Розділ Загальна характеристика жанрів сучасної преси 9


Скачати 2.15 Mb.
Назва Розділ Загальна характеристика жанрів сучасної преси 9
Сторінка 3/11
Дата 12.03.2013
Розмір 2.15 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

1.2. Домисел і вимисел у сучасній журналістиці.

Поняття факту

Загальноприйнятим є постулат, що журналісту, на відміну від письменника, має право на домисел, але не вимисел. Вимисел при цьому трактується як абсолютно абстрагована від дійсності подія або образ у художньому творі. У домислі журналіста можуть бути деякі нюанси, які привносить він у матеріал, зображуючи вже реальні події, реальних героїв. Тема ця дуже делікатна, бо межу між домислом і вимислом слід проводити в кожному конкретному випадку, залучаючи до цього спеціальну експертизу.

У деяких жанрах журналістики, як вважається, не може бути ані домислу, ані вимислу. Це, насамперед, інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт. Категорично заборонено вживати елементи вимислу і домислу в сатиричних жанрах, бо це однозначно може стати не тільки образою, а й послужити приводом для судового позову.

Одночасно будь-які факти, що були дібрані журналістом під час первинного накопичення матеріалу, лишаються здебільшого тільки бітами інформації, без емоційного насичення, що лежить в основі творчої роботи. Звичайно, подекуди і переліком самих вдало відібраних фактів можна вразити читача. Проте на практиці факти потребують творчого осмислення, глибокого аналізу, привнесення власного бачення світу журналістом, часто домислу. Це трапляється, коли журналісту (якщо це не репортер, який описує щойно побачене) доводиться, керуючись логікою та інтуїцією, відновлювати реальний перебіг подій. Безумовно, наявний при цьому суб’єктивістський момент дає змогу констатувати фактичну присутність журналістського домислу. “Вимисел і домисел – це різновид фантазії, без якої немислима не тільки журналістика, а й творчість взагалі”, – констатує Д. Прилюк [68, 60].

Взаємовідносинами і порівнянням вимислу і домислу багато переймалися літературознавці, іноді “перебираючись” у сусідню царину журналістикознавства.

Якщо усвідомлення реального факту для літературознавців є елементом науковості та базується на вивченні та аналізі соціальної дійсності, то сприйняття відображеного факту вже цілком протилежне до факту реального [11]. Факт тоді виступає як визначальний компонент жанру. Якщо у творі домінує усвідомлення відображеного факту, то маємо справу з художньою творчістю, класичним відображенням дійсності у художньому творі.

Трохи ускладненій системі інтерпретації фактів сучасними літературознавцями можна протиставити позицію дослідників журналістики.

На думку В. Різуна: “Твір (текст) – це складна система змісту, в якій переплетено фактаж, ідею, емоційно-вольові відтінки. Тому твір є не тільки засобом інформування, одночасно він приховує елементи пропагування, агітації… зробити текст у чистому вигляді неможливо через відсутність інформативно чистих засобів вираження” [74, 69].

Дуже важлива констатація, де фактично підтверджується, крім всього іншого, наявність домислу в будь-якому журналістському тексті.

Слід зазначити, що в сучасній практичній журналістиці набули розвитку такі оригінальні інтерпретації факту, про які доводиться говорити з певною часткою умовності. Йдеться про свідоме ігнорування самого факту в системі порівняльного аналізу. Факт, вирваний із контексту, часом справляє на читача прямо протилежне враження, ніж взятий у відповідному подієвому ланцюжку. Можливий і інший варіант перекручування фактів, підтасовки їх під певну ідею, настанову. Факти, насамперед в аналітичних матеріалах, можна подавати хаотично, як мозаїку, досягаючи цим псевдоефекту достовірності з одного боку, і фактично приховавши інформацію з іншого. Такою системою штучного приховування реальних фактів, що мають вплив на ситуацію, часто користуються у своїх аналітичних публікаціях економічні радники опозиційних партій, недбалі урядовці та ін.

На телебаченні цей процес тісно пов’язаний з так званою міфотворчістю, бо псевдоінтелектуальна інформація, подана у вигляді окремих мозаїчних елементів, породжує міф реального пізнання, накопичення суми знань, які ніби потрібні для інтелектуального розвитку. “Скорочення часу для коментарів і аналітичних програм веде до деградації мислення аудиторії”, – зазначає дослідник феномену масової свідомості В. Різун [74, 71].

Проблема мозаїчності, уривчастості подання фактів для друкованих видань характерна менше, ніж для телебачення. Тут існують свої специфічні проблеми з фактажем, зміст яких досить повно знайшов своє втілення у настанові для працівників фешенебельного журналу з роману шведського журналіста і письменника Пера Вальо: “Найбільш “правдиві” твої репортажі не завжди кращі. Правда – це такий товар, який потребує від сучасної журналістики надзвичайно обережного поводження. Не думай, що всі її люблять так само, як і ти” [14, 37].

В Україні повсякчас з’являються і зникають товсті кольорові журнали, які за основну мету ставлять рекламу якогось політичного лідера. Таким був, зокрема, супердорогий журнал “Президент”, що проіснував кілька років за час правління Леоніда Кучми. Зовнішню стилістику цього таблоїду визначала величезна кількість публікацій і фотоматеріалів, де головною дійовою особою був сам Л. Кучма або члени його родини. Як відгомін тоталітарної епохи, журнал “Президент” є яскравою ілюстрацією намагання викривлення суспільної свідомості й помпезної спроби відтворити культ особи в нових соціально-економічних умовах.

На думку дослідника журналістики Д. Прилюка: “Журналіст починає творити як тільки відчує політичну значимість того чи іншого життєвого факту, не чекаючи нагромадження повноти подібної інформації” [68, 61].

Зауваження цілком слушне, але наголосимо саме на творчому боці проблеми. Факт, як відомо, сам по собі може стати основою ідеї, бути аналогом, першоосновою теми твору. Проте вельми умовним є поняття “нагромадження повноти подібної інформації” з тези, наведеної вище.

Скільки фактів слід накопичити, записати на диктофон, у нотатник чи зафіксувати на фотоплівку, щоб вони послужили критичною масою для творчої ланцюгової реакції? Зрозуміло, що в кожному окремому випадку саме кількість і якість нагромаджених фактів залежать від багатьох чинників: від емоційного стану журналіста до рівня його професійної підготовки, можливості виконувати творчу роботу.

Д. Прилюк, аналізуючи творчий процес, наголошує на таких важливих передумовах, як розвиток пам’яті та стан підвищеної активності дослідника, що наростає в міру ознайомлення з проблемою [68, 61].

Дослідник журналістики М. Кім виділяє процес “виношування” журналістського твору, який, на його думку, відбувається у кожного журналіста по-своєму [46, 70].

Літературознавець В. Буряк, аналізуючи інформаційно-художню свідомість у контексті саме журналістської творчості, зазначає, що окремі фрагменти, факти буденності часто систематизуються на підсвідомому рівні [11, 111–117]. Дослідник слушно зауважує, що ефективність впливу інформації залежить як від інформаційних систем життя – суспільство, автор, герой, так і системи реалізації – концепція, твір.

Отже, незважаючи на різницю в термінології і підходах до понять реальності, вчені одностайні в тому, що факт, певним чином інтерпретований у свідомості, збагачений емоційними нашаруваннями, асоціативним рядом, підкріплений аналогічними випадками, що пригадалися у творчому процесі, – виступає вже як самодостатній елемент. Стає одночасно джерелом і рушійною силою, темою, а згодом і фабулою журналістського твору.

Накопичення фактів часто потребує не тільки відповідної інтерпретації, а й планування твору. Саме планування структури майбутнього журналістського твору – питання завжди індивідуального творчого підходу. У повсякденній журналістській практиці найчастіше трапляється так, що часу на детальний план матеріалу, запланованого у номер, просто не вистачає. Водночас відомі нарисовці охоче діляться практикою складання планів: коротких чи розширених, емоційних чи сухувато-стриманих [68, 61–63].

Західні журналісти, спираючись в основному на більш прагматичні методи підходу в питаннях організації творчості, пропонують за аналогію плану твору взяти його “полегшений” варіант у вигляді розбивки тексту на підзаголовки. У своїх рекомендаціях для українських журналістів французькі дослідники радять: “Розбийте на підзаголовки будь-який цільний текст з української преси, довший за 250 рядків” [27, 96].

Слід зазначити, що рекомендації французьких фахівців взяті за аналогами західної преси, де переважають газетні формати Б2. В Україні, де газети виходять здебільшого форматом А3, слід робити розбивку частіше – приблизно через 75–100 газетних рядків. Це усталена практика центральних і регіональних газет. Коли такої розбивки немає, українські видавці ставлять через кожні три–чотири абзаци так званий “ліхтарик” – особливим чином виділену велику літеру.

Тож заздалегідь продуманий і накиданий або досконало прописаний план, назви підрозділів, що служать і розбивкою і планом одночасно, спеціальна акцентуація на кожному новому розділі у вигляді спеціальної позначки (“ліхтарика”) – прояви однієї і тієї самої проблеми – вирішення структуралізації газетного тексту. Мета завжди одна – полегшити сприйняття тексту читачем.

В основі такої структуралізації лежить намагання якомога ефективніше подати факт, який раніше знайшов сам журналіст у процесі творчого пошуку. Газетна практика засвідчує, що, на відміну від літературного твору, журналістський може нараховувати досить обмежену кількість фактів. Їх збільшення автоматично впливає на розширення жанрової палітри. Один–два факти можуть стати основою репортажу, три–чотири десятки – опрацьовані при написанні аналітичної статті.

Окремо слід розглядати своєрідну інтерпретацію фактів у сатиричних та гумористичних матеріалах.

“Коли публіцист не бачить у негативному факті закладеної в ньому комічної суперечності, то на світ з’являється критичний текст, якщо ж автор виявляє комічний зміст факту – народжується фейлетон”, – констатує дослідник журналістської творчості Л. Кройчик [51, 137].

Проблема комічного добре опрацьована в російському та українському літературознавстві, проте недостатньо висвітлена у професійному журналістикознавстві. Тому досить часто доводиться звертатися до поняттєвого апарату таких провідних дослідників, як М. Бахтін [6], екстраполюючи основні положення його творчих концепцій на журналістський процес.

Коментування фактів – найпоширеніший спосіб творчого відображення їх у журналістиці. Вище було зазначено різницю у методиці підходу до коментарю як такого, що утворився внаслідок різного менталітету в західній і національній журналістиці. Досить важко спрогнозувати, яким шляхом буде розвиватися коментування та інтерпретація фактів у національній пресі. Але цілком очевидно, що розвиток журналістики і коментарю фактів, як наріжного каменю цієї професії, буде цілком залежати від соціально-економічного розвитку країни.

Вибір демократичного устрою в умовах швидкої капіталізації економіки спершу неодмінно впливає на стиль журналістики у плані саме коментарю. Стовідсотковою іронією і сарказмом пронизані сторінки творів Марка Твена, де він, відображаючи факти дикого капіталізму в Америці ХІХ століття, коментує їх [57].

“Хіба не доброчинна наша поліція? Хіба не стежить вона за порядком у місті? Хіба не її пильність і вміла робота повертає на шлях істини нажаханих хуліганів і головорізів? Хіба це не підтверджується тим фактом, що наші дами, коли їх охороняє полк солдатів, насмілюються у денний час ходити навіть околицями міста?” [57], – так саркастично починається коротка публіцистична замітка Марка Твена, побудована на коментарі кількох фактів реальних зловживань поліційною владою одного з міст Америки ХІХ століття.

Один із журналістів “5 каналу”, коментуючи результати опитування глядачів, 80 % яких “чекають при зустрічі з міліцією лише неприємностей”, сумно коментує, що такі результати не роблять честі сучасним захисникам правопорядку [72].

Таким чином, коментар факту в умовах нестабільної економіки, відсутності діючої і реальної багатопартійної системи – цілком очевидна необхідність розвитку журналістики. Але, як піде процес далі, можемо судити з художніх творів і посібників із журналістики, виданих у європейських країнах чи Америці. Варіант перший: стабільне суспільство на зразок шведського, яке описує Пер Вальо. Критика, а отже, коментар як складник критики в цьому суспільстві неможливі.

“ … Журнали. Він не вичитав у них нічого цікавого. Нічого, що могло б порадувати його, розсердити, здивувати… Траплялися й елементи критики, але вона завжди була спрямована або проти відомих з історії психопатів, або – дуже рідко – проти якихось часткових обставин, в якихось віддалених країнах, та й то зрідка і зазвичай у дуже стриманих висловах” [14].

Другий, прямо протилежний шлях, шлях коментування фактів – це їх зображення з мінімальним авторським коментарем. У таких випадках факти настільки кричущі, що промовляють самі за себе. Ми зупинялися на цьому вище, коментуючи творчість німецького публіциста Г. Вальрафа.

Нарешті, третій можливий варіант розвитку: повна відмова журналіста у коментуванні якихось фактів. Про це згадувалося вище, коли йшлося про принципи роботи Ассошіейтед Пресс.

У німецькій журналістиці спеціальним місцем для авторського чи редакційного коментарю є передова стаття.

“Однак на практиці передова стаття відрізняється лише тим, що її завжди розміщують на певному місці в газеті (у “Франкфуртер Альгемайне”, наприклад, на першій сторінці праворуч і прямо позначають як коментар)” [12, 60].

Французька преса теж базується на принципово інших засадах у ставленні до коментарю, ніж українські друковані ЗМІ.

“Журналіста має бути майже не видно, факти вимагається викладати з максимально нейтральною інформацією” [27, 4].

Упорядник популярного видання із журналістики, виданого українською мовою на кошти благодійного фонду, у вступному слові прямо закидає працівникам українських ЗМІ, що їм не слід писати так, щоби відразу відчувалася позиція автора. Зараз, на думку упорядника, журналісти більшості друкованих ЗМІ в Україні працюють за інерцією, вважаючи, що воля керманича, воля засновника видання має бути донесена до масової аудиторії [27, 4].

Безумовно, не можна не погодитися з останньою тезою, проте, лише частково. І правда, українські друковані ЗМІ, всі без винятку, фінансуються або державою, або так званими олігархами. Лише від особистих якостей останніх, як і від особистих якостей редактора залежить, наскільки газета чи журнал будуть дотримуватися тої незримої межі, за якою закінчується відверте підлабузництво і починається зважена повага, вміння так подати матеріал, щоб були враховані як інтереси інвестора, так і об’єктивні реалії.

Безперечно, невисокий культурний рівень української криміналізованої в минулому олігархії та, як правило, небажання урядових чиновників ознайомлюватися з пресою, за винятком тих випадків, коли на сторінках газети розміщено критичний матеріал, значно розширює можливості для маневру редактора і відповідального за випуск друкованого ЗМІ. Певною мірою допускається навіть полегшений варіант критичних зауважень щодо інвестора з тим, щоб зберегти видиму об’єктивність.

Цей процес розвивається і надалі, у міру зростання освіченості й толерантності у суспільстві. Показово, що у французькому посібнику з журналістики фактично узаконюється процес взаємодомовленості у системі інвестор – творчий колектив. Звучить це по-французьки витончено, навіть вишукано: “Ані політики, ані фінансисти у Франції … не випускають друковану продукцію собі на втіху. Проте, звичайно ж, знаходять спосіб “прогодувати” вже популярні видання, щоб дуже тонко і обережно дістатися до сердець їхніх читачів, а, позаяк, і потенційних виборців” [27, 5].

Колишня випускниця Інституту журналістики, а нині громадянка Франції, дуже чітко сформулювала останній й вирішальний чинник, заради якого існує більшість друкованих видань у буржуазно-демократичному середовищі. Це – боротьба за електорат, за голоси виборців. Боротьба, що в умовах багатопартійної системи з розгалуженою системою контролю і відстеження дій політичних конкурентів, набуває все більшого масштабу.

Основою будь-якої виборчої кампанії в Україні, серед інших важливих чинників, вважається наявність у конкретної політичної сили свого друкованого ЗМІ. Специфіка ж політичних кампаній в Україні полягає в тому, що діяльність цих ЗМІ має здебільшого “сезонний” характер. Показовим у цьому плані є зізнання редактора колись однієї з наймасовіших молодіжних газет України “Комсомольское знамя” (з 1991 р. “КоЗа”), Володимира Кулеби: “Я пригадую події майже десятирічної давнини, коли журналістика переживала колосальне піднесення, а наклад нашого видання досягнув майже півтора мільйона примірників. Журналістика була чимось на зразок дивізії НКВС, що примушувала народ іти вперед, оскільки слов’яни йдуть вперед тільки тоді, коли за їх спинами стоять загони НКВС.

Тепер журналісти виступають у ролі зграї мисливських собак. Зацькували здобич – і добре. З барського столу їм кидають кістки” [23, 5].

Коментар досить емоційний, але, зважаючи на те, що інтерв’ю давав редактор видання з колосальним для України накладом, слід поставитися до нього з повагою. Слова редактора українського видання – дзеркальне відображення стану видавничої справи у розвинених скандинавських країнах, що його так безжалісно гостро змалював у романі “Загибель 31-го відділу” Пер Вальо [14].

Вже доведена до абсурду ситуація з друкованими та аудіовізуальними ЗМІ зображена у відомому романі-антиутопії Рея Бредбері “451 градус за Фаренгейтом” [10].

Як відомо, система Фаренгейта – одна із загальноприйнятих у світі систем вимірювання температур. 451 градус за Фаренгейтом – це температура, при якій займається папір. Свій роман відомий американський письменник-фантаст, колишній газетяр побудував на тому висновку, що рано чи пізно обивателю друковане слово не буде потрібне взагалі, а отже, всі книги, а з ними газети, журнали як духовну пам’ять цивілізації слід знищити, спалити.

“Я пригадую, як одна за іншою помирали газети, – свідчить головний герой антиутопії, – ніби метелики на вогні. Ніхто не намагався їх воскресити. Ніхто не жалкував за ними. І тільки тоді я зрозумів, як буде спокійніше, коли люди будуть читати лише про пристрасні поцілунки і жорстокі бійки” [10, 76].

Власне, Рей Бредбері доводить до “логічного абсурду” (термін філософії інтуїтивізму) висновки, які зробив колись Маршал Маклюен, пророкуючи загибель Гутенбергової галактики. Після занепаду (чи фізичного знищення за Реєм Бредбері) друкованих ЗМІ на людство чекає нечуваний розвиток телебачення, що буде побудоване здебільшого на спортивних і розважальних програмах.

Традиційне для журналістики збирання фактів у передачах, що протягом 2002–2005 років з’явилися на Українському телебаченні: “Перший мільйон”, “Найрозумніший”, “Запитання для чемпіонів”, – зведено до простого запам’ятовування учасником “інтелектуальної” гри абсолютно не пов’язаної і, в принципі, нікому не потрібної, крім фахівців, спеціальної інформації.

“Влаштовуйте різні конкурси, приміром, хто краще пригадує слова популярних пісень, хто може назвати всі головні міста штатів або хто знає, скільки зерна зібрали в Айові минулого року. Набивайте людям голови цифрами, наповнюйте їх нешкідливими фактами … поки їм не буде здаватися, що вони дуже освічені” [10, 57].

Слова героя антиутопії якнайповніше характеризують динаміку і зростання кількості псевдоінтелектуальних програм на Національному телебаченні. Мета ж їх, як і в усьому світі, – одна: “Не давайте їм, людям, можливість скористатися такою небезпечною штукенцією, як філософія чи соціологія. Не дай Боже, коли вони почнуть вибудовувати висновки і узагальнення” [10, 57].

Отже, система збирання фактів може виявитися абсолютно непродуктивною з тієї точки зору, що ці факти будуть використані як псевдоінтелектуальна власність. Ані для інформації (оскільки факти підібрані безсистемно), ані для агітації зібрані таким чином факти непридатні. “Сучасний світ має один ґандж, позбутися якого практично неможливо: якщо людство створило масову комунікацію як індустрію, виробництво, то воно саме стало заручником масифікації, воно прирекло себе на продукування масових настроїв інститутами масової комунікації і на “споживання” їх”, – констатує В. Різун [74, 63].

Коментування факту в пропагандистському матеріалі, що був символом минулої епохи, потребує не тільки професійного досвіду, а й відповідної емоційної налаштованості. Суспільна відмова від коментарю, що ніби прийнята в цивілізації західного зразка, не підходить до національних друкованих ЗМІ, з огляду на історичний, національний характер. Тобто через так званий менталітет, що склався з урахуванням часу, проведеного в умовах однопартійної системи, коли було зроблено спробу побудувати нову економічну та етичну систему взаємовідносин між людьми і державою.

Актуальною лишається теза, висловлена Д. Прилюком понад чверть століття тому: “Наша преса виходить з того, що потреба в коментуванні об’єктивного зумовлюється поліфонією, багатозначністю факту. Різні люди і соціальні групи можуть по-різному розуміти і сприймати один і той же факт” [68, 159].

Найяскравіший приклад справедливості вищенаведеного судження – події 2004 року на майдані Незалежності. Різні групи населення України, різні прошарки суспільства діаметрально протилежно розцінили факт приходу до влади В. Ющенка в результаті третього етапу президентських виборчих перегонів. Більше того, ті самі групи і прошарки населення за рік також змінили своє ставлення до цього факту вітчизняної історії.

Факти самі по собі насправді абсолютно нейтральні, коли йдеться про явища неживої природи: засухи, зсуви землі, торнадо. Коли ж катаклізми відбуваються в людському суспільстві, факт не може бути прокоментований не емоційно, без авторського ставлення до події, відображеної в журналістському творі.

Часто преса, повідомляючи певний факт, дає можливість читачеві його прокоментувати. Яскравий приклад цього – факт різкого збільшення ціни на російський газ наприкінці 2005 року. Практично всі друковані ЗМІ не залишили без уваги цю проблему, апелюючи до читачів, вони давали їм змогу висловитися з приводу одного конкретного факту.

Як правило, в ході своєрідного читацького розслідування виявляється, що за одним фактом неодмінно тягнеться причинно-наслідковий зв’язок. Так, раптове рішення Президента В. Ющенка анулювати службу ДАІ на основі того аргументу, що ця організація дуже корумпована, автоматично викликало ряд менш приємних фактів. Різке зростання аварій на дорогах, людські жертви та інше, про що багато писали газети як опозиційні, так і ті, що досі були настроєні досить лояльно стосовно влади.

Таким чином, факти, які наводяться у друкованих ЗМІ, особливо в тій мірі, в якій вони стосуються суспільних інтересів, у конкретних умовах українських реалій не можуть бути не прокоментовані, виходячи як з історичних традицій нашої журналістики, так і суспільного запиту, що вимагає чіткої авторської оцінки факту, події.

Крім того, коментар факту в газеті спричинює до свідоме провокування громадської думки на обговорення проблеми. Коментування факту залишає підсвідоме бажання вступити в розмову, дізнатися про думки інших, а отже, купити наступний номер газети.

Зазначимо, що коментування факту в друкованих виданнях – творчий процес, побудований на основі людських емоцій і пристрастей, уподобань. Коментування факту ніколи не є завершеним процесом, оскільки з часом у суспільній свідомості змінюється ставлення до конкретного факту, події. Завдання газетяра в цьому процесі – якомога правильніше з’ясувати причинно-наслідковий зв’язок між конкретним фактом та іншими, що підтверджують чи заперечують коментований факт. Коментування, по суті, означає спробу проаналізувати майбутній розвиток подій, які може спричинити суспільно важливий факт.

“Як і в повідомленні, в коментуванні також необхідна оперативність і швидкість доведення виступів до аудиторії, бо хто перший прокоментує політично важливий факт, той і нав’яже аудиторії свої погляди чи оцінки” [68, 161].

Коментар факту в пресі, зважаючи на процес глобального поширення аудіовізуальних і електронних засобів масової інформації, набуває специфічної форми подання матеріалу. Насамперед, це специфіка використання суто художніх прийомів, коли надруковане слово дає можливість навести оригінальне порівняння, знайти метафору, що своєю образністю зафіксується у читацькій свідомості на багато довше, ніж миттєвий телевізійний кадр. Коментар у друкованому вигляді дає можливість завжди повернутися до нього, додумати, зіставити. Телевізійні новини, де факти змінюються фактично без інтервалу, в прискореному темпі, такої можливості не дають.

Коментар факту в журналі або кольоровій газеті практично завжди супроводжується оригінальною ілюстрацією, що сама по собі може виступати як доповнення до коментарю.

Головною специфікою коментування факту в друкованому виданні є можливість штучного акцентування на конкретному питанні, коли тривале обговорення одного й того самого факту може примусити читачів вирішити, що даний факт як складова частина більш глобальної проблеми становить справді великий інтерес. У політиці такий підхід до коментування факту є штучним, бо спричинений логікою суто партійної боротьби. У громадському житті часто суспільно важливий факт просто необхідно підтримувати на рівні постійної читацької уваги, оскільки без неї вирішення проблеми є неможливим.

Серед подібних фактів можна навести численні порушення екологічної рівноваги на теренах України, коли одна-єдина публікація не в змозі вирішити питання. Для цього необхідна серія матеріалів, що, зрештою, примусить державних чиновників і громадськість відреагувати на факт кричущої недбалості.

Для прикладу, газета екологічної громадськості України “ЕКО” кілька разів надавала свої шпальти під розгорнуті матеріали із Дніпропетровська і Дніпродзержинська, в яких йшлося про рівень забруднення повітря у містах [8, 10]. Оскільки можливості чинного законодавства дуже звужують юридичні права засобів масової інформації, редакція чекала переважно на реакцію суспільної думки, громадських організацій. І отримала факти коментування своїх публікацій не тільки серед екологічних організацій Дніпропетровщини, а й серед пересічних читачів. Крім того, за фактами, наведеними у статтях про забруднення повітря у Дніпропетровському регіоні, взялися організувати постійний контроль позаштатні кореспонденти. Серію публікацій з наведеними фактами, що повязані однією темою, редакція газети екологічної громадськості України “ЕКО” добилася хоч і не вирішення проблеми, але її актуалізації. У черговий раз світова екоспільнота була проінформована про факти еконебезпеки на Дніпропетровщині через спеціальний сайт газети “ЕКО” в інтернеті.

У західних та північноамериканських джерелах, попри декларовану загальну тенденцію об’єктивно і нейтрально висвітлювати факти, уникаючи коментарів, часто знаходимо посилання на те, що коментарі бувають вкрай необхідними.

Коли говорити про історію коментування фактів, новин, то: “У ХVІІІ ст. журналісти та їх читачі сприйняли би будь-яку пропозицію дотримуватися об’єктивності лише тому, що вона є чеснотою, як цілком недоречну. Таких авторів, як Едісон, Стіл, Джонсон, Свіфт і їх менш відому братію з Граб-стрит, читали саме заради їхніх поглядів і думок. Об’єктивність стала витвором преси ХІХ століття” [28, 55].

Однозначно слід розуміти цю думку як той факт, що особистість журналіста, письменника колись важила значно більше, ніж так звана об’єктивність. Але в розумінні буржуазної преси ХІХ століття, а надто ХХ століття, об’єктивність починається там, де закінчується коментар. За свідченнями Дж. Гола, “глибинні проблеми трьох головних вартостей буржуазних новин: правди, неупередженості й об’єктивності – Захід
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
РОЗДІЛ ІІ ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ ДО ЗДОБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ 32
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАГНОСТИЧНОЇ МЕДИЧНОЇ АПАРАТУРИ
Скіалогія розділ рентгенології, що вивчає закономірності утворення рентгенівського зображення
Зміст Вступ Розділ Загальна характеристика організації
Мотивація на підприємстві: аналіз форм матеріального і нематеріального стимулювання
ЛЕКЦІЯ ТЕМА : елементИ V А групи
Загальна характеристика атомів елементів V А групи. Нітроген, Фосфор та Арсен, поширення їх у природі. Загальна характеристика простих...
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Однією з актуальних і складних проблем сучасної гастроентерології та хірургії є лікування ускладнень, що розвиваються...
Програма курсу «Фотожурналістика»
Журналістика та її жанри. Роль фотожурналістики в системі засобів масової інформації. Особливості жанрів фотожурналістики. Обговорення...
Лекція за змістовним модулем 1: «Загальна характеристика бухгалтерського...
Змістовний модуль Загальна характеристика бухгалтерського обліку, його предмет і метод
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ Семінар Загальна характеристика культури Середньовіччя. 2 год
Високе (Класичне) Середньовіччя від X-XI століть до приблизно XIV століття. Характеристика періоду
Скандинавські країни: загальна характеристика (історія, культура,...
Чеська Республіка: загальна характеристика (історія, культура, економіка, суспільство, політична система)
Перелік питань з АГРАРНОГО ПРАВА
Загальна характеристика та особливості джерел аграрного права. Характеристика, види і юридична сила локальних актів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка