.... |
ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ, ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО... Навіщо учень вивчає математику? Для того, щоб розвинути математичне мислення, а не для того, щоб визубрити формули і теореми, від... |
|
ЕТИКА 5 КЛАС Моральність визначає індивідуальну життєдіяльність людини й формує ціннісний простір суспільства. Споконвіку, скільки існує людство,... |
Аспект |
|
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
НАКАЗ Чернівецької області з питання «Здоров’язбереження як домінантний аспект освітньої діяльності навчальних закладів» |
|
Трибуна педагогічного досвіду Здоров’язберігаючий аспект розвитку молодших школярів в інтегрованому курсі «Навколишній світ» |
Науково-практичний семінар Облік та контроль за використанням об'єктів авторського права в цифровому середовищі: ідентифікаційний аспект |
|
Роботи Номінація «Духовно – моральне виховання особистості в контексті ідей В. О. Сухомлинського» |
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ НА ОСНОВІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ЕМОТИВНОГО КОНЦЕПТУ INTIMACY У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ |