|
|
Скачати 3.46 Mb.
|
Тема 4. МАТЕРІЯ І МАТЕРІАЛЬНЕ БУТТЯ СВІТУПитання 1. Розвиток філософських уявлень про матерію. 2. Рух як спосіб існування матерії. Фундаментальні види руху і взаємодій матеріального світу. 3. Простір і час як форми існування матерії. Вагатомірність матеріального буття світу. Категорія матерії є однією з фундаментальних у будь-якій філософській системі. Ми живемо у матеріальному світі — це визнається всіма видами релігії, ідеалістами, агностиками — і існуємо в щільно-фізичному тілі. Інша справа, що є причиною матеріального світу, і як він пов'язаний з реальностями принципіально інших типів, включаючи нефізичні, як і те, що людина володіє також іншими структурними складовими своєї тілесності, включаючи психічну, ментальну і духовну. Крім ідеалістичного і власне матеріалістичного погляду на матерію існували і принципіально інші підходи: а) матерія як деяка наявність, що є або не є началом буття; б) є сутністю або не є нею; в) представлена або не представлена оформленим буттям, що має або не має форми; г) має або не має структури; д) має космічне цілісний або частковоподібний характер як цілісність або як частина. За історично прогресивний погляд на матерію можна визнати той, який розширював уявлення людини про світ, надавав матерії універсальний статус буття до рівня атрибута Всесвіту. Рамки ідеалізму-матеріалізму виявляються вузькими в ролі критерію оцінки правильності визначення, тому що ідеалістичні погляди часто виявлялись більш точними, а, отже, прогресивними, ніж вульгарно-матеріалістичний погляд. Погляди античних філософів на матерію. Пряме визначення матерії як первоначала — «архе» буття вперше зробив Анаксімандр. Це первоначало лежить в основі всього сущого, в основі буття. Він назвав його «алейрон» (безмежний, безграничний, безконечний), який байдужий до природних стихій і не перетворюється в жодну з них. Апейрон навіть внутрішньо невизначений, тому що внутрішньо просторово безмежний; він є не лише субстанціональне, а й генетичне начало космосу. Такий погляд був, безсумнівно, ширший від тих, які існували в античній філософії. Давньогрецькі філософи звичайно за такі первоначала брали природні стихії: земля (Ферекід), вогонь (Геракліт), вода (Фалес), повітря (Анаксімев). У кожному з цих поглядів є геніальні здогади. Для Фалеса рода як первоначало — це Океан, з котрого пішло життя; рода у нього «розумна» і є проявом «логоса» (зовсім недавно зроблено відкриття, що вода володіє біогенною пам'яттю). Апейрон у Анаксімандра — самопричина для себе, він обертається, знаходячи внутрішні джерела для цього в суперечності. Анаксімен, будучи учнем Анаксімандра, уточнює, що «апейрос» — властивість повітря як бе-зякісність і проникненість у асі стихії (тобто щось схоже на полеефірне утворення). І дійсно, в космогонії Анаксімена знаходимо, що повітря, розріджуючись, спочатку стає вогнем, а потім — ефіром. У Геракліта вогонь не тільки основа всього сущого, але те, з чого все виникає, він оживляє весь світ як «вогнелогос» (гілозоїзм), вогонь — Вселенський вогнеобмінник у космосі. Душа людини має вогняну природу, отже, космічну. Звідси « головна особливість — вона володіє самозростаючим логосом і наближається до того, який править космосом. Анаксагор і Демокріт матерію структурують. Але по-різному. Анаксагор надає їй якісну форму з безконечною подільністю — це «насіння всіх речей», гомеомерії (подібночасткові), тобто різнооформ-лені частини подібні цілому. Демокріт за первинне структурне утворення приймає атом, який прямо протилежний гомеомерії. Атом бе-зякісний, позбавлений усіх чуттєвих властивостей, він неподільний і дробитися не може, так само як і взаємоперетворюватись. Атом виявляється більш універсальним, ніж гомеомерія: з них можуть складатися не один, а багато світів. У АнаксЯгора з гомеомерії може народитися і народжується Світовий Розум («Нус»). У Демокріта свідомість, розум отримують існування завдяки вогневидним атомам, людина сама — мікрокосм. І в цьому розумінні людина сама Світовий Розум. Проблема оформленості-неоформленості матерії виникає вже в античній філософії. Погляду на матерію як на пасивне аморфне начало дотримувався Арістотель. Вона не більше того, з чого річ виникає, отримуючи активну форму. У такій невизначеній якості наповнювача речей вона є «першою матерією». З такого уявлення і народилась концепція про первоматерію: речі, що позбавлені всіх форм. Якщо ж їм надати форму, то вони являють собою «останню матерію» (як свого роду артефакт «морфе»). Але що ж лежить в основі самої матерії як несутнісного начала? І тут Арістотель розробляє концепцію про субстрат. Він — те, що лежить в основі матерії, як «матерія для здійсненності». Субстрат може виступати як сутність: самостійно, не проявляючись у речах (за Арістотелем, перший рід із шести родів можливих сутностей); і в речах як суті буття і субстрата (третій рід сутності). У філософії Середньовіччя, яка носила в основному релігійно-схоластичний характер, ми не знаходимо прогресивних розробок поглядів на матерію. Вони виникають лише у Новий час. Парадигма оформленості-неоформленості матерії представлена в двох основних концепціях: 1) матерія як речовина, маса, хімічні елементи, атоми, корпускули (М.Ломоносов); 2) матерія як субстрат — те, що лежить в основі речовинності; матерія як субстанція — те, що лежить до матерії; протяжність, універсальність, незнищуваність (Ф.Бекон), щільність і твердість в їх протяжності (Дж.Локк), інерційність, проникливість-непроникливість. Для голландського філософа Б.Спінози субстанцією є вся природа. Вона причина самої себе, але саме завдяки субстанціональному началу, в якому немає нічого надприродного. Але тому ж природа перебуває наче у двох існуваннях. Як «природа творяча» («натура натуранс»), яка і є субстанція, необумовлене буття розчиненого в природі бога. І як «природа створена» («натура натурата»), яка є буття конечних речей як сукупність модусів. Субстанція єдина і її сутність виключає всяку множину, у той час як модуси існують у безконечній множині (до субстанції вони відносяться як незліченні точки, що лежать на одній прямій). Революція у природознавстві другої половини XIX ст. докорінно змінила погляд на матерію. Цей погляд набув власне філософський статус. Природний, фізичний, хімічний, природничонауковий погляд на матерію як на якусь виразиму- невиразиму, оформлену –не оформлену предметність (або не предметність), визначеність (або невизначеність) — всі вони виявились недостатніми для пояснення феноменальних відкриттів у науці. Знайдені «феномени матерії» стали незбагненими наукою «ноуменами» такою мірою, що виникла ситуація, коли «матерія зникла». Відкриття Максвеллом електромагнітних хвиль дало підставу думати про існування у матеріальних речах «демонів Максвелла». Відкриття Рентгеном «х-променів» (рентгенівського випромінювання) дало підставу думати про існування якогось реального невидимого світу, для котрого наш світ виявився абсолютно проникним з непередбачуваними наслідками впливу «тонкого світу» на «щільний світ». Відкриття радіоактивності А.Беккерелем і М.Склодовською-Кюрі наводило на думку, що речовина довільно розпадається і релігійні попередження про «кінець» матеріального світу стають цілком обгрунтованими (аж до розрахунків, коли «погасне Сонце»). Відкриття структурності атома Томсоном і Резерфордом як електронно-ядерного утворення показало, що він безконечно подільний, внутрішньо дробиться, не має конечної твердої основи і матеріальний світ «провалюється сам у себе». Зміна фізичного погляду на світ у контексті «революції природознавства», можливо, найбільш характерно і фінально представлена теорією А.Ейиштейна, квінтесенція якої — релятивність нашого світу. Вона описується спеціальною і загальною теорією відносності. Але й вона не відповідала, що ж таке матерія в її сучасному розумінні? Матерія — це фізична, а філософська категорія. Вона є вся овєктивна реальність, що представлена у різних формах афективного існування. Як така об'єктивна реальність матерія існує поза суб'єктивним сприйманням людини, її відчуттів, волі і свідомості. Суть філософії матеріалізму в тому, що людина лише фіксує і відображає матерію своїм чуттям, не може поставити матерію в залежність від себе і безпосередньо-психічно впливати на неї, змінити її атрибути, якості і властивості свідомо-вольовими посилками. І в такому розумінні матерія є первинним елективним утворенням у відношенні до суб'єктивності людської свідомості. Матерія не передбачає ніякої причини або умови для свого існування — вона самопри-чина і самоумова свого буття як самобуття. Свідомість таку причину і умову потребує і передбачає первісну матеріальну основу для свого існування. Але в такій первопричинній субстанціональній якості матерія цілком доступна відчуттю людини, вона її безпосередньо відчуває, бачить і «проживає» безконечною сукупністю людських конкретних існувань і, головне, в такій своїй відкритості матерія цілком доступна для свого вивчення і пізнання. Проте тут слід підкреслити, що об'єктивно і суб'єктивно існують межі людської чуттєвості, отже, безпосередності сприйняття матерії. За цими межами йде опосередкованість сприйняття і пізнання з допомогою приладів, тобто штучних інструментів пізнання матерії як реальності. Ця чуттєво-позамежна людині матерія чисто апріорі виключається з нашого матеріального оточення, і всі прояви цієї позамеж-ності трактуються як «чудесні». Наприклад, польові здатності людини, що зараз швидко розвиваються, її здатність уловлювати або випромінювати матеріально-польові еманації. Якщо у фізиці польові структури матерії визначаються і вивчаються, то польова структура людини, нашої земної природи до цього часу вважаються ледь не ок-культними, наприклад, через стереотипи своєї невидимості, невтіленості, безформності. Криза у природознавстві і була по суті викликана відкриттям нового виду матерії — поля, крім уже відомої і добре вивченої речовинної форми. Зараз відомі і інші види матерії, крім речовини і поля, і морфологія матеріального швидко розширюється: антиречовина і антиподе, плазма у трьох якісних модифікаціях (гаряча як «плазма-1», надхолодна як «плазма-2», існуюча при кімнатній температурі; надгаряча, або «квагма» як «плазма-3»), вакуум, ефір, металеві гази, світлові рідини- («актоплазма»), рідкі кристали, кварково-глюонний субстрат, надщільна проторечовина (гіперонної фази в центрі зірок і, можливо, квазари з щільністю понад 1039 частинок у см3 в протонно-нейтронному ядрі) — це сотні мільйонів тонн звичайної земної твердої речовини в см3- 3 такого малого об'єму як із «нізвідки» може безперервно «творитися» величезні маси звичайної речовини; сюди ж відноситься дуже щільна речовина «нейтронних зірок». Звичайно як головну властивість, атрибут матерії називається рух. Енергетизм (В.Оствальд) виключає такий органічний взаємозв'язок і відриває рух від матерії, а енергію від руху. Енергетизм як філософсько-онтологічний принцип буття об'єднує матерію і пізнання, а сама енергія не потребує матеріального носія. Пояснити матерію через саморух — однаково, що пояснити рух паровоза схованим в середині його конем. Інша опозиція — рух думки, який не має матеріального субстрата. Сучасна фізика знаходить матеріальних носіїв у всіх формах руху. І там, де вона упирається в «чисту енергію», виявляється просто більш «тонка форма» матеріальності І матеріальних взаємодій. Стосовно свідомості і мислення, то останні дослідження дають підстави припускати, що людський мозок працює як рідкий кристал, що володіє властивістю надпровідності. Схожа «високотемпературна надпровідність», що спостерігається при звичайних температурах, нині експериментальне підтверджена і навіть створені відповідні композиційні матеріали (металокераміки), які можуть без усяких технічних пристосувань «левітирувати» шляхом само-довільного випромінювання електромагнітного поля із самого композита. Йдеться про позамежні для людського сприйняття властивості матерії, що використані у звичайних умовах і сприймаються як «чудо». Рух — це матеріальна зміна взагалі, процесуальність матерії, матерія, що знаходиться в процесі (руху) і зміні. Але цей рух суперечливий. Він представлений як єдність стійкості і мінливості у співвідношенні «рух — спокій». У цьому слід розуміти абсолютний і відносний характер руху: в стані спокою рух матерії відносний — в одній системі відліку вона знаходиться в спокої, відносно іншої системи матерія рухається. Матерія являє собою єдність збереження і перетворення, перетворення і розвитку в співвідношенні «рух — перетворення — розвиток». Перетворення матерії спостерігається при її трансформації із однієї форми руху в іншу. Розвиток — це рух матерії з проявом нової якості, коли в процесі перетворення народжуються якісно інщі форми матеріального буття. Трансформативність матерії, її здатність до зміни, перетворення і розвитку зумовлені її саморухом. Це її самодовільие самооновлення і самостійна самоорганізація. Саморух виявляється можливим завдяки самопричинній дії матерії як взаємодії'. Взаємодія — це дія з відбиттям, тобто матеріальна дія ніколи не буває односторонньою, а двосторонньою і багатосторонньою взаємодією. Але чому матерія взаємодіє сама з собою? Тому що самопричина матерії предсгавлена внутрішньою суперечністю в будь-якій матеріальній структурі або формі матерії, тобто наявністю в організації, русі матерії протилежних сторін, різноспрямованих дій. Різниця енергопотенціалів у внутрішній структурі матерії створює між її внутрішніми компонентами той чи інший градієнт енергонапруги, що й приводить ці компоненти до взаємодії. Структурні складові матерії починають взаємодіяти, самовідбиаатися і взаємоперетворюватися при досягненні критичних величин енергонапруги. Існують чотири фундаментальні взаємодії нашого матеріально-фізичного світу: 1) сильна взаємодія, або нейтронна, яка лежить в основі ядерних перетворень матерії; матеріальний носій — нейтрони; 2) слабка взаємодія, або нейтронна, яка є самостійною у внутрішньоядернихпроцесах,забезпечуючи енергобаланс нашого фізичного Всесвіту на рівні ледь уловлюваних величин, отже, його не-зруйнованість на дуже глибоких структурних рівнях матерії; ма-геріадьний носій — нейтрино; 3) електромагнітна взаємодія, яка носить імпульсний характер у вигляді електромагнітних квантів дії — магнетонів (експериментальне покищо не зафіксовані); 4) гравітаційна взаємодія великих мас космічних тіл і утворень, характерна для мегасвіту: вона представлена довгохвильовим випромінюванням притягання-відштовхування, її матеріальним носієм здогадне є гравітони (експериментальне поки що не відкриті). На початку XX ст. англійський фізик Т.Хевісайд здійснив спробу об'єднати чотири взаємодії в одну і побудувати єдину теорію поля. Це намагався зробити і А.Ейнштейн. Результати поки що проблематичні, але ясно одне: це відкрило б людині можливість оволодіти космічними силами, включаючи проникнення в об'єктивні реальності інших фізичних якостей і вимірів. Форми руху матерп. Філософську систематику різних аспектів матеріальної природи намагались побудувати багато які природодослідники: Ньютон — «Матеріальні начала натуральної філософії», Лінней — «Філософія ботаніки», Ламарк — «Філософія зоології», Лай-ель — «філософія геології», Дальтон — «Філософія хімії», Енгельс — «Діалектика природи». В укрупненому вигляді матерію можна розділити на три рівні її організації за типом руху: 1) нежива матерія, що характеризується рухом у неорганічному світі; 2) жива матерія (біос), що характеризується рухом органічного світу, біопроцесами; 3) соціально-організована матерія, що характеризується соціальним типом руху як свідомо керованим (соціум). Більш дрібна класифікація форми руху матерії здійснюється за двома такими критеріями: кожна наступна форма виникає з попередньої і кожна наступна форма включає в себе всі попередні (принцип звідності). Таким шляхом виділяють п'ять форм руху: 1) механічна форма як рух макротіл відносно одне одного; 2) фізична форма як рух молекул і атомів у вигляді цілісних утворень; 3) хімічна форма як рух структурно взаємодіючих молекул і атомів з утворенням нових елементів і речовин; 4) біологічна форма руху з матеріальним носієм у вигляді білкових молекул ДНК і РНК, геномів і білкових глобул; 5) соціальна форма руху, матеріальним носієм якрї виступає сама людина, група людей, суспільство. У рамках сучасних уявлень про структуру світобудови (мікро-, макро- і мегасвіти) існує континуальна градація видів рухів: у мікросвіті — квантово-електронний рух, у макросвіті — геологічний рух планетоутворення (за В.І.Вер-надським), у мегасвіті — геліоцентричний рух утворення планетних систем і галактик. Простір і час як форми існування матерії. Історично склалися дві концепції простору і часу: субстанціональна і релятивістська. Субстанціональна (Ньютон) розглядає простір як безконечну пустоту, час — як чисту тривалість, і те і інше є самостійними сутностями, їх буття незалежне від матерії. Релятивістська концепція розглядає простір і час не як особливі субстанції, а як форми існування речей, тому їх власне буття відносне. Простір — лише «порядок існування», час — «порядок послідовностей» (Г.Лейбніц, Р.Декарг). Нині простір і час найчастіше представляються як об'єктивні форми буття матерії, в яких здійснюється координація матеріальних систем І станів у їх структурних взаємовідношеннях. Простір є форма існування матерії в таких всезагально-універсальних як протяжність, упорядкованість, структурність. Простір можна розглядати як спосіб збільшення існування. Час є форма існування матерії в таких всезагально-універсальних як послідовність процесів і явищ, їх тривалість при зміні одних матеріальних станів іншими. У взаємбзв'язку з простором час можна представити як процес існування (того, що має буття). Субстанціональна концепція простору і часу (П-Ч) за- теперішнього часу оформилась в уявлення про їх квантованість і в концептуальну ідею «калібрувальних просторів». Згідно з цими концепціями матеріальні системи знаходяться в прямій залежності від фундаментальних характеристик П-Ч. Граничні просторові розміри для нашого макроВсесвіту — 10'13 см, що є розміром електрона. Він і береться за «квант простору» — все, що менше за нього, підкоряється вже іншим фізичним закономірностям, законам мікросвіту. «Квант часу» — 1023 с, часові проміжки вимірюються швидкістю світла. Нижче цієї межі формуються вже «калібрувальні простори», які не кванту-ються розмірностями макросвіту. Це «калібрувальний П-Ч» з параметрами 10'17 см, 10~27 с. У цьому континіумі П-Ч стають дискретними, час — оборотним, швидкість світла — величиною непостійною. Воєдино зливаються слабка та електромагнітна взаємодії з утворенням «електрославкої» взаємодії. Це мікросвіт всередині елементарних частинок, внутрішньоелектронний світ, «світ кварків» (із яких елементарні частинки складаються). Далі йде «калібрувальний П-Ч» з параметрами 10'33 см, 10'43 с. У цьому континіумі поєднуються гравітаційні і квантові взаємодії, тобто об'єднується мегасвіт і мікросвіт. Утворюється єдине поле матерії, в якому чотири види фундаментальних взаємодій стають єдиним не-розчленованим цілим. Такий об'єднаний мега- і мікросвіт М.А.Марков назвав «максимоном». У ньому відбувається повний розрив із законами нашого макрофізичного світу і з нього можуть розгортатися інші Всесвіти і реальності, включаючи відомий нам мегакосм і мікрокосм і об'єднуючий їх на фізичному рівні нашої розмірності макрокосм. Подібні уявлення носять, звичайно, концептуальний характер. Тому слід розрізняти: «реальний П-Ч» як об'єктивні форми буття матерії, що рухається; «концептуальний П-Ч» як спосіб описування реально можливих просторово-часових світів у різних теоретичних моделях; «перцептуальний П-Ч» — той простір і час, який доступний нашим відчуттям (біологічний, психологічний, соціальний). Самий характер «концептуальних П-Ч» може бути у сучасних теоретичних розробках представлений у двох основних моделях: а) концептуальна модель і б) темпоральна модель, що знаходиться в контексті субстанціональних уявлень про П-Ч. «Квантовані» простір і час, «калібрувальні простори» — це континуальні моделі, в яких простір виступає як всезагально-універсальний спосіб зв'язку нашого Всесвіту і всієї світобудови у формі протяжності. Вище це було показано на структурному рівні мікросвіту. Але такий зв'язок простежується і в мегасвіті, тобто для матеріальних об'єктів масштабу 1019 см — зіркові системи, 1023 см — галактики, 1028 см — метагалактики. Найголовніша властивість кон-тинуальності (протяжності) простору — це відкрита фізиками (але ще достатньою мірою не підтверджена) генетична властивість «масштаб-ної інверсії». Це свого роду «світова константа структурного відтворення матеріального буття». Суть феномена «масштабної інверсії» полягає ось у чому. Розрахунки астрофізиків, що стосуються еволюції галактик, показують, що активний стан ядер галактичних об'єктів триває не більш як 1.% від часу життя «нормальної галактики». При цьому з ядра розміром 101' см утворюється галактика розміром в 105 разів більше (1022 см). Це свого роду «галактичне чудо» в космічних розмірах. Але подібне «земне чудо» у звичайних земнопланетних розмірах ми спостерігаємо, але тільки незрівняно більш ефективним шляхом. З ядра людської статевої клітини розміром 10"3 см за 9 місяців виростає організм розміром приблизно 50 см. Тут те ж саме «галактичне співвідношення» — 1 % і 105 разів, але в земних розмірах. Темперальну модель організації матерії розробив Ю.Т.Фрейзер на основі фундаментальних часових відношень нашого буття. Онто-логічно оточуючий світ він розглядає як «умвельт» (по-німецьки це те саме і означає — «оточуючий світ*). Це та сфера дійсності, на яку живі організми даного структурного рівня матерії реагують, і ця сфера має для них життєве значення. Для кожного «умвельта» існують свої принципи життя і свої теоретичні інструменти їх описування, своя сигнальна система, рівняння, мови, придатні тільки для даної сфери дійсності.' Існує шість інтегративних рівнів «умвельтів», котрі якісно відрізняються своєю темпоральністю і цією темпоральністю розділених взаємним нерсагуванням. Ця «тимчасова розділеність» виникає через те, що на кожному рівні «умвельта» існують граничні величини часових відносин, за яким фіксується їх відсутність. Час виявляється процесуальне дискретним і в ньому існують діапазони, де немає часових відносин. Це «хронони»: в них одночасність протікання часу в процесі, що відбувається, на якусь мить переривається. Для електрона — це мікродіапазон в 10'23 с, для системи «Сонце — Земля» — це вже близько 500 с, тобто той час, який потрібний електромагнітним взаємодіям, щоб встановити зв'язок між різними елементами даної системи, що поширюються із швидкістю світла (150 млн.км : 300 тис. км/с ° 500 с). Для кожного «умвельта» — своя одиниця відсутності часових відносин, свій хронон. «Перший умвельт» — атемпоральний, тобто з вищеназваної причини в ньому часові відносини взагалі не мають смисла — це «світ перших сигналів» (фотони, нейтрино, гравітони), які не мають маси спокою. Моделлю такого світу є релятивістський газ. «Другий умвельт» — прототемпоральний: світ частинок, що володіють масою спокою, отже, примітивними часовими відносинами типу «тут», «там», «тепер», «тоді». У ньому в наявності імовірна причинність у формі взаємодій і взаємоперетворень. Модель — одноатомний нерелятивістський газ. «Третіц умвельт» — еотемпоральний: ньютоновський світ тяжіючих тіл, астрономічного Всесвіту, в якому матерія зібрана у важкі зіркові маси, галактики та їх скупчення. Це «світанок часу», який здобуває властивість «плинності» і пливе з минулого через теперішнє в майбутнє. Часового інтервалу в ньому немає, і причинний зв'язок суворо детерміністський. «Четвертий умвельт» — бютецпоральнки: світ автономних жи-•их організмів, які належать теперішньому (в силу своєї автономності у відношенні до оточуючого середовища) і зі своєю специфічною причинністю — фінальиістю існування і телеологізмом (доцільність). «П'ятий умвельт» — ноотемпоральний: світ тотожності людських особис" зстей і людських символів («других сигналів»). Каузальність розширюється до включення в причинність людської свободи. Приналежність минулому і майбутньому чітко розділяється, біотемпоральне теперішнє постійно відкрите мисленному теперішньому і є віртуальним буттям з межами, які постійно змінюються. «Шостий умвельт» — соціотемпоральний, але Фрейзер утруднюється з визначенням його критеріїв: «соціальне» — все людство в цілому, однак актуальна людська цілісність відсутня й існує лише в потенціалі. Релятивістський підхід до П-Ч, його найбільш типічним представ никомГ'АЗц.бертЕйншїейн'ІЇа відміну від субстанціонального підходу, за Ейнштейном, матеріальні системи самі формують просторово-часові відношення. Простір і час нерозривно зв'язані і в такій якості утворюють четвертий вимір як єдиний континіум. При звичайних швидкостях руху матеріальних об'єктів він себе не проявляє. Але коли матеріальне тіло починає прискорюватись, тобто набирати енергію, просторово-часові характеристики об'єкта починають змінюватися. Його просторові розміри в напрямі руху скорочуються, а внутрішній час об'єкта, тобто процеси, що йдуть у ньому, починають уповільнюватись. Особливо помітно це виявляється при наближенні до швидкості світла (елементарна частинка пі-мезон з часом життя 2хІО'8 с, розігнана до 0,5 швидкості світла, збільшує час свого життя в 100 разів — до 2х10'6 с). Ця обумовленість П-Ч матеріальними об'єктами, що рухаються, описується відомою формулою: Е - тс2 (спеціальна теорія відносності). Відносність властивостей простору і часу як єдиного цілого в тому й полягає, що при зміні однієї перемінної змінюється і друга в такій пропорції, що П-Ч інтервал залишається незмінним. Ця залежність на польовому рівні матерії така, що П-Ч перестають бути всезагальними формами матерії, а постають у статусі структурних властивостей поля, тобто його функціональними параметрами. Утворення єдиного просторово-часового контииіума у системах, що швидко рухаються, пов'язане з ростом маси речовини і, отже, збільшенням сили поля тяжіння. Воно може бут" такої сили, що починає викривлюватись траєкторія світового променя (що експериментальне зафіксовано). Отже, починає викривлюватись простір і виникає цілком інша метрика реальності. Евклідова геометрія і Декар-това система координат поступаються неевклідовій геометрії зі сферичною системою координат («Римановий простір» з сумою кутів трикутника більше 180°) і псевдосферичній, «сідлоподібній» системі координат («простір Лобачевського» з сумою кутів менше 180"). Це описує загальна теорія відносності Ейнштейна. У кінці життя Ейнштейн приходить до думки про замкненість Всесвіту. Набагато раніше цю проблему розв'язав вітчизняний фізик А.А.Фрідман. У сильнодіючих гравітаційних полях матеріальна система, що швидко рухається, стягується в точку для зовнішнього спостерігача, стає «точковою», «сингулярним Всесвітом». Для внутрішнього ж спостерігача маса речовини в системі зростає — адже її швидкість збільшується — і йому здається, що його Всесвіт розширюється, більше того, «розбігається» і час його існування безконечний. Такий Всесвіт отримав назву «фрідмон». В.І.Вернадський висловив припущення, що взаємозв'язок П-Ч, матерії і руху існує і на звичайних рівнях макросвіту, навіть на рівні живого, в біології. Проте тільки тут він представлений принципом , єдності симетричності і асиметричності. Так, функціональна асиметрія в живій природі забезпечує існування багатьох біологічних просторів, знаходячи вираження в різних часових ритмах живої природи. функціональна асиметрія мозку, на думку Н.Н.Брагіної і Т.А.Добро-хотової, зумовлюють наявність «психічного часу» і «психічного простору» в менталосфері людини. За теперішнього часу отримує розвиток думка Г-Лейбніца про «можливі світи». У наш час її розробляв Р.Карнап: для нього «можливі світи» всі ті, які несуперечливо можна описати математично і фізично, і таких «віртуальних світів» може бути величезна множина. Тим самим матеріальна єдність світу, його матеріального буття можна бачити на найширших підставах: субстаціональній і релятивістській, у континуальності і структурності, в неперервності і дискретності, у невичерпності і множинності; в універсальності форм руну, взаємодії і взаємоперетворенні; в єдності ізотропності і анізотропності, симетричності і асиметричності; у багатомірності і взаємозв'язку різних реальних вимірів, взаємообумовленості мікро-, макро- і мегакосму. І в цьому розумінні об'єктивне існування матеріального світу багаторазово резервоване і незнищуване. |
|
Духовно-моральне виховання на уроках англійської мови Прояви високої моральності такі як: жаль, співучасть, співпереживання та повага до інших і себе, на жаль, відходять на другий план.... |
ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ, ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО... Навіщо учень вивчає математику? Для того, щоб розвинути математичне мислення, а не для того, щоб визубрити формули і теореми, від... |
|
ЕТИКА 5 КЛАС Моральність визначає індивідуальну життєдіяльність людини й формує ціннісний простір суспільства. Споконвіку, скільки існує людство,... |
Аспект |
|
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,... |
НАКАЗ Чернівецької області з питання «Здоров’язбереження як домінантний аспект освітньої діяльності навчальних закладів» |
|
Трибуна педагогічного досвіду Здоров’язберігаючий аспект розвитку молодших школярів в інтегрованому курсі «Навколишній світ» |
Науково-практичний семінар Облік та контроль за використанням об'єктів авторського права в цифровому середовищі: ідентифікаційний аспект |
|
Роботи Номінація «Духовно – моральне виховання особистості в контексті ідей В. О. Сухомлинського» |
КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ ЛЕКСИЧНОЇ СЕМАНТИКИ НА ОСНОВІ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО АНАЛІЗУ ЕМОТИВНОГО КОНЦЕПТУ INTIMACY У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ |